3.3. Мотив злочину та призначення покарання

Мотив злочину найтіснішим чином пов'язаний з призначенням покарання. Простежується така динамічна картина: для призначення справедливої міри покарання необхідно правильно кваліфікувати суспільно небезпечне діяння, у вчиненні якого визнаний винним підсудний; здійснити пра-

112

вильну кваліфікацію суспільно небезпечного діяння неможливо без врахування Його мотивів; звідси випливає, що без врахування мотивів вчиненого суспільно небезпечного діяння не можна застосувати і справедливого покарання.

Призначення покарання ~ це виключна компетенція суду (судді), яка «полягає у визначенні певного виду і розміру кримінального покарання, необхідного й достатнього для досягнення мети покарання щодо конкретної кримінальній справи» [49, С. 306]. Цим підкреслюється важливість призначення покарання як одйого з етапів застосування кримінального законодавства. При призначенні покарання суд має керуватися лише законом. У ч. 1 ст. 65 КК України закон встановлює загальні засади призначення покарання, згідно з якими суд призначає покарання:

•                                     у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

•                                       відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

•                                        враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом"якшують та обтяжують покарання.

Специфіка загальних заС-ад призначення покарання полягає у тому, що вони повинні застосовуватись судом одночасно у своїй єдності, коли він вирішує питання про обрання конкретної міри покарання [212, С. 26].

Для нашого дослідженая особливий інтерес становить третє правило загальних засад призначення покарання, яке включає такі елементи: а) ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) особу винного; в) обставини, що пом"якшують та обтяжують покарання. Врахування судом кожного з цих елементів напряму переплітається з аналізом мотивів вчиненого злочину. Без встановлення мотивів злочину неможлива реалізація не тільки вищезгаданого третього правила призначення покарання, але й решти загальних засад призначення покарання, оскіл&ки обрання судом конкретної міри покарання має виходити з урахуванням всіх трьох правил.

Ступінь тяжкості, про яклй йдеться у п. З ч. 1 ст. 65 КК України, є індивідуальним показником рівня суспільної небезпеки скоєного особою окремого злочину. Він визначається характером і ступенем! суспільної небезпеки вчиненого злочину [52, С 129]. От^се, тяжкість (суспільна небезпечність) злочину має два виміри - характер і ступінь, які

113

відбивають його соціальну сутність. Характер суспільної небезпечності діяння несе в собі його якісний зміст і визначається «суспільною цінністю об'єкта посягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини» [70, С 120]. Ступінь суспільної небезпечності діяння становить його кількісний зміст і виявляється в об'єкті, на який посягає злочин, наслідках, способі вчинення злочину, формі вини, мотиві та меті тощо [48, С 68].

У п. 2 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 р. № 22 «Про практику призначення судами кримінального покарання» підкреслюється, що, визначаючи ступінь суспільної небезпечності (тяжкості) вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву й цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, кількості епізодів, наявних кваліфікуючих ознак, ролі кожного із співучасників (якщо злочин вчинено групою осіб), тяжкості наслідків, що настали, тощо [57, С 719].

Таким чином, мотив злочину є однією з визначальних ознак при врахуванні ступеню тяжкості злочину в процесі призначення покарання.

Мотив злочину впливає не тільки на тяжкість (суспільну небезпечність) діяння, але й характеризує особу винного [213, С 50]. Враховуючи при призначенні покарання особу винного, суду необхідно з'ясувати його риси, якості та особливості, що пов'язані з вчиненням злочину, а також інші дані, які всебічно його характеризують. У такому випадку є сенс дослідити спосіб життя особи винного в минулому і після вчинення злочину. Однак це неможливо без встановлення мотиву вчиненого суспільно небезпечного діяння, оскільки він є тією межею, що відокремлює передкримі-нальні та посткримінальні мотиви поведінки особи винного. З'ясування мотиву злочину сприяє правильному та точному уявленню про мотиваційну сферу особи винного, його життєві принципи, установки, звички, схильності тощо. Зіставлення їх з мотивом злочину дозволяє порівняти, наскільки загальні риси мотиваційної сфери особи відповідають окремому прояву мотивів при вчиненні суспільно небезпечного діяння.

