І—

Необережне співзаподіяння

—

"Послідовне"

г—

"Паралельне"

—

Створення умов для діяння

іншої особи

Діяння однієї особи

+

Діяння іншої особи

+

Діяння, яке

безпосередньо заподіює шкоду

Суспільно небезпечний наслідок

—

Суспільно небезпечний наслідок

—

Схема 8. Необережне співзаподіяння

1 Орловський Р. С Кримінальна відповідальність за пособництво злочину: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Харків, 2000. — С. 10— 11; Іншу позицію відстоює А. П. Козлов (див.: Козлов А. П. Соучастие. Традиции и реальность. — С. 15—25).

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              2И

Однак і при «послідовному», і при «паралельному» співзаподіянні шкоди відсутня спільність посягання, не­має об'єднання волі і зусиль учасників. Тому в таких ви­падках кожний відповідає за свої дії самостійно. Причо­му при «послідовному» співзаподіянні той, хто створив умови для подальшої поведінки безпосереднього заподію-вача, як правило, не підлягає кримінальній відповідаль­ності через відсутність причинного зв'язку, адже у його розвиток втручається самостійний фактор — діяльність іншої особи. При «паралельному» заподіянні можлива си­туація, коли діяння кожної з осіб недостатньо для спри­чинення наслідків, їх породжує лише спільна поведінка. Так, у одній із справ про забруднення водойм було вста­новлено, що масова загибель риби сталася від забруднен­ня озера отрутохімікатами, які потрапили до нього з вини головних агрономів двох колгоспів. Причому кількості забруднюючих речовин, яка потрапила у воду внаслідок діяння кожного з них окремо, недостатньо для заподіян­ня такої шкоди. За таких обставин необережне співзаподі-яння не може тягти кримінальної відповідальності, адже вона не може наставати за чужі дії, а між діями кожної особи і наслідками, які настали, немає причинного зв'яз­ку. Зовсім інша оцінка мала б місце при умисному запо­діянні шкоди при тих же обставинах. Тоді зусилля кож­ного з учасників посягання доповнювали б один одного, мав би місце єдиний злочинний результат, який інкрімі-нується кожному із співучасників;

3) використання необережності іншої особи для вчи­нення злочину. При співучасті всі співучасники повинні дія­ти умисно. Тому відсутня співучасть у випадках використан­ня для вчинення злочину необережності іншої особи.

Наприклад, сторож засинає під час чергування, а злодій, скориставшись цим, вчиняє крадіжку.

Підстав вважати їх співучасниками крадіжки немає, оскільки кожний вчиняє окремі, не пов'язані між собою посягання (сторож — порушення обов'язків щодо охоро­ни майна, а злодій — крадіжку чужого майна);

14*

212          Глава 5

4)             відсутність сумісності посягання — зв'язку між

діями осіб, які вчиняють злочин. Якщо дії декількох осіб

суто випадково збігаються у часі і місці, відсутнє об'єднан­

ня зусиль для вчинення єдиного злочину, то співучасті

немає, кожен відповідає за своє посягання самостійно.

Так, після пошкодження продуктопроводу, вчиненого однією особою з метою викрадення бензину, до нього прийшли десятки жителів найближчого села, кожний з яких набирав пальне для себе. У даному випадку викрадення чужого майна вчиняється без співучасті — відсутні її об'єктивні ознаки.

Так само немає співучасті і у ситуації, коли хтось при­єднується до посягання іншої особи, що становить собою закінчений злочин — посягає на об'єкт, який є «беззахис­ним» внаслідок першого злочину.

Наприклад, потерпілий від розбійного нападу лежить непри­томний, а перехожий викрадає в нього речі, якими не заволодів розбійник;

5)             відсутність двостороннього суб'єктивного зв'яз­

ку між особами, з участю яких вчиняється злочин.

