1. Поняття і види інтелектуальної власності за законодавством України

Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі

з'явилося не так давно. Наприкінці минулого століття було підпи-

сано Паризьку конвенцію по охороні промислової власності (23

березня 1883 р.). За станом на 9 квітня 1995 р. учасниками цієї

конвенції були 152 держави світу. В 1891 р. досягнуто Мадрідську

угоду про міжнародну реєстрацію знаків. Трохи раніше було укла-

дено Бернську конвенцію по охороні літературних і художніх творів

- в 1886 р. Але міжнародне співробітництво в галузі охорони прав

на результати творчої діяльності почало особливо активно розви-

ватися в XX столітті. В 1925 р. було укладено Гаагську угоду про

міжнародне депонування промислових зразків. Лісабонська угода

про охорону найменування місць походження та їх міжнародну

реєстрацію було підписано в 1958 р. В 1961 р. була підписана Римсь-

ка конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фо-

нограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір

про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізу-

альних творів). Було підписано також багато інших міжнародних

договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної

правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах

світу - учасницях названих та інших договорів.

Наявність багатьох міжнародних конвенцій, договорів, угод

тощо в галузі правової охорони результатів творчої діяльності не

сприяла їх ефективній охороні. Мали місце розбіжності, неодна-

кові підходи, різне тлумачення одних і тих самих понять. Іншими

словами, настала гостра потреба в координації, в узгоджених си-

лах, в об'єднанні зусиль для досягнення необхідної правової охо-

рони. Тому в шестидесятих роках виникла ідея створити окрему

організацію, яка б певним чином координувала регулювання пра-

вової охорони в цій галузі, передбаченої численними міжнародни-

ми договорами. Виникненню цієї ідеї передувало підписання уже

згадуваної Паризької конвенції по охороні промислової власності

і Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів.

Кожна з цих Конвенцій передбачала створення секретаріату, який

називався <Міжнародне бюро>. Обидва ці секретаріати були

об'єднані в 1893 р. Цей об'єднаний секретаріат виступав послідовно

під різними назвами, остання з яких була <об'єднані міжнародні

бюро по охороні інтелектуальної власності>.

В даний час у зв'язку з загальним розвитком міжнародного

економічного і культурного співробітництва помітний розвиток

тенденції зміцнення міжнародних організацій саме в галузі науко-

-4-

во-технічної і гуманітарної діяльності. Ця тенденція характери-

зується:

- розширенням і зміцненням міжнародно-правового співроб-

ітництва держав, залученням все більшої кількості учасників, особ-

ливо країн, що розвиваються;

- бажанням удосконалити і модернізувати структуру уже існу-

ючих організацій, привести їх у відповідність із структурою інших

учасників міжнародних організацій;

- якісною зміною співробітництва, що проявляється в підви-

щенні ефективності матеріально-правових норм;

- універсалізацією окремих міжнародних союзів;

- підвищенням їх ролі в системі міжнародних організацій і

перетворенням в спеціалізовані установи ООН(*1).

Саме ці фактори зумовили потребу у створенні спеціальної

міжсоюзної організації, яка б об'єднувала зусилля у цьому напрямі.

З цією метою було скликано Стокгольмську дипломатичну кон-

ференцію держав - членів Паризького і Бернського союзів. На

цій конференції в червні-липні 1967 р. було розроблено і прийня-

то конвенцію, яка заснувала нову міжнародну організацію.

14 липня 1967 р. в Стокгольмі було підписано конвенцію під

назвою <Конвенція, яка засновує Всесвітню організацію інтелек-

туальної власності>. Ця конвенція набула чинності в 1970 р., а в

грудні 1974 р. вона набула статус спеціалізованої установи Орга-

нізації Об'єднаних Націй(*2).

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) поста-

вила перед собою таку ціль:

сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шля-

хом співробітництва між державами і, відповідних випадках, у взає-

модії з будь-якою іншою міжнародною організацією;

забезпечити адміністративне співробітництво між Союзами в

галузі охорони інтелектуальної власності.

