3.1.1. Врахування мотиву злочину у судово-слідчій практиці (на основі аналізу кримінальних справ про умисні вбивства)

У науковому плані було б важливо дослідити, як враховуються мотиви злочину в судово-слідчій діяльності, яке практичне значення має оцінка мотивів для правоохоронних органів і суду. Нами проаналізовувано категорію кримінальних справ про злочини, що посягають на життя людини, тобто справи про умисні вбивства. Наш вибір обумовлений тим, що саме на прикладі таких справ можна простежити кримінально-правову роль мотиву злочину, який є домінуючим критерієм при відмежуванні одного виду вбивства від іншого.

Захист життя громадян є найважливішим обов'язком правоохоронних органів і суду в Україні. Життя - це найцінніше благо, яке тільки може бути у кожної людини. Ось чому вбивство, яким людина позбавляється життя, є одним з найтяжчих злочинів. При цьому з'ясування мотивів умисних вбивств дасть відповідь: чому одна людина вдається до вбивства іншої. Ми вивчили та дослідили за індивідуальною методикою 157 кримінальних справ про умисні вбивства при обтяжуючих обставинах (ст. 93 КК України 1960 року) і про умисні вбивства (ст. 94 КК України 1960 року), які було розглянуто судовою колегією в кримінальних справах Київського міського суду (далі - судова колегія) у період з 1992 по 1997 роки. У цих справах до кримінальної відповідальності було притягнуто 235 осіб (див. додаток А).

До загального числа кримінальних справ про умисні вбивства входили й ті справи, в яких передбачалася додаткова кваліфікація за нормами про готування, замах на злочин і співучасть у злочині. Крім того, враховуючи, що значна кількість умисних вбивств вчинювалась у поєднанні з іншими злочинами, у вивчених справах нерідко мала місце кваліфікація за іншими статтями кримінального закону.

81

Основною метою аналізу було з'ясування: по-перше, загальних даних архівних кримінальних справ; по-друге, практичного значення правильної оцінки мотивів злочинів і закономірностей їх врахування у судово-слідчій діяльності на підставі розподілу засуджених осіб за віковими категоріями; по-третє, закономірностей протікання мотивації злочинів.

Дані архівних кримінальних справ ми розташували у зведеній таблиці (див. додаток Б) шляхом розподілу засуджених осіб за віковими категоріями на шість груп: 1) з 14 до 18 років; 2) з 18 до 25 років; 3) з 25 до ЗО років; 4) з ЗО до 35 років; 5) з 35 до 40 років; 6) з 40 років і більше.

Зведені дані про осіб тієї чи іншої категорії засуджених включали у себе такі пункти: а) загальна кількість осіб, що була притягнута до суду; б) стать (чоловік чи жінка);

в)                    сімейний стан (одружений, не одружений, розлучений);

г)             освіта (неповна середня, середня, середня спеціальна, вища); ґ) рід занять (працювали, не працювали, навчалися);

д)            попередні засудження (однорідні, не однорідні, немає); є) ступінь визнання вини (повністю, частково, не визнали).

Особливу увагу приділено розгляду мотиву і мотивації злочинів. Кримінально-процесуальне законодавство містить пряму вказівку на необхідність встановлення мотивів вчиненого злочину. Згідно з п. 2 ст. 64 КПК України мотиви злочину підлягають обов'язковому доказуванню при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді справи у суді. Мотиви вчиненого злочину також повинні бути зазначені слідчим у описовій частині обвинувального висновку (ст. 223 КПК України) і судом у мотивувальній частині обвинувального вироку (ст. 334 КПК України).

При вивченні матеріалів архівних кримінальних справ була можливість простежити ступінь зазначення мотивів злочинів у обвинувальних висновках і в обвинувальних вироках судової колегії. Ці процесуальні документи є найважливішими джерелами обґрунтованих і послідовних висновків про всі деталі суспільно небезпечного діяння, в тому числі і про конкретні мотиви злочинів, а отже, саме їх слід вважати вагомим показником ставлення судово-слідчої практики до мотиву злочину.

