1. Загальна характеристика Закону України

<Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>

Як зазначалось вище, Україна до цього часу не мала закону

про знаки для товарів і послуг (далі - Закон про товарні знаки).

Навіть у чинному Цивільному кодексі України немає згадки про

такий цивільно-правовий інститут. Існував лише союзний норма-

тивний акт.

Правове регулювання суспільних відносин, що складалися в

процесі створення і використання товарних знаків, відносилось

до компетенції колишнього СРСР. Союзним республікам не доз-

волялось мати своє законодавство про товарні знаки, аби не набу-

вали надмірної незалежності.

Між тим роль і значення товарних знаків в міжнародній прак-

тиці швидко зростало. Уже в 1883 році фабричні або товарні знаки

були включені до Паризької конвенції про охорону промислової

власності як один із найважливіших об'єктів промислової влас-

ності. Пізніше була укладена Мадридська угода про міжнародну

реєстрацію товарних знаків. Нарешті, 28 жовтня 1994 року Украї-

на підписала новий міжнародний договір про закони щодо товар-

них знаків, який повинен забезпечити гармонізацію законодав-

ства у цій сфері і цим самим значно спростити реєстрацію знаків

в зарубіжних країнах(*211). Було прийнято ряд інших міжнародних

угоди про товарні знаки(*212). В Україні правова охорона товарних

знаків здійснюється Законом України <Про охорону прав на знаки

для товарів і послуг> від 15 грудня 1993 р.(*213).

Отже, законодавство про товарні знаки України знаходиться в

стадії становлення. Але є його стержень, навколо буде розвива-

тись інше законодавство про товарні знаки.

Само по собі прийняття Закону України <Про охорону прав на

знаки для товарів і послуг>, як і прийняття інших законів про

промислову власність, є визначною подією у законотворчій діяль-

ності нашої держави. Прийняттям цих законів закладений міцний

правовий фундамент в галузі інтелектуальної діяльності.

(**211) Див.: Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знаки для товарів і послуг.

Закон і Бізнес) 1995, № 20, 17 травня.

(**212) Див.: Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків

(1989); Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для

реєстрації знаків (1957).

(**213) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 36.

-173-

Закон України про товарні знаки має своїм основним завдан-

ням індивідуалізацію товарів і послуг певними позначеннями.

В умовах ринкової економіки така індивідуалізація вкрай необхі-

дна, оскільки вона дозволяє товари одного виробника чи послуги

однієї організації відрізняти від товарів і послуг інших виробників

чи осіб, що надають послуги. Саме цим Законом про товарні зна-

ки відрізняється від законодавства про фірмове найменування

(фірму), завданням якого є індивідуалізація виробників, а не то-

варів чи послуг.

Закон України <Про охорону прав на знаки для товарів і по-

слуг> за своїм змістом відповідає основним вимогам Всесвітньої

організації' інтелектуальної власності. Його функції полягають не

тільки в розрізненні товарів і послуг. Знак для товарів і послуг має

значно ширше призначення. Позначення певних товарів чи по-

слуг товарних знаком накладає на його власника серйозні зобов'-

язання, дисциплінує виробника чи особу, що надає послуги. Жо-

ден підприємець, який зареєстрував знак на своє ім'я, не стане

ризикувати своєю діловою репутацією, виробляти товари чи нада-

вати послуги нижчої якості в порівнянні з товарами чи послугами

своїх конкурентів. В противному разі йому треба залишати свою

підприємницьку діяльність, бо він не витримає конкуренції в умо-

вах ринку. Споживач дуже швидко розбереться у якості товарів чи

послуг, хто їх виробляє чи хто надає послуги. Тому широке впро-

вадження знаків для товарів і послуг - це шлях до істотного підви-

щення якості товарів і послуг в самому широкому значенні цього

слова. Під якістю товарів слід розуміти широкий спектр якісних

характеристик товару, позначеного товарним знаком певного ви-

робника. Це його технічний рівень, зовнішній вигляд, якість кон-

структивного рішення і якість його виготовлення, мала матеріа-

ломісткість і енергоекономічність та багато інших параметрів.

Отже, товарний знак не просто позначення для відрізнення

товару одного виробника від товару іншого. Це один із досить

ефективних правових засобів підвищення ефективності і техніч-

ного рівня самого виробництва, бо без належного технічного рівня

виробництва виробити товар, який би відповідав сучасним вимо-

гам, просто неможливо. Це засіб оновлення виробництва, приве-

дення його технології до сучасного рівня. Це засіб істотного підви-

щення якості вироблюваної продукції чи надання послуг. Засобом

товарного знаку досягається необхідний споживачеві асортимент

товарів чи послуг, бо на ринку попит будуть мати той товар чи

послуга, які погрібні споживачеві.

