1.3. Принципи кримінально-правової політики
Здійснення, тобто формування, інтерпретація та реалізація кримі-нально-правової політики в Україні підкоряється певним основним засадам, основоположним, вихідним ідеям і установленням, які називаються принципами здійснення кримінально-правової політики. Тому розуміння кримінально-правової політики не можливе без визначення принципів, на яких вона ґрунтується.
Категорія "принцип" означає основне, вихідне положення якої— небудь теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації тощо81. Заслуговує на увагу визначення М. О. Беляева про об'єктивно-суб'єктивний характер принципів, що діють у сфері політики та права. Як пише вчений, їх об'єктивність полягає в тому, що в принципах відбиваються об'єктивно діючі закономірності розвитку природи і суспільства, реально існуючи суспільні відносини, які склалися на даному історичному проміжку часу. Разом з тим, ці принципи є й категорією суб'єктивною, оскільки вони являють собою продукт свідомої діяльності людей, вони формулюються, проходячи через свідомість людей, уявляють собою сукупність ідей, які покликані спрямовувати розвиток
... 82
того чи іншого суспільного явища в сфері політики чи права .
В загальній формі принципи можна визначити як основні ідеї. Ідо відображають об'єктивну реальність і визначають зміст процесів, що відбуваються в житті, і які закріплені в різних формах - у правових нормах, наукових роботах, свідомості людей тощо. Оскільки ж кримінально-правова політика існує на перетині правової політики та політики у сфері протидії злочинності, то можна стверджувати, що принципи кримінально-правової політики мають походження як від принципів правової політики83, так і від принципів протидії злочинності в Україні.
Див.: Коробеев А И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987 С. 31.
" Беляев НА Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Издательство Ленинградскою университета, 1986. -С. 30.
М. О. Беляев, зокрема, так і писав, що будь-який вид (сфера здійснення) держачої' політики, у тому числі й "політика в області боротьби зі злочинністю" базуються на загальнополітичних принципах і принципах, характерних тільки для Шого (або ряду) напрямків політики. Виходячи з цього, він робив висновок, що основі "кримінальної' політики" лежать загальнополітичні принципи і принци-1- характерні для цього напрямку і називав ці принципи єдиними для всієї "кри-
41
Значення принципів кримінально-правової політики полягає в тому, що сам процес законотворчої діяльності, тобто процес формування кримінальної політики, повинен зламлюватися крізь призму її генеральних керівних ідей. Перш ніж об'єктивізуватися зовні у формі закону відповідні підходи до удосконалення кримінально-правового регулювання протидії злочинності, повинні оформитися "як політичні настанови і вимоги" . Слід тому погодитися з О. І. Коробєєвим у тому, що ефективність кримінально-правової політики "багато в чому визначається ступенем врахування в процесі законотворчості принципів радянської кримінально-правової політики"85. Дійсно, ці принципи не лише вказують шляхи формування та розвитку кримінального законодавства, але й стримують його в певних рамках, забезпечуючи необхідні стабільність, послідовність, спадковість та єдність правових приписів.
Значення принципів кримінально-правової політики проявляється і на рівні її здійснення. Суди та інші правоохоронні органи, орієнтуючись на ці принципи, здійснюють правозастосовчу діяльність не тільки у суворій відповідності до "букви" закону, але й відповідно до ''духу" вимог кримінально-правової політики держави. Суворе дотримання цих принципів слугує в даному випадку, як правильно стверджує О. І. Коробєєв, своєрідною гарантією правильного, безпомилкового застосування тексту кримінально-правових приписів (кримінальних законів)86.
Вченими-криміналістами не ставиться під сумнів існування принципів кримінально-правової політики. Складність, однак, полягає в тому, що розроблення проблем принципів в науковій літературі ведеться стосовно принципів або "кримінальної політики" взагалі (при чому під кримінальною політикою одні автори розуміють державну політику протидії злочинності, інші - кримінально-правову політику в широкому розумінні), або стосовно принципів кримінального права як галузі права. Очевидно, однак, що принципи кримінально-правової політики не можуть бути повністю зведені як до принципів кримінальної політи-
мінальної політики" (Див.: Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. -Л.' Издательство Ленинградского Университета, 1986.-С. 31). 84 Див/ Владимиров В А . Ляпунов Ю И. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве - М„ 1979. С. 59.