Залежно від того, як зазначалися основні мотиви умисних вбивств в обвинувальних висновках або вироках, ми виділили три групи мотивів злочинів: 1) конкретно зазначені; 2) абстрактно зазначені; 3) не зазначені зовсім. Виходячи з принципів конкретності істини, слідчі органи та суди повинні обґрунтовувати свої висновки про мотиви злочину шляхом відтворення всієї картини вчинення суспільно

82

і

небезпечного діяння з властивими їй особливостями мотивації. Ніякі абстрактні чи випадкові аналогії при цьому неприпустимі. Проведений нами аналіз судово-слідчої практики свідчить, однак, про те, що принцип конкретності істини у переважній більшості випадків не додержується. Отримані дані слід розглядати як приклад значних недоліків у практичній діяльності оканів досудового слідства та суду, які, здебільшого, взагалі не з'ясовують мотивів злочинів.

За нашими даними, в середньому приблизному 8,5/о випадків органи досудового слідства встановили дійсні мотиви злочинів і конкретно зазначили їх у обвинувальних висновках. Цей показник є дуже низьким. Особливо, якщо мати на увазі, що серед засуджених віком від 35 до 40 років конкретні мотиви не були досліджені слідством взагалі. Більш як половина мотивів умисних вбивств, описаних у обвинувальних висновках, мала абстрактний характер.

Майже однаковим є показник конкретності ступеня зазначення мотивів злочинів й У судовій колегії. В середньому він становить приблизно 8%. Абстрактно зазначених мотивів злочину у судовій колегії (53,5%) лише на 1,5% більше, ніжу органів слідства. Не може не турбувати те, що дуже високим є відсоток зовсім невстановлених і незазначених у обвинувальних висновках і вироках мотивів умисних вбивств: 39,5% випадків у слідства і 38,5% -у судовій колегії.

Недослідженість мотивів слідством і судом - це вияв однобічності або неповноти їх діяльності. У судовій практиці досудове і судове слідство визнається однобічним, неповним тоді, коли недостатньо повно вивчені мотиви вчиненого вбивства, які мають значення для правильної кваліфікації злочину і призначення міри покарання [198, С 496]. Невстановлення мотивів злочину повинно вважатися також істотним порушенням кримінально-процесуального закону, оскільки це перешкоджає або може перешкодити суду об'єктивно, повно чи всебічно розглянути справу та винести законний і обгрунтований вирок.

Згідно зі ст. 398 КІЖ України (ст. 367 КПК України у редакції до 2001 року), істотне порушення кримшально-процесуального закону, однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства вважаються підставами для скасування або зміни вироку при розгляді справи в касаційному порядку. Однак всі досліджені нами справи судової колегії в кримінальних справах міського суду були переглянуті касаційною інстанцією, але в жодній з них

83

вирок не було скасовано чи змінено на підставі невиконання судом вимог закону щодо з'ясування мотивів злочину. Отже, нехтування обов'язком оцінювати мотиви вчиненого діяння, як бачимо, стає звичною практикою у судочинстві.

Високий відсоток абстрактно зазначених мотивів вбивств пояснюється безсистемним підходом до їх визначення. Кваліфікуючи дії винних, слідчі або судова колегія переважно встановлюють похідні від конкретних мотивів, але не самі мотиви. Іноді замість мотивів зазначають зовсім інші ознаки суб'єктивної сторони злочину, наприклад, мету злочину.

При констатації корисливого мотиву умисного вбивства натрапляємо на такі позначення: «з користі» (справа № 2-79/94); «з метою заволодіння грошима» (справа № 2-82/92); «з корисливою метою» (справа № 2-21/93); «з корисливих спонукань» (справа № 2-206/97) тощо. Але кримінальний закон у відповідній нормі говорить про корисливий мотив вбивства, а не мету чи щось інше. Проте слідчі та суді не приділяють цьому належної уваги. В результаті, наприклад, у мотивувальній частині вироку щодо К. зазначається, що останній «мав мету вбити і заволодіти майном Г., тобто він діяв з корисливою метою» (справа № 2-1/92). В іншій справі судова колегія визнала П. і Ю. винними «у вчиненні при розбійному нападі на потерпілого В. умисного вбивства останнього з корисливою метою та особливої жорстокості» (справа № 2-42/97).

