8.1. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства

Відповідно до статті 3 Закону України "Про правовий статус іно­земців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без гро­мадянства визначаються Законом України "Про імміграцію".

Стаття 1 Закону України "Про імміграцію" роз'яснює, що:

імміграція — прибуття в Україну чи залишення в Україні у

встановленому законом порядку іноземців та осіб без грома­

дянства на постійне проживання;

іммігрант — це іноземець чи особа без громадянства, який от­

римав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне

проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підста­

вах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на по­

стійне проживання;

дозвіл на імміграцію — рішення спеціально уповноваженого

центрального органу виконавчої влади з питань імміграції

(Указом Президента України "Питання організації виконан­

ня Закону України "Про імміграцію" від 7 серпня 2001 року

на Міністерство внутрішніх справ України покладено вико­

нання функцій спеціально уповноваженого центрального

органу виконавчої влади з питань імміграції) та підпорядко­

ваних йому органів, що надає право іноземцям та особам без

громадянства на імміграцію в Україну;

посвідка на постійне проживання — це документ, що підтвер­

джує право іноземця чи особи без громадянства на постійне

проживання в Україні;

104

• квота імміграції — гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надавати дозвіл на іммігра­цію в Україну протягом календарного року. Юридична енцик­лопедія визначає термін "квота" (від. лат. quota (pars) — яка (частина)) як допустиму величину (частку, міру, норму, відсо­ток), встановлену законодавчо чи в межах угоди для кожного з її учасників. З-поміж інших різновидів (експортна, імпортна, виборча, податкова) виокремлюється імміграційна квота — норма в'їзду до країни іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Встановлення імміграційної квоти для іноземців та осіб без гро­мадянства та її формування, як правило, виконавчою владою є еле­ментом державної міграційної політики конкретної держави. На­приклад, наявність імміграційної квоти передбачено Законом Ро­сійської Федерації "Про правове положення іноземних громадян в Російській Федерації", який набрав чинності з 1 листопада 2002 року. Відповідно до зазначеного Закону стосовно трудівників-мі-грантів запроваджується імміграційна квота, встановлення якої по­кладається на виконавчу владу суб'єктів Російської Федерації, а зат­вердження — на відповідні федеральні органи. Так, у 2003 році за пропозицією Міністерства праці Російської Федерації квота стано­витиме в цілому 500 тис. чоловік. У Москві річна квота для тру-дівників-мігрантів передбачає 90 тис. чоловік.

Однією з основних засад міграційної політики України є регулю­вання імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства шляхом упорядкування кількісного та якісного складу іммігрантів за допо­могою системи диференційованих квот, застосування загально­прийнятого у світі селективного підходу, що забезпечить таку струк­туру імміграції, яка відповідатиме національним інтересам держави. За статтею 4 Закону України "Про імміграцію", імміграційна квота встановлюється рішенням Кабінету Міністрів України (не пізніше ніж 1 березня поточного року) виходячи з таких категорій іммігрантів:

діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам

України;

висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в

яких є відчутною для економіки України;

особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України

іноземною конвертованою валютою на суму не менше ста

105

тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою,

онуком чи онукою громадян України;

особи, які раніше перебували в громадянстві України;

батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні

діти;

особи, які безперервно прожили на території України протя­

гом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні

чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружи­

ни) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Відповідно до Порядку формування квоти імміграції, який затвер­джено Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26 грудня 2002 року, квота імміграції в Україну формується на підставі пропо­зицій центральних та місцевих органів виконавчої влади за катего­ріями іммігрантів, за регіональним принципом (з урахуванням по­точної демографічної ситуації).

Пропозиції щодо формування імміграційної квоти повинні ґрун­туватися на результатах аналізу імміграційного процесу в поперед­ньому календарному році та враховувати необхідність максималь­ного обмеження такої квоти в Україну іноземців та осіб без грома­дянства з країн походження значної кількості незаконних мігрантів. Перелік цих країн щороку визначається Міністерством закордонних справ України.

Поза квотою імміграції дозвіл на імміграцію в Україну може на­даватися таким категоріям іммігрантів:

одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він пе­

ребуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України,

дітям і батькам громадян України;

особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян Украї­

ни або перебувають під опікою чи піклуванням громадян Ук­

раїни;

особам, які мають право на набуття громадянства України за

територіальним походженням;

особам, імміграція яких становить державний інтерес для Ук­

раїни.

Як свідчить аналіз цих положень Закону, а також Закону Украї­ни "Про громадянство України" для осіб, зазначених у пунктах 1, 2, З частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію", надан-

106

ня дозволу на імміграцію в Україну поза імміграційною квотою тісно пов'язано з питаннями громадянства України.

