2.5. Депеналізація злочинів

На сучасному етапі розвитку вітчизняного кримінального законодавства, такий напрямок кримінально-правової політики, як депеналі-зація злочинів, отримав у своєму розвитку нового поштовху. Це було зумовлено тим, що і вітчизняний, та й зарубіжний досвід застосування кримінального законодавства з усією наочністю показав з одного боку обмеженість можливостей покарання в досягненні мети загальної та спеціальної превениії, а з іншого - ті значні матеріальні та духовні затрати, які пов'язані із застосуванням покарання188. У зв'язку з цим слід погодитися з судженням І.М. Гальперіна про "необхідність таких форм впливу на злочинну поведінку, які б в максимальному ступені виключили негативні наслідки застосування покарання і одночасно забезпечували належну ефективність боротьби зі злочинністю (точніше - про-

і йи

тидії їй - А.М.)" . Саме тому на депеналізацію діянь, як і на їх декри-міналізацію покладаються значні надії не лише вітчизняними, а й зарубіжними вченими. За образним висловом японського кримінолога І. Сузукі "використання ... слів з негативним префіксом "де" стає сьогодні в кримінології все більше популярним"' °.

Не можна не погодитися з твердженням професора А. Закалюка про те, що кримінально-правова політика радянської держави мала переважною мірою каральний характер1 '. Однак на разі можна стверджувати про те, що українська кримінально-правова політика йде в руслі загальної світової тенденції до розширення підстав депеналіза-ції. Скорочення сфери діяльності карної юстиції дозволяє багатьом країнам заощадити значних людських та матеріальних ресурсів як за рахунок зменшення видатків на утримання державних службовців, що здійснюють протидію злочинності, так і за рахунок зменшення видатків на утримання самих злочинців в місцях виконання покарань. Так. наприклад, у Швеції з початку 70-х років XX століття до криміналь-

88  Детальніше див.: Карпеїі И И Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. - М. 1973. С. 88 та наступні.

89  Гальперин И.М. Социальные и правовые основы депенализации // Советское государство и право. - 1980. - № 3. - С 60.

190 Див.: «Кезоигсе Маїегіа! Зегіе.ч ШАРЕІ». - 1978 - № 14. - р. 24. Цит. по: Га-льперин ИМ Социальные и правовые основы депенализации // Советское государство и право. 1980. — № 3. - С. 60.

91 Див : Закалюк А Засади формування та реалізації кримінальної політики держави за Конституцією України // Право України. — № 9. — 1997. — С. 18-21

96

ної відповідальності притягається менше 50 відсотків осіб, що вчинили дрібні розкрадання. В Японії до стадії винесення судового вироку доходить дуже обмежена кількість порушених кримінальних справ, при цьому велика частина правопорушників передасться під контроль або опіку недержавним або напівдержавним структурам192. Про те, що депеналізація стала одним з пріоритетних напрямків кримінально-правової політики їхньої держави, стверджують в своїх публікаціях і російські криміналісти. Так, на думку Д. А. Шестакова розширення підстав звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання в російському кримінальному законодавстві є свідченням тенденції до лібералізації репресії'93, а О. М. Кисельова називає заохочувальний напрямок кримінально-правової політики (напрямок депеналізації злочинів) одним з пріоритетних у її розвитку194.

Активний розвиток даного напрямку у вітчизняній кримінально-правовій політиці викликав підвищений інтерес науковців до цих проблем. Багато вітчизняних та зарубіжних криміналістів та кримінологів спрямували свої дослідження на питання кримінально-правового компромісу195, відновлювального правосуддя196, дослідження загальних питань звільнення від кримінальної відповідально-

•197                            „                •   198

сті     чи окремих його видів    .

2 За матеріалами Інтрнет-сайту ' Див.: Шестаков Д.А. Российская уголовно-правовая политика под углом зрения исторической тенденции к смягчению репрессии // Правоведение. - 1998.~№ 4,- С. 158.

Див.: Киселева ОМ. К вопросу об особенностях поощрительной политики в России // Правоведение. - 1997. - № 4. - С, 152.

Див., наприклад: УсатыйГ.О Кримінально-правовий компроміс. -К.: Атіка, 2001. - 128 с.; Аликперов ХД. преступность и компромисс. - Баку: ЭЛМ, 1992. - 196 с.

