Р. Гурак. Розвиток криміналістики і удосконалення кримінально-процесуального законодавства

Криміналістика, як відомо, не тільки творчо пристосовує досягнення природних, технічних і суспільних наук для боротьби зі злочинністю, але і сама певним чином впливає на їх окремі галузі. Такий зв'язок має місце і у взаємостосунках криміналістики з правовими науками. Серед них кримінально-процесуальна наука, яка більше ніж інші відчуває на собі вплив і сама впливає на розвиток криміналісти-

48

ки. Тісний взаємозв'язок цих наук обумовлений тим, що криміналістика на початковому етапі виникла і розвивалась в межах кримінального процесу.

В даний час взаємозв'язок цих наук помітно посилюється. «В умовах науково-технічної революції, — писав Р.С. Бєлкін, — розвиток криміналістики особливо пов'язаний з розвитком і удосконаленням кримінально-процесуального законодавства і кримінально-процесуальної науки [1].

Наукознавчі дослідження підтверджують те, що взаємодія криміналістики і кримінально-процесуальної науки матеріалізується головним чином у кримінально-процесуальних нормах, які в перше приймаються або рекомендуються для прийняття [2]. Поява нової норми, таким чином, розглядалась як результат ефективної взаємодії криміналістики і кримінального процесу. У такий спосіб вирішувалась проблема правового регулювання використання досягнень науки і техніки у кримінальному судочинстві. Головне завдання цього процесу полягало у: визначенні мети використання науково-технічних засобів у процесі розкриття і розслідування злочинів; вироблення формулювань для нормативного забезпечення законності застосування рекомендованих криміналістикою нових технічних засобів, прийомів і методів; розробці критеріїв допустимості використання, отриманих в результаті застосування технічних засобів доказування, у кримінальному судочинстві. При такому підході до оцінки ефективності взаємозв'язку криміналістики з кримінальним процесом справедливе зауваження про відставання правової регламентації по розробці і впровадженню технічних засобів у слідчу, експертну і судову практику ІЗ].

Слідча практика, як і будь-яка діяльність людей, підпорядковується вимогам об'єктивних законів, їй притаманна певна циклічність розвитку. Досягаючи певного рівня свого розвитку вона накопичує фактори: а) невідповідність наявності сил і засобів потребам практики; б) застарілість структури і організації діяльності слідчого апарату; в) недостатність технічних засобів і матеріалів для виявлення, фіксації і Дослідження доказів; г) необхідність нових методів, прийомів, засобів розкриття і розслідування злочинів. Ці фактори негативно впливають на її результати, врешті-решт, вони є гальмом, стримуючим моментом її функціонування із всіма наслідками, як явними, так і прихованими, не завжди вловимими існуючої, досить казуїстичної системи показників.

Тому, спрямованість співпраці криміналістів з вченими-процесуалі-стами тільки на удосконалення законодавства не може у повній мірі розкрити всієї розмаїтості взаємодії відповідних галузей знання.

На наш погляд, вона повинна бути доповнена впливом криміналь-но-процесуального закону на розвиток криміналістичної науки, особливо це стосується нормативних актів, які тільки приймаються і став-

49

лять криміналістику перед необхідністю розробки відповідних тактичних прийомів і засобів роботи з доказовою інформацією. "Криміналісти для розробки теоретичних положень науки і створення найбільш ефективних практичних рекомендацій, - справедливо зазначає В. І. Гончаренко, — повинні вивчати ідеї і норми кримінально-процесуального права так, як і представники кримінально-процесуальної науки і не можуть обійтися без вивчення окремих теоретичних цінностей криміналістики, так і розроблюваних нею засобів і прийомів, що застосовуються на практиці боротьби зі злочинністю, для збагачення теорії процесуальної науки і постійного удосконалення кримінально-процесуального законодавства (4).

