МЕТОДИ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Кожне підприємство, виходячи з чисто практичних комерційних міркувань, потребує оцінки того, якого роду зміни чекають на нього в майбутньому. Користуючись умовною шкалою, можна зробити оцінку наступним чином:

1.   Визначити, які з умов діяльності підприємства будуть найменш стабільними в найближчі 5—7 років.

2.   Користуючись   наведеною   таблицею   І,   можна   приблизно визначити для обраних умов рівень звичності подій, темп змін та очікуваність майбутнього.

Всі події спробуємо класифікувати на:

—   звичні, в межах здобутого досвіду;

—   несподівані, але які мали аналогії;

—   зовсім несподівані.

Ці зміни можуть наступати повільніше, ніж реакція підприємства, відповідно до реакції керівників або швидше, ніж адекватна реакція.

Зазначені зміни передбачаються такими засобами: за аналогією з минулим (це найпростіші зміни); шляхом екстраполяції (використовуючи математичний апарат); на базі нових власних можливостей; по слабких сигналах оточуючого середовища. Ці характеристики нестабільності виникають на різних стадіях її вивчення: при наявній стабільності, зворотній реакції на проблеми, під час передбачення або дослідження проблеми, а також у процесі підготовки рішень.

3.   Зв'язуючи ці три характеристики, можна накреслити схему нестабільності, яка очікує  на  ваше підприємство в  майбутньому при існуванні визначених умов, а також при їх зміні.

4.   Розділивши отриману таким чином схему навпіл вертикальною рискою, можна визначити середній рівень нестабільності для підприємства або об'єднання.

У ході зміни рівнів нестабільності світова управлінська практика поступово виробила особливі методи організації діяльності підприємств в умовах непередбаченості, яка зростає, новизни та складності навколишнього середовища, які цілком прийнятні й для нашої практики, незважаючи на те, якими причинами викликані ці зміни.

Чим складнішою і несподіванішою стає навколо підприємства ситуація, тим більше ускладнюється система управління. Еволюція

29

 

Таблиця  1

Посилення нестабільності сфери  функціонування підприємства в умовах будівництва ринкової економіки

Стадії

Характеристики

Стабільність      —>-           Реакція на  проблеми    ->        Передбачення   -♦        Дослідження    —*•        Творчість

Звичність  подій     -4—  Звичні     -^<—       В   межах  екстра-       -*. «■■      Несподіванки,             -*■<-            Несподіванки

поляції досвіду                         які мають                                     зовсім

аналогії                                         нові

в минулому

Темп змін               *-  Повільніше, ніж                   -*■■*-         Порівняльний   з                -*.ч-     Швидше,   ніж   реакція

реакція                                                   реакцією  підприємства                 підприємства

підприємства

Передбаченість       -<-  За аналогією     —>-*-Шляхом             -*  *-    Передбачені             • -*  *-    Часткове передбачення

майбутнього                 з минулим                  екстраполяції                серйозні                                 по слабких сигналах

проблеми та

нові можливості

Шкала                                                                                                                                          *-   Непередбачувані

нестабільності                                                                                                                                    зміни

 

систем    загальнофірмового   управління    пройшла    кілька    таких етапів:

1. Управління на основі контролю за виконанням (так би мовити — постфактум).

2.  Управління на основі екстраполяції  (темпи змін прискорюються,   але  майбутню  ситуацію  ще  можна  передбачити  шляхом екстраполяції минулого).

3.  Управління  на основі  передбачення змін  (починають виникати несподівані  явища, темп змін прискорюється, однак передбачити майбутні тенденції все ще можливо та за цим передбаченням визначити своєчасну свою реакцію на них).

4.  Управління на основі гнучких нагальних рішень (нові ситуації й цілі виникають настільки швидко, що їх неможливо своєчасно передбачити).

Зміна систем управління залежно від ступеня передбачення проілюстрована таблицею 2.

Наслідуючи градацію ступенів передбачення несподіванок з таблиці 1, розмістимо системи управління залежно від ситуації і визначимо, на яких засадах здійснюється це управління. Так, при управлінні на основі контролю в звичайній ситуації в наших умовах користуються тільки довідниками, інструкціями або здійснюють фінансовий контроль. Коли система управління будується на основі екстраполяції (в ситуації, що піддається екстраполяційним дослідженням), використовуються такі методи, як складання поточних бюджетів, господарської фінансової діяльності, капіталовкладень, а також цільове та довгострокове планування. Якщо управління здійснюється на підставі передбачення змін, то тоді здійснюється вибір стратегічних позицій і стратегічне планування будується по окремих часових періодах.

