2.3.2. Мотивація імпульсивних злочинів

Відзначальною рисою мотивації імпульсивних злочинів є її бездумніс=ть та яскраво виражений експресивний характер. Терміном «імпульсивність», на думку В. Д. Небиліцина, позначається швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинккв і дій без їх попереднього обмірковування та свідомого рішення виконати їх [157, С. 179]. Водночас це

60

не означає, що імпульсивні злочини є повністю неусвідом-леними. Якщо особа осудна, вона розуміє фактичний зміст свого вчинку, а отже, віддає собі звіт у своїх діях (наприклад, у тому, що наносить комусь тілесні ушкодження, заволодіває чужим майном тощо).

Було б недоцільним погодитися з деякими вченими-прав-никами, які заперечують караність імпульсивних злочинів і відносять їх до рефлекторних та інстинктивних видів нервово-фізіологічних реакцій [158, С. 47]. Це суперечить природі вчинення дій, регулювання яких йде не на фізіологічному, а на психічному рівні, коли відбувається їх однобічне та звужене усвідомлення. На цій підставі суб'єкт вчиняє злочин без необхідного свідомого самоконтролю, коли існує реальна можливість усвідомити свої дії належним чином. Кримінальна відповідальність є обгрунтованою не тільки при наявності свідомого вольового акту, але й у випадках, коли суб'єкт повинен був і міг, так би мовити, «вкласти» у поведінку свідомість і волю, тобто у випадках імпульсивної поведінки.

І хоча імпульсивна поведінка виникає без достатньо усвідомленого процесу мотивації, це не виключає наявності певного мотиву. Такий мотив завжди є в імпульсивних злочинах і переважно — це сильна емоція. Як зазначає Ш. Н. Чхартишвілі, мотивом імпульсивної поведінки є почуття [159, С. 327]. Між мотивом і дією встановлюється прямий і найкоротший зв'язок. Імпульсивна дія - це дія-розрядка (дія-вспалах), коли вихідна спонука (роздратування, незадоволення тощо), що створена ситуацією, без виваження та належної оцінки її як мотиву, безпосередньо переходить у дію [78, С. 41-42]. Активність у такому випадку виникає під безпосереднім впливом вихідної спонуки і ситуації, обминаючи свідомо-вольовий контроль. Внаслідок порушення ієрархії настанов, сформований мотив миттєво, без попереднього обмірковування соціального характеру діяння, переходить у дію.

Процес мотивації імпульсивних злочинів нагадує коротке замикання, оскільки суб'єкт не дбає про результати своєї дії та засоби їх досягнення. У зв'язку з цим не обґрунтовується й етап прийняття рішення. Останнє, як слушно зазначає К. Є. Ігошев, зливається з вихідною спонукою -імпульсом [160, С. 60]. Серед науковців, однак, виникають суперечності щодо наявності етапу прийняття рішення в імпульсивній поведінці. Наприклад, О. Л. Дубовик вважає, Що стадія, на якій приймається рішення, має місце у кожному умисному злочині — це випливає з визначення поняття

61

«прийняття рішення», яке, з одного боку, являє собою інтелектуально-вольовий акт, що виражає готовність особи вчинити злочин, а з іншого — може бути вчинено інтуїтивно, тобто неусвідомлено [116, С. 43]. Вчинення імпульсивних злочинів передбачає наявність умислу, але раціональний вибір оптимального варіанта поведінки з наявних можливостей за даних умов відсутній. Немає і зіставлення варіантів вибору, а також передбачення можливих наслідків. Все це виключає як наявність етапу прийняття рішення, так й інших супутніх ланок мотиваційного процесу в імпульсивних злочинах.

Немає підстав говорити й про наявність мети в імпульсивних злочинах. Мета може виявлятися в афективних посяганнях, але не кожний вчинений в стані афекту злочин є імпульсивним. Стан душевного хвилювання в імпульсивних злочинах призводить до бездумності, коли мета не усвідомлюється. В противному разі слід визнати, що і вихідна спонука (імпульс, емоція, почуття) є завжди усвідомленими. Очевидно, що це не буде відповідати дійсності.

