2.1. Визначення поняття мотивації злочину

В юриспруденції поняття мотивації злочину так само, якщо не більше, потребує свого визначення і конкретизації, як і поняття мотиву злочину. Але спочатку є сенс дослідити психологічний зріз цієї проблеми.

Загальновизнано, що мотивація людської поведінки та діяльності належить до найскладніших понять сучасної психології [105, С 172]. Більшість вчених вважає, що термін «мотивація» вживається у сучасній психології в двох основних значеннях: 1) мотивація - як система факторів, що детермінують людську поведінку (сюди входять потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення тощо); 2) мотивація - як характеристика процесу, який стимулює та підтримує по-ведінську активність людини на певному рівні [15, С 390]. Звідси дослідники мотивації найчастіше обирають якийсь один із зазначених напрямків. Однак, на нашу думку, було б недоцільно зупинитися тільки на цих визначеннях поняття мотивації.

Наявність численних праць у галузі психології дає можливість зрозуміти всю гостроту проблеми мотивації. Почнемо з того, що існують різноманітні за змістом дефініції цієї категорії. С. Л. Рубінштейн вважає, що мотивація - це детермінація, що реалізується крізь психіку, а звідси — вчення про мотивацію постає як конкретизація вчення про детермінацію [106, С 370]. П. М. Якобсон пропонує розглядати мотивацію як сукупність тих психологічних моментів, якими визначається поведінка людини в цілому [107, С 35]. На думку В. І. Ковальова, під мотивацією розуміють сукупність мотивів поведінки і діяльності [23, С. 43].

Неоднакові підходи щодо визначення мотивації відображені у психологічних словниках: в одному з них мотивацією вважається система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини [9, С. 97], в іншому - спонукання, що викликають активність організму та визначають її спрямованість [108, С. 219], в третьому - загальне визначення поняття мотивації зовсім не дається [64,

Г 198]- У Великій Радянській Енциклопедії поняття мо-ивації розглядається лише у біологічному розумінні: як т тивНі стани мозкових структур або системно організо-а Hj збудження центральної нервової системи, шо спонукають вищих тварин і людину вчиняти дії (акти), що спрямовані на задоволення їх потреб [109, С. 61].

Останнім часом не простежується також будь-якої тен-ленції у психологічному розумінні мотивації: вона визначається як процес психічної регуляції конкретної діяльності [43, С. 112] або як процес утворення мотиву [8, С. 32]. Мотивацією називають і сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість та активність [15, С 390], і «суб'єктивне відображення об'єктивного світу, що здійснюється на ґрунті тілесного (мозкового) субстрату й виражається в утворенні образу цього світу, образу багатобічного, зокрема емоційно визначеного, активно-вольового як основи для діяльнісного ставлення до об'єктивного світу» [16, С. 188]. Таким чином, до мотивації відносять: детермінацію; сукупність психологічних моментів (мотивів, спонукань або причин); систему факторів або мотивів; процес утворення мотиву або психічної регуляції діяльності тощо. Все це означає, що коло психологічних визначень поняття мотивації є таким широким, що побачити якусь певну тенденцію в ньому дуже важко.

Окремим є питання про місце мотивації в людській діяльності. Справа в тому, що вчені наголошують на відсутності поняття мотивації у загальнопсихологічній теорії діяльності О. М. Леонтьева [110, С. 31]. В цьому випадку терміном «мотивація» позначається детермінація діяльності опредмеченими потребами та мотивами. З теорії діяльності випливає, що мотивація суб'єкта, а рівно його інші психологічні особливості, беруть свій виток з практичної діяльності. Складові самої діяльності можуть відповідати елементам мотиваційної сфери, перебуваючи з ними у генетичному та функціональному зв'язку (наприклад, діяльності в цілому відповідають людські мотиви; діям - упорядкований набір цілей тощо).

Структура діяльності та побудова мотивації суб'єкта просякнуті відносинами взаємовідповідності. Концептуальні положення психологічної теорії О. М. Леонтьева пояснюють, як і яким чином здійснюються діяльність, дії та операції. На підставі розкриття цих питань далі підбиваються підсумки та виводяться закони, за якими йде розвиток і зміна мотивації суб'єкта, котра набуває певних потреб,

психічної або внутрішньої) детермінації суспільно не. безпечного діяння. При такому розумінні мотивації злочину її розгляд має поширюватися не лише на мотив як ft обов'язковий і визначальний компонент, але й на інші складові компоненти процесу мотивації, конкретні суспільні відносини, самого суб'єкта та всю сукупність наявних зв'язків між ними.