Крім того, надання дозволу на імміграцію в Україну поза квотою імміграції може бути одним із стимулюючих факторів для імміграції в Україну.

Порядок надання дозволу на імміграцію в Україну на постійне проживання та необхідні документи встановлено статтею 9 Закону України "Про імміграцію", а Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію й поданнями про його скасування і виконання прийнятих рішень затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26 грудня 2002 року. Цей порядок виз­начає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну іноземцям та особам без громадянства, подан­ням про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також повноваження центральних органів виконавчої влади України, підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодав­ства про імміграцію.

Заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну подаються:

до територіальних підрозділів органів внутрішніх справ —

іноземцями та особами без громадянства, які тимчасово пере­

бувають в Україні на законних підставах;

до закордонних дипломатичних і консульських установ Украї­

ни за місцем постійного проживання — іноземцями та особами

без громадянства, які постійно проживають за межами України.

Заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають за межами Украї­ни, особисто подають до дипломатичних представництв та кон­сульських установ України за кордоном за місцем постійного про­живання. У разі поважних причин (хвороба, стихійне лихо тощо) така заява може надсилатися до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном поштою або за доручен­ням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися будь-якою фізичною особою.

За неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому поряд­ку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну подають їхні законні представники.

Якщо в Україну іммігрує один із батьків (батько чи матір), якого (яку) супроводжують неповнолітні діти, він (вона) повинен подати заяву чоловіка (дружини), посвідчену нотаріально, про те, що він

107

(вона) не заперечує проти імміграції в Україну дітей разом з бать­ком (матір'ю). У разі відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати рішення відповідного державного органу (як правило, суду) про залишення дітей при батькові (матері). Зазначене рішення має бути легалізоване консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Для отримання дозволу на імміграцію в Україну іноземці та осо­би без громадянства до заяви додають такі документи:

копію документа, що посвідчує особу (підтверджує громадян­

ство (підданство)) чи статус особи без громадянства;

три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;

документ про місце проживання особи (в Україні та за кордо­

ном);

документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії

свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка по­

дає заяву, перебуває в шлюбі), документів про усиновлення, встанов­

лення опіки чи піклування тощо);

документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про

те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію,

наркоманію, туберкульоз (активна форма), ВІЛ-інфекцію, інші ін­

фекційні захворювання, що перебувають у стадії загострення, до пе­

ріоду одужання або закінчення періоду носіння збудників інфек­

ційних хвороб відповідно до Міжнародної статистичної класифікації

хвороб десятого перегляду, що прийнята 43-ю Всесвітньою асамб­

леєю охорони здоров'я.

Вимога щодо документа про відсутність у заявника певних хво­роб не поширюється: на одне з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином Ук­раїни; дітей і батьків громадян України; осіб, імміграція яких стано­вить державний інтерес для України.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установле­ному порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

6)             довідку, видану компетентним органом держави попередньо­

го проживання або її дипломатичним представництвом чи кон­

сульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім од­

ного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у

шлюбі понад два роки, є громадянином України, особи, яка має пра-

108

во на набуття громадянства України за територіальним походжен­ням). У виняткових випадках такі відомості органи внутрішніх справ можуть отримати шляхом надсилання відповідного запиту компе­тентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах;

7) квитанцію про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію в Ук­раїну, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.

Крім зазначених документів додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів:

для діячів науки та культури, імміграція яких відповідає інте­

ресам України, — документ, що підтверджує підтримку їхнього кло­

потання Міністерством культури України та Міністерством освіти і

науки України;

для висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра по­

треба в яких є відчутною для економіки України, — копії доку­

ментів, що підтверджують відповідність рівня кваліфікації спеціалі­

ста або робітника вимогам, передбаченим у переліку, затверджено­

му Міністерством праці та соціальної політики України;

для осіб, які здійснили іноземну інвестицію в економіку Украї­

ни іноземною конвертованою валютою на суму не менше ста тисяч

доларів США, зареєстровану в установленому порядку, — копія до­

кумента про державну реєстрацію Радою міністрів Автономної Рес­

публіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськи­

ми державними адміністраціями іноземної інвестиції в економіку

України іноземною конвертованою валютою на суму не менше ста

тисяч доларів США;

для осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи ба­

бою, онуком чи онукою громадян України, одним з подружжя, якщо

другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є

громадянином України, дітей і батьків громадян України, — копії

документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином Ук­

раїни;

