Качурін С. (старший викладач Східноукраїнського національного університету ім.Володимира Доля) Одержання зразків для експертного дослідження: проблеми теоретичного і практичного характеру

Доведення являє собою процес встановлення істини в судочинстві. Під ним можна розуміти безпосередню й опосередковану кримінально-процесуальним законом практико-розумову діяльність суб'єктів із збирання доказової інформації, перевірки й оцінки сформованих доказів, необхідну для досягнення істини в кримінальній справі й вирішення завдань кримінального судочинства! 1, 12].

Сутність доведення полягає в збиранні, дослідженні, оцінці й використанні доказів за допомогою проведення процесуальних (процедурних) дій, у межах яких застосовуються методи й засоби пізнання.

До числа процесуальних, за загальною думкою, насамперед відносяться слідчі дії, тобто процесуальні дії, що мають на меті збирання й дослідження доказів, перелік яких міститься у кримінально-процесуальному законі.

У той же час вчені по-різному розуміють і суть слідчих дій, і їхню систему. Одні вважають, що всі процесуальні дії слідчого є дії слідчі; інші, — що всі слідчі дії є дії процесуальні, але не всі процесуальні дії є дії слідчі, оскільки не всі вони спрямовані безпосередньо на збирання доказів. Наприклад, А.Про-тасевич, Д.Степаненко і В.Шиканов вказують на наявність в КПК РРФСР, який діяв до 1 липня 2002 p., -- 14 слідчих дій, у тому числі й такої, як одержання зразків для порівняльного дослідження[2, 21].

На думку І. Возгріна, закон передбачає дев'ять слідчих дій, до переліку яких не входить одержання зразків для порівняльного дослідження[3, 8]. Одержання зразків для порівняльного дослідження вважають слідчою дією С.Шейфер і Р.Бєлкін[4, 5].

Відомий криміналіст О.Баєв, піддавши критичному аналізу дані переліки слідчих

дій, та не погоджуючись з позицією зазначених авторів, наводить у своїй праці низку до-водів[6, 19]. Не розкриваючи сутності всіх цих доводів, зупинимося на одному з них. Він зазначає: «...яка сама по собі доказова інформація збирається й досліджується в результаті таких — ми б їх назвали передслід-чими, допоміжними — дій, як ексгумація чи одержання зразків для порівняльного дослідження? Одержання зразків для порівняльного дослідження — лише передслідча, допоміжна дія, що забезпечує можливість проведення такої дійсно вже слідчої дії, як призначення експертизи»[6, 19].

Далі він наводить посилання на думку авторів фундаментального підручника «Криміналістика» Т.Авєр'янової, Р.Бєлкіна, Ю.Корухова й Є.Россінської, що знайшла своє вираження в тому, що глава 40 озаглавлена як «Технологія одержання зразків для порівняльного дослідження» припускаючи, очевидно, відсутність тактики при одержанні порівняльних зразків[6, 20].

Аналізуючи всі ці точки зору, виникають наступні питання.

1.  Чи є слідчою дією одержання зразків для експертного дослідження, чи це передслідча, допоміжна дія?

2.   Що забезпечує успіх при одержанні зразків для експертного дослідження, технологія чи тактика його проведення?

Дослідження й вирішення даних питань є актуальним у контексті з наведеними вище різними точками зору на їхню сутність, і разом з обгрунтуванням відповіді на ці питання становить основну мету даної статті.

Перш ніж дати відповідь на зазначені питання необхідно коротко висвітлити питання теоретичної розробки й процесуальної регламентації одержання зразків для порівняльного дослідження.

>>>111>>>

Судова експертиза є основною формою використання в судочинстві спеціальних знань. Для більшості видів експертиз необхідні зразки для порівняльного дослідження — це різні матеріальні об'єкти, джерело походження яких з вірогідністю відоме й можна перевірити, а самі такі об'єкти своїми властивостями відображають характерні риси певної особи чи предмета й можуть бути використані для його ідентифікації чи визначення групової приналежності.