Безумовно, поняття мотивації злочину тісно пов'язане з поняттям мотиву злочину, однак це не тотожні та не рівнозначні категорії, їх співвідношення між собою слід розуміти як ціле і частку. За нашим переконанням, не можна погодитись з тими психологами і юристами, які вдаються до ототожнення цих понять. Наприклад, В. Є. Мільман підкреслює, що поняття мотиву і мотивації в психологічних дослідженнях є, як правило, синонімами і вживаються на позначення всієї спонукальної сфери діяльності [107, С 7]. Н. Ф. Кузнецова стверджує, що мотивацією є комплекс мотивів (рідше один мотив), котрий як спонука, предметно актуалізована на досягнення певних цілей за допомогою вчинення конкретних дій (бездіяльності), виступає причиною поведінки особи [115, С. 3].

На противагу таким думкам, зазначимо, що мотивація злочину містить у собі мотив злочину як головний компонент її структури, звідси, поняття мотивації злочину є ширшим, ніж поняття мотиву злочину. Крім мотиву, до складу мотивації входять й інші складові компоненти мотивації: потреби, цінності, цілі, ідеали, емоції тощо. Завдяки мотивації досягається цілеспрямованість і осмисленість дій у цілісному поведінковому акті суб'єкта злочину. Мотивація здійснює спонукальний вплив на всіх ланках розгортання злочинної поведінки. Щодо мотиву, то він створює лише той внутрішній фон, на якому ґрунтується та розгортається процес мотивації в цілому.

Отже, мотив злочину - це більш вузьке поняття, це відносно відокремлений інтегральний психічний утвір; мотивація злочину - більш широке поняття, це динамічний процес формування, розвитку і реалізації мотиву в суспільно небезпечному діянні.

Конкретизуючи категорії мотиву і мотивації злочину, не можна віддаляти їх на невизначену відстань між собою, оскільки між ними існують усталені та щільні зв'язки. Простежується така закономірність: якщо є мотив, повинна бути мотивація - і навпаки. Дослідження якогось одного з цих явищ неодмінно ініціює дослідження іншого, бо тільки в їх сукупності можна визначити зміст кожного. Причому,

за своїм походженням, поняття «мотивація» є похідним від первісного поняття «мотив». Завжди спочатку з'являється мотив, який дає поштовх до виникнення процесу мотивації, внаслідок чого суб'єкт здійснює постановку мети, обирає засоби її досягнення, приймає рішення щодо вчинення конкретного діяння. За таких обставин мотивація злочину більш тяжіє до кримінологічної проблематики, ніж мотив, оскільки характерною рисою кримінології є розгляд злочину в динаміці, з урахуванням всієї сукупності взаємодіючих факторів.

Деякі вчені-правники намагаються відокремити мотивацію злочину від цілеутворення, яке уявляють як самостійний і специфічний процес [116, С 14]. Ця спроба є не зовсім вдалою, оскільки цілеутворення - це лише певний етап процесу мотивації злочину, а не рівнозначне за ступенем значущості поняття. І якщо мета відокремлюється від мотиву, то про яке вчинення злочину можна вести мову? Ось чому мотивація злочину повинна включати в себе процес цілеутворення.

Від мотивації злочину слід відрізняти механізм вчинення злочину (механізм злочинної поведінки) як за обсягом, так і за змістом понять [78, С. 30-37]. Механізм вчинення злочину - це взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів детермінації злочину [117, С. 86]. До зовнішніх факторів детермінації злочину належать: конкретна життєва ситуація, предмет злочинного посягання, умови вчинення суспільно небезпечного діяння тощо. Сукупність внутрішніх факторів детермінації злочину складає його мотивацію. Справедливо зазначає Ж. Нюттен, що аналіз механізму дає відповідь на питання, як здійснюється поведінка, а вивчення мотивації дає відповідь на питання, чому людина вчиняє так чи інакше [118, С. 20]. Неважко зрозуміти, що мотивація злочину не може охопити увесь механізм вчинення злочину, а тому є його складовою частиною, хоча й однією з найсуттєвіших.

Таким чином, з психологічної і правової точок зору, мотивація людської поведінки та діяльності (в тому числі і злочинної) являє собою суб'єктивне за своєю природою явище, яке належить до процесів, що відбуваються в психіці суб'єкта. Однак мотивація - це внутрішній процес лише для того, хто здійснює поведінку чи діяльність, хто вчиняє злочин. Для тих, хто досліджує (психологів і юристів), мотивація, її структурні компоненти та сама особа є зовнішніми, такими, що існують об'єктивно, в реальній дійсності, незалежно від волі і свідомості будь-кого, а отже, можуть

психічної або внутрішньої) детермінації суспільно небезпечного діяння. При такому розумінні мотивації злочину її розгляд має поширюватися не лише на мотив як її обов'язковий і визначальний компонент, але й на інші складові компоненти процесу мотивації, конкретні суспільні відносини, самого суб'єкта та всю сукупність наявних зв'язків між ними.

