3.1. Практичний сенс знання мотиву злочину     

Практичне значення мотиву злочину та його ролі в оцінці суспільно небезпечного діяння залежить від багатьох чинників: вимог, що висуваються кримінально-правовою політикою держави та знаходять своє втілення в законі; принципів, задач і цілей покарання; відповідності закону нормам суспільної моралі та поширеним серед громадськості ідеям, думкам, поглядам і інтересам тошо.

Злочин і покарання - це дві найважливіші кримінально-правові інституції, на вивченні яких, головним чином, зосереджується кримінальне право. Розгляд кожної з цих інституцій завжди перехрещується з розглядом мотиву суспільно небезпечного діяння. Проте існують різні погляди з приводу практичного значення останнього. Якщо у злочині бачити лише порушення норм кримінального закону, а у покаранні - засіб їх охорони та захисту, то тоді мотив не буде мати великого практичного значення. Прихильникам таких позицій досить буде встановити лише одну ознаку суб'єктивної сторони - вину, щоб притягнути особу до кримінальної відповідальності та віддати її до суду. Навпаки, якщо ж побачити у злочині реальне явище суспільного життя, різновид поведінки чи діяльності людини, а в покаранні - не тільки кару, адекватну відплату за скоєне, а й засіб виправлення засуджених, то не можна заперечувати, що мотив посідає одне з визначальних місць серед чинників, якими оперують при з'ясуванні сутності суспільно небезпечного діяння, кваліфікації злочину та призначенні покарання [177, С 127].

Суперечливе ставлення до мотиву злочину спостерігається у світовій юриспруденції. Мотив не визнається в якості конститутивної ознаки складу злочину в кримінальному праві окремих держав світу, що належать, приміром, до сім'ї загального права (Англія, США, Канада та ін.) або ро-мано-германської правової сім'ї (Німеччина, Нідерланди, Франція та ін.). Мотив не є часткою визначення злочинного

72

діяння, а тому він не належить до ознак злочину. Повалено мотив не впливає і на кваліфікацію злочинів, о^ьк кримінально-правові норми не завжди вказують на. Загалом існує таке правило: які б не були мотиви небезпечного діяння (позитивні чи негативні), вони жі до кримінальної відповідальності особи.

Серед суб'єктивних чинників злочину пріоритет- ^Дається розгляду винуватості (вини) особи. В кримінальному праві, наприклад, держав сім'ї загального права £5'гляд мотиву пов'язується з такою формою винності як <^3 наїиі_ ром» («intentionally»). Хоча категорії наміру («intention») та мотиву («motive») є схожими, професор Е. Денжел у (Р°єму курсі кримінального права визначає їх співвідношені таким чином: у повсякденному вживанні термін ив і «намір» вважаються синонімами, але в праві вони (мотив - це не намір, хоча він і призводить до наміру, спокушуючи розум скоїти злочин, примучііук>чи вчинити дію, щоб досягти певного результату) [178,, £■ 92-93]. П. Брет і Р. Перкінс наголошують, намір - це наіМиж-чий результат, що знаходить свій вираз в об'єктивній стороні злочину; мотив - це кінцевий результат, що міниться за межами об'єктивного прояв} злочину (досягнення нього кінцевого результату є спонуканням до злочину) [179, С 91; 180, С. 719].

Інші вчені просто констатують: мотив - це намір, різницю між віддаленим наміром і мотивом провести [181, С 83]. Але як би не визначався мотэд зарубіжними правниками, очевидно одне: він (мотив) поділяється свого соціального та психологічного змісту. Н§ ^°жна не погодитись з А. В. Наумовим, який зазначає, їцО .формально-логічне оперування термінами «мотив» і ^ не здатне розкрити дійсний зміст мотивів злочин^ С 134-136].

Все це не означає, що проблема мотиву злочину рр 1 назавжди «похована» під канонами західної юриспруденції. Для тих же англійських юристів мотив - це «причин чому людина скоїла даний учинок» [183, С. 47]. Предст^вники багатьох кримінологічних шкіл світу стверджують, (ДО мотив є найважливішою ознакою у визначенні причин вчиненого злочину, а отже, і в оцінці небезпечного стану °соби [184, С. 41]. Посилання на мотиви злочину стає необ^Дним у тих випадках, коли обвинувачення має лише побі**111 Докази. У такому разі не можна погодитись з тим, що, оскільки СЬОГОДеННЯ Є ЧаСОМ «ПСИХІЧНОГО еКСТреМІЗМу», fcPTaHOB-

лювати мотиви вкрай складно та краще цього взаґ^111 не

73

робити [185, С. 111]. Але варто пригадати героя найвідомі-шого у США детективного серіалу - лейтенанта поліції Коломбо, який понад усе намагається встановити мотиви злочину, щоб потім побудувати логічний ланцюжок своїх висновків.