Відповідно до цієї Конвенції інтелектуальна власність вклю-

чає дві основні сфери прав: промислову власність, яка головним

чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і

авторське право, що головним чином охоплює літературні, му-

зичні, художні, фотографічні і аудіовізуальні твори.

Таким чином поняття інтелектуальної власності було узаконе-

но в міжнародно-правовій практиці. Оскільки колишній Радянсь-

кий Союз також підписав згадану. Конвенцію, то це поняття по-

явилося і в радянському законодавстві.

Згадана Конвенція передбачає об'єктами права інтелектуаль-

ної власності такі результати творчої діяльності:

1) літературні, художні твори і наукові праці;

(**1) Див.: Шатров В. П. Международное сотрудничество в области изобретатель-

ского и авторского права. М., 1982, С. 122.

(**2) Див.: ВОИС. Всемирная организация Организации Интеллектуальной Соб-

ственности. Общая информация. Женева. 1993, С. 7.

-5-

2) виконавську діяльність артистів, фонограми і радіопередачі;

3) винаходи в усіх галузях людської діяльності;

4) наукові відкриття;

5) промислові зразки;

6) товарні знаки, знаки обслуговування і комерційні наймену-

вання та позначення;

7) припинення недобросовісної конкуренції.

З урахуванням розвитку інтелектуальної власності дана стаття

Конвенції містить також тезу і про інші права, що випливають із

інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній

галузях (ст. 2 (VІІІ) Конвенції).

Варто відразу звернути увагу на те, що в наведеному переліку.

згадуються наукові відкриття як об'єкт правової охорони. Між тим,

наукові відкриття не можуть бути таким об'єктом. Відкриття як

досягнення науки є надбанням світового співтовариства, і вони не

можуть закріплюватись за якимось одним суб'єктом у вигляді вик-

лючного права. Тому навіть радянське законодавство не визнава-

ло виключного права автора чи наукової установи на зроблене

відкриття(*3).

Авторським правом охороняються результати творчої діяль-

ності, що стосуються гуманітарної сфери життя людини. Це літе-

ратурні художні твори, наукові праці та інші твори. Виконавська

діяльність артистів, права розробників фонограм, програми на

радіо- і телепередачі охороняються правами, які прийнято нази-

вати суміжними, оскільки вони справді тісно примикають до ав-

торських прав, суміжні з ними.

Винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки,

знаки обслуговування, комерційні найменування і позначення -

це сфера технічної творчості (на відміну від гуманітарної). Ці та

інші результати технічної творчості складають групу об'єктів, яку

прийнято називати промисловою власністю і вона відповідно за-

хищається правом промислової власності. Право промислової влас-

ності, часто називали ще патентним правом, оскільки основним

правовим засобом охорони є патент. Але, на нашу думку, точніше

говорити про право промислової власності, бо далеко не всі об'єкти

промислової власності охороняються патентом. Саме тому зараз

все більше вживають саме термін <право промислової власності>.

В наведених переліках нема деяких результатів творчої діяль-

ності, які уже мають правову охорону, наприклад, секрети вироб-

ництва (ноу-хау), раціоналізаторські пропозиції, селекційні досяг-

нення, найменування місця походження товару, комп'ютерні про-

грами, інтегральні мікросхеми, репрографія, біотехнологія та деякі

інші. Але конвенція не ставить перепони для надання правової

охорони і таким результатам інтелектуальної творчості, які мо-

жуть появитися в майбутньому чи вже появилися.

(**3) Див. Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції.

Затверджене постановою Ради Міністрів СРСР. СП СССР, 1973, № 19 ст. 109,

-6-

Захист від недобросовісної конкуренції також в Конвенції роз-

глядається як об'єкт промислової власності, оскільки він є не що

інакше, як один із способів захисту інтелектуальної власності(*4). В

Конвенції прямо проголошено: <будь-який акт конкуренції, що

суперечить чесним звичаям в промислових і торгових справах>, є

актом недобросовісної конкуренції (ст. 10 біс а (2)).

