3.1.2. Врахування мотиву злочину у практичній діяльності органів внутрішніх справ (на основі аналізу експертного опитування)

Дослідження архівних кримінальних справ про умисні вбивства дозволило сформувати думку про те, як слідчі прокуратури (а саме вони здійснюють досудове слідство у справах про умисні вбивства) та судді ставляться до мотиву злочину, як він враховується у судово-слідчій діяльності. Однак для з'ясування практичної ролі мотиву злочину неможна обмежуватися лише аналізом кримінальних справ. Не менший професійний інтерес викликає думка працівників органів внутрішніх справ (далі - ОВС) щодо проблеми мотиву злочину.

До компетенції ОВС входить виконання багатьох відповідальних завдань. Зокрема, міліція, як найбільший структурний підрозділ ОВС, згідно зі ст. 7 Закону України «Про міліцію», виконує профілактичну і кримінально-процесуальну функцію [201]. Слідчий апарат ОВС проводить досудове слідство за широким переліком статей КК України (ч. 2 ст. 112 КПК України «Підслідність»). Крім цього, міліція, органи державного пожежного нагляду, а також окремі службові особи ОВС наділені відповідно до ст. 101 КПК України «Органи дізнання» компетенцією проводити дізнання. При його провадженні або досудового слідства закон обов'язково вимагає встановлювати мотиви злочину. У зв'язку з тим, що ОВС уповноважені проводити досудову підготовку матеріалів у протокольній формі, згідно з ч. З ст. 426 КПК України у протоколі про обставини вчинення злочину мають бути обов'язково встановлені та зазначені мотиви злочину. Все це підкреслює важливу роль ОВС в охороні та забезпеченні прав і свобод громадян України.

З урахуванням викладеного, нами був проведений ще один вид наукового дослідження - експертне опитування компетентних осіб щодо проблеми мотиву злочину. Опитано було 200 практичних працівників системи МВС України (в переважній більшості перші заступники і заступники начальників районних, міських, лінійних ОВС по слідству, старші слідчі з особливо важливих справ, слідчі, дізнавачі та ін.). Всі опитувані мали вищу юридичну освіту. Більшість з них успішно закінчили магістратуру та Вищі академічні курси при Національній академії внутрішніх справ України.

Експертне опитування отримало назву «Ваша думка

щодо проблеми мотиву злочину». Був обраний метод запи-тань-відповідей для збирання соціологічних даних. Джерелом інформації стали письмові повідомлення осіб. Для цього була складена анкета, яка містила три головні частини (докладніше про це викладено у додатку В).

При проведенні експертного опитування фактично використовувалися три види питань: а) питання-діхотомії (1 — так, 2 - ні, 3 - важко відповісти.); б) відкриті питання (з вибором альтернатив при відповіді); в) перевірочні питання в змінних формах (відповіді на які повинні співвідноситися з попередніми відповідями).

Були отримані такі результати:

1.                Питання № 1 торкалося психологічного аспекту проблеми мотиву злочину: «Чи є мотив злочину, на Вашу думку, специфічним різновидом мотиву людської діяльності та поведінки?».

На нього відповіли: 1) «так» - 164 (82%) особи; 2) «ні» -14 (7%) осіб; 3) «важко відповісти» - 22 (11%) особи. Таким чином, більше ніж три чверті опитаних погоджуються з психологічно обґрунтованими висновками щодо однакової психологічної природи при вчиненні як правомірної, так і неправомірної дії (тобто злочину).

2.              На питання № 2 «Чи вважаєте Ви, що кожне суспільно небезпечне діяння особи, яка визнається суб'єктом злочину, здійснюється вмотивовано?» відповіли: 1) «так» - 80 (40%) осіб; 2) «ні» - 88 (44%) осіб; 3) «важко відповісти» - 32 (16%) особи.