Розвиток криміналістики на сучасному етапі характеризується зростанням інтересу до питань її взаємозв'язку з іншими галузями знань, практичною діяльністю, питанням вироблення оптимальної процедури створення, конструювання наукових висновків і передачі отриманих результатів в практику боротьби зі злочинністю. Це обумовлено межами предмету науки криміналістики, її потенціалом, який значно зріс, і іншими факторами. Але головне значення для активізації дослідження зазначеної проблематики не тільки в криміналістиці, але і у всіх прикладних науках, мають об'єктивні закономірності науково-технічного прогресу, в умовах якого зростає значення дійовості наукових рекомендацій і їх практичної застосовуваності.

Різноманітність проблем і потреб слідчої практики, які потребують докладання загальних зусиль криміналістів із вченими-процесуаліста-ми для їх вирішення визначається різними формами взаємодії. Вивчення слідчої, експертної і судової практики дозволяє виділити, на наш погляд, найбільш важливі проблеми в сучасних умовах:

1. Проблема процесуальної регламентації розроблених криміналістикою науково-технічних засобів, тактичних прийомів і методів, що забезпечує закономірність їх застосування у кримінальному судочинстві.

Хронічне відставання закону від потреб слідчої практики породжує положення, коли сама практика шукає вихід з положення, яке створилося і знаходить його не завжди найкращий. Одним із можливих шляхів подолання цих труднощів багато вчених вбачають у закріпленні в законі загальних умов допустимості використання наукових рекомендацій, засобів криміналістики в кримінальному судочинстві, які б встановлювали правомірність їх застосування на практиці [5].

Не дивлячись на відомі розходження стосовно кола цих загальних умов, більшість авторів включає до їх складу законність, науковість і етичність техніко-криміналістичних засобів [6]. У цілому ці умови допустимі, хоча до них доцільно добавити вимогу ефективності.

Реалізація таких пропозицій, з одного боку, дала б можливість забезпечити цілеспрямовану розробку криміналістичних засобів,

50

прийомів і методів з урахуванням вже законодавче встановлених вимог до них, з іншого, усувала б перешкоди до широкого впровадження нового і прогресивного в слідчу, експертну і судову практику.

2.             Проблема визнання доказового значення за результатами зас

тосування техніко-криміналістичних засобів, прийомів і методів. В да

ний час ця проблема вирішується шляхом визнання результатів зас

тосування криміналістичної техніки похідними речовими доказами [7]

або ж процесуальними засобами закріплення початкових доказів [8],

або документами [9].

Таке тлумачення сутності застосування техніко-криміналістичних засобів, прийомів і методів пояснюється, на наш погляд, суперечливістю позиції законодавства, яке не визначило однозначно статус цих матеріалів, як засобів доказування. Виходячи із змісту ст.ст. 79, 85,85і, 852, 191, 194 КПК України, перелік результатів застосування технічних засобів є вичерпним. Тим самим законодавець наперед встановлює межі застосування нового в практику доказування.

Спроби штучно підвести правову основу під використання у кримінальному судочинстві в якості засобів доказування результатів застосування нових досягнень науки і техніки, доказове значення яких виявляється сумнівним через відсутність нормативного їх закріплення, не самий кращий спосіб вирішення проблеми.

Результати застосування технічних засобів, незалежно від їх суб'єктів і правової форми застосування самих технічних засобів, мають свої особливості в якості доказів. По-перше, вони безпосередньо не знаходились у взаємодії з подією злочину, не є результатом безпосереднього відображення останнього у об'єктивній дійсності (слідами злочину), а є продуктами «повторного відображення» на штучних, спеціально створених для цього носіях інформації. По-друге, є результатом застосування технічних засобів, особливості яких слід враховувати при оцінці доказового значення фіксуємої за їх допомогою інформації. По-третє, вони забезпечують фіксацію (документування) інформації без її кодування або узагальнення, забезпечуючи можливість емпіричного пізнання шуканих фактів.

Таким чином, викладене дає підстави для висновку про те, що результати застосування науково-технічних засобів в процесі виявлення, розкриття і розслідування злочинів слід відносити до самостійного виду доказів, які, на наш погляд, слід називати «результати технічного документування». При цьому сам процес технічного документування повинен бути докладно регламентований у кримінально-процесуальному законі.

