1. Загальна характеристика законів про охорону прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки

Охорона прав на винаходи, корисні моделі і промислові зраз-

ки здійснюється двома законодавчими актами: Законом України

<Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> від 15 грудня

1993 р.(*194) і Законом України <Про охорону прав на промислові :

зразки> від 15 грудня 1993 р.(*195).

Оскільки зазначені результати творчої діяльності за своєю юри-

дичною природою дуже схожі між собою, то і правова охорона їх

здійснюється близькими за своїм змістом законодавчими актами.

Аналіз цих Законів засвідчив, що відмінність між ними дуже не-

значна і не істотна. Тому їх розгляд доцільно проводити разом.

Раніше відзначалось уже, тут ще раз підкреслюється, що сам

факт прийняття зазначених Законів - явище для України надзви-

чайно позитивне. До прийняття цих законодавчих актів Україна

свого патентного законодавства взагалі ніколи не мала. Конститу-

ція колишнього СРСР правове регулювання відносин в галузі на-

уково-технічної діяльності відносила до союзного підпорядкуван-

ня. Законодавство УРСР в цій сфері зводилось до повторення

кількох статей в Цивільному кодексі УРСР. Так, ст. З нині чинно-

го Цивільного кодексу Української РСР(*196) прямо і однозначно про-

голошує, що відповідно до Основ цивільного законодавства

колишнього СРСР відносини, що виникають у зв'язку з відкрит-

тями, винаходами, раціоналізаторськими пропозиціями, промис-

ловими зразками та іншими досягненнями науки і техніки, регу-

люються союзним законодавством.

В самому Цивільному кодексі України два розділи присвячені

регулюванню відносин, що складаються у сфері науково-технічної

діяльності. Це розділ V <Право на відкриття>, який містить три

коротких статті, і VІ розділ <Право на винахід, раціоналізаторську

пропозицію і промисловий зразок>, в якому було 10 статей. В заз-

начених розділах визначались лише самі основні положення. В

той же час слід відзначити, що V розділ <Право на відкриття> фак-

тично втратив свою силу. Зараз в Україні ніхто відкриттів не заяв-

ляє і їх реєстрація не здійснюється. Проте, законодавець про це не

знає, бо в своїй законодавчій діяльності продовжує вважати відкрит-

(**194) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 32.

(**195) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 34.

(**196) Надалі - Цивільний кодекс України.                                      -

106                                       

тя окремим об'єктом правової охорони. Законом України <Про

внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України

щодо охорони інтелектуальної власності> відкриття вноситься до

відповідних законів як об'єкт правової охорони. Офіційно розділ

V Цивільного кодексу України є чинним, оскільки офіційно його

ніхто не відміняв.

Розділ VІ Цивільного кодексу повністю викладений в новій

редакції. Тепер він називається <Право на винахід, корисну мо-

дель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналіза-

торську пропозицію>. Він містить ті ж 10 статей, з яких п'ять (517,

520, 521, 522, 523) викладені в новій редакції.

Сказати, що розділ VІ Цивільного кодексу приведений у

відповідність до чинного законодавства, було б явним перебільшен-

ням. В ньому збереглися статті, які фактично втратили свою

чинність, інші суперечать чинному законодавству. Наприклад, ст.

519 ЦК. проголошує, що патент видається строком на 15 років. Ст.

5 закону України <Про охорону прав на винаходи і корисні мо-

делі> стверджує, що строк дії патенту на винахід становить 20 років

від дати подання заявки до Держпатенту України. Є й інші супе-

речності, які чомусь не враховані при внесенні змін і доповнень

до цього розділу.

Нова редакція VІ розділу ЦК стосується, головним чином, ра-

ціоналізаторських пропозицій, оскільки відповідний закон поки

що не прийнятий.

Не є доцільним детально аналізувати розділ VІ ЦК, оскільки з

10 йото статей одна відсилає до нового законодавства про промис-

лову власність, 4 стосуються раціоналізаторських пропозицій, одна

стаття - праву про промисловий зразок, яка суперечить чинному

законодавству. Останні чотири явно застаріли, не відповідають

чинному законодавству, містять посилання на законодавство ко-

лишнього СРСР тощо.

Отже, розглянуті розділи Цивільного кодексу Української РСР

не можна вважати законодавством України про промислову

власність. Тим більше зростає значення, роль і цінність законо-

давчих актів України про промислову власність. Це перші закони

України про промислову власність. Вони не позбавлені окремих

недоліків, прогалин та інших огріхів. Але це законодавство неза-

лежної України і воно діє.