Можливі ситуації, коли об'єктивно одна особа сприяє іншій у вчиненні злочину. Наприклад, надаються знаряд­дя , які згодом поза волею власника використовуються при вчиненні посягання. Або виконавець користується сприян­ням пособника, не усвідомлюючи, що таке сприяння на­дається іншою особою. Очевидно, при цьому відсутні суб'єк­тивні ознаки співучасті. Зокрема, через брак поінформо­ваності про вчинення злочину декількома особами немає усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння не лише свого, а й інших співучасників злочину. Тому відповідні посягання не кваліфікуються, як вчинені у співучасті, однак постає питання про оцінку дій кожної з осіб. Якщо кваліфікація дій того, хто діяв, не усвідомлю­ючи факт співучасті, особливих проблем не викликає, то оцінка дій особи, котра використовує таку неусвідомлену співучасть, потребує окремого аналізу, який буде зробле­но згодом.

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              213

6) неможлива співучасть і у злочинах з подвійною формою вини, кваліфікованих за наслідками. У цих зло­чинах ставлення до основного (за іншою термінологією проміжного) наслідку є умисним. У цілому такий злочин також визнається умисним, що і є підставою припустити можливість співучасті стосовно цих посягань. Разом з тим співучасть — це умисна участь у вчиненні умисного зло­чину. Суб'єктивні ознаки співучасті поширюються на умисне ставлення до посягання у цілому, яке виконуєть­ся в результаті погодження дій всіх співучасників, вклю­чаючи і ставлення до наслідків спільно вчиненого злочи­ну. Тобто, спільна участь можлива тільки щодо наслідків, які заподіюються умисно. Звідси випливає, що наслідки, заподіяні через необережність одного із співучасників, не можуть інкримінуватися іншим особам, які брали участь у злочині. Інакше це означатиме визнання співучасті у необережному злочині.

Наведене, однак, інколи не враховується на практиці. Пока­зовою є, так звана «Справа Білозора» (цю справу, яка свого часу отримала широкий громадський резонанс, чомусь називають за прізвищем потерпілого, тоді як звичайно кримінальні справи ідентифікують за обвинуваченими. Тому її слід було б називати «справою Воронова і Калініна»1). Розглядаючи цю справу, коле­гія суддів Львівського апеляційного суду встановила, що в одно­му з епізодів, які інкримінувалися обвинуваченим, Воронов і Калінін, «за попереднім зговором між собою, маючи умисел на заподіяння потерпілому Білозору тяжких тілесних ушкоджень, про що свідчить неодноразовість нападів на нього та нанесення йому травмуючих дій неодноразово», напали на Білозора та іншо­го потерпілого у цій справі Гнатовського. При цьому «Калінін, сприяючи Воронову і діючи як пособник вчинюваного ним зло­чину, вдарив Гнатовського, зчепився з ним, утримуючи таким

1 Оскільки прізвища обвинувачених у цій справі загальновідомі, вони широко згадувалися у пресі (див: Миць Г. Хто захистить честь народного артиста України Ігоря Білозора? // Високий замок. — 25 січня 2003; Узарашвілі О. За вбивство Ігоря Білозора 8 і 10 років ув'яз­нення // Високий замок. — 29 січня 2003 р.), то вважаємо за можливе назвати їх у цій праці.

214          Глава 5

чином потерпілого та позбавляючи його можливості прийти на допомогу Білозору, тобто, посприяв злочину шляхом усунення перешкод». У цей же час Воронов наносив удари Білозору, від одного з яких той упав і, вдарившись головою об тротуар, отри­мав тяжке тілесне ушкодження, від чого згодом настала його смерть. У вироку суд констатував, що Воронов мав умисел на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень і діяв з необережності стосовно смерті потерпілого, та засудив його у цьо­му епізоді за ч. З ст. 101 КК України 1960 р. Дії ж Калініна були кваліфіковані за ч. 6 ст. 19 — ч. З ст. 101 того ж КК. При цьому суд не вдавався до аналізу суб'єктивного ставлення обвинуваче­ного до смерті потерпілого, яка настала від дій іншої особи. Цей вирок був залишений в силі ухвалою Верховного Суду України1, хоча головуючий у справі суддя Львівського апеляційного суду Т. М. Марітчак висловив свою окрему думку (через незгоду з ква­ліфікацією), вказавши, що вирок постановляється більшістю складу колегії суддів, які його «переголосували».