Перевага (хоча і невелика) негативних відповідей (всього 4%) над позитивними свідчить про те, що ще недостатньо високим є рівень психологічних і правових знань у більшості респондентів. Відомо, що особа, яка має свідомість і волю, в якої відсутні певні психічні вади, завжди здійснює свою поведінку, діяльність, вчинки або діяння вмотивовано, тобто будь-який акт поведінки вчиняється нею з конкретним мотивом. Це одне з основних положень психологічної науки.

Обов'язковими ознаками суб'єкта злочину є фізична особа, вік кримінальної відповідальності та осудність - здатність особи давати звіт своїм діям, усвідомлювати їх суспільне значення та керувати ними, і поєднана з цим спроможність нести відповідальність за вчинений злочин. Якщо суб'єкту злочину властиві свідомість і воля, суспільно небезпечне діяння вчиняється ним з певним мотивом, вмотивовано.

3.                    На питання № 3 «При провадженні досудового слід-

92

»ства (дізнання) необхідно здійснювати доказування мотиву злочину...» було запропоновано 5 альтернативних варіантів відповідей. Для відповіді в шостому варіанті було залишено вільний рядок. Відповідь «завжди, у кожній кримінальній справі» дала 141 (70,5%) особа. Ще 59 (29,5%) осіб підтримали інші чотири варіанти запропонованих відповідей, подавши 70 відповідей.

Якщо ці 70 відповідей прийняти за 100%, то альтернативні варіанти відповідей розташувалися в такому порядку:

1)              «тільки коли мотив є кваліфікуючою ознакою складу злочину» - 33 відповіді (47%); 2) «тільки коли мотив безпосередньо вказується в диспозиції кримінального закону як ознака даного злочину» - 24 відповіді (34,5%); 3) «тільки у справах про умисні злочини» - 8 відповідей (11,5%); 4) «тільки у справах про злочини з прямим умислом» - 5 відповідей (7%). На шостий (вільний) варіант відповідей не було.

Наведені дані свідчать, що більшість опитаних правильно підходить до вирішення питання щодо доказування мотиву злочину - він повинен завжди бути встановленим у кожному злочині. Але майже 30% практичних працівників підтримують думку, що доказувати мотив злочину потрібно не завжди, а за певних умов, насамперед, тоді, коли він є кваліфікуючою ознакою складу злочину. Така позиція суперечить чинному законодавству та є невиправданою.

4.                     Питання № 4 і № 5 поєднувалися між собою. Нами ставилося за мету з'ясувати рівень методичної забезпеченості ОВС щодо встановлення мотиву злочину. На питання № 4 «Чи відомі Вам спеціальні психолого-юридичні методики (розробки, рекомендації тощо) щодо встановлення мотиву злочину?» відповіли: 1) «так» - 53 (26,5%) особи;

2)              «ні»-147 (73,5%) осіб.

Отже, майже три чверті працівників ОВС відповіли, що не знайомі зі спеціальною методичною базою щодо з'ясування мотивів злочинів. Решту позитивних відповідей на питання № 4 можна пояснити бажанням респондентів підтримати свій особистий престиж.

5.                  Питання № 5 поєднувалося з попереднім і формулювалося таким чином: «Чи використовуєте Ви у своїй роботі спеціальні психолого-юридичні методики (розробки, рекомендації тощо) з приводу встановлення мотиву злочину?» Відповіді були такими: 1) «так» - 61 (30,5%) особа, 2) «ні» -139 (69,5%) осіб. Невелике зростання позитивних відповідей на це питання, порівняно з попереднім, свідчить про те, що певна кількість осіб, на яких покладено законом встановлення мотивів злочину, все-таки мають певні інди-

93

відуальні підходи, що зумовлюється досвідом практичної роботи.

