§1. Становлення інституту президентства ти його основні риси

Термін "президент" походить від латинського "Praesidcnt". що в перекладі означає "той. хто сидить поперед), головує". Є припущення, що за часів античності президентами називали тих. хто головував на різних зборах, і вірогідно, що від цього первісного значення слова "президент" пізніше виникла така посада, як, наприклад, президент сснат\. Однак як держави глава у сучасному розумінні термін "президент" не вживався ні в античний період, ні в періоди існування ранніх буржуазних республік в Англії та Нідерландах".

Першою країною в світі, де виникла посада президента як глави держави були США. Делегати Конституційного конвенту, що зібралися в 1787 р в Філадельфії для прийняття федеральної Конституції США1, зробили історичний вибір між монархією і республікою. Тільки-но звільнившись від влади Британської монархії, американське суспільство було настроєне рішуче проти впровадження вищої виконавчої влади в особі монарха Тому після тривалих дебатів, які вели між собою творці американської конституції, дійшли висновку, що вища виконавча влада повинна зосереджуватися в руках юловп федеральної виконавчої влади, якого стали називати, згідно з конституцією. Президентом Сполучених Штатів Америки. Так трапилося не випадково, бо з перших днів існування США система розподілу влад працювала при досить відчутном\ верховенстві чи. навіть, першості саме виконавчої влади4 Назва глави держави була пов'язана не тільки з тим. що президент асоціювався з республіканською формою правління, а ще й і автохтонними чинниками: в ряді американських

142

>>>143>>>

"штатів \ п

тів у и часи голови виконавчої влади називалися презшеніачп. І   а не глосрнашрами

Крім того, саме в США зародився і набув розвитку інститут президентства як один з найважливіших інститутів політичної системи. На відміну від інших держав того часу, де виконавча влада мата монархічний, а значить, спадковий характер. \ США главу держави стали обирати на загаіьнпх виборах

У першій половині XIX ст. президентську систем) правління впровадили країни Латинської Америки В Європі вперше була введена посада президента в 1848 р \ двох республіках - Франті і Швейцарії І тільки після закінчення першої світової війни в Сврош збільшується кількість держав, в яких було впровадженно посаду президента. Президенти стали вищими посадовими особами в Австрії. Всймарській республіці. Чехословаччині. Польщі. Естонії. Латвії. Литві. Туреччині. В 30-40-і роки інститут президентства став поширюватися і в Азії: його ввели у Філліпінах. Сірії. Лівані. Після другої світової війни до держав, очолюваних президентами, увійшли Італія. Греція. Португалія. Ісландія. Мальта. В Азії також у цеп час посад> президента запровадили в Південній Кореї. ПівдонноУіу В'єтнамі. Тайвані. Індії. Пакистані. Бангладеш. Іраці. Ірані. Афганістані^ Однак найбільшого поширення модель президентського правління набула в Африці Цей процес почався з кінця 50-х - початку 60-х років, і сьогодні майже на чолі всіх африканських держав стоять президенти.

З кінця 80-х років інститут президентства з'явився в колишніх республіках СРСР. в республіках колишньої СФРЮ (за винятком Боснії і Герцеговини), в Чехії. Словакії. Цю ж посаду ввела у себе Монголія. Таким чином, сьогодні президентство - невід'ємний елемент політичних систем багатьох країн світу За даними на І9УЗ Р- зі 183 країн, що входили до окладу ООН. більш ніж 130 мали у своєму державному устрої інститут президентства.

143

І

>>>144>>>

Що ж розуміється під поняттям "президент" сьогодні7 Одне найбільш традиційних джерел, що дозволяє знайти необхідне підґрунтя для визначення цього поняття - цс довідкова літерату ра і, перш за все. тлумачні словники. Проте з'ясовується, що в багатьох як російськомовних, так і у країноуіовних виданнях відшукати статно. яка б давала вичерпне пояснення поняття "президент". - досить складна справа. Наприклад, в юридичному енциклопедичному словнику видання 1984 р°. взагалі відсутня стаття ""Президент". В іншому' виданні "Что есть что в мировой политике.Словарь-справочник"7 тема "Президентство" теж відсутня.

Юридичний словник 1953 р. намагався дати тлумачення цьому поняттю, відзначаючи, що "в буржуазному державознавстві президент розглядається як носій верховної державної влади і вищий представник держави у "зовнішніх стосунках". Подібне твердження зовсім неправильне, бо державна влада в капіталістичних країнах належить буржуазії, котра і є її носієм, а президент - тільки знаряддя диктатури монополій"8.

