1.2.  Поняття та види об’єктів, дозвільну систему щодо яких здійснюють органи внутрішніх справ

            Перш ніж перейти до аналізу завдань, функцій, повноважень органів внутрішніх справ по здійсненню дозвільної системи, правових основ та організації їх діяльності в цій сфері, необхідно дати детальну характеристику об’єктів, на які поширюється зазначена система, оскільки вони є, так би мовити, її серцевиною, ядром, навколо якого власне і обертається вся ця діяльність.

Варто відзначити, що в адміністративно-правовій літературі визначення об’єкта адміністративних правовідносин до нашого часу залишається дискусійним. Це стосується також і об’єктів дозвільної системи. Так, наприклад, І.Г. Кириченко вважає, що до об’єктів правовідносин, що виникають у сфері здійснення дозвільної системи, можна віднести тільки конкретні предмети, речовини та об’єкти (як сукупність предметів з особливим режимом функціонування), які саме через свої екстраординарні властивості і включається до системи зазначених правовідносин. Дії ж суб’єктів (незалежно від їх характеру) щодо цих предметів та речовин не можуть вважатися об’єктами дозвільної системи, оскільки вони походять або залежать від останніх  [94]  ).

            На нашу думку, з цим важко погодитися, наведена точка зору не враховує особливостей адміністративних правовідносин, зокрема, їх об’єктів. В літературі звертається увага на те, що для адміністративно-правових відносин дія, діяльність завжди є обов’язковими, без них не може бути реалізовано ці відносини. У деяких адміністративних правовідносинах, які ще називають організаційно-майновими, існує складний об’єкт - це поведінка людей і майно. В цих випадках права і обов’язки сторін пов’язані з вчиненням певних дій стосовно речей [65] ). Сказане повною мірою стосується відносин, які виникають в сфері здійснення дозвільної системи, оскільки правовими нормами регулюються саме дії, діяльність різних суб’єктів, пов’язані з певними предметами, речовинами та об’єктами (придбання, зберігання, реалізація тощо). Тому у попередньому підрозділі сформульовано загальне визначення об’єктів дозвільної системи у широкому розумінні як дій, діяльності фізичних або юридичних осіб щодо таких предметів, створінь чи процесів у сфері живої та неживої природи, а також суспільстві, неврегульоване використання або функціонування яких може завдати шкоди інтересам, які охороняються правовими нормами.

            В наведеному визначенні враховано складність об’єкта дозвільної системи, існування в його структурі двох складових частин - матеріальної (предмети, речовини тощо) і нематеріальної (дії, діяльність). Цим обумовлена подальша логіка дослідження об’єктів дозвільної системи, в якому спочатку аналізується характер предметів матеріального світу, на які поширюється дозвільна система. Використовуючи при цьому термін «об’єкти»,  маємо на увазі, звичайно, лише матеріальну частину цього поняття.

            Об’єкти, дозвільну систему щодо яких здійснюють органи внутрішніх справ, мають свої особливості, які полягають, перш за все, в тому, що зазначені предмети та підприємства становлять потенційну суспільну небезпеку, діяльність, пов’язана з ними, може завдати шкоди суспільним та державним інтересам, життю та здоров’ю громадян. В цивільному праві такі об’єкти визнаються джерелами підвищеної небезпеки. Предмети, на які поширюється  дозвільна система, повністю або частково вилучені із цивільного обігу, їх безконтрольне використання становить склад адміністративного проступку або злочину, оскільки при цьому створюється загроза завдання шкоди життю та здоров’ю людей, іншим об’єктам правової охорони. Підприємства та майстерні, про які йшлося вище, в одних випадках своєю діяльністю також створюють загрозу громадській безпеці (склади, сховища, де зберігається зброя або вибухові матеріали, підприємства, де вони виготовляються, тощо), в інших їх безконтрольна діяльність може призвести до безладдя, хаосу в суспільних відносинах (в разі незаконного виготовлення печаток і штампів).

            Таким чином, у вузькому розумінні об’єктами, дозвільну систему щодо яких здійснюють органи внутрішніх справ, можна визнати такі предмети (речовини), а також підприємства і майстерні, які становлять потенційну суспільну небезпеку, у зв’язку з чим вилучені або обмежені у цивільному обігу і для яких законодавством встановлено спеціальний режим використання.