Безумовно, поняття мотивації злочину тісно пов'язане з поняттям мотиву злочину, однак це не тотожні та не рівнозначні категорії, їх співвідношення між собою слід розуміти як ціле і частку. За нашим переконанням, не можна погодитись з тими психологами і юристами, які вдаються до ототожнення цих понять. Наприклад, В. Є. Мільман підкреслює, що поняття мотиву і мотивації в психологічних дослідженнях є, як правило, синонімами і вживаються на позначення всієї спонукальної сфери діяльності [107, С. 7]. Н. Ф. Кузнецова стверджує, що мотивацією є комплекс мотивів (рідше один мотив), котрий як спонука, предметно актуалізована на досягнення певних цілей за допомогою вчинення конкретних дій (бездіяльності), виступає причиною поведінки особи [115, С. 3].

Деякі вчені-правники намагаються відокремити мотивацію злочину від цілеутворення, яке уявляють як самостійний і специфічний процес [116, С. 14]. Ця спроба є не зовсім вдалою, оскільки цілеутворення - це лише певний етап процесу мотивації злочину, а не рівнозначне за ступенем значущості поняття. І якщо мета відокремлюється від мотиву, то про яке вчинення злочину можна вести мову? Ось чому мотивація злочину повинна включати в себе процес цілеутворення.

Від мотивації злочину слід відрізняти механізм вчинення злочину (механізм злочинної поведінки) як за обсягом, так і за змістом понять [78, С. 30-37]. Механізм вчинення злочину - це взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів детермінації злочину [117, С 86]. До зовнішніх факторів детермінації злочину належать: конкретна життєва ситуація, предмет злочинного посягання, умови вчинення суспільно небезпечного діяння тощо. Сукупність внутрішніх факторів детермінації злочину складає його мотивацію. Справедливо зазначає Ж. Нюттен, що аналіз механізму дає відповідь на питання, як здійснюється поведінка, а вивчення мотивації дає відповідь на питання, чому людина вчиняє так чи інакше [118, С 20]. Неважко зрозуміти, що мотивація злочину не може охопити увесь механізм вчинення злочину, а тому є його складовою частиною, хоча й однією з найсуттєвіших.

мотивації: 1) усвідомлення спонуки особою; 2) сприйняття мотиву (усвідомленої спонуки як мотиву поведінки) особою; 3) реалізація мотиву в поведінці та діяльності; 4) закріплення мотиву в характері людини та його перетворення у властивість особи, тобто у свого роду потенційну спонуку; 5) актуалізація потенційної спонуки (спонукальної потенції, що є в рисах людського характеру) [122, С. 23-24]. Як бачимо, вихідним компонентом процесу мотивації в цій схемі є спонука.

На відміну від попереднього автора, І. О. Васильєв і М. Ш. Магомед-Емінов розрізняють чотири етапи (цикли) мотивації, які відповідають її чотирьом функціям (ініціації, селекції, реалізації та постреалізації): 1) актуалізація мотивації та ініціація діяльності; 2) цілеутворення, вибір дії та формування наміру; 3) реалізація наміру; 4) пост-реалізація [43, С 117-118]. У такому випадку первинним визначальним чинником мотивації є сама мотивація в цілому.

На існуванні трьох стадій процесу мотивації, коли в якості вихідного підґрунтя розглядається стимул, акцентує Є. П. Ільїн, який виділяє такі етапи: 1) формування первинного (абстрактного) мотиву (прийняття людиною стимулу); 2) пошукова активність (внутрішня або зовнішня), яка пов'язана з визначенням засобів задоволення потреби за даних обставин; 3) вибір конкретної мети та формування наміру на її досягнення [44, С. 75-80].

При характеристиці злочинної поведінки деякі спеціалісти виділяють в ній тільки дві фази: 1) мотиваційну (підготовчу) і 2) фазу її практичного здійснення [123, С. 22]. За таких умов процес мотивації в загальній картині злочину є обмеженим, оскільки зовсім відокремлюється від всього механізму вчинення суспільно небезпечного діяння в якості підготовчої (тобто факультативної) стадії. Інші автори вважають, що мотивації належать етапи від прийняття рішення діяти певним чином до настання злочинного результату, коли вихідним моментом мотиваційного процесу є динаміка розвитку вчинку [73, С 121].

На нашу думку, не варто вести мову ні про широке, ні про вузьке розуміння протікання мотивації злочину. Потрібно лише реально вичленити ключові етапи (стадії) цього процесу, щоб мати чітке уявлення, хоча б і в загальних рисах, про динаміку вчинення суспільно небезпечного діяння, а не намагатися додавати чи відкидати окремі ланки, коли базова схема мотивації відсутня. Спираючись на загально-психологічні положення, що розкривають особливості здій-

снення суб'єктом поведінки та діяльності, ми виділяємо дев'ять етапів (стадій) мотивації злочину, які обумовлюються, з одного боку, внутрішніми факторами (особою), а з іншого — зовнішніми факторами (оточуючим соціальним середовищем) (Рис. 2.1).