Закон України <Про охорону прав на знаки для товарів і по-

слуг> істотно відрізняється від законодавства про товарні знаки

колишнього СРСР. Положення про товарні знаки колишнього

СРСР носило скоріше символічний характер. Позначення за цим

Положенням скоріше мали значення загальновживаних символів,

а не товарних знаків. Це можна прослідити на такому яскравому

прикладі, як позначення <Київський торт>. Важко визначити його

-174-

функціональне призначення цього позначення. У всякому разі ролі

товарного знаку воно не відігравало. Під цим позначенням могли

випускати торти будь-який хлібзавод і за якість такого торту ви-

робник ніякої відповідальності не ніс. Таких прикладів можна на-

вести немало.

Основна ж позитивна риса нового Закону України про товарні

знаки якраз і полягає в тому, що за ним товарний знак наділений

тими функціями, які він має виконувати, а саме розрізняти товари

одного виробника від товарів чи послуг іншого виробника.

Надзвичайно позитивним положенням Закону про товарні зна-

ки є норма про визнання знаку для товарів і послуг об'єктом пра-

ва власності. П. 3 ст. 5 Закону проголошує: <Право власності на

знак засвідчує свідоцтво>. Це означає, що власник знаку має пра-

во ним володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд.

Визнання права власності на знак зовсім не позбавляє його влас-

ника виключного права на його використання.

Закон визначає межі його чинності. Передусім, правова охо-

рона не надається позначенням, що суперечать суспільним інте-

ресам та принципам гуманності і моралі. Крім того, в Законі

міститься багато обмежень для визнання позначення в якості зна-

ка для товарів і послуг. Перелік підстав для відмови в наданні

правової охорони досить широкий, але, мабуть виправданий, бо ж

далеко не всяке позначення має визнаватися знаком для товарів і

послуг.

Так, Держпатент України відмовив у визнані товарним знаком

зображення, яке мало вигляд стилізованого зображення малого

герба України у вигляді усміхненого дракона як такого, що супе-

речить суспільним інтересам. Було відмовлено у реєстрації знака

<Київська Русь> американській фірмі <Сінгрен> для спиртових

напоїв, тому що це історична назва місцевості, яка й сьогодні, і не

тільки для українського споживача, аж ніяк не асоціюється із Спо-

лученими Штатами Америки. Простіше сказати, таке позначення

просто може ввести в оману споживача.

Закон визначає, що обсяг правової охорони, яка налається,

зумовлюється наведеним у свідоцтві зображенням знака і пере-

ліком товарів та послуг.

Межі правової охорони знака для товарів і послуг визначають-

ся не тільки Законом України <Про охорону прав на знаки для

товарів і послуг>, а й рядом інших законів. Це Закон України <Про

захист права споживачів, обмеження монополізму та неприпусти-

мості нечесної конкуренції>, <Про мови>, Указ Президента Украї-

ни <Про заходи щодо запобігання недобросовісній рекламі та й

припинення>, постанова Верховної Ради України <Про держав-

ний герб України> та інші.

Підстави для відмови в реєстрації позначення в якості товар-

ного знака в Законі поділено на чотири групи, які складають 22

позначення чи інші товарні символи, інші об'єкти, які не можуть

бути зареєстровані в якості товарних знаків.

-175-

Таким чином, Закон не визначає певних правових ознак чи

вимог, яким мало б відповідати позначення, що заявлене для реє-

страції. При цьому в Законі міститься досить чітке визначення

поняття знака для товарів і послуг. В ст. 1 Закону: <Знак - позна-

чення, за яким товар і послуги одних осіб відрізняються від одно-

рідних товарів і послуг інших осіб>. Видається, що в Законі можна

було б сформулювати позитивні ознаки товарного знака, які б да-

вали можливість відхиляти від реєстрації позначення, які не відпо-

відають визначеним вимогам чи ознакам. Проте, законодавець

пішов іншим шляхом - переліком підстав, які унеможливлюють

реєстрацію позначення в якості товарного знака.

Суб'єктів права власності на знак для товарів і послуг Закон

визначає досить чітко. Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону про товарні

знаки, право на одержання свідоцтва у порядку, встановленим цим

Законом, може мати будь-яка особа, об'єднання осіб або їх право-

наступники. Отже, три категорії суб'єктів права власності на то-

варний знак. Перша - це фізичні особи - громадяни України,

особи без громадянства, а також іноземні громадяни. Безумовно,

суб'єктами Права на одержання свідоцтва про реєстрацію товар-

ного знака можуть бути тільки дієздатні особи. Але власниками

товарного знака, безумовно, можуть бути будь-які громадяни не-

залежно від віку. Наприклад, неповнолітні можуть стати власни-

ками в порядку спадкування чи іншого правонаступництва.

