Єрмоленко В. (Національний аграрний університет) Щодо відмінностей між об'єктом правовідносин і об'єктом права

Стрімкий розвиток сучасного цивільного законодавства вимагає серйозного теоретичного обгрунтування понятійного правового апарату та дослідження взаємозв'язку і взаємодії між правовими категоріями. Розвиток суспільних відносин супроводжується постійним переосмисленням ролі права в механізмі соціального регулювання. Важливим з даної точки зору є визначення кола суспільних явищ і цінностей, на які право чинить вплив і які підпорядковуються цьому впливові, а також дослідження засобів, що забезпечують процес правового регулювання. Досить часто об'єкт права ототожнюється з об'єктом правовідносин, але в цьому випадку поняття права зводиться до сукупності правовідносин, що є неправильним, адже останні виступають лише складовою частиною механізму правового регулювання. На сьогодні відсутня єдність в теоретичних поглядах на об'єкт права, що призводить до суперечностей у правотвор-чій діяльності та в практиці застосування законодавства.

Завданням даної статті є визначення шляхом аналізу сучасних теоретичних концепцій щодо об'єкта права підходу до вирішення названої проблеми. Результати дослідження застосовуватимуться для подальшого розвитку цивілістичної теорії і в практиці правовідносин.

В дослідженні даного питання виходитимемо з концепції, що об'єктом правовідносин є матеріальні та нематеріальні бла-га[1]. Закономірно постає питання: що ж є об'єктом права? Аналіз теоретичних досліджень даного питання дозволив згрупувати їх результати в наступних напрямах: 1) об'єктом права виступають суспільні відносини, причому кожна галузь права врегульовує певну сукупність однорідних відносин, які складають предмет науки цієї галузі пра-ва[2, 75; 3, 25-26; 4, 82; 5, 17]; 2) об'єктом права є матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких вникають правовідносини^,

212]; 3) об'єктом права виступає поведінка людей[7, 669-670; 8, 66].

Останній підхід, що визначає як об'єкт права поведінку людей, має поки що декларативний характер на рівні категоріального визначення понять. Нині відсутнє теоретичне обгрунтування поведінки людей як об'єкта права та її співвідношення з суспільними відносинами. Тому при дослідженні даного питання спиратимемось на загальні результати досягнень філософської та юридичної теорії.

Деякі з названих вище підходів називають суспільні відносини не об'єктом, а предметом права. Об'єктом є реальне явище, на яке спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Предмет науки полягає у відтворенні емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення найбільш важливих, з практичної точки зору, закономірностей і відносин цієї реальності[9, 7]. Отже, предметом науки виступає абстрактна модель об'єкта дослідження. В даному контексті можна говорити про певну тотожність названих категорій.

Під суспільними розуміються відносини, які встановлюються між великими групами людей. За сферою прояву їх можна поділити на економічні, політичні, духовні та соціальні[9, 49]. Об'єктивні суспільні відносини, до яких належать економічні відносини, окреслюються виробництвом, обміном, розподілом та споживанням матеріальних благ у людському суспільстві. Названі процеси здійснюються відповідно до дії економічних законів і управляються ними. Економічний закон об'єктивний, бо відбиває внутрішньонеобхідні, сталі, при-чинно-наслідкові зв'язки між різними економічними явищами та процесами[10, 14— 16]. В силу своєї об'єктивності він знаходиться поза зоною впливу правового поля (матерії). Право може лише фіксувати, закріплювати результати дії економічних законів. Будь-який суб'єктивний вплив правової матерії на дію економічного закону призводитиме до нульового результату, бо

>>>137>>>

останні діятимуть, незалежно від впливу, в напрямі, визначеному їх об'єктивною природою. Як приклад можна навести Закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 p., який не діяв взагалі. До цього призвело ігнорування ринкового закону первісного накопичення капіталу, дія якого проявляється, насамперед, в тих сферах економіки, де можливий швидкий оборот капіталу і одержання надприбутків, що неможливе в аграрному секторі внаслідок специфіки виробництва. Л.Явич зазначав, що право здатне в певних рамках регулювати окремі економічні відносини, оскільки опосередковується у вольовій поведінці їх учасників[5, 17]. Вищенаведене спростовує цю думку, адже об'єктивність економічних відносин виключає можливість будь-якого впливу.

Поряд з об'єктивними існують і суб'єктивні суспільні відносини, які штучно чи опосередковано утворюються людьми в процесі життєдіяльності з метою їх впорядкування та одержання найефективнішої взаємодії. До останніх відносяться соціальні, політичні та духовні відносини. Це відносини вторинні стосовно економічних, які створюють для них матеріальну базу і визначають характерні особливості їх прояву в реальному житті. Результативний правовий вплив на суб'єктивні суспільні відносини забезпечується за допомогою механізму правового регулювання, що являє собою систему правових засобів, до яких належать правові норми, правові відносини, правова відповідальність, правосвідомість, юридичні факти, акти застосування права тощо.