для осіб, які раніше перебували у громадянстві України, — до­

кумент, який підтверджує, що особа раніше перебувала в грома­

дянстві України;

для батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та їхніх непов­

нолітніх дітей — копії документів, що засвідчують їх родинні сто-

109

сунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні;

для осіб, які є опікунами чи піклувальниками громадян Украї­

ни або перебувають під опікою чи піклуванням громадян Украї­

ни, — копії документів про призначення їх опікунами чи піклуваль­

никами над громадянами України або про встановлення над ними

опіки чи піклування громадянина України;

для осіб, які мають право на набуття громадянства України за

територіальним походженням, — документи, які підтверджують, що

вони або хоча б один з їхніх батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи

сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року

на території, яка стала територією України відповідно до статті 5

Закону України "Про правонаступництво України", а також на

інших територіях, що входили до складу Української Народної Рес­

публіки, Західно-Української Народної Республіки, Української

Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закар­

патської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки

(УРСР);

для осіб, імміграція яких становить державний інтерес для Ук­

раїни, — подання центрального органу виконавчої влади України про

те, що імміграція особи становить державний інтерес для України.

У разі необхідності територіальні органи внутрішніх справ, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть за­жадати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надан­ня дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.

Документи, видані уповноваженими органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не вста­новлено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 За­кону України "Про імміграцію", подаються нотаріально засвідчени­ми. Документи, відомості в яких можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.

Рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну чи про відмову в наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

ПО

Особі, яка постійно проживає за межами України і дістала дозвіл на імміграцію в Україну, закордонне дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, що є чинною протягом року з дня її оформлення. Зазначена особа в'їжджає на територію України в установленому по­рядку.

Пунктом 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" встановлено, що дозвіл на імміграцію в Україну мають іноземці та особи без громадянства, які:

прибули в Україну на постійне проживання до набрання чин­

ності цим Законом і мають у паспорті громадянина колиш­

нього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або от­

римали посвідку на постійне проживання в Україні;

змушені були залишити місця постійного проживання в Авто­

номній Республіці Абхазія (Грузія), прибули в Україну, одер­

жали в установленому порядку тимчасову довідку, прожили в

Україні не менше п'яти років, а також іноземці та особи без

громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року

за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та

Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських гро­

мадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в

організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися прожи­

вати в Україні. Зазначені особи мали звернутися протягом ше­

сти місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою

про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні;

прибули в Україну дітьми-сиротами у зв'язку із збройними

конфліктами у місцях їх постійного проживання і виховують­

ся або виховувалися у державних дитячих закладах чи в дитя­

чих будинках сімейного типу або над якими встановлено чи

було встановлено опіку або піклування громадян України.

У статті 10 Закону України "Про імміграцію" наведено вичерп­ний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Дозвіл на імміграцію в Україну не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше од­ного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України виз­нається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встанов­леному законом порядку, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, З частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію";

111

особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або

злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародно­

му праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відпо­

відно до законів Україні визнається тяжким злочином, або проти

яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею

не закінчено;

особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, нар­

команію, туберкульоз (активна форма), ВІЛ-інфекцію, інші інфек­

ційні захворювання, що перебувають у стадії загострення, до періо­

ду одужання або закінчення періоду носіння збудників інфекційних

хвороб відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хво­

роб десятого перегляду, що прийнята 43-ю Всесвітньою асамблеєю

охорони здоров'я (наказ Міністерства охорони здоров'я України

"Про затвердження переліку інфекційних хвороб, які є підставою

для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну" № 415 від

19 жовтня 2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України

5 листопада 2001 року за № 932/6123)), за винятком осіб, зазначених

у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про іммігра­

цію";

особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазна­

чили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на терито­

рію України;

6)             в інших випадках, передбачених законами України.

Порядок, який визначає механізм оформлення і видачі посвідки

на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну, ведення обліку посвідок і забезпечення збе­рігання їх бланків, затверджено Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни № 1983 від 26 грудня 2002 року.

Посвідки на постійне проживання оформляються в установлено­му порядку іммігрантам, які досягли 16-річного віку, за особистим зверненням або зверненням законних представників чи інших осіб за їх нотаріально засвідченим дорученням за місцем проживання. У ви­няткових випадках посвідка на постійне проживання може бути оформлена до досягнення особою 16-річного віку за наявності нота­ріально засвідченої згоди обох батьків.

