9.3. Особливості реалізації механізму надання, втрати та позбавлення статусу біженця

У державному управлінні в сфері біженців Кабінету Міністрів України належить провідна роль.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус біженців" Кабінет Міністрів України:

174

при розробці на підставі пункту 6 статті 116 Конституції

України проекту закону про Державний бюджет України виз­

начає в ньому обсяги фінансування заходів, які здійснюються

на виконання Закону України "Про біженців";

затверджує положення про посвідчення біженця, про проїзний

документ біженця для виїзду за кордон та інші необхідні до­

кументи;

затверджує порядок працевлаштування, навчання, надання

медичної допомоги особам, щодо яких прийнято рішення про

оформлення документів для вирішення питання щодо надан­

ня статусу біженця;

затверджує порядок виплати особам, яким надано статус

біженців, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального

забезпечення;

встановлює порядок видачі в'їзних віз членам сім'ї осіб, яким

надано в Україні статус біженців.

Специфікою державного управління щодо надання, втрати й поз­бавлення статусу біженця є те, що здійснення цих функцій розподі­лено між кількома центральними органами виконавчої влади Украї­ни як функціональної, так і галузевої компетенції. В цьому можна пересвідчитися, ознайомившись із переліком конкретних завдань та функцій кожного з цих органів.

У комплексі заходів, які здійснюються органами державного уп­равління щодо надання, втрати й позбавлення статусу біженця, пер­винна роль належить Державному комітету України у справах націо­нальностей та міграції, який створено Указом Президента України 13 вересня 2001 року, а також органам міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, сформованих з метою здійснення єдиної державної міграційної політики й створен­ня системи державного контролю за імміграційними процесами на підставі Постанови Кабінету Міністрів України "Про створення органів міграційної служби в Україні" № 428 від 22 червня 1994 року.

До компетенції Державного комітету України у справах націо­нальностей та міграції згідно із Законом України "Про біженців", Положенням про Державний комітет України у справах національ­ностей та міграції, що затверджено Указом Президента України від 19 березня 2002 року, належить:

•               прийняття рішень про надання, втрату й позбавлення статусу

біженця;

175

координація взаємодії інших органів виконавчої влади з пи­

тань, що стосуються біженців;

розроблення й затвердження зразків довідок про подання осо­

бою заяви про надання статусу біженця, про особу, стосовно

якої прийнято рішення про оформлення документів для вирі­

шення питання щодо надання їй статусу біженця, про прий­

няття скарги до розгляду, про звернення до суду та переліку

документів і їх зразків, необхідних для вирішення питання про

надання, втрату і позбавлення статусу біженця;

розгляд скарг на рішення органів міграційної служби в Авто­

номній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі

про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця та

про відмову в оформленні документів для вирішення питання

щодо надання статусу біженця та скасування цих рішень, якщо

вони були прийняті з порушенням законодавства про біжен­

ців;

видача довідок про прийняття скарги до розгляду та про звер­

нення до суду;

ведення централізованого обліку та створення централізова­

ної інформаційної системи про осіб, які подали заяви про на­

дання статусу біженців;

збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походжен­

ня біженців умов, зазначених у абзаці другому статті 1 Закону

України "Про біженців";

створення та утримання пунктів тимчасового розміщення

біженців;

підготовка до розгляду Кабінетом Міністрів України пропо­

зицій про визначення обсягів фінансування заходів, які

здійснюються на виконання Закону України "Про біженців";

контроль за виконанням зазначеного Закону.

Органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, об­ластях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державно­му комітету України у справах національностей та міграції. До по­вноважень цих органів статтею 7 Закону України "Про біженців", статтею 31 Закону України "Про охорону дитинства" віднесені:

•               прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про на­

дання їм статусу біженця у порядку, передбаченому Законом

України "Про біженців";

176

сприяння у влаштуванні у відповідні дитячі заклади чи сім ’ дітей, розлучених з сім'єю;

сприяння розшуку батьків або інших законних представників дітей-біженців, розлучених із сім'ями, влаштування таких дітей у відповідні дитячі заклади або сім'ї; прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біжен­ця;

розгляд заяв про надання статусу біженця та підготовка пись­мового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця;