6.                     Для відповіді на питання № 6 «У разі виникнення у слідчого (дізнавача) труднощів при встановленні мотиву злочину їм потрібно...» було запропоновано два альтернативних варіанта відповідей, а для відповіді на третій варіант було залишено вільний рядок. Результати відповідей є такими: 1) «самим намагатися встановити мотиви злочину» 76 - (38%) осіб; 2) «призначити судово-психологічну експертизу» - 92 (46%) особи; 3) підтримали відповідь першу і другу - 32 (16%) особи.

З огляду на ці дані, можна стверджувати, що більшість практичних працівників висловлюється за призначення судово-психологічної експертизи. Слідчі (дізнавачі), як правило, керуються у своїй роботі особистим професійним досвідом.

Відсутність у них спеціальної психологічної підготовки та методики встановлення мотивів злочину значно знижує якість їхньої діяльності. Тому не можна в інтересах встановлення істини у справі позбавляти слідчих (дізнавачів) можливості використовувати наукові рекомендації експер-тів-психологів, тим більше в умовах, коли ніякі процесуальні заходи не допомогли слідству встановити дійсні мотиви злочину.

7.                          На практиці призначення судово-психологічної експертизи щодо мотивів є поки що рідким явищем. Так, на питання № 7 «Якщо Ви працювали слідчим (дізнавачем), то у скількох відсотках (%) справ із загальної кількості Вами було призначено судово-психологічну експертизу, яка стосувалася встановлення мотиву злочину?» дали відповідь тільки 32 опитані особи. Відповіді у відсотковому відношенні розподілилися так: 1) 100% - 1 особа; 2) 60% - 1 особа; 3) 50% - 1 особа; 4) 30% - 1 особа; 5) 25% - 2 особи; 6) 20% - 2 особи; 7) 18% - 1 особа; 8) 10% - 7 осіб; 9) 5% -6 осіб; 10) 3% -2 особи; 11) 2% - 2 особи; 12) 1% - 4 особи; 13) 0,5%-2 особи.

8.                 Питання № 8 «Чи буде сприяти встановленню істини у справі наявність у ст. 76 КПК України «Обов'язкове призначення експертизи» норми такого змісту: «Експертиза призначається обов'язково для встановлення мотивів вчиненого діяння, що містить ознаки злочину, якщо про це відсутні дані у справі?» стосувалося пропозиції щодо удосконалення  кримінально-процесуального  законодавства. Приблизно половина респондентів погодилася з такою пропозицією. Відповіли: 1) «так» - 98 (49%) осіб;

94

2) «ні» - 43 (21,5%) осіб; 3) «важко відповісти» - 59 (29,5%) осіб.

9.                У питанні № 9 певним чином перевірялась і закріплювалась правильність відповіді на питання № 3. Закон вимагає, щоб мотив злочину підлягав обов'язковому доказуванню у кожній кримінальній справі та завжди зазначався в описовій частині обвинувального висновку. Щоб з'ясувати думку респондентів на питання № 9 «В описовій частині обвинувального висновку слідчому необхідно зазначити мотиви злочину...», так само як і у питанні № 3, було запропоновано п'ять альтернативних варіантів відповідей. Для відповіді в шостому варіанті було залишено вільний рядок. Відповідь «завжди у кожній кримінальній справі» дали 138 (69%) осіб. Ще 62 (31%) особи підтримали інші чотири варіанти запропонованих відповідей, подали 77 відповідей на них. Якщо ці 77 відповідей прийняти за 100%, то альтернативні відповіді розташувалися в такому порядку: 1) «тільки коли мотив є кваліфікуючою ознакою складу злочину» -36 відповідей (47%); 2) «тільки коли мотив безпосередньо вказується в диспозиції кримінального закону як ознака даного злочину» - 29 відповідей (37,5%); 3) «тільки у справах про умисні злочини» - 8 відповідей (10,5%); 4) «тільки у справах про злочини з прямим умислом» - 4 відповіді (5%).

На шостий (вільний) варіант відповідей не було. Очевидно, що результати відповідей на питання № Зі № 9 є практично однаковими.

