1. Загальна характеристика Закону України

<Про авторське право і суміжні права>

Проект Закону України <Про авторське право і суміжні права>

пройшов досить ретельне опрацювання і експертизу зарубіжних

фахівців, де дістав досить високу позитивну оцінку. Основним

достоїнством цього Закону є те, що він максимально наближений

до вимог ринкової економіки в сучасних умовах. Твори науки,

літератури і мистецтва нарешті визнані товаром, з приводу якого

можуть вчинятися цивільно-правові правочини. Так, відповідно

до ст. 25 Закону, майнові авторські права переходять у спадщину.

Крім того, до спадкоємців переходить також право захищати ав-

торство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншим

змінам твору/а також будь-якому іншому посяганню на твір, що

може завдати шкоди честі та репутації автора.

За ст. 27 Закону, майнові права можуть бути передані (відступ-

лені) автором або його правонаступниками іншій особі. Автор та

його правонаступники мають право видавати дозвіл (ліцензію) на

використання твору. Тут постає питання, що означає вислів <май-

нові права можуть бути передані (відступлені) автором або іншою

особою, що має авторське право, іншій особі>. Редакція наведеної

статті мала б бути кращою, але головне зміст. За змістом цієї статті

майнові права можуть бути передані автором або іншою особою,

що має авторське право, іншій особі на підставі договору. Це може

бути договір купівлі-продажу, міни, оренди, найму, прокату тощо,

одним словом будь-який договір) що не суперечить законодав-

ству. Іншими словами, автор чи його правонаступники мають право

володіти, користуватися і розпоряджатися своїм товаром на свій

розсуд.

Зазначеними нормами Закон України <Про авторське право і

суміжні права> максимально наблизився до Бернської конвенції

про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24

липня 1971 року, змінений 2 жовтня 1979 року)(*151).

Наш висновок про те, що майнові права автора чи його пра-

вонаступників можуть бути предметом будь-якого цивільно-пра-

вового договору, грунтується на ст. 14 Закону (п. 7). В цій статті

проголошується норма) за якою розповсюдження твору може мати

місце шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом

здачі в найом чи у прокат та іншої передачі. Обмеження цих прав

автора та його правонаступників може мати місце тільки у випад-

ках, передбачених в законодавстві.

(**151) Див.: Бернская конвенция об охране литературных и художественных про-

изведений. Женева, 1990 г.

-57-

Отже, автор чи його правонаступники мають право вільно роз-

поряджатися своїм твором на власний розсуд. Це право зумовле-

но товарним характером будь-якого твору. Визнання твору това-

ром є неабияким досягненням нашого законодавця, і цим самим

Україна в певній мірі інтегрувалась у світову правову систему.

Доцільною є в Законі ст. 4, яка дає офіційне визначення

термінів, чим досягається одвозначне тлумачення понять, що ви-

користовуються в авторському праві. Закон істотно розширив коло

об'єктів, які підпадають під його дію. Вперше в законодавчій прак-

тиці України визнано необхідним надати правову охорону так зва-

ним суміжним правам. Причому Закон роздолив усі ці об'єкти на

дві окремі групи: перша - це ті об'єкти, що охороняються ав-

торським правом, а друга об'єднується поняттям <суміжні права>.

Перелік об'єктів, що охороняються авторським правом і в Ци-

вільному кодексі 1903 р., і в Законі України <Про авторське право

і суміжні права> закінчується висловом <інші твори>. Це означає,

що цей перелік не є вичерпним. Життя породжує все нові й нові

форми вираження творчої індивідуальності особи, і на них, безу-

мовно, мaє пoшиpювaтиcя чинність законодавства про авторське

право. Проте, перелік об'єктів, що охороняються авторським пра-

вом по Закону <Про авторське право і суміжні права> дещо шир-

ший, ніж у Кодексі 1963 р. Так, зокрема, він містить твори, яких в

переліку Кодексу немає: проповіді, комп'ютерні програми та де-

які інші.

Проте, найбільш істотним доповненням є суміжні права, які

поширюються на виконавців, розробників фонограм і організації

мовлення. Це розділ ІІІ Закону України <Про авторське право і

суміжні права>. Цей розділ розроблений і прийнятий відповідно

до Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, вироб-

ників, фонограм і організацій мовлення, підписаної в Римі 26

жовтня 1961 р.(*152).

Включенням до Закону суміжних прав досягаються дві важли-

вих мети. Перша полягає в тому, що знову ж таки законодавство

України в цій частині наблизилось до світової правової системи і

цим істотно поліпшило міжнародну правову охорону виконавців,

розробників програм і організацій мовлення України. Це уже само

по собі виносить Україну на міжнародний рівень. Друга мета - це

надання Правової охорони великій групі митців, творчість яких в

Україні на рівні закону до сих пір не охоронялась.

Між тим, це велика група виконавців, до якої за Законом відно-

сяться актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти,

танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, чита-

ють, декламують, грають на музичному інструменті чи будь-яким

іншим способом виконують твори літератури або мистецтва, вклю-

чаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються та-

(**152) Див.: Римская конвенция по охране интересов исполнителей, производите-

лей фонограм и органов радио- и телевещaния (1961). - ВОИС. Женева,

1993, с.60.

