Гурак Р. (Національна академія внутрішніх справ України) Інтеграція у криміналістиці

Вирішення найбільш складних, соціальне значимих наукових проблем найчастіше ставало можливим на стику різних галузей наукового знання, у результаті комплексного використання досягнень різних наук. Криміналістика, яка за своєю суттю є синтетичною галуззю наукового знання, науково покликана акумулювати досягнення природничих, технічних і гуманітарних наук та переломлювати їх в інтересах практики боротьби зі злочинністю.

З позиції теорії криміналістики на однобічний підхід до використання досягнень природничих і технічних наук у подоланні злочинності звернув увагу О.Ексархопуло. Він зазначив, зокрема, що сучасний рівень технічної озброєності правоохоронних органів дає підставу лише умовно вести мову про досягнення науково-технічного прогресу. Оскільки «прагнення розроблювачів до усе більшого насичення комплектів технічних засобів... усе новими приладами» не узгоджується з вирішенням правових, організаційних проблем використання техніки у розкритті злочинів [1, 9—10].

У зв'язку з цим доречно нагадати, що і поняття криміналістичної техніки дотепер найчастіше уявляється як деяка сукупність приладів, інструментів, матеріалів і рекомендацій до їх застосування. Таке, суто прагматичне, точніше «технократське», трактування даного питання теж має право на існування. Але воно не дає простору для комплексного, системного наукового аналізу всіх явищ, які характеризують процес інтеграції природничих і технічних наук у криміналістику. При цьому залишаються без належної уваги питання організації, правового регулювання й у цілому організаційно-правових відносин, характерних для процесу розроблення і практичного використання зазначеної техніки, тобто тих самих відносин, за якими стоїть людина, ЇЇ знання, досвід, професіоналізм. Хоча, варто зазначити, нині починаються цілком виправдані і досить обгрунтовані спроби розглядати криміналістичну техніку в контексті техніко-криміналі-стичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів, у взаємозв'язку всіх окреслених вище проблем [2, 64—84].

Нагадаємо, що поняття «інтеграція» (від лат. integer — цілий) означає об'єднання у ціле яких-небудь частин і вживається для характеристики процесів взаємозв'язку ззовні автономних елементів у ті чи інші сукупності [4, 215; 5, 196]. Але інтеграція — це не тільки процес знаходження нових зв'язків, екстенсивного, кількісного їх розширення. У даному процесі «кількість зв'язків» переходить у іншу якість, з'являється щось нове, чого раніше або не було у науці взагалі, або мало не ті масштаби і не той характер. «Інтеграція -процес органічний, пов'язаний з якісними перетвореннями всередині кожного елемента, що входить у систему з новими тенденціями в його розвитку, викликаними сучасною науково-технічною революцією» [5, 84].

Інтеграція наук взагалі, а у криміналістику, зокрема, не самоціль, а спосіб вирішення її наукових і практичних завдань, які об'єктивно ускладнюються в сучасних умовах науково-технічного прогресу та вимагають нових методів і засобів їх пізнання, нових підходів до їх вирішення. Історія криміналістики свідчить, що поява принципово нового була б немислима в умовах її ізоляції від інших наук, від передової науково-технічної думки [6, 10—16].

Діалектичне виявляючи взаємозв'язок інтеграції і диференціації наукових знань, А.іщенко звертає увагу на відображення цих процесів у становленні і розвитку криміналістики [7, 31]. Не без підстав існує думка, що криміналістика одержала статус «незалежної» галузі знання, відокремившись від кримінального процесу. Щоправда, судові медики претендують на свою роль у її зародженні; і теж не без підстав. Хоча б тому, що криміналістика завжди була продуктом синтезу, інтеграції природничо-наукових (судово-медичних, біологічних, хімічних тощо) і суспільствознавчих (до речі, не тільки правових) знань.

У даному разі диференціація (відокремлення) криміналістики відіграла, безперечно, позитивну роль у її подальшому розвитку. Вона обумовила розмежування об'єктів пізнання, прискорила конкретизацію свого предмета, а, відповідно, напрямів наукових досліджень і зосередила зусилля на вирішенні більш актуальних проблем методології науки, криміналістичної теорії і практики. Можна без пере-

>>>115>>>

більшення вести мову, що в умовах самостійності криміналістика змогла ініціювати розвиток таких галузей знань: теорія оперативно-розшукової діяльності, судова психологія, запобігання і профілактика злочинів (як частина кримінології) та їх формування до рівня самостійних наукових дисциплін. Трохи пізніше, хоча, на мою думку, не зовсім переконливо, але з'явилися спроби виділити з криміналістики самостійну галузь знання щодо судових експертиз (судову експертологію — А.Вінберг, Д.Малоховська) і організацію розслідування злочинів.