Після прибуття в Україну іммігрант протягом п'яти робочих днів повинен звернутися до територіального органу внутрішніх справ за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне

112

проживання. До заяви додається копія паспортного документа заяв­ника із проставленою в ньому імміграційною візою, копія рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну, квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати. Згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито", розмір ставки державного мита за видачу іммігранту посвідки на постійне проживання становить 0,5 неопо­датковуваного мінімуму доходів громадян.

Для оформлення посвідки на постійне проживання особи, зазна­чені в пункті 4 Прикінцевих положень Закону України "Про іммігра­цію", замість копії рішення про надання дозволу на імміграцію в Ук­раїну та квитанції про сплату державного мита подають такі доку­менти:

особи, які прибули в Україну на постійне проживання до на­

брання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина ко­

лишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отри­

мали посвідку на постійне проживання в Україні, — оригінал і ко­

пію паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року з

відміткою про прописку або посвідку на постійне проживання;

особи, які змушені були залишити місця постійного проживан­

ня в Автономній Республіці Абхазія (Грузія) і прибули для прожи­

вання в Україні, — тимчасову довідку, отриману ними після прибут­

тя в Україну, та документ про підтвердження факту безперервного

проживання в Україні не менш як п'ять років, видані органом мігра­

ційної служби;

особи, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року згідно з

Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом

СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на про­

фесійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від

2 квітня 1981 року, — копію документа, що підтверджує прийняття

на професійне навчання чи роботу;

особи, які прибули в Україну дітьми-сиротами у зв'язку зі

збройними конфліктами у місцях їх постійного проживання і вихо­

вуються (виховувалися) у державних дитячих закладах, у дитячих

будинках сімейного типу або над якими встановлено (було встанов­

лено) опіку чи піклування громадян України, — документ, що

підтверджує виховання у державному дитячому закладі, в дитячому

будинку сімейного типу або встановлення опіки чи піклування.

113

Територіальний орган внутрішніх справ протягом тижня з дня прийняття заяви видає під розписку заявникам, законним представ­никам іммігрантів або за їх дорученням, засвідченим нотаріально, іншим особам посвідку на постійне проживання.

У паспортному документі іммігранта на останній вільній сторінці проставляється відмітка встановленого зразка про наявність дозволу на постійне проживання в Україні.

Посвідка на постійне проживання підлягає обміну при досягненні особою 25- і 45-річного віку.

У разі пошкодження чи втрати такої посвідки іммігрант може от­римати нову посвідку в територіальному органі внутрішніх справ. Про втрату посвідки на постійне проживання іммігрант зобов'яза­ний негайно повідомити територіальний орган внутрішніх справ за місцем її втрати, який невідкладно інформує про це Міністерство внутрішніх справ України та Адміністрацію Державної прикордон­ної служби України.

Після з'ясування обставин втрати посвідки на постійне прожи­вання оформлення іммігранту нової посвідки замість втраченої про­водиться територіальним органом внутрішніх справ у порядку, вста­новленому для її оформлення.

Такий механізм видачі посвідки на проживання застосовується і до особи, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію в Україну.

Іммігранти, які отримали посвідки на проживання, повинні за­реєструватися за місцем постійного проживання, а в разі зміни місця проживання — перереєструватися в порядку, встановленому для громадян України.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про держав­не мито", за реєстрацію місця проживання стягується мито у розмірі 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Статтею 12 Закону України "Про імміграцію" визначено підста­ви для скасування дозволу на імміграцію в Україну, що має на­слідком вилучення посвідки на постійне проживання та вжиття за­ходів відповідно до статті 13 цього Закону.

Дозвіл на імміграцію в Україну може бути скасований територі­альним органом внутрішніх справ, який його видав, якщо:

• з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, які втра­тили чинність;

114

іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк

більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці Украї­

ни, громадському порядку в Україні;

це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних

інтересів громадян України;

іммігрант порушив законодавство про правовий статус іно­

земців та осіб без громадянства;

•               в інших випадках, передбачених законами України.

Питання щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну ма­ють право порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконав­чої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує ви­конання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існу­вання підстав для скасування цього дозволу.

Міністерство внутрішніх справ України, його територіальні орга­ни всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну, запитують у разі потреби додат­кову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається це питання.

На підставі результату аналізу інформації приймається відповід­не рішення, про що письмово повідомляються протягом тижня ініціатор процедури скасування дозволу на імміграцію в Україну та іммігрант, і надсилається у такі ж терміни до територіального орга­ну внутрішніх справ за місцем проживання іммігранта для вилучен­ня посвідки на постійне проживання. Копія відповідного рішення над­силається також до Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Закон України "Про імміграцію" не позбавив особу права по­вторного подання дозволу на імміграцію в Україну, але не раніше ніж через один рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні такого дозволу чи його скасування.