видача довідок про подання особою заяви про надання їй ста­тусу біженця; про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надан­ня їй статусу біженця; про звернення до суду; видача посвідчень та проїзних документів для виїзду за кор­дон особам, яким надано статус біженця; перереєстрація осіб, яким надано статус біженця; визначення місць для тимчасового проживання осіб, які пода­ли заяви про надання статусу біженця, стосовно яких прийня­то рішення про оформлення документів для вирішення питан­ня щодо надання їм статусу біженця, та направлення їх у пун­кти тимчасового розміщення біженців;

прийняття рішення про надання грошової допомоги особам, яким надано статус біженця;

сприяння у працевлаштуванні особам, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус; сприяння в отриманні особами, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця та яким надано статус біжен­ця, соціально-побутових і медичних послуг; ведення обліку та особових справ осіб, які звернулися із зая­вами про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийня­то рішення про оформлення документів для вирішення питан­ня щодо надання статусу біженця та яким надано статус біженця;

вирішення інших питань, віднесених законодавством до їхньо­го відання.

177

Відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців" Держав­ний комітет України у справах національностей і міграції наказом № 20 від 29 квітня 2002 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 травня 2002 року за № 422/6710) затвердив Тимчасову інструкцію про оформлення документів, необхідних для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця, яка виз­начає процедуру опрацювання зазначених документів.

Адміністрація Державної прикордонної служби України, керую­чись у своїй діяльності Конституцією України, законами України "Про Державну прикордонну службу України", "Про державний кордон України", "Про біженців" тощо, відповідним Положенням, затвердженим Указом Президента України, організовує прийняття заяв про надання статусу біженця від осіб, затриманих за незаконне перетинання державного кордону або спробу такого перетинання з наміром набути статус біженця, та передає такі заяви до органів міграційної служби, а в разі звернення до нього осіб, які на закон­них підставах прибули в Україну з наміром набути статус біженця, роз'яснює їм порядок подання заяви про надання статусу біженців та інформує про місцезнаходження органів міграційної служби.

Служба безпеки України та її органи на місцях у разі звернення органів міграційної служби у межах своєї компетенції вживають за­ходів щодо виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається відповідно до абзаців друго­го, третього і четвертого статті 10 Закону України "Про біженців".

Закони України "Про міліцію", "Про біженців", Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Пре­зидента України № 1138 від 17 жовтня 2000 року, та інші норма­тивно-правові акти містять ряд організаційно-правових форм, що характеризуються специфічними ознаками й призначенням органів внутрішніх справ, зокрема, адміністративну, оперативно-розшукову функції.

Міністерство внутрішніх справ України та його органи на місцях у разі звернення органів міграційної служби у межах своїх повнова­жень вживають заходів щодо виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається відповідно

178

до абзаців другого, третього і четвертого статті 10 Закону України "Про біженців", щодо ідентифікації осіб, які порушили клопотання про надання їм статусу біженця. На підставі Положення про Держав­ний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни № 844 від 14 червня 2002 року, Державний департамент у спра­вах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб як урядовий орган державного управління, що діє у складі Міністерства внут­рішніх справ і йому підпорядковується, організовує роботу з роз­гляду питань щодо надання іноземцю або особі без громадянства статусу біженця.

У разі звернення до відповідного органу внутрішніх справ осіб, які з наміром набути статус біженця незаконно перетнули державний кор­дон України й перебувають на території України, цей орган приймає заяви про надання статусу біженця, передає їх до органу міграційної служби, а в разі звернення до нього осіб, які перебувають в Україні на законних підставах і мають намір набути статус біженця, роз'яс­нює їм порядок подання заяви про надання статусу біженця й інфор­мує про місцезнаходження органів міграційної служби.

Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації, його органи на місцях також реєструють осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, яким надано такий статус та які оскар­жили рішення щодо статусу біженця.

