Костицький В. (член-кореспондент Академії правових наук України, професор) Екологічна функція держави та економіко-правовий механізм охорони довкілля

Коріння появи сучасних екологічних проблем міститься у свідомості людей та у сфері економіки. Ці дві сфери рівною мірою впливають на стан довкілля через складну мережу опосердковуючих зв'язків і механізмів. Зрозуміло, що перехід до сталого розвитку неможливий без подолання певних стереотипів у свідомості людей. Проте так само є очевидним й інше — вирішити екологічні проблеми неможливо без чіткого визначення місця і ролі економічних інтересів людей, їх синхронізації з екологічними імперативами.

Тривале ігнорування економічних важелів охорони довкілля на фоні зниження ефективності адміністративних можливостей обумовили потребу в пошуках збалансованої екологічної політики на основі поєднання як адміністративних, так і економічних механізмів охорони довкілля. Екологічна політика у вигляді екологічної стратегії та екологічної тактики виступає формою реалізації екологічної функції держави. Екологічна політика є вираженням форм і способів здіснення екологічної

функції держави у конкретних історичних умовах конкретними політичними системами. Тому важливим для оцінки ефективності екологічної політики є аналіз екологічних платформ тих чи інших політичних сил і політичних партій, особливо у передвиборчий період. Проведений нами такий аналіз свідчить, що в Україні зберігається тенденція формування політичними партіями своїх екологічних пріоритетів скоріше як данини прагненням виборців, за якою не проглядаються реальні пла-ни[1].

Екологічна функція держави є засобом реалізації її обов'язку перед громадянським суспільством, закріпленим у Конституції України (стаття 16). Тому держава зобов'язана забезпечувати фінансування екологічних витрат як за рахунок впливу на забруднювачів довкілля та природокористувачів, так і за рахунок бюджету.

Екологічна функція держави почала особливо виокремлюватися в останні десятиліття, що пов'язано з прогресуючим погіршенням стану навколишнього природного середовища планети. Ця функція об'єктивно (адже планета єдина) виходить за межі держави, стає

>>>148>>>

спільною для всіх держав. Нині укладено багато міжнародних угод про захист довкілля (рослинного світу, атмосферного повітря тощо)[2]. Вперше про це обгрунтовано написали О.С.Колбасов та Ю.С.Шемшученко[3]. Нині це є тим більш актуальним з огляду на глобалізацію екологічних проблем, протистояти яким спроможні високоорганізовані та добре координовані державно-організовані суспільства, що відстоюють спільні цивілі-заційні цінності та рухаються одним шляхом розвитку.

Екологічні цілі суспільного розвитку повинні розглядатися як однопорядкові поряд з економічними інтересами. Саме з цього виходить і сприйнята більшістю країн світового співтовариства концепція сталого розвитку. Вона, як відомо, грунтується на тому, що економічний розвиток не може здійснюватися на довгостроковій основі, якщо природоресурсна база вичерпується та погіршується. Водночас не можна забезпечити повноцінної охорони довкілля, коли економічне зростання не враховує власне економічних, матеріальних та інших втрат, пов'язаних з деградацією природного середовища.

У юридичній науці та в законодавчих актах з питань охорони довкілля немає єдиного визначення всього комплексу елементів, які б спрямовувалися на охорону довкілля. Так, у спеціальній літературі можна зустріти терміни «державно-правовий механізм охорони довкілля», «економічний механізм охорони навколишнього природного, середовища» (зокрема, у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища»), «екологічний правопорядок» тощо. Оптимальним вважаємо термін «економіко-правовий механізм охорони довкілля» [4]. Тут насамперед поєднуються як власне економічні регулятори, так і правові чинники. Зазначений механізм передбачає організаційно-правову, інституційну, функціональну та економічну (ресурсну) сторони (елементи).

Організаційно-правова сторона даного механізму включає в себе сукупність правових норм, вміщених у відповідних законодавчих актах, спрямованих на забезпечення охорони довкілля у правовій формі. Інституційна сторона охоплює собою систему органів державної влади та місцевого самоврядування, які прямо чи опосередковано беруть участь в охороні довкілля відповідно до покладеної на них компетенції. Функціональна сторона економі-ко-правого механізму охорони довкілля охоплює сукупність функцій з охорони природного середовища, що їх виконують зазначені органи влади у межах, встановлених актами чинного законодавства. Нарешті, економічна сторона цього механізму являє собою сукупність економічних регуляторів, визначених законодавством і спрямованих на забезпечення охорони довкілля. В єдності всі ці елементи становлять явище, яке охоплюється поняттям «економіко-правовий механізм охорони довкілля», який надає державній політиці у цій сфері чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності. Він тісно пов'язаний та закономірно залежить від економічної, політичної, правової, культурної систем суспільства, від особливостей побудови та функціонування державного механізму, а також від еколого-правової культури суб'єктів права.

Створення дієвого економіко-правового механізму охорони довкілля в Україні, таким чином, залежить від розв'язання комплексу проблем. Миттєве їх вирішення за жодних умов є неможливим. Це дає підстави стверджувати, що розроблення і запровадження адекватного економіко-правового механізму охорони довкілля — поетапний, поступовий, довготривалий процес, який проходитиме одночасно і паралельно з процесом становлення й розвитку економічної, політичної та правової систем в Україні і пов'язаний з прийняттям Екологічного кодексу та реформою державного апарату.

Використана література:

І.КостицькийВ.В. Політичні партії в системі «громадянське суспільство і держава» // Право України. — 1995. — № 12; й о г о ж: Процеси державотворення — складові розвитку багатопартійності в Україні (політико-правовий аналіз). — Київ, 2002. — 60 с.

2.  Ч и р к и н В.Е. Современное государство. — М.: Международные отношения, 2001. — С. 203.

3.  Колбасов О.С. Экология: политика — право. — М.: Наука, 1976; Шемшучен-к о Ю.С. Организационно-правовые вопросы охраны окружающей среды в СССР. — К.: Наукова думка,  1976; Мухамеджанов Б.А. Экологическая функция советского государства. — Алма-Ата, 1990.

4.  Бринчук М.М. Введение в экологическое право. — М.: Академический правовой ун-т при Институте гос-ва и права РАН, 1996. — С. 24.

>>>149>>>

Досвід, що заслуговує на увагу