Державно-правове творення

Маляренко В. (Голова Верховного Суду України, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України) Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду

Не говори плохого никому, Если не враг ты счастью своему. (Мірза Шафі)

Всем, кто не знает, я скажу по чести, Язык карают с головою вместе. Сдержи язык свой, голову жалея, Чем он смирнее, тем она целее. (Юсуф Баласагуні)

Політична боротьба здійснюється в багатьох формах. Однією з них є намагання певних сил дискредитувати окремі державні органи влади, в тому числі судову систему держави, суди і суддів. А дискредитація судової влади — це дискредитація законності і справедливості в державі, намагання посіяти серед людей страх і зневіру у можливості захистити себе, свої права та законні інтереси в суді.

Не так давно в ряді засобів масової інформації України було опубліковано декілька статей, в яких виключно чорними фарбами змальоване правосуддя в нашій країні. Вина за наявність недоліків у судочинстві покладається дописувачами насамперед на суддів і тільки на них. На жаль, авторам цих статей бракує об'єктивності, бажання з'ясувати дійсний стан, в якому перебуває судочинство, елементарного знання законів. Замовність таких статей видно неозброєним оком. Цих авторів відверто шкода, оскільки заради копійки чи слави вони готові ославити і рідну матір, обмазати смолою та виваляти в пір'ї й рідного батька. І перш за все їм слід сказати відомі слова: «Прости їх. Господи, бо не відають, що творять», а, крім того, щоб знати, як бути об'єктивним, прочитати цей маленький вірш:

Взгляни горе в лицо — тупа вершина

А сбоку погляди — она остра.

Иди навстречу — и гора все выше

Иди назад — и ниже все гора.

О нет, она свой облик не меняет.

Гора одна и та же — в этом суть.

А измененье от того зависит,

С какого места на нее взглянуть.

(Су Ші. Китайський поет епохи Сун. (1036—1101 pp.))

Великий Су Ші, звичайно, застосував тут поетичний прийом. Мову він веде не лише про гору, й про людей та їхні діяння. Щоб більше знати про людину, про її поведінку, можливості, щоб прогнозувати її вчинки, необхідно розглядати її з різних позицій, вивчати її тривалий час. Об'єктивний висновок потребує комплексного, всебічного і повного дослідження предмета, великих знань, чесності і неупередженості. Якщо цього потребує оцінка конкретної людини, то тим більше такий підхід має бути в оцінці діяльності установи, організації чи цілої системи установ і організацій.

Час від часу ми чуємо негативні оцінки діяльності не тільки окремих судців чи судів, але і всієї судової системи держави. На чому грунтуються ці оцінки? Чи об'єктивні вони? І чи

>>>5>>>

можна мовчки ігнорувати їх? Хто замовник цих негативних оцінок? Давайте будемо спокійно розмірковувати.

Аналізи діяльності судової системи, перевірки стану організації діяльності окремих судів, узагальнення судової практики та статистики свідчать, що судова система України, дійсно, не ідеальна, оскільки недоліки в її діяльності є. Багатьом суддям бракує професійних знань, досвіду, вихованості, об'єктивності при прийнятті рішень. Не кожний суддя має добрі організаторські здібності та високе почуття відповідальності. Але треба усвідомлювати, що судова система України, її судді і працівники судів (як і в кожній державі) — це плоть від плоті суспільства, його складова частина зі всіма його хворобами. Проблеми судочинства породжуються в першу чергу суспільством, а не «поганими» судцями. Важко уявити державу, в якій би інженери, агрономи, журналісти, вчителі, лікарі, трактористи, доярки, народні депутати і т.д. були «хороші», а судді «погані» чи навпаки. Вони всі походять від одних прабатьків, усі дихають одним повітрям, виховані однією шкільною системою, перебувають під впливом політики, економіки, права та моралі, які існують у державі. Кожна конкретна сім'я, яка породила суддю, не завжди спадково суддівська, вона породжує і журналістів, і представників інших професій. І якщо хтось із журналістів чи інших осіб вважає, що він кращий за суддів і має право на них дивитись «зверху», то йому доречно тут нагадати слова класика дохристиянської давньогрецької поезії Демодока. Він казав:

«Хиосцы, — не тот или этот, —

а все, кроме Прокла, дурны;

но из Хиоса и Прокл».

