Розділ III. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ МОНАРХА

5/. Історико-правовий аспект монархічної форми правління

"Монархія" ("монос" - один, "архе" - влада) у перекладі з грецької "єдиновладдя" - це форма правління, за якої верховна влада в державі повністю або частково зосереджена в руках одноосібного, найчастіше наслідного, глави держави - монарха1. Хоча бувають винятки. Так, у Спарті існувало два царі, Пхшбій називає владу двох консулів у Стародавньому Римі монархією, у Візантії у другій половині X ст. правили одночасно два імператори -Василь і Костянтин, в Росії в другій половині XVII ст. на престолі сиділи два царі: 10-річний царевич Петро і царевич Іван.

Відомості про перші політичні об'єднання в Стародавньому Єгипті датуються ще IV - Ш тисячоліттями до н.е., коли там утворилося "40 номів" (областей). На чолі кожного нома став "цар", він же верховний жрець місцевого культ/ і володар титулу "начальника канату' ". Об'єднання цих 40 областей відбувалося не одразу. Спочатку виникли два окремі царства - Верхній Єгипет і Нижній Єгипет, які, ймовірно, в свою чергу об"єдналися насильно фараоном Нармером у період Раннього царства (XXX -XXVIII ст. до н.е.)3.

В стародавні часи монархія набувала переважно <|юрми необмеженої деспотії, що особливо було характерним для країн Стародавнього Сходу. Формою монархії, до певної міри аналогічною деспотії, був також домінат у пізній Римській імперії. Проте досить часто в стародавньому світі монархія вист\тіала у формі теократії, за якої політична влада в державі зосереджувалась у руках духівництва, а глава держави виступав водночас і главою церкви. Так, можна констатувати, що незважаючи, на велику увагу в стародавні часи до форми правління, останні залишалися ще багато в чому до кінця

>>>60>>>

нерозробленими і невизначеними Дійсно, реальні монагхи на перших порах були досить обмежені народними зборами або зборами старійшин (сенатом і зборами іорій \ Римі) Монархію зв"язували лише .і виконанням воєнних функцій, релігійних, судових. Спадковість \ той час ще не стала вагомим атриб>том монархії, більш важливими були особисті якості монарха В період же феодалізму ситуація змінюється, й інститут монархи сформ>вався остаточно з усіма притаманними йому ознаками, бо цього вимагала наявність великого феодального землеволодіння, впливи процесів •роздробленості і станово-представницьких зборів, що намагатися обмежити монархічну владу і доволі-в жорстких формах Періодом розквіту монархії можна вважати межу Нового часу Саме тоді з усією чіткістю проявилася відміннії. і> монархії від республіканської форми правління, з'явилися найважливіші її різновиди: монархія абсолютна, необмежена і монархія конституційна, обмежена вже загачьнонародним представництвом (парламентом)

У доб\ феодалізму монархія, будучи найбільш пошир кою формою правління, проны іа в своєму розвитку декілька стадій: ранньофеодальна монархія (наприклад Київська Русі, кінця ЇХ -початку XI ст.). монархія періоду роздробленості, коли за формального збереження верховної влади одного монарха держава фактично розпадатася на окремі напівса іостійні монархії (Київська Русь XI - XII ст). станова монархія (або феодалі на монархія ?і становим представництвом) абсолютна * онархія (абсолютизм).

Марксистські вчені вважали, що монархія найбільш характерна для рабовласницько! та феодальної суспільно-економічних формацій, хоча ! ' ті часи іс ілвали в окремих країнах республіки (античні рабовласницькі місіа-держави з республіканською формою правління, Новгороде! ка республіка. Псковська респуб ііка з XI ст. Венеція, Генуя тошо) До гогож, у / шиненого феодалізму з'являються, окрім абсолютних, і ко; йні монархії (Велике

князшсію Литовське з 1566 р коти П Яг овським Статхтом було

>>>61>>>

затверджено існування Великого Вального сейму, Річ 1 Іосполита і 1569 р та ін ) Перехід до капіталістичного способ\ виробництва що здійснювався завдяки б\рж\азшй революції. нерідко супроводжувався_ _ ліквідацією монархи и установленням республіканськог-форми правління Проте монархія зберігалася и за капіталістичного ладу, зрозуміло, з деякими суттєвими змінами і найчастіше за таких \мов набувала форми конституційної монархії. При цьомл влада монарха визначалася конституцією і \ відповідності з останньою обмежувалася представницьким органом -парламентом Слід зауважити, що інколи монархія відновлювалася після того, як її скаечвали Так сталося в Англії, коли Актом парламенту від 17 березня 1649 рою, після страти короля Карла 1 Стюарта ЗО січня 1649 рою, королівська влада як "непоірюна. обтяжлива і небезпечна" була знищена, а 19 травня того ж рокл була проголошена Республіка Проте вже 12 грудня 1653 р. "актом про зречення" парламент передав влад> генералу Кромвелю, констатуючи кінець республіканської форми правління А ще через сім років. 26 травня 1660 р.. Карл II Стюарт на запрошення нового парламенту - Конвенту - урочисто в їхав в Уайтхолл і став королем, а Англія - монархією Історики та правознавці вважають, що це вже була не колишня монархія, де влада короля надавшися "милістю божою", а нова монархія - "милістю парламенту' 4 Подібний приклад є й \ XX ет в Іспанії впала монархія в 1931 p.. а в 1947 р диктатор Франко ого іосив про її відновлення, проте реально король Хуан Карлос І зайняв свій престол тільки по смерті диктатора в 1975 р . Як свідчить досвід останнього часу, монархічну форму правління не слід вважати безнадійним архаїзмом Після розпаду СРСР деякі політичні сили в країнах СНД визвали ідею про введення монархічного іад> За обставин кризи, національно-стні конфліктів переваги монархи, на д\мк\ деяких політичних діячів, очевидні монарх - батько наші", стоїть над всіма політичні чи пристрастями, не належить : парий.

>>>62>>>

непідкупний арбітр у різного роду спірних ситуаціях, а головне - за умов сепаратизму і центробіжних тенденцій, і що особливо приваблює, монарх - це символ єдності нації і стабільного правового порядку". Про роль монархії в збереженні національної єдності свідчить досвід Афганістану Там монархія традиційно об'єдн) вала доволі розмаїтч за своїм етнічним складом країт. сприяючи формуванню єдності афганської нації, символом якої висг\ пав монарх. З падінням монархії у 1973 р. почався період політичних потрясінь. Тому в даному контексті закономірний вигляд має відновлення монархії в Камбоджі після тяжких років терору і громадянської війни.

В Шиї час у деяких колишніх соціалістичних країнах (Румунії, Болгарії, Югославії) лунають заклики до введення монархічної форми правління Головний аргумент полягає в тому, що лише монарх здатний піднятися над окремими політичними інтересами й амбіціями в умовах загострення соціальних і економічних протирічь, характерних для постсоціалістичного суспільства, а також не допустити можливої реставрації комунізму в державі7. І все ж монархію не можна вводити свавільно,' оголошуючи монархом непідготовлену особу, бо ця форма правління вимагає релігійних основ, особливої суспільно-психологічної атмосфери в державі.

В сучасному розумінні монархія - це не просто влада одного, але влада, що передається по спадковості. Тобто влада главі держави - монарху - належить по праву народження. Він її наслідує і займає довічно

А.А. Мішин, відомий російський правознавець, відзначає, що правове становище монарха має дві основні особливості. По-перше, влада монарха юридично вважається такою, що не походить від якої-небудь іншої влади, органу чи виборного корпусу. Монарх володарює (обмежено чи абсолютно) за власним правом і вважається джерелом всієї державної влади. І. по-друге, як уже відзначалося, влада монарха спадкова і переходить від одного представника

>>>63>>>

правлячого дом\ (династії) до іншого в установленому законом порядку Цей порядок престолонаслідування встановлюється або конституціями, або конституційними законами, які в значній мірі доповнюється звичаями.

Вищезгадуваний правознавець А. А. Мішин називає три системи престолонаслідування:

1) салічна система, яка зводиться до того, що наслідування престол\ здіснюється тільки по чоловічій лінії Жінки з кола спадкоємців престолу виключаються повністю (Японія, Бельгія, Норвегія);

2) кастільська система не виключає жінок, але дає переваг\ чоловікам - молодший брат виключає старшу сестру (Великобританія, Іспанія. Нідерланди):

3) австрійська система не виключає жінок, але дає чоловікам і чоловічим лініям перевагу: жінки успадковують престол тільки тоді, коли немає нащадків по чоловічій лінії (таку систему ввели в Росії за царя Павла І у 1797 р . після чого, як відомо, жінок на російському престолі не було)й.

Авторський колектив на чолі з професором Б. А. Страішиом до цих трьох систем додає четверту, за якої жінки успадковують престол на рівню» правах з чоловіками9 Прикладом може слупвати положення шведського Акта про престолонаслідування від 1810 р у редакції 1979 p., що є складовою частиною конституції цієї країни. Так, §1 вказаного Акта проголошує, що "право успадкування шведського престолу після короля Карла XIV Іогана ншіежить нащадкам чоловічої і жіночої статі від потемків коронпринца Іогана Баптиста Юлія по праву нисхідної лінії короля Карла XVI Гчстава. Старші брат і сестра і нащадки старших брата і сестри мають перевагу перед молодшим братом і сестрою і нащадками молодших брата і сестри'" "' Правознавець В Є Чиркін у своїй новій, пращ " називає цю систему шведською.а окрім того, подає пятий і шостий Різновиди систем престолонаслідування

>>>64>>>

5) мусульманська, коли трон успадковує ло суп не визначена особа, а "шляхетна" правляча сім'я (частина династії), котра вже сама вирішує, хто саме з найближчих родичів покійного короля (не обов'язково син) сяде на звільнений трон (Катар. Кувейт. Саудівська Аравія та ін ) Ця ж сімя за участю вищих священнослужителів і мусульманських учених (улемів) може усунути короля і поставити на його місце іншого члена сім'ї (так було, наприклад, у Саудівській Аравії внаслідок звинувачення короля в недостатній доброчинності);

6) племінна, коли король розглядається як головний вождь племені, а його спадкоємця визначає племінна рада, що складається із багаточисленних синів покійного В Свазіленді '' це робить племінна рада лікоко на чолі з королевою-матір"ю. що свідчить про архаїзм матріархату "Останній раз у цій державі обирали короля у 1982 р. із числа більш ніж 150 синів покійного від його 70 дружин

Певні особливості має порядок престолонаслідування в арабських державах. Здебільшого спадкоємцем призначається старший син правлячого монарха Проте не скрізь саме так. У Кувейті може бути спадкоємцем престолу будь-який син монарха, в Катарі - будь-хто із родичів. Інколи для престолонаслідування. визначеного королівською сім'єю, потрібна ще й згода парламенту. В деяких країнах у випадку вакантності престолу і відсутності законного спадкоємця вирішення питання про наступника монарха передається виключно на розгляд парламенту Так. у Бельгії за відсутності чоловіків-потомків у короля по його смерті або у випадку зречення новий король обирається парламентом більшістю у дві третини голосів членів обох палат|4.

Іспанська конституція передбачає участь Генеральних Кортесів у виборі форми наслідування, яка б найкращим чином відповідача інтересам Іспанії у випадку, коли всі гілки династії, що мають право на успадкування корони, прийдуть до занепаду '\

>>>65>>>

Після вирішення питання з успадкуванням пресгол\ передбачається особливий обряд коронації. Цей урочистий акт відбувається в головному соборі країни. обов"язково в присутності вищих духовних ієрархів, вищих посадових осіб, парламентарів, приближсних до монарха, дворянства (якщо в державі зберігаються дворянські титули). В країнах подібний обряд (у тому числі й для племінних монархів окремих частин держави, наприклад, в Уганді, яка в цілому має республіканську форму правління) здійснюється в присутності вождів племен. Під час коронації першосвященик держави благословляє монарха на царювання, одягаючи йому корону і вручаючи інші відзнаки монаршої гідності - державу, скіпетр, мантію, діадему та ін. Коронація, таким чином, вінчає вступ монарха на престол.

У випадку вакантності престолу, коли монарх є неповнолітнім, або не досяг віку, встановленого конституцією, коли він серйозно хворий або взагалі продовж тривалого час\ був відсутній, встановлюється регентство, тобто правління за монарха здійснюється або одноосібним регентом, або колегією регентів - регентською радою. В новітній період також відомі випадки запровадження регентства. Так. у липні 1952 р. б\ло запроваджено регентську раду при малолітньому нащадкові єгипетського короля Фаруха. який зрікся престолу. В середині 1952 р. король Трансйорданії Талал був визнаний д\ шевнохвори.м і владу передали регентській раді. В Іспанії в 1947 р. було відновлено монархію, але фактично правила регентська рада на чолі з генералісимусом Ф. Франко. Тільки після смерті останнього восени 1975 р. на престол вступив Х\ан Карлос 1 із Династії іспанських Бурбонів'1'.

Досить складний механізм регентства встановлюється Конституцією Швеції. Згідно з §3 - 6 глави V Форми правління і §9 Акта про престолонаслідування у випадку хвороби, від'їзд) за кордон або з іншої причини обов'язки глави держави тимчасово

>>>66>>>

має виконувати член королівської родини згідно з діючим законодавством про престолонаслідування. Якщо королівська династія припинить своє існування, тобто не залишить жодного наступника престолу, тоді за ухвалою уряду ригсдаг може призначити тальмана (голову парламенту) або віце-тальмана тимчасово на посаду регента17. У випадку вакантності престолу парламент має право обрання нової королівської династії.

Конституція Японії передбачає встановлення регентства згідно із Законом про імператорську сім'ю, після чого регент здійснює державні повноваження від імені імператора (ст 5 Конституції Японії)18.

Основні закони багатьох монархічних країн вимагають від свого глави держави певної релігійної приналежності. Наприклад, королеві Норвегії Конституція наказує "завжди дотримуватися євангелійсько-лютерансьісоі11 релігії, підтримувати її й сприяти їй (ст. 4)19.

Досить часто основний закон тієї чи іншої держави забороняє монархам без дозволу парламенту чи уряду або без узгодження з ними покидати межі держави. Конституція Швеції передбачає, що глава держави повинен радитися з прем'єр-міністром, перш ніж виїхати за кордон2", через те, що подібні візити розцінюються як акт важливого політичного значення

Особа монарха законодавствами цілого ряду країн визнається недоторканною і навіть священною. Так складалося віками, і в "Утвержденной грамоте" 1613 р. на російського царя Михайла Романова покладалася "відповідальність у своїх справах перед єдиним небесним царем"21. В Іспанії "особа короля недоторканна, і він не підлягає відповідальності" (стаття 56)22. В ст 65 Конституції Бельгії записано, що "особа короля є недоторканною, його міністри £ відповід&іьними". §7 розділу 5 Шведської Форми правління визначає, що король не може притягатися до відповідальності за свої дії, і це ж стосується також дій регента, який виступає як глава держави. Ті ж самі положення записані і в Конституції Данії (§13)

>>>67>>>

-Король не несе відповідальності; його особа є недоторканною'. і в Конституції Князівства Ліхтенштейн, де "князь є главою Держави. . рІого особа священна і недоторканна" (ст 7). Цікаво прослідкувати, яК трансформувалися ці положення в японських конституціях 1889 р (Конституція Мейдзі) і 1947 р. Так. стаття 3 Акта 1889 р. проголошувала, що особа імператора священна і недоторканна За Основним законом 1947 р. принцип святості і "'божественного" походження імператорської влади було вилучено, а всі дії імператора, що відносяться до прав державних і передбачені діючою Конституцією, не можуть бути здійснені не інакше як з поради і узгодження кабінету, і кабінет несе за них відповідальність"'34.

Кримінальне законодавство монархічних країн передбачає особливий склад злочинів, спрямованих ираги особи монарха або його гідності. Осіб, які здійснили "злочин проти його величності"^ очікують серйозні покарання.

Монарх, на відміну від президента, володіє цілим рядом почесних прав і прерогатив. Серед них - виключне право носити особистий титул - імператор, цар, король, герцог, господар та ін., в країнах сходу - фараон, султан, шах. емір, хан та ін., а також мати державні регалії (символи верховної влади) - трон, корона, скіпетр і держава, мантія й та ін. Так, російський дар Олексій Михайлович у XVII ст мав такий титул: "Великий государ і великий князь веєя Русі самодержець Владимерський, Московський, Новгородський, цар Казанський, цар Астраханський, цар Сибірський, государ Псковський і Великий князь Тверський, Югорський, Пермський, Вяцький. Болгарський і інших, государ і великий князь Новагорода Низовської землі, Рязанський. Ростовський, Ярославський. Білозерський, Удорський. Обдорський, Кондинський і всіх північних країн повелитель, і государ Ьерської землі, Карталінських і Грузинських царів, і Горських князів і інших багатьох держав государ і володар"'"5. Англійська ж королева сьогодні іменується так: 'Єлизавета Друга Божою милістю Королева Об'єднаного

>>>68>>>

Королівства Великобританії, Північної Ірландії і її інших володінь і територій королева, глава Співдружності, захисниця віри" . Л повний титул еміра Кувейту в дослівному перекладі з арабської звучить так: "Пан його Величність славний емір держави шейх Джабер Аль-Ахмад Ах-Сабах"27.

Кошти на утримання особистого двору монарха складаються із прибутків від його особистого майна і асигнувань із державного бюджету, які він одержує по цивільному аркушу, що встановлюється парламентом. У статті 65 Конституції Іспанії записано, що "король одержує з бюджету держави загальну суму на утримання своєї сім'ї та Двору і вільно розпоряджається нею"28. Конституція Бельгії згідно зі ст. 77 проголошує, що цивільний аркуш установлюється законом на період кожного царювання. Часто з багатьох причин сума, що виділяється на утримання монарха, збільшується. Так, бельгійському королю Бодуену у 1951 р. було встановлено цивільний арк)тл на суму 36 млн. франків на рік, але вже у 1967 р. ця сума становила більш ніж 54 млн. франків29.

Конституція Японії (гл. 1 ст. 8) з цих питань висловлюється досить категорично: "Ніяке майно не може бути передане імператорськії! сім'ї або одержане нею. і ніякі дарунки не можуть

/- « .... -ЗО

бути прийняті нею інакше ніж у відповідності з резолюцією .

Через те. що штат посадових осіб, які ведуть не державні, а особисті справи монарха, значний, його утримання коштує недешево сплачувачам податків. Досить відзначити, що в Японії тільки за наглядом імператорського протоколу слідкує управління імператорського двору зі штатом у 1130 чоловік і річним бюджетом 11 млн. і ін. Члени імператорської сім'ї теж претендують на одержання грошей на утримання. Тому парламент Японії згідно з Конституцією 1947 року зменшив кількість родичів імператорської сім'ї, що одержуватимуть гроші на утримання, до 20 осіб, а 51 принцу і принцесі запропонував залишити резиденцію імператора. Мініс-

>>>69>>>

терство імператорського двору було скорочено до розмірів бюро, що призвело до значної економії державних коштів^1

Усім також відомо, що англійська королева Єлизавета II є однією з найбагатших жінок світу. Щорічно вона одержує згідно з цивільним аркушем 7 млн. 285 тис. доларів. Окрім того, до 1993 р. вона не сплачувала жодних податків. Єлизавета II володіє великими земельними наділами в 12 графствах, які разом з володіннями принца Гарольда перевищують за розмірами територію Люксембургу. До цього слід додати палац у Сандрингемі, замок Балморал у Шотландії, корони і тіари, біля 40 тисяч полотен великих світових майстрів живопису, меблі, занесені до каталогу з 75 томів. Загалом її багатства оцінюються у 8 млрд. 480 млн. доларів32. Величезними матеріальними цінностями володіють й інші монархи.