Мотиви злочину відбивають і соціальну позицію особи винного [214, С 18]. Звідси, міра покарання має бути обрана з урахуванням виявленого в мотиві ступеня негативного ставлення особи винного до соціальних цінностей. Призначаючи покарання, суди повинні не тільки розкривати характер мотивів вчинення злочинів, а й причини їх виникнення,

114

що сприятиме більш глибокому вивченню особи винного, його внутрішнього характеру [215, С. 262].

Виключно важливого значення набуває визначення мотивів при розгляді їх як обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання. При індивідуалізації покарання суд повинен враховувати кожну з обставин, що пом'якшує або обтяжує відповідальність, та її вплив на зменшення або збільшення суспільної небезпечності злочину й особи, яка його вчинила, а отже, й на міру покарання [216, С. 35]. У чинному кримінальному законодавстві мотиви злочину безпосередньо зазначаються як обставини, що обтяжують покарання.

Наприклад, у ч. 1 ст. 67 КК України йдеться про вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату (п. 3), у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. 4), з особливою жорстокістю (п. 10) тощо. Однак кримінальний закон чомусь чітко не пов'язує ці мотиваційні компоненти з мотивами. Тільки шляхом тлумачення кримінально-правових норм з'ясовується, що в першому випадку йдеться про мотиви расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, в іншому - про мотиви помсти за службову або громадську діяльність потерпілого, в третьому - про мотиви садизму. Але хіба так важко точно вказати на мотиви злочину у законі?

Слід зауважити, що, приміром, у кримінальному законодавстві Російської Федерації обтяжуючими відповідальність обставинами визнається вчинення злочину з мотиву національної, расової, релігійної ненависті або ворожнечі, з помсти за правомірні дії інших осіб, з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а також з садизмом, знущанням, мученнями для потерпілого тощо [217, С. 192]. Такий законодавчий підхід щодо розуміння мотивів злочинів є доцільним. Однак російські законодавці чомусь виключають з переліку обставин, що обтяжують відповідальність, корисливі мотиви. Це не є, на нашу думку, виправданим, оскільки дуже сумнівно, щоб у Росії зникла проблема корисливої злочинності.

Принаймні для України ця проблема залишається актуальною. Статистичні дані свідчать, що сьогодні в Україні спостерігається значне зростання корисливих злочинів [218, С 18]. За прогнозами спеціалістів, така тенденція буде зберігатися і в майбутньому (особливо це стосується злочинності у сфері економіки) [219, С 43]. Тому, напевно, завчасно вести мову про недоцільність існування корисли-

115

вого мотиву в якості обставини, що обтяжує кримінальне покарання.

Незважаючи на вищенаведені аргументи, нове кримінальне законодавство України не відносить корисливі мотиви до обтяжуючих покарання обставин. Закон не розтлумачує, що розуміється під корисливими мотивами, проте їх зміст розкривається в теоретичних працях і постановах Пленуму Верховного Суду України. Набагато складніше з'ясувати те, які ще мотиви можуть належати до обставин, що обтяжують покарання.

В юридичній літературі їх, як правило, відносять до категорії «низьких мотивів». Б. С. Волков виділяє серед низьких мотивів корисливість, жадобу наживи, здирництво, хуліганські спонукання, помсту, ревнощі, злість, ненависть, сексуальні спонукання, боягузтво, малодушність, намагання уникнути відповідальності чи забезпечити поблажливе до себе ставлення тощо [35, С. 99]. Зрозуміло, що такі мотиви мають яскраво виражений антисоціальний характер. Проте, на думку С. С Гаскіна, визначення мотивів злочину антисоціальними зовсім не означає, що всі вони однорідні і повністю нівелюються, бо ступінь їх антисоціальності може бути різним, а звідси, пропонується залежно від ситуації не відносити до низьких мотивів ревнощі та помсту [220, С. 46].

Одні вчені відстоюють позицію, згідно з якою хуліганські мотиви є завжди низькими [221, С 8], інші - виступають проти цього і вважають, що хуліганським мотивам не місце серед обтяжуючих покарання обставин [222, С. 31].

Таким чином, у теоретичному аспекті проблема «низьких» мотивів ще недостатньо розроблена, а отже, є необхідність не тільки конкретизувати перелік мотивів як обставин, що обтяжують покарання, а й запропонувати інші їх різновиди. З урахуванням того, що в останні роки в державі зростає злочинність на ґрунті міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, на нашу думку, у п. З ч. 1 ст. 67 КК України слід вказати саме на мотиви расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату. Обставинами, що обтяжують покарання, треба визнати корисливі мотиви, а також мотиви вандалізму, які у наш час стали атрибутом вчинення багатьох злочинів [223, С. 41].

