2.1. Сутність та види основних напрямків кримінально-правової політики

Менш дискусійною, ніж проблема визначення переліку та змісту принципів кримінально-правової політики, але, тим не менш, достатньо спірною в науці кримінального права є проблема визначення переліку та змісту основних напрямків такої політики. Стосовно основних напрямків кримінальної політики за ступенем узагальнення виділяються загальні та спеціальні напрямки. До загальних відносяться наступні: "1) докорінна перебудова кримінального законодавства, що полягає в приведенні його у відповідність до нових суспільних відносин; 2) формування правової держави, в тому числі і в частині, що стосується кримінального права; 3) встановлення оптимального співвідношення кримінально-правових та інших правових заходів боротьби з правопорушеннями (очевидно, маються на увазі злочини - А.М.). що забезпечує ефективність цієї боротьби в нових соціально-економічних умовах". До спеціальних заходів відносяться: "1) декри-міналізація діянь, що раніше визнавалися злочинами; 2) криміналіза-ція діянь, що раніше не визнавалися злочинами; 3) депеналізація діянь, тобто скасування окремих видів покарань або пом'якшення суворості покарань за окремі види злочинів; 4) пеналізація, тобто встановлення більш суворих покарань, або посилення суворості покарань, або скасування менш суворих видів покарання; 5) зміна та уточнення норм Загальної та Особливої частин кримінального законодавства...; 6) боротьба з організованою злочинністю та корупцією"1 .

В цілому таке розуміння основних напрямків здійснення кримінально-правової політики с традиційним для української та російської науки кримінального права. З тією чи іншою повнотою, з певними авторськими новелами, але принципово однаково воно відображене в багатьох роботах, наприклад, в публікаціях М. О. Беляева п, П. С. Даге-

'   Див.:   Уголовное   право    Общая   часть   /   Под   ред    ЛД І'аухмана   " ИМ Сомдкша -М.. 1997 С ЗО.

17 Див.. Беляев НА   Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. Издательство Ленинградского Университета. 1986. - С. 29-30,

56

ля"8. М.І Ковальова"5. В. Клочкова120 та інших криміналістів. Тому, з нашої точки зору, аналіз цитованих положень може розглядатися як аналіз сформульованого в літературі підходу.

На думку С.С. Ьосхолова така класифікація може розглядатися в "якості добротної системи поділу напрямів кримінальної політики", хоча й видається вона йому "стосовно загальних напрямків дещо однобічною, а стосовно спеціальних - неповною"'"1.

Підтримуючи в цілому цитовану позицію, не можемо не погодитися і із зауваженням С.С. Босхолова. Дійсно, з позицій предмета дослідження С.С. Босхолова виділені загальні напрямки можуть видатися однобічними. Адже С.С. Босхолов досліджує загальні проблеми кримінальної політики, тоді як названі напрямки по своїй суті є напрямками кримінально-правової політики, яка, як відзначалося вище, є поняттям більш вузьким, ніж "кримінальна політика". Очевидно, самі того не бажаючи, автори запропонованої класифікації пишуть про напрямки кримінально-правової політики, хоча й називають їх напрямками кримінальної політики. Саме в цьому і проявляється помічена С.С. Босхо-ловим однобічність - в даній класифікації не враховані ті основні напрямки кримінальної політики, які не е кримінально-правовими. Це, наприклад, охорона економічних відносин нової соціальне— економічної формації шляхом їх детального врегулювання та правового захисту засобами інших галузей права (не кримінального); визнання пріоритету і прямої дії Конституції України, загальних принципів і норм міжнародного права та норм міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких дана верховною Радою України, тощо.

Що ж стосується неповноти переліку спеціальних напрямків кримінальної політики, то й тут з С.С. Босхоловим не можна не погодитися. Дійсно, запропонований перелік є не тільки не повним, а й дещо

Див.: Дагель II С. Место уголовного права в системе советского права /' Вопросы Советского государства и права. - Иркутск. 1975. Вып. 11-12. С. 8-9.: Да-гель П С Проблемы советской уголовной политики. - Издательство Дальневосточного Университета, 1982. - С. 56.