10.                   У чому полягає сутність доказування мотиву злочину для працівників ОВС ілюструє питання № 10. Так, на питання «Доказування мотиву злочину для Вас...» було запропоновано два альтернативних варіанти відповідей. Для відповіді у третьому варіанті було залишено вільний рядок. Майже три чверті респондентів обрали першу відповідь:

1)               «має особистий сенс, бо без цього неможливо встановити істину в справі» - 147 (73,5%) осіб. Приблизно чверть опитаних підтримала інший варіант: 2) «це лише виконання вимог закону» - 49 (24,5%) осіб. Підтримали відповіді 1) і

2)            - 4 (2%) особи.

11.                На питання № 11 «Якщо суд (суддя), який розглядав кримінальну справу, не встановив конкретні мотиви злочину, не зазначив їх у мотивувальній частині обвинувального вироку, то чи є це, на Вашу думку, підставою для скасування чи зміни вироку?» відповіли: 1) «так» - 111 (55,5%) осіб; 2) «ні» - 47 (23,5%) осіб; 3) «важко відповісти» - 42 (21%) особи.

Отже, більше половини експертів вважає, що в разі

95

нез'ясування судом мотивів злочину, його вирок повинно бути скасовано або змінено.

12.                  Одним з найсуттєвіших в анкеті є питання № 12: «Чи повинна особа підлягати кримінальній відповідальності без встановлення мотиву злочину?» Логіка попередніх відповідей повинна була послідовно підвести респондентів до прийняття відповідального рішення з цього питання.

Проте, на нашу думку, опитувані поставились необачно до своїх відповідей у даному випадку. Відповіли: 1) «так» -78 (39%) осіб; 2) «ні» - 87 (43,5%) осіб; 3) «важко відповісти» - 35 (17,5%) осіб. Хоча відповідей «ні» було найбільше, все-таки нами очікувалось набагато більша їх кількість, бо без встановлення мотиву не можна зрозуміти, що відбулося насправді, та притягнути особу до кримінальній відповідальності.

13.                        Питанням № 13 «Чи вважаєте Ви, що саме мотив здійснює спонукання до суспільно небезпечного діяння та є підставою для оцінки такого діяння?» перевірялась практична цінність дефініції мотиву злочину, що була нами запропонована. Опитування свідчить, що кожні сім з десяти респондентів підтримали розроблене нами поняття мотиву злочину. Відповіли: 1) «так» - 142 (71%) особи; 2) «ні» - 28 (14%) осіб; 3) «важко відповісти» - ЗО (15%) осіб.

14.                    На питання № 14 «Чи виникають у Вас труднощі в розумінні та відмежуванні понять «мотив», «мотивація», «мотивування» злочину?» відповіли: 1) «так» - 82 (41%) особи; 2) «ні» - 118 (59%) осіб. Стає зрозумілим, що кожні двоє з п'яти респондентів чітко не уявляють різницю між згаданими поняттями, що іноді призводить до ототожнення їх та сплутування. Тому у теоретичному плані слід внести більшу ясність щодо розуміння цих категорій.

15.                       З'ясуванню думки експертів щодо сутності та ролі мотиву в необережних злочинах були присвячені питання № 15 і № 16. На питання № 15 «Чи мотивується особою вчинення необережних злочинів?» відповіли: 1) «так» - 74 (37%) особи; 2) «ні» - 86 (43%) осіб; 3) «важко відповісти» -40 (20%) осіб. Приблизно кожні двоє з п'яти експертів вважають, що необережні злочини також є вмотивованими. У необережних злочинах також є мотив, який спонукає до дії, але через перервність психічної причинності не поширюється на суспільно небезпечні наслідки, що настали.