Для позначення авторського права в міжнародно-правовій прак-

тиці часто вживається англійське слово <копірайт>. Цим терміном

висловлюють дію, яку може здійснювати тільки автор того чи іншо-

го твору літератури і мистецтва або з дозволу автора(*5). Ця дія ско-

ріше всього може полягати у виготовленні копій твору - книги,

скульптури, картини, фотографії, кінофільму тощо, тобто копію-

ванні. Звідси і походження терміну <копірайт>. Проте в більшості

правових систем Європи вживається словосполучення <авторське

право>, яке вказує на те, що творець будь-якого твору - автор -

має певні особливі права на свій твір. Зокрема, автор має право

авторства, звідси й походження вислову. Він має виключні права

на відтворення і розповсюдження твору тощо.

Авторським правом охороняються твори літератури і мистец-

тва, в тому числі вірші, проза, музичні твори, твори живопису,

кінематографії та ін. Чинне законодавство про охорону авторсь-

кого права не містить перепон для надання правоохорони будь-

яким творам, що відповідають вимогам закону(*6).

Проте, слід мати на увазі, що авторське право надає охорону

формі вираження авторської ідеї, але не охороняє саму ідею. Сама

по собі ідея може бути і не нова, а форма її вираження нова. Ори-

гінальне технічне рішення може бути викладено в науковій статті.

Саме рішення може бути запозичене третіми особами, і авторське

право тут безсиле, воно не може захистити від запозичення самої

ідеї, викладеної в статті. Коли ж буде скопійована стаття без доз-

волу автора, то в цьому разі авторське право вступає в силу. Що

стосується рішення, то воно має захищатися правом промислової

власності (патентним правом).

Словосполучення <інтелектуальна власність> проникло в спе-

ціальну літературу колишнього Радянського Союзу. Воно вживало-

ся в науковій літературі, в навчальній тощо. Проте, в якості офі-

ційного не вживалося.

Таким же шляхом це словосполучення проникло в спеціальну

літературу України. Вживається воно також як офіційний термін,

(**4) Див.: Интеллектуальная собственность. Основные материалы. Т. 1. Новоси-

бирск, 1993. С.3.

(**5)Див.: Интеллектуальная собственность. Т. 1, с. 5.

(**6) Див.: Серебровский В. И. Вопросы советского авторского права. М., 1956;

Исханов У. К. Права авторов произведений изобразительного искусства. М.,

1966; Йонас В. Я. Произведения творчества в гражданском праве. М., 1972;

Сутулов Д. М. Авторское право. Издательские договори. Авторский гоно-

рар. М., 1974; Гаврилов Э. П. Авторское право. Издательские договоры. Ав-

торский гонорар. М. 1988.

-7-

але в якості допоміжного. Так, наприклад, законодавство про ав-

торське право і суміжні права, про промислову власність як певну

сукупність в літературі часто називають <Інтелектуальна власність>,

<Право інтелектуальної власності>. Вперше у законодавстві Украї-

ни цей термін був вжитий у Законі України <Про власність> (розділ.

VІ) від 7 лютого 1991 р. В той же час в зазначеному законодавстві

словосполучення <інтелектуальна власність> вживається. Так, у

Законі України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі>

від 15 грудня 1993 р.(*7) визначення патентного відомства подано

так: <Державний комітет України з питань інтелектуальної влас-

ності (Держпатент України)>. Це ж словосполучення вживається й

в інших законах України про промислову власність(*8). Ст. 4 Закону

<Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> приписує, що

іноземні особи та інші особи, що проживають чи мають постійне

місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Відом-

ством реалізують свої права через представників, зареєстрованих

відповідно до Положення про представників у справах інтелекту-

альної власності. Ця норма повторюється й в інших законах про

промислову власність.

Зараз ми не будемо торкатися питання про правомірність вжи-

вання словосполучення <інтелектуальна власність> в законах про

промислову власність. Про це дещо пізніше. Головне те, що це

словосполучення в чинному законодавстві України почало вжива-

тися як офіційне поняття.