У зарубіжному кримінальному законодавстві мотив злочину може виступати критерієм класифікації злочинів. Наприклад, у КК Франції всі злочинні діяння поділяються на загальнокримінальні, політичні та військові, причому політичним є діяння, що вчинено з політичних мотивів [147, С. 277]. Мотиви злочину визнаються обставинами, що пом'якшують (приміром, мотиви страху або слухняності (§ 34 КК Австрії)) або обтяжують (приміром, мотиви расизму, антисемітизму або інші, що стосуються етнічного або національного походження, приналежності до меншин, сексуальної орієнтації, ідеології, релігії або переконань потерпілого (ст. 23 КК Іспанії)) кримінальну відповідальність [186, С 22; 187, С. 19].

Мотиви злочину можуть впливати на призначення покарання. Згідно з § 46 КК ФРН суд, призначаючи покарання, враховує мотиви винної особи [188, С 24]. При вчиненні, наприклад, крадіжки покарання повинно бути менш суворим, якщо злочинець, вчиняючи дії, прагнув нагодувати свою голодну дитину. Законодавці деяких держав взагалі пропонують (або пропонували) заснувати для кожного суспільно небезпечного діяння чи для деяких з них подвійну систему покарань: «знеславлених» - для діянь, мотиви яких підлягають засудженню, і «шанобливих» - для діянь, мотиви яких схвалюються суспільством (КК Італії 1889 року, КК Норвегії 1902 року, КК Куби 1936 року та ін.).

Мотиви злочину впливають і на кваліфікацію злочинів (наприклад, мотив є обов'язковою ознакою складу вбивства на прохання потерпілого (ст. 114 КК Швейцарії) або корисливий мотив є необхідною ознакою складу порушення державних вимог щодо видачі документів на повернення податків (ст. 405 КК Китаю)) [189, С 48; 190, С. 397-398]. І ще одне й не менш важливе: саме мотив є тим впливовим аргументом, на підставі якого робиться висновок про наявність у особи певного злочинного наміру. Наприклад, чоловік, якого затримано за вбивство своєї дружини, пояснює, що вона випадково впала зі скелі, проте факт отримання ним значної суми страховки може бути суттєвим доказом мотиву з боку обвинувачення, що він штовхнув її «з наміром» [185, С 111].

Таким чином, хочуть того чи ні іноземні правники, але

74

мотив - це найважливіший чинник в оцінці причин вчиненого злочину та суспільної небезпеки особи, яка його скоїла. При цьому слід зупинитися на такому. Українська держава має своє кримінальне право, якому властиві певні риси самобутності, неповторності й індивідуальності та яких немає, наприклад, у кримінальному праві США чи Німеччини. Звідси, окремі науково-теоретичні положення можуть і не збігатися в різних державах. Це, зокрема, видно при оцінці значення мотиву злочину. Спостерігаються розбіжності і при порівнянні конструкцій кримінально-правових норм. Якщо в чинному КК України диспозиції статей містять вказівку на мотиви, то це неможливо уявити в КК якоїсь іншої держави. Взагалі закони, як зазначав відомий філософ і юрист XVIII ст. Монтеск'є, повинні настільки відповідати характеру народу, для якого вони створені, що слід вважати великою випадковістю, якщо закони однієї нації можуть виявитися придатними для іншої [171, С. 207]. На користь цих тверджень говорить увесь хід розвитку вітчизняної правової науки.

У кримінальному праві України мотиву належить вирішальна практична роль. Мотив враховується при визначенні характеру суспільної небезпеки вчиненого діяння та ступеня суспільної небезпеки особи (а це впливає на застосування тих статей Загальної частини КК України, на підставі яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності або покарання), при здійсненні процесу кваліфікації злочинів, при визнанні особи особливо небезпечним рецидивістом; при призначенні виду та розміру покарання, при визначенні засудженому режиму тримання у місцях позбавлення волі; при застосуванні заходів щодо виправлення засуджених тощо.