Результати філософських досліджень дають змогу встановити, що категорія відношення вказує на опосередковану взаємозалежність кінцевих результатів матеріальних процесів[11, 91]. Як доказ можна навести твердження, що в основі будь-яких проявів властивостей і відносин повинні лежати реальні процеси. Властивість є якістю такого процесу, який виникає в ході взаємодії певного об'єкта з іншими об'єктами. Таким чином, будь-яке відношення є наслідок (результат) реалізації властивості даного об'єкта в його співвідношенні з іншими об'єкта-ми[12, 19].

Отже, суспільні відносини, як різновид загального поняття відношення, відображають не сам процес діяльності людей, а

лише кінцеві результати цього процесу. Як будь-яке явище буття, незалежно від його матеріальної чи нематеріальної природи, суспільні відносини мають свій початок, закінчення та піддаються змінам за час їх існування. Якщо розглянути існування суспільних відносин з точки зору взаємозв'язку часткового і цілого, конкретні суспільні відносини відображають конкретний результат на кожному своєму етапі виникнення, розвитку та припинення. Передбачити і врегулювати конкретні результати суспільних процесів з точки зору права уявляється неможливим. Зовнішньою формою суспільних відносин є діяльність людей. Саме остання і підлягає правовому врегулюванню.

Вищенаведене свідчить про те, що визначення у якості об'єкта права суспільних відносин уявляється не зовсім точним, адже основна утворююча їх частина (економічні відносини) має об'єктивний характер, отже, не підлягає суб'єктивному впливу права. Слід зазначити, що навіть про регулювання суб'єктивних суспільних відносин можна говорити з великим припущенням, адже останні є загальнотеоретичною абстрактною конструкцією. Вплив на абстракцію уявляється досить складним, практично неможливим процесом. В реальному житті суспільні відносини втілюються в поведінку, діяльність людей. Отже, врегулювання правом суспільних відносин здійснюється опосередковано через врегулювання поведінки людей. Напрям впливу вказує на справжній об'єкт права, яким і виступає саме діяльність людей.

Визначення в якості об'єкта права матеріальних і нематеріальних благ уявляється спрощеною схемою, в якій пропущено одну з'єднувальну ланку — поведінку людей. Право не може безпосередньо впливати на матеріальні чи нематеріальні явища, реалізуючи цей вплив у регламентації діяльності людей, спрямованої на названі об'єкти. Правовий вплив проявляється через механізм правового регулювання, визначальною складовою частиною яких є правові норми і правовідносини. Стосовно об'єктів право реалізує себе у правовідносинах, встановлюючи конкретний обсяг прав і обов'язків їх сторін, тобто можливу поведінку щодо визначеного об'єкта. Поведінка учасників правовідносин як сукупність встановленої, тобто можливої і необхідної поведінки, є змістом останніх. Отже, можна зазначити, що саме зміст пра-

>>>138>>>

вовідносин і є об'єктом права, а об'єктом правовідносин, на який спрямована поведінка правомочної і зобов'язаної особи, виступають матеріальні та нематеріальні блага. В кінцевому рахунку отримуємо схему «право — зміст правовідношення — матеріальний чи нематеріальний об'єкт», в якій відображається об'єктна спрямованість права. Іншими словами, право реалізує вплив на матеріальні та нематеріальні цінності через правовідносини, встановлюючи певну модель поведінки людей як учасників останніх.

В юридичній літературі матеріальні та нематеріальні блага розглядаються також як об'єкти цивільних прав[6, 212; 13, 437— 438]. Але ж суб'єктивне право входить до складу змісту цивільного правовідношення. Отже, матеріальні та нематеріальні блага опосередковуються через цивільні права як об'єкт цивільного правовідношення. Останнє ще раз свідчить на користь позиції про визнання у якості об'єкта правовідносин саме матеріальних та нематеріальних благ.

Об'єктом будь-якого зобов'язання як різновиду правовідносин виступають певні матеріальні чи нематеріальні блага. Не викликає сумніву те, що право вимоги кредитора поширюється виключно на дії зобов'язаної особи або утримання від певних дій, тобто поведінку боржника. Дії зобов'язаної особи врегульовуються за допомогою правових норм, які є елементарною частиною саме системи права. Наведене ще раз підтверджує правильність визначення в якості об'єкта права дій або поведінки учасників правовідносин.