-58-

кою ж творчою діяльністю, в тому числі циркові, естрадні, ляль-

кові номери. Із тексту цього визначення випливає, що зазначений

перелік виконавців не є вичерпним. До цього переліку мають відно-

ситися усі виконавці, які в той чи інший спосіб чи формі викону-

ють твори літератури і мистецтва. До цієї ж групи відносяться

також виробники фонограм - фізичні і юридині особи, які впер-

ше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на

фонограмі. До суміжних прав відносяться також права організацій

мовлення на свої передачі.

Слід відзначити, що Закон України <Про авторське право і

суміжні права> дає більш повний перелік виконавців, права яких

охороняються зазначеним Законом, в порівнянні з Міжнародною

конвенцією про охорону прав виконавців, виробників фонограм і

організацій мовлення. Стаття 3 згаданої Конвенції дає більш вузь-

ке визначення поняття <виконавці>. Це визначення, можливо, більш

чітке і лаконічне. Але нам потрібне більш детальне визначення

поняття <виконавці>, що Закон і зробив.

Проте, визначення <фонограма> більш чітке саме в згадуваній

Конвенції, а не в нашому Законі. Закон України <Про авторське

право і суміжні права> визначає фонограму <як запис будь-якого

виконання або інших звуків>. Поняття фонограми за Конвенцією

є будь-який виключно звуковий запис якого-небудь виконання або

інших звуків. Отже, за Законом України до фонограми можна відне-

сти будь-який запис, навіть незвуковий. Конвенція фонограми

визнає лише запис звуку. І це правильно. Тому нам видається більш

чіткою позиція Римської конвенції 1961 р.

Важливою новелою Закону є норма, яка надає правову охоро-

ну творам, які хоча й вперше були опубліковані за кордоном, але

протягом 30 днів після першої закордонної публікації були опубл-

іковані і в Україні незалежно від громадянства і постійного місця

проживання автора. В Законі <Про авторське право і суміжні пра-

ва> більш чітко сформульовані норми про виникнення і здійснен-

ня авторського права. Зокрема, відповідно до Бернської конвенції.

і Типового закону ВОІС про авторське правов і суміжні права(*153)

введено знак охорони авторського права, який вміщується на кож-

ному примірнику твору. Ще однією новелою щодо здійснення і

охорони авторського права є норма, за якою суб'єкт авторського

права для свідчення свого авторства на обнародуваний чи необна-

родуваний твір, про факт і дату опублікування чи про договори,

які стосуються авторського права, може в будь-який час протягом

чинності авторського права здійснити реєстрацію в офіційних дер-

жавних реєстрах.

Державна реєстрація здійснюється Державним агенством Ук-

раїни з авторських і суміжних прав в порядку, встановленому по-

(**153) Див.: Типовой закон ВОИС об авторском праве и смежных правах (приме-

ненные положения об охране произведений науки, литературы и искусства,

исполнении, фонограм, передач организаций вещания).

-59-

становою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 р. № 532

<Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури

і мистецтва>(*154). Відповідно до Закону, ця реєстрація не є обов'яз-

ковою (ст. 9 Закону). Про факт реєстрацію прав автора видається

свідоцтво. Для державної реєстрації необхідні документи і мате-

ріали можуть подавати: автор твору незалежно від громадянства і

постійного місця проживання, фізична чи юридична особа, яка

має авторське право, роботодавець, на замовлення якого і за раху-

нок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами до-

говору між ним і автором, уповноважений представник автора або

особи, яка має авторське право, організація, якій автор доручив

управляти своїми майновими правами.

По-новому визначається в Законі співавторство. За Законом,

співавторство визнається лише нероздільне, на відміну від чинно-

го Цивільного кодексу України. Ст. 479 ЦК України визнавала

співавторство подільне і неподільне. Ст. 12 Закону визнає лише

неподільне. Законодавець України виходив із того, що коли твір

складається із частин, написаних різними авторами, кожна з яких

має самостійне значення, то в такому разі немає взагалі співавтор-

ства, а є колективний твір. На нашу думку, позиція законодавця

не є безспірною.

Уже згадуваний нами Типовий закон ВОІС рекомендує в ст. 8:

<Авторське право на твір, створений спільною творчою працею

двох або більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно,

незалежно від того, чи створює такий спільний твір одне непод-

ільне ціле чи складається із частин, кожна із яких має самостійне

значення>. Варто підкреслити, що подільне і неподільне співав-

торство визнається проектом ЦК Російської Федерації (ст. 1079 п.

2), ЦК Республіки Білорусь (ст. 839), ЦК Республіки Казахстан

(ст. 838)(*155). На цьому фоні позиція законодавця України не ви-

дається виправданою. Така розбіжність в нормах про не таке вже

й принципове питання просто недоцільна. Справа в тому, що про-

ект Цивільного кодексу України просто відтворив ст. 12 Закону.