Див., наприклад: Зер X Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание: Пер. с англ. / Общ. ред. Л.М. Карнозовой. Коммент. Л.М Карнозовой и А.С. Пашина. Закл. ст Р.Р. Максудова и М.Г. Флямера. - М.: МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 1998. - 354 с.

Див,, наприклад: Баулін Ю В Звільнення від кримінальної відповідальності. ->•' Атіка, 2004. - 296 с.; Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. - СПб.: Юридический Центр Пресс, 2002 - 544 с.; Скибицкий " о Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. - К. Наукова думка, І987. - 183 с.;

Див., наприклад: Наден О.В. Спеціальні види звільнення від кримінальної від-

відальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. - Харків: Право, 2003. - 224 с.; Житний О.О.

97

Разом з тим, слід відзначити, що саме поняття депеналізації злочинів ще неоднозначно розуміється в кримінально-правовій науці. Так, окремими авторами не проводиться відмінність між поняттями "депеналізація" та "декриміналізацЬГ. Наприклад, Г. А. Злобін га С.Г. Келіна вважають, що "виключення діяння з числа кримінально караних, скасування його караності є декриміналізацією. По суті, декриміналізацію можна розглядати як криміналізацію зі "зворотним знаком", оскільки підставою дєкриміналізацїї значною мірою є відсутність (відпадання) підстав для криміналізації того ж діяння" . В принципі, такій підхід не може викликати заперечень, оскільки покарання є правовим наслідком злочину, а тому виключення діяння з числа злочинних усуває і його караність. В такому аспекті можна стверджувати, що депеналізація є логічним наслідком декриміналізацІЇ. І при цьому одна без одної вони існувати не можуть: декриміналізоване діяння не може залишатися пеналізованим. Однак, якщо розглядати депеналізацію тільки в такому ракурсі, то варто буде зробити висновок про її "зав'язаність" на декриміналізацію і неможливість самостійного існування.

Проте, депеналізація має і власну сферу, незалежну від декриміналізацІЇ. Якщо при декриміналізацІЇ можливість застосування покарання за певне діяння усувається ірзо іасїо, то у власному розумінні (І. М. Гальперін називає це "депеналізацією у вузькому сенсі"" ) депеналізація являє собою відмову держави від каральної реакції на діяння, яке було і продовжує залишатися злочинним.

На думку деяких інших авторів процес депеналізації полягає в тому, що в кримінальному праві, поряд із покаранням, передбачаються і інші міри кримінально-правового впливу, участь громадськості в виправленні і перевихованні осіб, які вчинили злочини, а також можливість притягнення них до адміністративної або дисциплінарної відповідальності20'. З таким твердженням також однозначно не можна по-

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. -Х.:Вид-во Національного університету внутрішніх справ України, 2004.

'9 Злобин Г.А , Келина С Г Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний // Проблемы правосудия и уголовного права. М , 1978. С. 104.

|0° Див.: Гальперин И М. Социальные и правовые основы депеналтации // Советское государство и право. - 1980. - № 3. - С. 63.

01 Див.: Молодцов А.С., Благов Е.В. Понятие и основные направления уголовной политики и участие общественности в борьбе с преступностью: Текст лекций / Ярославльский государственный университет. - Ярославль, 1987. С. 8.

98

годитися. Вірно, що депеналізація полягає у відмові від застосування покарань до осіб, які вчинили злочини. Однак не можна стверджувати, Ідо до таких осіб замість покарання обов'язково застосовуються інші правові засоби, а, тим паче, що такий засіб, як участь громадськості в виправленні і перевихованні осіб, які вчинили злочини, є кримінально-правовим.

Аналіз чинного кримінального законодавства України свідчить про те, що лише в окремих випадках до осіб, які звільняться від кримінальної відповідальності або від покарання кримінальним законом встановлюються певні вимоги щодо підлягання визначеним заходам. Наприклад, особа, що звільняється від кримінальної відповідальності на підставі статті 47 КК України, відповідно до частини 1 цієї статті зобов'язується протягом року з дня передачі її на поруки виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру та не порушувати громадського порядку. Відповідно до частини 2 названої статті "у разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин". Названі заходи впливу, хоч і названі в законі про кримінальну відповідальність, проте не є кримінально-правовими за своєю природою. По суті, це заходи взагалі не правового впливу, а поза правового. Вони, хоч і мають правове значення, однак застосовуються громадськістю не на підставі певних актів законодавства, а відповідно до моральних вимог і правил людського співжиття.

