2.3. Декриміналізація злочинів

Другим напрямком здійснення кримінально-правової політики в Україні, як вже відзначалося вище, "парним" і протилежним до кри-міналізації є Декриміналізація. В науці кримінального права під дек-риміналізацією злочину (або декриміналізацією діяння) розуміється усунення злочинності діяння, виключення його з числа злочинів, тобто оголошення його таким, що не визнається більше злочином і не породжус у держави повноваження на кримінальне переслідування особи, яка його вчинила .

Сьогодні, очевидно, можна стверджувати, що теоретичним проблемам декриміналізації злочинів у вітчизняній кримінально-правовій науці присвячено відносно мало уваги. Більшість досліджень, що виконані як в рамках аналізу питань кримінально-правової політики держави, так і в рамках аналізу проблем вчинення про кримінальний закону, присвячені діаметрально протилежному поняттю - поняттю криміналі-зації. Проблеми ж декриміналізації, якщо і розглядалися в них, то побіжно, на додаток до інших. Навіть у фундаментальній академічній праці "Основания уголовно-правового запрета: Проблемы криминализации и декриминализации", яка, судячи з назви, повинна була рівною мірою перейматися обома поняттями, власне проблемам декриміналізації присвячено лише декілька сторінок'53.

У сучасній українській кримінально-правовій науковій літературі спостерігається певна тенденція до поглиблення досліджень проблем декриміналізації злочинів. Щоправда, ці дослідження, як правило, виконуються дещо під іншим кутом зору: не з позицій кримінально-правової політики держави, а в рамках вчення про кримінальний закон та межі його чинності у часі. Зокрема, такі дослідження мани міс-

Див.: Грищу к В. К Окремі питання ретроактивності кримінального закону // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали III регіональної науково-практичної конференції, - Львів: Львівський державний університет ім. Івана Франка, 1997. С. 223-224.: Тарбогаев А.К Понятие закона, устраняющего преступность деяния, по новому Уголовному кодексу Российской Федерации // Актуальные проблеми теориии борьбы с преступностью и правоприменительной практики: Межвуз. сб. научи, тр. / Отв. ред. В. И. Горобцов. - Крас-".оярск: Красноярськая высшая школа МВД России, 1998. С. 42.

Див.: Основания уголовно-правового запрета (криминализация и декримина-рмвга)/г.я Кудрявцев, П.С Догель, Г.А. Злобин и др. Отв. ред. В.Н. Кудрявцев,

< Яковлев. - М.: Наука. 1982. - 303 с.

79

це в роботах В.М. Василаша154, В.К. Гриіцука155, Ю.А. Пономарен-ка156 та деяких інших криміналістів.

Тим не менше, навіть у відносно незначній кількості наявної наукової літератури з цієї проблематики було вироблено, як на нашу думку, досить обгрунтований і такий, що заслуговує на увагу, підхід до розуміння поняття "декриміналізація злочинів".

Декриміналізація, як і криміналізація, також звичайно розглядається як і певний процес (динамічний аспект), і як результат цього процесу (статичний аспект). Так, на думку О.І. Коробеєва "декримі-налізацію можна визначній як процес встановлення підстав відпадання суспільної небезпеки діянь, визнання недоцільності кримінальнр-правової боротьби з ними та скасування їх кримінальної караності"'47. Таким чином декриміналізація. також являє собою процес, однак він прямо протилежний процесу криміналізації. Послідовно проходячи ті ж стадії, що й криміналізації, декриміналізація завершується іншим результатом - виключенням діяння з кола злочинного і відміною його кримінальної караності. В теорії декриміналізацію нерідко йменують криміналізацією "зі знаком мінус" 5 : діяння декриміналізуються тоді, коли відпадають підстави для їхньої криміналізації.

54 Див/. Чинність кримінального закону України в часі: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. - К : Київ, ун-т ім. Тараса Шевченка, 1995.С. 16

Див.: Грищу к В.К. Окремі питання ретроактивності кримінального закону '/ Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали 111 регіональної науково практичної конференції. - Львів: Львівський державний університет їм Івана Франка. 1997. С. 223 224.

