Глава V. ПРАВО НА РАЦІОНАЛІЗАТОРСЬКУ ПРОПОЗИЦІЮ

В умовах переходу України до ринкових відносин і активної

законотворчої діяльності склалося так, що раціоналізаторські про-

позиції залишилися поза увагою як законодавців, так і юридичної

і науково-технічної громадськості. Сьогодні можна сказати напев-

не, що рівень правового регулювання раціоналізаторської діяль-

ності не відповідає вимогам часу, або такого регулювання взагалі

немає. Юридична громадськість і, передусім, наукова, що в тій чи

іншій мірі причетна до кодифікаційних робіт, захопившись вив-

ченням та запозиченням досвіду зарубіжних країн в царині зако-

нотворення, уже готова взагалі відмовитися від правого захисту

таких результатів науково-технічної творчості, як раціоналізаторські

пропозиції. Вони, мовляв, не варті правового захисту та й за кор-

доном не визнають їх гідними уваги - серед технічних пропо-

зицій немає раціоналізаторських. Є й інші думки. Ніби-то раціо-

налізаторські пропозиції охоплюються поняттям корисні моделі>.

Вище наводились аргументи на користь того, що корисні моделі і

раціоналізаторські пропозиції - це різні поняття і вони не пере-

кривають одне одного.

Наведені міркування не обгрунтовані і не можуть бути прий-

няті до уваги. Відмовитися від правого захисту таких результатів

науково-технічної творчості, як раціоналізаторські пропозиції в

сучасних умовах не просто передчасно, а безглуздо. Інша справа,

що правове регулювання раціоналізації слід удосконалювати, зна-

ходити більш ефективні й надійні правові засоби захисту цього

виду творчості, а також правові способи стимулювання.

Але тим часом на сьогодні немає відповідного нормативного

акту про раціоналізаторські пропозиції, а ті, що є, не відповідають

вимогам ринкової економіки. Проте, справді постає питання, а чи

потрібний правовий захист раціоналізаторських пропозицій в умо-

вах переходу України до ринкової економіки. Може, дійсно, рац-

іоналізаторські пропозиції є породженням командно-адміністра-

тивної системи радянських часів і його не варто зберігати в нових

умовах господарювання?

Передусім, маємо висловити свою думку з приводу того, чи

потрібний зараз в умовах України правовий захист раціоналіза-

торських пропозицій. Видається, що такий захист раціоналізаторсь-

ких пропозицій в сучасних умовах просто необхідний. На користь

цього можна навести ряд міркувань і аргументів.

По-перше, якщо вважати, що раціоналізаторські пропозиції є

породженням радянської промисловості чи соціалістичного спо-

собу виробництва, то варто відверто і однозначно визнати, що

раціоналізаторські пропозиції є досить вдалим дітищем радянсь-

-153-

ких часів. Відмахнутися зараз від раціоналізаторських пропозицій

не було б проявом елементарної мудрості.

По-друге, раціоналізаторські пропозиції як результати техніч-

ної творчості мають ряд переваг навіть перед винаходами. Раціо-

налізація вигідна хоча 6 уже тим, що вона залучає до цієї творчості

дуже велике число трудівників. Раціоналізація - це перша схо-

динка винахідництва; можна стверджувати, що без раціоналізації

не може бути винахідництва. Тому раціоналізацію як окремий вид

технічної творчості треба всіляко розвивати, стимулювати і заохо-

чувати. Раціоналізація була і має бути найбільш масовим видом

технічної творчості, і цим сприятиме підвищенню технічного рівня

виробництва.

 По-третє, раціоналізація набуває масовості саме в силу своєї

простоти, доступності широкому колу працівників. Вона не по-

требує значних матеріальних затрат чи дорогого спеціального ус-

таткування, а також великої освіченості і професіоналізму. Можна

сказати, що технічний рівень раціоналізаторської пропозиції зу-

мовлюється в певній мірі рівнем освіченості і професіоналізму

раціоналізатора. Проте, можна стверджувати й таке, що раціона-

лізація - найбільш дешевий вид технічної творчості і тому найбільш

вигідний. При цьому варто мати на увазі, що окремі раціоналіза-

торські пропозиції за своїм технічним рівнем досягають винаходів,

але в силу певних факторів не можуть визнаватися такими.