Значна роль у мотивації імпульсивних злочинів належить ситуації. Кожна імпульсивна дія — це, так би мовити, прискорена реакція на зовнішню ситуацію за участю свідомих і несвідомих компонентів. Адекватна оцінка конкретної життєвої ситуації, що впливає на поведінку, не є повною за умови існування імпульсу. У суб'єкта відсутнє не тільки належне уявлення про ситуацію, але й про той сенс, який він в неї вкладає. Оцінка ситуації визначається осо-бистісними настановами і, отже, протікає за участю та під впливом несвідомого психічного.

До вчинення імпульсивного злочину можуть призвести різні психічні стани суб'єкта. У зв'язку з цим розрізняють чотири види імпульсивних злочинів: 1) вчинені в стані глибокого алкогольного сп'яніння; 2) афективні (вчинені в стані сильного душевного хвилювання); 3) вчинені в хворобливому стані; 4) вчинені «парадоксально» (швидкоплинно) [68, С 89].

Про криміногенну роль стану сп'яніння відомо багатьом. Вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин не належить до органічних потреб людини і само по собі не має спонукальної сили. Внаслідок сп'яніння особа зазнає приємний стан збудження, відчуженість від усіх турбот тощо. З часом прагнення знов зазнати такого стану починає опредмечуватися вже у самому злочині, що руйнує попередню систему мотивів. А там, де «зелений змій» чи «дурман», дуже часто мають місце право-

62

порушення. Вчинення злочинів у стані сп'яніння відповідає сценарію імпульсивних злочинів: бездумність, безцільність, невідповідність зовнішнім приводам.

Стан афекту — емоційне переживання, що протікає з більшою та різко вираженою інтенсивністю, створюючи умови для імпульсивної злочинності [161, С. 54]. Досягає свого апогею активізація неусвідомленої психічної настанови, а також витіснених у підсвідомість переживань. Виникає сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект), якому властиві бурхливий зовнішній прояв, короткочасність, безвідповідальність поведінки і дифузність переживання (афект захоплює людину цілком, її розум, почуття та волю). Встановленню наявності фізіологічного афекту при вчиненні імпульсивних злочинів сприятимуть можливості комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.

Імпульсивні злочини обумовлюються також різного роду хворобливими станами, що пригнічують волю та свідомість особи, і тоді виникають так звані «суміжні стани психіки». Статистичні дані свідчать, що сьогодні в Україні на обліку у психіатрів перебуває 1200 тис. громадян [162], приблизно 1% населення страждає на шизофренію, 1,5% -на маніакально-депресивний розлад, 20% наших співвітчизників потребує психіатричної допомоги [163]. Хвороби (неврози, психопатії, ураження центральної нервової системи тощо) знижують контроль свідомості за поведінкою, тим самим порушується субординація особистісних настанов і на перший план висувається несвідоме, що перетворюється на причину імпульсивних дій та їх шкідливих наслідків.

Найбільш складними за структурою мотивації є «парадоксальні» (швидкоплинні) імпульсивні злочини. Вони вчиняються без будь-яких очевидних причин, а тому пояснити їх дуже важко. Дика нелогічність цих злочинів заганяє у глухий кут як юристів, так і психологів, залишаючи відкритим питання: а чи мотивуються такі злочини? На нашу думку, в основі «парадоксальних» злочинів знаходяться імпульси, що виходять з підсвідомості, відповідаючи психологічній настанові винного. Саме ці спонуки і є мотивами. Наступний приклад розкриває всю безглуздість «парадоксальності».

Заарештований за грабежі 26-річний Костянтин Ж. давав показання у Шевченківському РУ ГУ МВС м. Києва працівнику карного розшуку Володимиру Лавському. На прохання підозрюваного поїсти (а була обідня пора) оперативник зняв наручники, пригостив його своєю нехитрою їжею.

№

В якийсь момент міліціонер відвернувся від злодія, став до нього спиною і той, схопивши ніж, яким різали продукти, встромив його в оперативника до самої рукоятки. Потім виплигнув з третього поверху у вікно, однак був затриманий... Коли пізніше його запитували, навіщо він вбив працівника міліції (а Костянтин судимим не був), тільки постійно повторював: «Бігти хотів, мені бігти треба було...» [164].

Для запобігання вчиненню імпульсивних злочинів необхідно поліпшити профілактичну роботу, створити належні умови для гармонійного та всебічного розвитку людини в суспільстві, усунути конфліктні ситуації, що здатні призвести до біди.