§ 1. ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВНИХ ПОДАТКОВИХ АДМІНІСТРАЦІЙ З ІНШИМИ КОНТРОЛЮЮЧИМИ ОРГАНАМИ У БОРОТЬБІ З ПРИХОВУВАННЯМ ПРИБУТКІВ ВІД ОПОДАТКУВАННЯ

Ефективна боротьба із злочинністю в сфері оподатку­вання можлива лише при тісній взаємодії працівників під­розділів органів внутрішніх справ, державних податкових адміністрацій та інших контролюючих органів, в основі діяльності яких лежить спільна мета щодо забезпечення повної і своєчасної сплати податків та інших платежів всіма суб'єктами підприємницької діяльності. Поставлена мета досягається:

систематичним  взаємним  інформуванням   про  стан

забезпечення вимог податкового законодавства і обставини,

що сприяють їх порушенню;

формуванням банку даних про порушників податко­

вого   законодавства   та" спільним   використанням   його   в

практичній діяльності;

—            розробкою   і   погодженням   планів   щодо   проведення

спільних  організаційно-управлінських  і  практичних  захо­

дів   з   перевірки   господарської   діяльності   платників   по­

датків;

підведенням підсумків і аналітичною оцінкою роботи

щодо забезпечення податкового законодавства та напрацю-

ванням заходів по усуненню недоліків;

підготовкою та внесенням спільних пропозицій щодо

удосконалення чинного законодавства;

спільною  перевіркою  конкретних  фактів   порушень

податкового   законодавства   та   вирішенням   питань   щодо

притягнення винних до відповідальності.

Процеси взаємодії, які складають основу функціонуван­ня різних систем, можна характеризувати в філософському і управлінському аспектах. Як філософська категорія, по­няття "взаємодія", звичайно, вживається для фіксації впливу об'єктів один на одного, їх обопільною обумов­леністю і породженням одним об'єктом іншого. До основ­них форм взаємодії відносять загальний зв'язок явищ, рух,

5 Гега П.Г.            113

зміну і функціональну залежність . Філософське тракту­вання взаємодії насамперед орієнтує на те, що відповідні процеси взаємодії визначають структурну організацію си­стеми і порядок її об'єднання поряд з іншими об'єктами в систему більшого розміру.

Базуючись на філософських концепціях, теорія управлін­ня визначає взаємодію як погоджену у часі і місці спільну діяльність, спрямовану на досягнення загальної мети. В якості подібного за значенням дана теорія виділяє поняття "координації", яке відрізняється від поняття "взаємодія" тим, що охоплює відношення підкорення учасників спільної діяльності волі координуючого суб'єкта .

У тому чи іншому модифікуванні наведені вище поняття "взаємодія" і "координація" використовуються і в кримі­нологічних дослідженнях.

У монографії В. Д. Рєзвих, І. А. Склярова під взаємодією "розуміється спільна або погоджена за метою, місцем і часом діяльність різних державних органів і громадських організацій, що вирішують яке-небудь завдання" .

А. Е. Жалінський, М. В. Костицький базуються на тому положенні, що координування являє собою "вид управлін­ських зв'язків, при яких уповноважені на те органи об'єд­нують дії ряду інших відомств для вирішення загальних завдань і встановлюють їх доцільність. Іншими словами, координування розглядається як взаємодія, яка здійсню­ється з метою організації координації" .

Теоретичними основами взаємодії є положення, яке по­яснює його зміст і значення. Усвідомлення теоретичних ос­нов працівниками органів внутрішніх справ і податкових адміністрацій — неодмінна умова осмисленості і цілеспря­мованості взаємодії, забезпечення законності й ефективності.

Вивчення  стану взаємодії між працівниками  названих

1 Див.: Философский словарь. — М., 1975. — С. 59; Советский знциклопедический словарь. — М., 1981. — С. 219; Шептулин А.М. Диалектический метод познания. — М., 1983. — С. — 153—158.

Див.: Основи научной организации управлення и труда в органах внутренних дел. — М., 1973. — С. 82—85; Лунев А. Е. Теоретические проблеми государственного управлення. — М., 1974. — С. — 69—70.

3              Див.:   Резвьіх  В. Д.,   Скляров  И. А.   Взаємодействие   в   процессе

административно-правового обеспечения режима социалистического хозяй-

ствования. — Горький, 1977. — С. 59.

4              Див.: Жалинскш А. Е., Костицкий М. В. Зффективность профилак-

тики преступлений и криминологическая информация. — Львов, 1980. —

С. 102.

114

органів свідчить про те, що на рівні районної ланки в ряді регіонів вона здійснюється незадовільно. Про низький її рівень свідчить той факт, що у 1994 р. 81,6% справ, закінчених провадженням, було закрито, в тому числі 48,1% — згідно зі ст. 6 п. 1—2 КПК України за відсут­ністю складу злочину. До суду в цілому по Україні на­правлено лише 18,4% справ. У 1995 р., відповідно, 57%, 11% і 43% справ.