Проте, становлення патентної системи України не вичерпується

прийняттям зазначених законодавчих актів. На розвиток названих

законів прийнято блок інших нормативних актів, що стосуються

науково-технічної діяльності, в тому числі і законів. Але це тільки

правова основа патентної системи, і то в неповному обсязі.

Крім правового забезпечення патентної системи, необхідно

створювати, як кажуть, на голому місці організацію державного

управління науково-технічною діяльністю, в тому числі і патент-

ною системою. Треба створити свій власний патентний фонд і

-107-

організаційно-правові форми ефективної діяльності патентної си-

стеми.

Важливим є те, що крім згаданих законів, які безпосередньо

стосуються правової охорони об'єктів промислової власності, прий-

нято ряд інших законів, що в тій чи іншій мірі забезпечують на-

лежну діяльність патентної системи в цілому або в певній мірі

стосуються її. Серед них варто назвати Закони України <Про

власність>(*197), <Про зовнішньоекономічну діяльність>(*198), <Про ос-

нови державної політики у сфері науки і науково-технічної діяль-

ності>(*199), <Про обмеження монополізму та недопущення недобро-

совісної конкуренції у підприємницькій діяльності>(*200), <Про дер-

жавне мито>(*201) та інші.

Не можна стверджувати, що вже сьогодні створення патентної

системи завершено. Проте, будь-якого сумніву в тому, шо її ос-

новні контури уже визначилися і вона працює, ні в кого не ви-

кликає.

Оскільки основними Законами, що безпосередньо стосуються

промислової власності, є Закон України <Про охорону прав на

винаходи і корисні моделі>, Закон України <Про охорону прав на

промислові зразки>, то аналіз законодавства про промислову

власність варто почати саме з цих Законів.

Найбільш вагомим досягненням зазначених законів слід вва-

жати те, що вони визнали результати науково-технічної творчості

об'єктами права власності і отже, товаром. В умовах ринкової еко-

номіки об'єкти інтелектуальної власності, у тому числі і промис-

лової власності, в усьому світі визнані товаром і можуть бути об'єк- -

тами будь-яких цивільно-правових правочинів. Результати науко-

во-технічної творчості внаслідок цього приносять солідні прибутки.

Тільки в межах колишнього СРСР зазначені результати товаром

не визнавались. Ця політика дається взнаки до цього часу. Ще не

відомо, яка ідея буде покладена в основу проекту Цивільного ко-

дексу України - визнання за винахідниками та іншими авторами

результатів науково-технічної діяльності виключного права на ви-

користання цього результату, чи все ж таки верх візьме інша точка

зору - визнання за творцями права власності на їх творіння.

В Україні понад три роки діють закони про промислову

власність, які визнали за авторами результатів науково-технічної

діяльності саме право власності. Це право власності ще дуже об-

межене, - у більшості випадків воно визнається за роботодавця-

ми, ще досить підстав для використання цих результатів без доз-

волу патентовласника і таке інше. Проте, зроблено перший і дуже

важливий крок - визнання за творцями (не за усіма) права влас-

ності на їх творіння.

(**197) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 20, ст. 249.

(**198) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 29, ст. 377.

(**199) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1992, № 12, ст. 165.

(**200) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1992, № 21, ст. 296.

(**201) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1993, № 13, ст. 249.

-108-

Зараз завдання полягає в тому, щоб зберегти цей принцип і не

допустити відновлення норми про визнаная за суб'єктами прав на

об'єкти промислової власності тільки виключного права на вико-

ристання. Чинне законодавство про промислову власність не пе-

редбачає будь-яких правових форм державного стимулювання на-

уково-технічної творчості, не містить норм про будь-які привілеї

для авторів. Вважається, що раз винахідник чи автор будь-якого

іншого науково-технічного досягнення визнається власником свого

творіння, то цим уже надано найбільш сприятливі форми держав-

ного стимулювання. І видається, що у цьому плані законодавець з

подачі чиновників надто далеко зайшов.

