Долгий О. (кандидат юридичних наук, доцент (Національна академія ДПС України)) Оперативно-розшукова діяльність як професійна практика забезпечення національної безпеки: філософський аспект

У статті, виходячи з усталених положень філософії, аналізу законодавчих актів України з основ державної політики у сфері національної безпеки та регулювання оператив-но-розшукової діяльності (далі — ОРД), теоретичних розробок із означених питань, поставлене завдання щодо осмислення ОРД як

професійної практики забезпечення національної безпеки, необхідності застосування при цьому ОРД як специфічного виду юридичної діяльності правоохоронних органів і спецслужб, пов'язаної з ризиком, спрямованої на захист національних інтересів.

Звернення будь-якої науки до філософського осмислення своєї проблематики, об'єк-

>>>125>>>

та, предмета своєї діяльності, понятійно-категоріального апарату є показником розвитку теоретичного рівня самої науки. Не є винятком щодо цьому і оперативно-розшукова діяльність як відносно самостійний теоретичний та прикладний напрям сучасної правової науки, а також як самостійна навчальна дисципліна, що вивчається у спеціальних навчальних закладах.

Усталені положення філософії проголошують: «людина вільно обходиться без філософії тією мірою, якою діяльність її не може бути цілком формалізована й автоматизована, якою вона не може бути замінена на робота чи машину, але без філософії не обійтись людині, що розмірковує, творить й орієнтується на відповідальність перед світом...»[!, 19]. Особливої ваги ці положення набувають, коли людина потрапляє в таку галузь діяльності, де її звичні стереотипи, методи та навички «не спрацьовують» і вона змушена діяти виходячи із конкретної ситуації, часто навмання, не маючи повної впевненості в отриманні позитивного результату, тобто ризикувати. Тут людина, хоче того чи ні, змушена перейти на філософську позицію і не просто працювати з об'єктом або спілкуватися із суб'єктом, а й усвідомлювати своє ставлення до них, позначати своє місце серед них, звітуючись у сенсі власних дій, перетворюючи їх на відповідні вчинки[1, 19]. У нашому випадку вказана галузь діяльності — це професійна практика у вигляді оперативно-розшукової діяльності. У зазначеному аспекті проведеного дослідження під професійною практикою ми розуміємо діяльність спеціальних, уповноважених на це органів, їх фахівців з ОРД, спрямовану на вирішення завдань кримінального судочинства, в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави. Діяльність ця — оперативно-розшукова — здійснюється її суб'єктами на законних підставах відповідно до ст. 1 «Завдання опе-ративно-розшукової діяльності» Закону України від 18 лютого 1992 р. № 2 135-ХІІ «Про оперативно-розшукову діяльність» саме в інтересах «забезпечення безпеки громадян, суспільства і держави», з метою упередження, виявлення та розкриття злочинів.

ОРД притаманні позаштатні, екстремальні ситуації, ризик. На наявність ризику у сфері ОРД звертали увагу А.Возний, О.Гу-ров, Д.Гребельський, М.Грінберг, І.Карпець, І.Козаченко, А.Лєкар, С.Овчинський та ін. У працях цих та інших авторів підкреслюється, що наявність ризику (небезпеки) у суб'єктів

ОРД зумовлює особливості умов праці, виконання поставлених оперативно-тактичних завдань посадовими особами спеціальних підрозділів міністерств і відомств, яким чинним законодавством надано право здійснення ОРД (органи внутрішніх справ, служба безпеки України, підрозділи податкової міліції органів державної податкової служби та ін.). Отже, саме з фактором ризику пов'язується концентрація у їх професійній діяльності ініціативи і творчості[2, 58], що, на нашу думку, і потребує безпосереднього застосування філософії в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, оскільки «від готових рецептів доводиться переходити до створення нового бачення оточуючого світу, нових висхідних принципів діяльності»! 1, 19].