8^ Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. С. 29. 86 Коробеев А И Советская уголовно- правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун та. 1987 С. 29
42
ки, так І до принципів кримінального права, хоча й мають з ними певні генетичну єдність87. Задача, отже, полягає, перш за все, у виробленні критеріїв відбору принципів саме кримінально-правової політики, а крім того - у їх формулюванні, розкритті їх сутності та змісту.
В теорії радянського (якщо відволіктися від характерних для нього ідеологічних нашарувань) і пострадянського кримінального права вироблено розуміння принципів "кримінальної політики" як основних положень, керівних ідей, що лежать в основі протидії злочинності. Вони являють собою певні вимоги, яким мають відповідати всі заходи протидії злочинності, норми відповідних галузей права та практика їх застосування, інакше кажучи вся діяльність по протидії злочинності88.
В науковій літературі немає єдності щодо визначення переліку принципів "кримінальної політики". Так, А. С. Шляпочников відносить до них принципи законності, демократизму, гуманізму, попередження злочинності89. Ю. Г. Ляпунов - принципи демократизму, за-
7 В науці кримінального права була висловлена й інша точка зору. Так. МО Беляев писав, що "принципи радянської кримінально-правової політики, будучи закріпленими в нормах права, стають принципами кримінального права і в цій якості спрямовують діяльність відповідних органів та органіїацій по застосуванню правових норм. Ніякої' відмінності між принципами радянської кримінально-правової політики га однойменними принципами радянського кримінального права не існує". (Див.: Беляев НА Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. -Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. С. 31). 3 такою позицією, на наш погляд, погодитися не можна. Дійсно, кримінальне право є, до відомої міри, породженням кримінальної, і. зокрема, кримінально-правової політики. Однак по суті своїй воно е автономним щодо неї явищем; воно г явищем, що мас іншу змістовну характеристику, таку, наприклад, як нормативність, загальнообов'язковість, державна забезпеченість тощо. Виходячи з цього, не можна стверджувати, що принципи права (зокрема, кримінального) мають співпадати з принципами політики (зокрема, кримінальної чи кримінально-правової). Хоча не можна й заперечувати того, що в окремих випадках можливе їх перехрещення між собою.
Див., наприклад: Беляев Н.А Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-іа, 1986. С. ЗО: Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. - М: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», '999. С. 32 34: Дагель ПС. Проблемы советской уголовной политики. - Владивосток Изд-во Дальневосточного ун-та, 1982. С. 30; Коробеее А.И Советская уголовно-правовая политика, проблемы криминализации и пенализации. Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. С. 30
Див.: Шляпочников А С Ленинские принципы уголовной политики Советского ос>дарства // Советское государство и право. - 1968. № 4. - С. 64.
43
• 40 •
конності І гуманізму . М. І. Загородников - принципи партійності, законності, гуманізму, наукового підходу до вироблення політики, зв'язок політики з практикою91. В. С. Квашис - принципи законності, демократизму, законності, гуманізму та попередження злочинності92. П. С. Дагель - принципи демократизму, гуманізму, законності, поєднання заходів переконання і примусу, принцип участі громадськості у боротьбі зі злочинністю та принцип науковості. Окрім названих він також виділяє цілу низку так званих специфічних принципів кримінальної політики . А. В. Наумов - принципи попередження злочинів, невідворотності відповідальності, законності, диференційованого підходу до різних категорій злочинців, застосування альтернативних позбавленню волі заходів впливу, залучення громадськості до боротьби зі злочинністю94. А. В. Кузнецов - принципи демократизму, законності та гуманізму95. П. М. Панченко - єдність соціально-економічних, культурно-виховних та правових заходів боротьби зі злочинністю, поєднання заходів попередження, стримування та припинення злочи-
Див.: Владимиров В А., Ляпунов Ю И. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве. - М., 1979. С. 61-93.
91 Див.: Загородников Н.И Советская уголовная политика и деятельность органов внутренних дел. - М., 1979. С 65-77.