Суб'єкти доведення збирають зразки в процесі розслідування, при провадженні оглядів, обшуків і виїмок або шляхом безпосереднього їхнього одержання від обвинувачених, свідків і потерпілих. Відповідно до ст. 199 КПК України у разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку або інших зразків, необхідних для експертного дослідження. Стосовно питань одержання зразків для порівняльного дослідження В.Шепітько зазначає: «У цьому випадку одержання зразків для порівняльного дослідження є процесуальною дією, що полягає в одержанні порівняльного матеріалу для експертного дослідження» [7, 170].

У теоретичному плані проблема одержання зразків для порівняльного дослідження в даний час розроблена недостатньо. У повному обсязі нею займалися лише В.Жбанков, Л.Мандрик і Н.Долженко[8; 9; 10]. Окремі аспекти цієї проблеми знайшли своє вираження в різних посібниках і довідниках криміналістів, присвячених головним чином характеристиці кількісно-якісного критерію зразків при їхньому збиранні для проведення окремих видів експертиз.

Аналізуючи навчальну літературу в галузі криміналістики, можна знайти неоднозначний підхід її авторів до цієї процесуальної дії. Більшість з них включають її до такого елемента тактики призначення й проведення судової експертизи, як підготовка до призначення експертизи.

Специфічні ж аспекти підбирання порівняльних матеріалів для провадження експертиз представлені в спеціалізованій літера-турі[11; 12]. Відомості ж саме про тактику одержання зразків для порівняльного дослідження є лише в працях Л.Мандрика і Н.Дол-женка[9; 10]. Саме ця обставина, а також те, що при одержанні зразків не збирається доказова інформація, не дозволяє О.Баєву віднести названу процесуальну дію до слідчої дії.

Несподіваний і правильний, з нашої точки зору, варіант позначення цієї процесуальної дії був запропонований автором фундаментального підручника «Криміналістика» Р.Бєлкіним, а саме як «Технологія одержання зразків для порівняльного дослідження»[13, 669—674]. І дійсно, при одержанні порівняльних зразків необхідно дотримуватися не тільки кількісно-якісного їхнього критерію, з огляду на специфіку кожного виду експертизи, а й моделювати умови їхнього одержання, при цьому дотримуючись основних правил і вимог, поданих до них: безсумнівність походження, репрезентативність, порівняльність, що можна розуміти як технологічний процес.

Однак у деяких випадках знання й дотримання технології одержання зразків для порівняльного дослідження може й не забезпечити успішне проведення цієї процесуальної дії, наприклад, у випадку протидії розслідуванню при проведенні даної процесуальної дії. Практика слідчо-експертної діяльності свідчить, що така протидія може виявлятися особою, яка проходить у справі, найчастіше при одержанні зразків почерку чи підписів у трьох формах: у формі відмови від дачі зразків почерку й підписів; у формі перекручування нею свого почерку; у формі надання помилкової інформації про незнання нею транскрипції підпису конкретної людини, у разі підозри, що цей підпис виконаний обвинуваченим від його імені. Й у цьому випадку якісний добір зразків почерку й підписів може бути визначено не тільки дотриманням правил технології їхнього одержання, а й застосуванням тактичних прийомів з подолання зазначених форм протидії.

Тому, відповідаючи на друге питання, можна з впевненістю говорити про те, що при одержанні зразків для експертного дослідження необхідно не тільки знати й дотримуватися технології їхнього одержання, а й застосовувати тактичні прийоми у випадку протидії при проведенні цієї процесуальної дії.

У зв'язку з цим, вважаю, що в юридичній літературі й насамперед в навчальній, необхідне позначення цієї процесуальної дії як «Тактико-технологічні основи одержання зразків для експертного дослідження».

Відповідь на перше питання необхідно давати в контексті з думкою авторів навчальної й монографічної літератури з проблем криміналістичної тактики провадження окремих слідчих дій, загалом, і зокрема, такти-

>>>112>>>

ки призначення й проведення судової експертизи. При цьому одні автори говорять саме про тактику призначення судових експертиз (Є.Россінська, Н.Яблоков)[14; 15], інші про основи її призначення й проведення, а відомості про тактику не наводять (В.Шепітько, П.Біленчук, В.Головач, М.Салтевський) [7, 169; 16, 162]; треті взагалі виключили цю дію з глави «Тактичні основи слідчих дій» (Р.Бєлкін), очевидно, припускаючи відсутність тактики призначення й проведення судових експертиз[5].