Необхідність філософського осмислення оперативно-розшукової діяльності, яку ст. 2 «Поняття оперативно-розшукової діяльності» Закону України «Про ОРД» визначає як систему «гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів», пов'язується також з низкою програмних завдань забезпечення національної безпеки країни: за своїм визначенням — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання реальним та потенційним загрозам національним інтересам і їх нейтра-лізація[3, ст. 1], — її національних інтересів, захистом прав і свобод людей, зокрема й тих, на яких як на працівників правоохоронних органів безпосередньо покладено завдання з виконання оперативно-розшукової функції, інших функцій, притаманних правозасто-совчій діяльності. Йдеться, власне, про підпорядкування завдань ОРД імперативам і проблемам XXI ст. з його, з одного боку, гуманізацією та гуманітаризацією, як планетарними тенденціями розвитку, соціальним виміром будь-якої сфери людської діяльності, утвердженням самодостатньої особистості як мети розвитку, самоцінності індивіда як людини і громадянина, а з іншого, — поширенням багатьох викликів безпеці, транснаціональної злочинності, і особливо — «вкрай загрозливою, швидко прогресуючою еволюцією одного з найнебезпечніших злочинів, який миттєво увірвався в наше буремне життя, — тероризму, — сувору реальність сьогодення, що вимагає постійного, на глибокій

>>>126>>>

методологічній основі вивчення і осмислення, розроблення дієвого механізму боротьби з ним»[4, 14]. На нашу думку, слід додати — і механізму здійснення оперативно-розшуко-вої діяльності як такої, що являє собою специфічний вид юридичної державної діяльності правоохоронних органів і спецслужб з протидії злочинності й забезпечення національної безпеки[5, XIX]. На цьому наголошують і фахівці з питань національної безпеки з інших країн. Так, Френк Дж. Сіллуффо та Денієл Ренкін (США) зазначають[6, 14—15], що найважливішим засобом протидії тероризму є розвідка. Точна і своєчасна інформація, підтримка адекватним аналізом є основою боротьби проти тероризму. Кожен аспект цієї боротьби, застосування дипломатичних, військових, фінансових та політичних заходів щодо запобігання терористичним нападам істотно залежать від розвідувальних даних. Тобто масштаби, специфіка та невизначеність терористичної загрози — це фактори, які потребують значного інвестування, вдосконалення транскордонної координації та переозброєння розвідслужб для ефективного забезпечення їх роботи на всіх етапах: перед терористичним нападом (запобігання), на етапі проактивного запобігання загрозі, після нападу (розслідування — «хто злочинець?»). Комплексний підхід до накопичення розвідданих, включно з аналізом культури і ментальності терористичних організацій, є принципово важливим для визначення можливості терористичного акту та своєчасного запобігання йому. Це стосується і визначення у терористів слабких місць, що також дає можливість використати їх для запобігання терористичній діяльності та її припинення. Дуже важливим є технічне забезпечення розвідки. Сьогодні технічні засоби розвідки забезпечують відповідальних посадовців найо-перативнішою інформацією. Але людські ресурси мають ще більше значення. Саме в цьому аспекті особливої ваги в процесі побудови громадянського суспільства, для його захисту набуває співробітництво служб, у т.ч. і міжнародне, яким надано право здійснення ОРД.

У сучасному розумінні громадянське суспільство — це громадські об'єднання вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава надає юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою і надійним соціальним захистом, іншими правами і свободами, брати активну участь у політичному житті та

в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина. Держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві: а) підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству; б) забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їх життєдіяльності на засадах соціальної справедливості і демократії; в) не втручається в справи людини і суспільства; г) регулює суспільні відносини в межах чинної Конституції і законів України.

