Грица Т. (кандидат філологічних наук) Нормативно-правове забезпечення правового статусу відомчого закладу освіти

Метою відомчої освіти є професійна підготовка висококваліфікованих фахівців правоохоронної справи, здатних на високому рівні захищати, охороняти й забезпечувати права, свободи та законні інтереси учасників суспільних відносин. Забезпечити зміст навчально-виховного процесу в сфері професійної підготовки особового складу органів, служб та підрозділів внутрішніх справ України можуть лише такі відомчі заклади освіти, які мають необхідні для цього права та обов'язки, чітко визначені у відповідному нормативно-правовому забезпеченні. На погляд керівництва МВС України, має фунціо-нувати одна академія, яка готуватиме кадри вищої кваліфікації, один університет, як ба-гатопрофільний навчальний заклад, а решта (з 14 наявних) вузів отримуватимуть статус юридичних інститутів[1].

Система відомчих закладів освіти МВС є складовою, органічною частиною професійної підготовки осіб рядового та начальницького складу. Вона здатна виконувати свої завдання лише у разі надання відомчим закладам освіти для цього реальних повноважень, забезпечення процесу реалізації їх правового статусу надійними гарантіями. На мій погляд, правовий статус цих закладів освіти повинен бути сформований та нормативно-визначений таким чином, щоб останні могли забезпечити досягнення у напрямах боротьби зі злочинністю; створення основи для планування і реалізації працівниками органів, служб та підрозділів внутрішніх справ кар'єри шляхом підвищення їх освітньо-професійного рівня і вдосконалення професійно необхідних якостей особистості; стимулювання й виконання наступних цілей і завдань сучасної системи професійної підготовки працівників ОВС; реалізацію державної кадрової політики у цій складовій національної правоохоронної системи; забезпечення державної служби в органах, службах та підрозділах

>>>103>>>

внутрішніх справ висококваліфікованими фахівцями правоохоронної справи; забезпечення безперервної професійної підготовки персоналу ОВС.

Досягнення цілей, здійснення завдань професійної підготовки працівників органів, служб та підрозділів внутрішніх справ прямо залежать від якості виконання обов'язків і використання прав відомчими закладами освіти, тобто від ефективності реалізації ними свого правового статусу. Підвищений інтерес управлінсько-юридичної науки до категорії правового статусу суб'єктів обумовлений перш за все соціальною важливістю тих суспільних відносин, які складають його фактичний зміст. Категорія «правовий статус» має багатоаспектний і багатоелементний зміст. У юридичній літературі термін «статус» досліджується з різних точок зору. Зазначається, що статус — це встановлене нормами права положення його суб'єктів, сукупність їх прав і обов'язків. Статус, зауважують Ю.Шемшученко і В.Бабкін, є сукупністю прав і обов'язків, що визначають юридичне становище особи, державного органу чи міжнародної організації^, 400]. М.Матузов вважає значним компонентом правового статусу суб'єкта права його права і обов'язки, відповідальність перед державою і сусп-Ільством[3, 189—190]. А.Сурилов підкреслює значимість у правовому статусі єдності прав, свобод та обов'язків[4, 395]. О.Скакун розрізняє загальний, спеціальний та індивідуальний види правового статусу[5, 413].