По-четверте, процедура визнання технічної пропозиції в якості

раціоналізаторської набагато простіша від процедури визнання

пропозиції винаходом. Вона також не потребує ні великих матер-

іальних затрат, ні високого професіоналізму експертів тощо. Не-

абияке значення має також оперативність визнання пропозиції

раціоналізаторською. Це велика економія часу, що в наших умо-

вах далеко немаловажне. Автору раціоналізаторської пропозиції

не потрібні патентні повірені. Він сам може скласти заяву на свою

пропозицію, сам може пояснити її сутність в умовах виробництва.

По-п'яте, оскільки раціоналізаторські пропозиції за своїм

змістом найчастіше є пропозиціями, спрямованими на удоскона-

лення застосовуваної техніки, технології, матеріалів тощо, то вони

в силу своєї природи не потребують великих затрат, зусиль, на-

пруження, перерви у виробництві і яких-небудь інших спеціаль-

них приготувань до використання їх безпосередньо у виробництві.

Це набагато спрощує і здешевлює процес використання раціона-

лізаторських пропозицій, що робить їх набагато привабливішими

для виробників.

По-шосте, дешевизна підготовки до використання, простота

оформлення раціоналізаторських пропозицій та інші наведені виїде

фактори зумовлюють не тільки масовість раціоналізаторської твор-

чості, а й досить широкий масштаб використання раціоналізаторсь-

ких пропозицій. Це, в свою чергу) зумовлює досить значний еко-

номічний ефект від їх використання. Цей доход в минулі роки

-154-

інколи бував вищим від доходу, одержаного від використання ви-

находів в сукупності.

Можна було б навести й інші аргументи на користь раціонал-

ізаторських пропозицій. Тож постає запитання, чи варто відмов-

лятися від такого виду технічної творчості як раціоналізація в на-

ших умовах. Так, справді, в країнах з розвинутою ринковою еко-

номікою раціоналізаторські пропозиції як окремий вид технічної

творчості не мають правового захисту. Там існують інші засоби

захисту інтересів раціоналізаторів. То чи так необхідний такий за-

хист в Україні? Так, потрібний. В Україні звикли до такої форми

творчості, вона зрозуміла українському працівникові і вона йому

доступна. Тому за таких умов немає рації відмовлятися від цього

виду творчості. Це нанесло б велику шкоду інтересам України.

Раз дійшли висновку про необхідність збереження раціоналі-

заторської авторської творчості, то цим зумовлюється потреба в її

правовій охороні. Який же стан правової охорони раціоналізаторсь-

ких пропозицій в Україні на сьогодні? Відомо, що фактично Ук-

раїна до здобуття своєї незалежності свого законодавства про рац-

іоналізаторські пропозиції не мала. Тих кілька статей, що є в чин-

ному Цивільному кодексі, законодавством України вважати не

можна. Вони лише повторювали відповідні статті цивільного ко-

дексу РСФСР, оскільки законодавство про раціоналізацію також

відносилось до компетенції колишнього СРСР. Навіть правове ре-

гулювання такого виду технічної творчості, як раціоналізація не

могло бути в компетенції України.

Правове регулювання раціоналізації в колишньому СРСР

здійснювалось не на рівні закону, а на рівні відомчих норматив-

них актів. Так, на теренах колишнього СРСР в останні роки діяло

Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропо-

зиції від 21 серпня 1973 р,. що було затверджено Радою Міністрів

СРСР. Це Положення мало чинність і в межах України. Проте, із

здобуттям незалежності Україна почала формувати своє законо-

давство про винахідництво і раціоналізацію. Першим таким нор-

мативним актом було Тимчасове Положення про правову охорону

об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій

в Україні(*204), затверджене Указом Президента України від 18 верес-

ня 1992 р. № 479/92.

Дане Положення в значній мірі втратило свою чинність у зв'язку

з прийняттям законодавства про промислову власність. Але воно

зберегло свою дію в частині, що стосується раціоналізаторських

пропозицій.

Сам по собі цей факт уже свідчить про певну недооцінку рац-

іоналізаторської діяльності та її правової охорони. Це відбилося

уже в самій назві зазначеного Положення, яке раціоналізаторські

пропозиції не відносить до об'єктів промислової власності. В самій

назві раціоналізаторські пропозиції виокремлюються з групи

(**204) Див.: Інновація, 1992, № 4-5.