Однак зміст процесу проведення експертизи у зазначеній літературі не має різких розходжень й представлений у вигляді огляду таких тактичних положень, як: момент призначення експертизи; вибір експертної установи або експерта; визначення об'єктів, завдань й обсягу дослідження; характеристика процесуальних й організаційних питань призначення експертиз; одержання зразків для порівняльного дослідження; проведення експертизи; оцінка й використання висновку експерта[15, 374—389; 7, 162-175; 13, 669-674].

Необхідно відмітити, що криміналістична тактика містить загальні положення тактики процесуальної дії, як елемента загальної теорії криміналістики, в інформаційно-пізнавальній структурі якого виділяють чотири стадії: 1) підготовка до проведення процесуальної дії; 2) її проведення; 3) фіксація ходу й результатів процесуальної дії; 4) оцінка одержаних результатів й визначення їхньої значущості й місця в системі доказової інформації в даній кримінальній справЦІЗ, 468].

Якщо врахувати, що цілям досягнення максимальної ефективності слідчої дії підлегла її структура й тактики, тактика проведення будь-якої процесуальної дії, крім призначення й проведення судових експертиз, у зазначеній літературі представлена характеристикою як самих стадій, у строгій послідовності, так і переліку дій суб'єкта доведення в кожній з них.

У тактиці ж призначення й проведення судових експертиз можна виділити дві стадії, що містять безпосередні дії суб'єкта доведення: стадію підготовки до призначення експертизи й стадію оцінки одержаних результатів, тобто першу й четверту в структурі цієї процесуальної дії. Й обидві стадії складні як у сприйнятті навчального матеріалу з багатьма не вирішеними дотепер проблемами (наприклад, проблема оцінки суб'єктом доведення наукової вірогідності висновку експерта[ 13, 406—407]), так і відповідно в практичній їх реалізації.

Друга ж і третя (проведення й фіксація результатів) стадії здійснюються вже іншим суб'єктом кримінального процесу — судовим експертом в контакті зі слідчим. Ці дві стадії ще поєднуються під поняттям «провадження експертизи»[13, 404] і відомостей про дії в них суб'єкта доведення практично не містять.

Виходить деякий нонсенс: призначення й проведення судових експертиз усі криміналісти й процесуалісти вважають слідчою дією, оскільки при цьому досліджується доказова інформація. Але здійснюється вона й суб'єктом доведення (1 і 4 стадія), й експертом (2 і 3 стадія). Було б логічним назвати дану слідчу дію слідчо-експертною.

Відомо, що успіх проведення тієї чи іншої слідчої дії багато в чому визначається його якісною підготовкою. Тому суб'єкти доведення ретельно здійснюють підготовчі заходи, з вирішенням питань моменту її проведення й кола учасників, використання техніко-, й тактико-криміналістичних прийомів й засобів, визначення форми й меж використання оперативних можливостей, допомоги фахівця, оскільки її проведення буде здійснюватися ним самим, під його керівництвом та за його дорученням (ст. 114 КПК України). Сутність підготовчих заходів і перелік зазначених вище питань, що вирішуються суб'єктами доведення, конкретизуються при підготовці до тієї чи іншої процесуальної дії й досить широко й однотипно представлені в криміналістичній літературі.

При підготовці до призначення судової експертизи одним з її елементів є одержання зразків для експертного дослідження. Однак при розгляді вище сутності цієї процесуальної дії обґрунтовувався той факт, що успіх даної процесуальної дії можливий при дотриманні тактико-технологічних аспектів при її проведенні. А це означає, що до даної процесуальної дії повною мірою застосовані положення криміналістичної тактики про структурування слідчої дії, а саме її підготовка, проведення, фіксація ходу й результатів одержання зразків й оцінка результатів. Тому з огляду на вимогу закону (ст. 199 КПК України) щодо одержання зразків для експертного дослідження тільки суб'єктом доведення повною мірою можна його назвати слідчою дією.

