9.2. Правовий статус біженців в Україні

Питання, пов'язані з біженцями, регулюються Конституцією Ук­раїни, Законом України "Про біженців", іншими нормативно-право­вими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого на­дана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України "Про біженців", застосовуються пра­вила міжнародного договору.

Низкою міжнародних правових документів установлюються й визначаються засади правового статусу біженців. До найважливі­ших із них належать Конвенція ООН про статус біженців від 28 лип­ня 1951 року та Протокол щодо статусу біженців, від 31 січня 1967 року, які стали частиною національного законодавства України

161

після того, як Законом України від 10 січня 2002 року відбулося при­єднання до цих міжнародних актів.

Статус біженця в Україні може отримати особа, яка не є грома­дянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідан­ня, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися за­хистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслі­док таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і пе­ребуваючи за межами країни свого попереднього постійного прожи­вання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. У статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" зміст терміна "дитина-біженець" узгоджується з визначенням "біже­нець", яке наводиться у статті 1 Закону України "Про біженців", ос­кільки термін "біженець" є родовим поняттям. Статтею 31 Закону України "Про охорону дитинства" на державу в особі уповноваже­них органів покладено обов'язок вживати необхідних заходів щодо забезпечення захисту дітей-біженців на території України.

Відповідно до Закону України "Про біженців", іноземці або осо­би без громадянства, які мають намір набути статус біженця й пе­ретнути у встановленому порядку державний кордон України, зобо­в'язані протягом п'яти робочих днів подати до відповідного органу міграційної служби заяву про надання їм такого статусу. У разі не­законного перетинання державного кордону України з метою набут­тя статусу біженця вони повинні протягом трьох робочих днів звер­нутися до відповідного органу міграційної служби через її уповно­важеного чи особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявою про надання їм статусу біженця та з обґрунтованим поясненням свого незаконного перетинання дер­жавного кордону України. Якщо в іноземців або осіб без громадян­ства відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю об­ставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти при­чини зазначених ситуацій. Такі особи повинні бути направлені Дер­жавною прикордонною службою України до органу міграційної служби.

Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України і під час такого перебування в

162

державі їх громадянської належності чи державі постійного прожи­вання виникли умови, внаслідок яких вони не можуть повернутися назад і мають намір набути в Україні статус біженця, повинні звер­нутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на пе­ребування в Україні.

Заяви про надання статусу біженця, подані з порушенням вста­новленого порядку, приймаються до розгляду з письмового дозволу керівника органу міграційної служби, якщо іноземці або особи без громадянства не могли з поважних причин (хвороба заявника або членів його сім'ї, ситуації надзвичайного стану на території Украї­ни, затримання заявника у випадках, необхідних для встановлення особи, та інші) звернутися з такою заявою у встановленому порядку.

Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі відсутності по­важних причин для порушення встановленого порядку подання та­кої заяви. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

Статус біженця не надається іноземцю або особі без громадянства:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин

проти людства й людяності, як їх визначено у міжнародному

праві;

яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межа­

ми України до прибуття в Україну з метою набуття статусу

біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом

України до тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам

Організації Об'єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом

другим статті 1 Закону України "Про біженців", відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отри­

мала притулок в іншій державі;

яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця

перебувала в третій безпечній державі. Дія цих положень не

поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб,

які народилися чи постійно проживали на території України,

а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Щодо останнього, то за визначенням статті 1 Закону України "Про біженців" третя безпечна країна — це країна, в якій особа

163

перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзит­ного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з кло­потанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна:

дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері

притулку, які встановлені міжнародно-правовими актами уні­

версального та регіонального характеру, включаючи норми

про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує

гідність, поводження чи покарання;

дотримується міжнародних принципів стосовно захисту

біженців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951

року та Протоколу про статус біженців 1967 року, враховую­

чи принцип невислання;

має національне законодавство у сфері притулку та біженців і

її відповідні державні органи визначають статус біженця й на­

дають притулок;

забезпечить особі ефективний захист проти вислання та мож­

ливість звертатися за притулком і користуватися ним;

погоджується прийняти особу й забезпечити їй доступ до про­

цедури визначення статусу біженця чи надання притулку.