92 Див.: Квашис В Е Принципы советской уголовной политики // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 35. М., !981. С. 32.
^ Див.: Дагель ПС. Проблемы советской уголовной политики. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1982. С. 32-38. У більш ранній своїй роботі П.С Дагель виділяв більш широке коло принципів "кримінальної політики": 1) охорону суспільного і державного строю, власності, особи і прав громадян і всього правопорядку від злочинних посягань; 2) законність, 3) гуманізм; 4) попередження злочинів; 5) поєднання заходів кримінального покарання і заходів громадського впливу в боротьбі зі злочинністю; 6) караність суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом; 7) особисту відповідальність тільки винного, тобто особи, яка умисно або з необережності вчинила злочин; 8) доцільність покарання; 9) правосвідомість; 10) індивідуалізація покарання; 11) невідворотність покарання (Див.: Дагель П.С. Роль уголовной репрессии в борьбе с преступностью в период развернутого строительства коммунизма. - Л.. 1961. С. 11. Цит по: Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.'-Издательство Ленинградского Университета, 1986. - С, 31). 94 Див.; Наумов А.В. Реализация уголовного права и деятельность следователя. -Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983. С. 61.
9 Див.: Кузнецов А.В. Понятие и социальная ценность основополагающих принципов советской уголовной политики // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 40.-М., 1984. -С. 6. '
44
нів, взаємозв'язок планування, організації та координації заходів боротьби зі злочинністю, невідворотність, доцільність та диференціацію заходів боротьби зі злочинністю96. А. П, Чугаєв - принципи демократизму, законності, гуманізму, поєднання заходів переконання та примусу, участь громадськості у боротьбі зі злочинністю, боротьбу зі злочинністю на основі наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства97. М. О. Беляев - класовість, патріотизм, інтернаціоналізм, демократизм, гуманізм, законність, невідворотність покарання, економію заходів кримінальної репресії (а також цілу низку злочинів, віднесених ним до категорії специфічних)98. І. А. Ісмаїлов - принципи демократії, гуманізму, моральності, законності та науковості . С. С. Босхолов - принципи законності, рівності громадян перед законом, демократизму, справедливості, гуманізму, невідворотності пока-
• 100
рання та науковості .
М. І. Панов та Л. М. Герасіна, які чи не єдині в сучасному українському правознавстві дослідили і виділили принципи "кримінальної політики", як вони самі відзначають, "з урахуванням нових реалій, пов'язаних з розбудовою суверенних держав, які прямують до демократичної політичної системи", віднесли до них:
принцип законності як ідею, згідно з якою злочинні дії, їх кваліфікуючі ознаки, покарання та інші наслідки вчиненого злочину визначаються тільки законом;
принцип рівності громадян перед законом - утворює фундамент правового статусу громадянина правової держави та демократичного суспільства. Він передбачає, що особи, які вчинили злочин, відповідно до закону підлягають кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадово-
Див.: Панченко IIН Основные направления борьбы с преступностью и их изучение в системе вузовской подготовки работников органов внутренних дел. М., 1985. С. 42
°7
Див.: Чугаев А.II Основы дифференциации ответственности и индивидуализации наказания - Краснодар, 1985. С. 5-6.
Див.: Беляев Н.А Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Изд во Ленинградского ун-та. 1986. С. 40.
"смаилое И А Преступность и уголовная политика (актуальные проблемы бо-Рьбы с преступностью). - Баку. 1990. - С. 142.
Див.: Босхолов С С Основы уголовной политики: Конституционный, крими-
логический, уголовно-правовой и информационный аспекты. - М: Учебно-
№Ультационный центр «ЮрИнфоР». 1999. С 34-35.
