2.9 Джерела Особливої частини кримінального законодавства канади

Кримінальне право Канади20 має глибоке підґрунтя, тісно пов'язане з англійським правом, хоча було б неправильно вважати, що право Канади є тільки копіюванням англійського права. Канада створила свою систему законодавства, повністю незалежну від законодавства Великобританії.

Ще в 1867 р. згідно з Конституційним Актом парламенту Канади були передані повноваження приймати закони, у тому числі в галузі кримінального права. Законодавчі органи провінцій також отримали право приймати нормативно-правові акти у межах своєї компетенції та забезпечувати такі акти примусом, встановлюючи покарання у вигляді штрафу, пені чи позбавлення волі (ст.92 Конституційного Акту 1867 p.). Така норма дозволяє законодавчому органу провінції приймати свої закони, в яких може передбачатися відповідальність за так звані провінційні злочини. Але якщо провінційні закони суперечать федеральним актам у цій сфері, то застосовуються норми, зазначені у федеральних актах.

Канадське право належить до прецедентно!' системи права. Однак конкуренції між прецедентним і статутним правом як такої не існує, оскільки пріоритет надається статутному праву. Тобто при вирішенні колізії, чим керуватися - законом чи судовим рішенням судді, в Канаді однозначно керуються законом, не зважаючи на наявний прецедент. Часто трапляється, що законодавчі органи приймають закони на основі вже існуючих прецедентів, тобто їх кодифікують. Але, безумовно, існують закони, що регулюють такі відносини, які ніколи не були об'єктом прецедентів і навпаки.

Термін «кримінальне право» в Канаді позначає і матеріальне, і процесуальне право. Основним джерелом як матеріального, так і процесуального кримінального права в цій державі є Кримінальний кодекс — нормативно-правовий акт канадського парламенту, прийнятий у 1892 p., який на той час фактично становив собою кодифікацію англійського кримінального статутного та прецедентного права. До цього часу нового КК не приймали, хоча сам Кодекс кілька разів фундаментально переглядався (у 1906,  1927,  1953

20 Інформація про кримінальне право Канади почерпнута з глобальної інформаційної мережі INTERNET - програма Consolidated Statutes of Canada, адреса: www. nlk - bnk. ca /caninfo 2/ еро 3. htm # 340, а також з видання: POCKET CRIMINAL CODE. Incorporating R.S.C. 1985 and subseguent amendments. -Carswell. 1998. - S.I 101.

21

Вішання юридичного факультету Л^і«п,кого державного університету ш. Івана Франка

роках). Саме перегляд 1953 р. був спробою усунути всі внутрішні розбіжності, а також зробити норми КК Канади більш послідовними, зрозумілими та доступними. Результом цього перегляду було усунення відповідальності за більшість злочинів, про які були створені норми відповідно до прецедентного права Поправки до КК вносяться фактично щорічно, що дозволяє належно реагувати на зміни в суспільстві. Але складна процедура прийняття доповнень до КК призводить до того, що відповідальність за певні види посягань часто передбачається в окремих федеральних законах, де поряд з іншими питаннями визначаються й ознаки заборонених діянь і встановлюються за них кримінальні покарання. Періодично проводиться узгодження норм КК із нормами некодифікованих актів кримінально-правового характеру. Остання велика інкорпорація кримінального законодавства Канади проводилася у 1985 р.

На сьогодні до найважливіших некодифікованих джерел Особливої частини кримінального права Канади належать:

Канадський акт про докази;

Канадський білль про права;

Акт про продукти харчування та медикаменти;

Акт про записи в кримінальних справах;

Акт про екстрадицію;

Акт про вогнепальну зброю;

Акт про ідентифікацію злочинців;

Акт про інтерпретацію;

Акт про транспортні засоби;

Акт про неповнолітніх правопорушників;

Акт про банкрутство та збитковість;

Акт про порядок здійснення експорту та імпорту;

Акт про державну таємницю.

Існування, окрім КК, ще й інших джерел кримінального права ускладнило не лише структуру законодавства, але й призвело до виникнення колізій і конкуренції між нормами. Коли діяння чітко підпадає під дію якогось визначеного федерального закону чи самого КК, то питань, звичайно, не виникає. Проте, коли караність діяння одночасно передбачена кількома законами, то ситуація стає конфліктною. Наприклад, коли особа передає агенту іноземної держави план військового об'єкта, що може бути використане на шкоду безпеці Канади, її діяння може кваліфікуватися як за ст.46(2) КК Канади як державна зрада, так і

Вшкіння юридичного факультету Львівського державного університету ш.Івана Франка

за ст.3(1) Акту про державну таємницю як шпигунство. Причому покарання за ці злочини є тотожними, якщо державна зрада не вчинена під час війни.

Вирішуються такі питання насамперед на підставі спеціальної колізійної норми, яка міститься в ст.12 КК і передбачає: «Коли дія чи бездіяльність є злочином відповідно до двох чи більше актів парламенту, незалежно від процедури засудження, яка передбачена, особа, що вчинила таку дію чи бездіяльність підлягає відповідальності відповідно до будь-якого з цих законів, але не може бути покарана більше, ніж один раз за один злочин». Вирішення питання про те, за яким законом карати особу, покладається на судові органи. У законодавстві не встановлено, в якому випадку та до яких осіб застосовувати той чи інший закон. Це визначається практикою, тобто підпадає під дію прецедентного права.