            Відповідно до чинного законодавства до зазначений об’єктів віднесено: вогнепальну зброю (нарізну військових зразків, несучасну стрілецьку, спортивну, навчальну, вихолощену, мисливську нарізну і гладкоствольну), бойові припаси до неї, газові пістолети і револьвери та патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, об’єкти виготовлення і реалізації спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, холодну зброю (арбалети, мисливські ножі тощо), пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, сховища, склади і бази де вони зберігаються, стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди, а також підприємства і майстерні по виготовленню і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічні майстерні, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї, штемпельно-граверні майстерні, печатки і штампи.

            Видача дозволів (ліцензій) на виготовлення, придбання, зберігання, облік, охорону, перевезення і використання вибухових матеріалів та відкриття сховищ, складів і баз, де вони зберігаються, здійснюється у порядку, визначеному Держнаглядохоронипраці разом з Міністерством внутрішніх справ.

            Відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 25 березня 1993 р. № 164, до вогнепальної зброї  віднесено бойову армійських зразків зброю або виготовлену за спеціальним замовленням (у тому числі вихолощену, навчальну, несучасну стрілецьку, спортивну малокаліберну, мисливську нарізну, малокаліберну і гладкоствольну вогнепальну зброю). Дія Інструкції поширюється також на бойові припаси до зазначених видів зброї, холодну зброю (арбалети, мисливські ножі, шаблі, фінські ножі, кортики, кинджали) і пневматичну зброю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду.

            Вогнепальною вважається зброя, у якій снаряд (куля, дріб чи інші предмети) приводиться у рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої горючої суміші). До бойової нарізної вогнепальної зброї належить зброя армійських зразків або виготовлена за спеціальними замовленнями (пістолети, револьвери, гвинтівки, карабіни, автомати, кулемети). Несучасна стрілецька зброя - це вогнепальна і холодна метальна зброя, яка знята з озброєння сучасних армій та виробництва, або та, що існує в одиничних екземплярах та малих партіях, а також зброя зазначеного вище типу, виготовлена у сучасних умовах спеціально для виставок (експонування) в одиничних екземплярах та малих партіях.

            Вихолощеною зброєю є зброя армійських зразків, спеціально пристосована до стрільби холостими зарядами, коли неможливий постріл бойовим зарядом. До навчальної вогнепальної зброї належить нарізна зброя армійських зразків (пістолети, револьвери, гвинтівки, карабіни, автомати і кулемети), приведена на заводах-виготовлювачах чи в майстернях по ремонту зброї до стану, що виключає здійснення пострілу без спеціальних ремонтних робіт. Спортивна вогнепальна зброя - це малокаліберні  спортивні пістолети, револьвери, гвинтівки, спортивні гвинтівки і пістолети, револьвери, гладкоствольні рушниці. До мисливської вогнепальної зброї віднесено мисливські карабіни, гладкоствольні рушниці із сверловкою «парадокс» (з нарізами 100 - 140 мм  на початку або у кінці ствола), комбіновані рушниці, що мають нарівні із гладкими і нарізні стволи, мисливські малокаліберні гвинтівки.

            Бойовими припасами визнаються патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, а також заряджені патрони для гладкоствольних мисливських рушниць, мисливський порох і капсулі.

            Наказом МВС України № 372 від 10 червня 1995 року до згаданої Інструкції було внесено зміни та доповнення, котрі стосувалися арбалетів та пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм та швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду  у зв’язку з визнанням їх об’єктами дозвільної системи. Відповідно до цього наказу контроль за станом, облік, та видача дозволів на зазначену зброю здійснюється у порядку, передбаченому Інструкцією щодо мисливської вогнепальної зброї, але в ньому нічого не сказано про боєприпаси до цієї зброї. На думку дисертанта, дію дозвільної системи доцільно поширити й на боєприпаси до арбалетів та пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм та швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду стосовно їх виготовлення, реалізації, зберігання, придбання та застосування. Логічним було б до них встановити ті ж самі вимоги, що й до патронів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. З цією метою до Положення про дозвільну систему необхідно внести відповідні зміни та доповнення.