У чинному кримінальному законодавстві мотив є обставиною, яка пом'якшує або обтяжує покарання (Загальна частина КК України), ознакою, що безпосередньо впливає на кваліфікацію злочинів (Особлива частина КК України). Однак законодавець не завжди вказує на мотив як необхідну або кваліфікуючу ознаку складу злочину, проте і в таких випадках мотив має досить впливове практичне значення завдяки своєму соціально-психологічному та моральному змісту. Тільки у поєднанні юридичних, соціально-психологічних і моральних (етичних) чинників можна дати належну оцінку вчиненому суспільно небезпечному діянню.

Відзначимо, що соціально-психологічна та моральна оцінка злочину набуває все більшого визнання кримінально-правовою наукою та судово-слідчою практикою. Це дикту-

75

 особливими історичними умовами розвитку нашої Держави та суспільства, коли відбувається переоцінка цін-н°сгей, формування нового погляду на людину, її життя і Здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, як наЙвищу соціальну цінність в Україні. Тому вкрай необхід-но здійснити реалізацію конституційних положень в усіх сФерах діяльності держави. При цьому одне з головних за8Дань щодо забезпечення захисту людини, її прав, свобод та інтересів покладається на кримінальне законодавство.

.За таких обставин, кожна кримінально-правова норма, в якій зазначаються ознаки того чи іншого злочину, повинна гаД4ягати соціально-психологічному та моральному обґрунтуванню. Завдяки цьому нове бачення отримує факультативність декотрих ознак складу злочину і, насамперед, моти-ВУ- Без співвідношення з рівнем розвитку суспільної свідомості та станом суспільної думки норми кримінального пра-даа будуть бездіяльними або, навіть якщо і будуть діяти, то -Тільки завдяки державному примусу, що не зможе створити ^Я       у     для виконання покладених на них функцій.

 - це категорія не тільки юридична, але й соціаль-цо-дслхологічна та морально-етична. Законодавець у біль-tDOCTj випадків робить спробу позбавити мотив визначаль-ао\ Юридичної ролі, коли не зазначає його в якості обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони злочину. Професор ЬЛ- И. Коржанський дуже влучно підкреслює, що «значення т&отщу як ознаки складу злочину в тому, що поки не відомчий, це встановлений мотив вчинку, доти не можна сказати Що трапилось - злочин чи подвиг» [70, С 247]. У продовження головної ідеї такого твердження відзначимо, що с#ітова історія містить чимало прикладів, коли нащадки не можуть визначитись, як слід ставитися до певної особи: вважати її національним героєм, взірцем мужності та спра-веДЛЩ0Сті5 або зрадником і злочинцем? Належна оцінка особи за даних умов залежить насамперед від мотивів її ді#нщта ставлення суспільства до цих мотивів.

™црИКЛад, неоднакову реакцію світової спільноти ви-югякали дії заступника начальника Оперативного управління Генштабу Війська Польського полковника Р. Кук-ли#ського? який передав американській розвідці тридцять п'ять Тисяч сторінок (!) цілком таємних документів Вар-шавсьісого Договору, план введення в Польщі військового стану, точні місця майбутньої дислокації штабів усіх родів військ Радянської Армії під час початку можливих військових: акцій ТОщО [192]. Чим керувався польський полковник: кровожерливим прагненням послабити суверенітет і оборо-

76

ноздатність Польської Народної Республіки або вболіваннями за долі мільйонів пригнічених співвітчизників, бажанням наблизити час демократичних перетворень і повалення тоталітарного прорадянського режиму в державі? В Америці за «видатні заслуги» Р. Куклинський одразу отримав громадянство цієї держави, звання полковника Збройних сил, довічну охорону з боку ФБР, вищу військову медаль від ЦРУ, посаду у Міністерстві оборони та Держдепартаменті США, тобто здобув всіляку пошану американської нації та її уряду. У Польщі колишній її громадянин став одіозною постаттю. Спочатку його заочно засудили за зраду і дезертирство до смертної кари, потім вирок було замінено на двадцять п'ять років ув'язнення, а невдовзі після розпаду СРСР військова прокуратура ухвалила сенсаційне рішення: справу проти Р. Куклинського припинити і визнати, що він діяв, керуючись вищою метою заради «інтересів Польщі». Отже, здоровий глузд переміг: особа не може вважатися зрадником (злочинцем), якщо заради досягнення «найвищої» мети вона діє з «найвищих» мотивів.

