8.2. Режим робочого часу

Режим робочого часу — це порядок розподілу норми робочого часу протягом відповідного календарного періоду. Режим робо­чого часу встановлюється переважно локальними актами, хоча у деяких випадках він має визначатися і централізованим законо­давством.

На кожному підприємстві режим робочого часу передбачає встановлення: часу початку та закінчення роботи; тривалість пе­рерв для відпочинку і харчування; тривалість і порядок чергу­вання змін. Режим робочого часу є складовим елементом внут­рішнього трудового розпорядку на підприємстві, а тому кожен працівник зобов'язаний його дотримуватися.

Розрізняють режим робочого часу, який встановлюється для працівників і режим роботи підприємства. Вони можуть співпа­дати або ж не співпадати. Трудове право регулює лише режим робочого часу працівників.

Централізоване трудове законодавство визначає порядок за­провадження на підприємстві режиму робочого часу, його най­більш важливі елементи, а також закріплює гарантії при засто­суванні того чи іншого з його видів. Звичайно режим робочого

часу на підприємстві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, графіках змін­ності. Він може бути єдиним для всіх працівників підприємства або ж регулюватись у межах окремих підрозділів. Режим робо­чого часу може бути предметом індивідуально-договірного регу­лювання та визначатися сторонами при укладенні трудового до­говору.

Залежно від сфери застосування режими робочого часу можна поділити на загальні та спеціальні.

При загальних режимах робочого часу розподіл норми трива­лості робочого часу, при якому досягається її виконання, відбу­вається за тижневий або інший обліковий період. До загальних режимів робочого часу належать: п'ятиденний робочий тиж­день, шестиденний робочий тиждень та сумований облік робочо­го часу.

При режимі з денним обліком робочого часу встановлена за­коном тривалість робочого часу реалізується протягом кожного робочого дня. Причому норма робочого дня при п'ятиденному чи шестиденному робочому тижні складає однакову кількість го­дин. Встановлена законом тижнева норма робочого часу реалізу­ється в межах кожного календарного тижня з повною кількістю робочих днів. При режимі, який базується на тижневому обліку робочого часу, тривалість щоденної роботи визначається розпо­рядком (графіком) і може бути неоднаковою в різні дні тижня.

Найбільш поширеним є п'ятиденний робочий тиждень з дво­ма вихідними днями. Тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. Виходячи із загальної норми тривалості робочого тиж­ня 40 годин, робочий день може тривати 8 годин щоденно, або ж 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням робочого часу на од­ну годину напередодні вихідного дня.

Стаття 52 КЗпП передбачає випадки встановлення на підпри­ємстві шестиденного робочого тижня. На тих підприємствах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихід­ним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоден­ної роботи не може перевищувати 7 годин при нормі 40 годин і

280

281

відповідно 6 годин при нормі 36 годин та 4 години при тижневій нормі 24 години.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлю­ється роботодавцем спільно з виборним органом первинної проф­спілкової організації з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу та за погодженням з місцевою радою.

На безперервно діючих підприємствах, а також в окремих ви­робництвах, цехах, дільницях, відділеннях і деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева трива­лість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації запровадження підсумованого обліку робочого часу (ст. 61 КЗпП). Зокрема, під­сумований облік робочого часу може використовуватись для пра­цівників залізничного транспорту, водіїв автомобілів, працівни­ків експлуатаційних підприємств міністерства зв'язку тощо.

Сутність підсумованого обліку робочого часу полягає в тому, що передбачена законодавством норма робочого часу повинна бу­ти дотримана не щоденно чи щотижнево, а за більш тривалий час — обліковий період (місяць, квартал, сезон, рік). Щоденна чи щотижнева тривалість робочого часу може відхилятись (збіль­шуватись або зменшуватись) від встановлених законом норм ро­бочого дня чи робочого тижня. Узгодження тривалості робочого часу працівника балансується, як правило, в межах облікового періоду.

Для здійснення підсумованого обліку вибирається найбільш оптимальний період (місячний, квартальний, річний), протягом якого здійснюється сумування робочого часу з умовою, що в роз­рахунку на тиждень норма на кожного працюючого не повинна перевищувати 40 годин. При підсумованому обліку робочого ча­су норма робочого часу за обліковий період визначається за ка­лендарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семиго­динного робочого дня (чи відповідного скороченого дня) з ураху­ванням скорочення робочого часу напередодні вихідних днів до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів — на 1 годину. Розрахована таким чином норма робочого часу має бути реалізо­вана шляхом виходу на роботу за графіком.

Різновидом підсумованого обліку робочого часу є робота в од­ну чи декілька змін. Робота за змінами вводиться, як правило,

коли тривалість виробничого процесу перевищує допустиму для працівника норму тривалості щоденної роботи.

Традиційно, в багатозмінному режимі функціонує безперерв­не виробництво, де технологічні процеси не можуть перери­ватись (наприклад, металургійна промисловість, залізничний транспорт та ін.). Змінна робота може запроваджуватись на під­приємстві для забезпечення належного та ефективного викорис­тання засобів виробництва.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівно­мірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудо­вого розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу повинен здійсню­ватись регулярно, через визначену кількість робочих днів. Стат­тя 58 КЗпП встановлює, що перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в годи­ни, визначені графіком змінності.

Графіки змінності, які використовуються на практиці, перед­бачають прямий порядок чергування працівників: після першої зміни працівник переходить в другу, а потім — в третю. Трива­лість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвій­ної тривалості часу роботи в попередній зміні, включаючи також час перерви для відпочинку та харчування. Мінімальна трива­лість щоденного відпочинку між змінами не повинна бути мен­шою 12 годин. Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Відповідно до п. 13 «Типових правил внутрішнього трудового розпорядку» графіки змінності доводяться до відома працівни­ків не пізніше ніж за місяць до введення їх в дію.