Дружина правлячого монарха має право на той же титул, що і її чоловік (тільки в жіночому роді), але повноважень глави держави вона не здійснює. Чоловік же монарха-жінки відповідного титула не носить, але може мати спеціальний титул. Так. чоловікові Єлизавети II перед їх одруженням батько Єлизавети король Георг VI дарував титул герцога Единбургського, Ерлського і Меріонезького і барона Грінвіча. Наслідні принци, що є генеральними фігурами майже для всіх монархій34, теж одержують спеціальні титули. Згідно зі ст. 57 п. 2 Конституції Іспанії "наслідний Принц з дня свого народження або з часу, коли буде проголошений таким, набуває гідності Принца Астурійського й інших титулів, що традиційно відносяться до нащадка іспанської корони"'35 Після вступу англійської королеви Єлизавети II на престол її син Чарльз став наслідним принцем і одержав титул Принца Уельського^6.

Бувають випадки, коли одна і та ж особа є монархічним главою кількох держав. Правознавці подібне явище іменують особистою Унією, яка, до речі, має досить глибоке коріння. Так, у 1385 р.

>>>70>>>

Польща і Литва заключили Кревську унію, за якою Великий Литовський князь Ягайло став і польським королем. Історики і правознавці кваліфікують цю унію як особисту або персональну Відомий російський історик державного права проф. В.Сергієвич вважав договір 1654 р. між Росією і Україною за персональну унію, тобто об'єднання двох окремих держав в особі, одного спільного монарха - російського царя. В наш час прикладом особистої \ нії є той факт, що Королева Великобританії вважається одночасно главою держави в ряді країн, що були раніше британськими колоніями і зберігали статус домініону. В минулому домініони явлали собою найбільш м'яку форму колоніальної залежності, аз 1931 р. домініони - це суверенні держави, які визнають главою держави британського монарха""9. —

І все ж монархічна форма правління в державах, що входять у Співдружність націй (Канада, Австралія, Ямайка, Нова Зеландія, Барбадос та ін.), має цілий ряд специфічних рис. Так, вони перебувають у стосунках особистої унії з Об'єднаним Королівством Великобританії і Північної Фландрії і власних монархів не мають. Англійська королева є королевою кожної з цих держав, але за її відсутності функції глави держави здійснює генерал-губернатор, який призначається англійською королевою за поданням уряду країни спів^-жності із числа місцевих мешканців*.

Проте в деяких державах конституції досить стримано ставляться до можливості свого монарха стати монархічним главою в іншій державі. Згідно зі статтею 62 Конституції Бельгії41 король може стати главою іншої держави тільки за згоди обох палат, причому кожна палата може обговорювати це питання в присутності не менш 2/3 свого складу і для позитивого рішення необхідно не менше 2/3 голосів.

І все ж головним слід вважати навіть не те. як у конституції характеризується монарх - є він символом держави і єдності народу (ст. 1 Конституції Японії 1947 р.) чи символом єдності і стабільності держави

>>>71>>>

(ст. 56 Конституції Іспанії 1978 p.), чи з цього приводу взагалі нічого не говориться (Бельгійська конституція 1831 р) - головним є повноваження монарха. В залежності від цих повноважень розрізняють і різновиди монархічної форми правління Як уже відзначалося в §2 розділ\ L, монархія може бути абсолютною (необмеженою) і конституційною (обмеженою). В свою чергу конституційна система правління може бути дуалістичною або парламентарною.

Та кожна класифікація має умовкли характер. Наприклад, у деяких державах поєднуються риси абсолютної і дуалістичної монархій (Саудівська Аравія, Оман), а також дуалістичної і парламентарної монархій (Йорданія, Марокко). Проте не тільки всередині класифікації монархій виникають гібридні форми, інколи не завжди можна з легкістю визначити, з якою державою -монархією чи республікою - маємо справу. Для прикладу, в М&іайзії частина суб'єктів федерації це монархії, інша частина - республіки. Глава держави в федерації виборний, але обирається монархами суб'єктів федерації із свого кола на п'ятирічний термін (тобто із числа султанів 9 штатів, які очолюються наслідними султанами, всього ж у федерації 13 штатів). Виборною є посада глави держави -шейха в Об'єднаних Арабських Еміратах. Його обирає на 5 років Верховна рада емірів - вищий орган влади в державі, куди входять правителі 7 еміратів, що і складають цю федеративну державу. Раді правителів (так інколи називають Верховну7 раду емірів) надається право не тільки вибору глави ОАЕ, а ще й право його дострокового звільнення з посади. В історії також відомі подібні випадки виборів монарха, як Польське королівство та Німецька імперія до 1806 року. Якщо одні правознавці42 називають таку форму правліня виборною монархією, то інші не погоджуються з цим. Так, колектив авторів під керівництвом проф. Б. Страшуна вважає, що саме словосполучення "виборна монархія" нагадує щось на зразок '"смаженого льоду"43.

>>>72>>>

На наш погляд, є всі підстави говорити ще про один різновид монархії і не намагатися поставити її на межі двох форм правління - монархічної і республіканської.

Серед найважливіших повноважень монарха є і'юго прерогативи в законодавчій владі. В абсолютних монархіях законодавча влада виключно і повністю належить монархові, і навіть якщо в таких державах існують парламенти, то вони повністю залежні від абсолютного монарха. В дуалістичних та парламентарних монархіях часто монарха наділяють правом вето по відношенню до законів і навіть правом абсолютного вето, яке парламент просто неспроможний подолати. Та в деяких країнах, наприклад, у Великобританії, вето не використовуються вже близько трьох століть, у зв'язку з чим склався конституційний звичай про незастосування вето. Деякі новіші конституції, як-то японська, іспанська, монарха взагалі правом вето не наділяють.

У парламентарних монархіях правове становище монарха значно обмежене, парламент має право втручатися навіть в особисте життя монарха. Та це не означає, що його фігура є декоративною. Не зважаючи на відсутність у глави держави в парламентарній монархії реальних владних повноважень, цей інститут в силу престижу здатний впливати на політичний процес у державі як арбітр, що стоїть над усіма владними структурами. Роль монарха стає досить вагомою і за тих умов, коли ситуація виходить за конституційні рамки. Так. політологи і правознавці вважають, що невдачі державних переворотів у 1981 р. і в Іспанії, і в Таїланді обумовлені відмовою монархів обох держав підтримати змовників44.

Згідно з конституцією монарх володіє прерогативою призначати уряд, проте реально в парламентарних монархіях він тільки підписує відповідний документ, а склад уряду обумовлюється співвідношенням різних сил в парламенті і визначається партією, що має парламентську більшість. Лідер .

>>>73>>>

nap1"'1 більшості підбирає й кандидатури 'міністрів. Це свідчить про те, що у монарха є так звані "сплячі" повноваження, кОролівська прерогатива, яка може бути застосована за умов кризи в суспільстві. Веління монарха набувають в парламентарних монархіях сили тільки у випадку контрасигнації відповідним міністром45. Та вплив монарха може зрости у випадку, коли жодна з партій не одержала парламентської більшості, і тоді глава держави одержує право дещо більшого маневру під час формування уряду*. В дуалістичних монархіях, хоча й існує пост прем'єр-міністра, проте виконавчу владу здебільшого очолює сам монарх, а тому він і підбирає, і призначає міністрів самостійно. Монарх в абсолютних монархіях має, зрозуміло, необмежену виконавчу владу, і посаду прем'єр-міністра зазвичай займає або син монарха, або один з його найближчих родичів47.

Таким чином, загальними рисами монархічної форми правління, незалежно від системи правління, є те, що монарх у своїх руках зосереджує всю повноту верховної державної влади, виступає джерелом усілякого права, бо тільки з його волі ті чи інші постанови можуть набути сили закону. Монарх очолює виконавчу владу, його іменем чиниться правосуддя, йому належить право помилування. На міжнародній арені у зносинах з іншими державами монарх одноосібно представляє свою державу. Монарх користується титулом, одержує значне утримання із державної скарбниці, має право на особливу охорону його персони. І хоча дехто з дослідників вважає інститут монархії в сучасному суспільстві архаїзмом, він ще довго проіснує на політичній арені як одна із форм державного управління. Цьому підтвердженням є і результати опитування громадської думки респондентів, які в таких досить розвинених капіталістичних державах як Великобританія та Японія висловлюються за підтримку і збереження монархії. Крім того, в розвинених монархічних державах відсутній скільки-небудь

>>>74>>>

значний політичний рух, який би виступав проти монархії, за заміну її республікою. Винятком є тільки Австралія, де правляча партія при підтриміт* гпомадськості ставить питання про проголошення республіки у 2000 році.

І все ж після другої світової війни кількість монархій значно зменшилася. Так, конституційним шляхом монархія була ліквідована в Італії, Індії, на Гаїті, в Пакистані, Нігерії, Кенії, Сієрі-Леоні. В результаті переворотів монархію було знищено в Єгипті, Ірані, Йємені, Афганістані, Ефіопії, а в результаті революцій - у Болгарії, В'єтнамі, Албанії, Югославії, Угорщині, Румунії.

У наш час монархічна форма правління існує в багатьох країнах. В Європі налічується 11 монархій. Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція. На Американському континенті тепер 11 монархій: Канада, Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Бермудські острови, Гренада, Сент-Вінсент і Греиадіни, Сент-Кристофер і Невіс, Сент-Лучія і Ямайка. В Австралії і Океанії 6 монархій: Австралійський Союз, Західне Самоа, Нова Зеландія, Папуа Нова Гвінея, Соломонові острови і Фіджі. В Азії 12 монархій: Бахрейн, Бруней, Йорданія, Малайзія, Непал, Камбоджа, Кувейт, Катар, Оман, ОАЕ, Саудівська Аравія, Таїланд, Японія. І, нарешті, в Африці всього лише 4 монархії: Лесото, Маврікій, Свазіленд і Марокко. Монархічна форма правління, хоча й з певними особливостями, притаманна державам-домініонам, що входять до співдружності націй і перебувають у відносинах персональної унії з Об'єднаним Королівством Великобританії і Північної Ірландії. Канада, Австралія, Ямайка, Нова Зеландія, Барбадос та ін.48

§2. Глава держави за абсолютної монархії'

За абсолютної монархії всіма правами монарх користується безумовно і необмежено, незалежно від будь-якої іншої влади І

>>>75>>>

самс в цій системі правління є найбільше шансів, на думку дрістотеля. з "правильної" перетворитися у "неправильну", тобто тиранію і деспотію, за умов, якщо замість інтересів усіх монарх бчде переслідувати особисті, корисливі інтереси і правитиме свавільно.

Ця система правління одна з найстаріших і вважається типовою для часів пізнього феодалізму, коли в надрах старого ладу зароджуються паростки капіталізму Саме назва "абсолютна монархія" свідчить про те. що монарх зосереджує всю повноту державної влади. Він сам видає закони, може безпосередньо керувати адміністративною діяльністю або може призначити для цього уряд, здійснює верховний суд. Ніяких обмежень його влада не має. у всякому випадку юридичних, чоча політичні, морально-етичні, релігійні, етнічні та інші можуть мати місце

Як вважають автори на чолі з Б А Страшу ном. за сучасних умов абсолютні монархії - раритет*. Вони в основному зосереджені в зоні Персидської затоки, до абсолютних монархій можна також віднести султанат Бруней, розташований на острові Каліматан. поблизу Індонезії

Стосовно різновидів форм правління в арабських монархіях слід відзначити необхідність їх більш детального поділу Ця потреба виходить із залежності форми правління не тільки від рівня розвитку соціально-економічних відносин, але й від цілого ряду інших факторів.

Ще раз нагадаємо, що традиційно прийнята така класифікація монархічних форм правління: абсолютна (необмежена) і конститу ційна (обмежена). Остання, в свою чергу, представляє собою дуалістичні та парламентарні монархій. Застосоихючи цю систему класифікації до монархій Арабського Сходу, слід мати на увазі, що в арабських країнах закономірний процес конституціоналізації монархічної влади має суттєві особливості, які і відрізняють його від аналогічного процесу в

>>>76>>>

Європі. Так. \ Європі прийняття конституції відображало послідовні етапи укорінення буржуазії і витіснення нею феодалізму. В цілому ж ряді арабських монархій введення конституційних актів стало в значній мірі результатом досягнень боротьби за національну незалежність або наслідком регламент ami розгалудженого державного апарату, сама поява якого викликана розширенням економічних функцій держави в умовах "нафтового процвітання" При цьому розвиток і зміни соціальної структури хоча, безумовно, і мають місце, але не можуть і не відіграють ролі головної причини прийняття конституції Це призводить до появи такого явища, коли держава має конституцію і водночас залишається абсолютною монархією.

Основним критерієм для класифікації різновидів монархічної форми правління є спосіб відповідальності уряду Цей критерій дозволяє підрозділити сучасні абсолютні арабські монархії на дві групи. Перша з них включає абсолютні монархії, де уряд несе відповідальність тільки перед главою держави. Це - ОАЕ. Оман. Катар і Саудівська Аравія. Серед країн, що належать до другої групи абсолютних монархій, слід назвати Кувейт. Бахрейн, де за конституцією передбачалася відповідальність уряду і перед монархом, і перед парламентом, але через економічну та політичну нестабільність відбулася реставрація абсолютизму. Крім того. держави, що входять до першої групи абсолютних монархій, у сбою чергу' можна підрозділити ще на підгрупи з точки зору' наявності конституційних актів. Султанат Оман характеризується відсутністю писаної конституції. В султанаті Оман роль конституції виконує Коран; тут немає парламенту, але є порівняно розвинуті уряд і державний апарат, які формуються королем і підзвітні тільки йоуіу Прем'єр-уііністром найчастіше призначається син або інший родич короля; більшість міністрів, а також губернатори провінцій належить до правлячої сім'ї"'. Система урядових відомств склалася після 1970 року, коли в результаті двірцевого перевороту до влади прийшов

>>>77>>>

султан Кабус. У промові, з якою він звернувся до народ> 26 липня 1970 p.. султан обіцяв створити "новий ефективний уряд \ найкоротший термін'01. Було затверджено ряд міністерств, які замінили діючих до 1970 р. при правителі радників.

Досить поширена оцінка перевороту як початку "нової ери"'5' в Омані ніяк не може вважатися обгрунтованою. Проте швидке зростання обсягів державно-правового законодавства, збільшення кількості урядових відомств і розширення їх компетенції не можна розцінювати інакше, як відносно прогресивні явища для держави, яка до 1970 р. вважалася однією з найвідсталіших не тільки на Арабському Сході, айв усьому світі.

До 1992 р. не мала писаної конституції і Саудівська Аравія, в якій система вищих органів регулювалася в основному двома актами: Королівським декретом № 38 від 11 травня 1958 p.. який включав закон про Раду Міністрів53, і частково Конституцією Королівства Хіджаз 1926 p. ^, яка діяла тільки на території однієї з частин Королівства. Крім короля і Ради Міністрів, до центральних державних органів у Саудівській Аравії належали Консультативна Рада, яка призначалася королем, і Юридична Рада, створена у відповідності з пунктами 3 і 4 "Програми перебудови країни" 1962 р. хч Обидва ці органи мали дорадчий характер. Юридична Рада, що складалася із 20 мусульманських юристів, повинна була займатися вивченням питань, які направлялися до неї державними органами, і давати пояснення на запити окремих мусульман. Обґрунтовуючи необхідність створення Юридичної Ради, пункт 4 Програми пояснював: "Король і традиції і незмінними, але вони не можуть б\ти застосовані до сучасних проблем; нова рада - механізм саме для цього"

В 1992 р конституційний акт (низам) був дарований народу королем Саудівської Аравії, і при королеві створився дорадчий орган •з 60 призначених членів. Проте королівський низам - не зовсім конституція, хочавін і містить конституційні питання і навіть

>>>78>>>

говорить про взаємовідносини законодавчої, виконавчої і судової влад. Справжньою ж конститл цієюкоролівства вважається дві священні книги мусульман - Каран і сунна.

Інший різновид першої групи абсолютних арабських монархії! складають держави, у яких діють єдині писані конститл ції. Це - ОАЕ і Катар. Конститл ції цих країн мають свою передісторію Запропонований Великобританією план федерації передбачав включення до її складу еміратів Договірного Оману. Катару і Бахрейну. Рішення про такий союз підписали дев"ять правителів у Дубаї 27 лютого 1968 року. Однак у ході обговорення конкретних форм союзної держави між правителями виникли серйозні розходження. Очевидна безперспективність подальших переговорів підштовхнула правителів Катару і Бахрейну на шлях підготовки до самостійного проголошення незалежності і відмови від положень Союзного договору, підписаного ними у 1968 р.

Перша Конституція (Основний Закон) Катару була видана правителем ще в 1970 р. Причинами її прийняття стали активізація прогресивної інтелігенції і деяких прошарків народжуваної напередодні створення суверенної державності буржуазії, а також очевидна для правителя, шейха Ахмада Бен Алі аль Тані. необхідність конституційного закріплення влади за правлячою династією у переддень вступу Катару до федерації.

Надаючи монархії конституційного вигляду, Основний Закон все ж не включив ніяких положень, які могли б розглядатися як обмеження абсолютної влади правителя. У його руках ■ збереглася вища законодавча і виконавча влада, і тільки судова , влада була оголошена незалежною. і

Таким чином. \ більшій мірі Основний Закон 1970 р. є лише f інструментом регулювання діяльності існуючого при монархові з виконавчого і дорадчого апарату. Але все ж. навіть за таких умов, не сліз ; недооцінювати самого факту прийняття вперше в історії Катару писаної Конституції' як досить важливого документа на шляху розвитку б

>>>79>>>

політичної системи суспільства Катару і форми його правління 22

лютого 1972 р. правителя, який першим ухвалив катарську констит\ цію,

усунув від влади законний спадкоємець престолу шейх Халіфа Бен

Хаміз Аль Тані. Колишній радник Кувейтського уряду і Суду еміра з

,оридичних питань В. Раафат свідчив, що емір шейх Ахмад б\в

•'противником будь яких реформ, проводив більше часу за кордоном, а

його інтерес до державних справ обмежувався, головним чином,

будівництвом розкішних палаців і витратою значної частини нафтових

прибутків емірату на особисті і сімейні потреби... Планувалося зі згоди

еміра, що його старший син, багато в чому схожий на батька, шейх Абд

Аль-Азіз усуне спадкового принца шейха Халіфа Бен Хаміза і візьме

владу в свої руку для встановлення досить міцного контролю над

еміратом, а потім, діждавшись слушного моменту, проголосить себе його

правителем. Проте переворот від 22 лютого 1972 р. поклав край цим

прожектам"56.

Намагаючись відразу ж відійти від деяких методів правління попереднього еміра, шейх Халіфа Бен Хамад Аль Тані вніс до Основного Закону ряд поправок. Крім того, він дещо змінив систему урядових органів, створивши ряд нових міністерств.