Інший приклад. Автор В. Шаров у своїй статті «Скільки коштує дитина?» намагається дати правильну оцінку діям завідуючої відділенням однієї з лікарень м. Києва громадянки В., яка, з одного боку,- здійснила продаж немовля чужій жінці, а з іншого - все ж таки допомогла певній людині відчути себе матір'ю, а крихітній дитинці створила можливість зростати не в сирітському притулку, а в справжній сім'ї [193]. Головним чинником, який здатний вирішити цю дилему, є мотив вчинку. Своєрідною «сокирою», що розтинає наше сприйняття, є корисливі мотиви в діях В., бо за свої «послуги» вона отримала кілька тисяч доларів винагороди. Ніхто не заперечує, що закони у сфері усиновлення недосконалі і те, що крихітка могла б знайти нову матір,-це по-людськи зрозуміло, але продаж немовля є злочином. Панування корисливих мотивів у діях лікаря повністю перевертає наше ставлення як до неї, так і до самого вчинку. Ймовірно, оцінка цього діяння була б іншою, якщо засуджена зробила те ж саме, але безкорисливо.

Наведені приклади демонструють, що гідні вчинки здійснюються за аморальними мотивами і, навпаки, з вищих мотивів вчиняються шкідливі діяння. Інакше кажучи, низькі мотиви не завжди пов'язані з настанням певної шкоди, а шляхетні мотиви не завжди виключають можливість її спричинення. Звідси, належна оцінка людської поведінки в кожному окремому випадку неможлива без застосування норм суспільної моралі. Тоді вчинок з низьких мотивів,

77

111!

навіть якщо він не спричинив ніякої шкоди, постає як аморальний, а отже, заслуговує суворого громадського осуду Зовсім інший підхід повинен бути до вчинку з шляхетних мотивів, хоча і при настанні певної шкоди. У таких випадках мораль виходить з суб'єктивного світу особи, в якому панують позитивні засади та гідні наміри.

Однак розуміння мотиву значно ускладнюється при поєднанні моральної та правової оцінки. Відомий російський вчений-криміналіст М. С. Таганцев зазначав, що дії, які виходять з однієї і тієї ж спонуки та прагнуть до однієї і тієї ж мети, можуть бути або злочинними, або аморальними, абс не тільки байдужими, але й похвальними [26, С. 241]. З цього випливає такий принцип: належна оцінка мотиву має виходити з принципу несуперечливості права та моралі В правовій демократичній державі мораль і право, моральний обов'язок і закон не повинні протистояти один одному

Порушення кримінально-правових норм тягне за собою порушення норм моралі. В свою чергу, порушені моральні норми, як ніщо інше, послаблюють кримінальний закон. Чим міцнішими є моральні підвалини суспільства, тим міцнішим є і сам кримінальний закон. Вся сила кримінального закону полягає в моральних засадах. Недарма Цицерон, нагадаємо, наголошував: закони слабкі, якщо слабка їх мораль [194. С 102-103].

Отже, моральна оцінка мотиву не повинна суперечити правовій оцінці вчиненого діяння - якщо засуджується діяння, то повинен засуджуватися і мотив, що його спонукав. Разом з тим не можна стверджувати, що цим висновком вичерпується зміст даного питання. Спробуємо подивитись на проблему Грунтовніше.

До недавнього часу в юридичній літературі щодо співвідношення моральної і правової оцінки злочину та його мотивів стверджувалось, що в умовах «соціалістичної дійсності» мораль і право тісно пов'язані між собою, виходять з єдиних цілей і завдань, а отже не суперечать одне одному. Але згадаємо минуле і порівняємо: якою мораль була та якою вона стала. Моральні засади українського суспільства багато століть ґрунтувалися на християнській спадщині. Від хрещення Русі і створення Київської держави, через Литовсько-Польську, Козацьку добу та імперську владу до проголошення державної незалежності Центральною Радою український народ зумів зберегти глибокі культурні і моральні традиції.

Руйнації моралі сприяла Жовтнева революція (чи переворот) 1917 року, коли почалось знешкодження багатовіко-

78

вої духовної спадщини народу. За класовою належністю розстрілювали тисячі людей, руйнували стародавні церкви, знищували мову, культуру. Зруйнувати увесь світ до підмурків закликала революційна пісня «Інтернаціонал». Але «хто був добрим руйнівником, виявився непридатний як будівник» [195, С. 151]. Про яку моральність можна було говорити, коли син (Павло Морозов) міг донести на рідного батька і за це його робили «піонером-героєм», ідолом для моралі. За те, що людина зривала «три колоски», вона мусила помирати в таборах. Яку ж моральність мали закони, коли сама мораль була аморальною?

На жаль, і сьогодні ще є вияви аморальності, антисуспіль-них явищ (пропаганда насилля, розпусти, «легкого життя» тощо).