З негативного боку на покарання мають впливати також хуліганські, садистські та сексуальні мотиви, мотиви кар'єризму та помсти за правомірну діяльність потерпілого, намагання приховати інший злочин або полегшити його вчинення тощо. Перелічені мотиви злочину необхідно закріпити законодавчо, бо тільки таким чином вони набудуть свого

116

суттєвого кримшально-правового значення та впливатимуть на кримінальне покарання.

У переліку обставин, які пом'якшують покарання (ст. 66 КК України), безпосередньої вказівки на мотиви вчинення злочину немає. Проте і в такому разі існує не тільки можливість, але й необхідність точного встановлення мотиву суспільно небезпечного діяння. На підставі того, що законом не обмежується вибір зазначених у ст. 66 КК України обставин, суд вправі визнати пом'якшуючими будь-які обставини, в тому числі і мотиви злочину. Проведене В. С Мінською конкретно-соціологічне дослідження практики врахування пом'якшуючих обставин судами дозволило їй дійти висновку про те, що обставини, не зазначені в законі, враховуються частіше, ніж зазначені в законі [224, С 114]. З цього випливає, що для суду не існує ніяких перешкод для того, щоб практика врахування мотивів в якості пом'якшуючих обставин стала більш поширеною.

Відсутність у діях особи «низьких» мотивів є ознакою, що свідчить про меншу тяжкість (суспільну небезпечність) злочину та особи, яка його вчинила, а отже, це слід розглядати як підставу для призначення більш м'якого покарання. До того ж певні мотиви, що позбавлені низького характеру, випливають з низки передбачених у ст. 66 КК України пом'якшуючих покарання обставин. Це - мотиви, що обумовлюють вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, та під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність. Мотивами, що пом'якшують покарання, на нашу думку, можуть також бути: намагання допомогти потерпілому; співчуття; бажання зупинити знущання над близькою людиною; прагнення виконати службовий наказ чи доручення; побоювання морального осуду, захист від суспільно небезпечного посягання тощо. Напевно, є сенс закріпити безпосередньо у законі перелічені мотиви як обставини, що впливають на зменшення міри покарання.

Таким чином, у кримінальному законодавстві України повинні бути створені необхідні умови для більш широкого та повного врахування мотивів злочину в процесі призначення покарання. Недооцінка або переоцінка мотиву в якості пом'якшуючої або обтяжуючої відповідальність обставини нерідко може бути основною причиною судових помилок. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує (ч. З ст. 66 КК України) або обтяжує покарання (ч. 4 ст. 67 КК України), передбачена в статті Особливої частини кримінального закону як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію,

117

суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує (обтяжує).

Серед суб'єктивних ознак злочину, що впливають на призначення покарання, законодавець приділяє більшу увагу мотиву, ніж меті злочину. На відміну від мотивів мета рідко враховується в якості обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання, оскільки закон не передбачає вказівку на її обов'язкове врахування. Підкреслимо, що у статтях 66 і 67 КК України не міститься ніяких обмежень щодо індивідуалізації відповідальності та покарання за вчинення необережних злочинів. Звідси, якщо мотив належить до кола низьких (наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці з мотивів расової чи національної ворожнечі - ст. 271 КК України), він може і повинен враховуватися відповідно до п. З ч. 1 ст. 67 КК України як обставина, що обтяжує покарання. Встановлення мотивів також допомагає дати правильну оцінку іншим обставинам справи, які мали місце при вчиненні злочину та згідно із законом повинні враховуватися при призначенні покарання.

Окрім розглянутих вище положень, що стосуються призначення покарання, мотиви вчиненого злочину враховуються судом і в інших випадках. Наприклад, на підставі ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. Правильно вирішити питання в даному випадку неможливо без встановлення мотивів вчиненого суспільно небезпечного діяння та без їх співвідношення з індивідуальними рисами і властивостями особи.

