§1.3 історії прокуратури

Вперше в Європі прокуратура з'явилася у Франції за

часів короля Філіппа IV, Ордонансами якого від 25 берез-

ня 1302 р. засновувалася прокуратура як орган представни-

цтва інтересів монарха. Термін «прокурор» став застосову-

ватися лише на початку XVIII ст., а до цього відповідні по-

садові особи у Франції називалися «людьми короля». При

цьому функції прокуратури з моменту її виникнення аж

ніяк не зводилися до сфери чисто правової. Прокурор, як

стверджував В. Веретенніков, є в точному і повному смислі

очима короля, за допомогою яких король може стежити за

правильністю ходу всього державного механізму.

Під час виконання цих обов'язків генерал-прокурор

«завжди і в усім» захищав інтереси королівської корони,

більш того, він стежив, щоб хто-небудь із вельмож само-

стійно не привласнював собі титули, не втручався в проб-

леми промислів і торгівлі, заснування університетів. Про-

курор спостерігав за призначенням королівських чинов-

ників, оцінюючи, наскільки вони задовольняють встано-

вленим вимогам, за справами релігії і церкви, щоб і тут не

порушувалися інтереси корони.

Прокурор також мав право вникати в діяльність по

відправленню судової процедури.

При цьому значне місце в діяльності прокуратури

Франції, як, утім, надалі і Росії, до складу якої входила

Україна, займала повинність фіскалату, тобто забезпечен-

ня інтересів скарбниці (фіску). Оскільки суд у той час був

одним із головних джерел стягнення податків, прокурор

повинний був піклуватися про те, щоб доводити всілякі

проступки громадян до відома суду, а також про вигідне

для держави судове рішення.

Указом від 27 квітня 1722 р. Петром І було засновано

російську прокуратуру. Перед нею ставилася мета здійс-

Організація судових та правоохоронних органів

нення контролю за дотриманням законності в діяльності

центральних і місцевих органів державної влади. Генерал-

прокурора Петро І визначив «оком государєвим» і «стряп-

чим про справи державні»1.

Генерал-прокурор безпосередньо наглядав за тим,

щоб вищий державний орган — Сенат, розглядаючи всі

справи, які належать до його компетенції, діяв у суворій

відповідності з регламентами та імператорськими указа-

ми. Його було наділено повноваженнями і в сфері право-

творення: він пропонував Сенату приймати укази з пи-

тань, які не врегульовані правом. Йому підпорядковува-

лися обер-прокурор, прокурори колегій Сенату, провінцій

при надвірних судах. Генерал-прокурор підпорядковував-

ся тільки імператору. На прокуратуру покладалося також

постійне спостереження (нагляд) за відповідністю зако-

нам діяльності та рішень піднаглядних їй органів і уста-

нов. У разі виявлення порушення законів прокурори про-

понували усувати і опротестовували незаконні рішення.

На них покладалися також спостереження за інтересами

скарбниці і нагляд за арештантськими справами.

Після Петра І прокуратура двічі фактично ліквідову-

валася, потім її було відновлено імператрицею Єлизаве-

тою Петрівною і сформовано як установу наглядового

типу при Катерині II. За часів її правління завершилося

формування вертикальної ієрархічної прокурорської си-

стеми від центру до повіту. На губернського прокурора

(що вважався вже «оком генерал-прокурора в губернії») та

підпорядкованих йому прокурорських працівників по-

кладалися такі завдання: збереження «цілісності влади,

встановлень та інтересу імператорської величності», спо-

стереження, «щоб ніхто не збирав з народу заборонених

зборів», викоренення «повсюди шкідливих хабарів». Вони

повинні були дивитися і невтомно піклуватися про збере-

ження будь-якого порядку, встановленого законами, в ді-

яльності губернських і повітових органів, у тому числі су-

' Докладніше про це див.: Российская прокуратура сегодня /Под

ред. К.Ф. Скворцова. — М., 199*.

Розділ VII. Органи прокуратури України

дів, перевіряти відповідність законам прийнятих ними

рішень. Нижча ланка прокуратури наглядала за тим, щоб

«у повіті нічого противного владі, законам, установам і

повелінням імператорської величності не відбувалося».

Прокурори охороняли в суді інтереси «осіб безпомічних»

(наприклад, глухонімих, неповнолітніх тощо). На них

покладалося запобігання порушенням законів, вжиття

заходів щодо припинення порушень, опротестування не-

законних актів.

Укладачі Судових Статутів 1864 р. при вирішенні пи- ]

тання про прокуратуру орієнтувалися на західноєвро-1

пейські зразки. Внаслідок цього змінився «тип» російської!

прокуратури: з установи наглядової вона була перетворена 1

в основному в орщн кримінального переслідування. Однак|

невірно було б стверджувати, що діяльність пореформеной

прокуратури зводилася до підтримання державного обви-|

нувачення в суді, а сама вона була звичайним структурнш

підрозділом міністерства юстиції або елементом судової

системи. В дійсності державне обвинувачення (або криміна-|

льне переслідування) розумілося в той час як уся обвинува-

льна діяльність прокуратури, від порушення кримінальної

справи до підтримання обвинувачення в суді. Після рефо-|

рми зберігалася єдина ієрархічна система органів прокура-І

тури, що підпорядковувалися генерал-прокурору (його!

функції покладалися на міністра юстиції). Прокурори пе-|

ребували при «судах», але ніякою мірою не були їм підко-(

нтрольні. Навпаки, прокурор спостерігав за дотриманням!

судами правил їх устрою і діловодства, брав участь у роз-"

гляді дисциплінарних справ судових працівників і опроте-

стовував рішення по них, направляв свої характеристики 1

на суддів міністру юстиції*

Закон підпорядковував прокурору поліцейське діз-|

нання, покладав на нього спостереження за проваджен-

ням досудового слідства, в якому поєднувалися керівни-

цтво діями судового слідчого і нагляд за законністю його І

дій і рішень. Прокурор приносив касаційні і апеляційні 1

протести на вироки судів, наглядав за виконанням виро-

Оргонізація судових та правоохоронних органів

ків. При розгляді судами цивільних справ прокуратура

виконувала тільки законоохоронну функцію. Прокурори

наглядали за дотриманням законності в місцях ув'язнен-

ня. За прокурором зберігалося право брати участь у засі-

даннях губернських органів.

У 1917р. прокуратуру було ліквідовано більшовика-

ми, тому що дореволюційна прокуратура, на думку їх ке-

рівництва, була занадто «реакційною», «непролетарсь-

кою».

Проте вже в 1922 р. прокуратуру було відновлено.

Вона стала прокуратурою «змішаного» типу, в її рамках

було поєднано функції дореформеної і пореформеної

прокуратури — нагляд за виконанням законів і криміналь-

не переслідування, які було пристосовано до нових умов.

Прокуратура створювалася як єдина централізована сис-

тема з підпорядкуванням нижчих прокурорів лише ви-

щим і Генеральному прокурору.

Після набуття Україною незалежності, 5 листопаду

1991 р., Верховною Радою України було ухвалено Закон

України «Про прокуратуру», який з окремими змінами та

доповненнями чинний і сьогодні. Відповідно до вимог

Конституції України мас бути підготовлений проект нової

редакції цього Закону.