Є справи, де у обвинувальних висновках чи вироках зазначають цілий спектр мотиваційних похідних, а не мотив злочину в цілому. Так, К. був визнаний винним у вчиненні умисного вбивства з особливою жорстокістю Г. Раніше він вчинив умисне вбивство С. за тих же обтяжуючих обставин, а потім ще з особливою жорстокістю посягав на даття двох осіб. При цьому у всіх перелічених випадках К. керувався корисливим мотивом, про що правильно зазначає судова колегія, проте далі у тексті обвинувального вироку з'являються такі абстракції: «корислива заінтересованість», «корисливі спонукання», «користь» тощо (справа № 2-46/97).

Дуже поширеною є практика вказівки на «хуліганські спонукання» при кваліфікації умисних вбивств. Виникає питання: чому «хуліганські спонукання», а не «хуліганські мотиви»? Чому спонукання стоять над мотивами? В систему входить ототожнення мотиву з окремими психолого-юридичними категоріями, як в даному випадку - зі спонуканнями. Але ж поняття мотиву є значно ширшим, ніж його бачення тільки як певної спонуки. Ось чому, за нашим твердим переконанням, правильним було б для кожного

84

злочину на практиці зазначати саме мотиви злочину, а не певні компоненти, з яких ці мотиви складаються (різні спонуки, потреби, інтереси, потяги тощо).

На сто відсотків мав рацію відомий російський правозахисник П. Сергеїч, коли закликав у кожному випадку розтлумачувати конкретну формулу мотиву злочину, точно висловлювати, що саме містить у собі цей мотив [199, С. 115-116]. Таким чином, якщо в обвинувальному висновку слідчого або обвинувальному вироку суду зазначаються «хуліганські мотиви», то слід обов'язково дати їм розшифровку, вказати на їх особливості в даній справі, розкрити їх зміст у конкретному випадку.

Якщо корисливі та хуліганські мотиви якось зазначаються, хоча здебільшого в- абстрактній формі, то у переважній кількості справ про умисні вбивства, що передбачають інші обтяжуючі обставини, мотиви не вказуються зовсім. Як встановлено проведеним дослідженням, приблизно у двох кримінальних справах із п'яти слідчі та суд залишають взагалі не дослідженими мотиви умисних вбивств. Але мотиви злочинів мають бути з'ясовані в будь-якому випадку, оскільки це є вимогою закону.

Наприклад, можна встановити мотиви умисного вбивства, вчиненого у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку. Ця обтяжуюча обставина несе у собі певне смислове навантаження, на ґрунті якого робиться висновок про конкретні мотиви вбивства. Відповідно до п. 10 постанови ПВСУ від 1 квітня 1994 року № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини», цим мотивом є помста за правомірну діяльність потерпілого [57, С. 664]. Більшість пунктів у нормі про умисне вбивство при обтяжуючих обставинах не містить ніякої вказівки на мотиви злочину (наприклад, умисне вбивство двох або більше осіб). У таких випадках конкретний спектр мотивів важко передбачити. Тому у п. 11 вищенаведеної постанови зазначається, що вбивство двох або більше осіб може бути вчинено з різних мотивів і якщо такі мотиви є обтяжуючими обставинами, то дії винного слід кваліфікувати ще і за іншим відповідним пунктом норми, що передбачає кримінальну відповідальність за умисне вбивство за обтяжуючих обставин [57, С. 665].

Існує можливість встановити мотиви злочину й при вчиненні умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Так, судова колегія, кваліфікувавши дії Н. за ст. 19 і пунктами «а», «г», «ж» ст. 93 КК України 1960 року, вказала, що він вчинив пособництво у

85

вбивстві з корисливих мотивів. Далі в обвинувальному вироку наголошувалося, що іншим мотивом пособництва Н. була необхідність позбутися свідків злочинного проникнення (справа № 2-70/97). Отже, в суді були чітко з'ясовані та зазначені мотиви умисного вбивства, вчиненого з метою приховати інший злочин.