Як свідчить європейський досвід, для сприяння практичного за­стосування поняття "третя безпечна країна" більшість держав Євро­пейського Союзу уклали дво- чи багатосторонні договори про ре-адмісії з деякими східноєвропейськими та африканськими державами, оскільки через них пролягають шляхи біженців до ЄС і вважається, що в цих державах шукач притулку може про нього клопотатися. Таким чином, угоди створюють перешкоду біженцям досягти тери­торії держави — учасниці ЄС, хоча пояснюється це тим, що сторони домовилися не допустити одночасного звернення із заявою про на­дання статусу біженця до кількох держав чи після відмови в одній або кількох країнах (вибір притулку).

Нині законами України ратифіковано угоди між Кабінетом Міні­стрів України та урядами Латвійської Республіки (10 лютого 1998 ро­ку), Республіки Узбекистан (13 вересня 2001 року), Республіки Бол­гарія (7 березня 2002 року) про приймання та передачу осіб, які пе­ребувають на територіях обох держав нелегально.

Статус біженця в Україні надається на період дії обставин, які стали підставою для отримання статусу біженця.

Юридичним документом, що підтверджує надання статусу біжен­ця, є посвідчення біженця. На виконання статті 5 Закону України

164

"Про біженців" Постановою Кабінету Міністрів України № 1527 від 11 жовтня 2002 року затверджено Положення про посвідчення біженця.

Посвідчення біженця — паспортний документ, який посвідчує особу його власника та підтверджує факт надання їй в Україні ста­тусу біженця і є дійсним для реалізації прав та виконання обов'язків, передбачених законами України, в тому числі Законом України "Про біженців". Цей документ видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія зазначеного посвідчення продовжується.

Посвідчення біженця видається іноземцю або особі без громадян­ства, які досягли 16-річного віку, органом міграційної служби в Ав­тономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставі рішення Державного комітету України у справах національ­ностей та міграції про надання іноземцю або особі без громадянства в Україні статусу біженця.

Дитині, яка розлучена із сім'єю і якій надано в Україні статус біженця, посвідчення видається до досягнення нею 16-річного віку.

Порядок заповнення посвідчення біженця визначається Держав­ним комітетом України у справах національностей та міграції за уз­годженням з Міністерством внутрішніх справ України, Міністер­ством закордонних справ України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України.

Посвідчення біженця може вилучатися або визнаватися недій­сним відповідно до Закону України "Про біженців" або в інших ви­падках, передбачених законодавством України.

Посвідчення біженця є підставою для реєстрації біженця в органі внутрішніх справ за місцем його проживання.

Умови втрати і позбавлення статусу біженця регламентовані у статті 15 Закону України "Про біженців".

Статус біженця втрачається, якщо іноземець або особа без гро­мадянства:

добровільно знову скористалися захистом держави грома­

дянської належності (підданства);

набули громадянство України або добровільно набули грома­

дянство, яке мали раніше, або набули громадянство іншої дер­

жави й користуються її захистом;

добровільно повернулися до держави, яку вони залишили чи

за межами якої перебували внаслідок обґрунтованих побою­

вань стати жертвою переслідувань;

165

будучи особою без громадянства, може повернутися до держа­

ви свого попереднього постійного проживання, оскільки об­

ставини, за яких було надано статус біженця, більше не існу­

ють, — за винятком, що біженець може навести достатні об­

ґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для

своєї відмови повернутися до держави свого попереднього по­

стійного проживання;

отримали притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій

державі;

не можуть більше відмовлятися від користування захистом

держави своєї громадянської належності, оскільки обставини,

на підставі яких було надано статус біженця, більше не існу­

ють, — за винятком, що біженець може навести достатні об­

ґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для

своєї відмови користуватися захистом держави своєї грома­

дянської належності.

Іноземець та особи без громадянства позбавляються статусу біженця, якщо вони займаються діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу бі­женця, про відмову в оформленні документів для вирішення питан­ня щодо надання статусу біженця протягом семи робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені до Державного комітету України у справах національностей та міграції або до суду.

Рішення Державного комітету України у справах національнос­тей та міграції про відхилення скарги про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця, про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання ста­тусу біженця, про відмову в наданні статусу біженця, втрату або поз­бавлення статусу біженця оскаржуються в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, до суду.

Закон України "Про біженців", виходячи із загальних засад, які закріплені у статтях 1, 3, 8, та положень розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України, встано­вив правовий статус для окремих категорій іноземців та осіб без гро­мадянства:

166

тих, стосовно яких прийнято рішення про оформлення доку­

ментів для вирішення питання щодо надання статусу біженця;

тих, яким надано статус біженця в Україні;

тих, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення

питання щодо надання статусу біженця, у наданні статусу

біженця та які втратили або позбавлені статусу біженця.

Іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, мають право на:

тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу в

порядку, встановленому законодавством України (відповідно

до пункту 2 Порядку надання медичної допомоги іноземним

громадянам, які тимчасово перебувають на території Украї­

ни", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України

№ 79 від 28 січня 1997 року, особи, які подали заяви про на­

дання їм статусу біженця в Україні, та особи, які в установле­

ному порядку отримали статус біженця в Україні, користують­

ся медичною допомогою нарівні з громадянами України);

проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового при­

міщення або користування житлом, наданим у пункті тимча­

сового розміщення біженців (місце тимчасового розміщення

осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, стосовно

яких прийнято рішення про оформлення документів для вирі­

шення питання щодо надання статусу біженця та яким надано

в Україні статус біженця);

правову допомогу.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення регі­онів тимчасового розселення біженців" № 396 від 8 червня 1995 року визначено чотири області — Вінницьку, Івано-Франківську, Хмель­ницьку та Черкаську, де здійснюється розміщення біженців. Своє По­становою № 296 від 1 березня 1999 року Кабінет Міністрів України призупинив дію Постанови Кабінету Міністрів України "Про вста­новлення регіонів тимчасового розселення біженців" № 396 від 8 черв­ня 1995 року. Наказом Державного комітету України у справах націо­нальностей та міграції № 31 від 2 жовтня 2002 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 жовтня 2002 року за № 797/7085) за­тверджено Положення про пункти тимчасового розміщення біженців та Правила проживання у пункті тимчасового розміщення біженців.

167

Пункт тимчасового розміщення біженців, утримання якого нале­жить до відання Державного комітету України у справах національ­ностей та міграції, є місцем тимчасового розміщення осіб, які пода­ли заяву про надання статусу біженців, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким в установленому порядку надано в Україні статус біженця.

Основним завданням зазначеного пункту є приймання й тимча­сове розміщення, на строк не більше трьох місяців, осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, стосовно яких прийнято рішен­ня про оформлення документів для вирішення питання щодо надан­ня статусу біженця та яким надано в Україні статус біженця.

Керуючись цим завданням, адміністрація пункту тимчасового розміщення біженців виконує такі функції:

створення особам, розміщеним у пункті, житлових умов, не­

обхідних для їх тимчасового перебування у пункті;

організація харчування, надання соціально-побутових послуг

та першої медичної допомоги;

забезпечення дотримання вимог санітарно-гігієнічного та са-

нітарно-протиепідемічного режимів у пунктах;

сприяння цим особам у тимчасовому працевлаштуванні чи на­

вчанні відповідно до чинного законодавства України;

щомісячне подання до місцевого органу міграційної служби

даних про наявність вільних місць у пункті;

організація своєчасного від'їзду із пункту розміщених у ньому

осіб.

Іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, зобов'язані:

подавати до відповідного органу міграційної служби відо­

мості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу

біженця;

у разі одержання направлення органу міграційної служби

відбути до визначеного місця тимчасового проживання і про­

тягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному те­

риторіальному органі Державного департаменту у справах

громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб;

проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної

служби;

168

з'являтися до відповідного органу міграційної служби у виз­

начений ним строк;

повідомляти органу міграційної служби, до якого було пода­

но заяву, про свої виїзди за межі території адміністративно-те­

риторіальної одиниці України (система адміністративно-тери­

торіального устрою України визначена положеннями частини

першої статті 133 Конституції України), на яку поширюються

повноваження цього органу.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про біженців" Міністер­ством охорони здоров'я України наказом № 82 від 4 березня 2002 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 квітня 2002 року за № 379/6667) затверджено Порядок проведення обов'язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення до­кументів для вирішення питання щодо надання статусу біженців.

Таке обов'язкове медичне обстеження здійснюється за направлен­ням органів міграційної служби Автономної Республіки Крим, об­ластей, міст Києва та Севастополя у лікувально-профілактичних зак­ладах, визначених Міністерством охорони здоров'я Автономної Рес­публіки Крим, органів охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Обов'язкове медичне обстеження таких осіб здійснюють лікарі-спеціалісти: терапевт, педіатр (для дітей), акушер-гінеколог (для жінок). За необхідності можуть залучатися лікарі інших спеціально­стей.