Аналізуючи Виправлений Тимчасовий Основний Закон, прийнятий еміром 19 лютого 1972 p., слід, однак, виходити з того, що переворот, який призвів до ухвалення цього акта, не мав ніяких економічних чи то соціальних передумов і носив переважяо династичний характер. Однак не слід недооцінювати того, що він базувався на громадській думці, яка лояльно ставилася до перевороту і була підготовлена ідеологічною і юлітичною активністю нового еміра. Зрозуміло, чому поправки, 'несені до Основного Закону, незначні як за обсягом, так і за ■наченням. Вони аж ніяк не вносили хоча б щонайменших змін 1° форми правління Катару.

Що ж стосується федерації арабських еміратів, то вона все ж 'Ула створена в грудні 1971 p., щоправда, не у тому складі, як

>>>80>>>

передбачалося. В державі ОАЕ об'єдналися шість еміратів Договірного Оману (Рас-Аль-Хейма увійшла до складу федерації лише в лютому 1972 p.). Тимчасова конституція ОАЕ. основою якої став проект конституції федерації дев'яти членів, вступила в силу в грудні 1971 р.

Оцінюючи цей акт, слід ураховувати, що він не став безпосереднім результатом внутрішнього суспільного прогресу. Конституція була прийнята під тиском значно зміненого міжнародного статусу держав Договірного Оману: по-перше, завдяки унезалежненню від Великобританії і. по-др)те. внаслідок рішення правителів про створення федерації. За таких умов на прийняти конституції не могло не позначитися хоча б у незначній мірі зростання впливу прогресивної частини населення.

Таким чином, стає зрозумілим, чому так схожі форми правління Катару й ОАЕ. Система вищих органів у цих державах в принципі однакова. Деякі розходження можна пояснити тільки федеративним характером ОАЕ. в той час як Катар - унітарна монархія.

Глава держави в Катарі - шейх із династії аль Тані. В ОАЕ функції глави держави здійснюються Вищою радою семи правителів і главою союзу, який обирається строком на пять років із числа членів Вищої ради.

Рада міністрів у Катарі призначається монархом, в ОАЕ глава Союзу зі згоди Вищої ради призначає прем'єр-міністра, а потім, за рекомендацією останнього - міністрів. Компетенція уряду в обох державах однакова і включає законодавчу ініціатив) і розробку законопроектів, контроль за проведенням внутрішньої і зовнішньої політики під керівництвом глави держави.

В Катарі діє Конституційна рада, яка призначається урядом

ФУНКЦІЄЮ її Є ОбгОВОреННЯ урЯДОВИХ Законопроектів. pijHHN

політичних питань, діяльності уряду в цілому та окремих міністрів. Однак рішення Консультативної ради не мають обов"язкової юридичної сили: вона не може винести вотум

>>>81>>>

недовіри урядові чи міністру, не може зобов'язати правителя утриматися від прийняття закот. Органом, аналогічним Консультативній раді Катару, в ОАЕ є Федеральні Консультативні збори. Вони формуються за нормами, які закріплені в самій конституції. Правитель кожного емірату - член федерації -призначає до складу зборів певну кількість представників, функції Федеральних Конс\льтативних зборів так же, як і в Катарі, мають дорадчий і рекомендаційний характер.

Конституції обох держав були розроблені й ухвалені без б\дь-якої участі з бок} населення. Подібні октройовані конституції, які приймаються без контролю з боку громадськості, дають правлячим колом широкі можливості для політичного маневрування і допомагають майже всі прерогативи зберегти в руках монарха^7 Це положення підтверджується ситуацією, що склалася в Катарі та ОАЕ. де легалізація монархії відбулася, перш за все. в результаті зміни міжнародно-правового становища цих держав. А тому висловлена професором В. Чиркіним1 точка зору про те. що держави, подібні Катару й ОАЕ. незважаючи на наявність \ них конституцій, слід вважати абсолютними монархіями, не може викликати заперечень. В останній своїй праці19 проф. В.Чиркін наводить вагомі докази попереднього твердження По-перше, конституції як у Катарі, так і в ОАЕ. не приймалися демократичним шляхом, а даровані монархами (в ОАЕ - Радою емірів); по-друге, дія цих основних законів часто припиняється на невизначений термін; по-третє, ці конституції встановлюють, що вся влада - законодавча, виконавча, судова - йде від монарха, над конституцією стоїть Коран.

Проте в літературі зроблено ще кілька спроб дати визначення формі держави в Катарі й ОАЕ.

Так. арабський дослідник X. Аль-Бахарна стверджує, що ОАЕ можна вважати державою, яка створила систему конституційного правління на основі принципу розподіл) і співробітництва влад. Дійсно, "співробітництво" влад тут має деяке місце, однак щодо

>>>82>>>

розподілх. то не підлягає сумніву, що Вища рад;.! і глава сик>;\ володіють практично всією повнотою законодавчої і. тим більше виконавчої влади. Ні про який розподіл влад немає гуі і мови Американський правознавець Дж Блонделл визначає держави Персидської затоки як "повністю традиційні держави, в яких відеугні партії, представницькі органи"1" Це досить описове визначення не враховує, по-перше, нових явиш у сфері державно-правової надбудови, а. по-друге, ігнорує надто серйозні відмінності між окремими групами монархій цієї зони Аналогічне до попереднього визначення пропонче й інший автор Дж Ентоні. який характеризує Катар як "традиційну ісламську монархію" Найбільш вдале визначення дає дослідник Я. Юсефом. Він пише "ОАЕ можна характеризувати як надто урізану конститх иійну монархію, блшьку до абсолютної форми правління, з дорадчим органом, який призначається самим правителем"02

Завершуючи, таким чином, короткий огляд форм правління в державах першої групи, необхідно в загатьних рисах відмітити деякі особливості системи внчтрішнього управління в еміратах - членах ОАЕ Як суб'єкти федерації, вони не є державами в повному розумінні слова, однак являють собою державні утворення з достатньо широкою самостійністю в питаннях внчтрішнього управління Тому при класифікації їх можна розглядати поряд з унітарними монархіями Арабського Сходу.

Емірат Дубаі вважався комерційним центром ОЛЕ. Намагаючись забезпечити максимальну свободу торгової, комерційно-фінансової. рсекспортноі діяльності, правитель емірату - шейх із династії Аль-Мактум пішов шляхом {ведення до мінімуму кількості адміністративних органів В еміраті немає уряду як по.пйно діючого органу: його функції фактично виконують різні радники і консультанти правителя

Правитель Шарджи, шейх із династії Аль-Касимі. створив порівняно розвинутий виконавчий апарат, який складається із

>>>83>>>

низки департаментів і міністерств Територія емірат} фрагментарна: вона розподілена на декілька ізольованих одна від одної частин. Тому. маб>ть, це стало важливим стимулом формування державного апарату, якому необхідно вирішувати 5ільш складні організаційні завдання, ніж в інших еміратах -членах ОАЕ. які мають нерозподілену територію В 70-ті роки XX ст. в еміраті почалося видоб} вання нафти, що також вимагає від держави активізації управлінських функцій.

Постійнодіючий уряд є в Рас Аль-Хеймі. Він відає виконанням порівняно незначної програми розвитку емірат}'.

В Аджмані. Умм Аль-Кайвайні і Фуджейрі традиційно родо-шіемінна система правління збереглася в найбільш чистому вигляді. "Правління однієї людини" - шейха правлячої династії -функціонує тут на основі консультацій з родоплемінною аристократією.

Так, у всіх вищеназваних еміратах головна роль в управлінні належить правителю і його аристократичному оточенню в особі радників або уряд} Проте, заради справедливості, слід зауважити, що в Шарджі і Рас аіь-Хеймі коло осіб, на яких спирається монарх у процесі реалізації своєї влади, дещо ширше, оскільки до роботи в міністерствах і департаментах змушені залучати хоча б мінімум інтелігентських сил. які з'являються поза рамками традиційної еліти. У всіх еміратах прослідковуеться тенденція до адміністративних нововведень десь із другої половини 70-х років, що б\ло обумовлено '"нафтовою епохою". Проте, хоча і значно менше, це можна віднести і до еміратів, у яких немає власної нафти і які в основу своєї економічної діяльності змушені були покласти активізацію певної рентної платні компаній-концесіонерів і конкуренції останніх у боротьбі за концесії на пошуки нафтових родовищ.

Включаючи перелічені емірати до групи абсолютних монархій, необхідно підкреслити, що в їх правлінні зберігається значна кількість елементів, притаманних феодальній деспотії, заклад\ раннього і середнього етапів розвитку феодалізму.

>>>84>>>

Більш високим, ніж в інших еміратах - членах ОАВ. рівнем І розвитку характеризується система внутрішнього управління Абу-Дабі. Державно-правові акти, прийняті тут у 1971 р правителем емірату шейхом Заїдом Бен Султаном Аль Нахайяноуі. регулюють порядок формування і діяльності Ради міністрів національних Консультативних зборів. На національні Консультативні збори, які складаються з призначених представників аристократичних і комерційних кіл. покладаються завдання обговорення законопроектів, причому рішення цих зборів не є обов"язковим для правителя: він може або скористатися ним. або відкинути його, не висуваючи при цьому ніяких обгрунтувань

Абсолютна монархія в цих країнах Арабського Сходу виступає як форма по відношенню до феодально-буржуазного змісту- держав першої групи. Цей різновид монархічної форуш правління є невід'ємним елементом більш широкого поняття -абсолютизму - особливого етапу суспільно-сконоуіічного розвитку. "головним змістом якого є заперечення цілої низки важливих рис. типових для власне феодалізму*4'. Завершуючи розгляд основних особливостей форми правління у державах першої групи, є сенс | відзначити, що саме існування тут абсолютної монархії відображає певні зміни в базисі цих держав.

Додатковою і дуже важливою відмінністю абсолютних монархій другої групи від уюнарчій першої є наявність \ і\ конституціях виборного законодавчого органу в системі центральних огранів держави. Кувейт першим серед протеісгоратів Персидської j затоки одержав незалежність. Це відбулося у 1961 p.. а роком пізніше в Кувейті була прийнята конституція, яка регулювала систему вищих органів влади.

На Бахрейні розробка конституції (як і в Катарі, і в ОАЕ) була почасти повязана з інтенсивною підготовкою до утворення Союзу дев'яти арабських еміратів. Ще у вересні 1971 р в офіційній заяві правитель Аль-Халіфа підкреслив "Ми виходимо І

>>>85>>>

*~-

j3 твердого переконання в тому, що створення такого Союз) арабських емиратііз і надання йому констит\ційноі форми повинно грунтуватися на меті і сподіваннях народів цього району... Головні цілі Бахрейн) - необхідність публікації нової конституції \ відповідності до принцип) розподіл) влад і компетенцій між оганами держави""4. Вже тут помітна відмінність позиції правителя Бахрейн) від позиції монархів Катар) й ОАЕ. Шейх Іса Бен Сальман Аль-Халіфа і правляча еліта розуміли, що рчх прогресивних прошарків населення погрожує їх владі серйозними наслідками у випадку, коли на Бахрейні буде прийнята антидемократична конституція на зразок. наприклад. Основного Закон) Катар).

У К)вейті проект конституції розроблявся представницькими Установчими зборами і був прийнятий еміром правлячої династії Ac-Сабах без змін. На Бахрейні встановлений Декретом правителя від 22 червня 1972 р. порядок передбачав вибори 22 членів Установчих зборів і призначення еміром ще восьми членів до склад) цього органу. Дванадцять міністрів одержали мандати за посадою.

Обидві конституції - Бахрейну і Кувейту - містять значні обмеження владних прерогатив монарха Достатньо сказати, що обидві вони закріплюють положення, у відповідності і якими ніхто, в тім числі й емір, не може протягом п'яти років з момент) прийняття конституції пропонувати які б то не було конституційні поправки

Система вищих органів і взаємовідносини між ними ідентичні в обох країнах і засновані на принципі розподілу влад. (Цей принцип закріплено в статті 50 Конституції Кувейт) і в Пункті І статті 32 Конституції Бахрейну)1^ Главою держави є наслідний монарх - емір Законодавча влада належить емір) і виборним Національним зборам Виконавча влада здійснюється еміром і Радою Міністрів Емір затверджує і пролонгує подані йому Національними зборами законопроекти і має право

>>>86>>>

суспензивного вето, для подолання якого слід мати 2/3 голосів членів парламенту під час повторного розгляду законопроект). Емір призначає прем'єр-міністра і. \ відповідності з його рекомендаціями. - міністрів. Члени уряду нес\іь колективи) га індивідуальну відповідальність перед еміром і колективну відповідальність перед Національними зборами Крім гого. Національні збори можуть звертатися до членів уряд) з внмоіою роз'яснення широкого кола питань. Національні збори володіють правом винесення вотум)' недовір'я б\дь яком\ міністру. Якщо парламент вважає за потрібне усунення прем'єр-міністра, що автоматично веде до зміни всього уряду, то питання передається на розгляд еміру, і він вирішує, чи піде у відставку уряд. Аналіз форми правління, передбаченої конституціями Кувейтч і Бахрейну, дозволяє охарактеризувати її як перехіднч від дуалістичної монархії до парламентарної. Але так було записано в конституціях цих країн.

Реальні події розвивалися таким чином, що призвели тут до зворотніх процесів, а значить, до фактичного встановлення абсолютної монархії. Цьому сприяли події на Бахрейні в серпні 1975 р. і аналогічні події в К\-вейті в серпні 1976 р. Могчтня парламентська опозиція Національних зборів обох країн зробила кроки, що вели до розходження з політичною лінією династичних кіл і )рядів. Демонстративно розпустивши чряд. емір Бахрейну сформував його знову через незначний термін у попередньому складі. Потім він видав указ про розпуск Національних зборів, не вказуючи ні причин, ні строків нових виборів. Емір також призупинив дію конституції, що триває й дотепер.

29 серпня 1976 р. в Кувейті відбулося тс. що раніше мало місце на Бахрейні з тією тільки відмінністю, що кувейтські пидії були позбавлені елементів оригінальності Вони достеменно повторили те. що за рік до цього було на Бахрейні0". Розпустивши Національні збори, емір ухвалив рішення про перекладення на

>>>87>>>

себе і на Раду Міністрів функцій представницького органу - тобто вищої законодавчої влади, а також про створення спеціального комітету, якому б\де доручено підготувати проект змін до конституції. Ці зміни передбачалося внести протягом чотирьох років. Таким чином, створивши на Бахрейні і в Кувейті режим надзвичайної ситуації, еміри за таких умов знову зосередили всю повноту влади в своїх руках, а значить фактично призвели до реставрації абсолютної монархії

Ця невизначеність становища на Бахрейні і в Клвейті дає підстави одним авторам відносити ці держави до абсолютних монархій67, іншим - до дуалістичних (стосовно Кувейту)4*.

Так. повноваження монархів. пов"язані із законодавчою та виконавчою гілками влади, були розглянуті під час аналізу конституційних процесів \ кожній з абсолютних монархій Арабського Сходу. Проте до повної характеристики статус)' абсолютного монарха необхідно додати особисті його прерогативи, які є невід'ємним атрибутом влади. Особисті прерогативи монарха як глави держави формувалися в цих країнах паралельно ч процесом утворення держав, становлення династичних звязків. під значним впливом родоплемінних традицій.

Існуючі й дотепер династії Кувейту. Бахрейну. Катар) й еміратів ОАЕ з'явилися в умовах племінного ладу Все населення цих країн було охоплене однією чи кількома федераціями племен Племена, в свою чергу, підрозділялися на клани, роди, сімейства, найстаріші члени яких обирали племінних вождів, що вважалися "першими серед рівних". Племінні вожді - шейхи поступово поширювали свій вплив за рамки свого племені і більш чи менш міцно закріплювали свою владу в межах конфедерації племен. Цей процес, у результаті якого виборний правитель перетворював своє сімейство в правляч\ династію з безперечною спадковою владою. відбувався поступово і охоплював декілька поколінь представників даного род\ шейхів Так. в середині XVII ст

>>>88>>>

предки сучасних правителів Бахрейну користувалися впливом \ незначній області з центром у селищі і\бра на північно-східном} узбережжі бухти Бахрейн. Тільки на початку XIX ст вони остаточно утвердили свою владл над >сім Бахрсйнськпм архіпелагом. Династія шейхів Аль Нахайям. що правила в об.іасті оазиса Аль-Айн. поширила свою владу на всю територію Аб\-Дабі лише в XX ст.w

Процеси становлення династії в країнах Персидської затоки б) ли ізольовані один від одного, оскільки кочовий або напівкочовий спосіб життя більшості населення Аравійського півострова обумовив постійну міграцію племен, переселення впливових родів із однієї місцевості в іншу, розподіл цих родів на гілки. Характерним прикладом слугує той факт, що правителі Кувейту (сімейство Ac-Сабах), правителі Бахрейн) (сімейство Аль-Халіфа) і династія короля Саудівської Аравії (Ас-Са\д) є вихідцями із однієї конфедерації племен Анаіза і. більш того, із одного племені Бані Утуб, батьківщина якого - Неджд ' В Шарджі і в Рас Аль-Хай.мі влада належить представникам двох гілок сімейства Аль-Касим. що відокремилися один від одного Це ж сімейство правило і в шейхстві Кальба. яке до 1951 р. визнавалося Великобританією і с\сідніми шейхствами як самостійна держава Однак після вбивства правителя Кальби шейха Хамеда Бон Саїд Аль-Касим. який не мав спадкоємців по чоловічії! лінії - ні братів, ні синів. - Кальба безболісно увійшла до складу Шарджі. якою правила друга гілка династії Аль-Касимі. Цей факт доводить, що на сучасному егапі династії, які вже давно стали правлячими, настільки міцно захопили владу, що практично ні за яких умов на їх місце не може бути обрано інше сімейство. Тому племінне суспільство Кальбп з готовністю пішло на зміну своєї державної приналежності тільки для того, щоб зберегти вірність правлячому сімейству

>>>89>>>

Подібний факт дає всі підстави говорити про те, що виборні правлячі сімейства, які не є монархічними юридично, до наших дНів навіть у найслаборозвиненіших еміратах набули першої необхідної для монарха ознаки - спадкового характер) влади. ріропдніше за все цієї ознаки не було на тому етапі, коли влада правлячого сімейства могла бути передана іншому сімейству в результаті волевиявлення представників племінного суспільства. Владу виборного племінного вождя не можна, скоріше за все. вважати подібною до влади виборного монарха: надто тісним, безпосереднім і патерналістським за характером був зв'язок правлячого шейха з усім племінним суспільством. В процесі здійснення своїх повноважень правитель б\в змушений, підк°Ряючись вимогам племінної традиції, постійно врахову вати думку шейхської верхівки і наслідувати її у більшості принципових питань.

Таким чином, можна передбачати, що монархія у справжньому розумінні цього слова, виникла в окремих еміратах ОАЕ, які відстали від сусідніх держав за рівнем свого соціально-економічного розвитку, лише в XX столітті. Дещо раніше аналогічна трансформація характеру влади племінного лідера відбувалася в Кувейті і на Бахрейні.