Не заглиблюючись у оцінку кваліфікації скоєного Вороно­вим (хоча тут також існують немалі підстави для сумнівів), звер­немо увагу на те, що є предметом безпосереднього розгляду в цьо­му розділі, на кваліфікацію дій Калініна. Фактично і Львівський апеляційний суд, і Верховний Суд України визнали можливість співучасті щодо посягання, наслідки якого заподіяні через не­обережність. Це прямо суперечить поняттю співучасті, яке було закріплене і раніше чинним, і нині діючим КК України.

Співвідношення спів-         У статтях Особливої частини

участі у злочині і де- кримінального законодавства вста-якихпосягань,перед- новлена відповідальність за пося-бачених статтями гання, які «нагадують» діяльність Особливої частини співучасників злочину тим, що по­лягають у впливі на інших осіб чи

наданні їм сприяння. Мова йде про злочини, об'єктивна сторона яких полягає у «втягненні» (ст. 304 КК), «схи­лянні» (ст. 315 КК), «примушуванні» (ст. 280 КК), «зак­ликах» (ч. 2 ст. 109, статті 436, 295 КК), «втручанні» (статті 343, 344, 376), «впливі» (ст. 343 КК), «придбанні

1 Апеляційний суд Львівської області. Вирок у справі № 1-27/2002 р. від 7 серпня 2002 p.; Верховний Суд України. Ухвала від 28 січня 2003 р.

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              215

або збуті майна» (ст. 198 КК), «організації або утриманні місць» (статті 317, 322 КК) тощо. У зв'язку з цим виникає потреба відмежувати відповідні діяння від підбурювання до певних злочинів, їх організації чи пособництва у них. При цьому важливими є такі положення.

Співучасть у злочині передбачає, по-перше, вплив на конкретну особу, котра повинна виступити як виконавець чи інший співучасник злочину. Діяння ж, які полягають у закликах, схилянні тощо, можуть бути адресовані як до певної особи, так і до невизначеного їх кола. Тобто, при цьому відсутній не лише двосторонній, а навіть і односто­ронній зв'язок між особами.

По-друге, співучасть — це спільне вчинення певного злочину. Не існує співучасті взагалі, вона завжди конкрет­на, стосується злочину, який повинен бути виконаний у той чи інший час, у тому чи іншому місці, полягати у вчиненні обумовлених співучасниками діянь тощо. Розглядувані ж посягання спрямовані на те, щоб викликати бажану пове­дінку особи, яка зовсім не обов'язково має полягати у вчи­ненні визначеного у часі і місці діяння. Наприклад, втягу­ючи неповнолітнього в злочинну діяльність — навчаючи його прийомам кишенькових крадіжок — винний звичай­но не знає, коли будуть застосовані отримані «знання», де і щодо кого буде вчинено злочин. Особа, яка придбала май­но, завідомо здобуте злочинним шляхом, може й не знати про те, де і коли, у кого, ким воно викрадене. До того ж сама собою поведінка, яку прагне викликати винний, може й не бути злочинною, а становити адміністративний проступок.

По-третє, співучасть — це участь у злочині декількох суб'єктів злочину, тобто тих, хто підлягає кримінальній відповідальності. Інакше кажучи, співучасть має місце тоді, коли в одному злочині є збіг декількох злочинців. Діяння, про які йде мова, можуть вчинятися і стосовно осіб, котрі не підлягають кримінальній відповідальності, зокрема, малолітніх.

Нарешті, по-четверте, закон визначає співучасть як успішну, результативну діяльність. Скоєне кваліфі­кується як посягання, вчинене у співучасті за умови, що виконавець вчинив дії, які є злочинними. У той же час

216          Глава 5

аналізовані діяння тягнуть кримінальну відповідальність незалежно від того, наскільки ефективними вони були, безвідносно до того, вдалося чи ні винному викликати відповідну поведінку в тих, кого він схиляв, втягував, примушував, закликав, звертався чи не звертався хтось у відповідні «місця».