Держпатент України з органу державного управління науково-

технічною творчістю фактично перетворився в комерційну струк-

туру. Складається враження, що основною функцією Держпатенту

України є не управління патентною системою, а вилучення коштів

із науково-технічної діяльності і поповнення ними державного

бюджету. При цьому діяльність Держпатенту спрямована на вилу-

чення коштів не за рахунок організації найбільш ефективного і

широкомасштабного використання досягнень науки і техніки. Цієї

ділянки Держпатент не стосується. Усі зусилля Держпатенту спря-

мовані на стягнення коштів із заявників в процесі розгляду зая-

вок, оформлення та видачі патентів і підтримання їх в силі. Опуб-

ліковані дані свідчать саме про цю найбільш <ефективну і продук-

тивну> ділянку діяльності Держпатенту.

Видається, шо Держпатент України спрямував свою діяльність

не в той бік. Організація науково-технічної творчості, акумуляція

результатів цієї творчості, широка їх пропаганда, організація рац-

іонального використання здобутків науково-технічної діяльності,

стимулювання і якнайбільше сприяння розвитку науково-техніч-

ної творчості - ці напрями функціональної діяльності Держпа-

тенту Уіфаїни ніби і не входять в коло його обов'язків. Видається,

що це принципово неправильний підхід до визначення основного

напрямку діяльності Держпатенту, він не відповідає інтересам

України.

Проте, повернемося до основної лінії нашого аналізу. Істот-

ною позитивною рисою законодавства про промислову власність

є також його максимальна наближеність до законодавства країн

СНД і держав з розвинутою ринковою економікою. Можна кон-

статувати, що чинне законодавство України про промислову

власність якщо ще не є законодавством ринкової економіки, то,

без сумніву, воно є законодавством перехідного періоду до ринко-

вої економіки. Воно також врахувало майже усі рекомендації Па-

ризької конвенції про охорону промислової власності.

Основними рисами, які характеризують зазначене законодав-

ство, є визнання результатів творчої діяльності об'єктами права

власності, проголошення об'єктів промислової власності товаром,

свободи розпорядження товаровласників цим товаром, свободи

укладення цивільно-правових угод, надання захисту прав суб'єктам

-109-

зазначених правовідносин відповідно до міжнародних договорів,

учасником яких є Україна.

Про визнання права на результати технічної творчості вище

вже говорилось багато. Визнання цих результатів товаром важко

переоцінити. Це буде чи не найкращий стимул для заохочення

розвитку науково-технічної творчості. Коли винахідник чи автор

будь-якого іншого результату технічної творчості буде впевнений

в тому, що його творіння належить йому на праві власності і він

може розпорядитися ним на свій розсуд, то це буде надихати його

на творчу діяльність краще, ніж будь-які інші стимули. Не треба

закривати очі на те, що людина створює винаходи, корисні моделі

та інші досягнення не ради свого власного задоволення, не ради

якоїсь благодійної мети. Творець, передусім винахідник, створює

винаходи чи інші досягнення для того, щоб із свого творіння ви-

лучити певну, вигоду для себе за рахунок використання цього до-

сягнення чи вигідного продажу. В основному мета творчої діяль-

ності це, передусім, поліпшення умов свого власного життя та

життя своїх близьких саме за рахунок використання тих вигод, що

може дати винахід чи будь-яке інше досягнення. В цьому плані

творчу діяльність можна порівняти з будь-якою іншою діяльні-

стю, спрямованою на добування засобів до існування. Як це не

прозаїчно, але це так, з цим не можна не рахуватися.

Визнаючи за творцем право власності на його творіння і нада-

ючи цьому творінню статус товару, законодавець тим самим виз-

нав за винахідниками та іншими авторами нового право здобувати

засоби для існування шляхом творчої діяльності. Тому будь-які

розмови про те, що результати творчої діяльності не можуть бути

товаром, просто не відповідають реальному стану речей. В усьому

світі результати творчої діяльності визнані товаром, тільки в нас

дехто не може переступити через заяложену тезу, що результати

інтелектуальної діяльності не можуть бути товаром. Людина і ство-

рює цей товар для того, щоб шляхом обміну одного товару на

інший забезпечити своє існування. Можуть заперечити, що занад-

то грубо, зате коротко і ясно.

Тому визнання законодавством України про промислову

власність результатів науково-технічної творчості об'єктами права

власності і товаром слід визнати не тільки істотним досягненням

законотворчої діяльності, а й перемогою здорового глузду.

Проте, варто звернути увагу на те, що ці принципи поки що

не знайшли загального схвалення, про що свідчать Модельні ко-

декси (першої і другої редакції), проект кодексу Російської Феде-

рації і Патентний Закон РФ.