Між тим, видається більш доцільною позиція наведених проектів

ЦК і рекомендація Типового закону ВОІС. Тому при кінцевому

опрацюванні проекту ЦК України варто було б визнати як под-

ільне, так і не подільне співавторство.

Важливою новелою Закону є норми про особисті (немайнові)

права авторів і майнові права авторів. В Законі ці права поділені

на дві окремі групи. Закон розширив особисті (немайнові) права

авторів, чітко визначивши їх перелік. Основним немайновим пра-

вом автора Закон визначив виключне право на використання тво-

(**154) Див.: Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літе-

ратури і мистецтва. Затверджене постановою Кабінету Міністрів від 18 лип-

ня 1995 р. № 532.

(**155) Див.: Сравнительную таблицу проектов Гражданских кодексов Российской

Федерации, Республики Беларусь, Республики Казахстан и Украины.

-60-

ру в будь-якій формі і будь-яким способом. В Законі наведено

перелік способів використання твору, який не є вичерпним.

Дуже детально в. Законі врегульовано вільне використання

творів. Цьому присвячено п'ять великих статей (15-19). Вільне

використання творів також поділяється на два види: без виплати

винагороди і з виплатою винагороди. Але звертає на себе увагу

така обставина: із 19 способів вільного використання твору, пе-

редбачуваних Законом, тільки один спосіб використання дає пра-

во на виплату винагороди (ст. 19 Закону). Інші 18 способів дають

дозвіл на використання твору без згоди автора і без виплати йому

винагороди.

Зазначені статті містять надто довгий перелік видів вільного

використання творів без згоди автора і без виплати йому винаго-

роди. Проте, в сучасних умовах це, мабуть, виправдано, оскільки

таке використання творів має місце в загально-суспільних інтере-

сах, а детальна регламентація вільного використання унеможлив-

лює зловживання цим правом. Ст. 19 Закону передбачає вільне

використання аудіовізуального твору або твору, зафіксованого у

фонограмі будь-якою фізичною особою, але з виплатою винаго-

роди. Це єдиний випадок вільного використання твору з випла-

тою винагороди. Проте, редакція цієї статті закону, на наш по-

гляд, потребує удосконалення. П. 2 цієї статті передбачає виплату

винагороди за відтворення зазначених творів у формі відрахувань

(відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапа-

ратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і

(або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо),

які використовуються для такого відтворення.

Редакція зазначеної статті надто громіздка і не дуже зрозуміла.

Варто лише підкреслити, що вільне відтворення творів, зафіксо-

ваних у звуко- і відеозаписах, без згоди автора допускається лише

виключно в особистих цілях і тільки фізичними особами. В осо-

бистих цілях варто розуміти як використання для задоволення осо-

бистих потреб. Винагорода за використання зазначених творів вхо-

дить в покупну ціну апаратури або матеріальних носіїв (аудіоапа-

ратури, відеомагнітофонів, звуко- і (або) відеоплівки, касет,

лазерних дисків, компакт-дисків тощо). Отже. безпосередній спо-

живач звуко- і відеозаписів не виплачує додаткової винагороди.

Її виплачують виробники фонограм або імпортери зазначеного

обладнання і матеріальних носіїв. Розмір винагороди та умов ї

виплати визначаються на підставі договорів між вказаними ви-

робниками, імпортерами та організаціями, що управляють майно-

вими правами авторів і виконавців на колективній основі.

На нашу думку, зазначену статтю варто було б подати в такій

редакції: <1. Відтворення творів, зафіксованих у звуко- і відеоза-

писах, виключно для особистих потреб допускається відповідно

до п. 9 ст. 15 Закону без згоди автора чи його правонаступників,

але з виплатою їм винагороди.

-61-

 2. Винагорода виплачується виробниками або імпортерами об-

ладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріаль-

них носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків,

компактдисків тощо, які використовуються для такого відтворен-

ня. Винагорода складається із відрахувань (відсотків) від продаж-

ної ціни аудіоапаратури, відеомагнітофонів та зазначених матері-

альних носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків,

компакт-дисків тощо).   

3. Розмір винагороди, порядок та умови її виплати визнача-

ються угодою між виробниками, імпортерами та організаціями,

що управляють майновими правами авторів, виконавців та їх пра-

вонаступників>.

Така редакція більш чітко визначає склад винагороди та її плат-

ників. Чіткість даної статті зумовлюється тим, що для законодав-

ства України це зовсім нова стаття і практика її застосування у нас

невідома.

Більш досконалими є норми Закону про так звані <службові>

твори, які створені в порядку виконання службового завдання. Ст.

20 Закону чітко визначає, що <службовим> твором визнається твір,

створений за договором роботодавця з автором твору. За чинним

ЦК України <службовим> визнавався будь-який твір, створений в

порядку виконання службового завдання в науковій або іншій

організації, (ст. 481 ЦК України). Як розуміти <службове завдан-

ня>, закон не визначав, що часто приводило до певних непоро-

зумінь.