Перелік лабораторних та функціональних обстежень включає в себе: загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстежен­ня на сифіліс, флуорограма — для осіб, старших чотирнадцяти років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть признача­тися для встановлення діагнозу. Особі також надається друкована інформація п'ятьма міжнародними мовами про можливість анонім­ного обстеження на ВІЛ-інфекцію.

За наявності в обстежуваної особи гострого, у тому числі інфек­ційного, захворювання, їй надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.

Обстеження спеціалістів і проведення лабораторних, функціо­нальних обстежень проводиться з урахуванням релігійних та етніч­них звичаїв і традицій осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання ста­тусу біженців.

169

Обов'язкове медичне обстеження не здійснюється за наявності в обстежуваної особи гострого, в тому числі інфекційного, захворю­вання, при її перебуванні в стані сп'яніння будь-якого походження.

Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця, підтверджено національний режим, нарівні з громадянами України на підставі Конституції України та законів України мають право:

на пересування, вільний вибір місця проживання, вільне зали­

шення території України, за винятком обмежень, які встанов­

люються законом;

працювати на підприємствах, в установах і організаціях або

займатися іншою трудовою діяльністю;

на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхуван­

ня;

на відпочинок;

на освіту;

на свободу світогляду та віросповідання;

на направлення індивідуальних чи колективних письмових

звернень або особисте звернення до органів державної влади,

органів місцевого самоврядування, посадових і службових

осіб цих органів;

на володіння, користування й розпорядження своєю власні­

стю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, посадо­

вих і службових осіб;

на звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Вер­

ховної Ради України з прав людини;

на правову допомогу.

Іноземець або особа без громадянства, яким надано статус біжен­ця в Україні, мають рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах, а також мають право на одержання грошо­вої допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення, в тому числі на державну допомогу сім'ям з дітьми, в порядку, встановле­ному законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання. Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України № 1016 від 6 липня 1998 року затверджено Порядок надання біжен­цям грошової допомоги та пенсій.

170

Грошова допомога біженцям складається з одноразової грошо­вої допомоги для придбання товарів першої необхідності та однора­зової грошової допомоги на відшкодування вартості переїзду до пункту тимчасового розміщення біженців, місця тимчасового розсе­лення біженців або до іншого місця, обраного біженцем для прожи­вання.

Розмір одноразової грошової допомоги для придбання товарів першої необхідності становить один неоподатковуваний мінімум доходів громадян на кожну особу, яка досягла 16-річного віку, та 60 відсотків одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину віком до 16-ти років.

Одноразова грошова допомога для придбання товарів першої не­обхідності виплачується двома частинами: 50 відсотків протягом п'яти днів після прийняття рішення про надання зазначеної грошо­вої допомоги, решта — протягом десяти днів після прибуття біжен­ця до пункту тимчасового розміщення біженців, місця тимчасового розселення біженців або до іншого місця, обраного біженцем для проживання, і реєстрації в органі внутрішніх справ.

Розмір одноразової грошової допомоги на відшкодування вар­тості переїзду визначається виходячи з фактичної вартості проїзду до місця тимчасового проживання, але не більше вартості проїзду залізничним транспортом у плацкартному вагоні.

Грошова допомога виплачується:

а)             для придбання товарів першої необхідності:

перша частина — Радою міністрів Автономної Республіки

Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими

державними адміністраціями за місцем тимчасового прожи­

вання біженця до його переїзду до пункту тимчасового розмі­

щення біженців чи місця тимчасового розселення біженців;

друга частина — Радою міністрів Автономної Республіки

Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими

державними адміністраціями за місцем тимчасового прожи­

вання біженця після його переїзду до пункту тимчасового роз­

міщення біженців чи місця тимчасового розселення біженців;

б)            на відшкодування переїзду до пункту тимчасового розміщен­

ня біженців, місця тимчасового розселення біженців або до іншого

місця, обраного біженцем для проживання, — Радою міністрів Авто­

номної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастополь-

171

ською міськими державними адміністраціями, до структури яких вхо­дить орган міграційної служби, що отримав відповідну заяву.

Якщо біженець не направляється до пункту тимчасового розмі­щення біженців чи місця тимчасового розселення біженців за рішен­ням органу міграційної служби, одноразова грошова допомога для придбання товарів першої необхідності виплачується Радою міні­стрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Сева­стопольською міськими державними адміністраціями у повному об­сязі за місцем його тимчасового проживання.