16.                 На питання № 16 «Чи зменшується роль мотиву при оцінці вчиненого у необережних злочинах?» відповіли: 1) «так» - 88 (44%) осіб; 2) «ні» - 75 (37,5%) осіб; 3) «важко відповісти» - 37 (18,5%) осіб. Але і в необережних зло-

96

t

t

чинах роль мотиву є значною. Щоб правильно оцінити необережне суспільно небезпечне діяння, слідчому та суду обов'язково потрібно встановити мотиви, тим більше, що це є вимогою закону (ст. 64 КІЖ України).

17.                     На питання № 17 «Мотив злочину, на Вашу думку, слід віднести до такого явища, яке злочинець...» було запропоновано три альтернативних варіанти відповідей. Відповіли: 1) «усвідомлює завжди» - 72 (36%) особи; 2) «більш чи менш усвідомлює» - 126 (63%) осіб; 3) «не усвідомлює зовсім» - 2 (1%) особи. Таким чином, кожні троє з п'яти експертів вважають, що мотив злочину - це більшою чи меншою мірою усвідомлене явище.

18.               Відповіді на питання № 18 «На які групи з наведеної класифікації можна поділити мотиви злочину?» розподілилися таким чином: 1) «лише негативні» - 21 (10,5%) особа;

2)                       «негативні, позитивні, нейтральні» - 135 (67,5%) осіб;

3)               «негативні, нейтральні» - 44 (22%) особи. Слід відзначити, що переважна кількість респондентів підтримує запропоновану нами тричленну класифікацію мотивів злочинів, де вони постають у різних проявах (негативні, позитивні або нейтральні).

19.               На питання № 19 «Чи потребує конкретизації перелік низьких мотивів, що обтяжують кримінальну відповідальність згідно з п. 4 ст. 41 КК України 1960 року?» відповіли: 1) «так» - 127 (63,5%) осіб; 2) «ні» - 29 (14,5%) осіб; 3) «важко відповісти» - 44 (22%) особи. Результати опитування демонструють, що 3/5 експертів виступають за конкретизацію переліку низьких мотивів, як обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність. Дійсно, перелік обтяжуючих відповідальність обставин є вичерпним, а перелік низьких мотивів не встановлений ні законом, ні роз'яснювальними постановами Пленуму Верховного Суду України.

20.                   Для відповіді на питання № 20 «Назвіть 5-10 мотивів, які були підґрунтям тих злочинів, що Вами розкривалися або розслідувалися...» було залишено десять вільних рядків, де респонденти могли вписати відомі їм мотиви злочину. Відповіді з назвами мотивів злочинів можна розташувати у такому порядку: 1) «корисливі мотиви» - назвали 175 (87%) осіб; 2) «мотиви помсти» - 139 (69,5%) осіб; 3) «хуліганські мотиви» - 113 (56,5%) осіб; 4) «мотиви ревнощів» - 85 (42,5%) осіб; 5) «мотиви заздрощів» - 36 (18%) осіб; 6) «сексуальні мотиви» - 29 (14,5%) осіб; 7) «бажання приховати злочин або попередити його вчинення» -25 (12,5%) осіб; 8) «мотиви ненависті» - 13 (6,5%) осіб;

97

9) «мотиви самозахисту» - 9 (4,5%) осіб; 10) «мотиви жаху» - 7 (3,5%) осіб; 11) «мотиви жадібності» - 6 (3%) осіб; 12) «мотиви заінтересованості» - 5 (2,5%) осіб; 13) «мотиви злості» - 4 (2%) особи; 14) «мотиви самоствердження» -4 (2%) особи тощо.

Крім наведених мотивів, експертами була названа ще чимала кількість понять в якості мотивів злочину: «стан афекту», «пияцтво», «непрацездатність», «бідність», «психічна хвороба», «корупція», «необережність», «жорстокість», «невихованість» тощо. З наукового погляду, ці поняття навряд чи можна вважати мотивами злочину, а віднесення до мотивів, наприклад, «необережності» чи «психічної хвороби» є проявом правового нігілізму. Отже, слід підкреслити, що у практиці ОВС ще існують певні недоліки при здійсненні вибору, формулюванні та закріпленні мотивів злочину.