Ст. 20 Закону про авторське право і суміжні права досить чітко

визначає, що <службовим> визнається лише твір, створений на

підставі договору автора з роботодавцем. У цьому ж договорі виз-

начається розмір та порядок виплати винагороди за створення і

використання твору.

   Новою і практично доцільною є стаття 22 Закону, яка прого-

лошує право автора на доступ до твору образотворчого мистецтва.

За цією статтею, автор твору образотворчого мистецтва має право

доступу до нього незалежно від того, кому належить цей твір. За-

кон надає авторові право доступу до зазначеного твору за таких

умов: 1) авторові надається право доступу лише до творів образо-

творчого мистецтва; 2) цей твір на підставі договору переданий

іншій особі у власність; 3) при цьому автор не поступився своїми

майновими правами; 4) доступ авторові необхідний з метою його

використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів,

карток, переробок тощо; 5) такий доступ автора не зашкодить за-

конним правам і інтересам власника твору образотворчого мис-

тецтва.

При дотриманні автором зазначених умов, власник твору не

може відмовити йому в доступі до твору без достатніх підстав.

Право доступу відкриває для автора більш широкі можливості

продовжувати роботу над твором.

-62-

Такою ж виправданою є стаття 23 Закону, яка встановлює нове

для українського законодавства право слідування. За цим правом

автор протягом свого життя, а після його смерті спадкоємці про-

тягом строку чинності авторського права мають право на п'ять

відсотків від ціни кожного наступного продажу твору образотвор-

чого мистецтва.

За раніше чинним законодавством автор твору образотворчо-

го мистецтва після його першого відчуження права ні на яку до-

даткову винагороду не мав. Це досить часто істотно обмежувало

майнові інтереси автора. Молоді художники та інші митці, коли їх

ім'я. ще мало відоме, а твори не користуються популярністю і ве-

ликим попитом, часто їх продавали за досить символічну плату. З

часом вони набували визнання, авторитету, вартість їх творів зро-

стала. Власники таких творів перепродували їх вже по значно вищій

ціні, ніж купили, і на цьому наживалися. Проте, авторам цих творів

від перепродажі нічого не перепадало. Тому вже Бернська конвен-

ція про охорону літературних і художніх творів в ст. 14тер перед-

бачала право авторів на частку від перепродажі. І дуже добре, що

законодавець України відтворив цю статтю у своєму національно-

му законодавстві, хоча й не повністю.

Право на частку від перепродажу (п'ять відсотків від ціни кож-

ного наступного продажу) виникає за таких умов: 1) це право ма-

ють автор твору образотворчого мистецтва і його спадкоємці; 2)

це право невідчужуване; 3) воно діє протягом життя автора, а після

його смерті протягом чинності авторського права; 4) це право сто-

сується лише оригіналів творів образотворчого мистецтва; 5) про-

даж здійснюється через аукціон, галерею, салон, магазин тощо; 6)

право на частку від перепродажу настає лише після першого відчу-

ження твору; 7) це відчуження здійснене самим автором.

З редакції цієї статті, отже, випливає, що право слідування

виникає лише після першого продажу оригіналу твору образот-

ворчого мистецтва, здійсненого самим автором за свого життя.

Якщо ж перший продаж твору був здійснений після смерті автора

його спадкоємцями, то право слідування не виникає і спадкоємці

у цьому випадку права на частку від наступних перепродаж твору

не мають.

 В цьому випадку ми вбачаємо певну недосконалість зазначе-

ної норми. Визнання автора образотворчого мистецтва може прийти

після його смерті, і навіть значно пізніше. Отже, майнові інтереси

спадкоємців автора, на нашу думку, можуть бути безпідставно об-

межені.

Значним позитивним явищем в Законі про авторське право і

суміжні права є встановлення нових строків чинності авторського

права. Тут доцільно навести коротеньку історичну довідку про стро-

ки чинності авторського права. Так, в перші роки радянського

авторського права строк чинності суб'єктивного авторського пра-

-63-

ва був установлений в 25 років з дня появи твору(*156). Пізніше цей

строк був подовжений і суб'єктивне авторське право мало чинність

протягом всього життя автора(*157). За Цивільним кодексом УРСР

1963 р. авторське право діяло протягом життя автора і п'ятнадцять

років після його смерті, рахуючи з першого січня року смерті ав-

тора (ст. 494 ЦК УРСР в редакції 1973 р.)(*158). Після приєднання

колишнього СРСР до Всесвітньої конвенції про авторське право

Указом від 21 лютого 1974 р. було встановлено, що авторське пра-

во діє протягом життя автора і 25 років після його смерті, рахуючи

з 1 січня, що наступає за роком смерті автора(*159).

Таким чином вперше в радянському законодавстві по авторсь-

кому праву був встановлений строк його дії протягом життя авто-

ра і 25 років після смерті, рахуючи з 1 січня року, що настає після

року смерті автора. Ми це підкреслюємо тому, що за Цивільним

кодексом УРСР 1963 р. п'ятнадцятирічний строк починав свій

перебіг з 1 січня року смерті автора. Тобто, якщо автор помер в

грудні поточного року, то післясмертний строк дії авторського права

уже діє майже рік.