Так, вище уже відзначалося, що розділ V Модельного кодексу

першої редакції було названо <Виключні права на результати інте-

лектуальної діяльності і засоби індивідуалізації (Інтелектуальна

власність)>. В Модельному кодексі другої редакції цей V розділ

уже названо <Інтелектуальна власність>. Як бачимо, розділ назва-

но

-110-

ний просто <Індивідуальна власність>. Слово <право> у цій назві

не вживається, так ніби-то може бути власність без Права на неї.

В ст. 1066 Модельного кодексу першої редакції визначаються

права будь-якого автора. В ній, зокрема, говориться, що за волод-

ільцем права на результат творчої діяльності закріплюється вик-

лючне право. Виключне право надає його володільцю право вико-

ристовувати своє творіння на свій розсуд, а також розпоряджати-

ся цим правом - передавати йото іншим особам або видавати

дозвіл на використання. Це загальні правила, викладені в загальній

частині розділу V.

Ст. 1037 Модельного кодексу нової редакції дещо інакше фор-

мулює ці права. П. 1 цієї статті проголошує: <Володільцю майно-

вих прав на результат інтелектуальної діяльності належить вик-

лючне право правомірно використовувати цей об'єкт інтелекту-

альної власності на свій розсуд в будь-якій формі і будь-яким

способом>. Як бачимо, ця стаття милостиво дозволяє володільцю

права на результат інтелектуальної діяльності правомірно викори-

стовувати своє творіння. П. 2 цієї статті дозволяє передавати це

право іншим особам, а також вправі розпорядитися іншим чином,

якщо це не протирічить правилам Модельного кодексу. Але інших

способів розпорядження зазначений Кодекс просто не містить.

Проте, як варто розуміти передачу майнових прав іншим особам

- в цьому полягає суть питання. Чи може суб'єкт права на резуль-

тат інтелектуальної діяльності продати своє творіння, подарувати

чи іншим способом відчужувати цей результат? На це запитання

Модельний кодекс відповіді не містить. Кодекс взагалі уникає тер-

міну <Відчуження>, з чого можна зробити висновок, що Модель-

ний кодекс відчуження результатів інтелектуальної діяльності вза-

галі не допускає. Але чи відповідає це вимогам ринкової економ-

іки? Видається, що ні. Хоча Модельний кодекс і містить статтю

1105, яка проголошує: <Право на одержання патенту, права, що

випливають із реєстрації заявки, право на володіння патентом і

права, що випливають із патенту, можуть бути передані повністю

чи частково іншій особі>. Але знову ж таки мова йде не про відчу-

ження, а про передачу. В чому тут різниця - важко збагнути.

Отже, Модельний кодекс у розв'язанні питання про належність

творцю права власності на його творіння зупинився на півдорозі.

Автори цього проекту змушені були визнати, що права творців

виникають не на виключне право використання (ст. 1066 Модель-

ного кодексу першої редакції), а на результат інтелектуальної діяль-

ності (ст. 1037 Модельного кодексу другої редакції). Сам розділ

було все ж таки названо <Інтелектуальна власність>. Але на цьому

розробники Модельного кодексу зупинилися. У них не вистачило

сміливості визнати результати інтелектуальної діяльності об'єкта-

ми права власності. По їх логіці є власність, але на неї немає права

власності, а є тільки виключне право на використовування і якесь

не дуже зрозуміле право передачі майнових прав іншим особам.

За цією концепцією права на результати інтелектуальної діяль-

-111-

ності взагалі немає. Є результати, але вони нібито нічиї, нікому не

належать. Права власності на них взагалі немає.

З іншого боку, проект Цивільного кодексу Російської Феде-

рації (так як і Модельний) в ст. 23 проголошує, що об'єктами

цивільних прав є результати інтелектуальної діяльності. В наступній

статті цього Кодексу міститься припис, за яким об'єкти цивільних

прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи

до іншої в порядку універсального правонаступництва (спадку-

вання, реорганізація юридичної особи) або іншим способом, якщо

вони не вилучені із обороту або не обмежені в обороті. Ні один

закон світу не містить приписів, за якими об'єкти промислової

власності вилучались із цивільного обороту або, навіть, обмежува-

лися в ньому. Результати науково-технічної творчості - настільки

ходовий товар, що приносить досить солідні прибутки, що вилу-

чати його із обороту, чи, навіть, обмежувати нікому в голову не

прийде.