Внутрішні фактори мотивації (особа) '" ' *

Зовнішні фактори мотивації (оточуюче соціальне середовище)

Рис 2.1. Етапи (стадії) мотивації злочину: , % ..»*

1 — актуалізація певного психічного компонента (потреби, інтересу

прагнення, бажання тощо) або їх сукупності;

2 -усвідомлення мотиву;

3 - цілеутворення (утворення мети);

4 - вибір і оцінка засобів і способів ретізацїї мотиву та досягнення

мети;

5 - прогнозування можливих результатів;

6 — прийняття рішення про вчинення суспільно небезпечного діяння;

7 - виконання прийнятого рішення;

8 — контроль і корекція своїх дій чи бездіяльності;

9 - аналіз наслідків, які настали. Г: Я'

Запропонована нами загальна схема мотивації злочину лише в деякій мірі відповідає тій, що дається в роботі В. В. Лукеєва [69, С. 28]. Поряд з тим, що існує збіг назв певних етапів, а також їх загальної кількості, між нашою схемою процесу мотивації і тією, що висвітлює В. В. Лунєєв, не можна не побачити низку суттєвих відмінностей. Насамперед, треба почати з того, що в нашій схемі вихідною ланкою мотиваційного процесу є актуалізація певного психічного компоненту чи їх сукупності і не тільки потреби (потреб), але й будь-яких інших складових мотивації - потягу, інтересу, бажання тощо.

Таке бачення першого етапу мотивації злочину дозволяє

далі вести мову про наступну стадію - усвідомлення (більшою чи меншою мірою) мотиву як інтегрального психічного утвору, який складається з одного чи кількох психічних компонентів, а не є лише потребою. Відбувається формування мотиву. Це, однак, не означає, що мотив злочину завжди залишається сталим. Залежно від різних умов його складові компоненти можуть змінювати один одного внаслідок боротьби мотивів (наприклад, потреби витісняються інтересами, потяги замінюються бажаннями тощо). Такі зміни є звичайним процесом у психіці особи.

Від того, наскільки відбудеться усвідомлення мотиву, настільки у свідомості з'явиться уявлення про мету (той бажаний результат, на який спрямовується злочинне діяння) та її утворення. Наявність у особи усвідомленої мети є ознакою «згуртованості» та злагодженості процесу мотивації. Цілеутворення обов'язково повинно включати процес усвідомлення мети, а також зіставлення з вихідними умовами, можливостями та засобами її досягнення. Щоб досягти визначеної мети, потрібно через дії (бездіяльність) реалізувати існуючий в психіці мотив. Для цього серед низки засобів і способів реалізації мотиву та досягнення мети обираються найнеобхідніші та найраціональніші з них.

На етапі прогнозування можливих результатів вчинення злочину особа подумки зіставляє наявний інструментарій і майбутні напрямки свого діяння з кінцевою метою, а також передбачає наслідки, що можуть настати. Важливою стадією є прийняття рішення про вчинення суспільно небезпечного діяння, оскільки після неї відбувається безпосереднє виконання цього рішення - злочин набуває своєї зовнішньої форми, суб'єкт впливає на оточуючих людей і предмети, здійснюється руйнація конкретних суспільних відносин, які охороняються законом. Забезпечення протікання злочину у необхідному руслі покладається на етап контролю і корекції особою своїх дій (бездіяльності). Останньою ланкою процесу мотивації злочину є аналіз наслідків, які настали, коли суб'єктом робиться висновок про відповідність того, що планувалося, тому, що відбулося насправді.

На відміну від В. В. Лунєєва, ми не вважаємо, що мотивація злочину повинна обов'язково завершуватися етапом каяття або вироблення захисного мотиву [69, С. 28]. У цьому зв'язку може виникнути чимало запитань. Наприклад, чому особа, яка вчинила злочин, повинна відразу та завжди вдаватися до каяття чи прагнути виробити захисний мотив, що, швидше, є внутрішнім мотивуванням - явно не відповідною мотиву категорією. І якщо особа все-таки здійснює

вироблення захисного мотиву, він не завжди є злочинним, тобто є сенс говорити вже не про мотивацію злочину, а про мотивацію зовсім іншої поведінки (діяльності). Отже, завершальним етапом мотивації злочину, на нашу думку, є аналіз насталих наслідків. Щодо розкаяння або вироблення захисного мотиву, їх слід віднести до стадій посткримі-нальної мотивації.

