4.4.   Кваліфікація у зв'язку з добровільною відмовою від вчинення злочину

Питання кваліфіка-             Інститут добровільної відмови

ції, які вирішують- звичайно пов'язується зі стадіями ся у зв'язку з добро- вчинення злочину. Для цього є певні вільною відмовою від підстави, оскільки однією з умов за-вчинення злочину      стосування норми про добровільну

відмову від вчинення злочину є кон­статація того, що даний злочин не доведено до кінця.

У зв'язку із застосуванням ст. 17 КК слід вирішувати низку питань кримінально-правової кваліфікації. До них належать:

чи є злочином посягання, від доведення якого до

кінця була добровільна відмова;

визначення того, що добровільна відмова сталася до

моменту закінчення злочину;

встановлення ознак добровільної відмови;

відмежування добровільної відмови від суміжних

інститутів кримінального права.

Лише вирішивши наведені питання, можна прийти до висновку, що особа, яка почала посягання, не підлягає за ньо­го кримінальній відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від вчинення злочину на підставі ст. 17 КК.

Посягання, від яко-             Добровільна відмова у ст.17 КК

го здійснюється доб- пов'язується з притягненням особи ровільна відмова         до кримінальної відповідальності

або звільненням останньої від неї.

Це означає, що посягання, від якого відмовляється особа, є кримінально караним, при відсутності добровільної відмови за нього настає кримінальна відповідальність.

Отже, можна зробити висновок, що добровільна відмо­ва здійснюється щодо посягання, яке:

Кваліфікація злочину з урахуванням стадії його вчинення

185

передбачене певною статтею Особливої частини кри­

мінального закону як злочин;

вчинене при наявності всіх необхідних ознак скла­

ду злочину (з урахуванням його незавершеності);

є суспільно небезпечним, на нього не поширюються

положення про малозначність (ч. 2 ст. 11 КК), воно не вчи­

нено за обставин, які усувають злочинність діяння.

Якщо ж особа вчинила діяння, що не відповідає назва­ним вище ознакам — котре не є злочинним і за яке не на­стає кримінальна відповідальність, то їй немає від чого відмовлятися. Так, не може мати місце добровільна відмо­ва стосовно об'єктивно суспільно небезпечного посягання, яке не є кримінально-протиправним, щодо діяння, яке че­рез малозначність не становить суспільної небезпеки тощо.

У юридичній літературі висловлюється також інша позиція щодо природи діяння, стосовно якого вчиняється добровільна відмова. Вона полягає у тому, що діяння, від якого вчиняється добровільна відмова, не вважається зло­чином, оскільки у ньому немає складу злочину ні закінче­ного, ні незакінченого1. Однак така постановка питання суперечить, насамперед, змісту закону. Адже у назві і у диспозиції ст. 17 КК (як і у ст. 32 КК Російської Федерації) йде мова про добровільну відмову саме від злочину.

Припинення готу­вання до злочину або замаху на злочин як умова застосування норми про добровіль­ну відмову

У ст. 17 КК йдеться про добро­вільну відмову стосовно незакінче­ного злочину. Роз'яснюючи це поло­ження, вітчизняні криміналісти вказували, що добровільна відмова можлива тільки на стадії готування до злочину та замаху на нього2. Таке

формулювання міститься і у ст. 17 КК 2001 р. Видається, що при цьому допускається термінологічна неточність.

1              Див.: Новое уголовное право России: Учеб. пособие. Общая часть. —

М.: Зерцало, ТЕИС, 1996. — С. 55—56.

2              Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть

общая. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 233; Кримінальне право Ук­

раїни. Загальна частина. — Харків: Право, 1997. — С. 196; Криміналь­

не право України. Загальна частина. —К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 254.

186          Глава 4

Готування до злочину та замах на нього мають місце лише за умови, що злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. Добровільна відмова, навпаки, характеризується тим, що злочинна діяльність припиняється за власною волею особи, при усвідомленні можливості продовжити вчинення злочину. Тому для ха­рактеристики посягання, від якого вчиняється добро­вільна відмова, недоцільно користуватися поняттями, що належать до попередньої злочинної діяльності. Потрібно, принаймні, вести мову про стадії розвитку злочинної діяльності, які аналогічні готуванню чи замаху.