«Все киликийцы — прескверные люди;

Среди киликийцев Кинир пишь хорош;

Но — киликиец и он!»

«Каппадокийца ужалила злая ехидна

и тут же мертвой упала сама,

крови зловредной испив»[1].

1.  Античная лирика. — Москва: Художественная лит-ра, 1968. — С. 202.

Хай кожний обдумає цю вічну мудрість і знає, що і Президент, і Уряд, і судді є його частинкою, вони всі багато в чому схожі на нього, і тому, щоб усі урядовці, судді, прокурори тощо були «хороші», треба починати із себе.

На жаль, значна частина наших громадян, умовно кажучи, не завжди переходить дорогу на зелене світло світлофора, а в більшості випадків тоді і там, де заманеться, але коли йдеться про інших, і особливо про тих, хто судить чи керує, тут принциповість стовідсоткова — і вони, і їх дії повинні бути бездоганні. Шановні! Але ж вони всі вами обрані із вашого середовища. А це середовище породжує не тільки винахідників, вчених, політиків, воно, хоч і гірко це визнавати, щороку дає в середньому тільки зареєстрованих 500 тис. злочинів та більше двох з половиною мільйонів судових справ про адміністративні правопорушення. Помножте це на 10 і зрозумієте, що за кожних десять років більше 30 млн. громадян фіксуються у відповідних правоохоронних протоколах як правопорушники. А якщо врахувати те, що не при кожній крадіжці курки чи мішка картоплі і взагалі крадіжці чи іншому нещасті людина біжить до райвідділу МВС, щоб зареєструвати цей факт, і не всі неплатники податку виявляються, і не всі порушення правил торгівлі, мисливства, рибальства, дорожнього руху тощо фіксуються, і не всі хабарники отримують хабарі в присутності понятих, а зґвалтовані не спішать обнародувати цей факт тощо - тобто, що латентна складова правопорушень набагато вища від зафіксованої, то взагалі є над чим замислитись.

Але давайте про суд і судову систему. Хотілося б, щоб правосуддя наше було бездоганним. Але, як уже багато разів говорилося, цьому, крім іншого, не сприяють недостатнє фінансове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення судів та суддів, невирішеність соціальних і багатьох інших проблем, у тому числі і проблем, пов'язаних з підготовкою і підбором кадрів. На якості та оперативності правосуддя позначаються аналогічні проблеми органів дізнання і досудового слідства, прокуратури та адвокатури. Крім того, не кожний громадянин є законослухняним і виконує всі ті розпорядження, які виходять від суду. Ці та безліч інших обставин в окремих випадках призводять до порушень строків розгляду справ та інших процесуальних строків, винесення рішень, які не відповідають вимогам закону, невиконання судових рішень, до інших негативних явищ.

Величезне значення для нормальної ефективної діяльності суду має застосовуваний закон, його чіткість та ясність, логічна послідовність і узгодженість з іншими нормативними

>>>6>>>

актами. На жаль, багато законів, які приймаються в умовах політичної, а іноді й кулачної боротьби, коли перемагають не здоровий глузд, виваженість і об'єктивність, а емоції та політичні чи бізнесові інтереси, не завжди відповідають цим якостям. Суди все частіше перебувають під шаленим тиском замовленої преси, оплачених вуличних пікетувань, в лещатах конкуруючих політичних блоків та угруповань. В цих умовах, хоч за законом суддя незалежний і підкоряється лише закону, життєві обставини зв'язують його по руках і ногах, і він знає, що в багатьох випадках, навіть якщо вчинить відповідно до закону, буде страждати, оскільки його принциповість позначиться якщо не на ньому, то на його близьких, дружині чи дітях. Такі приклади непоодинокі.

Скромна заробітна плата, не завжди пристойні умови на робочих місцях та вдома (із 837 приміщень судів більше 300 не придатні для здійснення правосуддя, а кожний восьмий суддя не забезпечений житлом), надзвичайні, ніколи ніким не вивчені та не оцінені стреси, які переносить суддя, постійне перебування в зоні конфліктів між людьми, які звертаються до суду, фізичні перевантаження від непомірної кількості справ не спонукають до оптимізму.