Перелічені нами етапи лише в загальних рисах відбивають сам процес мотивації злочину. В дійсності основні стадії мотивації можуть бути іншими, більш чи менш розгорнутими. Але завжди мотиваційний процес буде відбуватися у межах двох сукупностей факторів мотивації: внутрішніх (особи) і зовнішніх (оточуючого соціального середовища). Внутрішні або особисті фактори обумовлюються мотиваційними диспозиціями особи (потребами, мотивами, цінностями, настановами тощо), а зовнішні або ситуативні фактори - умовами, що оточують особу (соціальними відносинами та оцінками, поведінкою інших осіб, фізичними умовами тощо). Відтак розгляд мотивації злочину як системи не повинен зациклюватися лише на її горизонтальному зрізі, представленому певними етапами (стадіями), а має включати і вертикальний зріз — внутрішні та зовнішні фактори, які за своєю природою є відносно відокремленими, але не протиставлені один одному, бо найщільнішим чином взаємодіють між собою при вчиненні суспільно небезпечного діяння.

Не дивно, що в науці пропонується відмовитися від одномірного лінійного бачення мотивації протиправної поведінки і розглядати її у двох вимірах - горизонтальному та вертикальному, хоча і такий підхід є спрощеним [69, С. ЗО]. Виходячи з цього, є необхідність прийняти перспективний широкий і системний підходи до розуміння мотивації злочину. Тим більше, що природу психічних феноменів, до кола яких належить і мотивація, можна зрозуміти тільки на основі системного підходу, тобто розгляду психічного в тій множині зовнішніх і внутрішніх стосунків, в яких воно існує як цілісна система [124, С. 88].

Завдяки мотивації як системи визначається виникнення, спрямованість і способи здійснення конкретних форм злочинної поведінки або діяльності, відбувається співвідношення зовнішніх і внутрішніх факторів у суспільно небезпечному діянні. Науково-детерміністичний погляд на злочинну поведінку чи діяльність ґрунтується на визнанні взаємопов'язаних між собою зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) детермінант. Причому переважаючою

є думка про те, що основними, генетично вихідними є зовнішні фактори, які породжують усі види внутрішніх. Якіцо пріоритет при вчиненні злочину віддати зовнішнім причинам, то особа з її внутрішніми детермінантами відсувається на задній план і посідає другорядне місце. Суб'єкту, таким чином, залишають відігравати роль умови, яка сприяє зовнішньому впливу [39, С. 13; 99, С. 17-18], На підтвердження цього положення правниками часто наводиться цитата видатного психолога С. Л. Рубінштейна, який писав: «... Зовнішні причини (зовнішній вплив) завжди діють лише опосередковано, через внутрішні умови» [125, С 241].

Навряд чи можна повністю погодитись з такою позицією, якою обмежуються потенційні можливості особи як осередку внутрішніх умов протікання процесу мотивації. Ще крок - і тоді людину можна вважати за будь-яких обставин залежною від зовнішніх факторів. Поспішність своїх висновків визнав пізніше і сам С. Л. Рубінштейн, зазначивши, ідо «внутрішні умови виступають як причини .... а зовнішні причини залежать від природи об'єкта, на який спрямований вплив, від його стану» [125, С 290].

Безумовно, зовнішні фактори впливають на весь хід вчинення злочину, а в екстремальних ситуаціях можуть навіть обмежити свободу волевиявлення суб'єкта. Але яким би не був, вплив обставин, вибір поведінки та прийняття рішення завжди належить суб'єктові. У випадках, коли особа позбавляється вибору (при крайній необхідності, під впливом нездоланної сили тощо), її вина відсутня, а тому відсутня і кримінальна відповідальність. Однак, якщо не брати до уваги такі обставини, то неодмінно основною причиною злочину все ж таки будуть внутрішні (суб'єктивні) детермінанти, тобто особа, її внутрішні фактори, шо склалися у психіці та свідомості (потреби, мотиви, мета, емоції тощо). А тому проблема механізму вчинення злочину врешті-решт зводиться до мотивації злочину, яка і відповідає за здійснення внутрішньої (суб'єктивної) детермінації суспільно небезпечного діяння.

Комплексне дослідження мотивації злочину повинно обов'язково передбачати вивчення та аналіз її функцій. В кримінологічному аспекті під функціями мотивації розуміють ті соціально значущі ролі, які вона виконує в генезисі злочинної поведінки (злочину), в процесі її виникнення, формування, реалізації та завершення [99, С. 20]. Самі етапи розгортання злочину є сигналом про те, що мотивація акумулює в собі не одну, а декілька функцій. Враховуючи це, не можна обмежувати перелік функцій мотивації лише

спонуканням до суспільно небезпечного діяння як найістотнішою рисою мотиваційного процесу. Саме по собі спонукання - це, насамперед, головна функція мотиву злочину, яка майже завжди згадується в його дефініціях. Від мотиву власне походить назва мотивації, тому досить часто її наділяють спонукальною функцією мотиву. Однак мотивація злочину як багатогранне явище має й інші функції, які властиві різним компонентам цього психічного процесу. Крім того, особливістю мотивації як системи є її виключна здатність щодо узгодженого здійснення цілого комплексу певних функцій.