Процес виникнення монархії в Омані носив специфічний характер і протікав у тісному зв'язку з релігійним рухом. Пануючі в Омані канони ісламської секти ібадитів потребували поєднання світської і духовної влади в руках виборного правителя-імама. В 1789 p.. порушивши ці канони, імам Саїд Бен Ахмед із правлячого з 1749 р. сімейства Аль Бу Саїдів передав своєму синові Хамеду світську владу, залишивши собі тільки духовну. Переслідуваний гоніннями ортодоксальних ібадитів Хамад обмежив свій вплив областю Маската. Після смерті Хамеда влада перейшла до рук його брата, який в 1792 р. проголосив себе султаном Маската71.

>>>90>>>

Іншим чино> встановлювала свою владу династія Ас-Сауд. що править зараз у Саудівській Аравії У Неджді у XVIII ст. зародилася релігійна течія ваххабізм Правитель Неджду Мухаммед Ібн-Сауд в 1745 р. почав боротьбу за об'єднання Аравії під прапо|Ю.м ваххабізму. Протягом XVIII - початку XLX ст. більшу частит Аравії було об'єднано ваххабітами у феод&іьну державу Саудидів На початку XIX ст. ця держава боролася проти єгипетських загарбників, а в другій половині XIX ст. ваххабітську державу загарбали правителі князівства Шаммар (Північна Аравія) -Рашідиди. Впливове сімейство Ас-Саудів було вигнане своїми суперниками з Неджду. Однак вже в 1902 р. Іон Сауд захопив Ер-Ріяд - центр Неджду і, поступово захоплюючи все нові й нові території і розширяючи кордони володінь, обєднав під своєю владою значну частину Аравійського півострова. В 1932 р Ібн-Сауд проголосив себе королем Арабського Саудівського Королівства72.

Таким чином. очевидними стають причини, що обумовлюють різницю в специфічних стосунках, які склалися між монархами і традиційною частиною населення еміратів Персидської затоки, а також між монархами і підданими в Омані і Саудівській Аравії. У першому випадку правителі намагаються підкреслити притаманні своєму статус) елементи патерналізм} і представити себе в ролі хранителів племінних традицій.

Монархи ж Оману і Саудівської Аравії, з самого початку змушені зміцнювати свою владу в умовах наполегливої боротьби з релігійними і політичними супротивниками, не приховують j репресивних і авторитарних рис свого правління. Це обумовлює наявність чималої кількості історичних особливостей їх фактичного статусу Крім того, роль історичних особливостей процесу виникнення монархії при формуванні сучасного статусу глави держави чітко прослідковується лише в монархіях, які не

>>>91>>>

^ писаних конституцій, особливо в еміратах Персидської затоки. Тут цей вплив сприяє зміцненню авторитет) правителів.

Модель глави держави ОАЕ має деякі спільні риси з виборною монархією федерації Малайзії, де рада правителів, що складається із девяти султанів монархічних штатів, обирає із свого складу главу держави строком на 5 років. Останній. \ відповідності з Конституцією 1957 p.. вважається монархом федерації Малайзії71 і володіє особливим вищим монархічним титулом - Верховний правитель (Янь ді - пертуан агонь) В Малайзії до того ж діє принцип ротаті: султани обираються на посаду Верховного правителя по черзі. Глава ж союзу в ОАЕ на своєму посту не має ніяких атрибутів монархічної влади. В конституції його називають терміном "раіс". який стосовно республік перекладається з арабської мови як "президент".

Як вже відзначалося, однією з основних особливостей правового становища монарха є те, що влада його "вважається юридично непохідною від будь-якої іншої влади, органу чи виборчого корпусу, що властиво республіці'"74. В такому випадку, слід відзначити, у монарха Федерації Маіайзії і тим більше у глави союз)' ОАЕ є суттєва відмінність від статусу монарха Обидва вони входять до складу Ради правителів через непохідний характер своє) влади в монархії - суб"єкті федерації. З іншого боку. їх повноваження на посаді глави держави носять чисто похідний характер і надаються їм рішенням ради правителів.

Таким чином, визначаючи форму правління в ОАЕ як монархічну, необхідно наголосити, що ця держава має унікальну модель глави держави, який володіє рисами, характерними і спадковій монархії, і виборній монархії, і республіці, і одноосібному. ' колегіальному главі держави.

В подальшому викладенні матеріалу в поняття глави Держави ОАЕ будуть включатися два органи - Вища рада і обираний нею глава Союзу.

>>>92>>>

Найважливішим правом монарха, яке, власне, і відрізняє його від глави республіки, є право передачі влади v спадок Том\ вивчення статусу монарха слід розпочати з питань пресі оло-наслідування. Загальним для всіх абсолютних монархій Арабського сходу правилом є обмеження передачі влади рамками одного сімейства, причому жінки не входять до кола передбачуваних спадкоємців престолу.

В країнах, що не мають писаної констит\тш. престолонаслі-дування регулюється звичаями. Донедавна найбільш важливу роль у питаннях, пов'язаних з передачею монархічної влади, в монархіях Аравійського півострова відігравали сімейні ради правлячої династії (менше це стосується султанату Оман)75. Необхідність винесення питань пресгголонаслідування на сі.мейт раду пояснюється характерними рисами, властивими правлячим сімействам у цьому районі. Майже всі вони досить численні Загальна кількість правлячого в Катарі сімейства (де до почало» 70-х років XX ст. престолонаслідування регулювалося звичаєм) складає значн\ кількість населення країни - 20.000 чоловік; більше 500 з них мають титул шейха. В абу-дабійській династії Аль-Нахайян шейхів більше ЗО; гілка Аль-Касимі. що править у Рас Аль-Хеймі. нараховує більше 40 шейхів. Крім того, багатьом аристократичним родинам Персидської затоки властивий розподіл на самостійні і часто ворог}точі гілки. Так. від першого правителя Аль-Тані йдуть три гілки: Бані Хамед. Бані Алі і Бані Халед7и

Сім'я правителів Абу-Дабі Аль-Нахайян складається з двох гілок - Бані Султан і Бані Халіфа. Такі особливості складу правлячих династій за відсутності сімейної ради - органу, який виносить узгоджені рішення шейхів, обумовили б постійне ворогування всередині правлячих сімейств і могли б стати серйозними факторами дестабілізації їх влади.

По смерті правителя із числа його найближчих родичів рада шейхів обрала нового правителя. Ним міг стати старший, а

>>>93>>>

інколи й молодший син. племінник, рідний брат чи кузен, дядько. )Кінка, відповідно до норм ісламу, ніколи не входить до кола спадкоємців престолу. Проте непрямий вплив жінок правлячого сімейства інколи буває значним. Відомо, що протягом більш ніж 25 років у першій половині XIX століття реальною владою в щейхстві Дубаї володіла мати правителя. Х\сса Бинт Аль-Мур (Хусса У мм Рашид)77.

Донедавна (а десь, можливо, й до цих пір) воля ради шейчів превалювала над особистими прагненнями правителя в питаннях передачі влади. В монархічному Йємсні після смерті імама Я.чы в 1948 р. влада навіть була передана до рук іншого сімейства, й імамом було обрано Абдуллаха Аль-Вазіра7>> Сину ж Яхьї Ахмеду, яком}' влада повинна була перейти за бажанням батька, довелося відновлювати правління своєї династії за допомогою сили70. В Катарі шейх Ахмед, який правив до 1972 р . так і не зумів зробити свого сина шейха Абдель Азіза наслідннм принцем, оскільки цей пост займав шейх Халіда. якого підтримувала більшість сімейної ради*10

З другої половини 70-х років XX ст. в еміраті ОАЕ почала застосовуватися практика, у відповідності з якою правій ель призначає свого наступника - наслідного принца. Спадкоємцями правителі найчастіше призначають своїх синів, що досягли вісімнадцяти років. Якщо пост наслідного принца вакантний, то наступний по чоловічії! лінії член сім'ї, частіше брат. призначається заступником правителя Практика правителів призначати своїх наступників не означає, що роль сімейних рад ігнорується. їх участь у призначенні правителем наступника престолу зберігається, хоча й у меншому обсязі, ніж раніше. Вплив сімейної ради закріплено в статті 21 Основного закону Катару. В ній записано, що призначення наступника престолу здійснюється "наказом еміра, ухваленим після консультації з впливовими особами, що володіють всією повнотою влади в

>>>94>>>

державі, і за згоди більшості з них з цим рішенням У Саудівській Аравії в листопаді 1964 р. король Сауд був усунений від влади рішенням королівської сім'ї і Радою улемів. У відповідності з виданим ними спеціальним актом - фствою - влада перейшла до рук короля Фейсала

1 все ж таки рада шейхів династії поступово втрачає свої позиції як органу, що здатний вирішувати питання престолонаслідування. Після спроби перевороту в Шарджі в кінці січня 1972 p.. коли було вбито правителя шейха Халед Бен Мухаммеда Аль-Касимі. що правив з 1956 p., Вища Рада ОАЕ фактично визнала нового правителя, який до того ще не одержав схвалення з боку ради шейхів правлячої в еміраті династії Коли в ОАЕ було оголошено, що шейх Султан Бен Мухаммед, брат убитого правителя, визнається його законним наступником, династія Аль-Касимі ще тільки обговорювала питання про те. віддати владу шейху Сллтаж чи одному з двох інших претендентів на престолы.

Взагалі такий спосіб "передачі" монархічної влади, як двірцевий переворот, не відкидається категорично нормами традиційного суспільства Аравійського півострова. Досвід двірцевих переворотів на цьому півострові свідчить, що різкі зміни в керівництві звичайно дозволяють тут здійснити заходи в плані підтримки режиму і ослаблення напруженості в системі керівництва, і в той же час вони ніколи не призводили тут до зміни важливих суспільно-політичних процесів. Навпаки, результатом таких переворотів, як. наприклад, в Абу-Дабі. Омані. Катарі (відповідно 1966, 1970. 1972 років), стало лише зміцнення стабільності монархії і політичної системи в цілому шляхом приведення до влади більш популярного лідера.

В таких монархіях, де прийняті конституції, престолонаслі-дування регулюється або самими конституціями, або ж сукупністю конститугцйних положень і положень спеціального конституційного закону про престолонаслідування. передбаченого конституцією.

>>>95>>>

Саме останній із цих двох способів був більш притаманний арабським монархіям (Лівія. Ірак, Катар. Кувейт, Бахрейн).

Значно раніше за інших правителів Персидської затоки законодавство про наслідування влади ввів правитель Бахрейну ціейх Іса Бен Аль Халіфа Переконавшись у тому, що сімейна рада не завжди гарантує бахрейнськ} династію від внутрішніх чвар, правитель 1898 р. видав документ, який підписали представники аристократичних кіл країни. Згідно з документом престол повинен переходити до старшого сина покійного правителя. Щоб забезпечити виконання нового порядку, шейх Іса домігся підтримки з боку Великобританії. Згодом \ конституції встановлювалося те ж саме правило: в статті І (п.З) записано, що "влада на Бахрейні є спадковою і переходить від його Величності шейха їси Бен Сальмана Аль Халіди до його старшого сина, потім до старшого сина із синів цього сина і т.д. Між іншим, ця стаття, а також передбачений нею і конкретизуючий її положення конституційний закон про престолонаслідування залишають за еміром право призначати наступником престол} б\дь-кого із його синів, а не тільки старшого. При цьому емір повинен видати спеціальний декрет у відповідності з вимогами встановленими конституційним законодавством.

У Кувейті ні конституція, ні закон про престолонаслідування не вказують, кого саме зі своїх родичів чи членів сім'ї емір повинен призначити наступником престол}'. Однак кандидатура, запропонована еміром, повинна бути схвалена більшістю голосів членів Національних зборів на спеціальному засіданні. Якщо емір вагається у виборі свого наступника, то згідно зі ст. 4 Констит\ ції і ст. 6 Закон} про престолонаслід\ванння він називає не менше трьох "потомків покійного Мубарака Ас-Сабаха" (засновника Династії), одному з яких Національні збори висловлять свою відданість як наступнику престолу.

>>>96>>>

В тісному взаємозв'язку з престолонаслідуванним перебуває питання про регенство, хоча після початку 50-х років, коли регентські ради правили в Єгипті при малолітньому наступнику Фарука. що зрікся престолу, і в Йорданії при неповнолітньому Хусеяні - синові короля Талала, визнаному душевнохворим, регентське правління в арабських монархіях не вводилося В державному праві монархій Персидської затоки. Оману і Саудівської Аравії цей інститут взагаіі відсутній, оскільки в умовах існування численних сімейств важко уявити собі ситуацію, за якої б виникла необхідність у застосу ванні регентства. Під час перебування монарха за кордоном і у випадку його хвороби в цих країнах функції глави держави здійснює постійний або призначенні"! на даний випадок заступник правителя. В еміратах - членах ОАЕ. в Омані практика їх призначення регулюється звичаєм; в Кувейті, на Бахрейні і в Катарі -згідно зі ст. 61. 34 і 21 (відповідно) конституцій: в ОАЕ на рівні федерації - статтями розділу III глави IV Конституції, в Саудівській Аравії - Основоположною системою правил (одним з документів конституційного характеру, схвалених королем у березні 1992 р.)

МЬк іншим, ст. 4 кувейтського Закону про престолонаслі-дування передбачає, що у випадку вакансії престолу ще до того, як буде призначено його наступника, функції глави держави будуть здійснюватися Радою Міністрів протягом восьми днів, тобто до виборів наступника престолу в екстреному порядку.

Монархи арабських держав володіють цілим рядом традиційних почесних прерогатив Серед прерогатив, специфічно притаманних статусу глави монархії, слід відмітити право на особливий титул, право на заснування різних орденів, знаків пошани і нагородження ними, право приймати присягу на вірність від деяких державних службовців вищого рангу, що вступають на посаду, право присвоєння почесних титулів.

Монархи в Саудівській Аравії та Омані взагалі вважаються ще й вищими духовними особами, що робить їх владу воістину

>>>97>>>

абсолютною. З релігійною владою історично тісно пов'язані прерогативи монархів у сфері судової влади. В еміратах - членах ОАЕ, за винятком Абу-Дабі і Дубаї. значна частина судочинства

• майже до середини 70-х років здійснювалася самими правителями. Тільки починаючи з 1974 p.. коли федеральний міністр юстиції подав законопроект про організацію федеральних судів по всій території ОАЕ і про вилучення у місцевих судів юрисдикції з багатьох питань, судова діяльність правителів у цих еміратах -членах ОАЕ значно скоротилася"". І все ж султан Оман}' до цих пір особисто розглядає апеляції на рішення Головного суду в Маскаті .

Конституції арабських абсолютних монархій містять і закріплюють положенші про недоторканність монархічної влади І це природно. В ст. 20 Конституції Катару записано, що емір "володіє абсолютною недоторканністю; поважати еміра - цс обов'язок". Емір Кувейт}' володіє імунітетом і недоторканністю на основі ст 54 К Конституції. Ст. 33 Конститу ції Бахрейну оголошує особу правителя недоторканною і священною. Недоторканність монархів Саудівської Аравії. Оману й еміратів - членів ОАЕ охороняється нормами мусульманського права. Посягання на життя монарха розглядаються як замах на релігію, оскільки походження влади монарха в країнах Арабського Сходу обожнюється84. За такі злочини мусульманське карне право передбачає особливі покарання. Так, принц Фейсал Ібн Мусаід, який вбив свого дядька, короля Саудівської Аравії Фсйсала 25 березня 1975 p.. був обезглавлений на очах у багатотисячного натовпу трьома ударами шаблі через хвилинні інтервали

Майже всі конституції держав, які розглядаються, крім Конституції Катару, містять право монарха на введення надзвичайного становища. Відсутність такого положення в Конституції Катару пояснюється, очевидно, тим, що в звичайних

* Умовах політичний режим і система органів влади у цій країні мало чим відрізняється від того, до чого прагнуть, вводячи надзвичайний

>>>98>>>

стан, монархи держав з більш розвинутими буржуазно- І демократичними інститутами. Однак і в катарській конституції 9 міститься вказівка на можливість "виникнення надзвичайної І ситуації, яка потреб}є прийняття термінових заходів" (ст. 27). При І цьом) повноваження еміра, який, до речі, сам визначає, чи є сит\ ація І надзвичайною, ще більше розширюються за рахунок і без і or о вузької компетенції законодорадчого орган>- - Консультативної ріпи

В ОАЕ конституційне закріплення права введення надзвичайного становища мало б таке ж значення, як і в Катарі, коли б не федеративний характер ОАЕ. Інститут надзвичайного становища було впроваджено в Конституцію, ст. 146 якої проголошує: "Надзвичайний стан проголошується декретом, схваленим Вищою Радою за пропозицією глави союзу і зі зі оди Ради Міністрів". Вірогідно, ця стаття була введена для того, шоб передбачити можливість "законного" втручання в справи емірат) - суб'єкта федерації на випадок, якби в ньому опинилися під загрозою політичні і соціально-екопомічні принципи, що одержали визнання в ОАЕ.

Конституції Кувейту і Бахрейну (відповідно статті 69 і 36) надають еміру повн\ свободу у вирішенні питання про введення f надзвичайного становища, яке здійснюється після видання емірського декрету. В цих країнах, однак, для продовження строку дії надзвичайного становища необхідно рішення Національних зборів, яке ухвалюється простою більшістю голосів його членів В обох державах така процедура схвалення повинна повторюватися через кожні три місяці

Монархи мають право на грошове утримання. Воно складається з бюджетних асигнувань, які визначає цивільний аркуш (зрозуміло, що мова тут не йде про прибутки з особистого Ш майна, яке оцінюється значними сумами, особливо в нафтовидобх вних державах) Так. \ Кувейті розмір сум. які виділяються монарху, визначається, згідно з конституцією цієї

>>>99>>>

країни, рішенням парламенту. Ст 33 Конституції Бахрейн} надає емірУ право самостійно встановлювати розмір свого щорічного утримання, про що правитель сам виносить спеціальний \каз. конституція Катар) взагалі обходить мовчанням питання про прибутки еміра, наділяючи його, таким чином, правом особисто визначати розмір сум на утримання.