-155-

об'єктів промислової власності. А чому, власне кажучи? Раціона-

лізаторські пропозиції є результатом технічної творчості, вони мо-

жуть бути об'єктом інтелектуальної власності, визнані товаром, то

чому вони не можуть бути об'єктами промислової власності? На

нашу думку, раціоналізаторські пропозиції є також об'єктами про-

мислової власності.

Але недооцінка раціоналізаторських пропозицій проявилась

не тільки у назві зазначеного Положення. Ще більше ця недооці-

нка проглядається в тому, що до цього часу не прийнято ніякого

нормативного акту по раціоналізаторській діяльності, який би

відповідав вимогам ринкової економіки, а такий акт вкрай необх-

ідний. Видається, що раціоналізаторські пропозиції заслуговують

на те, щоб правове регулювання цієї діяльності здійснювалося на

рівні закону. Цим самим був би належним чином оцінений авто-

ритет раціоналізаторських пропозицій, їх значення та роль в су-

часних умовах. Видається, що закон про раціоналізаторські про-

позиції має бути досить коротким, але разом з тим охопити всі

основні правові засади регулювання цього виду діяльності. Він

має бути чітким, доступним і зрозумілим для рядового працівни-

ка. В законі має бути визначено поняття раціоналізаторської про-

позиції, куди подати заяву на цю пропозицію, хто має вирішити

питання про визнання пропозиції' раціоналізаторською чи відхи-

лити її, права і обов'язки раціоналізатора та засоби правового за-

хисту. Таке приблизно коло тих нормативних положень, які ма-

ють бути викладені в законі про раціоналізаторські пропозиції.

Передусім в законі має бути чітко визначено поняття раціона-

лізаторської пропозиції. Ці визначення були дані в Положенні про

відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції колишнього

СРСР (далі Положення) і в Тимчасовому положенні про правову

охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських

пропозицій в Україні (далі Тимчасове положення). Визначення,

наведені в цих нормативних актах, майже повністю співпадають.

Автори Тимчасового положення просто переписали його з Поло-

ження. Ст. 9 Тимчасового положення дає таке визначення раціо-

налізаторської пропозиції: <Раціоналізаторською визнається про-

позиція, яка є новою і корисною для підприємства, якому вона

подана, і передбачає створення або зміну конструкції виробу, тех-

нології виробництва і застосовуваної техніки або складу матері-

алів>.

Наведене визначення громіздке і багатослівне, в якому губиться

сутність самої пропозиції. Видається, що йото можна було б ско-

ротити і більш чітко викласти його сутність без шкоди самому

поняттю.

Головними ознаками раціоналізаторської пропозиції є: про-

позиція має бути технічним рішенням; вона повинна бути новою

для підприємства, якому вона подана; пропозиція повинна при-

носити користь цьому підприємству. Ці ознаки у своїй сукупності

дають характеристику раціоналізаторської пропозиції. Інші слова

-156-

визначення, наведеного в Тимчасовому положенні, є лише зайвим

нашаруванням. Проте, слід відзначити, що між визначенням По-

ложення і визначенням Тимчасового положення є різниця. В По-

ложенні сказано, що раціоналізаторська пропозиція є технічним

рішенням, а в Тимчасовому положенні - просто пропозиція, без

слова <технічна>. Але ця різниця сутності не міняє, бо хоча в Тим-

часовому положенні немає слова <технічна>, технічний характер

пропозиції випливає з того, що вона має стосуватися створення

або зміни конструкції виробів, технології виробництва і застосо-

вуваної техніки або складу матеріалів. Але все це і є техніка. Тому

немає потреби у визначенні уточнювати, чого саме має стосувати-

ся пропозиція, бо це уже сказано словами <технічне рішення>.

Отже, для визначення поняття раціоналізаторської пропозиції

достатньо таких ознак, як технічний характер пропозиції, її но-

визна та корисність. Ці три ознаки і мають скласти визначення

поняття раціоналізаторської пропозиції. Таким чином, це визна-

чення можна сформулювати так: <Раціоналізаторською пропози-

цією визнається технічне рішення, що є новим і корисним для

підприємства, якому воно подане>.