45
го становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань та інших обставин;
принцип демократизму визначає широкі можливості участі громадян в реалізації завдань кримінальної політики, завдяки максимально можливій відкритості цієї діяльності, за допомогою гласності, суспільного контролю та врахування громадської думки;
принцип справедливості встановлює, що покарання та інші заходи кримінально-правового характеру, які застосовуються до особи, котра вчинила злочин, повинні відповідати характеру й суспільній небезпечності кримінального делікту, обставинам його вчинення та характеристикам особи злочинця;
принцип гуманізму проголошує, що кримінальне законодавство забезпечує, насамперед, безпеку людини і суспільства, а покарання осіб, які скоїли злочин, не мають, на меті заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності;
принцип невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа, котра вчинила злочин, повинна нести за нього відповідальність. Реалізація даного принципу вимагає ефективної діяльності органів кримінальної юстиції з розкриття та розслідування злочинів;
принцип науковості кримінальної політики полягає в тому, що при розробленні стратегії і тактики боротьби з злочинністю слід виходити з об'єктивних закономірностей та фактичного стану справи, тобто з реальних можливостей, які забезпечують досягнення максимально можливих результатів10 .
Як видно, у цьому переліку, в основному, відображені ті ж принципи, які виділялися криміналістами і в радянський період, що правда в їх сучасній інтерпретації. Разом з тим, не можна не звернути уваги й на той факт, що ні єдиного критерію виділення принципів "кримінальної політики", ні єдиного підходу до них в роботах цитованих вище авторів, на жаль, не спостерігається.
Слід однак відзначити, що більшість названих груп принципів "кримінальної політики" в цілому знаходяться в межах того переліку принципів правової політики, які виділяють та описують теоретики права. Так, наприклад, М. І. Матузов виділяє наступні "стрижневі принципи правової політики, на основі яких вона повинна розроблятися і здійснюватися": 1) соціальна обумовленість; 2) наукова обґрун-
01 Див.: Панов М, Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального бутгя // Право України. - 2001. - № 8. - С. 39.
46
тованість; 3) стійкість і передбачуваність; 4) легітимність, демократичний характер; 5) гуманність і моральні засади; 6) справедливість; 7) гласність; 8) поєднання інтересів особистості і держави; 9) пріоритетність прав людини; 10) відповідність міжнародним стандартам. При цьому, наголошує М. І. Матузов, всі ці принципи між собою тісно взаємопов'язані102.
Таким чином, принципи кримінально-правової політики, в цілому пов'язуються дослідниками цієї проблеми з принципами правової політики і, очевидно, вважаються похідними від них. На наш погляд, з таким підходом не можна не погодитися.
З іншого боку, як вже відзначалося вище, принципи кримінально-правової політики, мають певний зв'язок і з принципами кримінального права. При цьому питання визначення і описання принципів кримінального права с не менш проблемним, ніж це стосується принципів правової політики. У вітчизняній науці кримінального права й до сьогодні теоретично не вироблений єдиний узгоджений перелік принципів кримінального права. Можливо саме тому не знайшла підтримки ідея включення принципів кримінального права до чинного КК України.
Однак, очевидно, що правові принципи існують незалежно від того, отримали вони нормативне закріплення чи ні. Сформовані часом і традиціями в рамках конкретних правових систем, вони безвідносно форми їх закріплення не тільки регулюють поведінку суб'єктів права, але й упорядковують нормативний матеріал конкретних галузей права. Будучи ж регламентованими в законі, вони не просто отримують нове нормативне життя1 3, але й роблять більш видимою проблему узгодженості або неузгодженості з ними іншого галузевого нормативного матеріалу.
Очевидно, саме з цих міркувань в російській кримінально-правовій науці і був досягнутий певний консенсус у розумінні принципів кримінального права, який, в основному базувався на відомій роботі С. Г. Келіної та В. М. Кудрявцева104. У зв'язку з цим в КК Російської
Див.: Матузов Н.И. Понятие и основные приоритеты российской правовой политики // Правоведение. - 1997. - № 4. - С. 9; Матузов Н.И. Актуальные проблемы российской правовой политики//Государство и право. -2001. -№ 10. -С. 7.
Советское уголовное право. Общая часть / Под ред. Г.А. Кригера, Н. Ф. Кузне-Човой.Ю.М Ткачевского.~М.:Изд-во Московского ун-та, 1988. С. 16.