56 Див.: Пономаренко Ю.А. Кримінальний закон, «днісіь форми та змісту // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України. 2001., Вип, 46. С 163-168: Пономаренко Ю А Підстави зворотної дії кримінального закону в часі // Новий Кримінальний кодекс України Питання застосування та вивчення: Матер міжнар. наук, практ. конф. [Харків] 25 26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В (голов ред.) та ін. - К.-ХаркІв Юрінком-Інтер. 2002. С. 46-49: Пономаренко Ю.А Способи декриміналізації злочинів // С>-часні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності: Тези доп та наук, повідом, учасників наук конф. молодих учених (м. Харків. 20-21 грудня 2001 р)' За ред. МЛ. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. С. 118-121

^ КоробеевА.И Советская уголовно-правовая политика: проблеми криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного университета. 1987. С. 59.

58 КоробеевА.И Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминал» зации и пенализации. Монография: Издательство Дальневосточного университета. 1987 -С. 58-59,

80

При цьому декриміналізація може здійснюватися в двох формах: виключення кримінальної караності діяння супроводжується або визнанням такої поведінки правомірною, соціальне корисною чи соціальне нейтральною, або переведенням її в розряд адміністративного, дисциплінарного або цивільно-правового делікту. А.М, Яковлев писав, що в результаті декриміналізації той чи інший вид поведінки, за який раніше наступала кримінальна відповідальність, може бути або визнаний правомірним, або іншим правопорушенням, відмінним від

159    т-.                                                           ...

злочину . Іаким чином, в резульїаті декриміналізації діяння, яке раніше визнавалося злочином, може бути або переведене у ранг правомірних, або визнане іншим видом правопорушення, за яке підляїа-ють застосуванню інші, не кримінально-правові заходи відповідальності (заходи адміністративної, дисциплінарної чи цивільно-правової відповідальності тощо)160. У будь-якому разі діяння більше не с таким, що відповідає ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом, атому держава втрачає повноваження на кримінальне переслідування особи, що вчинила таке діяння.

Не можна, однак, погодитися з висловленим у літературі судженням про те, що "декриміналізація може носити і факультативний характер, коли право остаточного вирішення питання про ге, чи тягне це діяння кримінальну чи іншу (адміністративну, громадську) відповідальність, закон надає органам правосуддя" . Фактично у даному випадку мова йде не про декриміналізацію, а про депеналізацію діяння, тобто встановлення в законі можливості звільнення від кримінальної відповідальності за його вчинення, хоча саме діяння продовжує залишатися злочином"162. Тобто, якщо декриміналізація - це виключення діяння з числа злочинних, то депеналізація - це усунення застосування покарання до особи, яка вчинила діяння, що є злочином. Так, зок-

Див.. Основания уголовно-правового запрета (криминализация и декриминализация) / В.Н Кудрявцев, Л.С. Дагель. ГА. Злобин и др. Отв. ред В.Н. Кудрявцев. /Ш Яковлев. - М : Наука, 1982. С 183

Див.: Коробеєв А Й Советская уголовно-правовая политика: проблеми криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного университета. 1987. С. 59.

161       т-.

Див.: Злобин ГА.. Келина С Г., Яковлев А VI Советская уголовная политика: ифференциация ответственности // Советское Іос>дарство и право      1977 - № -С. 61

162              '*'

Див.  Дагеїь П.С  Проблеми советской уюловной политики. - Владивосток: Д~во Дальневосточного государственного университета, 1982. С. 57.

81

рема, О.І. Коробеєв, а за ним і Р.А. Сабітов, виділяють такі види де-пеналізації, як звільнення особи: 1) від кримінальної відповідальності; 2) від покарання; 3) від відбування покарання163. Тому передбачення у кримінальному законі додаткових підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання чи його відбування особи, яка вчинила злочин, слід розглядати не як декриміналізацію цього діяння, оскільки воно продовжує залишатися злочином, а як його депеналіза-цію, про яку мова йтиме нижче - у підрозділі 2.4. даного дослідження.