В основу цієї діяльності держави покладені національні інтереси, відображені у концептуальних положеннях національної безпеки країни. За ст. 1 Закону України від 19 червня 2003 p. № 964-IV «Про основи національної безпеки України»[3] національні інтереси являють собою життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. До національних інтересів, які прийнято класифікувати на стратегічні, тактичні (життєво важливі) та пріоритетні (внутрішні і зовнішні), зокрема пріоритетних, належать: гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів; захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України; зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві; забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України; створення конкурентоспроможної, соціальне орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення; збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; забезпечення екологічно та техноген-но безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів; розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, ство-

>>>127>>>

рення умов для розширеного відтворення населення; інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір і в євроатлантичний простір, що забезпечує безпеку; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України. Отже, суть вирішення проблем національної безпеки України полягає в захисті власних національних інтересів від держав, юридичних і фізичних осіб, які вирішують проблеми свого існування та розвитку агресивними методами за рахунок нашої країни[7, 56—57].

У юридичній літературі слушно зазначається, що сьогодні поняття національної безпеки України майже еквівалентне поняттю соціальної безпеки нації (народу України), і в сучасних умовах стабільність у державі все більше визначається внутрішніми, а не зовнішніми чинниками[7, 196]. Основним змістом національної безпеки все більше стає не тільки і не стільки захист держави та її державних інтересів, а скільки людини й суспільства. Сьогодні на перший план вийшла проблема соціальної безпеки в широкому розумінні цього слова (соціально-економічної). Іншими словами, безпека особи, окремих груп населення, суспільства в цілому, тобто соціуму. Це означає, що першоосновою концепції національної безпеки повинні бути інтереси окремих особистостей, з яких витікають інтереси суспільства і держави[7, 56— 57]. Держава, виходячи з загальнолюдських цінностей і морально-етичних норм, повинна спрямовувати свої дії на створення сприятливих умов для забезпечення потреб громадян у цілому та розвитку кожної особистості, сприяти самоорганізації соціальної системи, долати загрози і небезпеки тощо, у той час як громадяни, народ загалом мають контролювати діяльність держави, її структур. Тільки так може досягатися співпадання прагнень, устремлінь, очікувань народу і держави, держави і громадянського суспільства.

На практиці загальнолюдські цінності, морально-етичні норми визначають сутність і характер здійснення оперативно-розшуко-вої діяльності, яка базується на принципах: конституційних (організаційних), загальних (організаційно-тактичних) і спеціальних (тактичних)^, 62-70; 8, 22-56; 9, 75-91]. Під принципами в традиційному розумінні мають на увазі такі методологічні положення, що озброюють дослідника необхідними відправними знаннями і спонукають його діяти в

чітко визначеному напрямі з метою осягнення істини. Принципи формулюються людьми не випадково, а на основі пізнаних законів і тенденцій розвитку як суспільного життя загалом, його окремих сфер, так і явищ і процесів дійсності. Хоча на класиків марксизму тепер не часто посилаються, все ж визнаємо: Ф.Енгельс мав рацію, стверджуючи, що «принципи правильні лише настільки, наскільки вони відповідають природі й історії»[10, 34]. Принципи необхідно вважати відправними, неподільними на даному рівні аналізу положеннями, що відображають суттєві сторони теоретичної або практичної діяльності суб'єкта в осягненні істини, досягненні соціальне значущих результатів у будь-якій сфері діяльності, до однієї з яких належить і оперативно-розшукова.

У цьому аспекті виходячи з того, що людина є найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи повинні визначати зміст і спрямованість діяльності держави, її інституцій, оперативно-розшукова діяльність може розглядатися як своєрідна інституція, яка відповідно до своїх завдань сприяє подальшому розвитку і захисту прав людини, її основних свобод, як засіб подолання безкарності тих, хто скоює порушення закону.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити наступне:

1.  Ядро національних інтересів становить національна безпека як усвідомлена здатність передбачувати,  протидіяти і  нейтралізувати очікувану небезпеку (ризики). Відповідно усвідомлені національні інтереси є: визначальним критерієм оцінки дій державних структур, політичних лідерів, партій та громадських організацій, громадян країни; основоположними засадами оптимізації, налагодження співробітництва   різноспрямованих   соціальних дій держави, суспільства, окремих осіб щодо забезпечення життєдіяльності країни на цінностях демократії, ринкової економіки та самодостатності  особистості;  теоретико-ме-тодологічною   основою   розроблення   засад національної  безпеки,   ідентифікації  загроз (ризиків), запровадження механізмів їх упередження, мінімізації та нейтралізації, серед яких важливе місце належить ОРД як професійній практиці.