Таким чином, визначаючи поняття депеналізації злочинів, слід виходити з наступних двох відправних моментів. По-перше, при депеналізації діяння продовжує залишатися злочинним. Якщо ж діяння виключене з кола злочинних (декриміналізоване), або і не включалося до нього, то в першому випадку можна говорити про депеналізацію лише як про необхідну складову частину декриміналізації (в цьому аспекті ми її не розглядаємо), в другому ж - таке діяння виключає кримінальну відповідальність, а отже, про депеналізацію мова не може йти. По-Друге, існує правова база (нормативна основа) для незастосування покарання до особи, яка вчинила цей злочин. При цьому, якщо розглядати покарання лише як складову частину правообмежень, в яких полягає кримінальна відповідальність особи, що вчинила злочин202, то логічним

202 „

Див Баулін Ю.В Поняття кримінальної відповідальності та його значення для Іктики застосування нового Кримінального кодексу України // Новий Криміна-кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер, міжнар. наук.-

99

буде висновок про те, що звільнення від покарання має місце не тільки тоді, коли особа звільняється власне від нього, а й тоді, коли вона взагалі звільняється від кримінальної відповідальності.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що депеналізація - це такий напрямок кримінально-правової політики держави, який полягає в передбаченні у законі про кримінальну відповідальність і застосування судами підстав звільнення особи від кримінальної відповідаль-ност і або від покарання

КК України 2001 року порівняно з попереднім КК України 1960 року кардинально розширив перелік підстав, за яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності. Ці підстави передбачені ним в цілій низці статей як Загальної, так і Особливої частин. При чому, в Загальній частині з'явився окремий спеціальний розділ IX, який так і називається "Звільнення від кримінальної відповідальності". Проте, окремі підстави звільнення від кримінальної відповідальності передбачені в Загальній частині і за межами цього розділу. Зокрема, в Загальній частині передбачається можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі добровільної відмови від доведення злочину до кінця (стаття 17); дійового каяття (стаття 45); примирення з потерпілим (стаття 46); щиросердного каяття в скоєні злочину і наявності клопотання про передавання особи на поруки (стаття 47); зміни обстановки (стаття 48); спливу строків давності (стаття 49); амністії і помилування (стаття 85-87); застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього (стаття 105). В Особливій частині КК України можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності передбачена, зокрема, в частині 2 статті 111 "Державна зрада", частині 2 статгі 114 "Шпигунство", частині 3 статті 175 ''Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат", частині 4 статгі 212 "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів", частині 2 статті 255 "Створення злочинної організації1", частині 5 статті 258 "Терористичний акт", частині 6 статгі 260 "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань", частині 3 статті 263 "Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами", частині 4 статті 289 "Незаконне заволодіння транспортним засобом", частині 4 статгі 307 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи

., іі

иракг. конф.(Харків) 25-26 жовтня 2001 р.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С.39-42

100

збут наркотичних засобів або їх аналогів", частині 4 статті 309 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту", частині 4 статті 311 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів", частині 3 статті 369 "Давання хабара", частині 4 статті 401 "Поняття військового злочину".

Крім того, чинне законодавство про кримінальну відповідальність передбачає також і низку підстав звільнення від покарання. Всі ці підстави можна підрозділити на три групи.

Першу складають підстави звільнення особи від призначення покарання. Це має місце у випадках коли щодо особи виноситься обвинувальний вирок (на відміну від звільнення від кримінальної відповідальності, яке здійснюється постановою судді чи ухвалою суду без винесення вироку), вона визнається винною у вчиненні злочину, проте покарання їй не призначається зовсім. До підстав звільнення особи від призначення покарання за чинним законом про кримінальну відповідальність відносяться: звільнення від призначення покарання особи, яку не можна вважати суспільно небезпечною (частина 4 статті 74); звільнення від призначення покарання особи у зв'язку із закінченням строків давності (частина 5 статті 74), звільнення від призначення покарання неповнолітнього із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру (стаття 105); звільнення від призначення покарання на підставі закону про амністію (стаття 86 КК України).