На певному етапі розвитку наукового знання вирішальну роль відіграє інтеграція, яка здійснюється на фоні постійної диференціації, ніколи не даючи такої єдності знань, коли вченим залишилося б тільки деталізувати й уточнити їх. У такий спосіб лише створюється теоретична і методологічна основа для наступного диференційованого, більш докладного дослідження, що поступово стає визначальним у розвитку науки. Це — двоєдиний діалектичне взаємозалежний процес, коли, за висловлюванням Б.Кедрова: «одна із суперечливих тенденцій розвитку виявляється у єдності зі своєю протилежністю, більше того, прямо її обумовлює і стимулює» [8, 5].

Варто розрізняти такі фактори, які об'єктивно обумовлюють у цілому процес інтеграції наук (як закономірність їх розвитку), і ті, що визначають особливості перебігу цього процесу в конкретних галузях наукового знання і науках (якою і є криміналістика). Зі змістовної точки зору, всі ці фактори характеризуються безліччю аспектів (історичним, методологічним, гносеологічним, системно-структурним, економічним, психологічним тощо) і наявністю інтегральних зв'язків, котрі складають основу механізму інтеграції наук (закономірності, принципи, наукові ідеї, теорії, методи тощо).

Можливості даної публікації дозволяють розглянута лише основні з означених факторів і тільки у тих межах, які обумовлені необхідністю показати особливості механізму їх прояву в процесі інтеграції природничих і технічних наук у криміналістику (що випливає з предмета нашого дослідження). Насамперед, будучи закономірністю розвитку наукового знання, інтеграція наук обумовлюється таким, відповідно загальнонауковим, фактором як суспільний процес, що ініціюється вічним прагненням людського суспільства до знання з метою самовдосконалення, забезпечення виживання, полегшення праці і побуту, безпеки тощо. Однак поступальний в історичному

аспекті розвиток суспільства характеризується безліччю протиріч, супроводжуваних помилками і прорахунками, наслідки яких, особливо в сучасних умовах науково-технічного прогресу (НТП), часом загрожують цивілізації і життю на Землі.

У аспекті криміналістичних проблем такі крайнощі важко уявити, проте суспільний прогрес розуміється у його протиріччях, безпосередньо позначається на стані злочинності, на формах, методах і засобах боротьби з нею. Тільки цим можна пояснити те, що у різних країнах, приблизно з одним рівнем розвитку НТП, але з неоднаковим успіхом у суспільному прогресі спостерігаються істотні розбіжності стану злочинності, її динаміки і структури і, звичайно, науково-технічного забезпечення діяльності правоохоронних органів. Щодо цього дуже показовим є сучасний стан справ у країнах СНД, де труднощі формування нових соціально-економічних і суспільно-політичних відносин, помилки і прорахунки, які допускаються при цьому, викликали зростання злочинності, а разом з тим загострили потреби суспільства в удосконаленні діяльності правоохоронних органів, включаючи їх науково-технічне забезпечення.

У вказаних умовах не просто загострюються колишні, а з'являються нові протиріччя, об'єктивно зростає ціна їх вирішення, а, відповідно, роль у цьому суспільних і соціально-економічних відносин. Суспільство, прагнучи до прогресу, все більше змушене враховувати необхідність забезпечення безпеки свого існування. НТП породжує протиріччя, але він дає можливості їх подолання завдяки досягненням науки і техніки. При цьому складність подоланих протиріч об'єктивно припускає використання всього багажу наукових знань у їх інтеграційному взаємозв'язку.

Злочинність, яка супроводжує історію розвитку людства, є результатом таких протиріч. У певному розумінні — це регресне явище, тому сумнівно розглядати його як фактор, що обумовлює інтеграційний процес у науці, а саме у криміналістиці. Даний процес обумовлюється прагненням людства до прогресу і є засобом його досягнення. У цьому зв'язку дозволимо деяку аналогію: не стихійні лиха, не катастрофи і пожежі обумовлюють зусилля науки удосконалювати методи та засоби боротьби з ними, а потреба суспільства (саме потреба) забезпечити свою безпеку, звести до мінімуму наслідки таких явищ. У трактуванні даного питання є цілком визначений зміст: задоволення потреб завжди

>>>116>>>

сполучено з деякими витратами; і суспільство повинно усвідомлювати необхідність останніх.