Слушно зауважити, що в процесі аналізу кримінальних справ про умисні вбивства при обтяжуючих обставинах ми дійшли висновку, що їх вчинення супроводжується у багатьох випадках виявом конкретних мотивів (наприклад, для вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю характерні садистські мотиви та мотиви помсти; для умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення - прагнення вчинити такі дії; для умисного вбивства, поєднаного із зґвалтуванням,- сексуальні мотиви).

Розглянемо кілька прикладів з практики. У справі Л. до-судове слідство визнало його винним в умисному вбивстві К. з хуліганських мотивів і особливою жорстокістю. Судова колегія не встановила у діях Л. хуліганського мотиву, про що було зазначено в мотивувальній частині вироку, однак, якийсь інший мотив вбивства в суді встановлений не був. З матеріалів справи видно, що Л., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння в квартирі К., вчинив з останнім сварку з приводу зникнення придбаного ним флакона з одеколоном. Через деякий час підсудний Л. з метою умисного вбивства з особливою жорстокістю, завдаючи особливі мучення та страждання, почав наносити молотком з металевою ручкою удари великої сили по руках і ногах К., вимагаючи зізнання у тому, що саме він випив флакон одеколону. Внаслідок таких дій потерпілому К. було спричинено ряд тілесних ушкоджень, в тому числі переломи кісток голені. Зазнаючи при цьому особливих страждань і болю, К. почав кричати, благав не бити його, у зв'язку з чим Л. закривав його обличчя подушкою, перешкоджав диханню.

Після невеликої перерви Л. з особливою жорстокістю, протягом не менш ніж дві (!) години, продовжував побиття К., спричиняючи йому особливі страждання, мучення та біль. Потерпілому було спричинено за життя безліч тілесних ушкоджень. Смерть К. настала внаслідок больового шоку. Підсудний Л. визнаний осудним відносно вчиненого (справа № 2-67/93). На нашу думку, саме садистські мотиви були підґрунтям дій Л., бо, напевно, тільки таким чином можна пояснити цей жахливий злочин, вчинений з приводу лише флакона одеколону.

Інший приклад. Судова колегія визнала М. винним у

86

вчиненні умисного вбивства, поєднаного із зґвалтуванням, проте у вироку не вказала на мотиви цього злочину. Було встановлено, що М., зустрівши на вулиці раніше незнайому йому К., придбав пляшку горілки, яку вони разом почали розпивати у лісопосадці. Отримавши відмову на пропозицію вступити з ним у статевий зв'язок, М. намагався здійснити насильницький статевий акт з К., але остання вчинила активний опір. У процесі посягання на зґвалтування, долаючи опір К., підсудний М. схопив пляшку з недопитою горілкою, що стояла поруч, і з метою вбивства наніс К. два удари по голові, спричинивши черепно-мозкову травму, від якої К. померла (справа № 2-151/96). Вважаємо, що основним мотивом цього злочину був сексуальний мотив, що фактично підтверджується матеріалами справи.

Продовжуючи аналіз архівних кримінальних справ про умисні вбивства, відзначимо, що деякі з них вчиняються з мотивів помсти та ревнощів, що характерно, наприклад, для злочинів, передбачених пунктами «г», «д», «є», «з» ст. 93 та ст. 94 КК України 1960 року, а також з такого мотиву, як прагнення приховати інший злочин або полегшити його вчинення, що характерно для злочину, передбаченого п. «ж» ст. 93 КК України 1960 року.

На превеликий жаль, у судово-слідчій практиці ці мотиви майже ніколи не досліджуються. Напевно, ніколи не буде відомо про дійсні мотиви вбивства, вчиненого інспектором відділу карного розшуку Т. Ні слідчий, ні судова колегія їх не встановили, бо в обвинувальному вироку (висновку) немає жодного слова чи навіть натяку про можливі мотиви злочину. За даними справи, Т., виконуючи свої службові обов'язки, зупинив підозрілих осіб В. і Я., запропонувавши їм пройти до кімнати міліції з метою встановлення особи. В процесі руху Я. несподівано почав втікати, а Т.- наздоганяти його. Переслідуючи Я., підсудний Т. привів у готовність табельну зброю - пістолет марки «ПМ» і зразу ж після попередження про її застосування, на площі, де знаходилось багато людей, зробив постріл в Я. В результаті цього останній помер на місці (справа № 2-94/94). Що примусило досвідченого опера зробити постріл, навіщо йому було вбивати незнайому людину серед білого дня при десятках свідків? Чи не були його дії правомірними, вчиненими за обставин затримання злочинця (в стані необхідної оборони)? Ці питання, як і сам злочин, залишилися нез'ясованими.