І в цьому випадку держава мала намір зекономити на помер-

лому авторові. І тільки в Законі України <Про авторське право і

сумісні права> строк дії авторського права після смерті автора був

встановлений 50 років, відповідно до ст. 7 Бернської конвенції

про охорону літературних і художніх творів(*160).

Закон детально регулює початок перебігу цього п'ятидесяти-

річного строку. Ст. 24 Закону встановила, що п'ятидесятирічний

строк починає свій перебіг з 1 січня року, що настає за роком, в

якому мали місце юридичні факти, які дали підставу для перебігу

зазначеного п'ятидесятирічного строку. Такими юридичними фак-

тами є:

а) смерть автора опублікованих творів;

б) для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом,

факт обнародування твору. При цьому, якщо взятий автором псев-

донім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо автор

твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою

особу протягом 50 років, початком перебігу зазначеного строку є

смерть автора;

в) якщо твір створено співавторами - смерть останнього співав-

тора;

(**156) Див.: Основы авторского права. Постановление ЦИК и СНК СССР от 30

января 1925 г. - СЗ СССР, 1925, №7, ст. 67.

(**157) Див. Антимонов Б.С., Флейшиц Е.А. Авторсхос право. М., 1957, с. 29.

(**158) Див.: Гражданский кодекс Украинской ССР. Киев, 1973.

(**159) Див.: Богуславский М.М. Участие СССР в Международной охране авторс-

ких прав. М., 1974, с. 48.

(**160) Див.: Бернская конвенция об охране литературных и художественных про-

изведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, измененный 2 октября

1979 года. Женева, 1990.

-64-

г) для посмертно реабілітованих авторів чинність авторського

права починається з дати їх реабілітації;

д) якщо твір померлого автора вперше опублікований після

його смерті протягом 30 років, - з дня правомірної публікації

твору.

Вдало, на наш погляд, викладені норми про спадкування ав-

торського права. Ст. 25 проголошує, що майнові права авторів

переходять у спадщину. Ця стаття більш чітко визначає, що на

спадкоємців покладається обов'язок (і право) захищати авторство

і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а

також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати

шкоди честі і репутації автора.

Закон проголосив, що твори, строк правової охорони яких за-

кінчився, стають надбанням суспільства. За раніше чинним зако-

нодавством такі твори проголошувались надбанням держави. По-

рядок і умови використання творів, проголошених надбанням дер-

жави, встановлювалися урядом. В законі про авторське право прямо

підкреслюється, що твори, які стали суспільним надбанням, мо-

жуть вільно використовуватись будь-якою особою без виплати ав-

торської винагороди. Тобто в порівнянні з раніше чинним законо-

давством по авторському праву зазначена норма більш демокра-

тична і спрямована на захист інтересів споживачів творів. Проте,

Закон містить одне застереження, яке полягає в тому, uі Кабінет

Міністрів України може встановлювати випадки виплати спеціаль-

них відрахувань за використання на території України творів, що

стали суспільним надбанням.

На наш погляд, зазначена норма має як позитивне, так і нега-

тивне значення. Негативне полягає в тому, що це окреме застере-

ження, що стосується окремих випадків, може з часом перетвори-

тися в загальну норму, яка зобов'яже в усіх випадках використан-

ня творів, проголошених надбанням держави, сплачувати певні

відрахування. Правда, Закон не уточнює, кому мають надходити

ці виплати. Звичайно, до бюджету держави.

З іншого боку, якщо твори проголошені надбанням суспіль-

ства, то, очевидно, це власність всього народу. Тому було б спра-

ведливо, щоб суспільство також мало вигоду від використання та-

ких творів. Відповідно до викладеної норми, Кабінет Міністрів

України може лише в окремих випадках встановлювати певні відра-

хування за використання творів, проголошених надбанням сусп-

ільства. В інших випадках доходи від використання зазначених

творів повністю надходять особам, що використовують твори, про-

голошені надбанням суспільства. Нам це видається не зовсім спра-

ведливим. Раз це власність всього суспільства, то і суспільство

повинно мати право на частину доходів за використання творів,

проголошених його надбанням. Іншими словами, відрахування,

про які йде мова, мають бути обов'язковими в усіх випадках вико-

ристання творів, проголошених надбанням суспільства.

-65-

В законі має бути прямо вказано, що ці відрахування спрямо-

вуються до державного бюджету. Відрахування мають бути дифе-

ренційовані в залежності від одержаного прибутку і суспільно-ко-

рисної цінності твору. Наприклад, підручники, які не втратили

своєї актуальності, мають бути звільнені від таких відрахувань з

метою стимулювання їх видання. А за твори, які користуються

великою популярністю і попитом, але не мають істотного суспіль-

ного значення, відрахування за використання мають бути збільшені.

Чи має яке небудь правове значення те, що за новим Законом

твори, строк правової охорони яких закінчився, проголошені над-

банням суспільства? За раніше чинним законодавством такі твори

ставали надбанням держави. Нам видається, що більш правиль-

ним є проголошення зазначених творів надбанням суспільства, а

не держави - все ж держава є лише інструментом суспільства.