В іншому1 джерелі - енциклопедичному сиовник\', випущеноуіу в світ у 1990 p.. президент визначається таким чином: 1) у більшості сучасних держав з республіканською формою правління виборний глава держави; 2) в цілому ряді громадських і наукових закладів, організації! (в т.ч. і міжнародних) виборний голова виконавчого органу.

Іноземна юридична довідкова література теж намагається розшифрувати дане поняття. Так. у тлумачному словнику Блока Президент Сполучених Штатів - "Офіційний титул глави виконавчої влади федерального уряд} в Сполучених Штатах". В іншому словнику президент визначається як "...глава держави в сучасних республіках, глава виконавчої влади в Сполучених Штатах"1". У словнику англійської мови для початківців і для читачів, у котрих, англійська є другою мовою" (автори Джон Роберт Шоу і Жанст Шоу. видавництво "Нью Америкой Лайбрері". 1970 p.). слово "президент" на сторінці 408 пояснюється

144

>>>145>>>

так:

: " 1. Головний державний діяч \ республіці. Наприклад Він -Президент Сполучених Штатів. 2. Голова клубу, ділової фірми і і|,д. Наприклад: його було обрано президентом компанії"..."

Цікавою емпіричною базою є документи, які відображають роботу вищих представницьких органів державної влади, а також матеріали періодичного друку, особливо періоду заснування того чи іншого конституційного інституту, в яких політики висловлюють свої точки зор>. Обговорення питання про впровадження посади Президента колишнього СРСР. а потім і президентів РФ. України та інших республік, викликало величезну кількість різноманітних публікацій, відгуків, які також допоможіть у з'ясуванні поняття "президент" На третій сесії Верховної Ради СРСР \ лотом) 1490 р. обговорювався проект Закону СРСР про заснування посади Президента СРСР і внесення у зв"язку з цим необхідних змін і доповнень до Конституції СРСР 1977 р. Під час обговорення порушувалися й деякі теоретичні аспекти поняття "інституту президентства", його основних рис. Депутат В.Н. Кудрявцев, відомий правознавець, підкреслив, що "передбачуваний законопроект один із елементів складного процесу формування соціалістичної правової держави"1". "Президентство - один з відомих у світовій практиці найбільш ефективний спосіб організації виконавчої влади"13.- зазначав депутат СБ. Станкевич. Депутат А О. Собчак висловив свою думк\ з цього приводу так: "Необхідною умовою приведення в дію інституту президентської влади є забезпечення співвідношення і противаг законодавчої, виконавчої, президентської і урядової влад та інших інститутів"  .

Говорячи про світовий досвід розподілу влад на "декілька владних структур", у статті С.С Алексеева підкреслюється: "Але, окрім такого розподілу1, необхідне і її об'єднання Потрібна додаткова стрижнева політична структура, яка б уособлювала ВДність і міцність влади. Президент повинен стати загальнонаціональною об'єднуючою силою"15 В іншій статті, надрукованій

145

>>>146>>>

в журналі "Новое время". БЫ Топорнін робив акцент на необхідності баланс} між владою законодавчою, виконавчою, судовою і вказував на роль президента в цьому процесі. Автор підкреслював, що. визнаючи офіційний статус президентства, слід мати на увазі не конкретну особу, а оптимальну систему раціонального демократичного управління тодішнього Радянського Союзу. Мова йшла про відповідальність президента, можливість його відкликання (імпічменту) у випадку антиконституційних дій або правопорушень10.

Висловилися з цього приводу- й відомі радянські держа-вознавці. Так, А.О. Мішин, дослідник президентської влади США. вважав, що Радянському Союзу була необхідна сильна виконавча влада, а президент - це фігура, яка уособлює і очолює виконавчу владу в державі'7.

У період заснування посади президента колишнього Радянського Союзу було достатньо владних структур: З'їзд народних .депутатів СРСР. Верховна Рада, Президія Верховної Ради. Рада міністрів. Все це - колегіальні структури, на узгодження діяльності яких потрібно було багато часу. Це й стало однією з причин впровадження влади президента - арбітра вищих органів влади й управління'*. Окрім того, всією своєю практичною роботою Президент СРСР повинен був створювати умови для розвитку взаєморозуміння і соціального діалоп між різними суспільно-політичними рухами, підтримувати громадянський мир і міжнародну згоду в країні, а також, маючи верховні повноваження, виступати в ролі організатора і координатора дій за надзвичайних обставин - війни, конфліктів, стихійного лиха, серйозних порушень соціального спокою і суспільного порядку.