Наведені ознаки можуть бути розкриті в законі. Технічним має

визнаватися рішення, що певною мірою удосконалює застосову-

ване устаткування, технологію або матеріали. Безумовно, пропо-

зиції можуть стосуватися також виробів, тобто певною мірою та-

кож їх удосконалювати. В законі має бути застереження, що про-

позиції, які знижують надійність та інші показники якості продукції

або погіршують умови праці, якість робіт, не можуть визнаватися

раціоналізаторськими, якщо навіть в іншому відношенні вони

відповідають вимогам раціоналізаторської. Не можуть визнавати-

ся раціоналізаторськими пропозиції, які підвищують рівень заб-

рудненості навколишнього природного середовища або іншим

чином негативно впливають на навколишній світ. Особливо чітко

в законі мають бути визначені застереження щодо товарів народ-

ного споживання. Пропозиції, що в тій чи іншій мірі погіршують

якісні характеристики товарів народного споживання, не можуть

визнаватися раціоналізаторськими. Не повинні визнаватися раці-

оналізаторськими пропозиції, що суперечать нормам моралі і доб-

рим традиціям, суспільним інтересам та громадській безпеці.

Пропозиція, яка пропонується в якості раціоналізаторської,

має бути новою для підприємства, якому вона подається. Новизна

пропозиції обмежується лише підприємством, якому вона подаєть-

ся. Це означає, якщо дана пропозиція може бути використана на

кількох підприємствах, де вона ще не відома, то в усіх цих підприє-

мствах вона має бути визнана раціоналізаторською. В законі по-

винні бути викладені умови, які ведуть до втрати новизни пропо-

зиції, в силу чого вона не може бути визнана раціоналізаторською.

В законі має міститься норма, яка 6 проголошувала, що право

на раціоналізаторську пропозицію охороняється державою у формі

посвідчення, що видається тим підприємством, яке визнало пода-

-157-

ну пропозицію раціоналізаторською. Раціоналізатором визнається

автор пропозиції. Посвідчення має засвідчити; що особа, якій ви-

дано посвідчення, є автором даної пропозиції, її першість (пріо-

ритет) і право власності на неї володільця посвідчення.

В сучасних умовах буде правомірним питання, а чи може бути

володільцем посвідчення на раціоналізаторську пропозицію і, отже,

її власником роботодавець. Видається, що визнавати роботодавця

власником раціоналізаторської пропозиції з боку чинного законо-

давства немає ніяких перешкод. Але роботодавець може стати влас-

ником пропозиції за тих же умов, за яких він може стати власни-

ком винаходу. В такому разі роботодавцю немає необхідності офор-

мляти свої права на раціоналізаторську пропозицію і видавати

самому собі посвідчення на неї.

Таким чином, заяву на раціоналізаторську пропозицію може

подавати лише сам автор цієї пропозиції. Проте, немає законних

перешкод до визнання права на подачу заяви за спадкоємцями

раціоналізатора та іншими особами, яким раціоналізатор по дого-

вору може передати своє право на раціоналізаторську пропози-

цію. Пропозиція є власністю й творця і він може розпорядитися

цією своєю власністю на свій розсуд.

Заява на раціоналізаторську пропозицію має подаватися тому

підприємству, організації чи установі, де вона може бути викори-

стана. Чи обов'язково це підприємство, організація чи установа

(далі - підприємство) має бути юридичною особою? Видається,

що в такому разі підприємство, якому подано раціоналізаторську

пропозицію, не обов'язково має бути юридичною особою, це може

бути філіал юридичної особи, окрема її структура.

Підприємство, якому подана раціоналізаторська пропозиція,

повинно протягом строку, встановленого законом, розглянути

подану пропозицію і вирішити питання про визнання пропозиції

раціоналізаторською і прийняття її до використання або про відхи-

лення пропозиції. Основним в процесі розгляду заяви на раціона-

лізаторську пропозицію повинно бути питання про корисність за-

явленої пропозиції для даного підприємства. Якщо навіть за свої-

ми іншими параметрами пропозиція відповідає вимогам

раціоналізаторської, але вона не може бути використана на дано-

му підприємстві чи її використання не принесе бажаного резуль-

тату, то підприємство, не вдаючись у з'ясування питання про

відповідність заявленої пропозиції ознакам раціоналізаторської,

приймає рішення про її відхилення як такої, що даному підприє-

мству не потрібна. Ніякі оскарження рішення підприємства про

відхилення пропозиції не повинні прийматися будь-яким іншим

органом. Тільки підприємству має бути надано право вирішувати

питання про доцільність використання заявленої пропозиції на

даному підприємстві. Рішення підприємства є остаточним і не

повинно підлягати будь-якому оскарженню.