Міністерство праці та соціальної політики України, його органи на місцях, якщо це можливо, надають особам, стосовно яких прий­нято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця та яким надано такий статус, до­помогу у працевлаштуванні, забезпечують призначення особам, яким надано статус біженця, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні пред­ставництва й консульські установи України за кордоном беруть участь у підготовці документів та вносять в установленому порядку пропозиції Кабінету Міністрів України щодо укладення міжнарод­них договорів з питань, пов'язаних із захистом соціальних, економі­чних та інших прав і інтересів біженців, у тому числі з компенсацією збитків, завданих біженцям, витратами на їх приймання та облаш-

179

тування; надають Державному комітетові України у справах націо­нальностей і міграції інформацію про становище в державах поход­ження біженців; у разі потреби вживають заходів для возз'єднання на території України або поза її межами сімей осіб, яким надано ста­тус біженця, видають в'їзні візи членам сім'ї осіб, яким надано ста­тус біженця в Україні; сприяють добровільному поверненню біжен­ців у державу їх походження чи переселенню у держави, які погод­жуються надати їм притулок.

Міністерство закордонних справ України здійснює загальний на­гляд за виконанням міжнародних договорів у сфері захисту біженців, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Міністерство охорони здоров'я України, Рада міністрів Автоном­ної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі звернення органів міграційної служби забезпечують обов'язкове медичне обстеження, у разі необхідності — лікування осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус.

Міністерство освіти і науки України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські дер­жавні адміністрації сприяють задоволенню освітніх потреб осіб, сто­совно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирі­шення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус.

Держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту на території України прав дітей-біженців і догляду за ними, зокре­ма, через органи опіки й піклування.

Відносини, пов'язані з опікою, піклуванням, регулюються Сімей­ним кодексом України і Правилами опіки та піклування, затвердже­ними наказом № 34/166/131/88 від 26 травня 1999 року (зареєстровано у Міністерстві юстиції 17 червня 1999 року за № 387/3680).

Опіка, піклування як засіб державної охорони особистих і май­нових прав та інтересів встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування — над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

До органів, які приймають рішення щодо опіки, піклування, на­лежать районні, районні в містах Києві та Севастополі державні ад­міністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сіль­ських, селищних рад.

180

Рішення про встановлення опіки чи піклування повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповід­ному органові опіки та піклування стане відомо про потребу вста­новлення опіки або піклування.

Опіка, піклування, встановлені над дитиною, яка є іноземцем, за межами України за законами іншої держави, дійсні в Україні.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про охорону дитин­ства", держава через органи опіки і піклування за місцем перебуван­ня дитини сприяє розшуку її батьків, інших членів сім'ї чи родичів, наданню матеріальної, медичної та іншої допомоги, а в разі потре­би її влаштуванню до закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, закладів охорони здоров'я тощо. Якщо батьків чи родичів дитини не знайдено, їй надаються відповідно до законодавства України права дітей-сиріт і дітей, позбавлених бать­ківського піклування.

На підставі статті 8 Закону України "Про біженців" органи опі­ки та піклування є законними представниками дітей, розлучених із сім'ями. Відповідно до статті 1 зазначеного Закону дитина, розлуче­на з сім'єю, — це особа віком до вісімнадцяти років, яка прибуває або прибула на територію України без супроводу батьків чи одного з них, діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри, або опікуна чи піклувальника, призначених відповідно до законодавства країни по­ходження біженців, або інших повнолітніх осіб, які до прибуття в Україну добровільно чи внаслідок звичаю країни походження біжен­ця взяли на себе відповідальність за виховання дитини. Крім органів опіки і піклування законними представники дитини, розлученої з сім'єю, є батьки-вихователі, опікуни чи піклувальники, призначені відповідно до законодавства України, представник дитячого будин­ку чи школи-інтернату, іншого дитячого закладу, де дитина перебу­ває на вихованні.

Органи опіки й піклування вживають заходів для тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім'ї дітей, розлучених з сім'ями; встановлення опіки чи піклування над такими дітьми; беруть участь у процедурі надання дитині, розлученій із сім'єю, статусу бі­женця; сприяють дітям, розлученим із сім'ями, у реалізації їхніх прав.

Місцеві органи виконавчої влади відповідно до пункту 7 статті 25 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" проводять роботу, пов'язану з розробленням та здійсненням заходів щодо роз­міщення, працевлаштування, соціально-побутового та медичного обслуговування біженців.

181

Контрольні питання

Яка юридична природа права на притулок? Розкрийте його зміст.

Охарактеризуйте відмінність між отриманням притулку й набуттям

статусу біженця в Україні.

Розкрийте правовий статус біженця в Україні.

Особливості реалізації механізму надання, втрати та позбавлення

статусу біженця в Україні.

 10