Не зовсім коректним уявляється і вживання терміну "часткова дек-риміналізація під якою іноді розуміється декриміналізація окремих проявів того чи іншого злочину шляхом виключення з кримінального закону чи звуження змісту його кваліфікуючих чи привілеюючих ознак. Таку "часткову декриміналізацію". при якій у законі зберігається основний склад діяння, пропонується відмежовувати від так званої "повної декриміналізації", коли всі ознаки того чи іншого складу злочину виключаються з кримінального закону164. На мій погляд, декриміналізація за означенням не може бути частковою, адже виключення з кримінального закону чи звуження принаймні однієї ознаки складу злочину, в результаті чого те чи інше діяння перестає повністю відповідати всім ознакам цього складу, вже переводить таке діяння у розряд незло-чинних. Як відомо, лише повна відповідність діяння всім ознакам складу злочину є підставою кримінальної відповідальності. Про відсутність же такої підстави слід говорити у всіх випадках, коли немає такої повної відповідності, незалежно від того, скільком (одній, декільком чи всім) ознакам складу злочину діяння не відповідає. Тому будь-яка декриміналізація може бути лише повною остільки, оскільки в результаті неї діяння є "повністю незлочинним", не підпадає повністю під ознаки будь-якого із тих складів злочинів, шо залишилися в кримінальному законі.

Оскільки декриміналізація діяння досягається в результаті зміни кримінального закону, то з урахуванням сформульованого в юридич-

6* Див.: Коробеєв А.И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний. -Хабаровск. 1986. С. 67-68; Сабитов РА Характеристика проекта Основ уголовного законодательства СССР и союзных республик. - Хабаровск: Хабаровская высшая школа МВД СССР. 1989. С. 22-23.

64 Див.: Тарбагаев А.Н. Понятие закона, устраняющего преступность деяния, по новому Уголовному кодексу Российской Федерации // Актуальные проблемы теории борьбы с преступностью и правоприменительной практики: Межвуз. со

научи, тр. / Отв. ред. В.И. Горобцов. МВД России, 1998. С. 43.

Красноярск: Красноярская высшая школ

їла

ній літературі підходу до розгляду закону про кримінальну відповідальність в єдності його змісту та форми 6Ї, можна зробити висновок, що вона може здійснюватися трьома способами. Зміни кримінального закону, які призводять до декриміналізації діяння, можуть торкнутися, по-перше, форми кримінального закону, по-друге, — його змісту, по-третє, - форми і змісту кримінального закону одночасно. Адже відомо, що зміст і форма будь-якого явища не є застиглими і сталими, а підлягають певним змінам. "Статичним, - пише М.І. Пікуров, - залишається лише текст закону, поки він незмінний; зміст же норми не може бути таким"166. Тобто, одна й та ж форма кримінального закону у різний час може наповнюватися різним змістом. У свою чергу один і той же незмінний зміст може бути втілений у різні форми.

Типовою є одночасна зміна форми і змісту кримінального закону. Вона відбувається тоді, коли законодавець змінює текст кримінального закону (його форму), в результаті чого змінюються один чи декілька приписів щодо визначення злочинності діяння чи його караності (зміст кримінального закону). Подібним чином був змінений КК України 1960 року при виключенні з нього статті 80 "Порушення правил про валютні операції"''6'. Виключивши частину форми закону - текст згаданої статті, законодавець виключив і частину змісту закону, яку вміщувала ця форма - припис про визнання злочином порушення правил про валютні операції та про визначення покарання за його вчинення.

В окремих випадках можлива зміна текс'гу (форми) кримінального закону при залишенні незмінними його приписів (змісту), тобто скидання змістом старої форми і втілення його у новій. Такі ситуації мають місце, наприклад, при скасуванні спеціальних складів злочину з одночасним збереженням в кримінальному законі загального складу злочину. Наприклад, виключення статті 74 КК України 1960 року1 8 ще не

Див.: Пономаренко Ю.А. Кримінальний закон: єдність форми та змісту // Проблеми законності: Респ. міжвідом, наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац юрид. акад. України, 2001.. Вип. 46. С. 163-168.

