5.4. Потерпілий від злочину

Потерпілий не є предметом злочину. Як ми зауважували, він є суб'єктом суспільних відносин.

Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ч. 1 ст. 49 КПК). В ряді випадків особа потерпілого відіграє вирішальну роль у криміналь­но-правовій оцінці діяння, а отже, у його правильній кваліфі­кації.

Питання, пов'язані з особою потерпілого, досліджуються кількома науками: наукою кримінально-процесуального права, криміналістикою, кримінологією. Ці науки створили у своїх си­стемах розділи, які звуться "віктимологія", тобто вчення про жертву (від лат. victima — жертва + logos — вчення).

Віктимологічний аспект притаманний і кримінальному праву. Він покликаний сприяти такій побудові певних кримінально-правових норм і практиці їх застосування, які б, по-перше, пов­ною мірою забезпечували охорону прав потерпілого із врахуван­ням всіх особливостей його особистості, а, по-друге, всебічно враховували особу й негативні аспекти поведінки потерпілого перед вчиненням злочину і під час його вчинення.

Це повинно забезпечити правильну кваліфікацію діяння, при­значення винному справедливого покарання за вчинений зло-

76

чин, а в певних випадках — звільнення його від кримінальної відповідальності.

Потерпілий — фізична особа — присутній далеко не у всіх злочинах, але там, де він є, можна вести мову про злочини з по­терпілим. Потерпілий є факультативною ознакою складу злочи­ну, яка має безпосереднє відношення до об'єкта злочину. Коли ж, згідно із законом, потерпіла особа характеризується певними ознаками, можна вести мову про "спеціального" потерпілого, на­явність якого впливає на кваліфікацію діяння і, отже, має кримі­нально-правове значення.

Серед особливостей характеристики потерпілого, що впливають на кваліфікацію діяння й покарання за його вчинення, вкажемо на врахування кримінально-правовими нормами його службового статусу, родинного статусу стосовно певних категорій осіб, а також його суспільно-корисної поведінки.

Так, кримінальна відповідальність за умисне вбивство перед­бачена ч. 1 ст. 115 КК. Посягання на життя державного чи гро­мадського діяча, вчинене у зв'язку з їх державною чи громад­ською діяльністю, кваліфікується за ст. 112 КК. Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони гро­мадського порядку кваліфікується за ст. 348 КК. Вбивство або замах на вбивство захисника чи представника особи або їх близь­ких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням пра­вової допомоги, кваліфікується за ст. 400 КК. Вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службо­вого або громадського обов'язку розглядається як один з видів кваліфікованого вбивства (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК).

У цих і подібних випадках законодавець зазначає — з одного боку, що посяганням на вказаних осіб завдається шкода об'єктам, які пов'язані з їх діяльністю: основам національної безпеки України, авторитету органів державної влади, правосуддю, а з другого — особливу підвищену здатність потерпілих понести шкоду від таких злочинів. Вони можуть стати жертвами даних злочинних посягань не тому, що є просто індивідами, а в силу свого службового або громадського становища і суспільно корис-

77

ної поведінки. Тому законом і передбачена їх особлива захи­щеність.

Норми КК передбачають ряд випадків, пов'язаних з особли­вістю кваліфікації і покарання винних залежно від соціально-демографічних показників потерпілих або їх стану.

Так, у ч. 2 ст. 120 КК передбачається відповідальність за ква­ліфікований склад злочину: доведення до самогубства, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого.

Пункт 2 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за ква­ліфіковане умисне вбивство: малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.

За ст. 117 КК несе відповідальність мати за вбивство своєї новонародженої дитини, за ст. 150 КК — особа, яка здійснює експлуатацію дітей, за ст. 304 КК — особа, що вчинила втяг-нення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у занят­тя жебрацтвом, азартними іграми.

Ст. 136 КК передбачає відповідальність за ненадання допомо­ги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Згідно з пунктами 6, 7, 8 ч. 1 ст. 67 КК вважаються обстави­нами, що обтяжують покарання: вчинення злочину щодо мало­літнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорад­ному стані; щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; щодо особи, яка перебуває в матеріальній, служ­бовій чи іншій залежності від винного.

Певна група норм КК пов'язує відповідальність винного у злочинному діянні з негативною (аморальною, протиправною) поведінкою потерпілого. Враховуючи це, законодавець знижує ступінь захисту потерпілого, ніби покладаючи частину відпові­дальності за те, що сталося, і на жертву злочину.

Це спостерігається при вчиненні злочинів щодо потерпілого при його згоді на заподіяння шкоди.

Так, при незаконному проведенні аборту, що передбачає згоду потерпілої на ці дії, відповідальність більш м'яка (ст. 134 КК), порів­няно із умисним перериванням вагітності, всупереч волі жінки, яке розглядається як тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК).

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК), що передбачають добровільну згоду на це вказаної особи,  вважаються менш небезпечним злочином,  ніж зґвалту-

78

вання (ст. 152 КК), де статеві зносини є недобровільними для потерпілої особи.

Особливо враховується законодавством протиправна (в тому числі й злочинна) поведінка потерпілого.

Пункт 7 ч. 1 ст. 66 КК передбачає як обставину, що пом'як­шує покарання, вчинення злочину під впливом сильного душев­ного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальни­ми діями потерпілого.

У КК є й спеціальні норми, які містять привілейовані склади злочинів, пов'язані з протиправною поведінкою потерпілого.

Так, за умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необ­хідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), передбачається максимум покарання два роки позбавлення волі, тоді як за вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин — п'ятнадцять років позбавлення волі (ч. 1 ст. 115 КК).

Подібний підхід відомий ще римському праву, elinquens per iram provocatus puniri debet mitius — çëî÷èíåöü, ùî â÷èíèâ çëî­чин у гніві, який викликаний потерпілим, заслуговує на менш суворе покарання.

Більше того, кримінальний закон передбачає норми, які за певних обставин взагалі звільняють від відповідальності особу, яка заподіяла шкоду тому, хто посягає, або злочинцеві, який ухи­ляється від затримання (ст. 36,38 КК).

Отже, кримінальне законодавство приділяє необхідну увагу потерпілому від злочину, його соціальній ролі, поведінці та взає­мовідносинам із заподіювачем шкоди, що у відповідних випадках, як ми бачили, безпосередньо впливає на кваліфікацію злочину і обрання міри покарання винному.

Контрольні питання

Що таке об'єкт злочину? Назвіть його роль і значення.

Назвіть види об'єктів.

Що таке двооб'єктний злочин?

У чому полягає відмінність об'єкта злочину від предмета злочину і

предмета злочину від знарядь і засобів вчинення злочину?

Яке значення мають особливі риси, що характеризують потерпіло­

го, для кваліфікації діяння?

79