Проте, в правових наслідках різниці не має, оскільки в обох ви-

падках використання зазначених творів є прерогативою держави,

а держава діє від імені суспільства. До сказаного варто додати, що

твори, які не охороняються на території України і ніколи не охо-

ронялись, також проголошені надбанням суспільства.

Нове законодавство про інтелектуальну власність України про-

голосило результати будь-якої творчості товаром з усіма наслідка-

ми, що з цього випливають. Тому ст. 27 Закону проголошує, що

майнові права можуть бути передані (відступлені) автором чи його

правонаступниками іншій особі. Отже, автор має продати свій твір,

обміняти чи яким іншим способом відчужувати своє творіння

іншим особам. Таке відчуження твору має оформлятися окремим

договором. Правда, в Законі говориться про передачу або відступ-

лення твору. Закон не розкриває цих понять. Зрозуміло, що пере-

дача твору, як правило, може мати місце на платній основі. Проте

Закон не містить заборони подарувати твір будь-якій фізичній чи

юридичній особі. Отже, відчуження може бути як на платній, так і

безплатній основі і будь-яким способом.

Закон дозволяє також відступлювати свої твори іншим осо-

бам. В ст. 14 Закону (п. 7) йдеться про те, що автор має право

дозволяти або забороняти розповсюдження твору шляхом прода-

жу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у

прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.

Про відступлення у цій статті не згадується. Із тексту даного пун-

кту зазначеної статті випливає, що у ньому мова йде про розпов-

сюдження шляхом продажу чи відчуження іншим способом твору,

який тиражований в багатьох примірниках. А чи може автор про-

дати, наприклад, свою скульптуру, картину чи інший твір обра-

зотворчого мистецтва? Нам вилається, що відповідь на це запи-

тання має бути однозначною і це ні в кого не викликає сумніву--

автор може продати чи будь-яким іншим способом відчужити свій

твір. У більшості випадків твори образотворчого мистецтва для

того і.створюються, аби їх продати і одержати певну грошову ви-

нагороду. А чи може автор продати свій літературний чи науковий

-66-

і будь-який інший письмовий твір? На нашу думку, ст. 27 Закону

не робить ніякого виключення для якихось певних творів. Вона

проголошує, що будь-який твір може бути відступлений іншій особі,

маючи при цьому на увазі, що особисті немайнові права автора

невідчужувані.

Важливим досягненням цивільного законодавства України є

надання правової охорони так званим суміжним правам. До прий-

няття Закону України <Про авторське право і суміжні права> суміжні

права в Україні на рівні закону взагалі не захищалися. Закон до-

сить чітко визначив поняття та зміст суміжних прав, їх суб'єктів та

об'єкти. В законі визначаються критерії для надання охорони су-

міжним правам, визначаються строки їх чинності.

Новим в Законі про авторське право є розділ про колективне

управління авторськими правами. За Законом, автори, їх право-

наступники та суб'єкти суміжних прав з метою забезпечення їх

майнових прав можуть доручити управління ними на колективній

основі організаціям. Зазначені організації не можуть займатися

комерційною діяльністю. Вони діють на основі і в межах ііaііaa-

жень, добровільно переданих їм авторами, їх правонаступниками

та суб'єктами суміжних прав. На їх діяльність не поширюються

обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.

Варто відзначити, що в колишньому СРСР не існувало таких

організацій. Творчі спілки, наприклад, художників, композиторів,

письменників та ін. були по суті професійними об'єднаннями твор-

чих працівників і виконували функції відповідних профспілок,

надаючи матеріальну допомогу членам спілок(*161). Тому так важли-

во було стати членом такої спілки, доступ до яких був досить об-

межений. Майновими правами авторів фактично управляла дер-

жава. З 1973 року здійснення майнових прав авторів було покладе-

но на Всесоюзне агенство по авторським правам (ВААП) та його

республіканські управління. ВААП здійснював збір винагороди за

публічне виконання творів, за використання творів образотворчо-

го мистецтва і фотографії в промислових виробах без згоди авто-

ра, за механічний запис публічно виконаних творів тощо. Свої

майнові права автори творів могли вручити тільки цій організації,

оскільки іншої не було. В той час ВААП виконувала ряд держав-

них функцій.

Отже, Україна ніколи не мала своєї власної системи громадсь-

ких організацій по колективному управлінню майновими правами

авторів. Не було її ні в дореволюційні часи, не було і в роки ра-

дянської влади. Таке ж становище і в інших країнах СНД. Проте,

є багатий зарубіжний досвід) який доцільно використати в процесі

становлення власного законодавства про інтелектуальну власність.

Часто сам автор в силу тих чи інших причин не може раціонально

використати і розпорядитися своїми майновими правами, наприк-

(**161) Див.: Тимофеенко Л.П. Охрана прав на интеллектуальную собственность.

К., 1994, с. 104.