В еміратах ОАЕ. в Омані, в Саудівській Аравії правителі нічим не обмежені \ витраті державних коштів на особисті потреби, оскільки взагалі всі фінансові ресурси їх країн знаходяться у їх повному розпорядженні. Зрозуміло, що цивільний аркуш відсутній в цих державах як форма фінансування монарха. Однак в останні роки правителі абсолютних монархій змушені скорочувати свої особисті і сімейні витрати до розумних меж. В період протекторату в еміратах Персидської затоки одна третина нафтових надходжень осідала в лондонських банках на ім'я правителів, і ще одна третина виділялася на утримання державного апарат} - тобто, головним чином, на потреби правляче/ аристократичної верхівки на чолі з династією " Небажання або нездатність правителів здійснити хоча б мінімальні соціальні заходи. їх невміння реалізувати нафтові прибутки з метою зміцнення існуючих режимів, стабілізації правління, в значній мірі послужили причиною двірцевих переворотів в Абу-Дабі в 1966 p.. в Омані - 1970 р . в Катарі - в 1972 р. Нові правителі, що приходять до влади, проводять більш тонку-, завуальовану- політику щодо витрат державних коштів. Значні суми почали виділятися на соціально-економічні і політичні заходи. Шейх Халіфа Бен Хамад аль Тані значно скоротив сіуієйііі уіайнові привілеї Однак це не викликало опозиційних настроїв до його правління всередині правлячого сімейства, тому що більшість шейхів аль Тані усвідомлювали необхідність термінового зміцнення престижу монархії, який похитнувся в роки правління непопулярного шейха Ахмада'" В

>>>100>>>

той же час окремі правителі в арабських монархіях внкористо- 1 вували і продовжують використовувати державні фінанси на І власний розсуд. Наприклад, монархія Са>дівськоі Аравіі фінансувала участь марокканських військ \ війні з повстанцями в Заїрі в 1977 p., а також планувала надати кошти на створення іак #1 званих "міжафриканських сил втручання", покликаних викончваги дещо жандармські функції на цьому континенті

Важливими прерогативами, традиційно притаманними статусу глави держави, є функції монарха в сфері давнішньої політики. Так, у Кувейті і на Бахрейні права емірів під час І підписання міжнародних договорів практично необмежені Конституції цих держав тільки вимагають, щоб після підпивання договір було передано на розгляд Національних іборів. Найбільш широко трактуються зовнішньополітичні повноваження глави держави в Катарі й ОАЕ. В конституціях обох цих держав закріплено положення, згідно з яким глава держави Катар - емір (ст. 23 п. 1) і глава союзу ОАЕ (ст. 54 п. 9) представляють державу І всередині країни, перед іншими країнами, а також в міжнародних і організаціях. Глави держав в обох країнах - емір Катару (ст. 24) і Вища Рада ОАЕ (ст 47) наділяються необмеженими повнова- К женнями під час підписання міжнародних договорів

В арабських монархіях, що не мають конституції, sobhijjhh політика повністю монополізована главами держав. Правителі без будь-яких перешкод вступають \ стосунки з розвинутий державами, які інколи дають більше вигоди самом) монарчиві. аніж державі і його підданим. Так. у 1977 р. султан Oviam Кабус самостійно ухвалив рішення про надання військово-морському флот) і військово-повітряним силам США бази на острові Масира. Досить часто арабські монархи самостійно вирішують питання про участь своїх держав у військових акціях.

Таким чином. підс\ мовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що

100

>>>101>>>

по-перше, вп.шв. який мають монархи в аосолюгних монархіях в здійсненні функцій держави, найбільш яскраво прослідковуються в констнтушйном) праві і політичній пракіпш. пов'язаній з виконавчою владою, діяльністю уряд} і державного апарату. В цих країнах, як правило, монарх є главою держави і одночасно главою виконавчої влади;

по-друге. законодорадчі органи елііратів Абу-Дабі (Консультативна Рада). ОАЕ (Федеральні Національні збори). Катару (Консультативна рада). Са\дівської Аравії (замість парламенту в 1992 р. король створив Раду, яка ним призначається і має дорадчі функції) займають, зрозуміло, підлегле становище стосовно уряду і. тим більше, монарха і практично ніскільки не обмежують вищої законодавчої влади останнього:

по-третє, передбачувана конституцією передача частини законодавчих функцій парламенту на Бахрейні та в Кувейті на практиці не прижилася, до того ж досвід цих держав свідчить, що рух монархій до парламентаризму не t незворотним процесом, а може призвести до реанімації абсолютистських тенденцій чистого гатунк).

§3.Повноваження монарха в дуалістичній монархії.

Це первісна форма обмеженої, або конституційної, монархії. Тут ми наявно спостерігаємо незначний, або навіть доволі розвинений розподіл влад, і перш за все відокремлення законодавчої влади від виконавчої. В Європі дуалістичні монархії відомі ще з періоду феодалізму і початкової стадії розвитку капіталізму, яку Прусії. Австрії, Італії, Румунії**, За такої системи правління законодавча влада належить парламенту, який-обирається підданими або частиною їх. якщо виборче право є Цензовим Виконавча влада належить монарху, який може здійснювати ії безпосередньо або через призначений ним уряд.

101

>>>102>>>

Судова влада належить монархові, проте може б>ти і більш чи менш незалежною4'

В монархіях по ибної системи прав ііння гакож і конституція (часто вона теж дар>еться народові монархом), парламент, осі участі котрого закони не можуть прийматися. Дуалізм, таким чином, полягає в тому, що існують одночасно два політичні заклади - монархія і парламент, які і поділяють між собою державну влад} Подвійність виявляється ще й \ тому, що монарх юридично і фактично незалежний від парламент) в сфері виконавчої влади"" Уряд (рада міністрів) призначається монархом і є відповідальним перед ним і аж ніяк не перед парламентом (окрім Йорданії)

Парламент може впливати на уряд, тільки використовчючи своє право встановлення бюджету держави. Важіль цей хоча і достатньо могутній, проте може бути застосований один ра і на рік. а. крім того, депутати, вступаючи в конфлікт з урядом і через уряд - з монархом, не можуть не відч\ватн постійної загрози розпуск) парламент)

Хоча закони й приймаються парламентом, монарх користується правом абсолютного вето, тобто без його затвердження закон в сил> не вступить Окрім того, монарх має право видавати надзвичайні >кази. що мають сил\ закон} і навіть більш високу, а. головне, про що вже йшлося, може розпускати парламент. підміняючи фактично .дуалістичну монархію абсолютною. Так сталося на Бахрейні в 1975 р . в Кувеїі і1 в 1976р. в Йорданії в 1974 р

Таким чином, фактично в ду.тістичних монархіях в результаті вплив}' традицій, ролі особи монарха, а також інших, у гом\ числі релігійних, факторів влада монарха навіть більша за встанов. ієну конституцією Слід відзначити, що деякі дуалістичні монархії більше наближені до абсолютних (Марокко), а деякі - до парламентарних (Йорданія). Та цс і не дивно, бо. з одного бок>. для монархії

102

>>>103>>>

дуаіістичної. як і для абсолютної, типовим с авторитарний політичний режим, а і іншого боку, наявність виборного органу зближує дуалістичну монархію з парламентарною

Найбільш яскравим прикладом дуалістичної монархи є представниця країн Арабського Сходу Марокко За короткий, дещо більше 20 років, період незалежного розвою в королівстві було прийнято три конституції 3 моментл одержання незалежності у 1956 р до прийняття першої конституції король Мухаммед V здійснював свою владу як абсолютний монарх Основний закон 1962 р встановив у країні режим, який мало чим відрізнявся від попереднього і який б) в названий лідером Партії прогресу і соціалізм) Ялі Ятою "за походженням, сутністю і змістом феодальним режимом"4".

В 1970 р. нова конституція була винесена на референдум і після відміни надзвичайного стан) вступила в силу. Конституція 1970 р означала подальше підсилення влади монарха Однак діяла вона недовго На референдумі в 1972 р одержала схвалення третя конституція Марокко Ця конституція стала однією і відповідних реакцій правлячих кіл країни на спробу армії провести державний переворот 10 липня 1972 р >:

Нова конституція стала важливим кроком на шляху зміцнення елементів парламентаризм) в державному ладі Марокко. Згідно з цісю конституцією главою держави є король. Вища законодавча влада належить виборному однопалатному парламент) - Палаті представників, що складається з 264 депутатів, обраних строком на 4 роки. Дві третини Палати представників за Конституцією 1972 р повинні обиратися населенням, а одна - колегією вибірників Виконавча влада здійснюється Радою Міністрів на чолі з прем'єр-міністром, якого, як і склад Ради, без обмежень з боку конституції призначає король. В марокканській моделі є цілий ряд рис. які наближають її до форми правління парламентарної монархії. Перш за все. це -

103

>>>104>>>

ПРИНЦИП ПарлаМСНТС.ЬКОЇ ПІДЗВІТНОСТІ >ряду. ЯКИЙ ДОПОВНЮЄ! ЬСЯ

правоїм Палати представників виносити резолюцію осуду Наді міністрів. Однак, з іншого боку, уряд підзвітний і королеві, і саме в цьому полягає ідея дуалізму, що також притаманна формі правління в Марокканському королівстві. Проте із двох різновидів відповідальності уряду більш вагомою є відповідальність перед монархом, який має реальну владу До того ж король володіє правом відкладного вето стасовно законів парламенту і правом розпуску останього.

Зрозуміло, що криза не обминула і Марокканську- державу В першій половині 70-х років XX ст. через внутрішньоекономічні причини Палата представників, передбачена новою конституцією, не обиралася протягом 5 років. У цей період діяла ст. 102 Конституції Марокко, яка містила перехідні положення. Згідно з цією статтею вся повнота влади була сконцентрована в руках короля, який одержував право ухвалювати законодавчі і регламентарні заходи, необхідні для створення конституційних закладів і ведення державних справ. 1 тільки після деякої стабілізації суспільного життя в 1977 р відбулися вибори до центр&іьних і місцевих органів влади Марокко. Таким чином, наявність прогресивних сил та ідей в цій державі сприяла укріпленню в Марокко дуалістичної монархії і не дозволила, як то сталося на Бахрейні і в Кувейті, реанімувати абсолютистські тенденції.

Із дуалістичних монархій, які наближаються за системою правління до парламентських, найбільш характерною є теж арабська країна Йорданія, конституція якої передбачає лише парламентську відповідальність уряду.

В ході палестинської війни 1948 р. король Йорданії Абдуллах ввів свої війська на територію Західного палестинського берега річки Йордан і приєднав її до свого королівства. Входження у 1949 р. до складу Йорданії більш розвиненої арабської частини Палестини не могло не призвести до конституційних змін.

104

>>>105>>>

Заселення Західного берега відкрито виступило проти деспотичних методів правління. їх невдоволення ускладнювалося тяжким економічним становищем, у якому опинилася країна після палестинської війни.

І січня 1952 р. в Йорданії вступила в дію нова конституція Нею б^ла встановлена система правління, яка займала ніби проміжне становище між дуалістичною і парламентарною монархією, причому навіть дещо була ближча до останньої Глава держави, король, разом із двопататним парламентом повинен -здійснювати законодавчу владу- Виконавча влада належить королеві і Раді Міністрів. Законодавчі повноваження короля полягали в затвердженні і промульгації законів, що були ухвалені парламентом. Королівське вето можна було подолати 2/3 голосів обох палат. Всі члени урядл. призначеного королем, за конституцією нес\ть колективну й індивідуальну відповідальність лише перед виборною палатою Національних зборів - Палатою депутатів91 Ця обставина ставить під сумнів визначення системи правління в Йорданії як типової дуалістичної монархії*4. Але не можна, на наш погляд, нехтувати й елементами дуалізму в системі правління Йорданії. Справа в тому. що кризові ситуації складалися і продовжують складатися в цій державі. В 70-ті роки XX ст. становище в країні, окрім гострих суперечностей між феодалами і зміцнілими силами буржуазії. ускладнювалося ще й періодичними конфліктами між королівською владою і палестинським рухом, широко представленим у державі. Тому американський вчений Ф. Поул писав, що в 60-ті - на початку 70-х років "криза для Йорданії перетворилася в щось таке, що можна вважати за її звичайне становище "\ Частково під впливом наслідків Ізраїльської агресії, частково через внутрішньосоціаіьні проблеми король Хусейн розпустив обидві палати парламенту 23 листопада 1974 р. Тому в другій половині 70-х років реаіьно існуючу форму правління в Йорданії можна було сміливо назвати тотожною з системою Кувейту чи Бахрейну (1974-1975 pp.) Створення в квітні

105

>>>106>>>

1978 р Національної Консультативної ради - призначуваного І

орган\. який дуже нагадував дорадчі інститути деяких монархій І Персидської затоки,- не обмежувало існуючого в Мор іани з Iі'7-1 р королівського повновладдя Том\ все ж визначення с> часин ми І правознавцями конституційної моделі правління цієї держави ик І дуалістично» монархи, наближеної до парламентарної, найбільш І вдале* Проте в окремі періоди так і раї і лялоея. що передбачена І конституційна відповідальність уряд) перед парламентом ставила І фікцією чистої води а традицією >ряд повність підлягав корі.' ієві Всі акти парламент) (в тім числі вотум недовіри) повинні І схвалюватися королем Практично в Йорданії довшії час існувало [ бупарламентське правління (замістьрозп) щеноги королем парлам і\ створювалися різні консультативні ради, до склад) яких і школи включали ії колишніх членів парламент)) Вибори в країні і були проведені лише в 1989 р. майже через тридцять років після розпуск) парламент)

І Це в 1978 р один з радянських дослідників С О Камінськиіі І дозволив собі зробити іеякніі пропий стосовно перспективі політичного розвило» і Марокко, і Йорданії Він об єднав ці держави І в єдин\ класифікацій») груп) не тільки через подібність} конституційного устрою, а ще іі том), що вони, на відміну від інших і країн Арабського Сходу, не належали до держав, що видобувають! нафтч А том\ С О Каміпськпй вбачав більше схожих тенденціП \ і розвитк) Йорданії і Марокко з країнами Європи У впсновкч він і писав "В перспективі в Йорданії і Марокко можливе створення! парламентарних форм правління. аналогічних схчаенпмИ європейським моделям Однак за сучасних історичних \мов| найбільш реальною перспективою розвитк) всі\ цих країн f| перехід на некаппалістичнии шлях" 7 Проте якщо \ першої частинні цього прогноз) є шанс забхтися. го передбач) ваний І "некапіталістичниіі шлях розвитк) - данина тодішній ідеологи 'І

106

>>>107>>>

щоб такий ссрііол-шй дослідник ик С О Камінський сам

вірі1В N ПОДЮНС

З'ясувавши в цілом) повноваження монарха в Марокко іа ^ортанп. пов'язані _> виконавчою та законодавчою гілками влади. дня повною розкритім cranes монарха в цп\ державах необхідно ^характеризувати особисті прерогативи монарха як г..авп держави Слід відзначити, шо юридичний стат\с глави держави в арабських монархіях значною мірою пов я заний з національно-історичними особливостями виникнення і розвнтк) інстиіуп монархії в кожній окремій держав» В різних країнах ці особливості по-різному позначаються на е\часном\ ста і \ сі монарха в залежності від того, в яком} обсязі збереглися в наш час ті соціально-скоііомічні і політичні \мови. за яких фор\і\-валися правлячі динас ги

Марокканська монархія виникла, як і більшість інших монархій цього регіону, в enow панування традиційної племінної системи В 702-71! рр територія Марокко була захоплена арабами і включена до склад) Арабського Халіфат) і цього час) в країні активно поширюється арабська мова та релігія іслам. Проникнення європейців на цю територію починається з XV століття, і разом з цим починається визвольна боротьба населення цих територій проти завойовників Проте збройне вторгнення французы та іспанців > 40-ті роки XIX ст призвело до встановлення у 1982 р на значній частиш Марокко французького протекторату, на досить незначній частині -іспанської влади, і проголошення Танжера міжнародною зоною Проникнення європейців на територію Марокко обумовило і порівняно ранній процес зародження капіталістичних відносин, які постмтово витісняли племінні місцеві структури, а іо\і\ розвиток марокканської монархії в XX ст не мав на собі значного вп.тивх іс нічних особливостей

107

>>>108>>>

Після II світової війни під тиском національно-визвольних процесів у Марокко Франція та Іспанія в 1956 р. визнали незалежність Марокко

Монархія в Йорданії утворювалася за ініціативи Великобританії і виключно в результаті її зусиль У 1^21 р на престол в британській підмандатній території - Трансйорданії було посаджено сина Хиджазького короля Хусейна п Хашимітської династії Абдуллаха'* Уже в tc>28 p вступила в силу конституція Трансйорданії (органічний закон), яка І врегулювала стату с монарха.

Порядок успадкування престолу і в Марокко, і в Йорданії і установлений і регулюється конституціями. Так. ст. 28 Конституції Йорданії'9 детально визначає, в яких випадках і хто ! із родичів померлого короля успадковує престол. З ініціативи короля Хусейна до конституції було внесено поправку, яка дозволила йому призначити спадкоємцем престол) свого брата І Хасама. обходячи при цьому конституційні положення, які І вимагали передачі влади від батька до старшого сина Подібне І положення міститься і в ст 20 Конституції Марокко. Взагалі система І престолонаслідування. у відповідності з якою влада переходить від ) батька до старшого сина, є найбільш поширеною в монархіях Близького і Середнього Сходу. Така система була закріплена в ст 20 [ Конституції Ірак> 1925 p.. в ст 44 Конституції Лівії [951 р

В тісному взаємозв'язку з проблемою успадкування престол) і знаходиться питання про регентство. Можливість регентства 1 передбачена як Конституцією Марокко, так і Йорданії В ст 21 Конституції Марокко міститься положення, у відповідності з місим І Регентська Рада не тільки здійснює право корони до і вісімнадцятиріччя монарха, але й діє як консультативний орган при Я королеві до досягнення останнім двадцятії двох років. У Йордані' І тільки один раз. як уже відмічалося вище, при неповнолітньому І синові короля Талала мало місце регентське правління. Kohcthisui" w

108

>>>109>>>

Марокко надає королеві вищу духовну владу, закріплюючи за ним особливий релігійний титл л - "Повелитель правовірних" (Амір аль-мумінін) і проголошує, до король "слідкує за дотриманням Ісламу" (ст 19 Конституції Марокко)

Важливе політичне значення має закріплене за монархами веіх конституційних держав право на запровадження в державі надзвичайного стану. В Йорданії роль монарха у вирішенні цього питання за конституцією доволі незначна. В ст. 125 Конституції Йорданії записано, що воєнний стан може бути введено королівським указом лише як виконання рішення Ради Міністрів У подальшому', щоправда, монарх може видавати акти, навіть такі, що суперечать діючому законодавству. але мають пріоритет в період дії воєнного стану. Дещо більшу самостійність може виявити під час впровадження воєнного стану король Марокко. Ст. 35 Конституції Марокко вимагає, щоб король, перш ніж шляхом видання дамра впровадити надзвичайний стан, провів консультацію з Головою Палати представників і звернувся до народу зі спеціальним посланням. Так, конституції більшості країн Близького Сходу дають широкі повноваження в руки монарха під час впровадження надзвичайного стану. І монархи ними користуються (як. наприклад, в Марокко з 1965 до 1975 pp.). Проте досить часто глави арабських держав переважно намагаються не використовувати цей інститут. Вони застосовують, на їх думку, більш "надійні засоби '. Під час кризових ситуацій в Йорданії 1974 р.. в Марокко з 1972 до 1977 р. створювалися режими, досить близькі до надзвичайного стану. Але. як говорилося, і за формою, і за методами введення ці режими досить суттєво відрізнялися від конституційного надзвичайного стану, і головна їх "перевага" перед останнім - можливість утримувати таку ситуацію впродовж необмеженого терміну

Конститу ції Марокко та Йорданії передбачають також розмір грошових сум на щорічне утримання монархів Оскільки це конституційні монархії, то цивільний аркуш короля згідно з

109

>>>110>>>

конституцією затверджується рішенням парламент) (на від,мін\ від абсолютних монархій, де фінансові ресурси країн знаходя/ьси у повному розпорядженні глав держав)

До числа прерогатив, традиційно притаманних статусу глави держави, належать функції монарха в сфері зовнішньої полі піки Згідно з Конституцією Йорданії зовнішньополітичні повноваження монарха мають доволі скромний вигляд Ст. 33 уповноважує його оголошувати війну і заключат мир. а також ратифікувати міжнародні договори, причому договори } більшості питань потребують попереднього схвалення Національних зборів

У Марокко повноваження короля в цій сфері ширші по-перше, менша ніж \ Йорданії, кількість міжнародних договорів. що потребує попереднього затвердження парламентом: по-друге, конституція (ст. ЗІ) закріплює за монархом право призначення дипломатичних представників до зарубіжних країн та міжнародних організацій.