Див.: Келина С Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. -
Наука, 1988.-176 с/
47
Федерації 1996 року були нормативно закріплені принципи кримінального права, що розцінюється російськими криміналістами як позитивний крок, який має важливе практичне значення105. Зокрема, в КК РФ закріплені наступні принципи:
1) принцип законності, відповідно до якого злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом, застосування якого за аналогією не допускається (стаття З КК РФ);
2) принцип рівності громадян перед законом, відповідно до якого всі особи, які вчинили злочини, підлягають кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і службового стану, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань, а також інших обставин (стаття 4 КК РФ);
3) принцип вини, відповідно до якого особа підлягає кримінальній відповідальності тільки за ті суспільне небезпечні дії (бездіяльність) і суспільне небезпечні наслідки, що настали, відносно яких встановлена її вина, а об'єктивне ставлення в вину не припускається (стаття 5 КК РФ);
4) принцип справедливості, відповідно до якого покарання та інші заходи кримінально-правового характеру, що застосовуються до особи, яка вчинила злочин, повинні відповідати характеру і ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та особі винного, при чому ніхто не може нести кримінальну відповідальність двічі за той самий злочин (стаття 6 КК РФ);
5) принцип гуманізму, відповідно до якого кримінальне законодавство забезпечує безпеку людини, а покарання та інші заходи кримінально-правового характеру, що застосовуються до особи, яка вчинила злочин, не можуть мати на меті заподіяння фізичних страждань або приниження людської гідності (стаття 7 КК РФ).
Як видно, більшість з цих принципів є, по суті, загально-правовими, а не кримінально-правовими. Російським законодавцем тільки названа специфіка їх прояву (відображення) в конкретній галузі права - у кримінальному праві, з урахуванням, як відзначали свого часу С. Г. Келіна та В. М. Кудрявцев, предмету та методу кримінально-правового регулювання суспільних відносин106.
05 Звечаровский И.Э Современное уголовное право России: понятие, принципы-политика. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. ~ С. 38. І
36 Келина С Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. - '*•'
48
В українській кримінально-правовій науці виділення названих принципів було піддане досить різкій критиці з боку М. Й. Коржансь-кого. Він пише, що "ті положення, які називаються в уголовно— правовій (мається на увазі - кримінально-правовій - А.М.) літературі принципами, в дійсності принципами права не можуть бути визнаними. Демократизм, законність, гуманізм і справедливість це не тільки не принципи права, а взагалі найбільш поширені суспільна-філософські категорії. До права вони мають таке ж відношення, як до економіки, політики та всіх інших сфер суспільного життя"'07. Натомість він називає в якості принципів кримінального права:
1) принцип законодавчого визначення злочину;
2) принцип особистої відповідальності;
3) принцип винної відповідальності;
4) принцип суб'єктивної осудності (суб'єктивного ставлення в вину);
5) принцип повної відповідальності (повного ставлення в вину);
6) принцип переваги пом'якшуючих відповідальність обставин;
7) принцип більшої караності групового злочину;
8) принцип повного відшкодування заподіяної злочином шкоди:
9) принцип відповідності (співрозмірності) покарання тяжкості вчиненого злочину;
10) принцип економії кримінальної репресії'08.
На наш погляд, і перелік принципів, запропонований М. Й. Кор-жанським, також є вразливим для критики. Одні з названих ним принципів (наприклад, принцип переваги пом'якшуючих обставин над обтяжуючими) є, скоріше, принципом не кримінального права, а застосування кримінального права. Інші, як наприклад принцип повного відшкодування заподіяної злочином шкоди, взагалі не є кримінально-правовим, а стосується цивільно-правових відносин. В цілому ж, в запропонованому М. Й. Коржанським переліку наведені безпосередньо власні принципи кримінального права як галузі права, і не враховані так звані міжгалузеві принципи права, які мають прояв в тому числі і в кримінальному праві.
На>ка. 1988 С 62-63.
Уланський М.Й Уголовне право України. Частина заіальна: Курс лекцій. -,08 Наукова лумка: Українська видавнича група. 1996, С. 26.
Коржанськш М.Й Уголовне право України. Частина загальна: Курс ц'й. - К.: Наукова думка; Українська видавнича група. 1996. С. 26-32
49
Не вдаючись більш детально до аналізу принципів кримінального права, відзначимо, що на перетині їх з принципами правової політики (про які йшлося вище), саме й можна виділити принципи криміналь-но-правової політики. На наш погляд до принципів кримінально-правової політики слід віднести наступні основні засади, відправні ідеї, на базі яких вона має розроблятися та здійснюватися.
