2.3.2. Мотивація злочинної діяльності

Злочинна діяльність є специфічним різновидом діяльності в її психологічному розумінні, тобто усвідомленої, вольової поведінки, що складається з системи дій, кожна з

52

яких має мету, обумовлену загальним мотивом [124, С 209]. Взаг&чі діяльність вивчається багатьма науками, вона дуже різноманітна і багатоаспектна, як і ті суспільні відносини, учасником яких виступає людина. Однак у загальнотеоретичній, філософській і психологічній літературі майже зовсім не згадується про деструктивну діяльність, що руйнує умови життя в суспільстві. Мова йде про злочинну діяльність насамперед"[142, С 12; 143, С. 7-9].

Сучасні дослідники як людської діяльності взагалі, так і злочинної діяльності зокрема, наголошують на відсутності чітких та диференційованих визначень поняття «діяльність» у наукових працях [144, С. 75; 62, С. 5]. Жодний закон у нашій державі не визначає поняття злочинної (незаконної) діяльності. Юристи часто ототожнюють злочинну діяльність з окремим злочином, навіть одиничним ненавмисним злочинним діянням. Визначення злочинної діяльності знаходимо в роботах А. Ф. Зелінського і М. Й. Кор-жанського. Злочинна діяльність - це система передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних діянь і тісно пов'язаних з ними дій, психологічно детермінованих загальним мотивом, реалізація якого планується суб'єктом через встановлення і досягнення корисної мети [62, С. 13]. Це особливий вид людської діяльності, що складається з різного роду перекручень звичайних поведінкових актів, а також первісно злочинних неадаптивних дій [145, С. 15]. Звідси, злочинна діяльність може бути адаптивною (звичайна пристосувальна активність, однак пов'язана з порушенням закону) і неадаптивною (із самого початку деструктивна і спрямована проти підвалин загальнолюдських цінностей, а тому завжди та скрізь злочинна).

«Загарбницькі» напрямки злочинної діяльності не є постійними, вони змінюються у зв'язку із зміною системи особистих потреб і способу життя, розвитком та досягненнями суспільства. В умовах сьогодення професійні злочинці поширюють свій вплив на сфери економіки та господарювання, громадської безпеки, інтелектуальної власності, високоточних технологій тощо. У зв'язку з цим широкого розповсюдження набувають такі злочини, як ухилення від сплати податків, легалізація «брудних» грошей, шахрайство з фінансовими ресурсами, терористичний акт, створення злочинної організації (банди) та участь у ній, порушення авторського права та суміжних прав, комп'ютерні злочини.

Для злочинної діяльності властиві всі елементи, що характеризують склад злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона). Вона акумулює ознаки зло-

53

и

чину та характеристики злочинності. Однак злочин - це одиничний феномен, злочинність — загальний, а злочинна діяльність - прояв і відбиток соціальної сутності злочинів і злочинності як соціального елемента життєдіяльності суспільства. Оскільки злочинна діяльність не зводиться до одиничного злочину, переважно виявляється у формі множини - повторності, сукупності або рецидиву. Злочинній діяльності притаманні й інші ознаки - продовже-ність, інтенсивність, цілісність тощо. Однак її визначальною рисою слід вважати організований та професійний характер.

У науковому аспекті цікавим є той факт, що злочинна діяльність розуміється в різних державах специфічно. Так, у нормах Кримінального кодексу України поняття «діяльність», хоча і згадується в контексті з іншими ознаками у багатьох складах злочинів (статті 111, 202, 209, 304, 344, 376, 397, 443 КК України тощо), проте, належної кримінально-правової оцінки так і не отримало ні на законодавчому рівні, ні в постановах Пленуму Верховного Суду України. Навіть коли законодавець прямо вказує на кримінально-правовий термін «злочинна діяльність» (ч. З ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 255, ст. 304 КК України тощо), його зміст залишається суперечливим для будь-якого дослідника, оскільки невідомо, що саме та за якими критеріями слід відносити до злочинної діяльності.

На відміну від національних стандартів, наприклад, у кримінальному законодавстві США (як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів) не тільки дається поняття злочинної діяльності, але й розкривається його зміст Наприклад, у розділі 18 Зведення законів США, розташованому у Федеральному кримінальному кодексі та правилах, поряд із «рекетирською діяльністю» та «забороненою діяльністю», розрізняють «визначену злочинну діяльність», яка є найширшим за обсягом поняттям. Під «визначеною злочинною діяльністю» (ст. 1956 (А)(7)) розуміється: а) будь-який вчинок або діяльність, що становить злочин, передбачений ст. 1961 (1) цього титулу, де, власне, і дається перелік тих суспільно небезпечних діянь, що утворюють поняття «рекетирська діяльність»; б) злочин проти іноземної держави (коли йдеться про фінансову операцію, що здійснюється цілком або частково в Сполучених Штатах), що включає порушення положень Закону «Про контрольовані речовини» та Міжнародної банківської угоди 1978 p.; в) будь-який вчинок, що становить продовжуване злочинне підприємство, як це визначено у ст. 408 Закону «Про конт-

54

рольовані речовини»; г) низка злочинів, передбачених різними статтями та титулами Федерального кримінального кодексу та правил, а також іншими нормами (в тому числі -контрабанда, викрадення, шпигунство, вбивство, терористичний акт тощо); ґ) злочинне порушення низки федеральних законів у сфері охорони довкілля; д) будь-який вчинок або діяльність, що становить злочин у сфері федеральної охорони здоров'я [146, С 791-792]. Законодавче визначення злочинної діяльності в США хоча і є широким, переважно викладеним у формі бланкетних і відсильних диспозицій, проте воно має бути прикладом для вітчизняного законодавця, як дане поняття може і повинно бути описано та розтлумачено в законі.

Щодо поняття «попередня злочинна діяльність», то в українському та американському кримінальному законодавстві воно не збігається. За Кримінальним кодексом України попередня злочинна діяльність включає три стадії: готування (ст. 14 КК), замах (ст. 15 КК) і власне закінчений злочин. За кримінальним законодавством США (як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів), її становлять: підбурювання, змова та замах [147, С. 173]. Проте у будь-якому випадку вчинення злочинної вольової поведінки (злочинної діяльності) обумовлюється внутрішнім процесом у вигляді кримінальної мотивації.

Мотивація злочинної діяльності належить до найбільш розгорнутого та змістовного типу порівняно з усіма іншими - мотивацією імпульсивних злочинів, мотивацією звичних злочинів і мотивацією необережних злочинів. Вона розпочинається з актуалізації потреби (чи будь-якого іншого психічного компонента) або їх сукупності, проходить через усвідомлення мотиву, цілеутворення, вибір і оцінку засобів і способів реалізації мотиву і досягнення мети, прогнозування можливих результатів, аж до ухвалення рішення про здійснення суспільно небезпечного діяння або серії таких діянь, і закінчується виконанням, контролем і корекцією дій, а також аналізом наслідків, що настали [148, С. 332]. Нерідко схему мотивації злочинної діяльності розглядають як стандартну, прийнятну для аналізу механізму вчинення кожного злочину. Разом з тим це не зовсім правильний підхід. Не має ознак мотивації злочинної діяльності, наприклад, процес одноактного умисного злочину, вчиненого без готування, випадково, під визначальним впливом ситуації. Неможливо уявити мотивацію імпульсивної злочинної діяльності, а також тієї, що складається із стереотипних, наполовину автоматичних, звичних дій.   ., . „   __

55

Початковим етапом мотивації злочинної діяльності ви-ступає актуалізація визначеного психічного компонента або їх сукупності, що являє собою більш-менш тривалий процес активації спонукальних сил особи, Актуалізація перед. бачає перехід до нагального стан}' тих чи інших потреб, інтересів, потягів, бажань тощо, які відповідають особливостям конкретної ситуації та персональній оцінці її суб'єктом майбутнього злочину. Відомо, що кожна особа по-різному оцінює наявну ситуацію, внаслідок чого на перший план активації висувається якесь одне спонукання чи два, чи навіть цілий ряд (комплекс) спонукань. Але певне спонукання (чи їх сукупність) повинне пройти через волю і свідомість суб'єкта, так би мовити, «знайти свій предмет».

Тільки тоді здійснюється новий етап мотивації - з'являється та усвідомлюється мотив (інтегральний психічний утвір), відповідальний за розкриття того, чому і навіщо суб'єкт діє, який зміст і значення являє його злочинна діяльність. Мотиви можуть бути основними і додатковими (другорядними). Домінуючий (основний) мотив підпорядковує собі всі інші, однак не виключається і таке, що другорядні мотиви в окремих епізодах злочинної діяльності іноді активізуються і можуть змінити її характер взагалі. Як правило. злочинна діяльність полімотивована і реально спрямовується не тільки одним, а декількома мотивами.