3.             Проблема трансформації криміналістичних рекомендацій у кри

мінально-процесуальні норми. У теоретичному плані ця проблема

широко обговорювалася з позиції з'сування криміналістичної сут

ності тих рекомендацій, прийомів і методів криміналістики, які отрима-

51

ли статус правових норм [10], у зв'язку з передбачуваним розширенням кола слідчих дій [ 11 ], а також з питання про поняття, структуру і зміст криміналістичних рекомендацій [12].

Найбільш чітке визначення криміналістичної рекомендації дано В.П. Бахіним і К.Є. П'ятнициним, які розглядали криміналістичну рекомендацію як «результат наукового дослідження, узагальнення практики, що відображає характеристику технічного засобу, тактичного прийому, методики збирання, дослідження, оцінки і використання доказів, а також поради про порядок і умови їх використання стосовно конкретних ситуацій, у процесі проведення окремих слідчих дій або в цілому в діяльності по розслідуванню і попередженню злочинів» [13].

Визначення криміналістичної рекомендації передбачає включення до неї ряд елементів: а) аргументація нововведення; б) алгоритм дій; в) засіб, необхідний для її реалізації; г) практична апробація; д) передбачуваний ефект; е) співвідношення з наявними аналогічними рекомендаціями.

Розуміючи криміналістичну рекомендацію як взаємопов'язану і взаємообумовлену систему елементів, необхідно виділити практичну апробацію, без якої не можуть стати загальнообов'язковими правила поведінки і відповідно бути прийнятими законодавцем для нормативного закріплення. Щоб стати нормою права, важливо на практиці переконатися, що запропонована криміналістична рекомендація пропонує спосіб дії який відрізняється, по-перше, оригінальністю вирішення конкретної процесуальної задачі, здатністю вирішувати самостійні завдання; по-друге, результативністю, тобто реальною можливістю, діючи таким чином, щоб досягти реального результату, наміченої мети; по-третє, своєю повною узгодженістю, відповідністю закону, принципам кримінального процесу.

4. Проблема законодавчого вирішення питання про зміну або виникнення нових функцій учасників кримінального процесу, в зв'язку з появою і впровадженням досягнень науки і техніки в практику розкриття і розслідування злочинів. Ця проблема обговорювалася в рамках дискусії про процесуальне положення спеціаліста, залученого до участі в слідчих діях [14]. У подальшому, в зв'язку з прийняттям ст. 128' КПК України, дискусії виникли вже щодо недосконалості законодавства [15].

Дискусії залишили відкритими багато питань участі спеціаліста в слідчих діях, введення нової процесуальної фігури сприятливо вплинуло на вирішення проблеми освоєння досягнень науки і техніки.

З подальшим розвитком науки і техніки, особливо електронно-обчислювальної, і усвідомленням потреби впровадження їх досягнень у практику стає очевидним, що не тільки слідчий потребує допомоги спеціаліста, але і експерт, для якого нова техніка є додатковою можли-

52

вістю і одночасно потребує розширення власних спеціальних пізнань в галузях, що не відносяться до його безпосередньої спеціальності.

Таке завдання може бути вирішене двома шляхами. По-перше, шляхом додаткової підготовки і навчання експертів навичкам роботи на ЕОМ. По-друге, шляхом залучення відповідних спеціалістів для надання експертам технічної допомоги при проведенні експертних досліджень. Однак в умовах, коли відчуваються серйозні труднощі з укомплектуванням експертних закладів кваліфікованими кадрами, а значний об'єм експертної діяльності, недостатність часу на проведення експертиз, обмежений строками розслідування не дозволяє надовго відволікти експерта від безпосередньої роботи Перший шлях, ймовірно, не зможе в повній мірі забезпечити вирішення даної проблеми.

Правовий статус таких спеціалістів законом не визначений. Тому, правий Р.С. Бєлкін, говорячи про те, що оператор ЕОМ «виступає як технічний помічник експерта і як такий учасником експертизи не являється» [16].

Очевидно, роль будь-якого спеціаліста на певному етапі впровадження досягнень науки і техніки в практику — це у відомій мірі роль "посередника", який забезпечує початок засвоєння нової техніки.