Проблему відчуження об'єктів інтелектуальної власності мож-

на також прослідкувати і в Законі Російської Федерації <Про ав-

торське право і суміжні права>. Твори науки, літератури і мистец-

тва є такі ж результати інтелектуальної діяльності, як і об'єкти

промислової власності. Тому правила авторського права в певній

мірі стосуються або, принаймні, характеризують правове регулю-

вання відносин і у сфері науково-технічної творчості.

В згаданому законі РФ ст. 30 констатує, що авторські права

можуть передаватися за авторським договором іншим особам на.

умовах виключної або невиключної ліцензії. Авторський договір

має передбачити спосіб використання твору, строки і територію,

на які передається право (ст. 31 цього Закону). З наведених при-

писів випливає неспростовний висновок про неможливість відчу-

ження результатів творчої діяльності - об'єктів інтелектуальної

власності.

Приблизно така ж ситуація і в інших країнах СНД. Проте,

проект Цивільного кодексу Республіки Білорусь найбільш чітко

формулює норму про передачу прав на результат науково-техніч--

ної творчості. Ст. 884 проекту ЦК Республіки Білорусь (п. 3) од-

нозначно проголошує: <Патентоволоділець має право продати або

іншим способом переуступити патент на винахід, корисну модель

чи промисловий зразок або видати на нього ліцензію>(*202). Як бачи-

мо, цей проект допускає можливість відчуження, але не самого

об'єкту промислової власності, а лише патенту на цей об'єкт, хоча

проект вживає словосполучення <промислова власність>.

Отже, законодавець України на шляху подальшої демократи-

зації законодавства, у тому числі законодавства про промислову

власність, в порівнянні з Російської Федерацією та іншими краї-

нами СНД просунувся значно вперед. Законодавство України про

(**202) Див.: Проект Гражданского кодекса Республики Беларусь.

-112-

промислову власність чітко і однозначно визнало результати нау-

ково-технічної творчості об'єктами промислової власності і

об'єктами права власності. Результати науково-технічної творчості

визнані товаром, тобто вони визнані тим, чим вони насправді є, -

товаром ринкової економіки. Законодавець України надав право

творцеві розпоряджатися своїм товаром на свій розсуд без будь-

яких застережень і винятків. Це означає, що винахідник чи будь-

який інший автор науково-технічного досягнення з приводу свого

творіння може укладати будь-які цивільно-правові угоди, в тому

числі продавати, дарувати, обмінювати та вчиняти будь-які інші

дії, не заборонені законом. При цьому продавати не виключне

право на використання досягнення, не патент на нього, як це пе-

редбачено в проектах цивільних кодексів інших країн СНД, а саме

результат науково-технічної діяльності, тобто об'єкт свого права

власності. Як уже відзначалося вище, винахідник чи будь-який

інший автор науково-технічного досягнення зацікавлений у своїй

творчості. Він визнаний власником того, що він створив і, отже,

може вилучити із цієї своєї власності усі ті вигоди, що вона може

йому принести.

Факт визнання за творцем науково-технічного результату пра-

ва власності на цей результат, надання йому права вільно розпо-

ряджатися своїм результатом, вилучати з нього усі можливі ко-

рисні якості способом, який не заборонений законом, безумовно,

є свідченням подальшої демократизації законодавства про про-

мислову власність. І це є чи не найбільшим досягненням зазначе-

ного законодавства і законодавця України.

Свобода договору у галузі науково-технічної творчості надає

можливість винахіднику чи автору будь-якого іншого досягнення

у цій галузі використати чи розпорядитися своїм досягненням будь-

ким способом, який виявиться для нього найбільш вигідним.

Безумовно, істотним досягненням законодавства України про

промислову власність є установлення патентної форми охорони

результатів науково-технічної творчості. Основна перевага патен-

ту полягає в тому, що за винахідником він закріплює усі права на

науково-технічне досягнення.

Закони про промислову власність чітко визначають основні

права, що випливають з патенту. П. 5 ст. 5 Закону України <Про

охорону прав на винаходи і корисні моделі> та п. 5 ст. 5 Закону

<Про охорону прав на промислові зразки> чітко і однозначно про-

голошують: <Право власності на винахід (корисну модель чи про-

мисловий зразок) засвідчується патентом>. Варто підкреслити, шо

право власності проголошується не на патенти, не на виключні

права, а саме на винахід, корисну модель чи промисловий зразок.