Другу групу складають підстави звільнення особи від відбування покарання призначеного їй покарання. Ці підстави застосовуються у разі, коли щодо особи виноситься обвинувальний вирок, пов'язаний з призначенням покарання, від реального відбування якого така особа, однак, звільняється. До цієї групи відносяться: звільнення засудженого від відбування покарання у зв'язку із врахуванням строку попереднього ув'язнення (частина 5 статті 72); звільнення від відбування покарання з випробуванням (стаття 75); звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітної жінки і жінки, яка має дитину "ком до семи років (стаття 79); звільнення від відбування призначено покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання овинувального вироку (стаття 80 та частина 3 статті 106); звільнення Д відбування призначеного покарання особи, яка захворіла на тяжку воробу. що перешкоджає відбуванню покарання (частина 2 статті л звільнення від відбування призначеного покарання військовос-

101

лужбовців, засуджених до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, у зв'язку з визнанням їх непридатними до військової служби за станом здоров'я (частина 3 статті 84); звільнення від відбування призначеного покарання на підставі закону про амністію (стаття 86 КК України).

Нарешті, третю групу складають підстави звільнення особи від подальшого відбування покарання. Звільнення від подальшого відбування покарання може бути застосоване щодо особи, яка було визнана винною у вчиненні злочину і якій було призначене покарання, за умови, що особа почала його відбувати, однак ще не відбула до кінця. Підставами звільнення від подальшого відбування покарання за чинним КК України є: звільнення від відбування призначеного покарання особи, засудженої за діяння, караність якого усунено законом (частина 2 статті 74); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (статті 81 та 107); звільнення від відбування покарання особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, або захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (частини 2 і 3 статті 84); звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (статті 85); звільнення від подальшого відбування покарання на підставі закону про амністію (стаття 86 КК України).

Всі названі вище види підстав звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання становлять собою певну систему законодавче створених підстав для депеналізації вчиненого особою злочину. При чому, в рамках цієї системи виділяються різні групи (категорії, види) підстав звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання. Таке виділення здійснюється за розробленими формальною логікою правилами класифікації певних об'єктивних явищ.

Зокрема, в основі поділу їх на види завжди лежить єдність певної ознаки (або критерію), за яким проводиться протиставлення різних видів будь-якого явища. В літературі справедливо наголошувалося, що правильно обраний критерій класифікації того чи іншого явища, не лише є запорукою повноти і точності його поділу, а й показником

теоретичної та практичної злочинності класифікації   . Очевидно, що всі передбачені законодавством України про кримінальну відповіда-

' Див.: Кривоченко Л Н Классификация преступлений - Харьков: Вища школа, 1983. С. 27.

102

льність підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання можна класифікувати за багатьма знаками.

Зокрема, цс поділ підстав звільнення від кримінальної відповідальності на загальні і спеціальні. Критерієм такої класифікації служить структура Кримінального кодексу — наявність в ньому Загальної і Особливої частин. При цьому загальними підставами звільнення від кримінальної відповідальності вважаються ті, які передбачені Загальною частиною КК України. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності за нормами Особливої частини Кримінального кодексу звичайно називають або спеціальними204, або окремими203, оскільки вони передбачені Особливою частиною КК України і можуть бути застосовані лише до осіб, що вчинили певні визначені законом злочини слід віднести до спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Такий їх статус унеможливлює застосування цих видів звільнення до осіб, які вчинили інші злочини, крім тих, за вчинення яких кримінальним законом прямо передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності за цими підставами.

Аналіз кримінально-правових і кримінально-процесуальних норм дозволяє зробити висновок, що в ряді випадків звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання є правом суду навіть при наявності всіх необхідних формальних передумов для прийняття такого рішення. Іншими словами, можливість і доцільність звільнення особи від криміншіьного переслідування і від кримінальної відповідальності повинні оцінюватися у таких випадках з точки зору публічних інтересів. Так, наприклад, якщо особа вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, щиро покаялася у цьому і є клопотання про передачу її на поруки (частина 1 статті 47 КК України), то вона не обов'язково повинна бути звільнена від кримінальної відповідальності. Закон лише надає судові право це вчинити.

В інших же випадках законодавець зобов'язує суд застосувати інститут звільнення від кримінальної відповідальності, якщо для цього виникає передбачена законом підстава. Тут вже немає місця для судового розсуду. Зокрема, якщо особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, після його вчинення припинилася з потерпілим та

-°"   гі

Див., наприклад: Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. М.. 1974. С. 87.

