2.4. Принцип соціального партнерства і договірного    / встановлення умов праці

Соціальне партнерство і договірне встановлення умов праці як принцип трудового права виявляється в тому, що до сфери правового регулювання трудових відносин широко залучають недержавні структури (об'єднання роботодавців, об'єднання тру­дящих), які разом з органами виконавчої влади (або і без їхньої участі), на підставі укладення колективних договорів та угод, шляхом співробітництва, пошуку компромісів і прийняття узго­джених рішень встановлюють обов'язкові для учасників трудо­вих правовідносин правила регулювання праці. Соціальне парт­нерство як явище і як принцип трудового права є новим для віт­чизняної правової системи на відміну від правових систем у ~ країнах з розвиненою ринковою економікою. Відомі на Заході як біпартизм (США, Канада) чи трипартизм (Франція, Німеччина) форми соціального партнерства давно посіли належне місце у сфері колективно-договірного регулювання трудових відносин. Взаємно погоджуючи інтереси роботодавців талаиманих праців­ників з питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, соціального забезпечення та ін., соціальні парт­нери домагаються зниження гостроти соціальних конфліктів, погодження інтересів власників і найманих працівників.

Світовий досвід показує, що одним з найефективніших чинни­ків урегулювання соціальних протиріч є інститут соціального партнерства, основною метою якого передбачається врегулювання і вирішення конфліктів, збалансування соціально-економічних інтересів працівників і підприємців. У суспільних відносинах, що виникають у сфері застосування найманої праці, формуються різ­номанітні інтереси, які за своїм змістом можуть не співпадати. Прослідковуючи процес взаємовідносин між суб'єктами трудово­го права, можна узагальнити три групи інтересів: інтереси найма­ної праці, інтереси капіталу та інтереси суспільства.

Історично організаціями, що створюються з метою захисту ін­тересів найманої праці, є професійні спілки. Проте інтереси пра­цівників можуть представляти й інші органи чи організації, які оудуть ними на те уповноважені. У колективно-договірному ре-

50

51

гулюванні профспілки чи інші уповноважені на представництво органи можуть ефективніше здійснювати захист своїх інтересів, ніж це робитиме той чи інший працівник.

Інтереси капіталу направлені на максимальне використання кадрового потенціалу підприємства, збільшення прибутків, що може досягатися також за рахунок масових звільнень працівни­ків. Тобто у своїй основі інтереси найманих працівників і капіта- ч лу є об'єктивно протилежними та внутрішньо суперечливими, тому їх поєднання нерідко веде до конфліктів, що можуть нега­тивно впливати на розвиток усього суспільства. Держава як єди­ний представник і виразник суспільних інтересів зобов'язана представляти їх у колективно-договірному регулюванні з метою збереження миру, створення соціального середовища терпимості та взаєморозуміння. Тому держава безпосередньо зацікавлена у врегулюванні інтересів найманої праці та капіталу мирними шляхами.

Сторони соціального партнерства покликані не лише вирішу­вати конфліктні ситуації, пов'язані з виробничими, соціально-економічними та трудовими відносинами, а й попереджувати ви­никнення випадків, коли може бути застосована сила як з боку працівників, так і підприємців. З цією метою практично в усіх державах з розвиненими ринковими відносинами на рівні дер­жави або безпосередньо підприємств, установ, організацій опра­цьовуються профілактичні заходи впливу та попередження нега­тивних наслідків конфліктів найманої праці та капіталу.

Соціальне партнерство і колективно-договірне регулювання тісно переплетені, оскільки мають єдині цілі: забезпечення і збе­реження соціального миру та ефективне регулювання колектив­них трудових відносин, тому засади їх здійснення мають спільні витоки.

В Україні соціальне партнерство здійснюється на національ­ному, галузевому, регіональному та локальному рівнях. На пер­ших трьох з них практикуються тристоронні відносини (між об'єднаннями роботодавців, об'єднаннями трудящих, органами виконавчої влади), а на локальному рівні колективний договір укладається між роботодавцем і органом, який представляє най­маних працівників.

Інститутами "соціального партнерства є проведення його сто­ронами консультацій і переговорів, спрямованих на запобігання

і розв язання колективних трудових спорів, розгляд і вирішення претензій та розбіжностей, що можуть виникати між сторонами, взаємонадання необхідної інформації тощо.