            Відомча вогнепальна зброя і бойові припаси до неї зберігаються в спеціально обладнаних сховищах, складах і базах, які самі є об’єктами дозвільної системи і повинні відповідати широкому спектру вимог [123] ). Розглянемо деякі з них.

            Сховища повинні бути ізольованими від інших підсобних приміщень, мати капітальні стіни, міцні перекриття на стелі і підлозі. У дверні, віконні прорізи і для зміцнення стін (перегородок) встановлюються грати, які виконуються із сталевого прутка діаметром не менше 15 мм. Прутки зварюються у кожному перехресті, утворюючи вічка не більше ніж 150 х 150 мм; сховища повинні бути обладнаними у два і більше рубежі охоронно-пожежною сигналізацією, виконаною прихованою проводкою до щитка електроживлення, з встановленням датчиків на вікнах, дверях, люках, стінах, стелі, підлозі, що спрацьовує на відкривання або злом сейфів, шаф, де зберігається зброя і бойові припаси, а також на появу людини всередині приміщення. Ці приміщення обов’язково передаються під охорону Державної служби охорони МВС України у встановленому порядку, з підключенням сигналізації на пульт централізованого нагляду. Допускається прокладка шлейфів охоронної сигналізації у трубах тільки всередині приміщення по залізобетонних і бетонних будівельних конструкціях.

            Забороняється спільне зберігання з вогнепальною зброєю і боєприпасами навчально-наочних приладів, спортінвентарю, інших предметів, за винятком пневматичної зброї, радіостанцій і дозиметричних приладів, які можуть зберігатися у відгородженій залізними гратами частині кімнати для зберігання зброї. Боєприпаси до вогнепальної зброї повинні зберігатися в окремому від зброї металевому ящику, у шафі. Матеріал для обтирання, масло і луг, приладдя для чищення і змазування зброї зберігаються у спеціально відведених для цього місцях, окремо від зброї і боєприпасів.

            Вогнепальна зброя і бойові припаси повинні зберігатися у металевих шафах (сейфах), товщина стінок яких повинна бути не менше 3 мм з надійними (не менше двох) внутрішніми замками. Дверці шаф для міцності укріплюються металевими накладками або косинцями. На дверцях шафи з внутрішнього боку повинен бути опис зброї за номерами. Допускається зберігання вогнепальної зброї у важких сейфах, які мають внутрішні замки.

            В управліннях, відділах і філіях Національного, державних і комерційних банків України зброя і боєприпаси зберігаються у залізобетонних коморах, сейфах або металевих шафах. Якщо немає комор, допускається зберігання зброї і боєприпасів (за наявності охоронної сигналізації, виведеної на пульт централізованого нагляду органів внутрішніх справ) у залізобетонних внутрішніх або вбудованих шафах (касах) чи у важких сейфах. У вузлах зв’язку, у фельд’єгерській службі, підприємствах та підрозділах спец зв’язку допускається зберігання зброї і боєприпасів у важких сейфах за наявності автономної сигналізації.

                        Експонування вогнепальної і холодної зброї допускається у закритих вітринах і стендах, обладнаних автономною сигналізацією з установкою датчиків на кожній вітрині або стенді з виведенням дзвінка до сторожа (вахтера). При експонуванні зброї на відкритих вітринах і стендах датчиками охоронної сигналізації повинна бути заблокована кожна одиниця зброї.

            За узгодженням з органами внутрішніх справ допускається зберігання відомчої нарізної і гладкоствольної вогнепальної зброї (пістолетів, револьверів, рушниць) і боєприпасів до неї за місцем проживання працівників природоохоронних органів. При цьому нарізна вогнепальна зброя повинна зберігатися у міцно прикріплених до підлоги  або стіни металевих ящиках (шафах), товщина стінок яких повинна бути не менше 3 мм з надійними (не менше двох) внутрішніми замками.

            Вогнепальна зброя, яка належить окремим особам, повинна зберігатися в місцях постійного проживання власників в міцних, з надійними замками дерев’яних шафах або металевих ящиках, спеціально виготовлених для зберігання зброї, в розібраному, розрядженому стані, із спущеними курками, окремо від бойових припасів. До зброї не повинні мати доступ сторонні особи,  особливо діти.