Таким чином, можна зробити висновок, що наявність

дуалістичних монархіях діючих конституцій і парламенту служить своєрідним імунітетом від реставрації абсолютизму в цих державах Окрім того, загальною тенденцию дуалістичних монархій є їх р\\ у напрямку до парламентарні їх монархій Про це. до речі, свідчить і конституційна реформа 1992 р. в Марокко, в рамках якої король Хасан II передав ряд своїх функцій уряду і парламенту, зберігшії. однак, загальний контроль за політичним процесом у країні1''.

§4. Посада глави держаки и парламентарній монархії

Найбільш поширеною моделлю монарчії в с\часном\ світі є парламентарна монархія, де реальні владні повноваження глави держави в значній мірі обмежені Демократія і монархія, які раніше вважалися несумісними, в XX ст.. як показує практичний досвід, досить вдало співіснують Більше того, саме

110

>>>111>>>

парламентарні монархії є найбільш стабільними демократичен vm державами, можливо, завдяки том\ емоційному взаємозв'язку. який існує між монархом і населенням і який далеко не завжди може існувати з таким досить заполітизованим інститутом, яким є президент Англійський учений В Богданор. аналтючи еволюцію монархії в XX ст. пише, що "в період між дьоча світовими війнами багато демократій, що базувалися на абстрактній логіці республіканізму, яка не викликала особливих емоцій у населення, впали, ніби карткові будиночки, перед загрозою економічної депресії і політичного екстремізму " Та учений В. Богданор. здасться, перебільшує, надмірно ідеаліз\ ючп монархію і забуваючії при цьому, що в той час. про який він говорив, не встояли перед загрозою такі монархії, як Болгарська. Японська. Румунська. Угорська та ін.. а ще раніше перед потрясіннями 1917 р. не встояла одна з найбільших монархій світу - Російська імперія, а роком пізніше розвалилася Авсгро-Угорська імперія Габсбургов.

Проте все ж доля істини присутня \ висловлюванні Ь.Богданора і конституційні монархії можна вважати символом "• іьності державного устрою XX ст. 'Запорукою цієї стабільності є ■''режения монархії як політичного інституту стали фактична трансформація її ролі в державному механізмі, відмова монарха під реальної участі в політиці і самостійного здійснення більшості своїх прерогатив. Хоча конституції монархічних країн традиційно закріплюють за главою держави широкі повноваження, та реальне становище монарха в державному механізмі найчастіше відрізняється від формально декларованого конституціями. В парламентарних монархіях переважна більшість повноважень глави держави здійснюється іншими органами, перш за все урядом і його головою Таким чином, цігі формі правління притаманний досить високий рівень розподілу влади з визнанням принцип) верховенства парламент} над виконавчою владою, а також демократичний або

ІII

>>>112>>>

хоча б ліберальний політичний режим Верховенство парламенту полягає в тому, що уряд, який здебільшого призначається монархом, повинен користуватися довір'ям парламенту (або його нижньої палати), а монарх за такої умови повинен призначати головою уряд\ лідера партії, що має в парламенті (чи нижній палаті) більшість місць, або лідера коаліції партій, що таку більшість мають"" Становище монарха за такої форми правління характеризується відомою формулою: "царює, але не править" Правом вею \ вирішенні законів. \ хвалених парламентом, навіть тоді, коли він ьим володіє, монарх на практиці або не користується, або здійснкх це право за вказівкою уряду. Як правило, він позбавлений можливості діяти самостійно, всі акти, які видаються монархом за парламентарної монархії, готує уряд і контрасигнує голова урядл або відповідний міністр, без чого акти не мають юридичної сили Цим голова уряду або міністр беруть на себе відповідальність за даний акт монарха, бо сам монарх не є відповшльним.

Головною відмінністю парламентарної монархії можна вважати політичну відповідальність уряду перед парламентом (нижньою палатою) за свою діяльність. Якщо парламент (нижня палата) висловить урядл недовіру або відмовить йом\ у довірії. уряд повинен подати у відставку, або його відправить у відставку уюнарх. Проте іде повноваження парламенту урівноважується правом уряду запропоновувати монарху розпустити парламент (нижню палату) і призначити нові вибори з тим. щоб конфлікт між законодавчою і виконавчою владою вирішив народ: якщо він підтримає уряд, то в результаті виборів у парламенті створиться більшість із його прихильників, якщо ж виборці з урядом не згодні, то і склад парламенту' буде відповідним, а уряд буде змінено

Подібна система відносин між монархом, парламенкш і урядом характеризує парламентарний режим, або парламентаризм. Проте цей державний режим діє за умови, коли в парламенті ні одна політична партія не має абсолютної більшості і не може сформ\ вати

112

>>>113>>>

однопартійний уряд. Така ситуація традиційно має місце, наприклад, r s Данії. Нідерландах, а в 1933 р. склалася і в Японії. Чим ширшою є п3ртійна коаліція, яка сформувала уряд, тим цей уряд менш стійкий, go складніше досягти згоди між партнерами по коаліції відносно різних політичних питань. Досить якій-небудь партії відкликати своїх представників із уряд\. як уряд втрачає необхідну більшість у парламенті (нижній палаті) і найчастіше змушений піти у відставку.

В країнах, де існує двопартійна система (Великобританія. Канада. Австралія та ін.) або багатопартійна система з однією домінуючою партією (Японія 1955-1993 pp.) і уряди в принципі однопартійні, парламентарна модель стос\тшв між парламентом і \рядом практично перетворюється на свою протилежність. Юридично парламент здійснює контроль за урядом, однак реально уряд, що складається із лідерів партії, яка має більшість у парламенті (нижній палаті), через цю партійну фракцію повністю контролює роботу парламенту. Такий державний режим одержав назву системи кабінету', або міністеріалізму

Таким чином, за однієї і тієї ж форми правління -парламентарної монархії - можливі два державні режими: : парламентаризм і мінісісріалізм. Це залежить від існуючої в країні партійної системи.

В наш час парламентарна монархія існує в цілому ряді розвинутих країн, в економіці яких не збереглося суттєвих пережитків феодального ладу Це - Великобританія. Бельгія, Данія. Швеція. Норвегія, Канада, Японія. Австралія. Нова Зеландія та ін.

Як бачимо, в парламентарній монархії немає ніякого дуалізму. Влада монарха обмежена не тільки в законодавчій сфері, але й у сфері державного управління і контролю над , Урядом. Юридично за монархом зберігається право призначення голови уряду і міністрів, але робить він це не тільки у відповідності з пропозиціями лідерів партійної фракції, яка має більшість місць у парламенті. Формально міністри - це сл\ги

113

>>>114>>>

монарха, а сам уряд є \рядом монарха, але ні міністри, ні \ряд ніякої відповідальнисті (індивідуальної або колегіальної) перед монархом не нес\ть За такої форми правління в си і\ встлпаюіь принципи парламентаризм), а том\ \ряд формується пар іа-ментським шляхом і несе всю відповідальність за свою діяльність тільки перед парламентом Як уже відзначаюся. \ вшіадк\. ко їй парламент висловлює уряд> вотум недовір я. уряд іде \ відставку або розпускає парламент і призначає позачергові вибори

Так, у парламентарии! монархи монарх позбав іеішіі б\дь-яких дискреційних повноважень Всі акти, шо йдлть від нього, набувають юридичної сили тільки \ разі коли вони контрасигн\ються відповідним міністром На відмін) від дуалістичної монархії в парламентарнії! монархії центральне місце в системі державних органів посідає уряд, який не тільки здійснює повноваження й прерогативи монарха, але й контро іює і направляє всю діяльність парламенту

Найбільш типовим прикладом парламентарної монармі є сучасна Великобританія Монархічна форма правління іену< пі стільки ж. скільки іі сама держава, юбто починаючи і 1\ століття, коли обєдналися сім до цьоіо ворогуючих між собою королівств Проте в Англії один раз все ж намагалися покінчити і монархією В ході англійської революції XVII с< sa рішенням Надзвичайного суду (на чолі з юристом Бредшоу). який складався зі 135 членів - представників обох палат парламент), вищих офіцерських чинів, представників міської ради Лондон), виніс рішення про страт\ короля К'арла і - тирана, зрадника вбіїь и і ворога країни"' Вирок суд) виконали ЗО січня 1644 р Наступи.іго місяця палата общин ухвалила два закони, які скасували монархію і палат) лордів" 'і лютого 1649 р Ані пя стала буржуазною республікою

Але після іисленних народних хвилювань 1658-1660рр. протягом яких б\ло сісликано і розпущено декілька парламентів.

114

>>>115>>>

інтлійська буржуазія вбачала вихід тільки в реставрації монархи званий конвенційний парламент вирішив 25 квітня 1661і р в особі Карла II знов\ посадити на престол представника династії Стюартів Б\рж\азна революція в Англії почалася і усунення державної форми абсолютної монархії Переступивши в умовах численних негараздів стадії республіки та воєнної диктатури і потерпівши в період так званої реставрації монархії за Карла II і Якова II нової невдачі, вона закінчилася всиновленням конституційної монархії як головного результат) державного перевороту 1688-8° рр '"° Основні умови, за яких капіталісти погоджувалися ресгавр\ватн королівську владу, буїи сформульовані \ 1660 р у Бредській декларації У відповідності з нею всі землі, експропрійовані під час громадянської війни \ корони, феодальної реакції і церкви, повинні бути залишитися \ р\ках нових капіталістичних власників Крім того, декларація забезпечувала припинення переслідування інаковіруючіїх

Період з 1660 до 1689 років - період реставрації - остаточно підтвердив перемогл капіталістичного споеооч виробнишва Карл II повинен був визнати корінні зміни в сфері майнових відносин Крім того, реставрована королівська влада мусила

ііиинати і значні зміни в політичній структурі Англії, яка відбулися в результаті революції. Такі державні заклади, як Зіркова палата й інші спеціальні королівські суди, які до цього

■Слугували феодально-абсолютистським інтересам, не були відновлені Діючим стато загальне право, йому підкорявся і король Парламент затвердив і оберігав своє право вотування податків

Доки реставрована королівська влада охороняла інтереси нових великих землевласників і міської буржуазії ні в одних, ы в інших не бую підстав змінювати державний устрій Але коли в останні роки правління Карла 11 і особливо в період правління Якова II (1685-1б88рр.) підсилилися феодально-реакційні

.тенденції в формі відродження католицизму буржуазія опинилася

115

>>>116>>>

перед необхідністю шляхом встановлення конституційної монархи покласти кінець усім політичним домаганням феодальної реакції Якова II було усунено з престол}, і його місце зайняв Вільгельм III Оранський і його др>жина Марія IJ Стюарт Це свідчило про всезростаючу силу буржуазії Англії11".

2 лютого 1689 р. парламент проголосив Декларацію прав. яка після підписання того ж року Вільгельмом Оранським і Марією II Стюарт стала під назвою Білля про права Основним законом англійської держави. Білль про права було доповнено Актом 1694 р.. за яким слід було скликати кожний парламент не пізніше ніж через три роки після розпуску попереднього, і Актом про престолонаслідування 1701 p., який виключав всіляку можливість повернення католиків на англійський престол і проголосив незалежність суддів і відповідальність міністрів перед парламентом за свої дії.

Державний переворот 1688-89 років називають "славною революцією" Англійський історик Маколей з цього приводу писав: "Найвищою похвалою на адрес\ революції 1688р. є наступне: це була наша остання революція. Регулярна діяльність ряду на нашому острові не припинялася з тієї пори ні на один день. Бережливий характер революції XVII віку застеріг нас > XIX столітті від руйнівної революції"' s Повна залежність корони від рішень парламенту- знайшла свій вияв у тому, як поводилися в Англії з королівськими прерогативами В 1707 р англійський монарх (королева Анна) в останній раз застосувала право вето щодо закону, ухваленого парламентом 3 цього часу остаточно затвердилося конвенційне правило, за яким монарх повинен підписувати і вводити в силу парламентські закони і впроваджувати їх у життя, але не може якимось чином ставити їх під сумнів. Королівська прерогатива, як бачимо, була зведена до формального акту підписання законів. Після 1688-89 pp.

>>>117>>>

фактично жоден англійський монарх серйозно не намагався відмінити принцип підлеглості короля рішенням парламенту

Так. англійській традиції випала на долю історична місія створення основ парламентарної системи, яка стала в майбутньому зразком парламентських форм і методів правління для інших країн Англійській буржуазії допомогли в цьому вікові традиції парламентської діяльності, набуті особливо за часів панування Тюдорів і Стюартів.

Залежність корони від парламенту санкціонувалася Біллем про права і Актом про престолонаслідування. В Біллі про права король і королева визнавали основні буржуазні права і одночасно підкорялися встановленому парламентом праву, яке стало обов"язком і для корони Затверджуючи Акт про пресіоло-наслідування. вони визнавали право парламенту вирішувати питання престолонаслідування ")у. Актом про успадкування корони 1707 р. було відмінено правило, що у випадку смерті монарха парламент розпускається. В Акті про заколот, який видавався парламентом щорічно з 1689 p.. говорилося, що функції монарха як Верховного головнокомандувача збройними силами теж підконтрольні парламенту.

Залежність корони від парламенту проявлялася ще й у тому, що з 1697 р. парламент на основі Акта про цивільний аркуш установлював королеві тверде утримання, j якого монарх мав покривати й свої особисті витрати і виграти, пов'язані з посадою. Право ж парламенту на утвердження податків залишилося непорушним ще з XVII ст Таким чином, питання відносин між короною і парламентом як основним елементом конституційної монархії були в принципі вирішені, корона підлягала рішенням парламенту.

Так, корона посіла своє місце в конституційній монархії в Рамках, хоча й обмеженої, але не відміненої королівської прерогативи, а також у схвалених нарівні з конституційним правом

117

>>>118>>>

конвенціональних правилах. Незважаючи на опір деяких монархів \ XVIII - на початку XIX ст.. затвердилося конвенціональне правії ю. згідно з яким монарх мав своїм підписом надавати сил\ законам які приймалися обома палатами парламент}, але не ми застое} вати до них принцип вето У корони запишалася тільки можливість ц\ допомогою відданих ні членів палати лордів відволікати прийняття закот або завадити його ухваленню Інше конвенціональне правило, яке виникло в кінці XVIII ст і повністю затвердилося в першій половині XIX ст. полягало в тому, що корона повинна Г>\ щ призначити прем"єр-мплстром лідера партії, яка отримала перемоп на виборах, і призначати на посад} або відкликати з неї осій. запропонованих прем'єр-міністром Це правило закріплялося по мірі того, як (починаючи з 1784 р ) зростала роль партій \ політичній системі І. нарешті, вже з початку XVIII ст існує конвенціонально правило, згідно з яким король не бере участі \ засіданнях кабінету, проте повинен 6}ти інформований про їх результати Вирішальним в обмеженні королівської прерогативи став пост\ повий перехід виконавчої ьлади від корони ло премЧр-міністра-Л' керованого ним кабінетл Саме цей процес розтягтися на все столітгя і завершився лише в першій третині XIX століття

Останнє десятиліття Will ст було позначенням виявленням функцій прем"єр-мєністра і кабінет} як головних оріашв виконавчої влади. В топ же час \ вигляді найважливіших міністерств і відомсів виник апарат управління для втілення в життя рішень кабіпег\ "Завдання і діяльність кабінетл знов\-таки були визначені не законодавчим шляхом, а затвердженими конвенціональним!і правилами У відповідності з ними одержувала право форм} вати уряд та партія, яка мала переважаючу більшість місць \ нижній палаті Уряд мав залишатися при владі до тих пір, доки він користувався підтримкою парламентської більшості Уряд } своїй діяльності був підзвітний парламент}

118

>>>119>>>

І. нарешті, з появою у XVIII ст \гр\повань вігів і горі почалося мування партій, які за притаманним парламентаризмч праві і юм. ровинні змінювати одна одн\ в уряді

Проте все це аж ніяк не свідчить про занепад монархічної влади у Великобританії. В 1867 р Уолтер Беджгот' писав "Значення королівської персони як символ) національної величі ■ можна переоцінити Без неї сучасний англійський \ряд не іміг ш управляти державою"'".

Досить тривалий час анпійська промислова бурж\а.зія виявляла відносно монархи майже повн\ байдужість або навіть ворожість Але коли вона остаточно закріпила свою владу, ооіїа змінила свою позицію, бо стала розуміти, що монархію можна використати як централізуюче ядро імперії і як силу, що стримує робітничий рух у метрополії "

Через 70 років по тому, як У Соджтот вказав на шачення королівської влади для Великобританії Стени Болд>ін у промові 10 грудня 1936 р з привод) зречення Едуарда VIII шяьпв наступне "" В Англії символічне шачення корони стало насті іькіі великим, як ніколи раніше вона с не тільки останнім і; >а пий -їв імперії, але й гарантією, проіи багатьох нешасть. які наспи ні інші країни" "'

Особливості британської конституції само і пояснюіиіься умовами політичного розвитку країни Конституція формувалися під впливом боротьби між різними політичними силами, включаючи класові Спочатку, як бачимо з історичної розвідки. така боротьба розгорнулася між буржуалею. яку представляв парламент (точніше, його нижня палата - Палата обший), і Дворянсівом. інтереси якою виражав монарх Пізніше консіи-Туцпіне право сіа.іо відбивати вимоги інших счіиіа.іьнпч ір\п. враховуючи потреби економічною, соціального і політичного розвитку країни' ~* Історичні особливості розвитку Великобританії спричинили відсутність у ній конституції в звичайному

119

>>>120>>>

■ розумінні слова, тобто немає єдиного акта, який би регулював , найважливіші сторони внутрішньої організації держави, суспільного устрою, права і свободи громадян Джерелами ж британської конституції є статутне право, яке включає парламентські закони, конституційні угоди, і система "загального права", до якої входять судові рішення, що встановлюють прецеденти. За формою конституція Великобританії має комбінований, несистематизований характер і складається із двох частин - писаної і неписаної.

Писана частина не являє собою якої-небудь упорядкованої системи. Статутну основу Конституції Великобританії становлять акти, що приймалися в різні часи, як-то: Велика хартія вольностей 1215 p.. Габеас корпус акт 1679 p. Білль про права 1689 p.. Закони про парламент 1911 p.. 1949 p.. Вестмінстерський статут 1931 p., Акти про міністрів корони 1939, 1964. 1975 р.. Акт про перів 1963 p., Акти про народне представництво 1949, 1969. 1974 p.. Акт про місцеве самоврядування 1972 p.. Акт про палату і

общин 1978 р. і багато інших Таких актів налічується близько 4-х тисяч, і їх кількість постійно збільшується. До писаної частини належать і судові рішення, які торкаються головним чином прав і свобод громадян.