1. Принцип економії кримінально-правової репресії. Даний принцип полягає в тому, що кримінально-правова політика повинна здійснюватися лише в оптимально необхідних межах, не допускаючи їх перевищення. При здійсненні правотворчої кримінально-правової політики принцип економії репресії проявляється у тому, Іцо віднесеними до числа злочинних та кримінальне караних можуть бути лише ті діяння, які справді є суспільне небезпечними і протидіяти яким можна лише засобами кримінального права109. Як образно висловлюється М. Й. Коржанський, кримінальний закон - це "стратегічна зброя держави" і застосовувати її треба лише у випадках крайньої необхідності, коли інші засоби правової регламентації чи захисту недостатні або малоефективні110. Отже кримінально-правова правотворчість повинна реально стати в Україні иіііта гагіо серед інших напрямків правової політики протидії злочинності.
В сфері реалізації кримінально-правової політики (при правозасто-совчій формі її здійснення) принцип економії репресії повинен проявлятися у виборі судами таких кримінально-правових засобів впливу на особу, яка вчинила злочин, і в такому обсязі, які з найменшими затратами можуть привести до найбільшого ефекту, а саме до реалізації цілей кримінальної відповідальності та кримінального покарання. Новий КК України 2001 року достатньо недвозначно приписує правозастосувачам дотримуватися цього принципу. Так, в його Загальній частині перед розділами, що регламентують призначення покарання, поміщений розділ IX "Звільнення від кримінальної відповідальності". Така структура закону має орієнтувати суди на те, що питання про призначення покарання, його вид та розмір має ставитися
09 Див.: Коробеев А.И Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-га, 1987. С. 33.
10 Див.: Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: > Курс лекцій. - К.: Наукова думка: Українська видавнича група. 1996. С. 32.
50
тільки після того, як встановлена неможливість досягнення цілей кримінальної відповідальності і при звільненні особи від неї.
Крім того, в санкціях статей Особливої частини КК України 2001 року (на відміну від КК України 1960 року) альтернативні види покарань розташовані в порядку від найменш суворого до найбільш суворого. В цьому також знаходить свій вираз принцип економії репресії. Суди орієнтуються на те, що питання про призначення більш суворого вид}' покарання може обговорюватися ними лише після того, як була встановлена неможливість призначити особі менш суворий вид покарання.
2. Названий принцип тісно переплітається з іншим - принципом доцільності кримінально-правової політики. Він полягає в тому, що застосування засобів кримінально-правового впливу повинно співвідноситися з цілями, які стоять перед кримінальною репресією, відповідати їм. Даний принцип визначає рамки кримінальної репресії, види і характер засобів впливу на винного, а також їх вибір і застосування на практиці, забезпечує баланс між кримінально-правовим ригоризмом і надмірною лібералізацією репресії.
Кінцеву мету розробки і застосування кримінально-репресивних заходів згідно зі статтею 1 КК складають охорона прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, запобігання злочинам. Частина друга 2 статті 50 вказує на проміжні цілі даних заходів - мету покарання, якою є кара, виправлення особи, що вчинила злочин, спеціальна та загальна превенція.
Криміналізація діяння буде виправданою лише тоді, коли законодавець дійде обгрунтованого висновку щодо доцільності кримінально-правової заборони. При цьому законність повинна містити в собі найвищу доцільність (в ідеалі - все, що законно, повинно бути і доцільно). Проте, в дійсності в силу ряду причин (невідповідності заборони вимогам суспільного розвитку в питаннях кримінально-правового регулювання, недоліки нормотворчості тощо) це співвідношення іноді порушується. В результаті законне перестає в певних своїх частинах бути Доцільним. Однак порушення закону не може бути виправдане посиланням на його недоцільність. Наведене діалектичне протиріччя у відповідності з принципом доцільності має усуватися самим законодавцем шляхом декриміналізації, депеналізації, вдосконалення кримінально-юРидичної техніки.