Пикуров Н.И. Системные свойства норми уголовного права // Уголовное законодательство, история и современные проблеми: Тез. докл. и сообщ. межвуз. на->чн.-прак-г. конф. / Ред. колл. СенцовЛ.С. (отв. ред.) и др. / Волгоград: Волгоградский юридический институт МВД РФ. 1998. С. 5.

Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення правил про валютні операції: Закон України від 14 вересня 2000 р. // Голос України. - 2000. - 13 жовт.

Про    внесення    змін    і    доповнень   до    Кримінального.    Кримінальне-

83

означало декриміналізації ухилення у військовий час від сплати податків. Такі дії з моменту виключення згаданої статті підлягали кваліфікації за статтею 148" КК України 1960 року. У цьому випадку кримінально-правовий припис про те. що ухилення у військовий час від сплати податків є злочином, залишився змістом кримінального закону. Змінилася лише форма виразу цього змісту —якщо раніше він виражався в тексті спеціальної статті (статті 74 КК України 1960 року), го після згаданих змін став виражатися в тексті загальної статті (статті 1482 КК України 1960 року). Отже говорити про декриміналізацію такого діяння у такому випадку не доводиться, оскільки і за формою, і за змістом кримінального закону воно продовжило бути злочином. Таким чином, у подібних випадках, за образним висловом А.Н. Тарбагаєва має місце лише "уявна декриміналізація" . Насправді ж діяння продовжує залишатися злочином за змістом кримінального закону, який, при цьому, втілюється у формі, відмінній від попередньої.

В інших випадках можлива зміна змісту кримінального закону при збереженні сталою його форми. Така ситуація стосується, наприклад, зміни змісту бланкетних статей. Відомо, що в диспозиціях таких статей лише описується діяння, що полягає у порушенні певних правил, та, як правило, його суспільне небезпечні наслідки (форма кримінального закону). Зміст такої статті, тобто кримінально-правовий припис, що міститься в ній, встановлюється на підставі системного тлумачення кримінального закону та відповідних правил. Природно, що вказані правила, як і будь-які інші нормативні акти, зазнають періодичних змін, внаслідок яких одні види діянь можуть перейти з категорії правомірних в катег'орію порушення правил, інші - навпаки. І якщо такі діяння при цьому підпадають або раніше підпадали під встановлені в кримінальному законі загальні ознаки порушення даних правил (форму кримінального закону), то, відповідно, в першому випадку має місце криміналізація цих діянь, в іншому - декриміналізація17 . Таким чином, криміналізація чи декримі-

процесуалыгого кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України: Закон України від 17 червня 1992 р. // Відомості Верховної' Ради України. - 1992. - № 35 - Ст. 511.

69  Див.: Тарбагаев А.Н. Понятие закона, устраняющего преступность деяния, по новому Уголовному кодексу Российской Федерации // Актуальные проблемы теории борьбы с преступностью и правоприменительной практики: Межвуз. сб. научи, тр. / Отв. ред. В.И. Горобцов - Красноярск: Красноярская высшая школа | МВД России, 1998. С. 44.

70 На цю особливість змін бланкетних статей кримінального закону звертав свого

84

налізація у даному випадку відбувається без зміни форми кримінального закону. Наприклад, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 серпня 1995 р. до Правил дорожнього руху України, були внесені зміни, якими дозволявся розворот на пішохідному переході і ближче за 10 метрів від нього у випадку, якщо даний перехід знаходиться на перехресті, на якому дозволений розворот171. До внесення вказаних змін такі дії водія визнавалися порушенням Правил дорожнього руху. У разі спричинення легких тілесних ушкоджень хоч б одній особі, водій підлягав кримінальній відповідальності за статтею 215 КК України 1960 року (стаття 286 КК України 2001 року). З моменту внесення згаданих змін такі дії не є порушенням Правил і не можуть тягнути кримінальної відповідальності. Тобто, попри те, що текст статті 215 КК України 1960 року (форма кримінального закону) не було змінено, її припис щодо караності описаних дій (зміст кримінального закону) змінився.