Усвідомлений і вольовий характер злочинної діяльності цілком не виключає впливу на неї неусвідомлених елементів психіки суб'єкта. Різного роду настанови особи, емоційні стани, звички, вміння, традиції, витиснуті в підсвідомість уявлення, думки, ідеї взаємодіють зі свідомістю і впливають на її спрямованість. Мотив злочинної діяльності усвідомлюється більшою чи меншою мірою, однак говорити про його повну усвідомленість буде неправильним. Наприклад, злочинну діяльність можуть утворювати криваві вчинки сексуальних маніяків [149, С 19]. Мотивація при цьому може протікати як на свідомому, так і на несвідомому рівнях. Свій стан до і під час злочинів сексуальний маніяк А. Чикатило характеризував, наприклад, такими словами: «...нічого з собою зробити не міг...», «...почував, що якщо зараз не нападу, то знепритомнію...», «...не можу сказати, з якою метою я це робив...» [150, С 93-94].

Складовою процесу мотивації злочинної діяльності є ціле-утворення, яке включає у себе формування цілей, їх вибір і визначення ставлення до обраної мети [151, С 184]. Мета -це образ усвідомленого передбаченого результату, що актуалізує готовність суб'єкта до її досягнення і, тим самим,

56

визначає спрямованість даної дії [152, С. 60]. Якщо мета є змістом злочинної діяльності, якщо тільки заради мети здійснюється така діяльність, то в такому випадку мета збігається з мотивом і виникає феномен «мотиву-мети». За ступенем усвідомлення розрізняють: мотив-спокуса, мотив-бажання, мотив-мета [153, С 87]. Серед цих конструкцій найбільш виразно усвідомлюється лише мотив-мета.

Ще М. С. Таганцев писав, що «...мотив и цель суть два кореллятивных понятия» [26, С. 239]. У меті завжди виявляється матеріальний зміст, він опосередковується конкретними спонуканнями, що входять у складові мотиву. Будучи усвідомленими, ці спонукання стають мотивами, на грунті яких виникає певна мета [154, С. 15]. В меті також досить точно відображається об'єктивна сторона злочинів, ознаки яких описані в диспозиціях статей кримінального закону.

Вслід за утворенням мети відбувається етап вибору й оцінки засобів і способів реалізації мотиву і досягнення мети, на якому суб'єкт остаточно визначається в злочинному вирішенні наявної ситуації. На підставі вивчення об'єктивних і суб'єктивних факторів особа прораховує найбільш прийнятні та раціональні для неї злочинні способи реалізації мотиву і досягнення поставленої мети, а також здійснює вибір відповідних способів, засобів, прийомів, методів своїх дій і протидій у майбутньому. При цьому зазначені способи і засоби в будь-якому випадку є аморальними, неправомірними, злочинними. Сутність ланки «мотив-мета-спосіб» у злочинній поведінці завжди антисоціальна [69, С 77].

Особливість структури мотивації злочинної діяльності полягає в тому, що головним чином вона містить у собі сукупність мотивів і цілей, що утворюють її окремі дії (епізоди). За даними одного дослідження, серед 400 вивчених кримінальних справ у 73% випадків мотивація мала саме таку структуру і лише у 27% випадків її структура містила одноактну злочинну дію [78, С. 64]. Мотиви окремих дій підпорядковуються загальному мотиву злочинної діяльності і залежать від нього. Загальний (головний) мотив займає домінуючу позицію і впливає на всі інші мотиви, які у своїй сукупності детермінують кінцеву мету злочинної діяльності.

Аналогічним чином складається залежність окремої мети дії від кінцевої мети. Наслідок кожної дії стосовно кінцевої мети злочинної діяльності є засобом її досягнення 1 разом з тим метою даної дії. Таким чином, мотивація зло-

чинної діяльності містить у собі визначену сукупність мотивацій окремих дій, кожна наступна з яких є якісно новим етапом, ніж попередня, оскільки все ближче і ближче на-олнжається до кінцевої мети (Рис. 2.2).

Наступний етап мотивації - прогнозування можливих результатів. На ньому особа уявляє про причинно-наслід-ков! результати своїх злочинних дій з можливими віддаленими наслідками. Вірогідне прогнозування - це передбачення майбутнього, що ґрунтується на вірогідній структурі попереднього досвіду, інформації та наявній ситуації [155 <-. JJ. ілочинна діяльність обов'язково планується тією чи іншою мірою: передбачається місце, час, способи злочинних дій; готуються засоби досягнення мети; відбувається розподіл ролей між співучасниками тощо. Прогнозування