Можливі ситуації, коли передбачені статтями Особли­вої частини КК розглядувані посягання одночасно містять також ознаки співучасті у злочині.

Наприклад, у справі Ю. встановлено, що він протягом кількох тижнів навчав двох неповнолітніх — Л. та Д. способам таємного проникнення у житло громадян, розповідав про найбільш ймовірні місця приховування цінностей, інструктував, що слід робити зло­дію, коли його несподівано застануть на місці крадіжки. Коли Л. та Д., на думку Ю., досягли належного рівня підготовки, він орга­нізував вчинення ними квартирної крадіжки.

У таких випадках скоєне слід кваліфікувати за сукуп­ністю статей, які встановлюють відповідальність за співучасть у конкретному злочині та котрі передбача­ють відповідальність за відповідні діяння, подібні до співу­часті. У наведеному вище прикладі — це ч. З ст. 27 — ч. З ст. 185, ст. 304 КК України.

Класифікація спів-              У житті зустрічаються різні про-

участі та її значен- яви спільного вчинення злочину.

ня для кваліфікації Таку різноманітність відображає

злочинів співучас- також кримінальне законодавство.

ників      Тому для подальшого з'ясування

поняття співучасті у злочині доціль­но її класифікувати за різними підставами. У цій праці слід зосередитися на тих класифікаціях, які враховуються при кваліфікації скоєного.

Насамперед, розрізняється співучасть за формою її відображення і врахування (вираження) у криміналь­ному законі. Положення про співучасть у злочині містять­ся як в Загальній частині кримінального закону, так і в його Особливій частині. Співучасть, передбачену Загаль­ною частиною, називають ще співучастю у власному (у

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              217

вузькому) розумінні слова. Вона характерна тим, що ок­ремі учасники злочину (підбурювач, організатор, пособ­ник) не виконують складу посягання, передбаченого стат­тями Особливої частини, тому виникає потреба обґрунту­вати відповідальність за таку злочинну діяльність. При цьому загальновизнано, що у даних випадках караність посягання визначається сукупністю положень, які містяться і у Загальній частині (ст. 27 КК), і в Особливій частині (що стосуються спільно вчинюваного посягання, об'єктивну сторону якого завершує виконавець злочину). Специфіку суспільної небезпеки такої співучасті слід вра­ховувати, виходячи перш за все з небезпеки посягання виконавця, у межах санкції статті, яка передбачає вчине­ний ним злочин. При цьому всі злочини, вчинені у співу­часті, яка передбачена Загальною частиною КК, можуть бути скоєні і без співучасті — одноособово.

Стаття Особливої частини регламентує співучасть (її прийнято називати співучастю особливого роду) в тих ви­падках, коли об'єднання декількох осіб для вчинення зло­чину суттєво збільшує суспільну небезпеку сумісної зло­чинної діяльності1 настільки, що це потрібно врахувати при побудові санкції кримінально-правової норми. Відповідні злочини можуть бути вчинені лише у співу­часті, вона для цих посягань є необхідною ознакою. Отже, злочини, щодо яких Особливою частиною КК передбаче­но їх вчинення у співучасті, не можуть бути скоєні однією особою. Це стосується і тих випадків, коли відповідні нор­ми передбачають діяльність декількох осіб, які спільно виконують об'єктивну сторону злочину (для їх позначен­ня закон використовує вказівку на вчинення злочину «гру­пою осіб», «групою осіб за попередньою змовою», «органі­зованою групою», а також окремими видами злочинних організацій), так і тих, коли одна особа спонукає інших до злочинної діяльності, керує їх злочинами, надає сприян­ня (а у відповідних статтях передбачена відповідальність за «організацію», «керівництво», «фінансування», «поста­чання» тощо).

1 Див.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 243.