Ст. 23 Закону України <Про охорону прав на винаходи і ко-

рисні моделі> та ст. 20 Закону України <Про охорону прав на про-

мислові зразки> визначають конкретні права винахідників та ав-

торів промислових зразків, що випливають з патенту. Зокрема,

патент надає його власнику виключне право використовувати ви-

-113-

нахід, корисну модель чи промисловий зразок за своїм розсудом.

Лише одне обмеження виключного права на використання вста-

новлюють зазначені Закони - використання не повинно порушу-

вати прав інших власників патентів.

Знову ж таки варто підкреслити, що визнання права власності

на винахід, корисну модель чи промисловий зразок ні в якій мірі

не позбавляє винахідника та інших осіб, що мають патент, вик-

лючного права на використання. Виключне право - це лише як-

існа характеристика права власності, яка складає його право-

мочність на використання. Безумовно, право використання своєї

власності належить лише самому власнику. Те ж саме і з об'єкта-

ми права промислової власності. Надання власнику патенту вик-

лючного права на використання є не що інше як здійснення влас-

ником своєї правомочності.

Якщо патент виданий кільком особам на один і той же винахід

чи інше науково-технічне досягнення, то використання об'єкту

провадиться за їх взаємною згодою. В разі відсутності такої згоди

кожен власник патенту може використовувати винахід чи інший

результат за своїм розсудом. Проте, таке використання має ряд

обмежень. Так, жоден із співвласників патенту на має права вида-

вати дозвіл (видавати ліцензію). Жоден із співвласників не може

передавати право власності на винахід чи інший результат іншій

особі без згоди останніх співвласників. Отже, кожен із співвлас-

ників може лише особисто використовувати на свій розсуд своє

творіння.

Закон чітко визначає, що слід розуміти під терміном <викори-

стання>. Це поняття досить містке і охоплює усі можливі способи

вилучення із результату технічної творчості його позитивні якості,

передусім це виготовлення будь-якого продукту з використання

винаходу. Продукт вважається виготовленим із застосуванням за-

патентованого винаходу чи іншого результату науково-технічної

творчості, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену

до незалежного пункту формули винаходу чи корисної моделі або

використано всі суттєві ознаки промислового зразка. При цьому

замість ознаки, включеної до незалежного пункту формули, може

бути використана ознака, еквівалентна включеній до формули.

Використанням визнається також будь-який спосіб введення

продукту в оборот, тобто використання продукту чи самого ре-

зультату у виробництві чи будь-якій іншій доцільній діяльності

людини, а також його застосування. Використанням визнаються

також будь-які способи введення продукту, виготовленого із ви-

користанням об'єкту промислової власності, в цивільний оборот,

зокрема, ввезення, зберігання і пропонування для продажу.

Продукт, звичайно, може бути виготовлений тільки певним

способом. Сам по собі будь-який спосіб може бути об'єктом вина-

ходу. Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України <Про охорону прав

на винаходи і корисні моделі>, об'єктом винаходу може бути будь-

який спосіб. Це також досить містке поняття. Воно має включати

-114-

в себе широкий спектр різноманітних способів - способи виго-

товлення продукту, технології (що і є спосіб), способи лікування,

хірургічних операцій, способи охорони навколишнього середови-

ща, охорони здоров'я та будь-які інші способи, що можуть бути

використані в доцільній діяльності людей і відповідають вимогам

патентоспроможності.

Використанням способу визнається пропонування для засто-

сування і саме застосування способу, а також пропонування для

продажу, запровадження в господарській оборот, ввезення чи збе-

рігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосеред-

ньо способом, що охороняється патентом.

Спосіб також визнається застосованим, якщо використано

кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винахо-

ду, або ознаку, еквівалентну їй.

Видається доцільною норма цієї статті, яка містить припис,

що власник патенту має право забороняти іншим особам викори-

стовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок без його

дозволу. Ця чітка і однозначна норма спрямована передусім на

захист майнових інтересів винахідників та авторів промислових

зразків. Із цього загального правила можуть бути винятки, вста-

новлені лише законом.

Очевидно, варто вважати певною формою використання ре-

зультатів технічної творчості видачу дозволу іншим особам на ви-

користання цих результатів (видача ліцензії).

Вище уже підкреслювалось, що важливим досягненням законів

про промислову власність є те, що вони надали право винахідни-

кам, авторам промислових зразків та їх правонаступникам вільно

розпоряджатися своїм творінням на свій розсуд.

Новою нормою взагалі і в законодавстві України про промис-

лову власність, зокрема, є норма про те, що власник патенту має

право подати до Держпатенту України для офіційної публікації

заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запа-

тентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.