            При перенесенні або перевезенні всіма видами транспорту вогнепальна зброя повинна міститися у чохлі, в розрядженому, розібраному стані (якщо це можливо).

Вогнепальна зброя є найпоширенішим об’єктом дозвільної системи, хоча матеріали практики свідчать, що кількість об’єктів, на яких вона зберігається, а також самої зброї з кожним роком зменшується. Так, в 1995 р. в Харківській області нараховувалось 610 таких об’єктів (в них 7989 одиниць зброї), в 1996 р. - 436 (5845), в 1997 р. - 364 (4566), в І-му півріччі 1999 р. - 295 (4272), в Полтавській області ці цифри становили: 1995 р. - 466 (5465), 1996 р. - 390 (5344), 1997 р. - 217 (4034), І-е півріччя 1998 р. - 191 (4024); в Сумській області: 1995 р. - 450 (4477),    1996 р. - 260 (3354), 1997 р. - 174 (3059), І-е півріччя 1998 р. - 163 (3058). Однак це не стосується власників мисливської зброї, кількість яких, навпаки, постійно зростає. Наприклад, в 1995 р. в Харківській області було 34655 власників, у яких зареєстровано 38996 одиниць зброї, а в І-му півріччі 1998 р. ці цифри становили відповідно 37614 і 44137. Подібна ситуація спостерігається також в Полтавській і Сумській областях.

            Правила дозвільної системи також поширюються на спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, дозволені до виготовлення, реалізації (продажу), придбання, реєстрації, обліку, зберігання (носіння) і застосування. До них належать: упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики); газові пістолети і револьвери та патрони до них  калібру 6, 8 і 9 міліметрів, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії. До кожного спеціального засобу самооборони, що реалізується (продається), повинні додаватися правила користування цим засобом та порядок його застосування.

            Упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики) реалізуються (продаються) громадянам, які досягли 18-річного віку, суб’єктам підприємницької діяльності, установам і організаціям без дозволу органів внутрішніх справ у спеціальних магазинах, окремих секціях магазинів (їх відкриття та функціонування здійснюється у встановленому МВС порядку).

У І-му півріччі 1998 р. в Харківській області на обліку перебувало 12802 газових пістолети і револьвери, торговельними установами продано 522 газових балончики,  в Полтавській області відповідно 6786 і 247,  в Сумській області - 2939 газових пістолетів  і револьверів, газові ж балончики не реалізовувались.

            Громадяни зобов’язані забезпечити умови зберігання, що виключають втрату та можливість крадіжки спеціальних засобів самооборони. Ці засоби мають зберігатися у дерев’яних або металевих ящиках за місцем роботи або проживання власника (користувача), до них не повинні мати доступ сторонні особи, при цьому спускові гачки газових пістолетів та револьверів мають бути замкнені курковими замками безпеки.

            Використані та непридатні для подальшого користування спеціальні засоби самооборони підлягають утилізації у встановленому порядку. Відповідно до Положення про порядок збирання та утилізації спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії (у тому числі газових балончиків), не придатних для подальшого використання, затвердженого наказом МВС України від 8 лютого 1994 року № 66, до таких спеціальних засобів віднесено: використані, пошкоджені та із закінченим строком зберігання упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики); використані, пошкоджені та із закінченим строком зберігання патрони калібрів 6, 8, 9 міліметрів, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, до газових пістолетів і револьверів. Такі спеціальні засоби підлягають обов’язковому здаванню до спеціалізованих магазинів, чи окремих секцій магазинів по реалізації спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, що створені та утримуються у порядку, встановленому Інструкцією [123] ). Зібрані балончики і патрони зберігаються в закритій тарі з-під газових балончиків чи патронів до газових пістолетів і револьверів, що надходять до спеціалізованих магазинів. Доступ до них громадян, крім осіб, з якими укладання трудових договорів на виконання робіт, пов’язаних з виготовленням, придбанням, зберіганням, реалізацією матеріалів, на які поширюється дозвільна система, проводилось за погодженням з органами міліції, заборонений.