218          Глава 5

У цих випадках, як зазначав М. Д. Шаргородський, у діях кожної особи, які сумісно вчинили злочин, є склад, передба­чений статтею Особливої частини, для кваліфікації їх діянь в інституті співучасті немає необхідності1. Це твердження (точніше, його остання частина) потребує уточнення. Для кваліфікації співучасті, передбаченої статтями Особливої частини, немає потреби посилатися на відповідний інститут, передбачений Загальною частиною (ст. 27 КК), однак немає й підстав вести мову, що у таких випадках взагалі немає не­обхідності в інституті співучасті. Адже кваліфікація співу­часті, встановленої статтями Особливої частини, передбачає врахування специфічних положень, які вироблені стосовно саме такої співучасті — співучасті особливого роду.

Тому положення про співучасть, які передбачені у За­гальній частині, не поширюються на всі випадки спільної умисної участі двох або більше осіб у вчиненні злочину. Принаймні, вони не стосуються співучасті, регламентова­ної статтями Особливої частини.

Співучасть може бути класифікована і за ступенем згуртованості учасників спільно вчинюваного злочину, організованості, стійкості їх об'єднання. Така класи­фікація у теорії кримінального права називається класи­фікацією за формою співучасті. Чинним КК вона відобра­жена у ст. 28. Детальніше про неї буде йтися далі при роз­гляді питань, які стосуються кваліфікації з врахуванням форми співучасті.

У плані кваліфікації має сенс також виділення видів співучасті за характером ролей, що їх виконують ок­ремі співучасники2. Ступінь, тобто міра активності, інтен­сивності участі у вчиненні злочину визначається не тим, що особа робить, яку роль виконує у злочині, а як вона це робить. Тому в конкретних посяганнях пособник може відігравати головну роль, прикладати великі зусилля для спільного вчинення злочину, а підбурювач — другорядну.

1              Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы общего учения о соучас­

тии // Правоведение. — 1960. — № 1. — С. 84.

2              Важко погодитися з твердженням Б. А. Курінова, що поділ співу­

часників на види базується на ступені участі особи у злочині (див.: Ку-

ринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений. — С. 138).

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              219

І це залежить не від виду співучасника — тобто від харак­теру його участі у злочині, а від ступеня такої участі. До того ж, саме за ступенем участі може оцінюватися роль у вчиненні злочину «однойменних» співучасників. Види співучасників — виконавця, організатора, підбурювача, пособника виділяє закон у ст. 27 КК. Такий поділ звичай­но застосовується лише щодо співучасті, передбаченої За­гальною частиною кримінального права. Хоча і при харак­теристиці співучасті особливого роду користуються відпо­відною термінологією. Виконавцем злочину називають також суб'єкта злочину, вчиненого однією особою.

Вид співучасника має відображатися при кваліфікації шляхом посилання на відповідну частину цієї статті. Слід зазначити, що характер поведінки учасників спільного злочину враховується лише при кваліфікації співучасті, передбаченої Загальною частиною КК. Для співучасті, передбаченої у Особливій частині кримінального закону, специфічним є те, що незалежно від характеру виконува­них ролей кожен учасник такого злочину прирівнюється до виконавця. Це, однак, не виключає того, що і у пося­ганнях, відповідальність за спільне вчинення яких перед­бачена статтями Особливої частини КК, можуть брати участь інші співучасники, відповідальність котрих регла­ментується ст. 27 КК. Наприклад, може бути організатор крадіжки, вчинюваної за попередньою змовою групою осіб чи пособник бандитизму. Однак в організованих формах співучасті організатор та підбурювач до злочину виступа­ють як учасники організованої групи чи злочинної органі­зації, їх дії повністю охоплюються статтями Особливої частини і не кваліфікуються з посиланням на ст. 27 КК.

В інтересах кваліфікації видається доцільним класи­фікувати співучасть у злочині наступним чином (схема 9).

Підстава криміналь-           У теорії кримінального права

ної відповідальності поширена думка, що співучасть не

за злочини, вчинені створює якихось особливих підстав

у співучасті          кримінальної відповідальності.

Вона передбачає застосування за­гальних принципів відповідальності за кримінальним пра-

220

Глаї

Виконавець

Підбурювач

Організатор

Необхідна співучасть

Альтернативна співучасть

Пособник