Не випадково, що за наведених обставин мало бажаючих працювати суддями. Як відомо, на сьогодні із 7515 суддів за штатом 1490 суддівських посад вакантні і особливої черги для їх заповнення немає. Це симптом, який спонукає до запитання. Чому так? А тому, що суди на сьогодні працюють у жорстких, а значна їх частина — в надто жорстких умовах, які не відповідають вимогам судочинства.

Разом з тим слід сказати, що в цих умовах судова система України в цілому все ж таки успішно виконує свої обов'язки. У 2002 р. до судів по першій інстанції надійшло понад 5 млн. справ, що на 1,8 млн., або на 54,4% більше, ніж у 2001 p., а лише в першому півріччі 2003 р. надійшло майже 2,8 млн. справ. Кожному судді в середньому по державі в місяць надходить на розгляд понад 100 справ. Це неймовірно багато. Саме з цих, а також безлічі інших причин, в тому числі через неявку учасників процесу до суду, 10,8% кримінальних справ та 19,5% цивільних справ (у першому півріччі 2003 р. відповідно 9,2% і 19,4%), а не більшості, як заявляють окремі особи, призначені до розгляду з порушенням передбачених законом строків. Верховний Суд України нині вводить в дію всі передбачені законом механізми, щоб і ці відсотки зменшити до мінімуму.

В апеляційному і касаційному порядку минулого року було скасовано і змінено 4% постановлених вироків у кримінальних справах та 1,5% рішень у цивільних справах (у 1 півріччі 2003 р. відповідно 4,2% і 2,0%). Зрозуміло, що це багато і треба вживати заходів, щоб якість судових рішень була кращою та щоб вимоги закону виконувалися якнайчіткіше. Але і заявляти, що в Україні немає правосуддя, ці цифри не дають підстав.

Який вигляд має правова система України на фоні інших країн Європи, найяскравіше видно з інформаційно-статистичного повідомлення Європейського суду з прав людини, опублікованого у журналі «Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 1 (17) 2003», який видає Українська правнича фундація (стор. 227—232). Згідно з цим повідомленням, за 2002 р. із 44 країн Європи на розгляд зазначеного суду надійшло 30828 заяв, у тому числі з України — 2549, Польщі — 4173, Італії — 1304, Росії — 4006, Німеччини — 1668, Франції — 2789 тощо. В той же час справ, в яких встановлено принаймні одне порушення Конвенції, виявлено: щодо України — 1, Франції — 61, Італії — 325, Польщі — 20, Німеччини — 6, Великобританії — 30, Туреччини — 54 тощо. Аналогічно в 2001 р. із 683 справ, в яких Європейський суд знайшов принаймні одне порушення Конвенції, із справ, які надійшли з України, не знайдено жодної. В той же час із тих, що надійшли з Франції — 32, Туреччини — 169, Італії — 359, Німеччини — 13, Польщі — 17, Великобританії — 19 таких справ тощо. У 2003 р. ці цифри дещо змінилися, але офіційних даних поки що немає.

Звичайно, тільки на цих цифрах не можна будувати уявлення про дотримання прав і свобод людини в Україні та її правосуддя, але й заявляти, що в Україні з цією проблемою гірше, ніж в інших країнах, не можна. Судова система має той вигляд, який дозволяють умови політичного та економічного життя країни, і треба не охаювати її, не малювати її образ тільки чорними фарбами, а намагатися допомогти їй у її становленні.

Слід звернути увагу на те, що судова система України поступово гуманізується. Так, якщо до позбавлення волі було засуджено у 1999 р. — 37,5% осіб, у 2000 р. — 35,9%, а в 2001 -37,2% від усіх засуджених, то у 2002 р. уже 31,4%, а в першому півріччі 2003 р. — 30,8%.

>>>7>>>

Якщо у 2001 p. було звільнено від покарання 32016 осіб, то у 2002 р. 105488, осіб, в тому числі з випробуванням — 100192 особи (у 1 півріччі 2003 р. відповідно 56521 і 54916 осіб). Збільшилась кількість осіб, засуджених до штрафу, громадських робіт та інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Тобто судова система України все більше орієнтується на європейські стандарти.