            До об’єктів, дозвільну систему щодо яких здійснюють органи внутрішніх справ, належать також стрілецькі тири, стрільбища та мисливські стенди і магазини, в яких здійснюється продаж вогнепальної, холодної зброї, боєприпасів та спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. До зазначених об’єктів органи внутрішніх справ ставлять високі вимоги, що поясняється їх великою суспільною небезпекою, хоча кількість їх порівняно з іншими об’єктами дозвільної системи незначна, вона обраховується одиницями.

            Стрільбища, стрілецькі тири та мисливські стенди можуть бути відкриті тільки при дотриманні вимог, які ставляться до них органами внутрішніх справ, та умов, які гарантують безпеку оточуючих. Забороняється обладнання відкритих тирів, призначених для стрільби із малокаліберної зброї, на відстані, ближчій, ніж 2 км від населених пунктів і природних заповідних об’єктів, а тирів для стрільби із крупнокаліберної зброї - 6 км. Напіввідкриті тири забороняється розташовувати ближче, ніж за 300 м від жилих і господарських будівель.

            Стрілецькі тири класифікуються за різними ознаками. Для органів внутрішніх справ найважливішим є ступінь безпеки стрільб, які у них проводяться, що залежить від характеру зовнішніх загорож, вогневої зони і пристроїв перехоплення куль. Існує кілька типів таких споруд для стрілецького спорту: стрільбища-комплекси, що складаються із декількох відкритих тирів; закриті тири з непробивними стінами і стелею, де поперечні і бокові перехвати не передбачені; напіввідкриті тири з куленепробивними стінами і поперечними перехватами зверху; відкриті ділянки місцевості, що мають кулеприйомні і бокові земляні вали й необхідні зони безпеки.

            Стрільбищем визнається спеціально обладнана ділянка місцевості, призначена для навчання стрільбі з індивідуальної стрілецької зброї, а також для проведення занять з вогневої підготовки. До складу стрільбищ, як правило, входить декілька тирів різного призначення, а також командні та допоміжні пункти.

            Стрілково-мисливським стендом називають спортивну площадку, обладнану для стрільби з гладкоствольних рушниць дробовими зарядами по літаючих мішенях - тарілках, які викидаються спеціальними метальними пристроями (машинами). Існує два види стрілково-мисливських стендів: траншейні і круглі.

            Стрілецька галерея і кімната для зберігання зброї, якщо вони розташовані в одній будівлі, відокремлюються від допоміжних приміщень (навчальних класів, кімнат відпочинку, кабінетів тренерів і господарських приміщень) сталевими дверима, які повинні бути постійно замкнені. У стрілецьких галереях тирів категорично забороняється зберігати вогнепальну зброю під час перерви між стрільбами, а також залишати зброю і бойові припаси на вогневому рубежі без нагляду.

            Без ліцензій органів внутрішніх справ функціонують тири, полігони науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро оборонних заводів, тири, стрільбища і полігони, які є у віданні Міністерства оборони, Національної гвардії, Державного комітету по охороні державного кордону України, Служби безпеки, Управління державної охорони і Міністерства внутрішніх справ, а також тири для стрільби із пневматичної зброї.

            На думку дисертанта, необхідно нормативно врегулювати питання функціонування стрілецького тиру чи стрільбища для навчання стрільбі з арбалетів та пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду. Для цього можна використати існуючі стрільбища та стрілецькі тири. З цією метою текст Умов та правил у пункті 3 в останньому абзаці необхідно доповнити словами «(крім пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду)».

            В магазинах, які здійснюють продаж вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї, газових балончиків та патронів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, газових пістолетів і револьверів та патронів до них, дозволяється зберігати не більше одного ящика бездимного пороху (50 кг) і 15 тис. заряджених мисливських патронів або таку ж кількість газових балончиків та патронів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. В окремих випадках, залежно від обладнання магазину, зазначену кількість пороху і заряджених патронів, газових балончиків може бути зменшено або збільшено за узгодженням з органом внутрішніх справ; у торговельному приміщенні магазину за прилавками встановлюються такі шафи: одна для зберігання пороху, друга - капсулів і заряджених патронів до мисливської зброї, а третя - газових балончиків та патронів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, газових пістолетів і револьверів та патронів до них. Забороняється спільне зберігання пороху з капсулями, газовими балончиками або зарядженими патронами в одній шафі. Порох може викладатися на прилавок разом з капсулями тільки для передачі покупцеві. Категорично забороняється залишати вогнепальну зброю та вказані спеціальні засоби в торговельному залі після закриття магазину.

