2.8 Джерела Особливої частини кримінального законодавства великобританії

Відомо, що Великобританія належить до держав з так званою англосаксонською правовою системою. Для кримінального права цієї країни характерними є всі вказані вище ознаки такої системи права. Вона є однією з небагатьох держав світу, кримінальне законодавство якої загалом некодифіковане. Воно частково кодифіковане лише на рівні окремих видів злочинів (проти особи, проти власності тощо), але кримінальний кодекс із чітким поділом на Загальну та Особливу частину в цій країні відсутній. У літературі відзначається, що «кримінальне право, як частина конституції, полягає в низці різних парламентських законів; крім того, його почасти сформували судді, що розглядали важливі справи»16.

Таким чином, джерелами Особливої частини кримінального права Великобританії є. насамперед, окремі закони, серед яких потрібно відзначити:

Закон 1861 р. «Про злочини проти особи»;

Закон 1889 р. «Про корупцію в державних органах;

Закон 1911 р. «Про державні таємниці»:

Закон 1955 р. «Про харчові продукти та ліки»;

Закон 1956 р. «Про сексуальні злочини»;

Закон 1957 р «Про вбивство»;

Закон 1967 р. «Про кримінальне право»;

Закон 1968 р. «Про злодійство»;

Закон 1971 р. «Про надмірне вживання наркотиків»;

Закон 1976 р. «Про сексуальні злочини»;

17Крылова НЕ. Основные черты нового Уголовного кодекса Франции. - М: СПАРК, 1996. -С.25.

і8Пітер Лейленд. Кримінальне право. Злочин, покарання, судочинство. Англійський підхід. - К.: Основи, 1996. - С.8.

19

Видання юршіично.'и факультету Львшгнкпр.п державного університету ім.Іьини Франка

Закон 1978 р. «Про злодійство»;

Закон 1986 р. «Про громадський порядок»;

Закон 1988 р. «Про дорожній рух»:

Закон 1989 р. «Про державні таємниці»:

Закон 1990 р. «Про безпеку харчових продуктів»;

Закон 1991 р. «Про дорожній рух»;

Закон 1994 р. «Про кримінальне судочинство та громадський порядок».

У законах, сукупність яких становить Особливу частину кримінального права Великобританії, як правило, вирішуються також питання, що належать до Загальної частини кримінального права, а також до кримінального процесу. Серед них є такі, які загалом присвячені іншим питанням (охороні довкілля, забезпеченню санітарно-епідемічної безпеки населення), і лише їх окремі норми передбачають кримінальну відповідальність.

Звертає на себе увагу наявність «одноіменних» законів, прийнятих у різні роки. При цьому закон, який прийнятий пізніше, не відміняє попередній. Справа в тому, що у Великобританії існує традиція називати акти, якими вносяться зміни та доповнення до попередніх законів, аналогічно тим, які раніше приймалися з тих же питань. Це, однак, не є запорукою того, що відповідальність за певний злочин передбачена законом, назва якого охоплює це посягання. Наприклад, визначення зґвалтування, яке було дане ст.1 Закону 1956 р. «Про сексуальні злочини» і підправлене однойменним Законом 1976 p., замінене поняттям цього злочину, викладеним у ст,142 Закону «Про кримінальне судочинство та громадський порядок»19.

Кримінальне право Великобританії складається лише з законів, що прийняті британським парламентом, окремі адміністративно-територіальні одиниці (Англія, Уельс, Шотландія, Північна Ірландія та інші) не мають права видавати кримінальні закони.

У країнах з англосаксонською правовою системою велику роль відіграє судовий прецедент. Однак його роль як джерела Особливої частини кримінального права в сучасних умовах незначна. Виключно до сфери так званого статутного права (писаних законів, прийнятих парламентом) належить встановлення поняття та ознак окремих видів злочинів, визначення видів і розмірів покарань за їхнє вчинення. Тобто вичерпний перелік злочинів міститься лише в законах, відоме правило тйіит krimen sine lego поширюється й на сучасне британське   кримінальне   право.   Роль   судового   прецеденту   зводиться   до

19   Див.:   Пітер   Лейленд    Кримінальне   право.   Злочин,   покарання,   судочинство. Англійський підхід. - К.: Основи. -1996. - С.106.

2')

Вшкінни юридичного Факультету Львівського оержавпого університету ім. Івана Франка

роз'яснення, тлумачення змісту законів, конкретизації ознак злочинів, які передбачені писаними правовими нормами. Жоден прецедент не є підставою для визнання діяння злочинним і призначення за нього кримінального покарання,