ВСТУП

Загальновідомо, що протягом останніх півтора десятка років в Україні мало місце стрімке зростання кількісних і якісних показників злочинності. Як свідчать результати соціологічних та кримінологічних досліджень, злочинність стала однією з найбільш актуальних проблем сучасного українського суспільства. Населення часто відчуває почуття беззахисності перед нею. І це відчуття інколи призводить громадян навіть до таких невтішних висновків, що правоохоронні органи або безсилі перед злочинцями, або діють заодно з ними. За даними окремих досліджень близько 60 відсотків потерпілих від тяжких та особливо тяжких злочинів взагалі не звертаються до правоохоронних органів1.

Однією з причин такого стану є. на наш погляд, не завжди достатньо зважена, обгрунтована, належним чином організована протидія злочинності з боку держави. Відомо, що протидія злочинності є однією з основних внутрішніх функцій будь-якої держави. І ефективність її здійснення багато в чому визначає ефективність функціонування державної влади взагалі. Слід відзначити, що усвідомлення цього факту сьогодні має місце на найвищих рівнях державної влади України. Так, у Посланні до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр." Президент України Л. Д. Кучма спеціально наголошував, що "визначальним завданням державної політики є максимальна концентрація зусиль усіх гілок влади та органів місцевого самоврядування на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження корупції та тіньової економічної діяльності"2 (курсив мій - А.М.). На наш погляд є очевидним і не потребує спеціального доведення те, що це твердження є справедливим не лише стосовно протидії корупції та тіньовій економічній діяльності, а й стосовно всіх напрямків протидії злочинності в Україні на сучасному етапі. Саме в цьому і має знайти свій

Див.: Злобина Е. Субъективная защищенность и правовая защита // Зеркало недели. - 2002. - 21 декабря.

Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України за 2000 рік // Урядовий кур'ср. - 2000. - 28 січня.

З

прояв правова, у тому числі І зокрема- кримінально-иравова політику держави у сфері протидії злочинності.

Проте, незважаючи на значну роль правової політики в сучасних умовах розбудови незалежної державності в Україні, вона ще недо~ статньо досліджена у вітчизняній науці, при чому як в юридичній, так і в політологічній. І хоча вивчення даного явища на загальнотеоретичному рівні мас важливе методологічне значення як для галузевих юридичних дисциплін так і для юридичної практики, зокрема, у різних сферах галузевої правової політики (наприклад, судової, цивільно-правової, кримінально-виконавчої тощо), саме поняття "правова політика" ще й досі залишається багатозначним і в юридичній науці застосовується в кількох різних змістовних контекстах . Проблема правової політики у теоретичному плані, зазначає академік НАН України Ю.С. Шемшученко, "знаходиться на рівні сіє 1е§,е Гегепсіа. Проблемними залишаються власне поняття правової політики, її зміст, місце у системі інших видів політики тощо"4.1 це, як видасться, невипадково. За роки незалежності України ще не визріла суспільна потреба у пізнанні такого реальною багатоаспектного і багатовимірного соціального явища, як правова політика. Держава мало і неохоче займалася проблемами правової політики як явища нового для суверенної України, значення якого для правової державності ще не усвідомлене".

Разом з тим, ефективне практичне здійснення кримінально-правової політики можливе лише на базі широких, ґрунтовних і змістовних наукових розробок у цій сфері. І якщо в радянський період проблемам кримінально-правової політики держави була присвячена чимала кількість наукових досліджень (на рівні кандидатських і докторських дисертацій, монографій, ґрунтовних наукових статей тощо), то з початку дев'яностих років минулого століття такі дослідження у вітчизняній науковій літературі практично припинилися. При цьому наявний науковий доробок з проблем кримінально-правової політики,

' Див . Коробова А.П О многозначности понятия «правовая политика» /7 Правоведение - 1999. - № 4. С. 156-165: Малька А В , Шуибиков К.В Правовая политика современной России: цели и средства // Государство и право. - 2001 - X» 7. -С. 15.

4 Див.: Шемшученко Ю Конституція України І права людини // Право України. -2001.-№8. -С. 14.