Розділ проекту Цивільного кодексу України, що містить нор-

ми про авторське право і суміжні права та право промислової влас-

ності, названо <Право інтелектуальної власності>(*9). Варто підкрес-

лити, що відповідні розділи проектів Цивільних кодексів деяких

інших країн СНД названо інакше. В проекті Модельного цивіль-

ного кодексу для СНД зазначений розділ названо <Виключні пра-

ва на результати інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалі-

зації (Інтелектуальна власність)>(*10). В проекті Цивільного кодексу

республіки Білорусь відповідний розділ має назву <Право на ре-

зультати інтелектуальної діяльності>(*11). Відповідний розділ проекту

Цивільного кодексу Республіки Казахстан не має загальної назви.

Він поділений на два розділи: розділ ІV <Авторське право> і розділ

V <Право на винаходи та інші результати творчості, що викорис-

товуються в виробництві>(*12). Отже, і в назвах маємо розбіжності,

які зумовлюються різними підходами до визначення прав на ре-

(**7) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994. № 7, ст.32 далі - просто -

Закон про винаходи.

(**8) Див.: Закон України <Про охорону прав на промислові зразки> 15 грудня

1993 р. та інші.

(**9) Див.: Цивільний кодекс України (проект). Ч. 2. К., 1995.

(**10) Див.: Гражданский кодекс (проект). Ч. 2. Модель. Санкт-Петербург, 1995.

(**11) Див.: Гражданский кодекс республики Беларусь (проект). Минск, 1992.

(**12) Див.: Гражданский кодекс республики Казахстан, Алма-Ата, 1992.

-8-

зультати творчої діяльності. Це проблема дискусійна, в різних краї-

нах вона вирішується неоднаково. Одні правові системи визнають

результати інтелектуальної діяльності людей об'єктами права влас-

ності, інші тільки виключне право на їх використання. Звідси і

розбіжність в назвах відповідних розділів. Проте, які саме права

має автор твору чи винаходу, ці питання будуть розглядатися в

наступних главах.

Отже, чи є поняття <інтелектуальної власності>, <права інте-

лектуальної власності> та інші, пов'язані з ними? Як видно з наве-

деного, правомірність вживання зазначених понять ніякого сумн-

іву не викликає. Ці поняття набули, так би мовити, прав грома-

дянства в усьому світі, визнані вони і в законодавстві України.

Постає інше питання, що слід розуміти під поняттям <інтелекту-

альна власність>.

Уже згадувана Конвенція, якою утворено Всесвітню організа-

цію інтелектуальної власності, виходить з того, що є три види влас-

ності, передусім варто підкреслити, що найбільш важливою ха-

рактеристикою власності є те, що власник має право володіти,

користуватися і розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд і

ніхто інший не може законним шляхом володіти, користуватися

чи розпоряджатися його власністю. Звичайно, власник може діяти

в межах, встановлених законом. Ці правомочності власника прий-

нято називати виключними правами, бо вони виключають інших

осіб з володіння, користування чи розпорядження цією ж власні-

стю. Ці права може мати виключно тільки власник. Теорія цивіль-

ного права встановлює, що ці права надають тим, хто їх має, мож-

ливість здійснювати певні, визначені законом дії, яких не можуть

здійснювати інші особи без згоди володаря цих прав. Особа, яка

має право власності на певну річ, то таке ж право на цю саму річ

інших осіб виключається, тобто право власності носить виключ-

ний характер(*13).

Перший вид власності охоплює собою рухомі речі, тобто ті

речі, які можна пересувати в просторі, наприклад, одяг, транс-

портні засоби, тварини тощо. Ніхто, крім володільців цих пред-

метів, не може ними володіти, користуватися чи розпоряджатися.

Зрозуміло, власник може передавати зазначені свої правомочності

власника іншим особам, але ці особи будуть здійснювати володін-

ня, користування чи розпорядження чужим майном від імені влас-

ника, а не від свого імені. Безумовно, здійснення правомочностей

власником має здійснюватися в межах закону.