Див.: Ковалев МИ Соотношение уголовной политики и уголовного права // Советское государство и право. - 1979. -№ 12. -С. 67.

Див.: Клочков В Уголовная политика и уголовное право // Социалистическая законность. -1977. - № 11. - С. 65.

Див.: Босхолов С С Основы уголовной политики: Конституционный, крими-

Югический, уголовно-правовой и информационный аспекты. - М.: Учебно

НсУльтационный центр «ЮрИнфоР». 1999. С. 97

57

непослідовним. Його неповнота проявляється, на наш погляд у тому, що в ньому не знайшов свого відображення такий важливий напрямок здійснення кримінально-правової політики, як звільнення від кримінальної відповідальності осіб, що вчинили злочини. Останні наукові дослідження українських правознавців-криміналістів122 переконливо свідчать, що звільнення від кримінальної відповідальності на ряду з притягненням до неї стає одним з основних заходів кримінально-правового реагування на вчинення злочину. Розвиток цього напрямку навіть дозволив говорити про трансформацію принципу невідворотності покарання в принцип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинення злочину. Однак, цей важливий напрямок кримінально-правової політики не відображений у запропонованій класифікації. Адже за визначенням авторів критикованої позиції навряд чи можна стверджувати, що він охоплюється, наприклад, таким напрямком, як депеналізація діяння, оскільки в даному випадку йдеться не про пом'якшення покарання чи звільнення від нього, а про звільнення від кримінальної відповідальності. Як відомо, звільнення від кримінальної відповідальності є якісно самостійним інститутом кримінального права, відмінним від звільнення від покарання . Тому й діяльність держави щодо формування та реалізації законодавчих положень про звільнення від кримінальної відповідальності мають, на наш погляд, розглядатися як окремий напрямок кримінально-правової політики держави.

Крім того, в даній класифікації не врахований такий важливий напрямок кримінально-правової політики, як створення національних законодавчих механізмів для міжнародного співробітництва в галузі протидії злочинності. Відомо, що сучасна злочинність вже давно стала транснаціональною, подолала міждержавні та міжнаціональні кордони. Все більшого поширення набувають так звані транскордонні

"' Див., наприклад Наден О В. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за злочини в сфері обігу нарктичних засобів: питання правовідносин // Правова держава. - 2002. - № 4. - С. 80-81; СкибицькІІй В.В. Деякі проблеми звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання // Правова система України: Теорія і практика. Тези доп. і наук, повідом, наук, -практ. конф. (Київ. 7-8 жовтня 1993 р.). - К.. 1993. С. 445-446 та інші роботи.

г' Див, наприклад: Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю В Баулін, В 1 Ьорисов та ін За ред. М.І Бажанова, В В. Сташиса, В.Я. Таит. - Київ-Харків: Юрінком-Інтер - Право. 2001. С. 283.                                               '

58

злочини, тобто злочини, що вчиняються одночасно на території декількох держав. Крім того, масова світова міграція населення, відкритість кордонів і свобода пересування особи призвели до того, що одна й таж сама особа може вчиняти злочини в декількох країнах, а вчинивши їх - переховуватися від правосуддя в інших державах. Саме тому на порядку денному надзвичайно актуально стоять питання як вироблення міжнародно-правових норм, спрямованих на протидію такій злочинності, так і гармонізації національних кримінальних законодавств окремих держав з метою створення спільних механізмів, вироблення спільних підходів, створення надійних засобів взаємної допомоги в галузі протидії злочинності. Виходячи з викладеного, можна дійти висновку, шо створення надійних національних законодавчих механізмів для міжнародного співробітництва держав у сфері протидії злочинності стає одним з основних напрямків кримінально-правової політики України.

Виходячи з викладеного, уявляється за можливе виділити наступні основні напрямки кримінально-правової політики в Україні. Це:

1. Криміналізація суспільне небезпечних діянь.

2. Пеналізація суспільне небезпечних діянь.

3. Декриміналізація діянь.

4.  Звільнення від кримінальної відповідальності осіб, що вчинили злочини (депеналізація злочинів).

5.  Забезпечення міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності.

Названі напрямки кримінально-правової політики є предметом поглибленого дослідження в наступних підрозділах даного розділу.

59