Комплекс аналогічних проблем через об'єктивні і суб"єктивні чинники дістався у спадок і Україні та її Президенту. Тоді, в 1991 p., Україні потрібен був інститут сильного президентства для

146

>>>147>>>

fcoro, щоб збалансувати інтереси, рішуче стабілізувати ситуацію, привести в дію механізм усіх видів державної влади.

В Україні, коли діяла Конституція УРСР 1978 р. що зовсім не відповідала статусу України як незалежної держави, було прийнято "Конституційний договір між Президентом України та Верховною Радою України про основні засади організації' та функціювання

.державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України"19. В цьому документі, який

; Комітет з питань юридичних та прав людини Парламентської Асамблеї Ради Європи визначив як "Малу Конституцію" України1', в розділі Ш "Президент України" ст.19 чітко визначався статус Президента України як глави держави і голови державної виконавчої влади.

Проте всяка влада, відмічав вчений МІ. Кейзеров. у принципі грунтується на реальних здібностях проведення своєї волі, але не всяка влада є реальною можливістю здійснювати свою волю. Сутність справи - в конкретном) механізмі формування • реалізації волі, в структурі співвідношень влади, в інституціональному і правовому статусі влади21. Хоча більшість вищенаведених тверджень мають дещо ілюстративний характер, вони дозволяють зробити висновок, що ідея глави держави, здатного інтегр\твати державну влад} в умовах її "розподільності". надати їй цілісності і стабільності, скоординувати діяльність законодавчих і виконавчих органів, саме й лежить в основі заснування посади президента - вищої посадової особи в державі. Існуюче в нормах Констит\ цінного Договору України ототожнення посади Президента і голови виконавчої влади породжувало непотрібні проблеми в стосунках між законодавчими і виконавчими органами, в які був мимоволі втягнений і Президент, що суперечило його координуючій місії в державі. Том\ в Конституції України 1996 р. статус Президента в розділі V ст. 102 визначається так:  "Президент України є главою держави і

.виступає від її імені""2. Посада прем'єр-міністра України теж

147

>>>148>>>

набуває дещо нового статус}' в Конституції 1996 р   "Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінет} міністрів України""

Все це відбувається в рамках загальносвітової тенденції, характерної для багатьох демократичних країн: надання більш високого значення в державній структурі посаді прем'єр-міністра (канцлера), котрий стає головою виконавчої адміністрації, тоді як у президента зосереджуються функції глави держави.

Але досвід президентства і в СРСР. і в Україні (шестирічний)-досить незначний в порівнянні зі світовим. Становлення інституту президентства - тривалий історико-політичний і правовий процес, до контекст} якого входять розробка законодавчих і адміністративних актів, формування складної структури різних підрозділів, тісних взаємозв'язків з іншими політичними інститутами і суспільством у цілому. А тому в плані подшіьшого розвитку президентського інституту в нашій державі досить корисним має стати досвід зарубіжних держав, де президентство існує десятиліттями і навіть століттями, як. наприклад, у США Цей досвід допоможе і автор}' даної роботи у визначенні сауіого поняття "президент" та його основних рис Повноваження президента, його роль і статус у політичному' житті держави визначаються конкретними умовами, історичними традиціями, результатами політичної боротьби, що знаходить свій реальний вияв у відповідних конституційних нормах. По-різному характеризується правове становище президента в конституціях зарубіжних держав. Конституція Італії проголошує: "Президент Республіки є главою держави..." (ст.87)34 Аналогічно визначається статус президента і в Конституції Угорщини (ст. 29.1): "Главою держави Угорщина є Президент Республіки"2'1. В конституціях цілого ряду держав спеціально підкреслюється, що президент є головою виконавчої влади. Так, згідно зі ст. І Конституції США виконавча влада надана Президенту Сполучених Штатів Америки"21' В такому ж аспекті сформульована ст  80 Конституції Мексіки:

148

^

>>>149>>>

*3p

Ідінспсння верховної виконавчої влади покладається на особу, що має назву "Президент Мексиканських Сполучених Штатів"27. #к у Конституції США. так і в Конституції Мексіки прямо не визначено, що президенти цих країн є одночасно і головами урядів, і главами держав Проте такий д\алізм статусх президента В цих президентських республіках - явище ніби саме собою зрозуміле, тим більше, що ні Конституція США. ні Констит\ ція Мексіки не передбачають окремої посади голови уряд\ А конституції країн Латинської Америки навіть не фіксують точного складу кабінету міністрів, оскільки в цих державах вважається, що зростання урядової діяльності не повинно стримуватися якими б то не було конституційними бар'єрами"'1 У тих же країнах, де поряд з посадою президента конституцією передбачається посада голови уряду, проблема розмежування їх повноважень вирішується по-різному. Наприклад. Конституція Італії проводить достатньо чітко розподіл повноважень між цими посадовими особами. Якщо президент глава держави, то згідно зі ст.95 "Голова Ради Міністрів керує загальною політикою уряду і несе за неї відповідальність""9. Таким чином. Конституція Італії наділяє виконавчою владою перш за все голову уряду, а не глав\ держави - президента. Приблизно в такому аспекті вирішується проблема розмежування повноважень президента і голови уряду в Конституції ФРН. Щоправда, в Конституції ФРН відсутня норма про те. що президент є главою держави; його стат\с визначається в ст. 59.1: "федеральний Президент представляє Федерацію в міжнародно-правових відносинах"1". У той же час у конституцій ФРН чітко визначено конституційний статус голови уряд\ -канцлера: "Федеральний уряд складається із федерального канцлера і федеральних міністрів" (ст.62)1'. Тобто, це положення прямо вказує на те. що президент не є головою виконавчої влади, а  тому   в   даному   випадку   не   виникає   ніяких   правових

149

>>>150>>>

недорсчностей у розмежуванні повноважень між главою держави і головою уряду

Проте не в усіх державах ця проблема вирішена g Конституції Фінляндії сказано, що вища виконавча влада довірена президенту, хоча насправді уряд очолює не президент. а прем"єр-міністр'2. В статті 19.1 Конституції Австрії проголошуєтьс. що "вищими органа\іи виконавчої влади є федеральний президент, федеральні міністри і державні секретарі, а також члени урядів земель"'. Це визначення не містить розподіл> владних повноважень глави держави - федерального президента і голови уряду - федерального канцлера. Тільки докладний перелік прерогатив федерального президента дає нам зрозуміти, що він є лише номінальним головою виконавчої влади03. Взагалі, в тих державах, де існують президент і прем'єр-міністр, обов'язково виникають проблеми співвідношення їх повноважень. Навіть у такій правовій державі як Франція конституційною моделлю V Республіки закладено основи для потенційного конфлікту між Президентом і Головою Ради Міністрів Так. Конституція Франції не має окремого положення, яке б прямо визначало Президента як глав\ держави Згідно зі ст.5 Конституції Франції Президент Республіки є гарантом національної незалежности. цілісності території, дотримання міжнародних договорів і угод співдружності^4. Щоправда, теза про президента як главу держави випливає із самого духу Конституції, але спеціально в ній про це не говориться. Крім того, ст.9 Конституції Франції декларує: "Президент голову с в Раді Міністрів"31, і в той же час стаття 21 визначає: "...прем'єр-міністр керує діяльністю зряду"3''. Ця невизначеність може призвести до політичних розходжень між главою держави і головою уряду. Обсяг повноважень глави держави за таких \ мов багато в чом> залежить від розстановки сил на внутрішньополітичній   арені,    що   призводить   до   певний

150

>>>151>>>

ходжень в тлумаченні конституції і пристосчванні її норм до обставин життя У V республіці у випадку, коли президентська і парламентська більшість збігаються, беззаперечно першість і главенство у галузі виконавчої влади належить президенту, в той час як на долю прем'єр-міністра і уряду випадає реалізація рішень, ухвалених на президентському рівні. Перемога ж на парламентських виборах партії чи блоку партій, опозиційних президент}-, призводить до обмеження фактичної компетенції глави держави у сфері виконавчої влади.