51
В сфері правозастосування реалізація принципу доцільності кримінальної відповідальності передбачає звільнення від кримінальної відповідальності, якщо її цілей досягнуто достроково; заміну кримінальної відповідальності іншими видами правової відповідальності (адміністративної, дисциплінарної, цивільної), коли цілі кримінальної відповідальнос 11 можна досягти таким шляхом; пом'якшення покарання, якщо це допустимо за певних конкретних умов і обставин вчинення злочину; посилення кримінальної відповідальності шляхом врахування обтяжуючих обставил, які не підлягають обов'язковому врахуванню судом.
3. Принцип диференціації кримінальної відповідальності та індивідуалізації покарання. Суть його полягає в гому, що кримінальна відповідальність та покарання не повинні носити зрівняльного характеру. В сфері правотворчої кримінально-правової політики цей принцип проявляється як принцип диференціації кримінальної відповідальності, при правозастосовчій формі здійснення кримінально-правової політики даний принцип полягає в індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.
Диференціація кримінальної відповідальності здійснюється законодавцем в кримінальному законі і полягає в градації, розподілі відповідальності, в результаті чого встановлюються різні кримінально-правові наслідки в залежності від типового ступеня суспільної небезпечності злочину та особи винного1''.
Одним з найяскравіших проявів дотримання принципу диференціації кримінальної відповідальності в сучасній правотворчій кримінально-правовій політиці стало введення до КК України 2001 року класифікації злочинів за ступенем їх тяжкості (стаття 12 КК). Ця класифікація не стала самоціллю, а була проведена законодавцем через увесь зміст Кодексу, через практично всі його інститути. І в залежності від того, до якої з чотирьох груп (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких чи особливо тяжких) віднесений злочин, визначається дуже багато кримінально-правових наслідків його вчинення.
Індивідуалізація кримінальної відповідальності і покарання здійснюється на правозастосовчому рівні і полягас в тому, що особі, яка вчинила злочин, повинно буї и призначене судом покарання, яке буде справедливим, тобто відповідатиме характеру і ступеню суспільної не-
" Див : Лесниевски-Костарева ТА Дифференциация уголовной ответственнос-ти. 1 сория и законодательная практика -М.: Норма. 1998 С 52
52
безпечності вчиненого злочину та особі винного112. Кримінальне законодавство України дає судам достатні можливості для реалізації цього принципу кримінально-правової політики на правозастосовчому рівні. Так, відповідно до частини 1 статті 65 КК "суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання".
При цьому в частині 2 названої статті спеціально застережується, що "особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів".
4. Принцип невідворотності криминально-правового реагування на вчинений злочин. Даний принцип в теорії радянського кримінального права розумівся і тлумачився в роботах більшості криміналістів виключно як принцип невідворотності покарання (кримінальної відповідальності)1 3. Та й у сучасній літературі існує думку, що даний принцип кримінально-правової політики полягає в тому, що "всяка особа, яка вчинила злочин, повинна понести за нього кримінальну відповідальність"114. Однак Іце в радянський період, говорячи про принцип невідворотності відповідальності В. М. Кудрявцев та С. Г. Келіна розуміли його таким чином: "всяка особа, в дії чи бездіяльності якої встановлений склад злочину, підлягає покаранню чи інший заходам впливу, передбаченим кримінальним законом"'^5 (курсив мій - А.М.). Вони також відносили до змісту цього принципу тезу про те, що ніхто не може двічі нести кримінальну відповідальність за один і той самий злочин.
Див : Коробеев 4.И Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного >н-та, 1987 С 39
Див., наприклад. Беляев НА Уголовно-правовая политика и пути ее реализации - Л : Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. С. 46
Див Босхолов С Г Основы уголовной политики. Конституционный, криминологический, уголовно правовой и информационный аспекты. - М : Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР». 1999. С. 37.
Кудрявцев В Н, Келина С Г О принципах советского уголовного права // Проблемы советской уголовной политики. Владивосток: Изд во Дальневосточного Ун-та, 1985. С. 6-7.