На цьому ґрунті дуже важливим завданням для кримінологів є виділення з існуючої сукупності функцій мотивації лише тих, що найповніше здатні розкрити генезис злочину. На наш погляд, це в змозі зробити такі функції: 1) відображувальна; 2) спонукальна; 3) спрямовуюча; 4) сенсоутворююча; 5) селективна; 6) регулятивна; 7) контролююча.

Відображувальна функція є однією з найважливіших і визначальних у мотивації злочину, оскільки розглядається як критерій, через який мотивація стає специфічною формою суб'єктивного відображення об'єктивних криміногенних феноменів і процесів. Це безпосередньо сприяє розкриттю соціально-психологічного механізму протікання суспільно небезпечного діяння, а також з'ясуванню причин і умов вчинення злочину, які, відбиваючись у свідомості особи, виявляються у відносинах суб'єкта та соціального середовища. Передусім, як зазначав М. П. Чубинський, мотивація є причинність, що проходить через свідомість і призводить до відомого результату при сприянні всієї психіки даного індивіда [25, С. 14]. На основі відображуваль-ної функції здійснюється також формування структури та змісту мотиваційної сфери особи.

Спонукальна функція в мотивації злочину виникає, головним чином, завдяки мотиву злочину. Спочатку з'являється потреба або інший компонент, що може викликати активність організму (інтерес, потяг, настанова, прагнення тощо). Але самі по собі вони не здатні ініціювати спонукання. Тільки після проходження їх крізь свідомість особи можна вести мову про вияв мотиву - інтегрального психічного утвору, який мобілізує та енергізує дії особи, підбурює та підштовхує суб'єкта до вчинення суспільно небезпечного діяння. Оскільки мотив є головним компонентом мотивації, він проецирує функцію спонукання на весь мотиваційний процес. У свою чергу, мотивація повинна

забезпечити безперешкодну реалізацію спонукання на всіх її наявних етапах.

Спрямовуюча функція в процесі мотивації злочину здійснюється за участю такого її складового компонента, як мета. Замало існування спонукання до злочину, слід ще і спрямувати дії суб'єкта в необхідному руслі, згуртувати їх у визначеному напрямку для досягнення певного бажаного результату. За умови усвідомлення мети можливо чіткіше та ретельніше визначити спосіб спонукання до суспільно небезпечного діяння у процесі мотивації. Це повинно виключити небажані для особи наслідки її злочинної поведінки.

Сенсоутворююча функція мотивації пов'язується з суб'єктом злочину. Вчинення суспільно небезпечного діяння має для суб'єкта особистий сенс, який свідчить про індивідуалізоване відбиття дійсного ставлення особи до того, що відбувається навкруги в процесі мотивації. Сенсоутворююча функція розкриває соціальну позицію особи злочинця, його психічні особливості, а також дозволяє побачити, наскільки вчинений злочин вписується у межі її повсякденного життя.

Селективна функція мотивації злочину відповідає за доцільність вчинення того чи іншого акту злочинної поведінки. В злочині виявляється воля особи, через що забезпечується свідоме, цілеспрямоване, а отже, найбільш прийнятне для суб'єкта протікання мотивації. Свій вияв в об'єктивній дійсності мотивація знаходить не хаотично, не спонтанно, а при виборі суб'єктом найоптимальнішого, найзручнішого варіанта для реалізації свого мотиву. Для цього зважуються всі «за» і «проти», моделюється ситуація в думках і в реальності заради того, щоб будь-що досягти бажаного результату.

Регулятивна функція в мотиваційному процесі виявляється в керуванні розумовими та фізичними актами злочинної поведінки або діяльності суб'єкта, які спрямовані на досягнення визначеної мети. Кожна ланка процесу мотивації потребує регулятивного впливу, що сприяє правильному вибору суб'єктом засобів і способів досягнення мети, прогнозуванню можливих основних і другорядних дій, прийняттю відповідного рішення щодо вчинення злочину тощо. Внаслідок цього виробляється та удосконалюється складний механізм управління мотиваційним процесом.

Контролююча функція мотивації злочину вважається заключною і підсумковою. Вона має свій вплив на останніх етапах мотиваційного процесу, коли вчиняється злочин,

оцінюються та аналізуються його наслідки. Контролювання суб'єктом своїх злочинних дій є найскладнішою системою зворотних зв'язків до свідомості особи від кожного акту її поведінки, включаючи фізичні дії та їх наслідки, зміни поточної обстановки [126, С. 148]. За умови вияву розбіжностей у загальному плані реалізації злочинного задуму, особа здійснює відповідну корекцію згідно з обстановкою, зіставляє досягнуте із запланованим. Все це неодмінно впливає на результативність логічного завершення мотивації злочину.