Див . наприклад: Тенчов Э. Добровольная сдача оружия и взрывчатых веществ "Советская юстиция. - 1974. -№ 15,

103

відшкодувала завдані йому збитки або усунула заподіяну шкоду (стаття 46 КК України), то суд у будь-якому разі зобов'язаний звільнити її від кримінальної відповідальності.

Отже, в першому випадку (у випадку дискреційних підстав звільнення від кримінальної відповідальності) такий напрямок кримінально-правової політики держави як депеналізація суспільне небезпечних діянь здійснюється не лише законодавцем, але й судами, оскільки саме вони приймають рішення про тс, чи підлягає дана конкретна особа звільненню від кримінальної відповідальності, В іншому ж випадку, коли законодавець формулює імперативні підстави .звільнення від кримінальної відповідальності, питання про те, чи підлягає дана конкретна особа звільненню від такої, не залежить від розсуду суду. В такому випадку як, наприклад, і при криміналізації діяння) суд лише може застосувати щодо особи передбачені законом кримінально-правові наслідки, однак сам ці наслідки не створює.

Наступний варіант класифікації підстав звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання - це їх поділ на суб'єктивні і об'єктивні. Ця класифікація побудована на розмежуванні, з однієї сторони, тих підстав, при яких звільнення від кримінальної відповідальності ставиться в залежність від позитивної поведінки особи, що вчинила злочин, і яка повинна бути виражена в конкретних вказаних законодавцем діях, а з іншої сторони, тих підстав, при яких звільнення від кримінальної відповідальності не залежить від поведінки цього суб'єкта, а є пов'язаним з настанням інших юридичне значущих об'єктивних фактичних обставин (подій)206. Підстави першої групи називаються суб'єктивними тому, що тут вирішальну роль у них відіграють воля і дія суб'єкта, який вчинив злочин, а іншої групи - об'єктивними, оскільки в цих випадках звільнення відбувається через ті певні об'єктивні фактори, настання яких не може залежить від волі особи, яка звільняється від кримінальної відповідальності.

Очевидно, що за своєю сутністю, це є поділ підстав звільнення від кримінальної відповідальності на дві групи в залежності від того, до якого виду юридичних фактів відносяться ті фактичні обставини, які зумовлюють таке звільнення. Першу групу становлять ті підстави звільнення від кримінальної відповідальності, які є подіями, тобто яви-

16 Див.: Головко Л В   Классификация оснований освобождения от уголовной ответственности // Законность. - 1998. - № 1. С. 37-40

104

щами, що не залежать від волі особи207. Відповідно другу групу становлять ті підстави звільнення від кримінальної відповідальності, які є діями, тобто свідомими вчинками людини, в яких проявляється її волевиявлення208.

До першої групи підстав звільнення від кримінальної відповідальності за чинним КК України слід віднести зміну обстановки, внаслідок якої вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільне небезпечною (стаття 48 КК України), закінчення строків давності (стаття 49 КК України) та вимагання хабара (частина 3 статті 369 КК України). Другу ж групу становлять такі підстави, як дійове каяття (стаття 44 КК України), примирення винного з потерпілим (стаття 46 КК України), щире покаяння особи та наявність клопотання про передачу її на поруки (стаття 47 КК України), а також всі спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК України, за виключенням вимагання хабара (частина 3 статті 369).

Таким чином, у переважній більшості випадків законодавець для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання вимагає від останньої вчинення певної позитивної посткримінальної поведінки. Наприклад, сплатити податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувати шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня) (частина 4 статті 212 КК України), добровільно заявити про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяти її розкриттю (частина 2 статті 255), добровільно повідомити про терористичний акт правоохоронним органам і сприяти припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю злочинів, або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації (частина 5 статті 258 КК України), здати наркотичні засоби, психотропні речовин, їх аналоги чи прекурсори і вказати джерела їх придбання або сприяти розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом (частина 4 статті 307, частина 4 статті 311 КК України) добровільно звернутися до лікувального закладу і почати лікування від наркоманії (частина 4 статті 309 КК України) тощо. Вказуючи на добровільність

207  „

Див.: Проблемы общей теории государства и права: Учебник для вузов / Н В арламова, В. В, Лазарев, В. В Лапаева и др. Под ред. В. С. Нерсесянца. - М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. С. 379.

само.