Які ж перспективи має здійснення даного напрямку кримінально-правової політики в сучасній Україні? Очевидно, що певні резерви для вдосконалення такої політики в рамках даного напрямку ще є. І необхідність їх використання зумовлюється не тільки названими вище чинниками, які, будучи вжитими в негативному значення (із "знаком мінус") стануть підставою для декриміналізації злочинів. Крім того, необхідність здійснення декриміналізації низки діянь випливає і з міжнародно-правових зобов'язань держави; а також з проголошеного Україною курсу на інтеграцію до світового співтовариства, перш за все - на вступ до Європейського Союзу.

Так, наприклад. Комітет міністрів Ради Європи в Рекомендації № К (95) 12 державам-членам щодо управління системою кримінального правосуддя, посилаючись на те, що справедливе та ефективне кримінальне правосуддя є необхідною умовою існування будь-якого демократичного суспільства, заснованого на принципі панування права, відзначив, що така політика в області кримінального правосуддя, як декриміналізація, депеналізація або заміна кримінальної відповідальності ачьтернативними видами виправного впливу може зробити істотний внесок у справу підвищення ефективності і дієвості кримінального правосуддя1'2.

часу увагу М.Д. Дурманов (Див.: Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. -М.: Изд-во Московского университета, 1967. С. 122-123. (-319с.)

Про внесення змін і доповнень до правил дорожнього руху: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 серпня 1995 р. (не публікувалася).

Див.: Рекомендація № К (95) 12 Комітету міністрів державам-членам відносно

85

Як же Україна може врахувати подібні рекомендації? Уявляється, що на сьогодні потребує додаткового обговорення питання про доцільність існування у КК України цілої низки злочинів, перш за все -злочинів невеликої тяжкості, які займають значну частину з усіх передбачених кримінальним законом злочинів. За підрахунками М.І. Хавронюка ці злочини складають майже третину - 30,3 % - з усіх передбачених КК України злочинів 3. На наш погляд, певна їх частина цілком може бути декриміналізована. На жаль, ідея кримінального проступку, яка була відображена в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1991 року, які так і не набули чинності у зв'язку з розпадом СРСР, не була реалізована в національному кримінальному законодавстві України.

В умовах ринкових відносин, що розвиваються в Україні, загострюється проблема криміналізації підприємницьких правопорушень. Тепер уже для визнання їх злочинами лише заподіяння значної майнової шкоди стає недостатнім. Господарські суди давно и у цілому небезуспішно вирішують цивільні (господарські) справи, в яких фігурують мільйонні збитки. Для злочинів у сфері господарської діяльності (розділ 7 Особливої частини КК України) розмір шкоди перестає бути абсолютною криміноутворюючою ознакою, навіть іноді і за наявності умислу. Така шкода, на нашу думку, повинна поєднуватися з обманом, із зловживанням службовим становищем, корисливістю, злісністю тощо. Тому без такого поєднання доцільна декриміналізація злочинів невеликої, а іноді - і середньої тяжкості, які вчиняються в сфері господарської діяльності, та переведення їх до групи цивільно-правових деліктів.

Є перспективи для здійснення декриміналізації низки злочинів і в інших розділах Особливої частини КК України. Сказане стосується, в першу чергу злочинів проти довкілля, злочинів проти громадського порядку та моральності (наприклад: жорстоке поводження з тваринами (стаття 229 КК України), систематичне заняття проституцією (стаття 303 КК України) та низки інших злочинів.

управління системою кримінального правосуддя: Прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 11 вересня 1995 року.

1з Див.: Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року / У поряд, та передслово: М.І. Мельник. М.І. Хавронюк / М.І. Хавронкж. Категорії злочинів і сани Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. За рел М.І. Мельника. -К.: А.С.К, 2001. С. 228.

86