Без ґрунтовного знання не тільки змістовних, але й функціональних особливостей процесу мотивації суспільно небезпечного діяння неможливо правильно вирішити актуальні кримінологічні та кримінально-правові завдання у сфері боротьби зі злочинністю.

Зв'язок мотивації злочину з особою, яка вчиняє цей злочин, простежується через мотиваційну сферу. Завдяки останній, суб'єкт залучається не тільки у мотиваційний процес, а й у весь механізм вчинення суспільно небезпечного діяння. Мотиваційна сфера - це «центр» внутрішньої структури особи, що інтегрує її активність як динамічне ціле [127, С 150]; це найважливіша частка, ядро особи, що включає систему мотивів в її певній побудові (ієрархії) [23, С 43].

Обізнаність зі структурою мотиваційної сфери особи допомагає у розкритті сутності мотивації злочину, оскільки остання є окремим виявом і реалізацією певних мотивів цієї сфери через вчинення забороненого законом діяння. Перед кримінологами постає нелегке завдання щодо визначення сили та усталеності тих мотивів, які спонукають особу до злочину, і порівняння їх з рештою, що не отримали своєї активної ролі та залишилися на певних ієрархічних позиціях в мотиваційній сфері. Головне, що потрібно з'ясувати,-це місце розташування мотивів, що виявилися у злочині, у системі всіх існуючих мотивів особи. Тоді впевнено можна вести мову про ступінь суспільної небезпеки як самої особи, так і вчиненого нею злочину.

При саморегуляції особою своєї поведінки існують тісні зв'язки між мотиваційною, емоційною, пізнавальною (інтелектуальною) та вольовою сферами. Всі вони здійснюють безпосередній вплив на протікання процесу мотивації злочину. Наприклад, емоційна сфера впливає на мотивацію з енергетичного боку, тоді в злочині більшою чи меншою мірою відображаються певні емоції та почуття (гнів, злість, жах, обурення тощо), які можуть повністю змінити запланований особою сценарій злочинного діяння. Через інтелектуальну сферу особа здійснює пізнавальні процеси, що

визначають селективність сприйняття, особливості пам'яті, мислення, уявлення, мовних аспектів тощо. Вольова сфера визначає сталість і згуртованість мотиваційного процесу, його сувору підконтрольність свідомості особи.

Мотивацію злочину можна охарактеризувати з різних боків. Вона може бути швидкоплинною і тривалою; безперервною і перервною; послідовною і непослідовною тощо. Мотивація завжди несе в собі емоціональне та раціональне навантаження. Деякі елементи мотивації можуть з'являтися не в звичній для них послідовності, не завжди повністю усвідомлюватися, а нерідко навіть зовсім «випадати» з мотиваційного процесу. На цій підставі є сенс говорити про наявність усвідомлених і неусвідомлених компонентів мотивації злочину. Розглядаючи мотивацію як систему, слід зазначити, що їй властиві такі риси, як цілісність, структурність, взаємозалежність, ієрархічність, множина опису. Це докладно висвітлюється в юридичній літературі [69. С. 36].

Не залишається за межами кримінально-правового та кримінологічного аналізу і соціальна динаміка мотивації, оскільки еволюція особистості є водночас і еволюцією мотивації [128, С 38], при цьому в ході соціально-економічних змін змінюється і зміст мотивів поведінки [129, С 14]. Зміни в соціальній мотивації обумовлюються політичними та економічними факторами, які впливають на виникнення та швидке розповсюдження нових категорій злочинів в Україні, таких, як тероризм, наркобізнес, відмивання грошових коштів, торгівля зброєю, протиправне вивезення і продаж сировини та металів, екологічні злочини тощо.

Президент України Л. Д. Кучма у своїх виступах неодноразово наголошував на тому, що «змінюється мотивація тяжких злочинів, поширюється кримінальний тероризм, а це вимагає якісно нових підходів у роботі правоохоронних органів.» [130]. Велику відповідальність мають нести всі гілки влади щодо своєчасного реагування та протидії різним антисоціальним явищам, що, безумовно, впливатиме на ефективність боротьби зі злочинністю не тільки на сучасному етапі, але й у недалекому майбутньому.

У противному разі можлива перемога так званих «тіньових сил». Професор В. І. Шакун підкреслює, що ці сили «зацікавлені в легалізації свого нового статусу в Україні і за кордоном. Цей мотив, а також прагнення забезпечити прибутковість отриманої власності, закріпити свою політичну та економічну владу примусять колишніх «тіньови-ків» змінити економічний режим у країні, легалізувати неофіційну економіку, створити сприятливі інвестиційні

умови, закріпити силові інститути держави, за допомогою яких знешкодять конкурентів, а при потребі будуть придушені окремі соціальні виступи в перехідний період» [131, С. 152]. Щоб такого не сталося, необхідно створити дійовий механізм подолання «соціальних хвороб» як в правоохоронній сфері, так і в політиці, економіці, культурі, освіті, навіть у моральній сфері, І від того, наскільки будуть враховані й осмислені тенденції перетворень у мотивації суспільства в цілому та його окремих членів зокрема, залежатиме і кінцевий результат двобою зі злочинністю.