Авторитет судової влади в суспільстві насамперед залежить від ефективності правосуддя, спроможності суддів захистити права та свободи громадян, від професіоналізму та моральності представників судової влади. Аналіз судової статистики та узагальнення судової практики дають підстави з повною відповідальністю заявити, що судова система України стає все більш авторитетною, оскільки кількість звернень людей до суду за захистом своїх прав та свобод постійно збільшується, тобто люди все більше довіряють саме судові.

На жаль, авторитет суду підривається тим, що не всі судові рішення своєчасно виконуються органами виконавчої влади. І це не вина судів чи суддів, оскільки виконання судових рішень здійснюється Державною виконавчою службою, яка входить до системи органів МЮ України, та Державним департаментом України з питань виконання покарань.

У цьому явищі, як в краплі води, виявляється вся слабкість нашого державного апарату. Що стосується професіоналізму та моральності представників судової влади, то відповідні правові механізми, які існують в Україні, зорієнтовані на те, щоб працювати суддями йшли кращі представники суспільства. Наскільки це вдається на практиці — важко сказати. У всякому разі з 6 тис. суддів, що працюють сьогодні в Україні, за останні роки 3560, в тому числі майже всі судді Верховного Суду України, пройшли процедуру безстрокового обрання у Верховній Раді України, яка супроводжувалася перевірками кожної заяви чи скарги, і отримали у народних депутатів, а отже — і у народу вотум довіри.

Верховний Суд України шляхом підготовки постанов Пленуму з роз'яснень законодавства, публікацій узагальнень судової практики та аналізів судової статистики, судових рішень, шляхом проведення семінарів із суддями, інших заходів інформаційного характеру робить усе для підвищення рівня професіоналізму суддів. Постійні планові та позапланові вивчення стану організації здійснення судочинства судами нижчого рівня з виїздом на місце з наступним розглядом результатів цього вивчення на засіданнях Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України спонукають суддів до того, щоб закон застосовувався чітко і поведінка судді відповідала його високому статусу в державі. Треба звернути увагу, що вивчення стану організації здійснення судочинства в регіонах з виїздом на місця Верховний Суд України почав запроваджувати лише починаючи з кінця 2002 р.

Кваліфікаційні комісії суддів у регіонах та Вища кваліфікаційна комісія суддів України, ради суддів у регіонах та Рада суддів України, Вища рада юстиції у відповідності з повноваженнями та компетенцією розглядають кожну скаргу на дії та бездіяльність судді, що спонукає останнього до належної поведінки. Зрозуміло, що всі ці органи повинні оберігати суддю від необгрунтованих обвинувачень і не травмувати його психіку безпідставно. Але якщо він допустить вчинок, який ганьбить честь і гідність судді, підриває авторитет судової влади, то і суддівське середовище, і зазначені органи роблять усе, щоб позбавити його посади. Так, у ході вивчення стану організації здійснення судочинства в Рівненській області було встановлено, що суддя Корецького місцевого суду Г. нехтує законом, чим підриває авторитет судової влади. Суддівське середовище відразу вжило всіх заходів до того, щоб позбавити його посади, і Указом Президента України від 15 липня 2003 р. він був звільнений з роботи. За перше півріччя 2003 р. звільнено з посади двох суддів за порушення присяги і трьох суддів у зв'язку із засудженням за вчинені злочини та набранням вироками законної сили. Впродовж 2002 р. 52 судді було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги і 10 суддів звільнено з посад за такі порушення. За 2002 та 2003 р. відмовлено у безстроковому обранні 12 суддям, у зв'язку з чим вони звільнені з посад за закінченням строку повноважень. Тобто в державі є механізми для очищення суддівського корпусу від «скверни», що є серйозним аргументом на підтримку в суддівському середовищі відповідної дисципліни.

Разом з тим тривала невирішеність державою проблем підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів, недоліки в підготовці юристів та підборі спеціалістів на посади суддів, надзвичайна складність і заплутаність правового механізму по очищенню судів від суддів, які дискредитують суддівський корпус, відсутність постійного контролю за відповідним професійним рівнем суддів та їх моральними якостями гальмують підвищення ефективності та авторитетності судової системи України. На жаль, саме невирішеність цих проблем

>>>8>>>

дає підстави вести мову про ліквідацію інституту безстрокового обрання суддів на посади, хоча без вирішення цих проблем і десятилітній строк повноважень суддів не є панацеєю, і тому їх вирішення є нагальною необхідністю.