53
Саме в такому розумінні - в розумінні невідворотності кримінально-правового реагування на вчинений злочин, а не в обов'язковому застосування покарання (кримінальної відповідальності) щодо особи, яка його вчинила- даний принцип і проявляється в сучасній кримінально-правовій політиці України. Його зміст на сучасному етапі е до-сгаїньо широким і він поширюється на всю кримінально-правову політику держави в широкому розумінні її значення. Що ж стосується її вузького розуміння, то відповідно до даного принципу, законодавче мають бути встановлені і практично застосовані до кожного вчиненого і виявленого злочину заходів кримінально-правового реагування -покладення кримінальної відповідальності (з призначенням покарання або без нього чи із звільненням від його відбування) або звільнення (за наявності підстав для того) від кримінальної відповідальності.
Отже, даний принцип кримінально-правової політики проявляється як при її формування (у законодавчому визначенні підстав та обсягу кримінальної відповідальності, а також підстав звільнення від неї), так і при реалізації кримінальної політики судами (шляхом реального застосування кримінальної відповідальності або звільнення від неї щодо кожної особи, щодо якої встановлено, що вона вчинила злочин). З позицій кримінальне—процесуальної політики держави цей принцип проявляється в тому, що кожен вчинений злочин має бути розкритий і мас бути встановлена особа, яка його вчинила.
Таким чином, кримінально-правова політика в Україні сьогодні здійснюється на принципах економії кримінальної репресії; доцільності; диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання за злочин; невідворотності кримінально-правового реагування на вчинений злочин. Це основні і власні (властиві саме їй) принципи кримінально-правової політики. Крім того, в сфері кримінально-правової політики мають певний прояв і інші принципи як більш загального характеру (загальні принципи права і політики -законність, демократизм, справедливість, гуманізм тощо), так і, меншою мірою, більш конкретного характеру, а саме принципи побудови та застосування кримінально-правових норм. Ці принципи не є безпосередньо принципами кримінально-правової політики, а лише тим чи іншим чином відображаються (проявляються в ній). Крім того, їх аналіз достатньо повно проведений у вітчизняній кримінально-правовій науці. З огляду головним чином на ці два фактори названі принципи в цій роботі не досліджуються.
***** ,
54
Кримінально-правова політика є складовою частиною державної політики в сфері протидії злочинності, яка здійснюється засобами матеріального кримінального права. Виходячи з цього, можна стверджувати, що кримінально-правова політика існує "на перетині" державної політики в сфері протидії злочинності та державної правової політики.
Поняття "кримінально-правова" політика необхідно розуміти у широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні цим поняттям охоплюється загалом здійснення протидії злочинності з використанням засобів кримінальної репресії. У вузькому ж значенні кримінально-правова політика саме і є політикою протидії злочинності з використанням засобів матеріального кримінального права. Саме в цьому останньому (вузькому) розумінні кримінально-правова політика і досліджується нами.
Кримінально-правова політика здійснюється в трьох формах: пра-вотворчій, інтерпретаційній та правозастосовчій. Правотворчу кримінально-правову політику здійснює законодавець - Верховна Рада України - шляхом прийняття кримінальних законів та внесення до них змін і доповнень. При цьому опосередкований вплив на право-творчу кримінально-правову політику здійснюють і деякі інші органи державної влади. Інтерпретаційну кримінально-правову політику здійснює Конституційний Суд України як єдиний орган, який відповідно до Конституції України може тлумачити кримінальні закони та вирішувати питання про їх конституційність. Правозастосовчу кримінально-правову політику здійснюють суди загальної юрисдикції, які безпосередньо застосовують кримінальний закон.
Кримінально-правова політика здійснюється на певних принципах, які мають генетичне походження від принципів здійснення правової політики в державі (в тому числі - й правової політики в сфері протидії злочинності, інакше кажучи кримінально-правової політики в широкому значенні або так званої "кримінальної політики") та принципів кримінального права. Принципами кримінально-правової політики є принципи економії репресії, доцільності, диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання, принцип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинений злочин. При цьому в сфері кримінально-правової політики мають певний прояв і інші принципи як більш загального характеру (загальні принципи права і політики - законність, демократизм, справедливість, гуманізм тощо), так і, меншою мірою, більш конкретного характеру, а саме принципи побудови та астосування кримінально-правових норм.
55
«все книги «к разделу «содержание Глав: 14 Главы: < 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. >