Втім зі злочинністю можна боротися при витратах, які не перевищують витрат на елементарні засоби терору, що наочно демонструє історія тоталітарних і диктаторських режимів. Однак суспільству потім неминуче доводиться переконуватися (на власному досвіді), що подолання злочинності злочинними методами обходиться йому ще дорожче. Такі методи не прийнятні для суспільства, яке обрало шлях демократичного, правового вирішення соціальних проблем. На цей шлях вступають нині країни СНД. У даному контексті злочинність виступає як явище, котре визначає особливості інтеграції наукових знань у сфері боротьби з нею.

Злочинність, як соціальне явище, будучи антиподом суспільного процесу, природно піддана його безпосередньому впливу. З позиції криміналістики в цьому зв'язку відзначається зміна видів злочинної діяльності, способів, засобів вчинення злочинів і, звичайно, самих злочинців, їх професіоналізму. Останні беруть на озброєння не тільки всі доступні їм досягнення НТП, а й використовують у своїх цілях зміни, котрі ним обумовлюються, у соціально-економічному житті суспільства. Отже, криміналістика, основна функціональна роль якої полягає у розробленні засобів і методів розкриття та розслідування злочинів, не має можливості впоратися з цією роллю інакше, як використовуючи (інтегруючи) досягнення інших наук.

Проблема співвідношення можливостей злочинців і тих, хто покликаний боротися з ними, проходить лейтмотивом через історію розвитку криміналістики. Але особливого звучання вона набула в сучасних умовах. Визначилися різні підходи до її вирішення, у тому числі з позиції «рівності у зброї». Вважаю, така позиція, принаймні, спірна. Сила закону, більш високий рівень організаційної діяльності правоохоронних органів, об'єктивна зацікавленість суспільства у безпеці і законності визначають можливість саме випереджального розвитку та використання у подоланні злочинності сучасних досягнень науки і техніки. До вказаного і варто прямувати.

До речі, зазначу, що при цьому не випадково визначена необхідність погодженого розвитку науково-технічних засобів і удосконалення організації, правового регулювання їх практичного застосування. Сьогодні у криміналістиці — це одна з найгостріших проблем. Сучасні методи і засоби не сприймаються, а часом відкидаються застарілою в інших умовах системою організації і правового регулювання їх застосування. На мою думку, це ще один з факторів, який обумовлює у даному разі необхідність інтеграції у криміналістику досягнень не тільки природничих, технічних, а й суспільствознавчих, гуманітарних наук.

У вказаній площині лежить пояснення причин того, що криміналістика за багатьма позиціями (за незначним винятком) освоює досягнення НТП, на 15—20 років відстаючи від розвинутих країн. Як на приклад можна послатися не тільки на історичні, а й на сучасні факти, пов'язані з впровадженням у криміналістичну практику, так званої, генної дактилоскопії, лазерів, засобів автоматизації й обчислювальної техніки тощо.

Розвиток криміналістики, інтеграція у неї досягнень природничих і технічних наук — не самоціль. Врешті-решт, існування будь-якої науки виправдується її служінням практиці, у даному разі — боротьбі зі злочинністю. У ній знаходять реалізацію потреби суспільства в забезпеченні своєї безпеки. У цій площині саме практика розкриття і розслідування злочинів (а знову таки не злочинність) є наступним фактором, який обумовлює інтеграцію досягнень інших наук у криміналістику. Не випадково її вивчення не традиційно розглядається як одне з основних завдань цієї науки, що, у свою чергу, припускає і вивчення злочинності, способів, методів та засобів вчинення злочинів.

Фактори, які обумовлюють інтеграцію досягнень інших наук у криміналістику, — об'єктивно існуюча категорія. Однак їх прояв у конкретних історичних умовах має особливості.

Злочинність, зрозуміло, цікавить нас з позиції предмета криміналістики. У працях криміналістів у цьому зв'язку досить докладно аналізуються обставини, які характеризують злочинність, злочини, осіб, котрі їх вчиняють. Зокрема, зазначається, що більшість злочинів скоюється в умовах неочевидності. Злочинці докладають максимум зусиль до приховання (знищення) слідів злочинів, використовуючи для цього різні технічні засоби, злочинний і життєвий досвід. Вченими-криміналістами вивчаються: механізм утворення і значення у розкритті злочинів матеріальних джерел криміналістичне значимої інформації, способи, методи, засоби їх виявлення, збереження, дослідження. Дані про злочин і злочинця у систематизованому вигляді відбиваються у криміналістичній характеристиці злочинів. Вирішення проблем, що виникають, базується на використанні досягнень природничих і технічних наук [9, 5].