105

вчинення всіх названих дій законодавець спеціально підкреслює їх підконтрольність свідомості волі особи, їх віднесення до вчинків цієї особи, а не до зовнішніх, об'єктивних щодо неї подій.

В цьому проявляється, по перше, гуманізація кримінально-правової політики держави, а, по-друге, таким чином розширюється арсенал засобів для досягнення основної її мети - протидії вчинюваним злочинам. Звільняючи певних осіб від кримінальної відповідальності, держава тим самим досягає або переведення під свій контроль певних заборонених до обігу речей (наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, холодної та вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та пристроїв), або вчинення соціальне корисних дій, спрямованих на нейтралізацію суспільне небезпечних наслідків вчиненого злочину (сплата податків), або на створення належної бази, перш за все - доказової, для розкриття та припинення злочинів, що вчинюються іншими особами (повідомлення про створення та діяльність злочинної організації або терористичної групи чи організації, повідомлення про давання хабара тощо). Отже основний вектор кримінально-правової політики в цьому разі розвертається з напрямку покарання особи за вчинений нею злочин в напрямку заохочення її до усунення наслідків такого злочину чи сприяння державі у протидії злочинам, що вчинюються іншими особами.

Разом з тим, можливість існування в законодавстві України про кримінальну відповідальність об'єктивних підстав звільнення від кримінальної відповідальності викликає певні зауваження. Як вже відзначалося вище, депеналізація вчиненого особою злочину є "кроком на зустріч'' їй з боку держави і завжди повинна бути обумовлена позитивною посткримінальною поведінкою з боку цієї особи. Інакше кажучи, така особа повинна заслужити певними своїми діями звільнення від кримінапьної відповідальності або від покарання, а не отримати їх як даність з незалежних від неї причин. Зрозуміло, що звільняючи хабародавця, щодо якого мало місце вимагання хабара, від кримінальної відповідальності, держава тим самим прагне залучити на свою користь свідка в одній з найбільш складних в доказовому плані категорії справ - у справі про хабарництво. При цьому, очевидно (і це недвозначно витікає з порівняння санкцій статей 368 і 369 КК України), що суспільна небезпечність хабародавця, особливо такого, відносно якого мало місце вимагання хабара, є значно меншою, ніж суспільна небезпечність особи, яка отримала цього хабара, при чому отримала його шляхом вимагання. Проте, навіть такі міркування не

106                                                           І

повинні зумовлювати відмову від кримінального переслідування ха-бародавця лише у зв'язку з тим, що відносно нього мало місце вимагання хабара. Адже не можна виключати ситуацій, коли особа, у якої вимагали хабара, замість того, щоб завчасно (до вчинення злочину) сповістити правоохоронні органи про факт вимагання і взяти участь у контрольованому даванні хабара, пізніше просто повідомить про факт його давання з метою помсти службовій особі за невиконання чи неналежне виконання нею певних дій, обумовлених даванням хабара. Інакше кажучи, хабародавець, відносно якого мало місце вимагання хабара, отримує такий собі "важіль впливу" на одержувача цього хабара і може зловживати ним, шантажуючи останнього погрозою повідомлення правоохоронним органам про факт давання хабара.

Крім того, передбачаючи можливість звільнення від кримінальної відповідальності за окремі види злочинів, законодавець повинен порівнювати між собою встановлені ним у різних статтях вимоги щодо позитивної посткримінальної поведінки особи, як підстави такого звільнення. Інакше, можливе допущення звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили більш суспільно небезпечні діяння, і не допущення такого звільнення щодо осіб, які вчинили діяння менш суспільно небезпечні. Крім того, у разі нехтування названим правилом, можлива також поява ситуацій, за яких особа, яка вчинила біль суспільно корисне посткримінальне діяння, не підлягатиме звільненню від кримінальної відповідальності, а особа, яка вчинила менш суспільно корисне - підлягатиме.

Так, наприклад, відповідно до частини 2 статті 255 КК України "звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю". Тобто, підставою звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до цієї статті є вчинення особою визначених законом позитивних посткримінальних дій. При цьому вимагається, щоб особа вчинила сукупність двох таких дій: або добровільно заявила про створення злочинної організації та активно сприяла її розкриттю, або добровільно заявила про участь у такій організації і також активно сприяла її розкриттю.