Див.: Селіванов В Правова політика України // Право України. - 2001. -№ 12. С. 8.

зберігаючи свою наукову цінність, під впливом значних трансформацій, які сталися в економічному, соціальному, політичному, правовому житті країни, поступово почав втрачати практичну придатність. Саме це й зумовило необхідність звернення у сьогоднішній час до теоретичних проблем кримінально-правової політики.

На наш погляд, необхідним є аналіз головних концептуальних положень, ідей та принципів, що стосуються кримінально-правової політики держави, з тим, щоб визначити подальші шляхи її удосконалення шляхом як модернізації чинного кримінального законодавства, так і поліпшення практики його застосування. І, слід відзначити, що такі проблеми певною мірою вже досліджувалися в кримінально-правовій науці. Значний внесок у їх розробку зробили М. 1. Бажанов, Ю. В. Ба-улін. В. П. Бахін, М. О. Беляев, Є. В. Благов, В. І. Борисов, С. С. Бос-холов, Ф. Г. Бурчак, В. А. Владимиров. Р. Р. Галіакбаров, Л. Д. Гаух-ман, О. А. Герцензон. В. К. Грищук, П. С. Дагель, О. М. Джужа. I. Е. Звечаровський, В. С. Зеленецький, А. Ф. Зелінський, І. А. Ісмаї-лов, С. Г. Келійна, М. І. Ковальов, М. Й. Коржанський, О. І. Коробе-єв, О. М. Костенко, В.М Кудрявцев, А. В. Кузнецов, Н. Ф. Кузнецова, I. П. Лановенко, Т. О. Леснієвськи-Костарєва, В. Г. Лукашевич, Ю. Г. Ляпунов, П. II. Михайленко, О. С. Молодцов, А. В. Наумов, М. 1. Огородніков, М. I. Панов, П. М. Панченко, В. В. Скибицький, В. В. Сташис. М. О. Стручков, М. С. Таганцев, В. Я. Тащ'й, В. 1. Ша-кун, Д. А. Шестаков, О. М. Яковлев та інші кримінашстів.

Крім того, в роботі також використовуються досягнення вчених — теоретиків права, конституціоналістів, цивілістів, представників інших галузевих юридичних наук, що присвячені як загальному вченню про правову політику (зокрема, це роботи С. С. Алексеева, Р. С. Бай-ніязова, А. П. Коробова, Ю. О. Крохіної, А. В. Малька, М. І. Мату-зова, І. М. Приходька. В. В. Речицького, О. Ю. Рибакова, В. Селіва-нова, В. В. Соловйова, К. В. Шундікова та інших авторів), так і проблемам правової політики в інших галузях права і законодавства (роботи Т. Ф. Мінязєвої. В. Н. Синюкова та інших авторів).

Проте, не дивлячись на велику літературу, яку отримала проблема кримінально-правової політики, багато її питань і до сьогодні залишаються, на наш погляд, спірними. Перш за все, досі не досягнуто єдності у розумінні самого поняття кримінально-правової політики, че визначені його сутнісні ознаки, по-різному розуміється її місце у протидії злочинності та співвідношення із суміжними. Крім того, не однозначно розуміється система принципів, на яких має ґрунтуватися

формування та реалізація кримінально-правової політики. Далі, мало-дослідженою запишається проблема форм здійснення кримінально-правової політики. І, нарешті, потребують нового осмислення з урахуванням реалій сьогодення проблеми формування та реалізації основних напрямків кримінально-правової політики, що зумовлює також необхідність віднайдення проблем і недоліків, що виникають при цьому, формулювання рекомендацій щодо їх припинення та усунення, а також недопущення в майбутньому.

При цьому автор усвідомлює, що сама проблематика кримінально-правової політики е достатньо широкою і всю її не можна вичерпати в рамках одного дослідження. Саме тому в цій роботі піднімаються лише основні, принципові положення обраної теми, і залишаються за її межами ціла низка інших, часткових проблем. Звичайно, ці проблеми повинні знайти своє осмислення в науці, однак це вже справа інших, подальших досліджень.

Законодавство та наукова література використані, як правило, за станом на 1 січня 2004 року.