Так чи інакше, але в країнах Європи, в США. Мексіці, країнах Латинської Америки функції президента здійснює одна особа, і його статус при цьому не викликає ніяких сумнівів. В інших країнах, особливо тих, які називають "країнами третього світу", президент формально вважається одноосібним главою держави, але. окрім нього, існує ще колегіальний орган (в Іраці, Сірії - Рада Революційного командування, в Туреччині - Рада національної безпеки). Зрозуміло, що колегіальні органи в значній мірі обмежують повноваження президента як глави держави.

Ще більш обмеженим є статус глави держави в Ісламській Республіці Іран, де верховну владу на практиці здійснює вищий релігійний ієрарх, котрий має титул керівника Ісламської Республіки Іран. Тому очевидно, що Президент Ірану і всі інші органи державної влади формально, але підлеглі Керівник} ІРІ

Слід також мати на увазі, що в цілому ряді держав Азії та Африки вся повнота влади фактично належить керівному орган}' правлячої партії, який визначає кандидатуру на посад} президента країни, а в подальшому спрямовує і контролює його дії. Подібна ситуація була характерна і для колишніх соціалістичних країн Східної Європи. Всі принципові рішення з питань внутрішньої і зовнішньої політики схвалювалися в цих державах на засіданнях вищих  органів   правлячих   комуністичних   партій.   На   чолі

151

>>>152>>>

партійних органів стояв Генеральний секретар, який до того ^ вважався і президентом країни За такої моделі партійно-державної влади рішення, що оформлялися у вигляді рішень президента, попередньо обговорювалися в колі партійних керівників.

Окрім визначення правового статусу президента як г.іави держави чи як голови вищої законодавчої влади, конституції зарубіжних країн містять ряд суспільно важливих морально-політичних і громадянських обов'язків, котрих повинен дотримуватися президент протягом усього строк}' своїх повноважень. Від нього вимагається щоб він у всіх своїх діяннях невідступно дотримувався конституції та інших законів своєї держави. В Італії, вступаючи на посаду, президент дає присягу не тільки на вірність Республіці, але й на дотримання Конституції Італії. Президент Латвійської Республіки в своїй присязі заявляє: "Я шануватиму як священні Конституцію Латвії та її закони і додержуватиму їх" (ст. 40)л7. В тому ж ключі витримані присяги президентів Фінляндії ("...буду чесно дотримуватися і зберігати в силі Конституцію і закони республіки"). Республіки Білорусь ("...урочисто присягаю... додержуватися Конституції та законів Республіки Білорусь"). ФРН ("...клянусь берегти і охороняти Основний закон і закони Федерації"), президента Республіки Молдова ("присягаю...додержуватися Конституції і законів країни") та ін.

При всій своїй декларативності урочисте зобов'язання президента перед народом додержуватись Конституції та інших законів країни має суспільно-політичне значення. Цей обов'язок є одним з ключових елементів легітимності всього інституту президентства, невід'ємною умовою довіри до глави держави і важливим моральним засобом, який повинен вберегти президента від спокуси порушити ті чи інші правові норми.

152

>>>153>>>

За конституційними положеннями багатьох країн президент у Ьідповідності до свого статус> зобов'язаний бути гарантом ■суверенітету, національної незалежності, територіальної цілісності і Ібезпеки держави. Подібні норми закріплені в конституціях Франції, «Польщі, Румунії, Греції. Конституція Італії до того ж зобов'язує президента представляти національну єдність держави38.

Конституції деяких держав закріплюють за президентом роль |арбітра (що, як зазначаєтся вище, досить важливо) між різними Ісилами в державі і суспільстві. Згідно зі ст. 5 Конституції Франції •"президент...   забезпечує  своїм   арбітражем   нормальне  функціонування публічних влад'"9.

Конституційні норми багатьох країн  передбачають,  що

президент у своїй діяльності повинен не захищати інтереси

окремих соціальних груп або прошарків, а піклуватися про благо

' всього суспільства. І, нарешті, від президентів очікується, що

Івони під час виконання своїх обов'язків будуть дотримуватися

високих  етичних  норм   Так.  президент  ФРН  зобов'язаний.

[вступивши на цю посадч. "сумлінно виконувати свої обов'язки і

дотримуватися справедливості у ставленні до кожного'' " "У

і ставленні до всіх я буду справедливим і обов'язки свої виконуватиму

Ісумлінно"41, - клянеться президент Латвійської Республіки.

Подібні зобов'язання і офіційно встановлені стандарти Ідіяльності президента спрямовані на зміцнення авторитету і [гідності посади президента.