Викладені загальнотеоретичні положення правового статусу дозволяють зробити низку важливих висновків стосовно суті й особливостей правового статусу відомчого закладу освіти у забезпеченні змісту відповідного навчально-виховного процесу. 1. В основі правового статусу відомчих закладів МВС полягає їх фактичне становище, необхідне для досягнення цілей та виконання завдань у сфері високоякісної професійної підготовки фахівців правоохоронної справи. Право лише закріплює це становище, вводить його у легальні, нормативно-правові рамки. Реальний стан даних закладів освіти у забезпеченні змісту навчального процесу та правовий статус співвідносяться як зміст і форма. 2. Правовий статус відомчих закладів освіти — це комплексна, інтеграційна категорія, що відображає взаємовідносини держави, ОВС та учасників навчально-виховного процесу. 3. Правовий статус закладів освіти МВС має широкий й вузький виміри. У широкому розумінні до нього необхідно включити наступні елементні складові: правові норми, що встановлюють даний статус; спеціальну пра-восуб'єктність; основні права і обов'язки; юридичну відповідальність; гарантії реалізації прав та виконання обов'язків; правові принципи регулювання даної групи суспільних відносин; правовідносини у цій сфері. У вузькому розумінні категорія «правовий статус відомчих закладів освіти» характеризує обсяг прав і обов'язків, які визначені у нормативно-правових актах. 4. Правовий статус відомчих закладів освіти має двохаспектний характер. У статиці він є системою правових норм, які фіксують права і обов'язки цих освітянських закладів. Аналіз даного різновиду правового статусу в динамічному стані є розглядом питання здійснення відомчими закладами освіти відповідних прав та обов'язків у процесі забезпечення змісту навчально-виховного процесу щодо підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Даний правовий статус визначається цілями і завданнями їх функціонування. Закон України від 23 травня 1991 р. «Про освіту» до основних напрямів діяльності вищого закладу відносить: підготовку фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів; підготовку та атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів; науково-дослідну роботу; спеціалізацію, підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; культурно-освітню, методичну, видавничу, фінансово-господарську та виробничо-комерційну роботу; здійснення зовнішніх зв'язків (ст. 44). Відповідно до ст. 22 Закону «Про вищу освіту» головною метою діяльності вищого навчального закладу є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України. На мою думку, дане формулювання головної мети діяльності вищих закладів освіти не відбиває їх соціального призначення. Вбачається, такою метою, насамперед, є не отримання особою вищої освіти, а всебічний гармонійний розвиток особистості, підвищення її загальнокультурного розвитку та професійна підготовка різних категорій працівників для різних галузей суспільного виробництва. Це положення повинно бути визначеним у розглядуваній статті. До головних завдань даний нормативно-правовий акт відносить наступні: здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти; здійснення наукової і науково-технічної (для вузів ІІІ-ого і IV-oro рівнів акредитації), творчої, мистецької, культурно-виховної,

>>>104>>>

спортивної та оздоровчої діяльності; забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою; здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація у акредитованих вузах ІІІ-го та IV-ro рівнів акредитації; вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників; забезпечення культурного і духовного розвитку особистості', виховання осіб, які навчаються у вузах, у дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України.

Для досягнення своїх цілей і виконання поставлених завдань відомчі заклади освіти МВС повинні наділятися комплексом прав та обов'язків. Так, відповідно до ст. 23 Закону «Про вищу освіту» за назвою «Правовий статус вищого навчального закладу» вуз має права юридичної особи, відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді. У свою чергу національному вищому навчальному закладу за рішенням Кабінету Міністрів України може бути надано повноваження: укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення для потреб вузу; приймати рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів вищого навчального закладу; вносити пропозиції щодо передачі об'єктів вузу до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність та передачі об'єктів комунальної власності у державну власність і віднесення їх до майна вузу; виступати орендодавцем нерухомого майна, що належить вищому навчальному закладу; встановлювати і присвоювати вчені звання доцента чи професора вищого навчального закладу; визначати та встановлювати власні форми морального та матеріального заохочення працівників вузу. Детальніше про права зазначено у Положенні про державний вищий заклад освіти. З урахуванням вказаних загальних прав вищих закладів освіти Положення про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України визначає також спеціальні права відомчих освітянських закладів. Вищі відомчі навчально-виховні заклади мають право: визначати зміст освіти з урахуванням державних стандартів та освітньо-професійних програм, установлених для вищих закладів освіти відповідних рівнів акредитації; визначати форми та засоби проведення навчальне-виховного процесу відповідно до ліцензованої освітньої діяльності; визначати організаційну та управлінську структуру і подавати її на затвердження до МВС; формувати штатний розпис та встановлювати посадові оклади постійного складу; проводити необхідну ротацію науково-педагогічних та наукових кадрів тощо.