Від мотивації злочину необхідно відрізняти мотивування злочину. В теорії і на практиці ці поняття нерідко ототожнюються. Психологи під мотивуванням розуміють раціональне обґрунтування самою людиною своїх вчинків, що не завжди відповідають істині [15, С. 559]. На нашу думку, мотивування злочину — це раціональне пояснення особою, яка вчинила злочин, причин своїх суспільно небезпечних дій або бездіяльності, шляхом висвітлення тих прийнятих для неї обставин, котрі спонукали її до вчинення суспільно небезпечного діяння [133, С. 11].

Те, що пояснює або розтлумачує суб'єкт, іноді зовсім не збігається з його реальною мотивацією під час здійснення злочинної поведінки чи діяльності. У певних випадках злочинець бажає сказати правд}- про подію вчинку, але внутрішні бар'єри заважають і протидіють цьому. Проте переважна більшість злочинного елемента намагається свідомо приховати справжню мотивацію своїх вчинків, а тому здійснює виправдовування, облагородження та «ушляхетню-вання» своїх суспільно небезпечних діянь.

Людині взагалі властивий так званий «ефект фасаду», тобто прагнення висувати на перший план свої найкращі сторони. Наприклад, вироком судової колегії Запорізького обласного суду від 18 травня 1995 р. А. було засуджено за п. «а» ст. 93 КК України 1960 року (умисне вбивство з корисливих мотивів) на 14 років позбавлення волі у ВТК посиленого режиму з конфіскацією майна. У касаційній скарзі А. стверджував, що вбивство він скоїв у стані сильного душевного хвилювання, захищаючись від нападу Б. Однак такі мотивування засудженого визнані ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 16 листопада 1995 р. необгрунтованими, що підтверджується як показаннями самого засудженого, так й іншими матеріалами справи (перевірками у судовому засіданні, висновками судово-психіатричної експертизи тощо) [133, С. 137].

Пошук підстав для виправдовування своїх вчинків ста-

новить об'єктивну закономірність в силу та.кого явища, як психологічний захист [134, С. 124]. При ць-ому злочинець застосовує самовиправдовування не тільки ретроспективно (після вчинення ним злочину), а й перспективно (до вчинення злочину). Ось тоді з'являються різного роду аигадки, виправ-довувальні спотворення, замасковування і завуальовування дійсної мотивації злочину. Звідси, важливо, щоб в судово-слідчій практиці встановлення дійсної мотивації злочину не обмежувалося лише аналізом показань обвишуваченого або підсудного, бо такий підхід ніколи не зможе розкрити зміст тієї мотивації злочину, що виявилася насправді.

Підсумовуючи викладене щодо сутності мотивації злочину, зробимо такі загальні висновки:

проблема як мотивації людської поведініси та діяльності, так і мотивації злочину ще далека до свого остаточного вирішення навіть тепер, на початку третього тисячоліття, оскільки досі не створена всеосяжна мотиваційна теорія або концепція, що здатна повною мірою пояснити процеси та явища людської психіки;

дослідження кримінологічного аспекту мотивації має ґрунтуватися на психологічних засадах, що розкривають найсуттєвіші сторони будь-якої поведінки та діяльності людини, в тому числі і злочинної;

мотивація злочину є специфічним синтезованим процесом взаємодії внутрішніх (особи) та зовнішніх (оточуючого соціального середовища) факторів, внаслідок якого відбувається формування, розвиток і реалізація мотиву злочину; мотивація злочину - це складна, динамічна, багатоелементна та багаторівнева система, завдяки якій пояснюється детермінація суспільно небезпечного діяння;

мотивація злочину є завжди негативним і руйнівним (деструктивним) за своїм змістом явищем, навіть якщо до її складу входять суспільно-нейтральні або навіть суспільно-позитивні мотиви, оскільки вона реалізується забороненими законом способами, спричиняючи шкоду у сфері охоро-нюваних суспільних відносин;

вивчення мотивації злочину дозволяє встановити зрушення та деформації, які відрізняють особу злочинця від особи громадянина з правомірною поведінкою;

аналіз всіх особливостей конкретної мотивації злочину впливає на обґрунтоване вирішення питань про встановлення ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння і особи винного, звільнення від кримінальної відповідальності, індивідуалізацію кримінального покарання, визначення шляхів щодо виправлення засуджених.

«все книги «к разделу «содержание Глав: 22 Главы: < 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. >

5rik.ru

Материалы для учебы и работы

2.1. Визначення поняття мотивації злочину