Розмір пенсії біженцям із числа осіб, які досягли пенсійного віку, встановленого законодавством України, а також інвалідам I та II гру­пи встановлюється відповідно до статті 94 Закону України "Про пен­сійне забезпечення".

Якщо між Україною та державою, громадянином якої є біженець, чи країною його постійного проживання укладено договір про пен­сійне забезпечення своїх громадян, ця особа отримує пенсію в поряд­ку і розмірі, передбачених таким договором.

Пенсія біженцям призначається органом праці та соціального за­хисту населення за місцем їхнього тимчасового проживання і випла­чується в установленому порядку з дня її призначення протягом тер­міну дії статусу біженця.

Державна допомога сім'ям біженців з дітьми призначається орга­нами праці та соціального захисту населення за місцем їх тимчасо­вого проживання на умовах, передбачених Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", іншими законами або міжна­родними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Сім'ям біженців з дітьми, які прожива­ють у пунктах тимчасового розміщення біженців, зазначена держав­на допомога не надається.

Відповідно до затвердженого Порядку надання біженцям грошо­вої допомоги та пенсій для розгляду питання про надання грошової допомоги біженці можуть звернутися із заявами до органів мігра­ційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а для вирішення питання про призначення пенсії — до Міністерства праці та соціального захисту населення Автономної Республіки Крим, органів праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміні­страцій за місцем їх тимчасового проживання.

172

Для одержання біженцями грошової допомоги до органу мігра­ційної служби за місцем їх тимчасового проживання подаються такі документи:

заява про надання одноразової грошової допомоги на прид­

бання товарів першої необхідності;

заява про надання одноразової грошової допомоги на відшко­

дування вартості переїзду до пункту тимчасового розміщення

біженців, місця тимчасового розселення біженців або до іншо­

го місця, обраного біженцем для проживання;

копія посвідчення біженця, паспорта або іншого документа,

що посвідчує особу;

копія направлення органу міграційної служби — у разі на­

правлення біженця до пункту тимчасового розміщення біжен­

ців чи місця тимчасового розселення біженців.

На підставі поданих документів орган міграційної служби протя­гом трьох днів з дня подання заяви з усіма необхідними документами приймає рішення про надання біженцям відповідної грошової допо­моги або про відмову в наданні такої допомоги. Якщо біженці мають засоби до існування в Україні, їм може бути відмовлено в наданні грошової допомоги.

Для одержання біженцями пенсії до органу праці та соціального захисту населення за місцем їх тимчасового проживання подаються такі документи:

заява про призначення пенсії;

копія посвідчення біженця, паспорта або іншого документа,

що посвідчує особу;

інші документи, передбачені законодавством України про пен­

сійне забезпечення.

На підставі поданих документів орган праці та соціального за­хисту населення протягом десяти днів з дня подання заяви з усіма не­обхідними документами приймає рішення про призначення пенсії або про відмову в її призначенні.

Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, користуються іншими правами й свободами, передбаче­ними Конституцією та законами України.

Іноземець або особа без громадянства, яким надано статус біжен­ця в Україні, зобов'язані:

•               повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграцій­

ної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу

173

сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадян­ства України або іншої держави, надання притулку або доз­волу на постійне проживання в іншій державі;

у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-

територіальної одиниці України, на яку поширюються повно­

важення іншого органу міграційної служби, знятися з обліку

та стати на облік у відповідному органі міграційної служби за

новим місцем проживання. Взяття на облік в органі міграцій­

ної служби за новим місцем проживання є підставою для реє­

страції в органі внутрішніх справ;

проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені ор­

ганом міграційної служби за місцем проживання.

Іноземці та особи без громадянства, яким відмовлено в оформ­ленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біжен­ця за відсутності умов, зазначених в абзаці другому статті 1 Закону України "Про біженців", в разі виникнення зазначених умов можуть повторно звернутися із заявою про надання статусу біженця.

Іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питан­ня щодо надання статусу біженця, про відмову у наданні, втрату або позбавлення статусу біженця і які оскаржують відповідне рішення до Державного комітету України у справах національностей та міграції або до суду, до прийняття рішення за скаргою мають права та обо­в'язки, передбачені статтею 18 Закону України "Про біженців".

Іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні доку­ментів для вирішення питання щодо надання статусу біженця чи у наданні статусу біженця, або втрату чи позбавлення статусу біжен­ця, повинні залишити територію України в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Ук­раїні.