Не зменшується роль мотиву й у разі призначення покарання при вчиненні кількох злочинів. З положень п. 15 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 р. № 22 «Про практику призначення судами кримінального покарання» випливає, що при вирішенні питання, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань), суд повинен враховувати, крім даних про особу винного та обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, також кількість

118

злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них тощо [57, С. 727].

Аналогічні вимоги мають бути враховані й при призначенні покарання за сукупністю вироків.

Обставини, що характеризують особу винного, у тому числі й мотиви вчинення злочину, мають суттєве значення при застосуванні інституту звільнення від покарання та його відбування. Серед всієї сукупності обставин особистого характеру, які враховуються судом при застосуванні звільнення від покарання та його відбування, особливе місце належить обставинам, що характеризують суб'єктивну сторону поведінки особи, зокрема мотивам, цілям, наступному каяттю за вчинене тощо [225, С. 40-41].

Характерним для мотивів злочину є і те, що вони безпосередньо впливають на призначення такого виду покарання, як конфіскація майна. Згідно з ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині кримінального закону. За даних умов саме наявність корисливого мотиву в діях винної особи є підставою для застосування до неї чітко визначеного виду покарання, що неможливо при вчиненні злочину з інших мотивів.

Мотиви злочину повинні також враховуватися при індивідуалізації заходів щодо виправлення засуджених і запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Важко не погодитись із зауваженням 1.1. Карпеця про те, що якщо ми хочемо, щоб покарання було ефективним саме для конкретної людини, мають бути викриті ті спонукання та мотиви, які штовхнули її до вчинення злочину [226, С. 170].

Наприкінці зазначимо, що мотив як одна з обставин, що впливає на призначення покарання, заслуговує уваги у всіх, без винятку, випадках, бо його встановлення сприяє більш глибокому і ретельному з'ясуванню особливостей психічного ставлення винного до вчиненого ним суспільно небезпечного діяння. Співвідношення кримінальної відповідальності і кримінального покарання є співвідношенням цілого (відповідальності) і його частини (покарання), а тому, якщо мотив впливає на покарання, він не може не впливати на відповідальність і навпаки. Ось чому заперечення мотиву «де-юре» ніяким чином не відповідатиме запереченню мотиву «де-факто».

Отже, без повного врахування судом мотивів вчиненого злочину вирок суду не може бути законним, обґрунтованим і справедливим, що створює загрозу забезпеченню та охороні прав громадян у кримінальному судочинстві.

119

лДін

із..*„   r, ,t висновки і пропозиції

Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі *^вні висновки:

осно%. Стан справ в юриспруденції щодо проблеми мотиву і *• ^вації злочину (особливого прояву поведінки або діяльно-залишається складним на сьогоднішній день. Не-'^аючи на наявність численних праць з мотивів і мотивації та діяльності взагалі й мотивів і мотивації злочину у філософській, психологічній, соціологічній, юри-ітературі, поки що немає єдності у поглядах щодо ро-ня цих понять. Не розроблена ні загальна теорія мотива-і єдина концепція структури мотивації. Звідси, на нашу у, для вирішення даної проблеми необхідно застосувати ^•-біексний та інтегративний підходи. Варто при цьому за-к0ШІжга таке: за своєю природою та походженням мотив і мо-°дія не належать до суто юридичних категорій, вони є *а~дперед, категоріями психологічної науки. Психологічний "t^.n до розуміння мотиву і мотивації злочину є первинним, підх^лальним, вирішальним; юридичний же підхід є вторин-вИЗН^Таким чином, аналіз мотиву і мотивації злочину має ви-НИМ-/и з їх психолого-юридичного змісту. ходит мотив злочин>' є специфічним різновидом мотиву люд-■*:. поведінки та діяльності. У психології загальновизнано, сько1лійснення поведінки або діяльності людиною, яка має щ0 3>лість і волю, неможливе без мотиву. На цій підставі сус-3 п небезпечне діяння особи, яка визнається суб'єктом у, здійснюється вмотивовано, тобто з певним мотивом. ',р є рушійною силою злочинного діяння, його внутрішнім і причиною. Звідси, злочин - це лише форма виразу „   £'£ктивізації мотиву суб'єкта. Отже, мотив є необхідним й ос> рвим елементом як в суспільно небезпечній дії, так і в Еклаольності; як в умисному злочині, так і в необережному. ^ЗД^/МІнальному праві мотив розглядається як ознака суб'єк-КР% сторони злочину. Однак у кримінально-правовій теорії ТИВН# пеРеважно визнається факультативною (необов'язко-моти другорядною) ознакою злочиїгу, а тому його роль при вою, , СуСдільн0 небезпечного діяння вважається обмеженою. оц1р^гляд мотиву як факультативної ознаки суб'єктивної * «и злочину є неповним, недостатнім, невідповідним і стор йчить принциповим положенням исихологічної нау-супер також позиціям інших галузей права (наприклад, КИ' ,ЛРально'пРоЦесУального права), оскільки кожен зло-крим діяННЯМ (ст- її кк України), а діяння не буває і не чин ^„-™ безмотивним.