Виключність права власності полягає і в тому, що ніхто інший,

крім власника або без його дозволу, не може користуватися май-

ном власника. Користування чужим майном без дозволу власника

є неправомірним і визнається правопорушенням з усіма наслідка-

ми, що з цього випливають.

(**13) Див.: Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность. М.,

1948, С. ЗІ.

-9-

Другий вид власності - це власність на нерухомість. Ця

власність має свої особливості. Коло її об'єктів складають: земля і

об'єкти, що постійно на ній знаходяться, наприклад, будинки та

?іo? споруди, дороги, мости тощо.

Третій вил власності - це інтелектуальна власність, об'єктами

якої є результати інтелектуальної діяльності, витвори людського

розуму, людського інтелекту(**14). Характерною ознакою інтелекту-

альної власності є й творчий характер. Об'єкт інтелектуальної влас-

ності завжди є результатом творчості людей. Запозичений без доз-

волу автора результат творчості не може бути об'єктом інтелекту-

альної власності іншої особи. Проте, сам результат як об'єкт

інтелектуальної власності може бути предметом будь-яких цивіль-

но-правових правочинів. Інтелектуальна власність має свої особ-

ливості, свою специфіку. Але ж і власність на нерухомість істотно

відрізняється від власності на рухоме майно. Так і інтелектуальна

власність істотно відрізняється від звичайної власності, в той же

час є одним із видів власності.

Як уже відзначалося, чинне законодавство України про інте-

лектуальну власність, хоча й вживає поняття <інтелектуальна

власність>, проте не містить його визначення. В спеціальній вітчиз-

няній і зарубіжній літературі поняття інтелектуальної власності

визначається, як правило, шляхом переліку результатів творчої

діяльності, що відповідають вимогам закону і можуть бути визнані

об'єктом правової охорони.

Можна питання поставити й так: а чи правомірно результати

творчої діяльності взагалі називати і визнавати власністю, об'єктами

права власності. Як вже зазначалося, законодавство багатьох країн

світу результати творчої діяльності людей визнає об'єктами лише

виключного права на використання. В той же час багато правових

систем такі результати визнають об'єктами права власності. Закон

України <Про власність> чітко і однозначно проголосив в ст. 13,

п. 2, що <об'єктами права власності громадян є твори науки, літе-

ратури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші

результати інтелектуальної праці >(*15).

Розділ ІV цього Закону присвячений праву інтелектуальної

власності. Ст. 41 цього розділу також однозначно проголошує, що

<об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літера-

тури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промис-

лові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і

послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інте-

лектуальної праці>(*16).

(**14) Див.: Интеллектуальная собственность. Основные материалы. Т. 1, с. 2.

(**15) Див.: Закон України <Про власність>. Відомості Верховної Ради України,

1991. № 20, ст. 249.

(**16) Див.: Закон України <Про власність> в редакції Закону України <Про вне-

сення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охоро-

ни інтелектуальної власності>. Відомості Верховної Ради України, 1995, №

13, Ст.85.

-10-

Таким чином, є розбіжності в переліку результатів інтелекту-

альної праці, що визнаються об'єктами за ст. 13 право власності

громадян, а за ст. 41 об'єктами права інтелектуальної власності. З

текстів цих двох статей можна зробити висновок, що між ними

принципової різниці немає. Результати інтелектуальної праці є

об'єктами права інтелектуальної власності, і вони ж можуть бути

об'єктами права власності громадян. Одне не виключає другого.

Неточність формулювань зазначених норм полягає в тому, що в

текстах обох зазначених статей в переліку результатів творчості

названі наукові відкриття як об'єкти права власності громадян і

інтелектуальної власності. Між тим, відкриття не може бути   

об'єктом права власності. Правова охорона відкриттів вперше в світі

була введена в колишньому СРСР з їх пріоритетом з 1947 р. Зако-

нодавством колишнього СРСР ні виключне право на використан-

ня відкриттів, ні, тим більше, право власності на нього не оголо-

шувалось. В положенні про відкриття, винаходи і раціоналізаторські

пропозиції 1973 р., яке діяло до останніх днів СРСР, розділ ІІ

присвячений відкриттям(*17). В ньому немає норм, які б проголошу-

вали будь-які виключні права будь-яких осіб на відкриття.