Найскладніша та й найважливіша система управління — управління на основі гнучких рішень, яке виникає як відгук на екстрені ситуації. В даному випадку використовуються методи рангуван-ня стратегічних завдань, пошуку рішення за слабкими сигналами. Ці методи застосовуються і в умовах виникнення повністю несподіваних і непередбачених подій.

Довгострокове народногосподарське адміністративне планування, добре відоме нашим економістам, використовувалося у нас багато років, та належного ефекту не дало. Яка ж різниця між довгостроковим та стратегічним плануванням?

Головна відмінність перш за все полягає в трактуванні категорій майбутнього. Йдеться про планове передбачення майбутнього. В нашому традиційному адміністративному довгостроковому плануванні завжди припускалося, що майбутнє може бути передбачене шляхом екстраполяції тенденцій змін стану зовнішнього середовища чи значення показника, що формується та складається

31

 

Зв'язок системи управління та рівні нестабільності

Таблиця 2

Ступінь передбачення

Ситуація

Ситуація,   що

Ситуація

Ситуація

звичайна

піддається

несподівана,

несподівана

 

екстраполяції

але  пізнається

і   не   пізнається

Майбутнє є

повторенням

минулого

* Довідники та інструкції * Фінансовий контроль

Управління   на   основі   контролю

Майбутнє передбачається шляхом екстраполяції

: Складання поточних бюджетів

* Складання бюджетів капіталовкладень * Цільове управління

* Довгострокове планування

Управління на основі екстраполяції

Передбачаються тільки проблеми та

НОЕІ  МОЖЛИВОСТІ

Управління на основі передбачення

dMIH

: Стратегічне планування по періодах • Вибір стратегічних позицій

Частково передбачаються слабкі сигнали із зовнішнього середовища, що оточує підприємство

Управління на основі гнучких (екстрених) рішень

! Управління на основі рангування стратегічних завдань

* Управління  за  слабкими  сигналами

 

за умов сьогодення. Тому   в   нашій   плановій   практиці   система планів будувалась зверху донизу, від держави до підприємства.

У світовій практиці довгострокове планування вже давно використовується як «корпоративне», тобто на рівні корпорацій. Схематично  (рис.  І) процедура   постановки   планової   мети описується

 

 

 

Мета

 

Рі&ень

 

 

 

 

продук

 

Визначення   мети добгостро-    jS fobo?o планування (.с/іід xoKej^rfs бия реатз^у^ '         ^. — —

ебмюційний

рЛня реал^

.    -• їй розбцлюк

сил V

 

 

 

 

1990

1991

1992     199J    /994    /995   /996   /99 Г   /998   /9

99   гооо

Час

Рис. 1. Схема довгострокового планування досягнення мети

ламаною лінією, так званим «слідом хокейної ключки». Але зміст вкладається в це поняття зовсім інший.

У минулому найбільш типовим результатом довгострокового планування в радянській економічній практиці (наприклад, при розробці п'ятирічного плану) була постановка надто оптимістичних та нерідко нереальних цілей, які разюче відрізнялися від дійсних результатів. Це стосувалося і десятирічних, і двадцятирічних планів-прогнозів.

Головна особливість використовуваної на Заході системи стратегічного планування полягає у відсутності припущення, що майбутнє повинно бути обов'язково краще минулого. Тому як перший крок такого планування — аналіз перспектив, основним завданням якого є виявлення тих тенденцій чи надзвичайних ситуацій, які можуть істотно змінити тенденцію, що складається. Тобто'ведеться моделювання передумов майбутнього розвитку.

Таким чином, досягнення мети ніколи не піде, абстрактно кажучи,   шляхом   рівня   екстраполяційно-еволюційного    розвитку.

33

 

Завжди буде багато факторів, які заважатимуть досягненню мети (наприклад, як па нашому рисунку мета — це максимальна реалізація продукції). Шлях до досягнення мети буде поступовим, навіть зворотним у деякі періоди, але в цілому наближає нас до мсти. Така ламана лінія в дослідницькій літературі з менеджменту отримала назву «слід хокейної ключки».