-67-

лад, в сипу недостатнього досвіду, часу тощо. В такому разі автор

може вдатися до допомоги спеціалізованих організацій, які управ-

ляють майновими правами авторів на колективній основі. Такі

організації, як правило, є некомерційними. Їх основними завдан-

нями і функціями є видача дозволу на використання творів, кон-

троль за цим використанням, розробка типових контрактів на право

використання, збір гонорарів за використання творів, їх розподіл

між авторами, правове обслуговування авторів та їх правонаступ-

ників, збір і розподіл інформації, яка представляє певний інтерес

для авторів та їх об'єднань, використання благодійних фондів для

надання допомоги авторам у складних умовах, сприяння, загаль-

ному розвитку культури, науки і мистецтва в країні. Зазначені орга-

нізації ведуть також необхідну ділову документацію, пов'язану з ви-

користанням майнових прав авторів.

Організації, що управляють майновими правами авторів на ко-

лективній основі, здійснюють також активне міжнародне співро-

бітництво. Вони укладають договори з відповідними організаціями

інших країн про взаємне представлення своїх інтересів, наприк-

лад, на публічний показ і публічне виконання творів, звуко- і

відеокопіювання, використання комп'ютерних програм, баз да-

них і т. п. Через такі організації здійснюється обмін культурними

і духовними цінностями між країнами. Суб'єкти авторських та су-

міжних прав та їх правонаступники можуть також дозволяти вка-

заним організаціям здійснювати частковий контроль за дотриман-

ням ексклюзивних прав(*162).

Серед майнових прав авторів та їх правонаступників (в тому

числі суб'єктів суміжних прав), що передаються для управління

організаціям на колективній основі, можуть бути права соціально-

го захисту і фінансової допомоги авторам у випадках захворюван-

ня, тимчасової чи повної втрати працездатності. Зазначені орга-

нізації спеціально акумулюють кошти для надання такої допомоги

за рахунок відрахувань, благодійних фондів і субсидій. Для цього

утворюються також і спеціальні фонди(*163). Роль зазначених фондів

у наданні допомоги авторам, артистам, музикантам, композито-

рам та іншим творцям важко переоцінити. Вони можуть спрямо-

вувати кошти на стимулювання творчої діяльності і активності

авторів будь-яких творів науки, літератури і мистецтва. Такої ма-

теріальної підтримки часто потребують митці, особливо в наш

скрутний час. Сценічне життя артистів, музикантів-виконавців,

танцюристів та інших виконавців досить обмежене. Тому ця кате-

горія митців після сходу зі сцени найбільш соціальне не захищена

і потребує матеріальної допомоги, яку могли б надавати зазначені

організації та фонди.

(**162) Матвеев Ю.Г. Мехдународная охрана авторских прав. М., Юридическая ли-

тература, 1987, с. 139.

(**163) Див.: Кузнецов.М.Н. Охрана результатов творческой деятельности в между-

народном частном праве. М., Изд-во Университета дружбы народов, 1988,

с. 142.

-68-

 Організації, що управляють майновими правами суб'єктів ав-

торського права і суміжних прав та їх правонаступників на колек-

тивній основі, створені у більшості розвинутих країн(*164). У Німеч-

чині чинне законодавство про здійснення авторського права і су-

міжних прав передбачає створення організацій по забезпеченню

соціального захисту суб'єктів авторського права та суміжних прав.

В інших країнах ці функції здійснюють громадські об'єднання

митців. Так, у Франції Товариство авторів, композиторів і продю-

серів (АКЕМ) щоквартально надає фінансову допомогу своїм чле-

нам віком понад 55 років, здійснюючи виплати через спеціальні

фонди авторам, доходи яких зменшились внаслідок хвороби, не-

щасного випадку тощо, оплачує усі витрати на лікування своїх

членів. Статут шведського товариства виконавців (СТІМ) перед-

бачає створення благодійного фонду для надання допомоги чле-

нам товариства у випадку хвороби та інших видів тимчасової до-

помоги як самим авторам, так і членам їм родин, що знаходяться

на їх утриманні. Подібні організації утворені в багатьох інших країнах(*165).

Досвід зарубіжних країн у сфері соціального захисту митців,

безумовно, вартий уваги і має бути в тій чи іншій мірі використа-

ний в Україні. Проте, важливо підкреслити, що діяльність зазна-

чених організацій, що управляють майновими правами на колек-

тивній основі, має здійснюватися передусім в інтересах суб'єктів

авторського права і суміжних прав та їх правонаступників(*166).

Управління майновими правами суб'єктів авторського права і

суміжних прав на колективній основі здійснюється лише на основі

і межах повноважень, переданих їм за письмовими договорами.

Відповідно до Закону, допускається утворення окремих органі-

зацій, які управляють майновими правами певної групи митців

або утворення єдиної організації для суб'єктів авторського права

і суб'єктів суміжних прав.

Існують організації управління майновими правами суб'єктів

авторського права і суміжних прав на колективній основі, які ут-

ворені на міжнародному рівні. Наприклад, незалежна міжнародна

асоціація кінопродюсерів (ІФПІА), Міжнародна Федерація акторів

(ФІА), Міжнародна Федерація музикантів (ФІМ). З цією ж метою

укладаються колективні угоди з організаціями масового мовлен-

ня, якими передбачається обмеження <часу голки>, під яким розу-

міють обсяг використання комерційних записів з метою радіомов-

лення. Це обмеження зумовлено прагненням дати більше просто-

ру <живому голосу>, тобто захистити інтереси професійних

виконавців.

