5.3. Предмет злочину

Від об'єкта злочину треба відокремлювати предмет злочину. Як вже зазначалося, об'єкт — це суспільні відносини, на які посягає злочин (і які мають предмет, з приводу якого ці відносини існують, але тут не про нього) і він є необхідним елементом будь-якого складу злочину.

Предметом злочину є речі та інші предмети матеріального світу, у зв'язку з якими або з приводу яких здійснюється злочин, або впливаючи на які, винний посягає на суспільні відносини, що охороняються  кримінальним  законом.

Так, викрадаючи вогнепальну зброю (ст. 262 КК), суб'єкт здійснює посягання на громадську безпеку (основний безпосе-

74

редній об'єкт) і на власність (додатковий безпосередній об'єкт). Це посягання матеріалізується шляхом незаконного заволодін-ня предметом злочину — вогнепальною зброєю.

Предмет злочину тому й зветься так, що саме його наявність при конкретних діях особи визначає їх як самостійний злочин. Законодавець у відповідних нормах або чітко вказує на характер предмета (ст. 265 КК — Незаконне поводження з радіоактив­ними матеріалами), або дає його загальні риси, які деталізують­ся шляхом тлумачення (ст. 179 КК — Незаконне утримання, осквернення або знищення релігійних святинь).

На відміну від об'єкта, предмет мають не всі злочини, і такі діяння звуться безпредметними. Скажімо, ст. 180 КК — Пере­шкоджання здійсненню релігійного обряду. Але там, де предмет злочину зафіксований в законі або випливає з його формулюван­ня, він має бути обов'язково встановлений. Таким чином, пред­мет злочину є факультативною ознакою злочину, яка належить до його елементу — об'єкта.

Зауважимо, що суспільний розвиток людства примушує роз­сувати рамки поняття предмета злочину як речі матеріального світу. Можна погодитися з висловленими в літературі думками про те, що електроенергія повинна розглядатись як предмет зло­чину при її викраденні й контрабанді. Те ж саме можна сказати і відносно комп'ютерної інформації.

На відміну, знову ж таки, від об'єкта злочину, якому завжди завдається шкода, предметові завдання шкоди не є обов'язко­вим. Скажімо, викрадення чужого майна не пов'язане із завдан­ням йому шкоди (ст. 185 КК), тоді як умисне або необережне знищення або пошкодження чужого майна (ст. 194, 196 КК) не може бути здійснене без нанесення фізичної шкоди предметові злочину.

Чітке встановлення й ідентифікація предмета злочину, зафіксо­ваного в законі, із предметами, наявними у конкретній справі, має вирішальне значення для правильної кваліфікації діяння.

Так, незаконне виробництво наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів кваліфікується за ст. 307, 309 КК, незаконне виробництво прекурсорів — за ст. 311 КК, а отруйних і сильнодіючих речовин — за ст. 321 КК.

Викрадення офіційного документа кваліфікується за ч. 1 ст. 357 КК; якщо ж цей документ особливо важливий — за ч. 2

75

ст. 357 КК; викрадення документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, за певних умов кваліфікується за ñò. 111 àáî ñò. 114 ÊÊ.

Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь та засобів вчинення злочину як ознак об'єктивної сторони складу злочину. Предмет виступає як "пасивна" річ, через яку здійснюється зло­чинний вплив на об'єкт, знаряддя і засоби — це "активні" речі, за допомогою яких вчиняється злочин. Одна і та ж сама річ може виступати або в першій або в другій якості. Скажімо, викра­дений пістолет є предметом злочину, пістолет, за допомогою якого вчинено розбійний напад, є знаряддям злочинного діяння. Авто­машина, якою винний заволодів незаконно, буде предметом зло­чину, автомашина, яку використано для наїзду на людину і, отже, її вбивство, є засобом вчинення злочину.