            Для здійснення підприємницької діяльності по виробництву, ремонту і реалізації спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї, виготовленню і реалізації спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів необхідно дотримуватися визначених умов та правил. Так, приміщення для зберігання та реалізації вогнепальної і холодної зброї, а також окремих вузлів та запчастин до неї, спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів повинні бути ізольованими від інших підсобних службових приміщень, мати капітальні стіни, міцні перекриття на стелі і підлозі; вся виготовлена вогнепальна та холодна зброя, спеціальні засоби, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та засоби для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів повинні мати номер і штамп (марку) підприємства (майстерні)-виготовлювача та сертифікат встановленого зразка.

            Загальні вимоги, які ставляться до піротехнічних виробів, зводяться до забезпечення громадської безпеки при їх виробництві, зберіганні, перевезенні і використанні. Питання про правове регулювання правил виробництва, зберігання та використання піротехнічних виробів і функціонування піротехнічних майстерень до цього часу було опрацьовано недостатньо і не отримало свого нормативного визначення. В той же час існує велика кількість відомчих інструкцій, правил, котрі по різному регламентують питання, пов’язані з піротехнічними сполуками та виробами. Це пояснюється тим, що піротехнічні вироби значно різняться одне від одного за своїм призначенням, конструкційними особливостями та багатьма іншими параметрами. На нашу думку до піротехнічних виробів та майстерень слід пред’являти такі вимоги: піротехнічні майстерні повинні розташовуватися на відстані не менше ніж 100 м від найближчих споруд. Якщо майстерня обладнується при складах піротехнічних виробів, то відстань від майстерні до найближчого будинку складу повинна бути не менше 400 м. В майстернях може бути дозволено одночасно зберігати не більше 125 кг піротехнічних сполук (включаючи готові вироби). До піротехнічних виробів можна віднести освітлювальні та сигнальні патрони, димпатрони, трасери, сірники підривників, бенгальські вогні, феєрверки, залізничні петарди та багато іншого.

            Основою більшості піротехнічних сполук служать суміші окислювача з паливною речовиною. Як окислювач використовуються, як правило, нітрати (солі азотної кислоти). Паливними компонентами є метали (алюміній, магній) та їх сплави, фосфор, вуглець, сірка, органічні речовини (бензол, толуол, бензин, нафта, парафін та ін.). Піротехнічні вироби використовуються в найрізноманітніших галузях людської діяльності: в культурно-видовищних заходах для створення різних ефектів, в протиградних установках, снарядах для гарпунних гармат тощо. Оскільки для виготовлення піротехнічних виробів використовуються в основному сполуки, які у своїй сутності є вибухо- та пожежонебезпечними, майстерні по їх виготовленню повинні відповідати вимогам, які ставляться до вибухових матеріалів та місць їх зберігання.

            Штемпельно-граверні майстерні (по виготовленню печаток і штампів), столи замовлень та видачі готових виробів, відповідно до Умов та правил здійснення підприємницької діяльності по виробництву, ремонту і реалізації спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї, виготовленню і реалізації спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, створенню та утриманню стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджених наказом МВС України від 18 жовтня 1993 р. № 643, повинні розташовуватися в ізольованих, окремих приміщеннях, кімнатах, що забезпечують режимні правила функціонування, схоронність обладнання, сировини, готових виробів і виключають можливість проникнення у такі приміщення сторонніх осіб. Кількість таких майстерень в Харківській області в 1998 р. нараховувала 9, в Полтавській області - 6, в Сумській області - 4.

            Під вибуховими матеріалами розуміються хімічні сполуки або механічні суміші, здатні до швидкої хімічної реакції (вибуху). Ця реакція виникає від нагрівання, удару, тертя, вибуху іншого вибухового матеріалу або іншого зовнішнього впливу і розповсюджується по заряду за допомогою горіння або детонації (вибухової хвилі). Вибухові матеріали бувають твердими, рідкими і у вигляді суміші твердих та рідких часток.

