10.1. Проблема формування світогляду правоохоронця в умовах сучасної трансформації українського суспільства

Світогляд, коротко кажучи, це система поглядів на світ та місце в ньому людини, на відношення людини до оточуючої її реальності та до самої себе, а також обумовлені цими поглядами головні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання й інших видів діяльності, ціннісні орієнтації.

Ще десять років тому, за часів СРСР проблеми формування світогляду в принципі не існувало. Всім було відомо, що світогляд чи то «радянської людини» взагалі, чи то правоохоронця зокрема мав грунтуватися на засадах «єдино вірної» теорії марксизму-ленінізму та відповідної конкретизації її положень у випадку тієї або іншої фахово-орієнтованої системи освіти. Припускалось існування лише окремих методичних або суто технічних питань - у який спосіб, в яких обсягах та часових інтервалах доносити до мас безумовно вірні, а тому й всесильні висновки творів К.Маркса, Ф.Енгельса, В.І.Леніна, а також рішення чергового з’їзду КПРС.

Оскільки зазначений доробок вважався вищим досягненням тисячолітнього розвитку науки, то атрибутом марксистсько-ленінського світогляду – і тільки його – стверджувалась науковість. Отже, формування такого гатунку «наукового світогляду» низкою різноманітних засобів, в тому числі і засобами вищої освіти, було одним з головних завдань ідеологічної роботи і КПРС, і відповідних інституцій Радянської держави, зокрема Мінвузу.

Сьогодні вже немає ані колишньої КПРС з її зазіханнями на довершене знання «шляхів до комунізму», ані СРСР з його Міністерством вищої освіти. Життя в нашій країні спливає за зовсім інших історичних умов, найголовнішими серед яких є зникнення світової системи соціалізму та її лідера - Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а також утворення України, яка проголосила себе суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Невідомі раніше об’єктивні процеси загальнолюдського значення створюють універсальну «проблемну ситуацію», однією з важливих складових якої виявляється проблема формування адекватного їм світогляду.

Часи глобальних соціальних трансформацій ніколи не були легкими, не є винятком і наше сьогодення. Тривале падіння виробництва і, цілком природно, споживання; загрозлива поляризація суспільства на багатих і бідних, «західних» і «східних», прихильників вступу до НАТО та їх супротивників, християн Московського і Київського патріархатів і т.д., і т.п.; смертельно небезпечне зростання злочинності і заповнення духовного простору країни найгіршими сурогатами з Заходу – все це загострює питання щодо правильності обраного Україною наприкінці 1991 року шляху в майбутнє.

Різнобічна криміналізація суспільства – одна з найнебезпечніших тенденцій в житті українського суспільства. Як її стримати і знешкодити? Розбудовувати правову державу далі або повернутися до всевладдя нового «батька всіх народів» та вдатися до репресій на зразок масового знищення «ворогів народу» наприкінці 30-х років? Щоб відповісти на ці запитання, знань «вузьких фахівців» замало.

Зокрема, спеціалісти в галузі «позитивного права» та практичної правоохоронної діяльності, котрі за визначенням мають захищати наявну організацію суспільства, не в змозі самі по собі винайти напрямки бажаної їх подальшої трансформації у відповідності з стратегемами нової Конституції України. Адже ніхто не спроможний витягти себе з болота за власне волосся: тут необхідні зовнішні точки спирання та хоч і найзагальніші, але стійкі «дороговкази в майбутнє». Надати їх в змозі сучасний світогляд, що відповідав би як всесвітнім, так і регіональним зрушенням в соціальній реальності, як цінностям загальнолюдським, так і усталеним цінностям професії правоохоронця.

Чи слід за умов сьогодення прагнути, як і раніше, формування наукового світогляду? Або маємо, відкидаючи в значній мірі скомпрометовану марксистсько-ленінську теорію, повністю відкинути і потяг до науковості світоглядного знання?

З давніх часів відомі три історичних типи світогляду – міфологічний, релігійний та філософський. Два останніх є типовими дотепер. Науковий світогляд на засадах марксизму-ленінізму – це специфічна форма світогляду філософського, сформованого за умов ототожнення філософії з наукою.