У справі Б. судова колегія, перекваліфікувавши його дії з пунктів «а», «є» ст. 93 на п. «є» ст. 93 КК України 1960 року, заперечила корисливі мотиви вчинення умисного вбивства,

87

проте інші не встановила. У вироку була лише вказівка на «ґрунт особистих неприязних стосунків». Більш глибокий аналіз справи дозволяє стверджувати, що основним мотивом цього злочину була специфічна помста (справа № 2-75/92). Аналогічною є ситуація у справі К., коли судова колегія знов-таки обмежилась констатацією «особистих стосунків». Однак, вивчивши матеріали справи, ми вважаємо, що злочин було вчинено з мотивів ревнощів (справа №2-17/94).

До мотивів злочину у деяких справах відносять певний емоційний стан особи під час вчинення умисного вбивства. Наприклад, дії П. було кваліфіковано за пунктами «г», «д» ст. 93 КК України 1960 року. У вироку щодо П. зазначалося, що він вчинив умисні вбивства своєї матері і сестри «на ґрунті озлобленості» (справа № 2-38/92). Є і такі справи, в яких слідчі або судді замість мотивів розглядають причини злочину. Так, М. було обвинувачено у вчиненні посягання на умисне вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб. Він кинув бойову гранату Ф-1 у вікно, де знаходилась кімната Ж., але на момент скоєння злочину в ній нікого не було. Встановлено, що у підсудного «була причина помститися Ж. і судова колегія вважає, що злочин він вчинив саме з цієї причини» (справа № 2-145/97).

В окремих випадках судова колегія повністю ототожнює мотиви з певними обставинами, якими є, наприклад, особисті неприязні стосунки. Так, кваліфікувавши дії Н. за п. «г» ст. 93 ЇСК України 1960 року, судова колегія в обвинувальному вироку зазначила, що основним мотивом умисного вбивства двох осіб були їх неприязні стосунки з підсудним (справа № 2-37/92). Визначення мотивів злочину як особистих неприязних стосунків є характерним і при кваліфікації умисного вбивства без обтяжуючих та без пом'якшуючих обставин. Також під мотивами часто розуміють всілякі сварки, бійки, конфлікти і навіть стан алкогольного сп'яніння. Часто до мотивів відносять те, що самій особі, яка їх досліджує, невідомо. Безумовно, що така констатація не розкриває конкретних мотивів умисних вбивств.

Таким чином, проведений нами аналіз кримінальних справ дозволяє стверджувати, що основними помилками при встановленні мотивів злочину і зазначенні їх в обвинувальних висновках слідчого чи обвинувальних вироках суду є:

•                                        підміна мотивів цілями злочину («вчинив умисне вбивство з корисливою метою»);

•                                        підміна мотивів емоційним станом особи під час вчи-

88

нення злочину («на ґрунті розлюченості», «обурений такою поведінкою з боку потерпілого»);

« підміна мотивів приводами злочинів («ці слова потерпілого він використав як привід до бійки»);

•                                       підміна мотивів причинами злочинів («у підсудного була причина помститися»);

•                                       підміна мотивів обставинами вчинення злочину («в сварці», «в бійці», «на ґрунті особистих неприязних стосунків») тощо.

Привертає увагу той факт, що чимала кількість мотивів була визначена досудовим слідством неправильно. Про це свідчать випадки перекваліфікації злочинних дій у суді, що потягнуло за собою відповідну зміну мотивів, найсуттєвіших чинників при відмежуванні злочинів, передбачених статтями 93 і 94 КК України 1960 року, а також при відмежуванні вчиненого між певними пунктами ст. 93 КК України 1960 року.