Дослідження соціально-юридичної природи, суті та основних складових правового статусу відомчих закладів освіти у забезпеченні змісту навчально-виховного процесу дозволяє зробити низку пропозицій щодо подальшого удосконалення нормативно-правового забезпечення у цій сфері. Проаналізовані нормативні акти мають недоліком те, що не повністю визначають найважливіші складові правового статусу як вищого закладу освіти, так і відомчого закладу освіти МВС. 1. З усіх основних елементів правового статусу вищих закладів освіти Закон «Про освіту» визначає лише напрями діяльності останніх, з яких у певній мірі можна розібрати деякі моменти, що характеризують їх місце у соціальній системі суспільства. Інші елементи правового статусу вищих закладів освіти залишились не визначеними, що призвело до парадоксальної ситуації: є напрями діяльності, є завдання, які слід виконувати, а ось повноважень для цього немає. Виправлення такої ситуації має відбуватися за наступною схемою. У зв'язку з тим, що визначенню інших елементів правового статусу вищих закладів освіти у деякій мірі перешкоджає структура розглядуваного Закону, пропонуємо її змінити на більш оптимальну й зрозумілу для використання. Предметно нашого дослідження розділ «Вузівська система освіти» має чітко визначати цілі та завдання вищих закладів освіти, їх права і обов'язки, гарантії виконання й реалізації останніх, а також відповідальність за порушення правових приписів у цій сфері 2. Нечіткістю нормативного визначення елементів правового статусу вищого закладу освіти характеризується Закон «Про вищу освіту». Права вищих закладів освіти чомусь визначені у принципі управління вузом — автономія та самоврядування. Додаткові права національного вищого навчального закладу викладені в окремій статті — 26. Обов'язки вузу мають фрагментарний характер і розкидані по всьому розділу. Щодо відповідальності вищих закладів освіти в розділі XIII «Відповідальність за порушення законодавства про вищу освіту» вказано лише про те, що «невиконання вищим навчальним закладом головних завдань діяльності, вимог стандартів вищої освіти є

>>>105>>>

підставою для позбавлення його ліцензії» (ст. 69). Є усі підстави вважати цю норму декларативною, бо невизначені ні інші підстави юридичної відповідальності вищих закладів освіти, ні механізм притягнення їх до такої. Виправлення вказаних недоліків, на мою думку, має відбуватися наступним чином. У розділі V «Вищі навчальні заклади» Закону «Про вищу освіту» слід помістити окремі статті за назвами: «Права вищих навчальних закладів», «Обов'язки вищих навчальних закладів», «Відповідальність вищих навчальних закладів». Ці статті повинні містити норми, які вичерпно і чітко розкриватимуть зміст своїх назв. 3. З усіх основних складових правового статусу вищих закладів освіти у Положенні про державний вищий заклад освіти визначені лише завдання, права та відповідальність. Це Положення має містити окремий розділ «Правовий статус вищого закладу освіти», статтями цього розділу будуть: «Мета і завдання вищих закладів

освіти», «Права вищих закладів освіти», «Обов'язки вищих закладів освіти», «Гарантії діяльності вищих закладів освіти», «Відповідальність вищих закладів освіти». 4. Аналогічні недоліки щодо визначення правового статусу відомчого вищого закладу спостерігаються і у Положенні про вищий заклад освіти Міністерства внутрішніх справ України (затверджено Наказом МВС України № 231 від 1 квітня 1998 р.). Тому й удосконалення відповідного розділу даного нормативно-правового акта має відбуватись таким же чином. Відповідно розглядуваний розділ повинен мати назву «Правовий статус відомчого закладу освіти», а його статті: «Мета і завдання відомчих вищих закладів освіти», «Права відомчих вищих закладів освіти», «Обов'язки відомчих вищих закладів освіти», «Гарантії діяльності відомчих вищих закладів освіти», «Відповідальність відомчих вищих закладів освіти».

Використана література:

1.  Люди вирішують все, або дещо нові підходи до роботи з персоналом // Іменем Закону. — 2003. — 7 листоп.

2.  Політичний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів / За ред. Ю.М.Шемшученка, В.Д.Бабкіна. - К., 1997. - 628 с.

3.    Матузов      Н.И.   Личность.   Право.   Демократия.   Теоретические   проблемы субъективного права. — Саратов, 1972. — 292 с.

4.  Сурилов А.В. Теория государства и права: Учеб. пособ. — К., 1989. — 439 с.

5.  С к а к у н  О.Ф. Теория государства и права: Учеб. — Харьков, 2000. — 704 с.