Треба зазначити, що в тих регіонах, де налагоджена чітка взаємодія між правоохоронними органами та подат­ковими адміністраціями, помилок при порушенні кримі­нальних справ допускається значно менше. Такий стан боротьби із злочинністю в сфері оподаткування поясню­ється тим, що у працівників правоохоронних органів і податкових адміністрацій різні підходи щодо:

кваліфікації виявлених правопорушень;

оцінки зібраних доказів;

оформлення матеріалів за результатами перевірок фі­

нансово-господарської діяльності платників податків.

Якщо складений працівниками податкових адміністрацій акт задовольняє їх і є основою для стягнення несплачених платежів і штрафних санкцій, то для слідчих органів він не завжди може бути підставою для порушення кримінальної справи як такий, що не відповідає певним вимогам. Цей факт підтверджують 70,3% із 135 опитаних працівників правоохоронних органів, які відзначили, що на вирішення питання про порушення кримінальних справ за ст. 148 КК України найбільш негативно впливає відсутність єдиної форми акта перевірки і невизначеність переліку основних документів, які необхідно до нього додавати.

Щоб уникнути цих недоліків і підвищити ефективність організації боротьби із злочинами в сфері оподаткування, працівники органів внутрішніх справ і податкових адміні­страцій у своїй практичній діяльності повинні керуватися вимогами статей 148 "Ухилення від сплати податків", 148 "Порушення порядку заняття підприємницькою діяль­ністю", 1485 "Шахрайство з фінансовими ресурсами", 80і "Приховування валютної виручки" та статей глави VII "Посадові  злочини" ,   зокрема,   164   "Визначення  понять,

Поняття посадового злочину, посадової особи, посадового становища та посадового підлогу визначені Законом України від 11 липня 1995 р. "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб", який введено в дію з 1 вересня 1995 р.

115

що вживаються у статтях цієї глави", 165 "Зловживанн владою або посадовим становищем", 167 "Халатність", 171 "Посадовий підлог" КК України в редакції Закону від ц липня 1995 р., а також спільною вказівкою Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Головної дер. жавної податкової інспекції України "Про порядок передачі державними податковими інспекціями України органам внутрішніх справ матеріалів, що містять ознаки злочину і їх розгляд", №№ 108, 16-26 окв/108, 21214/10-4790 від 22 листопада 1994 р.

У практиці слідчих органів дуже часто виникають пи­тання щодо розмежування законної господарської і злочин­ної діяльності, коли незрозуміло, мова йде про просте порушення угоди чи про злочин, вчинений одним із плат­ників податків. У цій досить заплутаній поки що галузі господарської діяльності, де багато співробітників правоохо­ронних та податкових органів відчувають себе не дуже впевнено, можливі не зовсім правильні висновки щодо кваліфікації скоєних правопорушень, у результаті чого не­винні можуть бути безпідставно притягнені до криміналь­ної відповідальності.

Треба пам'ятати, що кримінальна відповідальність може наступити лише в тому випадку, якщо відповідне діяння передбачено кримінальним законом як злочин.

При розслідуванні кримінальних справ, пов'язаних з ухиленням від сплати податків та приховуванням валютної виручки, важливе значення має те, наскільки правильно та обгрунтовано на стадії дослідчої перевірки і збору ма­теріалів складено акт перевірки сплати податків. У ма­теріалах, які направляють податкові адміністрації до пра­воохоронних органів для вирішення питання про порушен­ня кримінальної справи, мають бути:

акт перевірки;

лист податкової адміністрації, в якому зазначаються:

суть ухилення від сплати податків або приховування ва­

лютної виручки; які норми законів порушено; особи, при­

четні до скоєння цих порушень.

В акті перевірки мають відображатися:

а)             місце, дата початку і закінчення перевірки, ким вона

проведена, за чиєю вказівкою, проханням, дата складання

акта;

б)            досліджувані  документи,   яким  методом   (способом)

вони досліджувалися;

в)             виявлені факти порушень з посиланням на конкретні

116

они, нормативні акти, які порушені, яким чином у їГхгалтерських документах вони приховувались;

г) особи, причетні до порушень і відповідальні за фінан-оВо-господарську діяльність суб'єкта підприємницької ді­яльності в період, який підлягає перевірці;

а) висновки за результатами перевірки (суми прихова­них податків, валютної виручки, види податків та інше).

До акта необхідно додавати (оригінали):

а)             розрахунки по виявлених конкретних фактах прихо­

вання, заниження податків, складені за фінансовими зві­

тами та в загальній сумі за період, що перевіряється;

б)            пояснення причетних осіб по конкретних фактах по­

рушень   (у   разі  їх  незгоди  —  до  акта  треба  додавати

висновок-спростування податкової адміністрації);

в)             інші   необхідні  документи,   які  підтверджують  при­

четність посадових осіб до скоєння виявленого порушення

(документи про заснування підприємств, накази про при­

значення на посади тощо).