Ні для кого не є таємницею, що сьогодні в нашому суспільстві уже немає сфер, які б не підпадали під юрисдикцію суду. Багато в чому саме від суду залежить, бути конкретному кандидату президентом держави, депутатом чи не бути, бути партії чи ні. Суди мають право поновити на роботі і міністрів, і прокурорів. Більша частина великих підприємств сьогодні функціонує на правовій основі, яка визначена рішеннями судів. Половина бюджету держави формується з урахуванням рішень судів. Інвестиційна політика в державі значною мірою залежить від рішень судів.

Європа і Америка, як відомо, визначають свою політику щодо нашої країни виходячи з трьох критеріїв — рівня демократії, ринкової економіки і верховенства права, яке залежить від становища, в якому перебувають суди, їх захищеності і незалежності, становища фізичної і юридичної особи в суді. Мільйони людей, тисячі юридичних осіб сьогодні розв'язують свої проблеми саме в судах. Тобто сьогодні в Україні суд — це особливий орган влади з особливими повноваженнями і особливою значимістю. Сьогодні кожна політична чи бізнесова сила в державі, усвідомлюючи це, хоче мати вплив на суди і суддів. Думаю, що не треба пояснювати, як в такій ситуації має реагувати суспільство і державний апарат на проблеми судів, якщо хотять, щоб вони не політизувались, не корумпувались, не дезорганізовувались, не піддавалися впливу, а вирішували всі справи відповідно до закону так, як належить у демократичній правовій державі. В першу чергу треба, щоб проблеми судів розглядались і вирішувались не хаотично і спорадично, а згідно з чіткою програмою, комплексно і системно, після ґрунтовного їх вивчення. Інакше ми постійно будемо забігати вперед, а потім повертатись назад, будемо смикатись у різні боки, як це відбувається із судом присяжних, Касаційним судом України, переглядом справ, безстроковим обранням суддів. Прикладів можна навести багато.

За останні роки в реформуванні судової системи зроблено чимало. Конституцією закріплена самостійність судової влади та основні засади її здійснення. Законом «Про статус суддів» утверджено високий статус судді, його особливе матеріальне і соціальне становище. Законом «Про судоустрій України» реалізовані конституційні принципи територіальності та спеціалізації в побудові судової системи, розроблені механізми призначення та звільнення суддів. Передбачені та сформовані самоврядні інститути суддівства. Створена Державна судова адміністрація, яка поступово набирає необхідної сили. Кабінетом Міністрів України розроблена програма виведення судової системи із кризи. Аналогічні програми має кожна обласна адміністрація. Поступово збільшується заробітна плата суддів та працівників апарату судів. Зростають асигнування на здійснення правосуддя. Значна кількість судів отримала нові приміщення, та ремонтуються існуючі. Вживається багато інших заходів, спрямованих на поліпшення матеріально-технічного, фінансового, інформаційного та організаційного забезпечення судової діяльності. Тобто держава поступово змінює своє ставлення до судової гілки влади.

Але судовій системі все ще далеко до вирішення всіх проблем. І на цьому спекулюють окремі політичні сили.

Яким же чином формується громадська думка щодо оцінки діяльності судів? Оскільки законні і обгрунтовані судові рішення, які постановлені відповідно до вимог закону, як правило, мало хто обговорює в засобах масової інформації, то в першу чергу вона формується виходячи з помилкових судових рішень, які інколи ухвалюють суди, тяганини, що іноді допускається, безтактності та грубощів, які все ще трапляються в окремих судах. У цих випадках окремий факт заінтересованими особами використовується як підстава для узагальнень, для того, щоб кидати тінь на все правосуддя. Тому суди повинні приділяти максимум уваги забезпеченню законності як у матеріальному, так і процесуальному плані при розгляді кожної справи. Маючи справу зі специфічними людьми, судді і працівники судів у всіх випадках повинні бути витриманими і ввічливими, не відповідати грубощами на грубощі. Треба усвідомлювати, що висока культура поведінки — це один з найважливіших чинників, який підносить авторитет суду, суддів та працівників судів.