Недоведення злочину до кінця, як умова добровільної відмови, означає, що посягання не характеризується оз­наками закінченого злочину. Адже, як вдало підкреслює В. П. Тихий, відмовитися від завершеного посягання уже неможливо, воно незворотне; поняття закінченого злочи­ну і добровільної відмови є взаємовиключними1. Злочин, який не доведений до кінця — це посягання з незаверше­ною об'єктивною стороною, у якому повністю невиконане чи виконане частково суспільно небезпечне діяння, відсутні передбачені диспозицією кримінально-правової норми наслідки. Оцінка того, чи є злочин недоведеним до кінця, дається з урахуванням конструкції об'єктивної сто­рони його складу — її описання у диспозиції статті кримі­нального закону. Так, недоведеним до кінця вбивство буде тоді, коли не виконане діяння, спрямоване на позбавлен­ня життя чи не настали наслідки у вигляді смерті; само­вільне присвоєння владних повноважень або звання служ­бової особи — коли не відбулося присвоєння владних пов­новажень або звання службової особи або не вчинено будь-яких суспільно небезпечних діянь.

У спеціальній літературі дискусійним є питання про те, чи можлива добровільна відмова у посяганні, яке до-сягло стадії, аналогічної закінченому замаху. Поширена думка, що при закінченому замаху добровільна відмова неможлива, оскільки все, що особа вважала необхідним

1 Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: Право, 1997. — С 196.

Кваліфікація злочину з урахуванням стадії його вчинення      187

зробити для досягнення шкідливого результату, вона вчи­нила1. Обґрунтовуючи її, звичайно вказують, що відмова можлива тільки від того, яке належить зробити, а не від того, що вже стало фактом2. Однак погодитися з такою позицією і з міркуваннями, які висловлюються на її підтримку, важко. Адже добровільна відмова — це відмо­ва не від вчинення суспільно небезпечного діяння, а від злочину в цілому, який у матеріальних складах включає і наслідки. Немає підстав не бачити добровільної відмови у тих випадках, коли особа повністю виконала передбачене законом діяння, але відмовилася від заподіяння наслідків і, отже, не довела злочин до кінця.

Тому переконливою є інша позиція — добровільна відмова можлива також після завершення виконання діян­ня, коли особа втручається у розвиток причинного зв'яз­ку і своєю поведінкою відвертає заподіяння передбаченої законом шкоди3. До того часу, поки особа здатна контро­лювати розвиток подій і своїми активними діями забезпе­чити ненастання наслідків — до того часу можна відмови­тися від доведення злочину до кінця. Класичними прикла­дами є введення в організм потерпілого отрути з метою позбавлення його життя і наступне лікування, завдяки якому нейтралізується дія цієї отрути; підпалювання бу­динку і гасіння пожежі тощо.

Умови правомірнос-         Звільнення від кримінальної

ті добровільної від- відповідальності у зв'язку з добро-

мови від вчинення вільною відмовою від вчинення зло-

злочину чину можливе тоді, коли дотримані

умови правомірності такої відмови. Більшість з цих умов прямо вказані у ст. 17 КК, інші ж

1              Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть

общая. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 233.

2              Там само.— С. 234.

3              Див.: Кримінальне право України. Загальна частина/За ред. М. І. Ба-

жанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-е вид, перероб. і доп. — К.:

Юрінком Інтер, 2004. — С. 214—215; Кримінальне право України. За­

гальна частина / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. — Вид. 3-є,

перероб. та допов. — К.: Юридична думка, 2004. — С. 40—141.

188          Глава 4

формулює теорія кримінального права та правозастосов-на практика.

Серед умов правомірності добровільної відмови, назва­них у ст. 17 КК, є здійснення її за власною волею (доб­ровільність), остаточність, усвідомлення можливості до­ведення злочину до кінця та відсутність у фактично скоє­ному складу іншого злочину. Видається, що перелік умов правомірності добровільної відмови необхідно доповнити і такою, як її успішність (вдалість, результативність).

Добровільність відмови означає відмову від доведення злочину до кінця за власною волею особи, незалежно від мотивів. На відміну від готування до злочину чи замаху на нього, посягання при добровільній відмові припиняєть­ся не вимушено, а за волею того, хто посягає, свідомо. При цьому ініціатива припинення злочинної діяльності може виходити як від самої особи, що вчиняє посягання, так і від її близьких, потерпілого, сторонніх громадян. Моти­вами відмови можуть виступати острах відповідальності, жалість до потерпілого, почуття сорому за те, що вчиняє особа, тощо.