Мова йде про створення умов для якнайшвидшого використання

винаходу чи іншого результату технічної творчості в доцільній діяль-

ності суспільства. З цією метою держава створює сприятливі умо-

ви для винахідника і автора промислового зразка, аби вони самі

не шукали користувачів. Держпатент у своєму офіційному бюле-

тені сповіщає, що запатентовано такий-то винахід, корисну мо-

дель чи промисловий зразок, які можуть бути успішно викорис-

тані в такій-то галузі виробництва чи будь-якій іншій діяльності.

Таке оголошення робиться з метою сповіщення передусім

підприємців, бізнесменів та інших зацікавлених осіб про нове на-

уково-технічне досягнення і про можливість його використання.

В таких випадках річний збір за підтримання чинності патенту

зменшується на 50 відсотків. Це, безумовно, певна форма стиму-

лювання винахідників та інших творців до якнайшвидшого вико-

ристання їх творінь. В той же час ця норма стимулює лише вина-

-115-

хідників та авторів промислових зразків. Вона ні в якій мірі не

стосується користувачів, а шкода. Користувачі також мали б бути

певним чином стимульовані до використання новітніх науково-

технічних досягнень у своєму виробництві чи іншій підприєм-

ницькій діяльності. Але це вже інше питання.

Якщо після такого оголошення ніхто не виявить бажання ско-

ристатися винаходом, корисною моделлю чи промисловим зраз-

ком і відповідної заяви про це патентовласнику не надійде, то він

може відкликати своє оголошення шляхом подання до Держпа-

тенту України клопотання про його зняття. В такому разі збір про

підтримання чинності патенту починають стягувати в повному

обсязі з початку року, наступного за роком публікації такого ого-

лошення.

Оскільки винахідникам та авторам промислових зразків на-

дається така пільга, то звичайно, постає запитання, протягом яко-

го часу вона діє. У цій статті закону про це чітко не сказано. Про-

те, досить чітко сказано, що стягнення збору за Підтримання чин-

ності патенту в повному обсязі починається з року, наступного за

роком публікації такого клопотання. Навряд чи можна визнати

таке формулювання вдалим. Якщо публікація була здійснена в

грудні місяці поточного року і до кінця цього року до патенто-

власника заява про бажання скористатися його досягненням не

надійшла, бо вона і не могла надійти за такий короткий час, то

уже з першого січня наступного року за підтримання патенту в

силі треба стягувати в повному обсязі. Очевидно, що зазначений

строк потребує більш чіткого визначення. Видається, що доцільно

було б вказати, що зазначена пільга діє протягом року від дати

публікації заяви про надання дозволу на використання винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка. Але оскільки збір за

підтримання чинності патенту стягується за повний рік одноразо-

во, то нічого збиткового не було б, якби правило про стягнення

збору в повному обсязі набувало чинності з 1 січня наступного

року, який настає за роком спливу пільги.

Зазначена пільга надає винахіднику і автору промислового зраз-

ка можливість забезпечити право на одержання певної винагоро-

ди за використання об'єкту промислової власності. Особа, яка

виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана

укласти з власником патенту договір щодо платежів.

Проте, основне призначення офіційної заяви про надання будь-

якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу,

корисної моделі чи промислового зразку полягає в сповіщенні за-

галу про наявність певного винаходу, корисної моделі чи промис-

лового зразка.

Досить детально в Законі викладені обов'язки, що виплива-

ють із патенту. В цілому стаття 26 Закону, яка визначає обов'язки

патентовласника, є також новою для нашого законодавства. По-

ложення цієї статті також були невідомі законодавству про винахі-

-116-

дництво колишнього СРСР, оскільки тоді винаходи патентами за-

хищалися дуже рідко.

Основним обов'язком патентовласника закон визначає добро-

совісне користування правами, що випливають із патенту. Видаєть-

ся, що ця норма зобов'язує патентовласника добросовісно корис-

туватися правами, які йому надає патент. Між тим дехто тлума-

чить цю норму як обов'язок патентовласника обов'язково

використати науково-технічне досягнення. Іноземні дослідники

звертають увагу на те, що патентовласника не можна зобов'язува-

ти до обов'язкового використання об'єкту промислової власності.

Саме по собі це твердження не викликає заперечення. Проте, в

розглянутій статті мова йде про інше - добросовісно користува-

тися наданим патентом правами, а не про обов'язкове викорис-

тання досягнення. Тому видається доцільним більш чітко сформу-

лювати цю статтю.