І все-таки, незважаючи на труднощі і негаразди, переважна більшість суспільства зберегла моральні засади попередніх поколінь. Дія моральних норм забезпечується моральною силою громадського осуду. Моральні норми більш усталені (константні) та мають пріоритет над нормами права. Більше того, моральні норми виникають, існують і розвиваються незалежно від норм права, тому наявність чи відсутність якихось правових норм прямо не позначається на стані моралі.

Оцінка злочину на підставі його мотивів з боку моралі та права може не збігатися. Доки норми кримінального права не будуть відповідати моральним нормам суспільства, доти не можна говорити про їх ефективність і дійовість. Навіть коли немає законної заборони якогось діяння, суспільство відчуватиме, що це діяння є неправильним, аморальним. А щось аморальне завжди ображає громадські почуття. Навпаки, передбачене як злочин діяння може мати позитивну моральну оцінку з урахуванням мотивів вчиненого. Хіба аморальними є мотиви особи, яка діє з мотивів захисту, здійснюючи своє природне право на самозахист від злочинного посягання (ст. 118 КК України і ст. 124 КК України), або бажає допомогти хворому своїми здібностями (ст. 138 КК України), або прагне виростити мак (щоб додати його у пиріг) чи коноплю (щоб отримати тканини), як це робили її предки (ст. 310 КК України) тощо? Звичайно, що такі мотиви навряд чи можна визнати аморальними.

Таким чином, кримінально-правова роль мотиву не повинна обмежуватися лише його розглядом у межах необхідної або кваліфікуючої ознаки складу злочину. Без врахування соціально-психологічних і морально-етичних особливостей мотиву неможливо здійснити належну оцінку будь-якого суспільно небезпечного діяння.

79

Велике практичне значення має правильна оцінка мотиву і для попередження злочинності - історично складеної системи об'єктивних і суб'єктивних передумов локалізації та скорочування злочинності, а також комплексу державних і суспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціального явища, причин і умов, що його попереджують [112, С. 23]. Ефективне попередження злочинів, насамперед, індивідуальне, можливо за умови з"ясування у повному обсязі внутрішніх механізмів суспільно небезпечного діяння й особливо його мотивів. На думку багатьох правників, встановлення мотиву є першим, але надто важливим етапом у запобіганні злочинам, що закладає підвалини наступних профілактичних заходів [99, С 251]. Знання можливих мотивів злочину допомагає правоохоронним органам вести боротьбу з рецидивними злочинними проявами, успішно впливати на індивіда та його соціальне мікросередовище, коли злочин ним ще не вчинено, але існує реальна небезпека цього. Індивідуальна профілактика повинна спрямовувати свої зусилля на недопущення формування у певної особи кримінальних мотивів. У разі, коли такі мотиви були виявлені, необхідно вжити заходів щодо їх усунення. Слід пам'ятати, що рівень переростання можливого мотиву злочину в реальний може бути високим, якщо в мотиваційній сфері особи є суттєві зрушення у бік антисоціальної поведінки. З'ясування мотиву можливого злочину іноді дорівнює встановленню особи, яка може його вчинити, що також не менш важливо.

Профілактичні плани та програми повинні враховувати попередню і можливу злочинну мотивацію, бо інакше втрачається сенс подальших впливових заходів. Справедливим є твердження М. І. Вєтрова про те, що починати комплексну розробку програми профілактичного впливу на правопорушника можна тоді, коли відомі його суб'єктивні уявлення, цілі і наміри, зрозумілі й оцінені мотиви [196, С. 154]. Досягнення ефективного результату в попередженні правопорушень і злочинних проявів потребує певної системи та наполегливості, щоб у особи виникло стійке негативне ставлення до протиправних явищ, усвідомлення зміни соціальної орієнтації та мотивації [197, С 125].

Прогнозування можливої злочинної поведінки також ґрунтується на знаннях про мотиви злочину. Ступінь вірогідності та надійності кримінологічного прогнозування цілком залежить від наявності відомостей про характер мотивів та їх домінування у злочинців. Передбачити майбутні злочини можна за умови аналізу тих компонентів (потреб, інтересів,

80

стимулів тощо), що лежать в основі мотивів суспільно небезпечних діянь і що породжують їх вчинення.

Наведені нами напрямки врахування мотиву злочину на практиці в кримінально-правовому і кримінологічному аспектах є найважливішими. Насправді ж їх набагато більше. Головне полягає в тому, щоб найбільш зрозуміло та повно висвітлити значущість проблеми правильної оцінки мотиву злочину для правозастосовної практики.