Проте, відносячи до конституційних актів закони про правове становище особи, такі як Габеас корпус акт 1679 p.. Білль про права І о89 p.. Велику хартію вольностей 1215 p.. необхідно вказати, що вони мають зараз історичне значення. Переважна більшість цих актів, що мають практичне, а не декларативне значення, була відмінена пізнішими актами парламенту; норми початкових актів пристосовані до реально існуючих умов Так. норми Габеас корпус акта 1679 р. були відміьені в різні часи: ст. З - в 1863 p.. ст І - в 1966 p.. а положення сг 2 - в різні І терміни з 1863 до 1976р. і жодна із норм цього закону в наш час не діє Різні частини Білля про гграва були відмінені з 1867 до 1948 р Норми названих актів були в модифікованому вигляді інкорпоровані в більш

120

>>>121>>>

пізні закони, наприклад. \ сі 10 Акта про карне право 1967 р і в Лісі Про с\ дії 1^74 р !"

Інша частина конституції - неписана, тобто не зафіксована в будь-яких юридичних документах. За значенням норм, які в нііі містяться. - це найважливіша частина конституції Звичай або гак звані "конституційні угоди" складалися на практиці і не користуються судовим захистом До них належить формування уряд) лідером політичної' партії, що мас більшість \ Палаті общин, установлення інституту парламентської відповиальносн міністрів. здійснення королівських прерогатив

Із самого характер) конституції випливає й те. шо праці видатних юристів визнаються за джерело державного права, оскільки вони містять необхідні узагальнення, аналіз як писаних. так і неписаних норм англійської конституції

Все це робить Конституцію Великобританії единою > своєму роді

Як відзначалося, багато парламентських статутів зараз представляють собою лише історичний інтерес, хоча формхіьно їх і не відмінили, і вони продовжл ють діяти Том) англійська державно-правова доктрина часто вступає \ протиріччя з дійсністю, що позначається на становищі центральних органів державної влади. Так. наприклад. Великобританією як конституційною монархією з досить значними юридичними повноваженнями монарха фактично управляє уряд, а точніше. прсм"єр-міністр країни, який контролює через партійний механізм і парламент"0

І все ж англійський монарх має значно більш) влад), ніж можна було б передбачити, враховуючи все вищесказане Найголовніше тс. шо він - глава держави, який одержує свою влад\ \ спадок (за кастильською системою успадкування: ірон покійного короля з династії Віндзорів переходить до старшого Сина, а якщо Сина немає - до старшої дочки) Король є особою недоторканною, бо не може підлягати ні карній, ні цивільній виповідальності. Монарх - політично нейтральний, не може о\ти

121

>>>122>>>

членом жодної партії, не підлягає політичній відповідальності у зв'язку з управлінням державою за монарха несуть відповідальність його міністри

Юридично британський монарх володіє значними повноваженнями, які в сукупності мають назву королівської прерогативи Ці права мають виключно велике значення, вони встановлені традицією, конституційними звичаями, інколи закріплені судовими прецедентами і не залежать від волі парламенту.

У відповідності з Біллем про права король править тільки \ згоді з парламентом і через посередництво парламенту. В 1701 р. Законом про престолонаслідування було встановлено, що міністри несуть відповідальність за всі дії короля, інакше кажу чи. що король, як правило, може діяти за порадами своїх міністрів. Так, у взаємовідносинах з парламентом король здійснює свої повноваження теж у відповідності зі вказівкою уряду (конкрет но -прем'єр-Уііністра). Монарх підписує закони і має право вето (хоча, як вже вказувалося, не використовує його 290 років). Монарх - складова частина парламенту, але відвідувати його засідання він може лише за спеціальним запрошенням Він відкриває щорічно сесію парламент)', виступаючи з тронною промовою на спеціальному засіданні палат. У цій промові викладається програма дій на наступний рік. Але. оскільки монарх лише зачитує текст, підготовлений прем'єр-міністром, він не може змінити в ньому жодного слова Монарх має право розпустити палату общин з призначенням дати нових виборів, але він робить це тільки за вказівкою уряду"7. Однак, незважаючи на це. в руках монарха залишаються повноваження, відомі під назвою "королівська прерогатива".

Провідні автори і теоретики в області конституційного права теж продовжують час від часу стверджувати, що в деяких випадках монарх має "конституційне право" ігнорувати поради міністрів . Так. професор Дайси вважає, що королева не тільки

122

>>>123>>>

теоретично має конституційне право розпускати парламент, але й

практично це може бути виправдано \ тих випадках, коли "t всі

розумні підстави вважати, що палата общин не відображає

інтересів вибірників ' "у. У такому випадк> королева теоретично

може діяти самостійно. Хоча з часів королеви Аннп жодному

законопроекту не б\ло відмовлено в королівській санкції, але

-монарх, безумовно, може це зробити Приймаючи подібне рішення.

l король сам мусить визначити, чи відбиває порада премєр-мініетра

кволю народу. Але за весь час король фактично ні раз\ не здійснив до

кінця свого права ігнорувати поради міністрів Це право служить

резервною зброєю. Тому, по с}ті. не юридичні перепони заважали

останнім часом здійсненню всіх цих прав, а тільки міркування з

. точки зор\ політичної доцільності

Ще одним досить важливим дискреційним повноваженням

монарха є право призначати прем'єр-міністра. Фактично

прем*єр-міністром стає лідер партії, що перемогла на виборах до

палати общин, бо урядові необхідно одержати вотум довіри -

голоси більшості членів палати для його затвердження Тому

реально монарх піше оформлює волю партійної більшосп в

.парламенті12". Коли премєр-міністр помирає або йде \ відставку,

[монарх повинен вибирати йом> наступника Правда, цей вибір

^знову обмежується тим. що новий премєр-міністр повинен

користуватися підтримкою більшості палати общин і зуміти

► сформувати кабінет міністрів Однак дійсний стан справ такий.

: що ні парламент, ні партія більшості не мають права обирати

свого прсм"єр-міністра. А це означає, що. якщо лідер партії

більшості не займає досить стабільного становища, слово

правлячого монарха має вирішальне значення'*' Так. коли

Гладсон пішов \ відставку в 1X^4 p.. королева Вікторія

проігнор> вала більш обгрунтовані претензії сера Уільяма

Харкурта і призначила прем'єр-міністром лорда Розборі Або ще

приклад. Коли в 1923 р. пішов \ відставку за станом здоров'я

123

>>>124>>>

прем'єр-міністр консервативного уряду Б Лоу, король Гсорг V вирішив призначити прем'єр-міністром не лорда Керзона, який заміщав Б. Лоу під час хвороби, а Стенлі Болдуїна. лідера палати общин. У 1956 р. призначення теж відбулося за вибором монарха. Королева Єлизавета призначила прем'єр-міністром Гарольда Макміллана, а не Батлера. який був замісником прем'єр-міністра Таким чином, вибір прем'єр-міністра є однією з найбільш важливих самостійних функцій королівської влади13"

Окрім того, повсякденний вплив монархії на діяльність уряду має більше значення, ніж описані вище форми використання королівської влади як резервної зброї. Монарх має доступ до всіх документів кабінету - до протоколів, звітів урядових комітетів і т. п. Його повинні повідомляти про всі значні рішення, монарх vtae право давати поради з приводу цих рішень і брати участь в їх обговоренні до того, як вони будуть \хвалені. Уряд видає свої акти від імені монарха (звичайно цс "наказ у раді "'. хоча рада включає не тільки членів уряду) Всі важливі депеші міністерства іноземних справ до їх відправки за кордон повинні бути подані королеві для ознайомлення, з тим щоб він мав можливість вимагати внесення до них змін або наполягати на бажаній йому політичній лінії. Всі міністерські призначення повинні бути схвалені королем, і він може висловитися "за" або "проти" певної кандидатури на певну політичну посаду.

Монарх володіє зовнішньополітичними повноваженнями Він є главою Британської Співдружності, і представлений в деяких її країнах генерал-губернатором: на цих засадах промульгує консі ит\ -ції цих країн і країн, що одержали незалежність. Король у Великобританії є також головнокомандувачем збройних сил (юридично), призначає вищих воєначальників, присвоює військові звання і сам має військове звання (нинішня королева Єлизавета II - полковник). Традиційною прерогативою короля є питання війни та миру'"'.

124

>>>125>>>

Право монарха жалувати титули пора124 теж не втратило срого значення і не втратить до тих пір. доки палата лордів о\де існувати і зберігати хоч як\-неб\дь політичн) владу Так, знов\ ж За існ\ ючим звичаєм монарх ніколи не дарує нікомч цього ти г\ лу без поради своїх міністрів, а при наявності такої поради завжди її дотримується "". У монарха Великобританії є прерогативи особистого характеру: королівські регалії (корона, трон, мантія, держава, скіпетр, титул, необхідне звернення до монарха "Ваша величність"), королівський двір, що складається з осіб, які обслуговують короля і членів його родини (ці особи мають різні придворні титули), цивільний аркуш - щорічно затверджувані парламентом кошти на особисті потреби короля і утримання двору (на цей рік - близько 8 млн.ф.ст.)- звільнення від сплати податків (королева Єлизавета II від цього привілею відмовилася добровільно) Монарх, спадкоємець престолу, деякі члени королівської родини володіють значною нер\ломістю (землі, палаци, маєтки і т.ін.), яка може приносити приб\ток. але продати її вони не можуть. Цінними паперами, якими володіють члени королівської родини, вони можугь розпоряджатися вільно.

Діяльність монархів раніше протікала здебільшого за кулісами, і сучасникам дуже рідко доводилося щось про неї дізнатися Так. безкінечні політичні інтриги королеви Вікторії залишалися до її смерті невідомими широкій публіці, так само як і конфлікти Едуарда VII з міністрами і його інколи не зовсім етичні втручання в зовнішню політик) Таємничість у політичній діяльності монарха ще більше зросла в період царювання Георга V Більшість подробиць цієї діяльності почала з'ясовуватися тільки зараз. Про них ми дізнаємося, наприклад, з біографії Георга V, яка була написана сером Гарольдом Ніколсоном.

Зараз відомо, що Георг V був одним з ініціаторів розчленування Ірландії, що завдяки його "втручанню" було сформовано "національний" уряд 1931 р.

125

>>>126>>>

Теперішня королева. її родина та свита також не задо. вольняються роллю пасивних спостерігачів Та в наш час практично вже не можна приховати від широкого загал\ ані політичних аспектів діяльності, ані навіть подробиць особистого життя монархів. Так, перш за все. мабуть, сімейні негаразди призвели до різкого падіння авторитет) королеви Єлизавети II. Розлучення її сина Чарльза, подробиці його стосунків з коханкою, трагічна загибель принцеси Діани аж ніяк не сприяють зміцненню престиж\ королеви. А тому нещодавно засоби масової інформації передали дані про те, що опитування громадської думки з приводу авторитетності влади королеви Єлизавети свідчать далеко не на її користь: 60 відсотків громадян Великобританії висловилися за щонайшвидшу передачу влади королевою Єлизаветою своєму наступнику сину Чарльзу.

Отже, теоретично монарх Великобританії - глава держави, йому належить виконавча влада, щоправда, теж теоретично. Він є складовою частиною парламенту. Та на практиці він не бере участі в законодавстві, виконавчою владою не володіє. Державою керує "уряд його (її) Величності", точніше, його вузька частина - кабінет міністрів, у якому головну роль відіграє прехм'єр-міністр Уряд, до того ж. через наявність британської двопалатної системи в значній мірі контролює й парламент.

Та. незважаючи на всі ці аргументи, монарх Великобританії - це символ єдності нації, арбітр у державі. Він є гарантом стабільності в суспільстві, традицією цього суспільства, стрижнем, навколо якого це суспільство об'єднується.

Особлива форма парламентарної монархії існує в деяких державах - членах Британської Сшвдр\>кності: Австралії. Канаді. Новій Зеландії. Папуа-Новій Гвінеї, на Ямайці. Для більш детального ознайомлення зі статусом глави держави за такої моделі монархічної форми правління звернемося до прнкладл Канади

126

>>>127>>>

Після схвалення англійським Парламентом і опублікування 17 кРітня 1982р. Акта про Канаду остання одержала власну к0нституцію126. До цього жодний акт в Канаді не мав подібного ^іменування. Спочатку Канада була колонією, потім домі-hj0hom Великобританії. Саме в 1869р. Актом про Британську 0ізнічн\ Америку ' було засновано "домініон Канаду" у складі провінції Онтаріо, Квебек. Нова Шотландія. Нью-Брансуїк. |2а У jg67p. були визначені основні риси сучасної канадської держави. 3 саме: федеральна система з сильним центральним урядом, цікамеральний парламент з палатою общин, яка здійснювала основні повноваження магістратури і генерал-губернатора, що здержував поради від кабінет}', який виступав як орган колективної відповідальності перед парламентом. Інакше кажучи, Зританська традиційна система органів державної влади була модифікована відповідно до потреб нової канадської держави. Гак, можна стверджувати, що найважливішою рисою політико-іержавного механізму Канади є два принципи, закладені в юнову державності з самого початку Перший - принцип юзподіл) влад на законодавчу виконавчу і с\дову гілки -\ іайстаріший політичний принцип, запозичений ще з державної ірактики Великобританії XVII ст. З цього приводу амери-анський історик Герберт Аптекер писав: "Розподіл законодавчої, иконавчої і судової сфер державного >тіравління перешкоджає осередженню влади і цим не допускає росту тиранії..." '"'' Другий -іринцип побудови канадської державності на федеративних асадахь". що передбачало існування поряд з центральним рівнем лади і суб'єктів федерації, які мають власний апарат \тіравління і євну частку самостійності (автономії).

Окрім того, Канада за Актом 1867р. виступала не як

провінція" (офіційна назва Канади за Актом про союз 1841 p.), a

к союз провінцій. Використання слова "парламент" для визна-

1 гння федерального законодавчого органу і терміна "легіслатура"

127

>>>128>>>

x rблсй

держави- НовГ

ніону- тобто нап1нГаДСЬКа ^^ °ДСрЖала СТЗТ>С 'ГГ" °"МНО1 ДЄРЖ8

Га

канадський дсржавознав ць ф"" 7 ^ Домініон": "Домініон • ФСкотт пояснює так

Домініон": "Домініон

2 Т

пройшло ша » ™Т1-ся незавеп,„ , ' "

«°МУ-

залишилося

в.» являс собою Z"" ШШ0Г° б°К' ■ М —''

Америк, IS67 п Г„ ПР° БРита"с'"<>' Північну

"Г"" КР°К0>< У ПР°ЦЄСІ Ф

новоїдсржавносгі Ї в „"ьГ"" КР°К0>< У ПР°ЦЄСІ Ф°Р"'Ю»" Щоб й„г„ можня '"вщом>Д»«.™ент,6>,та чимало б,лих а,яы

Окрім того " Ha;J"Ba™ ПОВН™1™«> «онсп^

г г :::::,? аГ

положень цей тепмін но ' в ж°Дном\ j

внесено чсргов\- пит, " ' 49 Р-' яким о\ло

°;;^ш- ^™ '«7 р. ,„. ,■„, ВВ0Д1ШСЯ

уряд поп Л к°»_«»туцій„ий акт») У 1965 р.

Конституційний Акт 1982 п 6VB a Додатка до Акта ппо к* У оформлений у

-сний Ос^нГ ЗаГнУ ^ ^ ^

іакон який має досить специфічні

128

>>>129>>>

особливості. Головне в том\ Акті те. шо ним була проведена репатріація, "повернення на батьківщину" канадської Конституції. оскільки жоден акт парламенту Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії після вступу в дію Конституційного акта 1982 р не може вважатися частиною права Канади (п 2 Акта про Канаду)1" Таким чином, було припинено б\дь-яку можливість ухвалювати закони для Канади парламентом Великобританії 3 часл прийняття Конститл цінного акта 1982 р всі зміни Конституції проводяться виключно повноважними канадськими органами, а не колишньою метрополією.

Проте Конституцію Канади 1982 р важко було назвати такою в традиційному розумінні цього терміна Згідно і п 2 ст 52 Конституційного Акта 1982 р Конституція складається J а) Акта про Канад} 1982р.. що включає і названий Конституційний Акт: б) актів і наказів, названих \ Додатку в) яких-небудь поправок до якогось акта чи наказ\. вказаних \ п> нктах "а" чи "б"1'

Таким чином, загальний конституційний блок Канади включає 25 документів.

Конституція 19.S2 р. все ж. на думку спеціалістів, не може б\ти визнана новим Основним Законом Канади в повномч розумінні цього слова Вона майже не змінила попередньої конституції, хоча і внесла в попередні положення деякі суттєві корективи. В певній мірі вона стала результатом компромісу між федерацією і провінціями, віддзеркаленням нового співвідношення політичних сил 3 одного Боку Акт 1982 р. закріпив суверенітет Канади і конституційну незалежність ви Великобританії, але. з іншого боку, цей закон став своєрідним компромісом між Канадою і колишньою метрополією. Главою канадської держави, як і раніше, вважаються англійський монарх, якого в державі представляє генерал-губернатор. Таким чином, незважаючи на новий Основний Закон, за формою правління Канада залишається монархією.

129

>>>130>>>

Отже, формально правління Канадою здійснюється від імені британського монарха, і на Канаду поширюється дія британського інституту корони. Ст. 9 Конституційного Акта 1867р проголошує. "Цим проголошується, що виконавча влада і верховенство в Канаді і над Канадою продовжу є здійснювати ->і в особі королеви і належить королеві""* 3 часу створення Домініону Канада главою держави були послідовно монархи Великобританії: королева Вікторія, королі Едуард VII. Георг V. Едуард VIII. Георг VI. Єлизавета ІІіда. Проте вже з 1977 р канадці навіть номінально не є підданими британської корони Канадські державознавці звертають увагу на сучасну плутанину в статусі корони. Монарх вважається королем Канади, тільки перебуваючи на її території (тоді він не вважається королем Великобританії), і втрачає цю якість, покидаючи Канаду. Проте федеральні закони стають юридично повноцінними тільки після того, як їх підписав монарх. Та за всю історію Канади не було жодної відмови з боку монарха Великобританії в затвердженні закону, ухваленого канадською владою. Безпосередня участь британського монарха в державних справах обмежується візитами (відносно частими, але нерегулярними) для участі в урочистостях, важливих церемоніях. Королева брала участь у підписанні нею і прем'єр-міністром Канади в квітні 1982 р. Акта про Конституцію, який надав Канаді повного і абсолютного суверенітету в конституційному аспекті. Королева також відкриває читанням тронної промови сесію Федерального парламенту, якщо її перебування в Канаді збігається з цією церемонією. Корона є правовим інститутом, який втілює в собі верховну державну владу, як правова особа корона має власність, права й обов'язки, може бути притягнена до судової відповідальності. Корона володіє всіма правами виконавчої влади, що здійснюється міністрами і службовцями'4".