Дехто гадає, що до наведеного тлумачення наштовхує друга

частина п. 1 ст. 26 Закону. Проте, на нашу думку, такий висновок

суперечить змісту цієї частини. В ній йде мова про те, що будь-яка

особа може звернутися до суду з проханням надати їй дозвіл на

використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.

Суд при наявності необхідних для цього умов такий дозвіл може

надати.

Такими необхідними умовами Закон встановив:

- винахід, корисна модель чи промисловий зразок не викори-

стовується протягом трьох років від дати публікації відомостей

про видачу патенту або від дати припинення використання зазна-

чених об'єктів;

- це невикористання мало місце без поважних причин і влас-

ник патенту не зміг цього спростувати;

- особа, що виявила бажання використати винахід, корисну

модель чи промисловий зразок, не досягла з патентовласником

угоди про можливість укладення ліцензійного договору;

- особа, що виявила бажання скористатися винаходом, ко-

рисною моделлю чи промисловим зразком, має для цього необхідні

можливості.

В такому разі суд виносить рішення про надання дозволу за-

цікавленій особі на використання винаходу, корисної моделі чи

промислового зразка і визначає обсяг використання, строк дії доз-

волу, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту.

Звертає на себе увагу те, що суд не зобов'язує патентовласни-

ка укласти ліцензійний договір, а сам видає своїм рішенням дозвіл

на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зраз-

ка. Це нова форма примусового використання об'єкту промисло-

вої власності, яка в певній мірі обмежує права патентовласника.

Він мав би право розпоряджатися своїм результатом технічної твор-

чості на свій розсуд. Має право патентовласник на певне заморо-

ження свого технічного рішення на певний час, розраховуючи на

те, що пізніше настануть кращі технічні умови для його викорис-

-117-

тання. За таких умов це технічне рішення може бути використано

з кращим ефектом і, отже, принесе патентовласнику більші виго-

ди? Видається, що таке право має належати патентовласнику.

П. 2 статті 26 Закону має врегулювати досить складні відноси-

ни. Мова йде про ситуацію, коли використання двох винаходів,

що охороняються різними патентами різних патентовласників,

може дати значні техніко-економічні переваги і один з них не може

використовуватись без порушення прав другого. Власник одного

патенту в такому випадку зобов'язаний видати дозвіл (видати ліден-

зію) власнику іншого патенту. Такий же дозвіл має бути виданий і

в тому разі, коли використання обох винаходів, корисних моделей

чи промислових зразків в поєднанні дає кращий позитивний ефект.

Закони України про промислову власність визначають підста-

ви припинення дії патенту та визнання його недійсним. В них

проводиться чітка лінія, яка відрізняє правові підстави припинен-

ня дії патенту і підстави для визнання патенту недійсним. Дія па-

тенту припиняється лише у двох випадках: а) власник патенту відмо-

вився від подальшого правового захисту свого творіння; б) влас-

ник патенту перестав сплачувати встановлений збір за підтримання

чинності патенту.

Патент може бути визнано недійсним повністю або частково у

трьох випадках: а) в разі невідповідності запатентованого винахо-

ду, корисної моделі чи промислового зразка умовам патентоспро-

можності; б) в разі наявності у формулі винаходу чи корисної мо-

делі ознак, для промислового зразка - в сукупності суттєвих оз-

нак, яких не було у поданій заявці; в) в разі порушення правил

закордонного патентування винаходу, корисної моделі чи промис-

лового зразка.

Зазначені Закони не містять механізму визнання патенту не-

дійсним. Проте, враховуючи яскраво виражений спеціальний ха-

рактер підстав для визнання патенту недійсним повністю чи част-

ково, можна зробити висновок, що таке визнання провадиться

лише Держпатентом України. Суду такі справи непідвідомчі.

Крім того, патент може бути визнано недійсним на підставі

протесту будь-якої особи, яка протягом шести місяців від дати

публікації відомостей про видачу патенту може його подати до

Апеляційної Ради. Закони, на жаль, не визначають підстав для

такого протесту - будь-яка особа може опротестувати рішення

про видачу патенту, але не сказано з яких підстав. Безумовно,

такими підставами можуть бути вищенаведені, а також неправильне

зазначення в матеріалах заявки автора (авторів) чи патентовлас-

ника (патентовласників). Спір про авторство розглядається судом.

-118-