При цьому слід мати на увазі, що правова охорона відкриттів

діяла лише в колишньому СРСР та деяких інших країнах колиш-

нього соцтабору. З розпадом СРСР і переглядом чинного законо-

давства від правової охорони відкриттів колишні республіки ко-

лишнього СРСР, теперішні незалежні держави, відмовилися. На-

скільки така відмова доцільна, - це інше питання. На нашу думку,

відмова від правової охорони відкриттів передчасна і невиправда-

на(*18). Але зараз не про це.

Проте, незалежно від того, чи є спеціальна правова охорона

відкриттів, чи вони захищаються іншими правовими засобами,

відкриття як наукові досягнення і як результати наукової твор-

чості вищого рівня були завжди, вони є і будуть. Просто прихиль-

ники відмови від правової охорони відкриттів окремим цивільно-

правовим інститутом вважають, що інших правових засобів дос-

татньо для їх охорони. Проте в усьому світі жодна правова система

не визнавала виключних прав на відкриття за окремими фізични-

ми чи юридичними особами. Відкриття як наукові досягнення спо-

конвіку завжди були, є і будуть надбанням всього людства. Вони

можуть безперешкодно використовуватися будь-ким без дозволу

їх авторів.

Отже, чинне цивільне законодавство України визнає саме право

інтелектуальної власності на результати творчої діяльності людей,

- право власності, а не якісь там розпливчаті виключні права.

Проте, підкреслюємо ще раз, що більшість правових систем світу

(**17) Див.: Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції.

(**18) Див.: Магницкий В., Рутов О., Черный Г. и др. Заявлено открытие . Правда,

1987, 15 декабря; Сделать открытие. Правда, 1987, 25 декабря.

-11-

визнають на результати творчої діяльності людей лише виключні

права, передусім виключне право на використання.

Але ж якщо зазначені результати не визнаються об'єктами влас-

ності, в тому числі і права власності, то немає підстав  їх називати

інтелектуальною власністю. Складається певний парадокс, -

власність є, права на цю власність немає. Такого, звичайно, не

буває. Треба або визнавати право інтелектуальної власності на ре-

зультати творчої діяльності, або ж не називати ці результати влас-

ністю. Ми схильні вважати, шо будь-який витвір людини - це

його власність. А раз є власність, то має бути і право власності.

Раз чинне цивільне законодавство визнає право інтелектуаль-

ної власності, то варто визначити, шо є інтелектуальна власність.

На нашу думку, це поняття коротко можна визначити так:

Інтелектуальна власність - це власність на будь-які результати

творчої діяльності людей, що відповідають встановленим чинним за-

конодавством вимогам.

Отже, щоб визнати результат об'єктом Інтелектуальної влас-

ності, він повинен мати творчий характер і відповідати встановле-

ним вимогам закону. При цьому слід підкреслити, шо власністю

має визнаватися будь-який витвір людини, будь-який результат

творчості, навіть, якщо він не відповідає вимогам закону. Але та-

кий результат не підпадає піл правову охорону і держава не зможе

забезпечити надійний захист такого результату. Особливість інте-

лектуальної власності полягає в тому, що всі результати інтелекту-

альної діяльності людини для одержання правової охорони мають

бути належним чином оформлені або об'єктивовані. Така форма-

лізація, між іншим, властива і деяким рухомим і нерухомим ре-

чам. Так, набуття права власності на землю, будівлі, транспортні

засоби тощо обов'язково вимагає виконання певних, встановле-

них законом, формальностей. Усі об'єкти інтелектуальної влас-

ності для визнання на них права потребують певного оформлення

або наданням їм належної об'єктивної форми.