досягненням психологічної науки є те, що вона — ^вни доводить, що мотив є обов'язковим чинником при

120

виборі особою своєї поведінки, здійсненні діяльності, вчинку або діяння. їх безмотивність є нонсенсом. Безумовно, це не стосується тих випадків, коли людина має психічні відхилення (хворобу) і не визнається суб'єктом злочину. До того ж, на відміну від кримінального права, кримінально-процесуальне право виходить з того, що мотив є предметом доказування у кожному злочині (ст. 64 КПК України), що свідчить про визнання існування мотиву в будь-якому суспільно небезпечному діянні. При провадженні дізнання, досудового слідства та розгляді кримінальної справи у суді мотив підлягає обов'язковому доказуванню, а також зазначенню в обвинувальному висновку слідчого та обвинувальному вироку суду. Якщо суд (суддя), який розглядав кримінальну справу, не встановив конкретні мотиви злочину, не зазначив їх у мотивувальній частині обвинувального вироку, то це є, на нашу думку, підставою для скасування або зміни вироку.

3.                   Гадаємо, що в кримінальному праві настав час визнати мотив як обов'язкову, необхідну (поряд з виною) ознаку суб'єктивної сторони кожного злочину. В процесі дослідження були отримали нові обґрунтовані результати, що дозволяють вирішити проблему розуміння мотиву злочину. З урахуванням психологічної сутності мотиву, пропонується висновок: мотив злочину - це інтегральний психічний утвір, який спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою.

Ця дефініція дає можливість системно підійти до розуміння мотиву - не тільки як до психічного компонента (наприклад, тільки як потреби, інтересу, спонуки, прагнення, бажання тощо), але й як до сукупності компонентів, а також вичленити у мотиві дві найголовніші функції - спонукання та сенсо-утворення. Щодо спонукання до злочину, то воно може здійснюватися на більш чи менш свідомому рівні, що залежить від багатьох факторів: умисним чи необережним був злочин, який тип мотивації мав місце, чи були у особи певні психічні відхилення тощо.

Виходячи з особливостей мотивів у складах злочинів, вважаємо, що в кримінально-правовому аспекті мотиви злочину можна класифікувати на три великі групи: 1) суспільно-негативні; 2) суспільно-нейтральні; 3) суспільно-позитивні.

4.              Мотив злочину в повному обсязі має бути врахований при: а) визначенні характеру суспільної небезпечності вчиненого діяння і ступеня суспільної небезпечності особи; б) звільненні особи від кримінальної відповідальності та покарання; в) кваліфікації злочинів; г) призначенні особі виду та розміру покарання; ґ) врахуванні в якості обставини, що пом'якшує або обтяжує покарання; д) визначенні особі режиму тримання у місцях позбавлення волі; є) застосуванні заходів щодо виправлення засуджених тощо.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 '. •

121

Отже, мотив злочину має важливе та вирішальне значення для правозастосовної практики.

5.                  Мотивація злочину - це особливий, специфічний різновид мотивації поведінки та діяльності людини, який підлягає правовій оцінці. Кримінально-правове та кримінологічне дослідження мотивації злочину має грунтуватися на збігові психічних процесів як при здійсненні правомірної, так і неправомірної (злочинної) поведінки чи діяльності. На нашу думку, мотивація злочину - це цілісний внутрішній процес формування, розвитку і реалізації мотиву злочину; процес внутрішньої (суб'єктивної) детермінації суспільно небезпечного діяння. До складу мотивації входить не тільки мотив, але й інші компоненти мотиваційної сфери особи (потреби, цінності, цілі, емоції, почуття, ідеали тощо).