Право становить собою сукупність загальнообов'язкових правових норм, які встановлюють загальну модель поведінки людей. З поняття правових норм випливає, що право виступає соціальним регулятором саме поведінки учасників суспільних відносин. Таким чином, право за допомогою відповідних правових норм встановлює загальне правило поведінки людей як учасників певних правовідносин. Але ж реальна поведінка завжди відрізняється від нормативної. Саме за цим критерієм Р.Халфіна включає навіть реальну поведінку людей до структури правовідносин[14, 209—211]. Наведену позицію проаналізував ще С.Алєксєєв. При цьому він розділив зміст правовідношення на юридичний як сукупність можливої і необхідної поведінки

та матеріальний зміст у вигляді реальної поведінки учасників правовідношення. На його думку, у випадку відхилення реальної поведінки від її моделі, визначеної юридичним змістом, подібна поведінка втрачає якості змісту правовідношення і стає правопорушенням, зловживанням правом, невиконанням або неналежним виконанням обов'язку[15, 136]. З позицією С.Алєксєєва можна погодитись, але частково. Реальна поведінка учасників правовідносин залежить від дуже великої кількості суб'єктивних та об'єктивних факторів. До суб'єктивних можна віднести культурний, освітній рівень, психотип та психологічний стан, стан здоров'я, рівень духовного розвитку, правосвідомості та ін. учасників під час виникнення та функціонування правовідношення. До об'єктивних факторів впливу відносяться явища матеріального світу, які набувають ознак юридичних фактів. Якщо в результаті правомірної чи неправомірної поведінки не виконуються обов'язки зобов'язаної особи, зміст правовідношення не змінюється. Воно триває, породжуючи інші — правовідносини процесуального характеру, але при цьому не припиняється само. Поки воно триває, незмінним залишається і його зміст. Підстави припинення правовідношення чітко визначені цивільним законодавством. Серед них відсутня неправомірність поведінки його учасників як підстави припинення правовідношення. Суть правового впливу саме і полягає в тому, що за допомогою санкцій правових норм реальна поведінка учасників правовідношення приводиться у відповідність з вимогами, встановленими юридичним змістом останнього. Це стосується не лише зобов'язальних, а й речових правовідносин. Як би не відрізнялась реальна поведінка суб'єктів правовідносин від її моделі, встановленої державою для певних видів правовідносин, за допомогою засобів правового примусу останньої відхилення завжди будуть приводитися у відповідність з нормативними вимогами, визначеними моделлю відповідного виду правовідносин.

Науковці наголошують на предметності, свідомості, цілеспрямованості діяльності, що відрізняє її від різноманітних актів пове-дінки[16, 121]. Проте в кінцевому рахунку це якісні ознаки діяльності, що уточнюють останню як різновид поведінки людей. Отже, саме діяльність як прояв фактичної поведінки відображає процес виникнення,

>>>139>>>

зміни та припинення суспільних відносин. При цьому, самі суспільні відносини виступають абстракцією, яка дає змогу фіксувати результати процесу діяльності людей в кожній його фазі, тобто виникненні, зміні та припиненні. Це означає, що право впливає на суспільні відносини не прямо, а лише через урегулювання діяльнісної поведінки учасників суспільних відносин, яка і є дійсним об'єктом права.

З вищенаведеного випливає висновок, що об'єктом права є діяльність, поведінка людей, спрямована на освоєння матеріальних та нематеріальних благ для задоволення своїх потреб. Право опосередковано через врегулювання поведінки людей, яка складає зміст певних правовідносин, чинить вплив на матеріальні та нематеріальні блага, які, в свою чергу, виступають об'єктом правовідносин.

Використана література:

І.Єрмоленко В.М. Об'єкт в майнових правовідносинах // Держава і право. Інститут держави і права ім.В.М.Корецького. — 2003. — № 22.

2.   Алексеев   С.С.   Дифференциация   гражданско-правового   регулирования   в социалистическом обществе // Советское государство и право. —1960. — № 2. — С. 75—84.

3.  П а в л о в И.В. Некоторые вопросы науки колхозного права // Советское государство и право. - 1960. - № 2. - С. 22-35.

4.  Халфина P.O. О предмете советского гражданского права // Советское государство и право. - 1954. - № 8. - С. 82-86.

5.  Я в и ч Л.С. Право и общественные отношения. — М., 1971. — 152 с.

6.  Юридична енциклопедія / Під заг. ред. Ю.С.Шемшученка. В 6 т. — Т. 4. — К., 1998. -710с.

7.  Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия. Изд. 5-е / Под ред. М.Ю.Тихомирова. — М., 2002. — 971 с.

8.  Хозяйственное право: Учеб. / Под. ред. Мамутова В.К. — К., 2002. — 912 с.

9.  Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Ш и я н О.М. Соціологія: Навч. посіб. — К., 2003. - 246 с.

10.  Основи економічної теорії: Підруч. / За ред. Мочерного С.В. — Т., 1993. — 686 с.

11.  Свидерский В.И., Зобов Р.А. Отношение как категория материалистической диалектики // Вопросы философии. — 1979. — № 1. — С. 89—95.

12.  Свидерский В.И., Зобов Р.А. Новые философские аспекты элементно-структурных отношений. — Л., 1979. — 127 с.

13.   Большой  юридический  словарь / Под ред. А.Я.Сухарева,  В.Д.Зорькина,  В.Е.Крут-ских. — М., 1998. — 790 с.

14.  X а л ф и н а P.O. Общее учение о правоотношении. — М., 1974. — 351 с.

15.  Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. — Т. 2. — М., 1982. — 360 с.

16.  Леонтьев А. А. Деятельность и общение // Вопросы философии. --  1979. -№ 1. - С. 121-132.