>>>117>>>

Тим часом зазначені обставини, будучи відносно постійними протягом всієї історії злочинності і боротьби з нею, все таки піддані змінам у часі залежно від умов їх прояву. Показовий щодо цього сучасний період розвитку злочинності у нашому суспільстві. Зокрема, привертають увагу серйозні кількісні і якісні зміни злочинності, негативні тенденції у її динаміці та структурі. Різко і докорінно змінюється структура злочинності. У ній переважають і зберігають тенденцію до зростання (абсолютного і відносного) корисливі злочини, вчинювані проти особи. Усе більше очевидні факти зрощування загальнокримі-нальної й економічної злочинності, збільшення організованих форм її прояву тощо.

Очевидно, вказане пов'язано не тільки з НТП, а й з протиріччями процесу формування нових соціально-економічних (ринкових) відносин, для яких характерно різке розшарування суспільства за майновим і матеріальним становищем. У цих умовах відбувається інтенсивніше насичення всіх компонентів громадського життя, праці і побуту людей сучасною технікою, яка стає більш доступною також для злочинців. Крім того, на «вільному» ринку за «вільні» гроші їм не складно придбати засоби фізичного впливу на людей (зброю, вибухівку, отруйні речовини тощо), будь-яку іншу техніку, яка відповідала б їх злочинним намірам і сприяла б ефективній їх реалізації. Свідченням тому є все зростаюче число убивств (у тому числі на замовлення), кримінальних вибухів, збройних нападів та інших злочинів.

Крім того, було б помилково не зважати на той очевидний для криміналістів факт, що, «освоюючи» умови ринку і його науково-технічні можливості, злочинці самі змінюються. Не випадково останнім часом поряд з такими поняттями як «технізація», «професіоналізація злочинності» з'явилося ще одне -«інтелектуалізація злочинності». При цьому йдеться не про формальні показники, що стосуються їх утворення, віку, професії, на що завжди зверталася увага і раніше, а про реальне поповнення злочинного середовища інтелектуалами від економіки, промисловості і, навіть, науки.

На закінчення зазначу, що інтеграція досягнень інших наук у криміналістику є закономірністю розвитку даної науки, її зміст визначається єдністю наукового знання про суспільство і людину, сучасним розумінням НТП як елемента (складової) суспільного прогресу, де тісно взаємозалежні наука, техніка, суспільство, людина.

Інтеграція досягнень інших наук у криміналістику об'єктивно обумовлюється суспільним прогресом, одним з елементів якого є науково-технічний прогрес. Злочинність як соціальне явище виступає лише як причина розглянутого інтеграційного процесу. Негативні зміни у її динаміці і структурі, у формах прояву визначають необхідність активізації та розширення сфери даного процесу. Як загальний фактор, що обумовлює його необхідність, є потреба суспільства у забезпеченні своєї безпеки, у захисті прав і законних інтересів всіх та кожного члена суспільства.

Використана література:

1.   Эксархопуло А.А. Основы криминалистической теории. — СПб.,  1992. -С. 9-Ю.

2.  Криминалистика: Учеб. для вузов / А.Ф. Волынский, Т.В. Аверьянова, И.Л. Александров и др.; Под ред. А.Ф. Волынского. — М, 1999. — С. 64—84.

'   3. Филосфский энциклопедический словарь. — 2-е изд., — М., 1989. — С. 215.

4.  Словарь иностранных слов. — 15-е изд. — М., 1988. — С. 196.

5.   Контыгин  Ю.М.  Научно-технический  потенциал  (проблемы  накопления и использования). — Новосибирск, 1984. — С. 84.

6.   Лукашевич В. Г.  Интеграция  современного научного знания  и тенденции построения частных криминалистических теорий / Теоретические и практические проблемы обеспечения раскрытия и расследования преступлений криминалистическими методами и средствами. — К., 1992. - С. 10 —16.

7.  I щ е н к о А.В. Методологічні проблеми криміналістики. — К., 1997. — С. 31—32.

8.  К е д р о в Б.М. Маркс и единство наук — естественных и гуманитарных // Вопросы философии. — 1968. — № 5. — С. 5.

9.   Б а х и н В.Л., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980—2002 гг.). — К., 2002. — С. 5.

Рекомендовано до друку кафедрою криміналістики Національної академії внутрішніх справ України.

>>>118>>>

Дискусії та обговорення