Щодо релігійного світогляду, то він, особливо у православній традиції, вкрай підозріло ставиться до здобутків науки, зокрема природознавства. Це випливає з фундаментальної дилеми віри і розуму. Якщо релігійний світогляд грунтується переважно на вірі, припускаючи раціональне пізнання лише в тій мірі, в якій воно слугує потребам релігії і не вступає в суперечність з її догматами, то наука виключає аргумент до безумовної віри, маючи критичне мислення за універсальний інструмент пізнання. Отже, релігійний світогляд по суті не може бути науковим, хоч і не виключає елементів наукового знання категорично. Ця обставина слугувала однією з причин різноманітного утиску християнської релігії та її служителів за часів СРСР, спроб «спростування» або насильницької заборони релігійного світогляду з позицій «войовничого матеріалізму» і «наукового атеїзму». Але сьогодні, коли свобода віросповідання не тільки проголошена de jure, а й набула визнання de facto, настанова на формування у всіх і виключно наукового світогляду вступила б в суперечність з фундаментальними положеннями Конституції.

В такому зв’язку доречно зазначити, що сьогодні в навчальних планах вищих закладів освіти, у тому числі ВЗО МВС вже немає дисципліни «Науковий атеїзм», яка була обов’язковим засобом формування марксистсько-ленінського світогляду за часів СРСР. Введено новий курс «Релігієзнавство», спрямований на неупереджене вивчення історії і змісту світових релігій, особливостей місцевих вірувань.

Конституція України проголошує не тільки свободу сповідувати будь-яку релігію, а й не сповідувати ніякої, тобто триматися атеїзму. Тому не можна брати за орієнтир державної освіти формування релігійного світогляду в тій же мірі, в якій недоречне прагнення універсалізації вимоги світогляду наукового.

Отже, з зазначених вище причин єдиною дисципліною, котра має легітимний потенціал формування світогляду, в державних вищих навчальних закладах України залишається філософія. Та чи в змозі вона вирішити це завдання? Ми вважаємо, що так, оскільки філософія – це, за влучним висловом Ортеги-і-Гасета, «теорія Універсуму». А Універсум – це, з латини, «все взагалі» або «весь світ», Всесвіт. Тому предметом філософії виявляється дослідження зв’язків всіх найголовніших складових Всесвіту, а саме Бога – природи – суспільства – людини. Навіть не маючи віри в Бога, філософ-атеїст повинен досліджувати цю проблему, принаймні для обгрунтування її негативного розв’язання.

Але задля вирішення завдання формування світогляду за сучасних умов філософія повинна суттєво трансформуватися і, перш за все, відмовитися від претензії на статус науки. Це зробити не так вже й важко, адже ототожнення філософії з наукою, точніше з системою знань на зразок математики або математичного природознавства, є характерним продуктом «проекту Модерну», обмеженість якого сьогодні вже не викликає сумніву.

Філософії слід відмовитися і від принципу партійності, який набув особливої сили в межах марксистсько-ленінського світогляду. Натомість має бути визнано і в визначених законом рамках проведено принцип толерантності – як у ставленні до різноманітних релігійних конфесій, так і до поділу на віруючих та атеїстів. Крім того, цей же принцип має бути поширеним і на вивчення історії самої філософії, в усій різноманітності її проявів.

Проблему формування світогляду сучасної людини засобами філософії не можна вичерпати в короткому розділі або навіть в одній книзі. Її розв’язання ще потребує значних зусиль як філософів, так і фахівців інших спеціальностей, теоретиків та практиків. Ми ж вважаємо за доречне додати до сказаного вище тільки одне зауваження, яке конкретизує проблему формування світогляду саме сучасного українського правоохоронця.

Довгий час теорія і практика правоохоронної діяльності в нашій країні мали переважно каральну спрямованість. Зараз актуальним є перехід до погляду на неї як активність, що має за мету головним чином захист законослухняної особи від злочинних посягань на життя, свободу та інші невід’ємні її права. Така еволюція відповідає загальнолюдським цінностям, вона спрямована на практичну реалізацію проголошеного в Конституції визначення України як правової держави.

Отже, світогляд сучасного курсанта ВЗО МВС має формуватися з урахуванням пріоритету не каральної, а захисної функції правоохоронних органів.