Беручи до уваги статистичні дані, можна стверджувати, що зі 126 випадків перекваліфікації злочинів судовою колегією у 94-х (74,6%) випадках вплинули мотиви вчинення умисних вбивств. Однак, перекваліфіковуючи дії підсудних, судова колегія припускалась певних помилок: усуваючи одні мотиви умисних вбивств, що були встановлені досудовим слідством, судова колегія водночас не зазначала інших. Так, досудовим слідством кваліфіковано дії І. за пунктами «а», «є», «ж», «з» ст. 93 КК України 1960 року, а Б.-за пунктами «а», «є», «ж» ст. 93 КК України 1960 року. В процесі судового слідства умисне вбивство з корисливих мотивів у діяннях підсудних не підтвердилось, про що було зазначено у вироку. Виключаючи з обвинувачення вказівку на корисливі мотиви злочину, судова колегія так і не встановила замість них якихось інших (справа № 2-97/92).

З 235 осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, судова колегія зняла обвинувачення у вчиненні умисного вбивства 17 підсудним. У 12 випадках (70,5%) на зняття обвинувачення в умисному вбивстві вплинули мотиви злочинів. Не були підтверджені судовою колегією такі мотиви умисних вбивств: корисливі (58%), прагнення приховати інший злочин або полегшити його вчинення (25%), хуліганський мотив (8,5%) і мотив помсти (8,5%).

Найпоширенішими головними мотивами умисних вбивств були: корисливий мотив (36,5%); бажання приховати злочин або полегшити його вчинення (22%); мотив помсти (20,5%): хуліганський мотив (6,5%); мотив помсти за правомірну діяльність (4%); мотив ревнощів (2,5%); інші мотиви (8%).   >

89

Серед виділених нами трьох типів мотивації злочинів перше місце посідала вольова мотивація (мотивація злочинної діяльності) — 51,5% при вчиненні умисних вбивств. Друге місце (35%) належало імпульсивній мотивації. Звична мотивація становила лише 13,5%- Характерним для мотивації умисних вбивств є те, що у осіб до ЗО років переважала мотивація злочинної діяльності, а у осіб після ЗО років - імпульсивна мотивація, поряд з поступовим зростанням звичної мотивації.

Підсумовуючи наведений аналіз архівних кримінальних справ, слід підкреслити особливу роль суду при встановленні й оцінці мотивів злочину. Згідно з Конституцією України (ст. 124) лише суд, а не будь-який інший орган або службова особа уповноважений здійснювати правосуддя в нашій державі. Це покладає на суд велику відповідальність щодо дослідження та перевірки фактичних обставин справи і результатів діяльності органів досудового слідства, логічного та послідовного обґрунтування власних рішень у справі. Лише суд приймає остаточне рішення з приводу погодження або непогодження з висновками і твердженнями органів досудового слідства.

У мотивувальній частині обвинувального вироку, як найбільш істотного судового документа, мають завжди конкретно зазначатися встановлені мотиви злочину. їх конкретність має виключне значення для засудженої особи, оскільки безпосередньо впливає на формування в неї уявлення про справедливість чи несправедливість винесеного вироку і призначеного покарання, що в кінцевому підсумку визначає її ставлення до самого суду, до всієї системи судочинства в державі.

Розкриття у вироку мотивів злочину дає можливість виявити особливості особи обвинуваченого, його прагнення, сенс і цілі злочинних дій, а звідси - дійсний зміст подій, що стали предметом судового розгляду [200, С. 8]. Залишаючи без уваги мотиви злочину, суд мимоволі викликає у засудженого негативну оцінку вироку, чим знижується ефективність покарання, створюються значні ускладнення при виправленні осіб, що відбувають покарання. До того ж у засуджених руйнуються внутрішні засади та переконання, з'являється почуття безвиходу, що може призвести до психічних травм.

Ретельне дослідження судом мотивів злочину та їх змістовне відображення в обвинувальному вироку мають величезне значення для досягнення цілей правосуддя, удосконалювання індивідуальної профілактики злочинів, для роботи по виправленню та перевихованню засуджених.

90