Структура мотивації злочину загалом включає такі етапи: 1) актуалізація певного психічного компонента (потреби, інтересу, потягу, ідеалу, прагнення тощо) або їх сукупності; 2) усвідомлення мотиву; 3) цілеутворення (утворення мети); 4) вибір і оцінка засобів і способів реалізації мотиву та досягнення мети; 5) прогнозування можливих результатів; 6) прийняття рішення про вчинення суспільно небезпечного діяння; 7) виконання прийнятого рішення; 8) контроль і корекція своїх дій чи бездіяльності; 9) аналіз наслідків, що настали, тощо.

Крім того, мотивації властиві такі функції: відображу-вальна; спонукальна; сенсоутворююча; селективна; регулятивна; контролююча. Мотивація злочину, вважаємо, має чотири типи (форми): 1) мотивація злочинної діяльності; 2) мотивація імпульсивних злочинів; 3) мотивація звичних злочинів; 4) мотивація необережних злочинів.

Від мотивації злочину слід відрізняти мотивування злочину - раціональне пояснення особою, яка вчинила злочин, причин своїх суспільно небезпечних дій або бездіяльності шляхом висвітлення тих прийнятних для неї обставин, котрі спонукали її до вчинення суспільно небезпечного діяння.

Підкреслюється, що мотивація злочину є завжди негативним і руйнівним (деструктивним) за своїм змістом явищем, навіть, якщо до її складу входять суспільно-нейтральні або навіть суспільно-позитивні мотиви, оскільки вона реалізується забороненими законом способами, завдаючи шкоду у сфері охоронюваних суспільних відносин.

6.                      Без встановлення мотиву і мотивації злочину всі його суб'єктивні ознаки залишаються недослідженими, що є неприпустимим. Відсутність у кримінальному праві психологічно обґрунтованих і переконливих висновків про наявність мотиву в будь-якій людській поведінці або діяльності, в тому числі і в злочинній, невизнання мотиву як обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони злочину можуть призвести до непоправних помилок в оцінці людських вчинків.

122

З урахуванням зроблених висновків пропонується:

1.                  У спеціальній статті Загальної частини КК України визначити загальне поняття мотиву злочину, виходячи з того, що розроблено у цьому дослідженні, і встановити, що мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, такою, без якої вчинення злочину неможливе.

2.                У ч. 1 ст. 66 КК України чітко встановити перелік мотивів злочину як обставин, що пом'якшують покарання: мотиви, що обумовлюють вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин та під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; мотиви допомоги потерпілому; мотиви співчуття; намагання зупинити знущання над близькою людиною; прагнення виконати службовий наказ чи доручення; побоювання морального осуду; мотиви захисту від суспільно небезпечного посягання тощо.

3.               У ч. 1 ст. 67 КК України уточнити та доповнити перелік мотивів злочину як обставин, що обтяжують покарання: мотиви расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; корисливі мотиви; мотиви вандалізму; мотиви кар'єризму; хуліганські мотиви; мотиви помсти за правомірну діяльність потерпілого; садистські мотиви; сексуальні мотиви; прагнення приховати інший злочин або полегшити його вчинення.

4.                        У диспозиціях статей Особливої частини КК України конкретизувати зміст мотивів злочинів, а саме: а) ввести певні мотиви в якості необхідних і кваліфікуючих ознак складів злочинів; б) визначити, які саме мотиви є особистими; в) встановити замість різних позначень корисливості одне - «корисливий мотив», що за суттю буде означати і наявність корисливої мети, корисливої заінтересованості тощо.

5.                  Винести на розгляд Пленуму Верховного Суду України питання щодо підготовки та прийняття спеціальної постанови, в якій би була висвітлена і розтлумачена низка положень щодо врахування мотивів злочинів у процесі судочинства в Україні.

6.               У доктрині кримінального права та кримінології визнати науково обґрунтованими та практично важливими запропоновані нами:

ф дефініції мотиву і мотивації злочину та їх класифікації; ®  положення, що розкривають зміст, структуру, сенс, функції мотиву і мотивації злочину;

•                                       положення щодо визнання мотиву обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину;

в висновки про те, що необережний злочин, який згідно зі ст. 11 КК України належить до суспільно небезпечного діяння, є також завжди мотивованим, як і будь-яке інше діяння;

•                                                        положення щодо відмежування понять «мотив», «мотивація», «мотивування».

123