Сама відмова зазвичай полягає у бездіяльності — коли особа припиняє і не продовжує злочинну діяльність. І цьо­го досить, щоб злочин не був доведений до кінця. Однак у ряді випадків воля особи на відмову від вчинення злочину має проявитися у активних діях. Зокрема, це має місце тоді, коли особа повністю виконала злочинне діяння і потрібні активні зусилля для відвернення суспільно небез­печних наслідків; при відмові декого із співучасників.

Остаточність добровільної відмови полягає у тому, що особа відмовляється від завершення даного злочину назавжди, у неї немає наміру продовжити посягання у май­бутньому, повторити спробу завершити його. У теорії кри­мінального права не викликає сумніву, що перерва у вчи­ненні злочину, відкладання його завершення «до кращих часів» не утворює добровільної відмови, і скоєне має ква­ліфікуватися з урахуванням того, якої фактично стадії вчинення злочину досягнуто до моменту такої перерви.

Усвідомлення можливості довести злочин до кінця має місце тоді, коли особа знає про відсутність нездоланних

Кваліфікація злочину з урахуванням стадії його вчинення      189

для неї перешкод для продовження злочинної діяльності, вважає, що вона може завершити посягання, яке почала. Для наявності добровільної відмови потрібно, щоб відповід­не уявлення існувало у свідомості особи, тобто, щоб вона сама вважала, що може закінчити злочин. Відмова від по­сягання на негідний об'єкт, з негідними знаряддями тощо, коли можливість закінчення злочину об'єктивно була відсутня (наприклад, злодій відмовився від крадіжки у касі, не знаючи про те, що у ній не було грошей), але особа про це не знала, вважала, що має можливість завершити посягання, не виключає добровільної відмови від вчинен­ня злочину.

Відсутність у фактично вчиненому складу іншого зло­чину означає, що добровільна відмова здійснюється лише стосовно конкретного посягання, не поширюється на всю злочинну діяльність винного. Особа звільняється від кри­мінальної відповідальності за незавершений злочин і вод­ночас підлягає кримінальній відповідальності за злочини, вчинені до моменту добровільної відмови, котрі є закінче­ними, а також за посягання, наслідки яких винному не вдалося відвернути.

Успішність добровільної відмови є самостійною озна­кою, яка не випливає з раніше названої і не дублює її. Доб­ровільна відмова, як підстава звільнення від кримінальної відповідальності, може визнаватися лише тоді, коли відсутній склад не тільки іншого злочину (тобто, не того, щодо якого винний відмовлявся), а і склад злочину, стосов­но якого здійснюється добровільна відмова. Звільнення від кримінальної відповідальності застосовується за умови, що винному вдалося відмовитися від злочину — внаслідок його поведінки саме той злочин, вчинення якого було почате, не доведений до кінця. Невдала (безуспішна) відмова, спроба відмови свідчить про каяття винного, позитивно характе­ризує його особу, але аж ніяк не звільняє від відповідаль­ності. Добровільна відмова характеризується не лише суб'єктивними ознаками — намірами не доводити злочин до кінця, а й об'єктивними — певною поведінкою особи та її результатом. Лише відвернення винним суспільно небез­печних наслідків посягання дозволяє зробити висновок про

190          Глава 4

втрату суспільної небезпеки самого діяння і особи та не виз­навати попередню поведінку такою, що заслуговує кримі­нального переслідування.

Результат криміналь-         Добровільна відмова від вчинення

но-правовоїкваліфі- злочину не означає, що діяльність

кації при добровіль- особи до моменту добровільної відмо-

ній відмові            ви є правомірною чи нейтральною

для права. Відповідні дії особи все

одно оцінюються як злочинні, але такі, які при умовах, пе­редбачених ст. 17 КК, не тягнуть кримінальної відповідаль­ності. На відміну від готування чи замаху, скоєне не кваліфі­кується, виходячи з спрямованості умислу на заподіяння шкоди певному об'єкту кримінально-правової охорони.