Правовими джерелами повноважень корони є статутне право і загальне право. Британський парламент передав короні значні

130

>>>131>>>

повноваження як у сфері виконавчої влади, так і в законотворчості. До прав корони можуть бути внесені зміни або взагалі вони можуть бути скасовані тільки парламентом. Однак корона зберегла за собою ряд повноважень, котрі належать їй на підставі норм загального права і складають її прерогативи. Д.Дайсі визначає прерогативу як "спадщину деспотичної і свавільної влади, котра в будь-який момент залишається в руках корони"141. Однак значення цих прав корони має відносний характер, оскільки конституційне право Канади, як і Англії, визнає пріоритет закот- над нормою загального права. І все ж Конституція Канади юридично зберігає за короною можливість в будь-який момент ввести в дію дискреційні прерогативи без внесення формальних змін до конституції

В 1953 р. в Канаді б\ло ухвалено акт про королівське ім'я і титули, який зберіг попередні королівські назви і титули, єдині для всіх країн Співдружності націй142. За актом застосування королівського імені й титулів б\ло залишено в сфері прерогативи. Таким чином, повноваження британської корони не скасовані, вони тільки не застосовуються ("сплячі прерогативи"). Не можна виключати такої можливості, що за обставин якої-небудь глибокої політичної кризи повноваження корони будуть використані правлячими колами Канади. Так. короні належить досить помітна роль не в сфері практичного управління державними справами, з в сфері ідеологічній, духовному житті канадського суспільства.

Жалувана грамоте 1947 p. юридично закріпила передач} всіх повноважень британського монарха стосовно Канади генерал-губернатор). Генерал-губернатор юридично може здійснювати будь-яке з цих повноважень. Зворотний порядок не допускається і не визнається. Тобто монарх не може виконувати обов'язки генерал-губернатора через те. що згідно з Актом про Британську Північну Америку вони покладаються на генерал-губернатора, а не на монарха. Якщо питання стосується церемоній і не потреб} є

131

>>>132>>>

видання нормативного акта, то монарх може брати ччасіь \ здійсненні функцій генерал-пбернатора. Так. наприклад, король Георг VI надав королівськ) санкцію закону в J 939 р . а королева Єлизавета П відкривала сесію 24-го парламенту в 1957 р і голов) вала на засіданні Таємної ради

Проте Жалувана грамота не усунула деякі прерорагашвн монарха. Так, за ним 6\ло збережене право вирішувати наст \ пні питання' призначення генерал-губернатора, призначення послів і міністрів, акредитованих в іноземних державах, оголошення війни, внесення змін до королівського імені і титулів, надання винагород і звань, видання жалуваних грамот, призначення додаткових сенаторів та ін. (ст. 26 Акта про Британську Північну Америку)1"4'. Через ці прерогативи монарх тушений підтрим) вати постійний зв'язок зі своїм представником у Канаді.

Вважається, що глава держави, позбавленні! будь.-яких зв'язків з політичними організаціями, повинен символіз) вати національну єдність, сприяти її збереженню "Корона на основі монархічного принцип) надає стабільності і гідності нашій наші, і. я впевнений, ви всі погодитесь, що це важливо в демократичній системі, яка будчється на вільній і активній грі партійних суперецностей". - говорив \ 1955 р. тодішній міністр кабінет) Л.Пірсон . І все ж для канадців, особливо молодого покоління, монархія є не досить реальним інстіттом. том)' інколи можна почути голоси, що виступають за дійсні канадські символи єдності нації, проти символ)' британського колоніального правління, хоча й в оновленому образі. Ці питання досить гаряче обговорювалися як в палаті общин, так і по всій країні в 1966 р з привод) запровадження канадського прапора.

Нова Констит\ція Канади 1982 р не тільки не торкт.тася повноважень монархії, але й ) складнила сам процес зміни її ролі в житті Канади. За новими положеннями про зміну констипщї інститут монархії може бути ліквідований тільки за наявності

132

>>>133>>>

ли

іди сенату, палати общин і легіслатур всіх провінцій Канади Преса відмічала, що за цих умов "роль монархії настільки твердо зміцніла, що можливо ніколи не буде змінена, бо канадці одноголосне не погодяться з цим"145.

Конституційний акт 1867 р (ст Ш14" закріпив положення про те. що офіційним представником британської корони в Канаді є генераі-губсрнатор: "Всі повноваження, влада і функції . продовж) ють. належати генерал-губернатору, який здійснює і\ за порадою, або за порадою і узгодженістю, або спільно з Таємною Радою4 королеви в Канаді"'*.

До другої світової війни посада генерал-губернатора була виключно елітарною. Гснсрал-глбернаторамп призначалися англійські аристократи, в тому числі з династій Греїв. Девонширів. Лснсда\ нів. Ебердинів. Серед них були 2 герцога. 2 маркіза. З віконта. 4 лорда. 5 ерлів (старовинний титул, що дорівнював графському) Майже всі вони належати до військової касти Британської імперії Генерал-губернатор тоді призначався в односторонньому порядку, без урахування позиції Оттави Після кризи Бінга-Кінга увійшло в звичай призначати генерал-губернатора, одержавши попередню згоду Канади. В 1952 р. призначення генерал-губернатора фактично (але не формально) стало прерогативою канадських влад. З цього часу генерал-губернаторами стають тільки громадяни Канади. Це особи, що в минулому були міністрами, спікерами палати общин і [т.ін., тобто займали доволі високі посади в суспільно-політичній структурі країни. Від них уже не вимагають родовитості, високого соціального походження. Ці зміни зафікс\вали перетворення Канади в фаісгично незалежну від Великобританії держав).

Першим канадцем, що досяг посади генерал-губернатора, став видатний діяч ліберальної партії В.Мейсі. 'З 1954 р. на посаді генерал-губернатора стали чергуватися англоканадці і франко-канадці (першим був Ж.Ваньє). а з кінця 70-х pp. серед генерал-

>>>134>>>

губернаторів почали зустрічатися і вихідці з національних меншин (Р.Гнатишин - українець, колишній міністр консервативного у ряду).

Згідно з Конституцією звільнення і призначення генерал-губернатора здійснюється британською короною на засадах королівської прерогативи. Засновники канадської держави надали британському монарху- необмеженої свободи виборх свого представника в Канаді, не накладаючії при цьому ніяких обмежень на королівську прерогативу в даній сфері. Однак конституційна еволюція цього інституту в Канаді відбувалася в тому ж напрямку, що й у Великобританії, тобто в напрямку поступової передачі королівських прерогатив під контроль міністрів, відповідальних перед палатою общин. У відповідності з принципами британської конституції генерал- губернатор, подібно британському монарху', зобов'язаний діяти за порадою міністрів, а міністри несуть відповідальність за кожний акт уряду. Це положення було закріплене рішеннями імперської конференції 1926 р. Таким чином, генерал-губернатор як глава виконавчої влади здійснює свої повноваження на основі принципу безвідповідальності. Але це не передбачає наявності юридичного імунітету у генерал-губернатора в його діях особистого характеру; він несе юридичну відповідальність у карних і цивільних справах. У цьому' відношенні його правовий статус відрізняється від становища британського монарха.

Призначення генерал-губернатора проводиться королевою за поданням прем'єр-міністра Канади. Питання про термін повноважень генерал-губернатора конституційно не регулюється, правовими нормами ніде не закріплюється і залишається невизначеним. На думку відомого канадського державознавця М. Даусона. "офіційно можна стверджувати, що він (строк повноважень) дорівнює шести рокам. звичайно він продовжується близько п'яти років, але інколи може тривати і сім років" . Основні положення Жалуваної грамоти 1947 р-

J34

>>>135>>>

обумовлюють умови заміщення генерал-губернатора \ випадку смсрті. фізичної недієздатності, відсутності, але спеціально не встановлюють можливість його відставки до закінчення строку повноважень Л

Існують нормативні положення, які регулюють безперервність виконання повноважень генерал-губернатора, наступність цієї посади Ст 8 Жалуваної грамоти 1947 р. закріплює положення, за яким повноваження генерал-губернатора автоматично переходять до головного судді Канади як до управляючого "у випадку смерті, недієздатності, усунення або перебування за межами Канади" глави держави При цьому допускається збереження за генер&і-губерна-тором усіх повноважень у випадку його відсутності в Канаді не більше місяця. Вступаючи на посаду, управляючий, як і генерал-губернатор, видає прокламацію, а перед цим дає присягу. Строк його повноважень не визначається, а припиняється після призначення нового генерал-губернатора або після повернення генерал-губернатора в країну.

Згідно з існуючими правовими положеннями генерал-губернатор має право призначати своїх заступників у випадку його від'їзду з Оттави у державних справах. У зв'язку з цим одна з перших справ, яку здійснює генерал-губернатор після його призначення на посаду. - призначення Головного судді і молодших суддів Верховного суду своїми заступниками. Генерал-губернатор сам визначає хто із заступників буде виконувати його функції в період відсутності. На заступників генерал-губернатора покладаються всі повноваження і функції генерал-губернатора, за винятком його прерогативних повноважень. Основні дискреційні повноваження генерал-губернатора (наприклад. оголошення розпуску парламент) > зберігаються тільки за генерал-губернатором або управляючим (у випадку вакантності посади генерал-губернатора). Такі дії. як то призначення прем'єр-міністра, що мають конституційне значення, можуть здійснюватися тільки самим

135

>>>136>>>

генерал-губернатором Призначаючи своїх заступників. генера.і-губернатор не складає ; себе своїх повноважень і може діягц самостійно з кожного важливого питання, яке потребує його втручання і у ваги

Правове становище генерал-губернатора регулюється нормами статутного права і заг&іьного права Ряд повноважень генерал-губернатора закріплені положеннями Конституційного акту 1867 р Деякі з них вже давно не функціонують і полежать до тою періоду, коли генерал-губернатор виступав як представник імперської влади (мав статус імперського службовця) Деякі повноваження констітційного акта І8(>7 р. можна розглядати гількп \ відповідності з існуючими не закріпленими правовими нормами конституційних угодами Наприклад, тими, що регулюють принцип міністерської відповідальності. Це знайшло підтвердження в жалуваній грамоті 1947 р. яка визначила основні риси інституту генерал-губернатора в Канаді В ній говориться, що генерал-губернатор здійснюс повноваження за порадою Гає.мноі ради тля Канади або її членів. Гаї :м чином, визнається, що номіна. ^но повноваження покладаються на генерал-г\ бернатора але фактично здійснюються міністрами

Як і британський монарх, генерал-губернатор є одночасно і головнокоманд\ вачем країни Однак його повноваження в цій сфері носять номінальний характер. Правда, в історії Канади був випадок коли генерал-губернатор герцог Коннот намагався використати покладені на нього повноваження В зв'язку з цим уряд Р.Бордсна в 1921 р поставив питання про позбавлення генерал-губернатора Канади звання головнокомандувача, але в результаті заміни генерал-губернатора це питання так і не 6\ло вирішене. Том\ продовжує зберігатися значна дистанція між фактичною і формальною сторонами цієї посади

У 1967 р. в Канаді вперше було введено канадський орден -орден Канади, а також медаль за відвагу і чед&ть за службу.

136

>>>137>>>

Заснування нагород в Канаді здійснюється геііерал-г>6срнатором зі схвалення королеви Англії Для визначення нагород при генерал-губернаторі ліс консультативна рада

До повноважень генерал-губернатора можна віднести ще й іакі: право призначати сенаторів (ст. 24 Конституційного аісга 1867 р.)м, скликати палат\ общин (ст 37 того ж Акта)1"""2, призначати спікера сенату (ст. 34 того ж Акта)1'1"'. Ст. 55 Конституційного акта 1867 р. передбачає право генерал-губернатора санкціонувати біллі, відмовляти в санкції чи ■зарезервувати біллі для розгляду їх в подальшому британським монархом134 Виходячи з того, що в наш час генерал-губернатор вже не одержує подібних інструкцій з Лондона, ці положення Конституційного акта 1867 р. не діють, чоча формально їх не відміняли.

Стаття 90 Конституційного акта 1867 р. забезпечує генерал-губернатор) подібні права і > відношенні провінцій (провінційного законодавства)'". На практиці ці повноваження скоріше належать уряду Канади і не вважаються дискреційним правом глави держави

Питання про прерогатпвні повноваження генерал-губернатора вирішуються на підставі норм загального права > характеризуються в значній мірі невизначеністю і ві'сутністю узгодженості. Конституція допускає наявність певних важливих прерогативних повноважень, які генерал-губернатор може здійснювати за власною ініціативою. Але умови їх застосування та їх обсяг регулюються звичаями, конституційниуіи угодами До їх переліку належать досить важливі повноваження, як призначення прем'єр-міністра, право розпуску парламенту. Хоча призначення прем'єр-міністра повинно проводитися тільки з власної - ініціативи генерал-губернатора і не грунтується на пораді і відповідальності уиністрів. на практиці це можливо тільки за Умови дотримання діючі, ч принципів парламентського правління. Це означає, що лідером уряду може бути тііьки лідер

137

>>>138>>>

партії парламентської більшості. Однак бувають ситуації, коли місце прем'єр-міністра стає вакантним через смерть прем'єр-міністра чц недієздатність до виконання своїх обов'язків У таком) вина щ генерал-губернатор за конституцією зобов'язаний взятії повшсио ініціативу до своїх рук. призначаючи премєр-.мішстра Цс може йому вдатися тільки за умови повної підтримки з бок\ лідерів партій Однак серед авторитетних вчених в галузі конституційного права Канади зараз не існує єдиної думки з привод} того, чи можна вважати застосування цього дискреційного повноваження генерал-губернатора в цьом)' питанні дійсно дійовим конституційним висловлюються важелем за сучасних умов Одні вчені за обмеження чи навіть відмін) цього повноваження генерал-губернатора'°. інші наполягають на необхідності збереження цього права за генерал-губернатором, який є "центральною неупередженою фігурою на чолі

ні" уряду .

Досить дискутивним в конституційному праві Канади вважається питання про право генерал-губернатора відмовити в розпуск) парламент) В Канаді право рекомендувати генерал-губернатор) розпустити парламент з 1896 р. належить виключно прем*єр-міністру і є однією з його прерогатив. Генераі-губсрнатор не може розп\стити парламент без допомоги і поради міністрів, бо для розпуску парламент) необхідно видання прокламації і підкріплення її "наказом у раді . а цс передбачає \часть міністрів, що мають політична відповідальність за свої ди Але чи може генерал-губернатор відмовити прем'єр-міністр) в проханні про розпуск парламент)1' Це питання - одне з найбільш заплутаних1'^ У канадськії! конституційній практиці відомий прецедент, кили генерат-губернатор лорд Бінг відмовив У Маккензі-Кінг) в розпуск) парламент}1 і оголошенні позачергових виборів. Замість цього він звернувся до лідера опозиції Д.Мейгена з проханням сформ\вати }ряд. коли Маккензі-Кінг піде ) відставк) му В результаті новий \ ряд не утримався при владі й півроку і змушений б) в піти \ відставку,

138

>>>139>>>

піс.і>і чого гєнсрал-rv бсрнатор оголосив про розпуск парламент) Більшість канадців не підтримала подібних дні генсрал-губернаюра. розцінивши ї\ як перевищення повноважень. Незабаром і лорд> Бініл довелося подати \ відставку, що стато ще одним підтвердженням досить обмеженої ролі гснера~і-губернатора в державном) механізмі"" І хоча цей випадок із конституційної практики Канади не призвів до відміни дискреційного права генерал-губернатора відмовити прем'єр-міністру в розпуску парламент), він в значній мірі скоротив можливості його застосування і поступово перевів їх у сфер) повноважень прем'єр-міністра

Аналіз нормативних положень про повноваження глави держави, ного правовий статус, а також практика їх застосування показують, що генерал-губернатор Канади є номінальним головою виконавчої влади з доволі широкими прерогативннми повноваженнями Однак реально країною править кабінет, бо конституційні угоди зобов'язують генерал-губернатора діяти за порадою міністрів. Як відмічає Дж.Меллорі. "ми говоримо про міністрів, які надають пораду суверену, але під цією фразою розуміємо, що міністр чи кабінет бере відповідальність за рішення, яке він уже ухвалив"101. Формально порада генерал-губернатору подається у- вигляді колективної поради міністрів від імені комітету Таємної ради, тобто фактично від кабінет) Ці поради пропонуються у вигляді письмових документів. Форма документу, який закріплює пораду главі держави, залежить від мети і змісту поради. "Наказами в раді " оформлюються як повноваження, що базуються на королівській прерогативі, так і повноваження влади, закріплені в законі.

Таким чином, з одного боку губернатор уюжс впливати на хід державних справ Він має право знати про всі політичні акції Уряду і про наміри прем'єр-міністра. Той факт, що більшість рішень уряду' оформлюється через "накази в раді"' і протоколи

139

>>>140>>>

ради, означає, що всі ці документи повинні одержати форма іь)1е схвалення (санкцію) генерал-губернатора Окрім того, до генерал, губернатора на підпис надходять усі схвалені парламентом законопроекти. Він може мати вплив під час призначення ч^ звільнення на керівні державні посади, затверджує призначення офіцерського складу Збройних сил. бере участь у прийомах офіційних іноземних делегацій. При генерал-губернаїорі акредетовані всі посли зарубіжних держав в Оттаві Генерал-губернатор відкриває щорічні спортивні змагання - національні ігри. Нарешті існує конституційний звичай, за яким прем'єр-міністр зобов'язаний інформувати генерал-губернатора про всі державні справи

Проте, якщо ще раз проаналізувати всі повноваження генерал-губернатора, то виходить, що здебільшого виконуючи свої обов'язки. він звільняє прем'єр-міністра від частини другорядних справ За рівнем авторитетності в країні генерал-губернатор значно поступаєіься не тільки прем'єр-міністр), але й федеральним та провінційним міністрам і навіть суд\ям і мерам'0". На думку сучасних канадських державознавців. генерал-губернатор у Канаді в наш час поділяє з монархам статус безвладного глави держави, який. по-перше, підтверджує рішення, внесені іншими органами, а. по-друге, здійснює церемоніальні функції. До цього можна додати, що разом з монархом генерал-губернатор належить до тих політичній фігур, які офіційно стоять над політикою. Генерал-губернатор не має права керуватися партійно-політичним пристрастями і міркуваннями, всі його публічні промови повинні б>ти політично нейтральними. Це відрізняє його від федеральних і провінційних міністрів, депутатів законодавчих органів, мерів та ін.. для яких таких умов не існує

В цілом\- ж з набуттям певної державної незалежності в наші дні інститлт монарха в політико-дєржавному механізмі Канади являє собою не більше ніж символ традицій, котрі країна успадкувала від Великобританії. Зрозуміло, що й сучасні канадці висловлюють свою точку зору з приводу' існуючої в їх державі форми правління. Збереження монархії не викликає активного несхвалення грома*

140

>>>141>>>

i«ii:

дянами. чоча. оезпсречно прихильність населення до цього інституту стае все слабкішою Громадські опитування свідчать значна частина населення доплекає. що в майбутньому країна, залишаючись членом Співдружності, ймовірно трансформується в республіканок) держав\. Навіть інша частина канадців - прибічників монархії -ввжає за необхідне реформувати цей інститут \ виповідності з тим. що Канада вже давно стала суверенною державою. Пропотелься навіть заснувати в державі власну королівську династію з тим же обсягом влади. Родоначальником чисто канадської династії називають молодшого брата наступника британського престол) -герцога Йоркського. Слід зважити також і на виступи франкомовної провінції Квебек, яка не те. щоб не сприймала самої монархічної форми правління, а. скоріше, не задоволена впливом Великобританії в Канаді.

141

>>>142>>>

«все книги «к разделу «содержание Глав: 12 Главы: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. >

5rik.ru

Материалы для учебы и работы

Розділ III. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ МОНАРХА