Постає питання, чи можуть бути суб'єктами права власності

на товарні знаки об'єднання громадян. Це можуть бути самі різно-

манітні об'єднання, починаючи від політичних партій, і різного

роду господарські товариства. Видається, що можуть. Адже Закон

не містить прямої заборони реєструвати знаки для таких об'єднань.

Більш того, уже згадуваний п. 5 ст. 5 Закону говорить про особи і

об'єднання осіб, тобто цим поняттям безумовно охоплюються і

об'єднання осіб (громадян).

В Законі немає прямої вказівки про те, що право власності на

знак для товарів і послуг може переходити у спадщину за законом

чи за заповітом. Проте, про можливість успадкування права влас-

ності на знак для товарів і послуг можна зробити висновок з п. 4

ст. 16 Закону. Норма цього пункту проголошує, шо власник свідоц-

тва може передавати на підставі договору право власності на знак

будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва.

Правда, в цій статті мова йде про передачу права власності на

знак на підставі договору. Проте, видається, що власник свідоцтва

на знак фізична особа таке право має також. Цей висновок підтвер-

джується і п. 2 цієї ж статті, який також говорить про те, що свідоц-

тво надає його власнику виключне право користуватися і розпо-

ряджатися знаком за своїм розсудом (підкреслено автором - О. П.).

Даний Закон не містить також норми про можливість передачі

свідоцтва на знак для товарів і послуг Фонду винаходів України.

Немає норми і про правову долю знака для товарів і послуг, строк

правової охорони на який сплив, а власник свідоцтва не забажав

-176-

подовжити його чинність. Між тим відповіді на ці запитання ма-

ють практичне значення. Видається, шо власник свідоцтва може

передати своє право власності на знак будь-кому. Це випливає з

уже наведеного п. 4 ст. 16 Закону.

Що стосується другого запитання, то видається, що знак, який

втратив правову охорону, може бути зареєстрований будь-якою

особою за винятком випадків, зазначених в ст. 18 і ст. 22 цього ж

Закону. Проте, було б краще, коли б в самому Законі про це було

сказано чітко.

Слід відзначити, що Закон України <Про охорону прав на зна-

ки для товарів і послуг> в редакційному плані вигідно відрізняєть-

ся від останніх Законів про промислову власність. Статті, окремі

норми в ньому викладені більш чітко і лаконічно, але разом з тим

тлумачення інших норм доводиться шляхом зіставлення з други-

ми нормами.

Характерною особливістю даного Закону є також і те, що в

сфері правової охорони знаків для товарів і послуг немає такого

суб'єкта права на знак, як його автор. Автор знака для товарів і

послуг може бути лише в одному випадку - якщо він виступає

підприємцем, тобто коли власник підприємства чи будь-якої іншої

комерційної структури сам розробив і заявив товарний знак. В

такому разі за умови, що заявлене на реєстрацію позначення відпо-

відає вимогам правової охорони, свідоцтво на знак буде видане

його заявнику, тобто самому автору.

В інших випадках заявником і власником одержаного свідоц-

тва буде власник підприємства чи іншої комерційної структури -

фізична особа, чи будь-яка юридична особа, але не автор.

Відносини між автором і замовником-заявником регулюються

окремим договором. За своєю юридичною природно, це буде до-

говір, близький до авторських договорів - договір художнього за-

мовлення. Сам автор має на свій твір авторське право. Позначен-

ня, яке розроблено з метою його творчої праці, - об'єкт інтелек-

туальної власності. Але цей результат не є об'єктом промислової

власності. Він є об'єктом авторського права, права його автора

захищаються саме авторським правом.

Проте, коли дане позначення зареєстровано в якості знака для

товарів і послуг, воно уже виступає об'єктом промислової влас-

ності, оскільки його функціональне призначення зумовлюється

сферою матеріального виробництва, а не духовного. В даному разі

товарний знак підпадає правовій охороні не тому, що він є резуль-

татом творчої діяльності, а тому що він виконує спеціальну функ-

цію. Правовому захисту підлягає саме його розрізняльна здатність.

Не можна сказати, що позначення, зареєстроване як знак для

товарів і послуг, має подвійну юридичну природу. Так само як і

винахід: до кваліфікації його в якості такого він виступає лише як

певна пропозиція. Те ж саме і позначення - воно є результатом

лише художньої творчості до реєстрації. Після реєстрації цей ре-

-177-

зультат творчої діяльності набуває нового функціонального при-

значення.

Важливою позитивною рисою Закону про товарні знаки є та-

кож і те, шо в ньому дуже чітко визначені права і обов'язки влас-

ника свідоцтва на знак для товарів і послуг. На відміну від інших

законів про промислову власність, Закон про товарні знаки містить

норму, за якою власник товарного знаку, відповідно до п. 2 ст. 16

Закону, може користуватися і розпоряджатися знаком на свій роз-

суд. Такої норми інші закони України про промислову власність

не містять.

-178-