>>>113>>>

Якщо говорити точніше, то при проведенні ідентифікаційних досліджень й встановленні групових характеристик, здійснюються дві слідчих дії в одній — призначення й провадження судової експертизи та одержання зразків для експертного дослідження при її проведенні.

Виходячи з викладеного вище можна зробити наступні висновки.

1. З огляду на той факт, що хоча експерти згідно з кримінально-процесуальним законом не відносяться до суб'єктів доведення, але, проводячи експертизи вони не тільки досліджують доказову інформацію, а часом її виявляють (при провадженні багатооб'єктних почеркознавчих експертиз експерти за своєю ініціативою іноді встановлюють осіб, причетних до підробки документів, що не проходять у кримінальній справі), така слідча дія, як призначення й провадження судової експертизи, повинна мати назву слідчо-експертна.

2.   Оскільки для такої процесуальної дії, як одержання зразків для порівняльного дослідження, характерні всі положення тактики слідчих дій, її необхідно віднести саме до слідчих дій.

3.  У навчальній криміналістичній літературі необхідно розкривати не тільки технологічні аспекти одержання зразків для експертного дослідження, а й тактичні. У цьому плані,  говорячи  про тактичні  аспекти  цієї слідчої дії,   можна  відзначити   монографію Н.Долженка[10], статті С.Качуріна і Л.Качур-іної[17].

Використана література:

1.  Г р о м о в Н.А., Францифоров Ю.В., Макаров Л.В. Сущность уголовно-процессуального доказывания // Следователь. — 2001. — № 1. — С. 12.

2.  Протасевич А.А., Степаненко Д.А., Ш и к а н о в В.И. Моделирование в реконструкции расследуемого события. — Иркутск, 1997.

3.  Возгрин И.А. Криминалистическая тактика: понятие и предмет исследования / Вестник криминалистики. — Вып. 2. — М., 2001. — С. 8.

4.   Ш е й ф е р С.А. Следственные действия: система и процессуальная форма. — М., 2001. - С. 61.

5.  Б е л к и н Р.С. Криминалистическая энциклопедия. — М., 1997. — С. 205.

6.  Б а е в О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Следственная тактика: Научно-практическое пособие / Баев О.Я. — М., 2003. — 432 с.

7.      Криминалистика.     Криминалистическая     тактика     и     методика     расследования преступлений: Учеб. / Под ред. проф. В.Ю.Шепитько. — X., 2001. — 528 с.

8.  Жбанков В.А. Получение образцов для сравнительного исследования. — М., 1992.

9.   Мандрик Л.И.   Процессуальные  и  криминалистические  аспекты  получения образцов для сравнительного исследования. Дисс... канд. юрид. наук. — Минск, 1991.

10.  Долженко Н.И. Образцы для сравнительного исследования и тактика получения экспериментальных образцов. — М., 2003. — 112 с.

11.   Назначение и производство судебных экспертиз. ДСП. Пособие для следователей, судей и экспертов. Колл. авторов. — М., 1988. — 320 с.

12.  Филькова О.Н. Справочник эксперта-криминалиста. — М., 2001. — 464 с.

13.  Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., К о р у х о в Ю.Г., Российская Е.Р. Криминалистика: Учеб. для вузов / Под ред. Р.С.Белкина. — М., 1999. — 990 с.

14.  Р о с с и н с к а я Е.Р. Криминалистика. Вопросы и ответы: Учеб. пособ. для вузов. -М, 1999. - С. 220.

15.   Криминалистика: Учеб. для вузов / Отв. ред. проф.  Н.П.Яблоков. — М.,   1995.  -С. 374.

16.  Б і л е н ч у к П.Д., Головач В.В., Салтевський М.В. та ін. Криміналістика: Підруч. / За ред. акад. П.Д.Біленчука. — К., 1997. — 256 с.

17.  К а ч у р и н С.Г., Качурина Л.С. Некоторые аспекты технологии получения образцов   подписей   при   назначении   почерковедческой   экспертизы.   Теорія   та   практика судової експертизи і криміналістики. Випуск 3. Збірник науково-практичних матеріалів. Харків, 2003. - С. 198.

>>>114>>>