2.  Якщо національні інтереси становлять своєрідну   теоретико-методологічну   основу оперативно-розшукової діяльності і визначають її стратегічну спрямованість, то безпосередньою підвалиною оперативно-розшукової діяльності можна вважати принципи (загаль-

>>>128>>>

ноправові та галузеві[9, 75—91]), або, в іншій класифікації, принципи конституційні, загальні, закріплені в Конституції і Законі України від 18 лютого 1992 р. № 2 135-ХІІ «Про оперативно-розшукову діяльність», і спеціальні (тактичні), напрацьовані професійною практикою ОРД й обгрунтовані в теорії опе-ративно-розшукової діяльності.

3. Філософське осягнення національних інтересів відповідно до сучасного стану та перспектив розвитку України передбачає визначення кожною правоохоронною структурою, у тому числі і державною податковою службою, напрямів розроблення новітніх технологій з виконання правоохоронних функцій, зокрема й щодо здійснення ОРД. Серед основних напрямів повинні бути вдосконалення оперативно-технічних засобів, тактики їх застосування, тактики запобігання

і припинення протидії розкриттю та розслідуванню злочинів, контроперативної діяльності злочинних формувань. Зазначений підхід дозволить кожному суб'єкту оператив-но-розшукової діяльності знайти своє оптимальне місце, уникаючи при цьому прогалин, пустот, правового вакууму тощо.

4. Таким чином, оперативно-розшукова діяльність, базуючись на органічно притаманних їй принципах — законності, підпорядкованості і підконтрольності вищим органам державної влади й управління, дотриманні прав і свобод людини і громадянина, позапартійності, рівності громадян перед законом та ін., — спрямовується на забезпечення національної безпеки забезпечення національної безпеки, реалізацію національних інтересів, їх імперативності та пріоритетності.

Використана література:

1.  Філософія / За ред. Г.А.Заїченка та ін. — К., 1995. — 455 с.

2.   Гребельский Д.В. Оперативно-розыскная деятельность как государственно-правовая   форма   борьбы   с   преступностью  /   Особенности   обеспечения   правопорядка   и законности в районах и городах с бурным экономическим развитием. — Омск, 1973. — С. 56-65.

3.   Закон України від  19 червня 2003 p. № 964-IV «Про основи національної безпеки України». — www.kiev.rada.gov.ua.

4.  Л і п к а н В.А., Никифорчук Д.Й., Р у д е н к о М.М Боротьба з тероризмом: Монографія — К.: Знання України, 2002. — 254 с.

5.    Оперативно-розыскная   деятельность   /   Под   ред.   К.К.Горяинова,   В.О.Овчинского, А.Ю.Шумилова. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 794 с.

6.  СіллуффоФренк Дж., РенкінДенієл. Боротьба з тероризмом // НАТО-ревю, том 49, зима 2001/2002. — С. 12—15.

7.   Н и ж н и к Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні    аспекти,    стан    і   тенденції   розвитку)   /    За   заг.    ред.    П.В.Мельника, Н.Р.Нижник. — К.: Преса України, 2000. - 304 с.

8.  Бандурка A.M., Горбачев А.В. Оперативно-розыскная деятельность: правовой анализ. — К.: РИО МВД Украины, 1994. — 160 с.

9.   Основы оперативно-розыскной деятельности / Под.  ред.  В.Б.Рушайло.  —  Изд.  2-е, испр. и доп. — СПб.: Изд. «Лань», 2000. — 720 с.

10.  Э н г е л ь с Ф. Анти-Дюринг /Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 20. -Изд. второе — М.: Государственное издательство политической литературы, 1961. — С. 1 — 338.

Рекомендовано до друку відділом з проблем оперативно-розшукової діяльності податкової міліції Національної академії ДПС України.

>>>129>>>