Другий крок стратегічного планування теж має особливість — необхідно зробити ретельний аналіз різних ситуацій і позицій підприємства в майбутній конкурентній боротьбі.

Третій крок — порівняння перспектив у різних видах діяльності, встановлення пріоритетів та розподіл ресурсів між різними видами діяльності, тобто вибір дальшої стратегії.

Загальна стратегічна ситуація підприємства може бути проілюстрована такою схемою (рис. 2).

Vo-Ктиини рібєнь

.зоиа

то

\                 ^ — '^УНриба поліпшення у Ьиїначенні р€щ ь

\      ^, -- ~~         ^      {"ami,  пнсідізу  CKtrnpa юяяціі

ЇЬчплсння ріЬнЯ реа/пзааі.і під дією

продажу 4»uV;=                 E^i!c\\\P(W   ■■■■'•■

існуючому патент             —   ^Л\\\\\Х\\

'993

1994

гсоо

Рис. 2, Взаємозв'язок між метою та результатами, що досягаються

При існуючому потенціалі без зміни стратегії рівень продажу зійде нанівець через короткий період часу. Якщо стратегія реалізації істотно зміниться внаслідок поліпшення, визначеного за результатами аналізу екстраполяції, то потенціал продажу спочатку зросте, але теж з часом зникне.

Рівень результатів, що можуть бути досягнуті з урахуванням даних аналізу конкурентних можливостей, показаний лінією рівня реалізації з урахуванням поліпшень під дією конкуренції. Можна орієнтуватися на свої існуючі можливості, але часто це неприпустимо, бо предмет діяльності підприємства виявляється стратегічно уразливим, чи аналіз перспектив виявляє яку-небудь невідповідність   між  довгостроковою  та   короткостроковою   перспективами,

34

 

або, нарешті, вибрані темпи зростання, досягнення мети набагато перевершують лінію перспектив.

У таких випадках робиться четвертий крок — ведеться аналіз можливих шляхів диверсифікації. Головна мета даного аналізу — оцінка недоліків нинішнього предмета діяльності підприємства та визначення нових джерел прибутків.

У цьому випадку стратегічні мета та завдання підприємства можуть визначатися двома факторами:

—  ступенем складності мети;

—  на скільки диверсифікація буде забезпечена стратегічними ресурсами.

У недавньому минулому при довгостроковому плануванні на наших підприємствах мета повинна була втілюватися в програми, бюджети, середньорічні та короткострокові плани, тобто втілюватися в життя шляхом оперативного планування діяльності підприємства. А при стратегічному плануванні основою стає стратегічний аналіз, який дає змогу постійно зв'язувати перспективи та цілі і змінювати стратегію. В цій системі управління особливе місце і роль відіграють стратегічний контроль та реадаптація, реорієн-тація розвитку корпорації.

Таким чином, адміністративне державне довгострокове планування використовувалося і допускалося лише тоді, коли майбутнє виводилося з минулого за допомогою екстраполяції. Якщо майбутні завдання не тісно пов'язані з минулим, то в цьому випадку повинні використовуватися методи стратегічного планування, стратегічного менеджменту.

Застосування даних методів нерозривно пов'язане з визначенням і аналізом існуючого потенціалу підприємства і залежить від його внутрішніх організаційних технічних можливостей. Один з класиків теорії стратегічного менеджменту професор І. Асофф (США) вважає, що можливості загальнофірмового управління базуються на п'яти взаємопов'язаних компонентах:

1.  Кваліфікація та кругозір провідних менеджерів.

2.  Культура стосунків усередині фірми.

3.  Структура побудови підлеглості підрозділів.

4.  Характер методів роботи, що застосовуються, та організаційна структура.

5.  Вміння загальноуправлінського персоналу вести безперервну організаційну роботу.

Порівняння стратегічного планування з іншими методами управління дає змогу визначити, що одна з основних його відмін полягає в доповненні процесу планування потенціалу підприємства плануванням стратегії його поведінки у ринкових умовах. І друга глобальна різниця полягає в необхідності систематичного перебо-

35

 

рювання  опору  змінам  у  ході  реалізації  наміченої  стратегії та запланованої зміни організаційних можливостей.

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 9      Главы: <   3.  4.  5.  6.  7.  8.  9.