Водночас добровільна відмова погашає всі криміналь­но-правові наслідки раніше вчиненого незавершеного по­сягання:

воно не може бути враховане як елемент множин­

ності злочинів, зокрема при повторності;

воно не враховується при призначенні покарання як

обставина, що обтяжує відповідальність (передбачена п. 1

ч. 1ст. 67 КК);

стосовно нього не починає спливати строк давності

притягнення до кримінальної відповідальності;

воно не є перешкодою для звільнення від криміналь­

ної відповідальності з передачею матеріалів справи на роз­

гляд товариського суду чи на поруки;

воно не виступає підставою для відміни звільнення

від покарання з випробуванням (ч. З ст. 78, ч. 6 ст. 79 КК)

чи умовно-дострокового звільнення від відбування пока­

рання (ч. 4 ст. 81 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'яз­ку з добровільною відмовою є безумовним — його не мож­на переглянути з огляду на наступну поведінку особи. Таке звільнення (за наявності передбачених законом умов пра­вомірності) є обов'язком органів, які здійснюють кримі­нальну юрисдикцію.

Добровільна відмова передбачена законом як самостійна підстава звільнення від кримінальної відповідальності.

Кваліфікація злочину з урахуванням стадії його вчинення      191.

Тому важко погодитися з міркуваннями, відповідно до яких при добровільній відмові особа не підлягає кримінальній відповідальності через малозначність або у зв'язку з втра­тою особою суспільної небезпеки. При малозначності пося­гання особа взагалі не підлягає кримінальній відповідаль­ності. Посягання, від якого звільняється особа на підставі ст. 17 КК, не може бути малозначним, при відсутності умов, передбачених цією нормою, особа підлягала б кримінальній відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідаль­ності у зв'язку з втратою особою суспільної небезпеки є, відповідно до ст. 48 КК, не обов'язком, а правом відповід­них органів. До того ж це пов'язується не з індивідуальною поведінкою винного, його волевиявленням, а зі зміною об­становки — об'єктивних обставин, що стосуються, як пра­вило, всього суспільного життя.

Биди добровільної              Можливі випадки, коли особі,

відмови від вчинен- незважаючи на її зусилля, не вда-

ня злочину           ється уникнути настання суспільно

небезпечних наслідків злочину, від

вчинення якого вона відмовляється. З урахуванням цього добровільну відмову поділяють на успішну та невдалу. Ос­тання, у свою чергу, може бути повністю невдалою — коли, незважаючи на дії винного, наслідки, на заподіян­ня яких були спрямовані дії, настали у повному обсязі; та частково невдалою, коли заподіяна менша за розміром шкода чи шкода менш цінному об'єкту. Тобто, добровільна відмова щодо одного злочину поєднуються з вчиненням іншого закінченого злочину, який підлягає кримінально-правовій кваліфікації.

Особа, яка почала вчинення злочину, може відмовити­ся від заподіяння будь-якої шкоди, тобто може прагнути відмовитися від злочину повністю. Можлива і частко­ва відмова — коли винний відмовляється від заподіяння більшої шкоди, але погоджується з тим, що через його дії будуть заподіяні менш тяжкі наслідки. При цьому для повної і часткової відмови характерне різне суб'єктивне ставлення до фактично заподіяної шкоди.

192

Глава 4

Добровільна відмова може здійснюватися при вчиненні як одиничного злочину, а також у разі сукупності зло­чинів. Причому добровільна відмова може стосуватися всіх посягань, які утворюють сукупність, так і окремих з них. Ті ж діяння, яких добровільна відмова не стосується, та­кож підлягають кваліфікації як злочинні.

Нарешті, добровільна відмова можлива і при вчиненні злочину однією особою, і при вчиненні посягання у співу­часті. Добровільна відмова при співучасті має певні особ­ливості, які потребують спеціального аналізу.

З урахуванням викладеного видається можливим провести класифікацію видів добровільної відмови від вчинення злочину, яку доцільно враховувати при вирі­шенні питань її кримінально-правової кваліфікації (схема 4).

Повністю невдала

Частково невдала

Повна

Часткова

Успішна (вдала)

Невдала

Залежно від мети дій винного

Залежно від Ті успішності

Добровільна відмова від вчинення злочину

Залежно від кількості вчинюваних злочинів

Залежно від кількості осіб, які

беруть участь у вчиненні

злочину

Від одиничного злочину

Від злочинів, вчинених у співучасті