Дія чи бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду заяв про надання дозволу на іммігра­цію в Україну, рішення, прийняті відповідним територіальним орга­ном внутрішніх справ, можуть бути оскаржені у встановленому по­рядку до суду (стаття 15 Закону України "Про імміграцію").

Положення цієї статті Закону ґрунтуються на конституційних по­ложеннях щодо судового захисту прав і свобод людини та громадя-

115

нина, що узгоджується із статтею 8 Загальної декларації прав люди­ни, за якою кожен, у разі порушення його основних прав, наданих конституцією і законом, має право на ефективне поновлення у пра­вах компетентними національними судами.

Це конституційне право не може бути скасоване (частина друга статті 22 Конституції України).

Конституція України, закріпивши право людини і громадянина на судовий захист своїх прав і свобод, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55).

За змістом статті 15 Закону України "Про імміграцію" оскаржен­ню підлягають рішення про надання дозволу на імміграцію в Украї­ну, про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну, про ска­сування дозволу на імміграцію в Україну, прийняті Міністерством внутрішніх справ України та його територіальними органами, дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду заяв про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Крім зазначених рішень можуть бути оскаржені дії та бездіяль­ність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду заяв про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Посадовими особами відповідно до частини другої статті 2 Зако­ну України "Про державну службу" вважаються керівники та зас­тупники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами по­кладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій.

Як випливає з Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про хабарництво" № 5 від 26 квітня 2002 року, організаційно-розпорядчі обов'язки — це обов'язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колекти­вом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колектив­них чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідувачі відділів, лабораторій, кафедр), їх заступники, особи, які керують ді­лянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

116

Працівники Міністерства закордонних справ України, диплома­тичних представництв і консульських установ України відповідно до Закону України "Про дипломатичну службу" є державними служ­бовцями, а ті з них, що здійснюють організаційно-розпорядчі функ­ції, — посадовими особами.

Особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не належать до поняття "державний службовець", оскільки в Законі України "Про міліцію" щодо них використовується поняття "службові особи".

Відповідно до зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 року, особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціаль­ним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службо­вою особою.

Якщо посадова чи службова особи не виконують встановлених обов'язків, їхня бездіяльність може бути оскаржена в судовому по­рядку.

Згідно зі статтею 2484 Цивільного процесуального кодексу Украї­ни, скаргу потрібно подавати до суду за місцезнаходженням суб'єкта оскарження (Міністерство закордонних справ України, Міністерство внутрішніх справ України та підпорядковані йому територіальні органи).

Главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України врегу­льовано: право на звернення іноземців та осіб без громадянства із скаргою до суду; предмет судового оскарження; порядок звернення із скаргою і розгляд судами загальної юрисдикції України скарг на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності як окремої групи адміністративно-правових відносин.

Право на звернення із скаргою до суду на підставі статті 248-1 Ци­вільного процесуального кодексу України мають іноземці, а також особи без громадянства, які вважають, що суб'єктом оскарження по­рушено їх права і свободи. В таких випадках предметом судового ос­карження, згідно з главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України, можуть бути як колегіальні, так і одноособові рішення, дії або бездіяльність суб'єктів оскарження, акти нормативного й індиві­дуального характеру у сфері управлінської діяльності.

117

Іноземець або особа без громадянства може подати скаргу на рішення Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому територіальних органів у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли вони повинні були дізнатися про порушення їх прав. Про­пущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин (хвороба, стихійне лихо тощо).

Скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому судово­му засіданні за участю заявника, посадової особи, службової особи, представника того органу, рішення чи дії якого оскаржуються. Якщо зазначені особи з поважних причин не можуть з'явитися до суду, справу може бути розглянуто за участю їхніх представників. Неявка в судове засідання з неповажних причин цих осіб або їх представ­ників не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати їх явку обов'язковою.

Рішення суду щодо скарги надсилається не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили відповідному державному органу, посадовій чи службовій особі для виконання, а також заявнику.

Про виконання рішення державний орган, посадова чи службова особа повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання рішення суду.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають за кордоном, оскаржують неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб дипломатичних представництв чи консульських установ Украї­ни у встановленому законом порядку до суду.

Законодавство України не містить спеціальних правових норм, що передбачають відповідальність посадових і службових осіб за порушення Закону України "Про імміграцію". У такому разі засто­совуються загальні положення щодо відповідальності посадових і службових осіб за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків.