3.2. Мотив злочину та кваліфікація злочинів
Основне практичне значення правильної оцінки мотиву в кримінально-правовому аспекті полягає в тому, що вона здійснює безпосередній вплив на кваліфікацію злочинів.
У процесі кваліфікації судово-слідчі органи дають належну кримінально-правову оцінку злочину та встановлюють
99
відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність за вчинення цього злочину. Під кваліфікацією злочинів розуміють встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом [203, С. 8]. або кримінально-правову оцінку вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує його ознаки [204, С. 16].
Мета кваліфікації полягає у тому, щоб визначити, який саме злочин вчинено, вказати конкретні юридичні підстави для притягнення винного до кримінальної відповідальності та призначення йому, в необхідному випадку, відповідної міри покарання [205, С. 10]. Отже, правильна кваліфікація злочинів є запорукою суворого додержання вимог закону і гарантією здійснення справедливого правосуддя.
Щоб притягнути особу до кримінальної відповідальності та здійснити правильну кваліфікацію злочину, необхідно встановити в діях цієї особи склад злочину. У ч. 1 ст, 2 КК України прямо закріплено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Осередком цього законодавчого положення є склад злочину - сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують діяння (дію або бездіяльність) в якості злочину.
У кожному складі злочину його об'єктивні та суб'єктивні ознаки співвідносяться між собою і мають однаково важливе значення. Проте вивчення судово-слідчої практики доводить, що більшість помилок при кваліфікації злочинів припускається на ґрунті неповного та неглибокого з'ясування суб'єктивних ознак злочинів. Ось чому важливо для кваліфікації злочину встановити і розкрити його суб'єктивні ознаки: вину, мотив, мету та емоційний стан особи винного.
Серед суб'єктивних ознак злочину чільне місце займає вина. Обов'язкове встановлення цієї ознаки диктується ч. 2 ст. З КК України, де проголошується принцип відповідальності особи за вчинене діяння за наявності у неї вини. Але суб'єктивна сторона злочинів не вичерпується лише характеристикою вини особи (умислом чи необережністю). Коли виникає необхідність більш ретельного розкриття суб'єктивної сторони злочину стосовно окремого випадку, зусилля повинні бути спрямовані не стільки на з'ясування форми чи виду вини, скільки на встановлення конкретного змісту
100
різ-
...... . . „ мо-
мотивацп суспільно небезпечного діяння і, насамперед;
тивів вчиненого. да0-,-
Законодавець називає у диспозиціях статей Особл>\ , частини КК України такі мотиви: корисливі мотиви і " ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 146; ст. 299; ч. 2 ст. 330; ст. 364; т ст. 375); особисті інтереси (ст. 319; ст. 357, ст. 423); особг заінтересованість (ст. 219); особисті мотиви (ст. 148, 172, ст. 232); мотиви явної неповаги до суспіль*, (ст. 296); хуліганські мотиви (п. 7 ч. 2 ст. 115; ст. 2. ' помста за раніше дані показання чи висновок (ст. ^\съ. зв'язку з виконанням потерпілим службового або гро**%ль-кого обов'язку, тобто мотиви помсти за правомірну ^v _ ність потерпілого (п. 8 ч. 2 ст. 115; ст. 350; ст. 352); боі * тво або легкодухість (ст. 430) тощо.
Навряд чи можна назвати вдалою таку стилістичну і номанітність щодо позначення мотивів злочину. При за; ченні мотивів в диспозиціях статей випускається сама назва, що сприяє їх абстрактному розумінню та тлуМ& не ню. Так, у ст. 386 КК України названа лише помста, / мотив помсти, звідси - н можна віднести до мети. иеі*мо_ мо, що саме вкладає законодавець у поняття особистих тивів. Де, в якій нормі або в якому законі дається їх п лік? Прямо не зазначається мотив помсти за правомг^^ діяльність потерпілого у п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 350, ст. 352/jKa_ України, хоча зрозуміло, що за його відсутності кваліф^вка ція злочинів за цими статтями неможлива. Отже, ВК^3ЯЛЬ~ на цей мотив у диспозиціях відповідних статей кримін- _ ного закону позбавила б слідство та суд зайвих проЦ' альних формальностей. ети
Неприпустимим є ототожнення понять мотиву та м Наприклад, у ст. 167 КК України замість корисливих " вів йдеться про корисливу мету, а у ч. З ст. 431 КК У к ототожнюються корисливі мотиви та мета забезпечє ть_ поблажливого до себе ставлення з боку ворога. Створю' акИ ся враження, що мотив і мета - це дві однакові o3F^mie суб'єктивної сторони злочину і що різниця між ними л'ози-термінологічна. Однак психологічна наука, з якої їх зап' чено, чітко розмежовує ці поняття. Зміст і функції мої та мети в мотивації злочину неоднакові. Мотив - це ~ спонукає особу до злочину, це підстава для оцінки ' злочину, а мета - це уявлення про бажане майбутнє,' ^_ зультат, якого особа прагне досягнути. Але для закоїіо, ця, очевидно, ці поняття є однаковими. ,-ння,
Є навіть спроби надати меті більш важливого значні дЄ ніж мотиву, що випливає з конструкцій низки статєйг'
101
обов'язковою ознакою складу злочину вважається спеціальна мета. Наприклад, у ч. 1 ст. 109 КК України спеціальною метою є насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, у ст. 150 КК України - отримання прибутку, у ст. 444 КК України -провокація війни чи міжнародних ускладнень. Нагадаємо, що навіть коли у кримінально-правових нормах вказується на спеціальну мету, обов'язкова наявність певного мотиву в складі злочину не викликає сумнівів. На це орієнтує кримінально-процесуальний закон, який зобов'язує слідчого та суд встановлювати мотив кожного злочину, але не згадує про мету (статті 64, 223, 334 КПК України).
Таким чином, наявність різноманітних позначень мотивів у чинному кримінальному законі, на нашу думку, не є виправданим. Це створює певну дезорієнтацію у встановленні та дослідженні мотиву в процесі кваліфікації злочинів. А. П. Тузов пояснює таке термінологічне безладдя передчасністю включення до статей КК України мотивів щодо конкретного злочинного прояву, хоча і не виключає принципову можливість вирішення цього питання [34, С.64]. Тому найшвидше розв'язання проблеми мотиву в кримінальному праві відчутно впливатиме на правильне та точне застосування його норм.
Важливість мотиву для кваліфікації злочину визначається тим, як законодавець ставиться до цієї ознаки при характеристиці складів злочинів. Коли мотиви виступають в якості необхідної ознаки складу злочину і прямо зазначаються в кримінальному законі, від їх встановлення залежить наявність чи відсутність самого факту вчинення злочину (наприклад, статті 148, 232, 319, 423 КК України). Введення мотиву злочину в диспозицію статті може свідчити про наявність кваліфікованого складу злочину (наприклад, пункти 6 і 7 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 375 КК України). У цьому випадку мотив є критерієм відмежування злочинів, що мають схожу об'єктивну сторону, проте остаточна кваліфікація злочину визначається за суб'єктивною стороною і не тільки формою вини (умислом або необережністю), але й мотивами злочину [41, С 59-60]. Так, кваліфікація за мотивом має місце при відмежуванні деяких видів умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК України) від, так би мовити, «простого» умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України). При відсутності серед фактичних ознак вчиненого злочину мотиву, що постає як необхідна або ква-ліфікуіоча ознака складу злочину, не може бути проведена кваліфікація суспільно небезпечного діяння за даною нормою.
102
Але мотив має значення для кваліфікації і тоді, коли на нього немає прямої вказівки в диспозиції норми кримінального. За цих умов мотив належить до такої обставини, що найповніше та найглибше розкриває зміст відповідного складу злочину [205, С. 195]. Так, тілесні ушкодження потрібно кваліфікувати по-різному залежно від мотиву їх вчинення. Якщо в діях винного будуть встановлені мотиви явної неповаги до суспільства, то злочин повинен кваліфікуватися як хуліганство (ст. 296 КК України), якщо мотиви помсти - як злочин проти здоров'я особи (ст. 125 КК України). При цьому в обох випадках тілесні ушкодження так і залишаються тілесними ушкодженнями.
Наступний приклад свідчить про те, як встановлення мотиву в діях винного вплинуло на кримінальну відповідальність. Вироком Мукачівського районного суду 3. Засуджено за ч. 2 ст. 206 КК України 1960 року за те, що він з хуліганських мотивів вдарив палицею по руці М, заподіявши йому тілесне ушкодження середньої тяжкості. Ухвалою судової колегії Закарпатського обласного суду вирок щодо 3. залишено без змін. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України в порядку протесту змінила судові рішення щодо 3. і перекваліфікувала його дії з ч. 2 ст. 206 на ст. 102 КК України 1960 року.
З матеріалів справи випливає, що дії 3. не порушили громадського порядку. Між 3. і М. існували неприязні стосунки і конфлікт, про який йдеться в справі, виник на цьому ґрунті, що підтверджується показаннями засудженого, потерпілого і ряду свідків. За таких обставин слід зробити висновок, що 3. вчинив злочин не з хуліганських мотивів, а через особисте неприязне ставлення до М. (тобто з мотивів помсти), і його умисел не був спрямований на порушення громадського порядку. Тому дії 3. підлягають перекваліфікації [206, С 103-104]. У цій справі встановлення дійсного мотиву сприяло не тільки правильній кваліфікації злочину, але й визнанню особи менш суспільно небезпечною, ніж тоді, коли їй ставилось у вину хуліганство.
Чинне кримінальне законодавство приділяє мотиву велику увагу при характеристиці злочинів проти основ національної безпеки України. Це пояснюється специфікою даної категорії злочинів, яка полягає не стільки у спричиненні якоїсь тяжкої шкоди, скільки в суб'єктивних ознаках суспільно небезпечного діяння, що розкривають ставлення особи до існуючого державного та суспільного ладу в Україні. Мотиви вчинення особливо небезпечних злочинів проти основ національної безпеки України безпосередньо не
103
зазначаються в кримінальному законі, однак без їх встановлення неможливо оцінити зміст суб'єктивної сторони та з'ясувати спеціальні цілі, що містяться у більшості диспозицій статей як обов'язкові ознаки складу злочину.
Для того, щоб зробити висновок, що особа мала на меті, наприклад, насильницькі зміну чи повалення конституційного ладу (ч. 1 ст. 109 КК України) або керувалася іншими цілями, неодмінно слід встановити мотиви, які спонукали її вчинити цей тяжкий злочин. При наявності у особи певних мотивів, що не збігаються зі спеціальною метою злочину, вчинене має кваліфікуватися за іншими статтями. Наприклад, якщо особа при посяганні на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України) діяла не у зв'язку з державною (громадською) діяльністю потерпілого, а для зведення особистих рахунків з мотиву помсти, то вчинене слід кваліфікувати як злочин проти життя особи (ст. 115 КК України).
У своїй фундаментальній праці з кваліфікації злочинів В. М. Кудрявцев підкреслює, що за мотивом розрізняють багато різновидів вбивства, службових, господарських, майнових злочинів, хуліганство тощо [202, С. 183—184]. Особлива роль належить мотиву при кваліфікації умисних вбивств. Не викликає сумнівів твердження Б. С. Волкова, що мотив є однією з головних підстав класифікації вбивств за чинним законодавством [37, С. 83]. Найбільш чітко це спостерігається при відмежуванні умисного вбивства, що не містить ні обтяжуючих, ні пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК України), та умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК України). Завдяки мотиву різняться між собою і злочини, що передбачені різними пунктами в самій ч. 2 ст. 115 КК України. У постанові ПВСУ від 1 квітня 1994 р. № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» даються чіткі роз'яснення з питань кваліфікації умисних вбивств, яких слід додержувати судово-слідчій практиці до прийняття нової постанови [57, С. 661-676].
За ч. 1 ст. 115 КК України підлягає кваліфікації умисне вбивство без обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК України, а також без пом'якшуючих обставин, передбачених статтями 116-118 КК України, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим (п. 21 постанови ПВСУ № 1) [57, С 671]. На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли судово-слідчі органи обмежуються при встановленні мотивів умисних
104
вбивств їх абстрактною констатацією (наприклад, «в сварці», «в бійці», «з особистих неприязних стосунків» тощо).
З цього приводу варто зважити на думку Б. О. Вікторова, який підкреслював, що при вирішенні питання про кваліфікацію убивств, вчинених в сварці чи бійці, необхідно виходити з того, які були мотиви убивства, тому що сварка чи бійка зовсім не виключають вчинення убивства з користі, помсти, ревнощів, заздрощів або інших спонукань [56, С. 64].
Отже, повинно мати місце чітке формулювання мотивів злочину. Замало вказати лише на «сварку» або «бійку», потрібно ще й розкрити (розтлумачити), які саме мотиви криються у кожному конкретному випадку.
Конструкція деяких пунктів ч. 2 ст. 115 КК України не містить посилання на певні мотиви умисних вбивств, що дає можливість слідчім і суддям в окремих випадках зовсім уникати їх встановлення. Але закон зобов'язує завжди, у кожному злочині здійснювати доказування мотивів. Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України) може бути вчинено з різних мотивів. Якщо такі мотиви є обтяжуючими, дії винного слід кваліфікувати ще й за іншими відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК України (п. 11 постанови ПВСУ № 1) [57, С 665].
У багатьох випадках вчинення умисних вбивств, передбачених пунктами 4, 5, 9 і 10 ч. 2 ст. 115 КК України, супроводжується реалізацією конкретних мотивів. Досліджуючи кримінальні справи про умисні вбивства у Київському міському суді, ми дійшли висновку, що при вчиненні умисного вбивства з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України) або способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України), винні переважно керувалися садистськими мотивами; при вчиненні умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України) - прагненням вчинити такі дії; при вчиненні умисного вбивства, поєднаного із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України),- сексуальними мотивами. Подальше вивчення та розробка цих мотивів сприятиме правильній кваліфікації злочинів.
Умисне вбивство є вчиненим з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України), коли винний, позбавляючи життя потерпілого, зажадав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбутися боргу, звіль-
105
нитися від платежу тощо), або досягти іншої матеріальної вигоди. У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 115 (за наявності обтяжуючих обставин) або за ч. 1 ст. 115 та відповідною статтею КК України, що передбачає відповідальність за крадіжку чи грабіж (п. 8 постанови ПВСУ № 1) [57, С 663-664].
Відповідно до п. 9 постанови ПВСУ № 1, умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України) вчиняється «на ґрунті явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу» [57, С 664]. На нашу думку, не сприяє встановленню істини у справі тлумачення умисного вбивства з хуліганських мотивів як безпричинного вбивства. Безпричинне, а отже, безмотивне вбивство є нонсенсом. Виходить, що коли слідчий або суд намагалися, але не встановили причини вчиненого вбивства, то його скоєно без причини, тобто з хуліганських мотивів. Під цю мірку можна підвести будь-яке умисне вбивство, причини якого встановити важко і, здається, неможливо. Таке розуміння хуліганських мотивів обумовлюється їх складністю, комплексністю, оскільки вони можуть містити в собі як власно хуліганські спонуки, так й інші, найчастіше, особисті мотиви [207, С 126]. Таким чином, щоб визнати умисне вбивство вчиненим з хуліганських мотивів, необхідно точно встановити, що особа вчинила це вбивство саме з таких мотивів.
У п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку) прямої вказівки на мотиви немає. Однак п. 10 постанови ПВСУ № 1 роз'яснює, що кваліфікація цього злочину має відбуватися за умови вчинення його з мотиву помсти за правомірну діяльність потерпілого [57, С. 664]. Що стосується кваліфікації умисного вбивства однієї особи, то згідно з п. 20 постанови ПВСУ № 1 вона неможлива одночасно за пунктами 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК України. Як правило, умисне вбивство однієї особи не повинно одночасно кваліфікуватися і за пунктами 6, 8, 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України. Разом з тим, в окремих випадках така кваліфікація є припустимою [57, С. 671].
Від умисного вбивства, передбаченого ст. 115 КК України, слід відрізняти умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК України). Критерієм відмежування цих видів умисних вбивств
106
I
є мотив. Злочин, передбачений ст. 118 КК України, є різновидом умисного вбивства, вчиненого за пом'якшуючих обставин. Пом'якшення відповідальності обумовлюється наявністю такого мотиву, як прагнення (бажання) захистити власні інтереси, інтереси суспільства чи держави або прагнення затримати злочинця. Все це значною мірою знижує ступінь суспільної небезпечності особи, бо особа діє з суспільно-позитивних мотивів, хоча і перевищує дозволені законом межі необхідної оборони.
В Особливій частині КК України об'єктивні ознаки переважної кількості злочинів описуються без зазначення їх мотивів. Але наукою і практикою напрацьовані положення, які розкривають зміст мотивів в окремих групах злочинів. Наприклад, у переважній кількості складів злочинів проти власності обов'язковою ознакою їх суб'єктивної сторони є корисливий мотив. Корислива спрямованість цих злочинів є загальновідомою та випливає вже з самого найменування відповідного посягання (наприклад, крадіжка, розбій, викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання тощо).
У п. 34 постанови ПВСУ від 25 грудня 1992 року № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» зазначається, що корисливий мотив є обов'язковою ознакою у складах вищезазначених злочинів, правда, чомусь роз'яснення вищої судової інстанції стосуються злочинів проти приватної власності та лише крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства і вимагання [57, С. 650]. Чіткої вказівки на існування корисливого мотиву в інших формах і видах викрадень, а також щодо інших форм власності жодна з постанов ПВСУ не дає. На нашу думку, це є недоліком у розумінні та тлумаченні корисливого мотиву у злочинах проти власності.
Значним недоліком кримінально-правової теорії та практики є відсутність загального поняття корисливого мотиву. Корисливий мотив - це «прагнення винних осіб задовольнити будь-яку життєву індивідуальну потребу шляхом протиправного, забороненого кримінальним законом, заволодіння чужим майном чи майновими правами, що їм не належать, або через незаконне звільнення від майнових обов'язків та скорочення необхідних особистих витрат» [208, С 33J. Переважна кількість з числа зареєстрованих злочинів скоюється з корисливих мотивів, отже, більшість засуджених -це особи, які скоїли корисливі посягання. Ось чому так важливо в кожному випадку викрадення встановлювати саме корисливі мотиви злочину.
Ш7'
Проте, ще з 40-50 років минулого століття набула розповсюдження теза, що кожне розкрадання - це «повернення у свій пожиток або в пожиток інших осіб соціалістичного майна» або «розпорядження ним як своїм власним», незалежно від того, як саме і заради чого виконувались такого роду дії [59, С 95]. В юридичній літературі нерідко зазначається і про так звану «службову корисливість», яка виявляється в тому, що службова особа порушує правові норми «не для себе особисто, а для свого рідного підприємства» [209, С. 134]. Постає питання: якщо не для себе особисто, а для блага рідного підприємства, тобто для колективу робітників і службовців, які там працюють, то де ж тут корисливість — явище вкрай егоїстичне та індивідуалізоване?
Не сприяє розумінню корисливого мотиву різноманітність його позначення в диспозиціях статей Особливої частини КК України (поряд з «корисливим мотивом» є «корислива мета» тощо). Враховуючи психологічну сутність мотиву, його визначальну роль у процесі мотивації, а також особливості при співвідношенні «мотив-мета», пропонуємо замість різноманітних позначень корисливості встановити одне — «корисливий мотив», що за суттю буде означати і наявність корисливої мети. Такий вибір сприятиме упорядкованості законодавчих термінів, що має поліпшити процес доказування у справах про корисливі злочини.
Наявність корисливого мотиву припускається при скоєнні багатьох інших злочинів, передбачених чинним КК України (наприклад, торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини - ст. 149; контрабанди - ст. 201; бандитизму - ст. 257; піратства - ст. 446 тощо). Такі злочини проти особистих прав і свобод людини і громадянина, як ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164), ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165), зловживання опікунськими правами (ст. 167) також є корисливими, хоча тут пріоритетне місце можуть мати й інші мотиви.
Переважають корисливі мотиви і при вчиненні злочинів у сфері господарської діяльності (розділ VII Особливої частини КК України). Незважаючи на те, що мотиви у цьому розділі фактично зазначаються тільки у ст. 219 «Доведення до банкрутства» та ст. 232 «Розголошення комерційної таємниці», наявність корисливого мотиву є обов'язковою умовою при здійсненні кваліфікації виготовлення, зберігання, придбання, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збуту підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199), заняття забороненими
108
видами господарської діяльності (ст. 203), ухиле^вд в^ спла. ти податків, зборів, інших обов'язкових плате^щ /ст 212) підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 215) тощо. Проте можлива відповідальність, j За іншими мотивами. Так, склад злочину, передбаченого» ст 225 КК України «Обман покупців та замовників», мож^ мати місце як при наявності корисливої заінтересованості в^щного так j у випадках, коли обман покупців вчинено з ін^щ^ МоТИВ{в (п. 6 постанови ПВСУ від 2 березня 1973 р. № 2 «Про судову
практику в справах про обман покупців») [57, С. 4371
Про перевагу корисливих мотивів можна вести мову характеризуючи злочини у сфері службової Дальності Наприклад, обов'язковою ознакою суб'єктивної Сторони зловживання владою або службовим становищем (Ст 364 KK України) є наявність у винного корисливих мо-гИВ[в інших особистих інтересів або прагнення до забе^печення jH_ тересів третіх осіб. При цьому корисливі мотиви полягають у прагненні винного отримати для себе вигоду у Tjg чи jH_ шій формі, у тому чи іншому виді [210, С 24], Одержання хабара (ст. 368 КК України) також є корисливу злочином (п. 4 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 року j\f0 5 «Про судову практику у справах про хабарництво»).