Однак, на мій погляд, існування в КК України частини 2 статті 255 в '" нинішній редакції є навряд чи виправданим. Введення до статей Особливої частини КК спеціальних підстав звільнення від кримінальної

107

відповідальності за передбачені ним злочинами, е не пише проявом гуманізації кримінально-правової політики держави, а й переслідує прагматичні цілі. Так, окремі підстави звільнення від кримінальної відповідальності сформульовані таким чином, що стимулюють переведення з незаконного обігу під державний контроль наркотичних засобів (частина 4 статті 307, частина 4 статті 311 КК України), вогнепальної та холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв (частина 3 статгі 263 КК України), стимулюють здійснення необхідних платежів, ухилення від яких є злочином (частина 3 статті 175, частина 4 статті 212 КК України) тощо. У випадку ж, передбаченому частиною 2 статті 255 позитивні посткримінальні дії особи полягають лише в повідомленні про своє членство в злочинній організації (або, навіть, лише про сам факт її існування) та активному сприянні її розкриттю, яке, по-перше, не піддається чіткому рамковому окресленню, а, по-друге, не обов'язково повинно бути результативним.

Таким чином, складається ситуація, за якої держава в обмін на остаточне і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності може отримати від неї зовсім несуттєву або непридатну інформацію. Чи не занадто великою буде ціна такої інформації? Адже йдеться про звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину. При цьому законодавче невирішеним залишилося питання про можливість притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за іншою статтею КК, якщо в її діях є склад іншого злочину. Відомо, що частиною І статті 255 КК охоплюється будь-який злочин, і лише ті злочини, санкція за які є більш суворою, ніж передбачена названим приписом, потребують додатковою кваліфікації за іншою статтею. Отже, якщо особа в складі злочинної організації заподіяла, наприклад, тяжкі тілесні ушкодження, її діяння підлягає кваліфікації лише за частиною 1 статті 255 без посилання на статті 121 КК України. Однак чи можна таку особу притягнути до відповідальності за статтею 121 КК України у разі звільнення від відповідальності за статті 255? Прямої відповіді на це закон не дає. При цьому в частина 5 статті 258 КК України, де передбачається можливість звільнення від кримінальної відповідальності члена терористичної організації, міститься спеціальне застереження - "якщо в його діях немає складу іншого злочину". У цьому зв"язку уявляється не позбавленим рації висновок про те, що коли законодавець в одному випадку передбачив можливість притягнення особи до відповідальності в разі наявності в її діях іншого складу злочину, а в іншому ні. то при

108

звільненні від кримінальної відповідальності на підставі частини 2 статті 255 КК України особа не може бути притягнута до такої відповідальності за іншою статтею КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений нею злочин. І лише якщо був вчинений злочин, який підлягає кваліфікації за сукупністю частини 1 статті 255 та іншої статті КК України, в цьому разі звільнення від кримінальної відповідальності на підставі частини 2 статті 255 не виключає можливості кримінальної відповідальності за іншою статтею КК України.

У зв'язку з викладеним, уявляється, що практичне застосування частини 2 статті 255 КК України цілком може бути пов'язане з появою низки проблемних питань. При чому ці питання можуть переміститися із суто юридичної площини в площину соціально-політичну. Адже навряд чи суспільство, у тому числі засоби масової інформації, громадські організації, усі політичні сили схвально поставляться до звільнення від кримінальної відповідальності членів злочинних організацій лише у зв'язку з тим, що вони заявили про себе та надали хоч і правдиву, але безрезультатну або недостатню інформацію про таку організацію. З огляду на викладене, на мій погляд слід погодитися з тими авторами, які піднімають питання про доцільність існування в кримінальному законі частини 2 статті 255 в її нинішній редакції" .

Крім того, непослідовними з точки зору принципів кримінально-правової політики є рішення законодавця щодо депеналізації злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів у зв'язку зі здачею останніх та вчиненням інших позитивних посткримінальних дій (частина 4 статті 307, частина 4 статті 309, частина 4 статті 311 КК України). За всіма названими підставами звільнення від кримінальної відповідальності за злочин у сфері обігу наркотичних засобів, предметом злочину, що становить передумову такого звільнення, визначаються наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, які не становлять великого чи особливо великого розміру. Приміткою до статті 311 КК України встановлюється, що великий та особливо великий розмір наркотичних засобів і психотро-

Див., наприклад: Пономаренко Ю.А. Питання звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 КК України // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер, міжнар. наук.-практ. семінару [Харків] 1-2 жовт. 2002 р. /Редкол.: Сташис В.В. (голов, ред.) та ін. -Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. С. 166-170.