При приховуванні валютної виручки до акта потрібно додавати:

заяви на відкриття валютних рахунків,  інші доку­

менти, які були підготовлені для відкриття чи використан­

ня рахунків;

рішення банківських установ з цього питання;

довідку про рух коштів на валютному рахунку;

бухгалтерський  документ,   що  підтверджує  валютні

операції;

пояснення осіб, причетних до відкриття або викори­

стання валютних рахунків за межами України чи до при­

ховування валютної виручки.

Згідно з вказівкою №№ 108, 16-26 окв/108, 21214/10-4790 акт перевірки повинен бути зареєстрований у державній податковій адміністрації і при наявності в матеріалах фактів порушень, за які передбачено кримінальну відпо­відальність, у триденний строк направлений до підрозділу податкових розслідувань для підготовки і передачі матеріа­лів у 20-денний строк в органи внутрішніх справ для розгляду.

Отримавши матеріали з державних податкових адміні­страцій, працівники органів внутрішніх справ у 3-денний строк зизначають повноту та якість проведеної перевірки і приймають рішення відповідно до ст. 97 КПК України: порушують кримінальну справу, відмовляють у порушенні кримінально: справи або  відправляють матеріали  за на-

117

лежкістю. Для повноти й об'єктивності розслідування кри­мінальних справ даної категорії взаємодія між працівни­ками податкових адміністрацій та органів внутрішніх справ повинна продовжуватися аж до прийняття за матеріалами остаточного рішення.

З метою посилення контролю за справлянням податків, зміцнення виконавської дисципліни працівників податкових органів та підвищення рівня взаємодії з іншими контро­люючими органами Президент України 22 серпня 1996 р. видав Указ "Про утворення Державної податкової адміні­страції України та місцевих державних податкових адміні­страцій", згідно з яким підрозділи МВС України з боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткуван­ня підпорядковуються Державній податковій адміністрації України.

Досить часто при перевірках підприємств щодо повноти сплати податків виникають колізії, коли податковий ін­спектор і керівник підприємства, відстоюючи кожен свою точку зору, керуються різними нормативними актами. Тоб­то виникає ситуація, в якій кожна сторона вважає, що тільки вона права, посилаючись при цьому на певні за­кони. І досить часто податковий інспектор, маючи більше повноважень, такі спірні матеріали направляє до право­охоронних органів для вирішення питання про порушення кримінальної справи. Порушивши кримінальну справу, правоохоронні органи після ретельної перевірки закривають їх за відсутністю складу злочину. В основному це трап­ляється через низьку кваліфікацію суб'єктів правовідносин, недостатню обізнаність щодо чинного законодавства, тобто сторони можуть керуватися нормативними актами, які втратили чинність, навіть не підозрюючи про це.

Постає питання, як бути в таких спірних ситуаціях? Згідно зі ст. 20 Закону України "Про оподаткування при­бутку підприємств" на державного податкового інспектора покладено обов'язки по контролю за справлянням податку на прибуток підприємств, тобто він діє від імені держави. Тому керівник підприємства як особа, що поважає закони, повинен спочатку сплатити нараховані чи донараховані платежі, а вже потім оскаржувати дії податкового інспек­тора. В разі незгоди або відмови сплачувати нараховані платежі на підставі п. 6 ст. 19 цього Закону податковий орган має право на списання зазначених сум з визнаних винними підприємств у безспірному порядку.

У даному випадку може постати питання про порушення

118

прав платника, тобто про неможливість відстоювання і доведення ним своєї точки зору. Але ст. 21 названого Закону платникові податку надано право на оскарження дій посадових осіб державних податкових адміністрацій у судовому порядку, тобто право звертатися до суду, оскіль­ки це є цивільно-правові відносини. На думку автора, такий порядок вирішення спірних питань не завжди вип­равдовує себе (великі збори, довгий термін розгляду), тому доцільно створити такий державний орган, який вирішував би ці спірні питання без звертання до суду і рішення якого мали б законну силу і були б обов'язкові для ви­конання.

Читач може спростувати ці пропозиції тим, що в Ук­раїні таким органом є аудит. Але відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" із змі­нами, внесеними Законом України від 14 березня 1995 р. № 81/95-ВР, проведення аудиту є обов'язковим для під­твердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, під­приємств, кооперативів, товариств та інших господарюю­чих суб'єктів незалежно від форм власності та виду ді­яльності, звітність яких офіційно оприлюднюється. У разі неподання або несвоєчасного подання аудиторського вис­новку відповідним податковим адміністраціям з вини гос­подарюючого суб'єкта до нього згідно зі ст. 29 названого Закону застосовуються фінансові санкції та адміністративні штрафи.

Досвід роботи аудиту, як в Росії, так і в Україні, свід­чить, що на їх висновки іноді негативно впливають кримі­нальні структури і в таких випадках часто рішення прий­маються на користь сторони, інтереси якої відстоюють такі "захисники".