У відповідності з Європейською хартією про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р. судді при виконанні своїх обов'язків повинні бути доступними і діяти з повагою щодо осіб, які до них звертаються. Вони мають клопотатись про підтримку високого рівня компетентності, необхідної для вирішення справ у кожному конкретному випадку, оскільки від

>>>9>>>

рішення судді залежить гарантія прав особи. Слід знати, що у світі суд та його приміщення сприймаються як храм божий, оскільки саме там ухвалюються рішення, не підвладні жодній іншій владі. І в Україні в старі часи завжди було так. Для переконання можна послатись на «Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743». У відповідності з цим надзвичайно авторитетним історичним нормативним актом суворих кримінальних покарань за неповагу до суду зазнавали не тільки ті, що дозволяли собі образити чи принизити суддю або суддівського працівника усно чи письмово, а й ті, що грубо, нетактовно поводилися в самому приміщенні суду. І тому судді мають вимагати і від себе, і від відвідувачів та інших осіб, у тому числі і з допомогою сили закону, відповідної високої поваги до суду.

Характерною особливістю нашого часу є те, що оцінка діяльності судової системи часто залежить від результату розгляду окремих так званих резонансних справ, в яких заінтересовані певні політичні сили. При вирішенні такої справи на їх користь вони мовчки радіють, а при поразці в суді замість того, щоб проаналізувати правові причини поразки та використати всі матеріальні і процесуальні правові можливості у відповідних апеляційних та касаційних судових інстанціях, ці політичні сили інколи вдаються до примітивного тиску на судову систему шляхом обвинувачень її у засобах масової інформації у всіх смертних гріхах, шляхом образ та принижень суддів.

При оцінці судової системи треба знати, що немає на Землі країни, в якій би всі були задоволені судом. Справа в тому, що як «не всех коней в байге награда ждет» (байга -спортивне змагання казахів), так і в судовому змаганні не кожний виходить із нього переможцем. До суду, як правило, приходять дві сторони. І кожна вважає, що саме на її бік повинен стати суд. Але ж це принципово неможливо. А тому виникають незадоволення судом і всілякі плітки та нісенітниці про суддів. Уявимо собі становище людини, яка переконала себе і своє середовище, що вона має «виграти» процес, але «програла» його. Саме той, хто завідо-мо неправий або не має доказів своєї правоти, не знаходить аргументів для переконання суддів і вдається потім до всіляких інсинуацій, щоб виправдати себе в очах оточуючих. Згадаймо сюжет із Біблії, коли до Соломона як судді прийшли дві жінки, щоб він вирішив долю дитини. Кожна з них заявила, що новонароджена дитина належить їй. Але ж одна із них сказала неправду, оскільки задушила уві сні свою дитину. А друга доказів своєї правоти не має. Як бути Соломону? Він запропонував розділити дитину навпіл і віддати кожній із жінок одну частину. Жінка, що задушила свою дитину, погодилась із цим. Друга закричала, щоб дитину віддали першій жінці, аби лише вона залишилась живою. Соломон віддав дитину другій жінці, оскільки зрозумів, що то була дійсно мати дитини.

А тепер продовжимо самі біблійний сюжет. Думаю, що небагато знайдеться людей, які були б упевнені в тому, що перша жінка, якій дитина не дісталась, відразу ж розкаялась і стала переконувати і себе, і своє оточення, що вона, м'яко кажучи, не мала рації. На це здатна далеко не кожна людина, і та, що не вирішує в суді своїх проблем, ймовірно свята людина. Жінка, котра погодилась на вбивство чужої дитини, явно не свята. Щоб реабілітувати себе в очах оточуючих, вона, мабуть, скаже, що Соломон поганий суддя і не розібрався в ситуації або його купили. Це найбільш поширені і сьогодні аргументи таких же людей, як і описана в Біблії жінка. Біблія — вічна книга, і там випадкових, малозначущих сюжетів, які не розкривають суті людини і її психології, немає. А тепер уявіть, що таких людей до суду щорічно приходять мільйони. Саме вони, а також мільйони тих, яких суд щорічно засуджує за кримінальні злочини чи адміністративні правопорушення, та їх оточення створюють негативну громадську думку щодо суду.