109

пних речовин, визначаються Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України. Великі ж та особливо великі розміри обігу аналогів наркотичних засобів та психотропних речовин, в силу, очевидно, новизни кримінальної відповідальності за дії, пов'язані з ними, досі не визначені.

При цьому, слід погодитися з О.В. Наден у тому, що з позицій сіє 1е§е Гегепсіа обмеження передумов звільнення від кримінальної відповідальності лише злочинами, предметом яких е невеликий обсяг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, на нашу думку, не є виправданим, оскільки це не відповідає політиці держави у протидії незаконному обігу цих речовин. Як вже відзначалося вище, у кожному з випадків звільнення особи від кримінальної відповідальності, такі засоби вилучаються з незаконного обігу і переходять під контроль держави. Таким чином, нейтралізується (погашається) суспільна небезпечність їх виробництва, вироблення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання. У такій ситуації в рівній мірі погашається як відносно більш низька суспільна небезпечність таких дій з невеликим обсягом, так і відносно більш висока суспільна небезпечність цих дій з великим чи особливо великим обсягом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів. Більше того, вилучення з незаконного обігу великого чи особливо великого розміру наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів (шляхом їх добровільної здачі) більш ефективно сприяє досягненню мети, задля якої держава саме й здійснює кримінально-правове заохочення. Очевидно, що вилучення з незаконного обігу наркотичних засобів у великому чи особливо великому розмірі убезпечить від їх вживання більш широке коло споживачів (дійсних і потенційних наркоманів). Отже, соціальний ефект добровільної здачі великого чи особливо великого розміру наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів буде більш значним, ніж соціальний ефект здачі тих же предметів у невеликому розмірі. Тому держава повинна бути зацікавленою у здачі якнайбільших обсягів наркотичних засобів і з метою стимулювання осіб до таких дій могла б піти їм назустріч, запропонувавши кримінально-правове заохочення у вигляді звільнення від кримінальної відповідальності за раніше вчинені злочини у сфері обігу наркотичних засобів210.

10 Див.: Наден О.В. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх анало-

110

Допускаючи звільнення від кримінальної відповідальності лише особи, яка вчинила злочин, пов'язаний з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів у невеликих розмірах, законодавець, крім гого, не дотримується послідовності у формулюванні норм про різні види звільнення від кримінальної відповідальності. Так, відповідно до частини 3 статті 263 КК України підлягає звільненню від кримінальної відповідальності особа, яка добровільно здала зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої, незалежно від того, який їх обсяг був предметом вчиненого нею злочину. Тобто, рівним чином підлягають звільненню від кримінальної відповідальності як особа, що добровільно здала декілька патронів, так і особа, що добровільно здала цілий "арсенал" різноманітної зброї. Очевидно, що у цьому разі держава цілком виправдано застосовує кримінально-правове заохочення і до кожної особи, яка добровільно здала зброю, не встановлюючи жодних кількісних обмежень. Тому не зовсім послідовним є встановлення таких обмежень у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності при добровільній здачі наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів.

Таким чином, передбачення в законодавстві України про кримінальну відповідальність системі підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності або від покарання є результатом активного розвитку на сучасному етапі такого напрямку кримінально-правової політики нашої держави, як депеналізація злочинів. При цьому даний напрямок її здійснення попри всі позитивні тенденції, тим не менше поєднаний з низкою проблемних ситуацій, пов'язаних, передусім, з точним описанням підстав такого звільнення. Адже від того чи іншого текстуального вираження в кримінальному законі політичної волі законодавця залежить подальший розвиток правозастосовчої діяльності щодо звільнення осіб, які вчинили злочини, від кримінальної відповідальності або покарання. І для того, щоб таке звільнення було не лише законним, а й відповідало цілям та напрямкам здійснення криміншіьно-правової політики, узгоджувалося з її принципами (передовсім, принципами справедливості і доцільності), окремі передбачені законодавством підстави такого звільнення повинні бути відповідним чином удосконаленні. Крім того, нагальною є потреба системного осмислення їх і моніторингового дослідження на предмет узгодження даних підстав як між собою, так і з основними положеннями кримінально-правової політики нашої держави.

г'в або прекурсорів  -Харків: Право. 2003. С. 135-137.

111