5. Проблема вирішення криміналістикою нових завдань, що витікають із кримінально-процесуальних норм. Ця проблема формує зворотну залежність - вплив кримінально-процесуального закону на розвиток криміналістики. В цьому плані справедливо зазначає В.Г. Танасевич, який пише: "В більшості, можна сказати в основному завдання криміналістик визначаються завданнями кримінального процесу".

Встановити чітку межу, за якою просліджувався односторонній вплив кримінально-процесуальних норм на криміналістику або навпаки, практично неможливо через те, що цей процес носить безперервний, взаємопов'язаний характер.

Подальший розвиток кримінально-процесуальної науки і криміналістики можливий тільки за умови взаємозбагачення своїми досягненнями. Нормативна вимога швидкості, всебічності і об'єктивності розслідування ставить перед криміналістикою завдання удосконалення наявних і створення нових більш сучасних засобів, спроможних допомагати у вирішені цього завдання. Впровадження їх у практику потребує, в свою чергу, забезпечення правових гарантій використання криміналістичних засобів, прийомів і методів у розкритті і розслідування злочинів.

З цієї проблеми витікає одне із завдань криміналістики - наукова Розробка прийомів і засобів, правил поведінки, які конкретизують і Деталізують кримінально-процесуальні норми. Не менш важливо, у Розвитку науки криміналістики передбачати і ті завдання, які можуть

53

виникнути у зв'язку з передбачуваними змінами і доповненнями кримінально-процесуального законодавства.

Список літератури: 1. Белкин Р.С. Криминалистика и научно-технический прогресе // Труды Высшей школы. - М., 1972. - Вып. 34, - С. 7. 2. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістики. - К., 1997. - С. 59-61. 3. Закатов А.А., Оропай Ю.Н. Использование научно-технических средств и специальных знаний в расследовании преступлений. - К., 1980.

С. 6. 4, Гончаренко В.И. Использование данных естественных и тех

нических наук в уголовном судопроизводстве. - К., 1980. - С. 38-39. 5.

Элькинд П.С. Цели и средства их достижения в советском уголовно-

процессуальном праве. - Л., 1976. - С. 119. 6. Селиванов Н., Леви А.

Правовая регламентация применения научно-технических средств в

уголовном судопроизводстве // Социалистическая законность. - 1979. -

№ 11. -С. 46; Васильев А.Н. Проблемы методики расследования от

дельных видов преступлений. - М., 1978. - С. 11. 7. Тертышник В.М.,

Слинько С.В. Теория доказательств. - Харьков, 1998. - С. 12. 8. Михеен-

ко М.М. О предмете и средствах доказывания в уголовном процессе //

Правова система України. - К., 1993. - С. 415-417. 9. Тертышник В.М.

Уголовный процесс. - Харьков, 1999. - С. 180-181. 10. Белкин Р.С. Крими

налистика: проблемы, тенденции, перспективы. Общая и частные теории.

М., 1987. - С. 93. 11. Гутковская Н.И. Следственный эксперимент. -

М., 1981. - С. 31-34. 12. Ищенко А.В. Криминалистическая рекомендация

как средство обеспечения следственной тактики достижениями науки

и техники: Дис ... канд. юрид. наук. - К., 1983. - С. 96. 13. Бахин В.П.,

Пятницын К.Е. О понятии криминалистической рекомендации // Про

блемы борьбы с преступностью. - Омск, 1978. - С. 118. 14. Шиканов В.И.

Актуальные вопросы уголовного судопроизводства и криминалистики в

условиях современного научно-технического прогресса. - Иркутск, 1978.

С. 39. 15. Мамоток М.Л., Волкова И.К. Участие специалиста-биолога в

следственных действиях // Криминалистика и судебная экспертиза. -

К., 1979. - Вып. 9. - С. 53. 16. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы,

тенденции, перспективы. От теории к практике. - М., 1988. - С. 16-21. 17.

Танасевич В.Г. Дискусионные вопросы соотношения предметов уголов

но-процессуальной науки, криминалистической тактики и методики рас

крытия преступления // Советская криминалистика: Теоретические про

блемы. - М., 1978. - С. 35.

Надійшла до редколегії 15.06.2002 р.

54