Звичайно, інтелектуальна власність відрізняється від загаль-

ного поняття власності рядом особливостей. По-перше, об'єкта-

ми загального поняття власності є матеріальні предмети - рухоме

чи нерухоме майно. Об'єктом інтелектуальної власності є немате-

ріальні об'єкти, нематеріальні блага, тобто ідеї, образи, символи,

технічні рішення, сполучення звуків тощо. Багатьох дослідників

ця обставина зумовлює не визнавати на зазначенні об'єкти права

власності лише тому, що немає матеріального об'єкту власності(*19).

Цей доказ не може бути прийнятий до уваги. Ще цивільне право

Стародавнього Риму визнавало право власності на нематеріальні

об'єкти(*20). Ми ж на порозі XXІ століття не наважуємося визнати

(*19) Див.: Рассохин В.П. Механизм внедрения достижений науки. Политика,

управление, право. М., 1985, с. 238.; Ринг М.П. Хозрасчетная система созда-

ния и внедрения новой техники. Правовые проблемы. М., 1982. С. 56.

(**20) Див.: Покровский И.А. История Римского Права. Санкт-Петербург, 1913.

С. 327.

-12-

право власності на творіння людини, створене її розумом, її інте-

лектом.

По-друге, звичайна власність за загальним правилом не обме-

жується певними строками. Матеріальна річ належить будь-якому

суб'єкту довічно, за деякими винятками. Інтелектуальна власність

обмежена певними строками, після збігу яких той чи інший ре-

зультат стає надбанням суспільства.

По-третє, відрізняються способи набуття і оформлення права

власності на матеріальні предмети і об'єкти інтелектуальної влас-

ності.

По-четверте, зовсім різними є способи захисту права загаль-

ної власності і права інтелектуальної власності. Є інші відмінності,

проте сутність загального права власності і права інтелектуальної

власності полягає в тому, що власник має право користуватися і

розпоряджатися цим правом на свій розсуд. Що стосується такої

правомочності, як право володіти, то з його приводу точаться дис-

кусії. Прихильники визнання на результати інтелектуальної діяль-

ності лише виключного права на використання доводять, що заз-

начені результати не можуть бути визнані об'єктами права влас-

ності тому, що нібито ними не можна володіти. З цим твердженням

також не можна погодитися. Якщо будь-який твір ще не опубліко-

ваний чи не обнародований, то ним, безумовно, володіє тільки

автор, його творець. Виконавська майстерність як об'єкт правової

охорони взагалі невіддільна від автора, і тому нею може володіти

тільки автор. Що стосується останніх результатів творчої діяль-

ності людей, то справді вони мають здатність до відтворювання,

тобто до тиражування, якої не мають інші матеріальні об'єкти. Ця

здатність робить можливим володіння тим самим об'єктом інте-

лектуальної власності багатьох суб'єктів одночасно. Але при цьо-

му варто підкреслити й те, що всі ці володільці володіють об'єк-

том інтелектуальної власності не від свого імені, а від імені влас-

ника. Знову звернемося до стародавнього римського цивільного

права, за яким це взагалі не володіння, а тільки так зване утриму-

вання(*21). Так що і цей довід не витримує критики.

Отже, суб'єкт права інтелектуальної власності має ті ж самі

правомочності, в тому ж обсязі, що і суб'єкт звичайного права

власності. Тому ми не знаходимо підстав не визнавати результати

інтелектуальної діяльності об'єктами інтелектуальної власності.

Позицію чинного законодавства про промислову власність, щодо

визнання результатів творчості об'єктами права промислової влас-

ності, на нашу думку, слід визнати цілком вірною. Вона дійсно

відповідає сучасним реаліям, а якщо є інтелектуальна власність,

то має бути і право інтелектуальної власності.

Поняття <право інтелектуальної власності> слід розглядати у

двох аспектах: як цивільно-правовий інститут і як суб'єктивне право

винахідників, раціоналізаторів, селекціонерів тощо.

(**21) Див.: Римское частное право. М., 1948. С. 171.

-13-

Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інсти-

тут є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відноси-

ни у сфері створення, оформлення, використання і охорони ре-

зультатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності є право його    

суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому

результатом інтелектуальної діяльності.

-14-