21. На питання № 21 «Мотив злочину, на Вашу думку, у повному обсязі повинен враховуватися при...» було запропоновано 9 альтернативних відповідей. Для відповіді у десятому варіанті було залишено вільний рядок. В альтернативних відповідях 1)-8) були названі основні напрямки врахування мотивів злочину. Відповідь 9) - «в усіх перелічених випадках» - була підсумковою і передбачалося, що, обираючи її, респонденти підтримують вшценаведені відповіді 1)-8).

Результати опитування є такими: відповіли 9) «в усіх перелічених випадках» - 114 (57%) осіб. Ще 86 (43%) осіб підтримали інші вісім варіантів запропонованих відповідей, подавши 191 відповідь.

Якщо 191 відповідь прийняти за 100%, то альтернативні варіанти відповідей розташувалися у такому порядку: 1) «визначенні характеру суспільної небезпечності вчиненого діяння і ступеня суспільної небезпечності особи» - 47 відповідей (24,5%); 2) «звільненні особи від кримінальної відповідальності та покарання» -11 відповідей (6%); 3) «кваліфікації злочинів» - 53 відповіді (27,5%); 4) «визнанні особи особливо небезпечним рецидивістом» — 10 відповідей (5%); 5) «призначенні особі виду і розміру покарання» - 24 відповіді (12,5%); 6) «врахуванні в якості обставини, що пом'якшує або обтяжує відповідальність» - 24 відповіді (12,5%); 7) «визначенні особі режиму тримання у місцях позбавлення волі» - 14 відповідей (7,5%); 8) «застосуванні заходів щодо виправлення засуджених» — 8 відповідей (4%). На десятий (вільний) варіант відповідей не було.

Отримані результати ілюструють, що майже 3/5 праців-

98

f

ників ОВС вважають, що кримінально-правова роль мотиву злочину є дуже важливою, а тому підтримали всі запропоновані варіанти відповідей з 1) по 8). Решта опитаних вважають, що мотив злочину переважно має враховуватися при кваліфікації злочинів (27,5%) та при визначенні характеру суспільної небезпечності вчиненого діяння і ступеня суспільної небезпечності особи (24,5%).

22. Підсумковим було питання № 22 «До яких ознак складу злочину повинен належати мотив злочину?» Це питання співвідносилось з питаннями № 1, 2, 3, 9, 10 і 12. Респонденти відповіли таким чином: 1) «до обов'язкових»-151 (75,5%) особа; 2) «до факультативних» - 49 (24,5%) осіб. На переконання 3/4 експертів мотив злочину належить до обов'язкових ознак складу злочину.

Таким чином, експертне опитування в основному засвідчило відповідальне ставлення респондентів до проблеми мотиву злочину. Переважна більшість працівників ОВС бачить у мотиві одну з найважливіших ознак при оцінці суспільно небезпечного діяння. Ось чому значна кількість опитаних осіб вважає мотив обов'язковою ознакою складу злочину, такою, без якої вчинити злочин неможливо. Це дозволяє зробити висновок, що кримінально-правова роль мотиву злочину є однією з найважливіших і найвшшвовіших.

Більш глибокому та точному розумінню мотивів злочину працівниками ОВС, на нашу думку, заважають:

•                                        недостатній рівень психологічної підготовки, насамперед слідчих і дізнавачів;

•                                       недоліки у забезпеченні ОВС спеціальними психоло-го-юридичними методиками щодо встановлення мотивів злочину;

•                                       помилкові тенденції при здійсненні доказування мотивів і зазначенні їх в обвинувальних висновках;

•                                        наявність невирішених і дискусійних питань у теоретичному плані з проблеми мотивів злочину [202, С. 102].

Усунення цих негативних факторів, безумовно, сприятиме підвищенню ефективності діяльності працівників ОВС.