            Поняття «вибухові матеріали» (ВМ) об’єднує в собі два терміни - вибухові речовини (ВР) та засоби ініціювання (ЗІ). Вибухові речовини - це хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до саморозповсюдження з великою швидкістю хімічної реакції з утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла. До них належать амоніти, амонали, тротил та інші. Засоби ініціювання - зовнішні джерела імпульсу для здійснення вибуху (електродетонатори, капсуль-детонатори, вогнепровідний та детонуючий шнури тощо). Дозволяється застосовувати тільки ті вибухові матеріали, на які є стандарт (технічні умови), і, крім того, дозвіл Держнаглядохоронипраці України [83] ).

            Під терміном «склад вибухових матеріалів» слід розуміти комплекс будинків і споруд основного і допоміжного призначення, розташованих на загальній території з оформленою у встановленому порядку земельною ділянкою, а для підземних складів - камери і комірки для зберігання вибухових матеріалів і додаткові камери з гірничими виробками, які придатні для складу.  Загальна кількість складів вибухових матеріалів, звичайно, невелика (в Харківській області - 1, в Полтавській - 9, в Сумській  - 1), однак їх підвищена потенційна небезпека вимагає чіткого додержання вимог, що ставляться до їх  обладнання та утримання.

            За місцем розташування щодо земної поверхні склади вибухових матеріалів поділяються на поверхневі, напівзаглиблені і підземні. До поверхневих належать склади, підвалини сховищ яких розташовані на рівні поверхні землі; до напівзаглиблених - склади, будинки сховищ яких заглиблені в грунт нижче земної поверхні не  більше ніж до карниза; до заглиблених - у яких шар грунту над сховищем становить менше 15 м, і до підземних, відповідно, - більше 15 м.

            Залежно від строку експлуатації склади поділяються на постійні, тимчасові - до 3 років і короткочасні - до 1 року, рахуючи ці роки з моменту завезення вибухових матеріалів. Експлуатація короткочасних складів може бути продовжена на один строк за умови повторного прийняття їх комісією.

            За призначенням склади вибухових матеріалів поділяються на базисні і видаткові.

            Сховища тимчасових складів вибухових матеріалів можуть бути земляними, дерев’яними, глиняними і т.ін. Дозволяється під сховища складів пристосовувати невикористовувані будівлі, сараї, землянки та інші приміщення. Ці приміщення повинні провітрюватися і захищатись від попадання в них дощу та снігу. Топки печей, які є в пристосованих для сховищ будинках, повинні бути замуровані.

            Тимчасові склади вибухових матеріалів, обладнані в межах міста (виробки, які залишились від будівництва  метрополітену та ін.), можуть розміщатися в сухих провітрюваних підвалах невикористовуваних  будівель або в спеціально заглиблених (до 2,5 м) приміщеннях з засипкою верху не менше 2 м. Вибухові матеріали та засоби ініціювання повинні зберігатися в окремих приміщеннях, відгороджених від приміщення підготовки вибухових матеріалів цегляною (бетонованою) стіною товщиною не менше як 25 см.

            Щодо поверхневих і напівзаглиблених складів вибухових матеріалів, для проведення робіт короткочасного характеру зберігання вибухових матеріалів допускається у будівлях, які не використовуються, сараях, землянках і т.ін.; у залізничних вагонах; на суднах; в автомобілях, причепах і візках; у палатках, шатрах і печерах; на майданчиках біля місць проведення підривних робіт.

            У наукових і навчальних організаціях вибухові матеріали повинні зберігатися в приміщеннях з сейфами або приміщеннях-сейфах. Такі приміщення повинні мати неспалимі стіни і перекриття [83] ).

            Загальна місткість базисних складів ВМ не обмежується і повинна встановлюватися з урахуванням того, що місткість окремого сховища не повинна перевищувати 420 т вибухових матеріалів (нетто).

            Загальна місткість усіх сховищ постійного видаткового складу ВМ (поверхневого і напівзаглибленого) не повинна перевищувати: ВР - 240 т, детонаторів - 300 тис. шт., детонуючого шнура (ДШ) - 400 тис. м., кількість вогнепровідного шнура і засобів його підпалювання не обмежується (для підприємств із сезонним завезенням ВМ при їх зберіганні в контейнерах або сховищах загальна місткість постійних видаткових складів не обмежується).