Але при такому вирішенні цього питання в законі має бути

суворе застереження на той випадок, коли заявнику буде відмов-

-158-

лено в визнанні пропозиції раціоналізаторською і прийнятті її до

використання, а потім підприємство почне використовувати заяв-

лену пропозицію. В такому разі має бути встановлена підвищена

відповідальність підприємства за свої неправомірні дії. В чому має

полягати ця підвищена відповідальність - законодавцю варто по-

думати. Це може бути відповідальність за недобросовісну конку-

ренцію, за заподіяння матеріальної і моральної шкоди заявнику у

підвищених розмірах, за безпідставне збагачення тощо. Конкретні

види і обсяги відповідальності можуть бути розроблені з урахуван-

ням усіх обставин справи. Важливо встановити жорстку недопус-

тимість такого неправомірного діяння.

При визнанні пропозиції раціоналізаторською і прийняття її

до використання між заявником і підприємством має бути укладе-

ний договір, у якому повинні бути визначені межі використання

пропозиції, порядок обчислення і строки виплати винагороди. За

цим договором підприємству має передаватися тільки виключне

право на використання раціоналізаторської пропозиції, але не право

власності.

Іншими словами, підприємство має право користуватися про-

позицією, але не має права розпоряджатися нею. Право розпо-

рядження раціоналізаторською пропозицією належить володіль-

цю посвідчення на неї, тобто він має право укласти такий же до-

говір з будь-яким іншим підприємством, де пропозиція може бути

використана. За своєю юридичною природою ці договори є ліцен-

зійними.

Авторові раціоналізаторської пропозиції, безумовно, належать

особисті немайнові права - право авторства, право на першість

пропозиції, право на ім'я. Було 6 непогано, якби за раціоналізато-

ром визнати право на назву раціоналізаторської, якщо пропозиція

носить істотний внесок в технічний рівень виробництва. Проте, в

усіх випадках раціоналізатор повинен мати право на ім'я, тобто

щоб його ім 'я згадувалось при використанні пропозиції.

Цікаве питання постає про строки правової охорони раціона-

лізаторської пропозиції. До цього часу зазначені строки не визна-

чались, як це має місце в патентному праві. В законодавстві лише

зазначалось, що автор раціоналізаторської пропозиції чи його пра-

вонаступники мали право на винагороду протягом двох років від

початку використання пропозиції. Якщо їх пропозиція викорис-

товувалась коротший строк, то, зрозуміло, винагорода виплачува-

лась лише за строк використання пропозиції. Це зрозуміло, але не

дуже. Чому винагорода за використання раціоналізаторської про-

позиції обмежується лише двома роками, навіть якщо вона вико-

ристовується і приносить прибуток значно довший строк?

Ця норма була зрозумілою в часи колишнього СРСР. Прибу-

ток від використання пропозиції понад два роки йшов державно-

му підприємству, а раціоналізаторові достатньо було і двох років.

Проте у умовах ринкової економіки ця норма не може вважатися

обгрунтованою. В такому вигляді вона буде корисною тільки для

-159-

підприємства, підприємця, але не завжди для самого раціоналіза-

тора чи його правонаступника. Багато раціоналізаторських пропо-

зицій використовуються досить тривалий час і приносять за весь

час використання певні прибутки користувачу. Але в усіх випад-

ках винагорода виплачувалась лише в межах двох років, починаю-

чи від початку використання. Ради справедливості варто відзна-

чити, що добре уже те, що тривалість двох років починали обчис-

лювати саме від початку використання пропозиції, а не від дати,

наприклад визнання пропозиції раціоналізаторською.

Отже, якщо пропозиція використовується більше двох років і

приносить доходи, то буде справедливо, що і винагорода раціона-

лізатору чи його правонаступнику має виплачуватись за весь час

його використання.

Треба зважити й на те, що багато раціоналізаторських пропо-

зицій надто тривалий час все ж не використовуються. Це можуть

бути лише окремі пропозиції. Тому, видається, було б справедли-

вим, аби посвідчення на раціоналізаторську пропозицію мало

чинність принаймні п'ять років.

Якщо пропозиція використовується протягом усіх п'яти років,

то і винагорода має виплачуватись за весь цей час.

Але очевидно й інше. Строки виплати винагороди за викори-

стання раціоналізаторської пропозиції мають значення тоді, коли

винагорода обчислюється за певний час або кількістю виробів,

вироблених з використанням пропозиції. Проте, розмір винагоро-

ди може бути визначений при укладанні договору на використан-

ня пропозиції, і тоді проблема строку чинності посвідчення на

раціоналізаторську пропозицію відпадає сама по собі.