Зміст суб'єктивної сторони злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи не мо^ща зводити лише до встановлення умислу в діях винного. Неодмінною умовою правильної кваліфікації злочинів за стат^-ЯМи 152-156 КК України є з'ясування мотивів злочину. Переважають у цій групі злочинів, на нашу думку, сексуальні Хадтиви Сама назва «сексуальні» (від лат.- «sex») означає «стать» «відношення до статі», звідси і назва цієї групи злохщщв Сексуальний мотив - це прагнення до задоволення статево\- потреби. Він є природним прагненням (бажанням) людини але засуджується законом і мораллю у випадках ск^єнш пе'вних
ВЧИНКІВ, у ТОМУ ЧИСЛІ СУСПІЛЬНО НебеЗПеЧНИХ ділщ, Деякі
кримінологи зазначають, що «статеві» злочини можуть вчинятися й з мотивів статевого садизму [211, С 12]. у «азі нездійснення точного встановлення мотивів у «статевих» злочинах посягання на статеву свободу та статеву недоторканність особи (насамперед жінки), вчинені з хулі^анських чи 3 інших мотивів (наприклад, помсти, корисливо^ тощо)5 будуть кваліфікуватися за іншими статтями КК України
Чимало помилок при кваліфікації злочинів трапляється при відмежуванні хуліганства (ст. 296 КК України) від інших злочинів. Обов'язковою ознакою суб'єкг%Ної СТОрОНИ складу даного злочину є мотив явної неповагу до суспіль-
109
України 1960 року. Він визнаний винним у вчиненні умисного вбивства за таких обставин. Вважаючи, що б'ють його приятеля Б., К. направив вантажний автомобіль на групу молоді з тим, щоб при його розвороті Б. міг вискочити з гурту й на ходу вскочити в автомобіль. При виконанні лівого повороту К. вчинив наїзд на Д., який від одержаних травм помер.
Президія Харківського обласного суду, скасувавши вирок, зазначила, що, виконуючи маневр автомобілем, К. мав на меті лише забрати з гурту молоді Б. і вся його увага була спрямована вправо, оскільки саме з цього боку той міг на ходу сісти в машину, а Д. потрапив під автомобіль зліва. Тобто, К. керувався мотивами надання допомоги другу, якому дійсно загрожували побиттям, а отже, не мав умислу наїхати на кого-небудь, у тому числі на Д. Разом з тим К. обрав швидкість, яка в даних умовах не відповідала вимогам безпеки руху, що і стало причиною загибелі потерпілого. Тому К. повинен нести відповідальність за ч. 2 ст. 215 КК України 1960 року [206, С 178-179].
Наведений приклад дає можливість зрозуміти, що правильне встановлення мотиву вчиненого діяння сприяє з'ясуванню конкретної форми вини, що впливає на здійснення правильної кваліфікації злочину.
Вищезазначене дозволяє зробити висновок, що мотив слід розглядати як один з найвпливовіших і найважливіших чинників при здійсненні кваліфікації як умисних, так і необережних злочинів. Соціально-психологічне та морально-етичне навантаження, що несе в собі мотив, дозволяє йому відмежувати даний злочин від інших і детальніше дослідити суб'єктивну сторону суспільно небезпечного діяння. В окремих випадках встановлення мотиву різко змінює ставлення до вчиненого злочину при з'ясуванні всіх його необхідних ознак. Для більш чіткої регламентації мотиву у чинному кримінальному законодавстві необхідна конкретизація певних мотивів у конструкціях складів злочину, що помітно сприятиме усуненню недоліків при кваліфікації суспільно небезпечних діянь.
«все книги «к разделу «содержание Глав: 22 Главы: < 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22.