            Загальна місткість усіх сховищ тимчасового видаткового складу ВМ не повинна перевищувати: ВР - 120 т, детонаторів - 150 тис. шт., ДШ - 200 тис. м., кількість вогнепровідного шнура і засобів його підпалювання не обмежується; загальна місткість усіх сховищ  короткочасного видаткового складу ВМ не повинна перевищувати: ВР - за проектом, детонаторів - 75 тис. шт., ДШ - 200 тис. м., кількість вогнепровідного шнура і засобів його підпалювання  не обмежується; загальна місткість кожного сховища постійних видаткових складів ВМ не повинна перевищувати 120 т, тимчасових - 60 т, короткочасних - за проектом; зберігання в контейнерах повинно проводитися на спеціальних відкритих майданчиках. Майданчики для контейнерів з вибуховими матеріалами можуть споруджуватися як на території складів ВМ, так і як самостійні склади з контейнерними майданчиками. Місткість контейнерних майданчиків повинна відповідати встановленій місткості для сховищ складів ВМ.

             Загальна місткість підземного (заглибленого) видаткового складу і місткість окремих камер (комірок) визначаються проектом. При цьому на вугільних шахтах місткість складу не повинна перевищувати семидобового запасу вибухових речовин і п’ятнадцятидобового запасу засобів ініціювання.

            Місткість камери в складах камерного типу не повинна перевищувати 2 т ВР, а в кожній комірці у складах коміркового типу дозволяється зберігати не більше 400 кг ВР.

            Гранична місткість окремої роздавальної камери в підземних виробках не повинна перевищувати 2 т ВР і відповідної кількості ЗІ, окремого дільничного пункту зберігання - 1 т вибухових речовин і відповідної кількості засобів ініціювання.

            У науково-дослідних інститутах, лабораторіях і навчальних закладах вибухові матеріали дозволяється зберігати в сейфах (у кожному не більше 10 кг вибухових речовин або 500 детонаторів і по 300 м детонуючого і вогнепровідного шнурів). Допускається зберігання цих вибухових матеріалів в одному приміщенні, але в різних сейфах. Сейфи повинні розміщуватися на відстані, яка виключає передавання детонації.

            На підприємствах повинні забезпечуватися умови для випробувань і знищення вибухових матеріалів. З цією метою обладнуються полігони і лабораторії, проекти яких погоджуються з органами Держнаглядохоронипраці і органами внутрішніх справ.

            Відносно інших предметів, матеріалів і речовин, підприємств і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, а це - протиградні установки, наркотичні засоби, радіоактивні, сильнодіючі отруйні речовини 1- ІІ класу безпечні, збудники інфекційних захворювань 1-ІІ групи патогенності і токсини, сховища, склади і бази, де вони зберігаються, постійні місця поховання радіоактивних відходів (спеціальні комбінати), а також організації, що займаються збутом наркотичних засобів, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, і лабораторії, що проводять аналізи цих засобів і речовин, працюють із збудниками інфекційних захворювань 1-ІІ групи патогенності і токсинами, в органах внутрішніх справ ведеться списочний облік за їх місцерозташуванням. Крім того, на органи внутрішніх справ  безпосередньо покладено обов’язок щодо контролювання за дотриманням посадовими особами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, господарських об’єднань і громадянами встановленого порядку виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття та функціонування підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система.

            Для укладення трудового договору на виконання робіт, пов’язаних з виготовленням, придбанням, зберіганням, обліком, охороною, перевезенням, використанням предметів, матеріалів і речовин, на які поширюється дозвільна система, необхідно отримати згоду від відповідного органу внутрішніх справ.

            Таким чином, дозвільна система, яку здійснюють органи внутрішніх справ, поширюється на досить велику кількість об’єктів. Їх технічні характеристики, режим функціонування, а також повноваження органів внутрішніх справ у сфері забезпечення виконання правил дозвільної системи врегульовано численними нормативними актами різної юридичної сили, про що мова піде у наступному підрозділі.