В умовах ринкової економіки великого значення набудуть умови

в договорі трудового найму, якими будуть визначатися правовий

режим раціоналізаторських пропозицій, що будуть створені прац-

івниками під час дії договору трудового найму. На наш погляд, ці

пропозиції умовно можна поділити на дві групи. Перша - раціо-

налізаторські пропозиції, створені в порядку виконання службо-

вого обов'язку - службові раціоналізаторські пропозиції. Служ-

бовими раціоналізаторськими пропозиціями мають визнаватися

Пропозиції, що вносяться інженерно-технічними працівниками

науково-дослідних, проектних, конструкторських, технологічних

організацій. Службовими мають визнаватись також пропозиції цієї

ж категорії працівників, що працюють на підприємстві і в силу

своїх службових обов'язків повинні розробляти технічні засоби

підвищення ефективності виробництва та його технічного рівня.

Зазначені працівники одержують відповідну зарплату, і розробка

технічних рішень на рівні раціоналізаторських має входити в коло

їх службових обов'язків.

Не повинні визнаватись раціоналізаторськими пропозиції, роз-

роблені працівниками підприємства, в коло службових обов'язків

яких не виходить розробка подібних технічних рішень, але вони

розробили Їх за завданням роботодавця за додаткову винагороду,

-160-

при наданні матеріальної допомоги, фінансуванні роботодавця

тощо. Такі пропозиції також повинні визнаватися службовими, і в

силу цього мають належати роботодавцю.

Другу групу раціоналізаторських пропозицій, розроблених пра-

цівниками, що працюють за договором трудового найму з робото-

давцем, складають пропозиції, розроблені не у зв'язку з виконан-

ня службових обов'язків, без матеріально-фінансової допомоги з

боку роботодавця і взагалі без будь-якого зв'язку з договором най-

му. Працівник розробив пропозицію дома у свій вільний час, зна-

ючи потребу в ній підприємства, де він працює. Цю пропозицію

він запропонував своєму підприємству. Як варто оцінювати зап-

ропоноване рішення? Воно відноситься до службових? Звичайно,

ні. Така раціоналізаторська пропозиція розроблена без будь-якого

зв'язку з договором найму і тому немає ніяких підстав вважати її

службовою.

Правовий статус такої раціоналізаторської пропозиції має виз-

начатись по-різному в залежності від умов договору трудового най-

му. В договорі трудового найму може бути передбачено, що усі

технічні пропозиції, удосконалення, поліпшення та інші пропо-

зиції, розроблені під час чинності договору трудового найму, ста-

ють власністю роботодавця за усіх умов. Якщо ж такої умови в

договорі трудового найму немає, то власником такої пропозиції є

її автор. Він може запропонувати своєму роботодавцеві раціонал-

ізаторську пропозицію на загальних підставах як будь-яка інша

стороння особа.

В законі про раціоналізаторські пропозиції варто було б пе-

редбачити комплекс правових форм державного матеріального і

морального стимулювання раціоналізації. Великих коштів державне

стимулювання не потребувало б, а віддача була б значною.

Безумовно, закон про раціоналізаторські пропозиції має чітко

визначити достатньо ефективні правові засоби захисту прав на ра-

ціоналізаторські пропозиції. Зазначені засоби мають бути розроб-

лені за схемою захисту взагалі об'єктів промислової власності.

Зокрема, до компетенції суду мають відноситись спори про автор-

ство (співавторство), про факт використання раціоналізаторської

пропозиції, про порядок, обсяг та строки виплати винагороди за

використання раціоналізаторських пропозицій та інші спори, по-

в'язані з їх використанням. Відповідальність за порушення прав

на раціоналізаторські пропозиції має зводитись не тільки до при-

пинення порушення, а головним чином до відшкодування запо-

діяної порушенням матеріальних і моральних збитків.

Як уже підкреслювалось вище, спори про визнання пропо-

зиції раціоналізаторською та прийняття її до використання не по-

винні розглядатися судом. Це має бути компетенція виключно

підприємства, якому подана пропозиція. Звичайно, рішення орга-

ну підприємства, якому доручено розглядати подані пропозиції,

може бути оскаржено, але тільки в межах підприємства, тобто його

керівнику, рішення якого має бути остаточним. При такій ситу-

ації суди будуть позбавлені багатьох безпредметних спорів.

-161-