І все ж статлс президента, як вже зазначалося в розділі І даного

[дослідження, найбільшою мірою залежить від системи правління.

Вітчизняні"*" і зарубіжні4' державознавці  вважають,  що кожна

[ система правління - президентська, напівпрезидентська (змішана) чи

парламентська - характеризується певними ознаками. Визначення

І форми чи системи правління дають у своїх текстах констит\ції

[багатьох   країн   світу.   Про   "федераіьну.   республікансьіл    і

І представницьку форм\ правління" говориться в ст  1 Констіплціі

153

>>>154>>>

Аргентини 1853 p.. про "иредсгавншіьк> демократію як форм;, правління"- в ст І Конституції Ііараішію44. "Форма державного правління - республіка"1 - записано в Конституції Республіки Молдова. "Болгарія - республіка з парламентарним правлінням""" - в Конституції Болгарії Коли ж основні 'закони держав прямо не вказують на форму або систему правління, встановити її можна тільки шляхом аналі ;\ відповідних конституційних норм, а також реальних відносин, то склалися між органами державної влади

Виникнення тих чи інших систем правління обумовлюється багатьма факторами Значний відбиток- на цеіі процес накладають особливості історичного рочвнткх держави, специфіка її політичної культчри. традиції державное.'її і співвідношеітя різних політичних сил в період розроблення і схвалення конституції. Всликч роль у виборі системи правління \.і;же відігравати суб'єктивний фактор в особі провідного політичного лідера, під якого ;; значній мірі оудугться вся коистрд^ція державної влади й \ правління В снл\ цього в одних державах утворилася парламентська республіка, за якої президент обирається парламентом, практично не має виконавчих повноважень, виконує виключно представницькі функції: з інших сформувалася президентська республіка, де президент обирається народом, мас широкі повноваження, незалежні від парламент), у сфері виконавчої, а інколи й судової влад Напівпрезиденіські республіки, які набувають все більшого поширення у світі. характеризуються тим. що президент у них обирається народом. але парламент) надаються певні, пов'язані з контролем за Гюго діяльністю під час формування уряду, виконавчі повноваження.

Але при класифікації країн за тією чи іншою системою виникають об'єктивні трхдноші Якщо конституційний устрій США - цс класичний приклад президентської республіки, а конституційна модель сучасної Франції має найбільш характерні атрибути напівпрезпдентської республіки, то системи багатьох

154

>>>155>>>

інших держав являють собою різні гібридні форми Гак. наприклад. Італія вважається парламентарною республікою. проте президент цієї держави володіє правом вето і може розпускати парламент . Естонію ж за цілим рядом ознак можна віднести до напівпрезиденгської республіки, проте керівниціио збройними силами фактично здійснює не президент, а прем'єр-міністр і міністр оборони* Тому державозгіавець В.Є.Чнркін пропонує доповнити класифікацію систем правління супорпре-зидентською республікою і двома підвидами - прсзі ідентсько-моно-кратпчною і презпдентсько-мілітарною. республікою з монархічними елементами і монархією і республіканськими елементами4 Всі ш системи на конкретних прикладах будуть розглядатися в наступних параграфах нього розділу

Таким чином, саме державно-політичне життя і реальна практика функціонування інституту президентства висувають як вирішальну противагу в системі розподілу влад, спроможну організувати і гармонізувати ці влади, президента, якому повинні бути притаманні такі риси:

-                      виборним глава держави, арбітр у системі розподілу влад на представницьку, виконавчу, судову у деяких випадках очолює виконавчу в тад\;

-                         в організаційному аспекті президент нікому не підлсг.шГі взагалі і володіє високим сіл ненем незалежності ви будь-яких інших державних органів (винятком є держави Ірак. Іран. Сірія):

-                                президент повинен дотримуватися важливих морально-політичних та громадських обов'язків, а значить, діяти на основі конституції й інших законів держави;

-                         особа президента повинна відповідати високим етичним нормам:

-                                 посада президента має яскраво виражений політичний характер, йому належить важлива роль \ формуванні політики

>>>156>>>

держави, він є також головною ланкою щоденного верховної 0 політичного керівництва державними справами;

-                                статус президента, як і монарха, визначається перш за всехистемою правління;

-              як вища посадова особа президент у залежності від системи правління наділяється цілим спектром необхідних повноважень, особливо   важливим   з  яких  є  право   видання   під законних нормативних актів.