Звичайно, їсти хліб хочуть і журналісти. Абсолютна більшість з них заробляє його чесною працею і об'єктивністю. Але і журналісти, як і судді, походять від одних прабатьків і виховані в одному суспільстві. Окремі з них заробляють на хліб, збираючи плітки, вигадки, на свій розсуд трактуючи той чи інший закон, те чи інше судове рішення, відстоюючи позицію лише однієї сторони, і подають цю «смажену печеню» на сторінки засобів масової інформації, підриваючи авторитет суду і суддів, створюючи їм негативний імідж. Вони розраховують на безкарність, а найвірогідніше не знають або не хочуть знати, що суд — це єдина структура в державі, авторитет якої має бути бездоганним і тому підтримується силою закону. Зокрема, відповідно до ст. 129 Конституції України за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності. Ця відповідальність передбачена ст. 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Проблема лише в тому, що зазначена стаття не часто застосовується, і суддям це слід врахувати. Судді повинні захищати себе та суд від об-

>>>10>>>

раз, принижень і всілякого бруду. До цього їх зумовлює названа конституційна норма, необхідність підтримання високого статусу та авторитету суду як єдиної гілки державної влади, що має врівноважувати суспільство та інші гілки влади, спонукати всіх до виконання законів як джерела найвищого блага в суспільстві.

У відповідності зі ст. 14 Закону «Про судоустрій України» та ст. 11 Закону України «Про статус суддів» органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї, і тому суди мають спонукати всіх до виконання цього обов'язку.

Не повинні посягати на авторитет суду та незалежність суду і самі судді. Не можна обійти мовчанням той факт, що в останні роки окремі судді, не погоджуючися з рішенням вищестоящих судів, намагаються через засоби масової інформації довести, що не вони, а вищестоящі судді помилились при прийнятті того чи іншого рішення. І при цьому, входячи в раж, не зупиняються перед приниженнями та образами вищестоящих суддів. Як правило, підбираючи тенденційно, однобоко факти, наводячи сумнівні докази і аргументи, намагаються показати себе у кращому світлі порівняно із суддями, які піддаються критиці. Мені можуть сказати, що кожний суддя має право на захист своєї позиції та думки. Так. Але є поняття і суддівської етики. Згідно з Європейською хартією про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р. судді повинні утримуватись від вчинків, дій або висловлювань, які здатні внести сумніви у впевненості в тому, що вони неупереджені та незалежні. Аналогічні норми передбачені І в Кодексі професійної етики судді України: суддя не може піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили (ст. 6).

В жодному процесуальному кодексі не передбачено можливості судді оспорювати рішення вищестоящого суду. Критика суддею рішення вищестоящого суду може сприйматись як його заінтересованість у справі, оскільки для такої критики є учасники процесу. Крім того, звернення до засобів масової інформації, до читачів та громадськості по конкретній справі є своєрідним тиском на вищестоящі суди, посяганням на їх незалежність, що заборонено законом. Судді, які вважають за необхідне вирішувати проблеми в конкретних справах саме таким чином, підривають авторитет судової влади, не мають самоповаги.

Кожен обвинувачений, підсудний, потерпілий, кожна людина, що звертається до суду чи судді за захистом своїх прав, законно розраховує на компетентність, незалежність і неупередженість суду. Ніхто не має права підривати впевненість у такій компетентності, незалежності і неупередженості суду. Кожний член суспільства має бути заінтересованим у тому, щоб суд і судді мали такі якості, а кожний суддя повинен дбати про те, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (ст. 12 Кодексу професійної етики судді України). Слід сказати, що в наш час нація, яка не дбає про високий авторитет свого суду та про повагу до нього, не має перспектив позитивного розвитку. Разом з тим об'єктивна, обгрунтована критика діяльності судів і суддів є корисною. Вона була, є і повинна бути, оскільки, крім інших чинників, спонукає до чіткого виконання закону, дисциплінованості та порядності суддів та працівників судів.

>>>11>>>