(**164) Див.: Матвеев Ю.Г Международные конвенции по авторскому праву. М.,

Международные отношения 1978, с. 141 и последующие.

(**165) Див.: Гражданское, торговое и семейное право калиталистических стран.

Сборник нормативных актов: Авторское право. М., Изд-во Университета

дружбы народов, 1988.

(**166) Більш детально див.: Тимофеенко Л.П. Охрана прав на интеллектуальную

собственность. К., 1994, с. 106; наступні.

-69-

Закон <Про авторське право і суміжні права> передбачає нові

і більш ефективні цивільно-правові засоби захисту суб'єктивних

прав авторів та інших митців. Передусім, закон чітко визначає,

що є порушенням авторського права і суміжних прав: відтворен-

ня, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в

Україну без дозволу суб'єктів авторського права і суміжних прав

та їх правонаступників творів фонограм програм мовлення. Закон

дає досить широке поняття порушення авторського права і суміж-

них прав. Це не тільки протиправне відтворення, розповсюджен-

ня та інше використання творів, а також протиправне ввезення

примірників творів в Україну. Примірники творів, фонограм, ви-

готовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і

суміжних прав є контрафактними, тобто такими, що виготовлені

неправомірними способами.

Порушенням авторського права і суміжних прав за Законом

визнається також ввезення на територію України примірників

творів і фонограм, що охороняються на території України відпо-

відно до чинного законодавства, із держави, в якій ці твори і фо-

нограми не охороняються або перестали охоронятися. Особисті і

майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав в за-

лежності від характеру їх порушення можуть захищатися в поряд-

ку, встановленому адміністративним, кримінальним і цивільним

законодавством. В судовому порядку розглядаються власне усі

спори, що виникають у зв'язку з відтворенням, використанням та

розповсюдженням творів та об'єктів суміжних прав.

В позовному порядку розглядаються спори про порушення

особистих і майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних

прав, в тому числі використання чужого твору без договору з заз-

наченими особами або порушення умов договору. В такому разі

суд може прийняти рішення про поновлення порушених прав

шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про

допущене порушення або іншим способом. У відповідних випад-

ках порушення авторського права і суміжних прав суд або арбіт-

ражний суд може прийняти рішення про заборону випуску твору,

виконання постановки, фонограми, передачі в ефір і по проводах,

про припинення їх розповсюдження, про вилучення, конфіскацію

всіх примірників твору або фонограми. Конфіскації підлягають

також обладнання і матеріали, призначені для виготовлення і

відтворення об'єктів авторського права і суміжних прав. Якщо при

розгляді справи суд встановить, що твори науки, літератури або

мистецтва, а також об'єкти суміжних прав були виготовлені або

розповсюджені з порушенням виключних прав суб'єктів авторсь-

кого права і суміжних прав, то може прийняти рішення про зни-

щення або відчуження всіх примірників твору або фонограми.

Знищенню чи відчуженню підлягають усі кліше, матриці, форми,

оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи та інші предмети, за

допомогою яких відтворювались примірники творів, фонограми,

-70-

програми мовлення, а також матеріали і обладнання, що викори-

стовувалось для їх відтворення.

Закон України <Про авторське право і суміжні права> зберіг

загальне правило цивілістики - заподіяні збитки підлягають

відшкодуванню(*167). Тому в разі заподіяння порушенням авторсько-

го чи суміжного права шкоди їх суб'єктам, вони можуть вимагати:

1) відшкодування збитків, заподіяних порушенням авторсько-

го права і суміжних прав, включаючи також втрачену вигоду;

2) вилучення та спрямовування на їх користь прибутків по-

рушника, одержаних ним внаслідок порушення авторського права

і суміжних прав, замість відшкодування збитків;

3) виплати компенсації, розмір якої визначається судом, у сумі

віл 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановле-

них законодавством України, замість відшкодування збитків чи

стягнення прибутків.                             

Принциповим нововведенням є положення про накладання

штрафу на порушників авторського права і суміжних прав. Суд чи

арбітражний суд, крім відшкодування збитків чи стягнення при-

бутків на користь позивача, накладає штраф в розмірі 10 відсотків

від сум присуджених судом на користь останнього. Стягнений

штраф спрямовується до відповідного бюджету. Важливою та істот-

но новою є норма про відшкодування порушником авторського

права чи суміжних прав їх суб'єктам моральної шкоди, її розмір

визначається судом.

(**167) Див.: Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве, изд-во КДУ, 1955,

с. 21; Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности, М.,

Юридическая литература, 1970, с. 36; Егоров Н.Д. Гражданско-правовое ре-

гулирование общественных отношений. Л-д. изд-во ЛГУ, 1988, с. 92; Иоффе

О.С. Обязательное право. М., Юридическая литература, 1975, с. 106.

-71-