Спеціальні режими робочого часу застосовуються лише як виняток щодо певного кола осіб. Законодавче закріплення спе­ціальних режимів робочого часу зумовлене особливими умовами та характером праці, специфікою займаної посади, соціальною функцією особи тощо.

До спеціальних режимів робочого часу відносять ненормова-ний робочий день; перервний робочий час; гнучкий графік робо­ти; вахтовий метод організації роботи.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреб ця категорія працівників виконує роботу понад нормаль-

282

283

ний робочий час (ця робота не є надурочною). Обсяг виконуваної роботи визначається не тільки тривалістю робочого часу, але та­кож колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаження).

Застосування ненормованого робочого часу здійснюється на підставі «Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці», затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності може застосовува­тись для керівників, спеціалістів і робітників, а саме: осіб, пра­ця яких не піддається обліку в часі; осіб, робочий час яких за ха­рактером роботи поділяється на частини невизначеної тривалос­ті (сільське господарство); осіб, які розподіляють робочий час на свій розсуд.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад пра­цівників з ненормованим робочим днем.

Конкретний перелік посад працівників з ненормованим робо­чим днем встановлюється в колективному договорі чи будь-яко­му іншому локальному акті, який затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (прфспілковим представником). Коло обов'язків пра­цівників з ненормованим робочим часом має уточнюватись при укладенні трудового договору, в правилах внутрішнього трудо­вого розпорядку, в посадових інструкціях та інших локальних актах так, щоб була можливість виконувати ці обов'язки в ме­жах нормального робочого часу.

Ненормований робочий день не застосовується для працівни­ків, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Для працівни­ків, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненор­мований робочий день може застосовуватись.

Залучення працівників з ненормованим робочим днем до ро­боти понад норму робочого часу допускається лише у винятко­вих випадках (у разі виробничої потреби). На осіб, які працюють в режимі ненормованого робочого часу, поширюються правила, що визначають час початку та закінчення роботи, перерв протя­гом робочого дня, порядок обліку робочого часу. Вони також на

загальних підставах звільняються від роботи в дні щоденного відпочинку та святкові дні. Роботодавець не має права система­тично залучати їх до роботи в позаробочий час чи завчасно пе­редбачати для цієї категорії працівників продовжену тривалість щоденного робочого дня чи норми обов'язкового переробітку в тиждень.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруже­ності, складність і самостійність у роботі, необхідність періодич­ного виконання службових завдань понад встановлену трива­лість робочого часу працівникам надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Конкретна тривалість додаткової відпуст­ки встановлюється в колективному договорі щодо кожного виду робіт, професій та посад чи трудовим договором. Додаткова від­пустка за ненормований робочий день надається пропорційно ча­су, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю від­пустку.

Особливим видом режиму робочого часу є перервний робочий час. Відповідно до ст. 60 КЗпП України на роботах з особливими умовами і характером праці в порядку та у випадках, передбаче­них законодавством, робочий день може бути поділений на час­тини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не переви­щувала встановленої максимальної тривалості робочого дня.

За загальним правилом норма щоденного робочого часу розпо­діляється таким чином, щоб вона була відпрацьована працівни­ком протягом робочого дня при одній перерві тривалістю не біль­ше двох годин. Як виняток з цього правила, в порядку та у ви­падках, передбачених законодавством на роботах з особливими умовами та характером праці, робочий день розподіляється на частини таким чином, що тривалість перерви для відпочинку та харчування може бути понад дві години або ж таких перерв мо­же бути дві і більше. Перервний режим робочого часу може вста­новлюватися для працівників, зайнятих у сфері обслуговування населення, в сільському господарстві, для водіїв тролейбусів і трамваїв, що працюють на регулярних міських пасажирських лініях, а також для водіїв автобусів на всіх лініях тощо.

Ще одним видом спеціального режиму робочого часу є гнуч­кий графік роботи. Він передбачає право працівників самостій­но регулювати час початку, закінчення та загальну тривалість робочого дня. Обов'язковою умовою застосування такого режиму

284

285

робочого часу є повне відпрацювання працівниками встановле­ної законом сумарної кількості робочих годин протягом обліко­вого періоду — робочого дня, робочого тижня і т. д.

Елементами гнучкого графіка роботи є: змінний (гнучкий) ро­бочий час — початок та закінчення робочого часу; фіксований час — час обов'язкової присутності на роботі; час перерви для відпочинку та харчування; норма облікового періоду.

Режим з гнучким графіком роботи може застосовуватися на підприємствах з п'ятиденним чи шестиденним робочим тижнем. Він може встановлюватись на підприємстві за погодженням між роботодавцем та працівником як при укладенні трудового дого­вору, так і в процесі трудових правовідносин.

Максимально допустима тривалість зміни при вказаному ре­жимі — 10 годин, а час перебування працівника на робочому місці, включаючи перерву для відпочинку — 12 годин.

Наступним видом спеціального режиму робочого часу є вах­товий метод організації роботи. Правове регулювання введення та використання цього режиму здійснюють «Основні положення про вахтовий метод організації робіт» (постанова Держкомпраці та соціальних питань СРСР, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 р.)

Вахтовий метод організації роботи запроваджується для про­ведення робіт на тих виробничих об'єктах, які знаходяться на значному віддаленні від місця знаходження підприємства або місця постійного проживання працівника.

Умовами введення вахтового методу організації роботи на під­приємстві є попередня згода виборного органу первинної проф­спілкової організації (профспілкового представника) та праців­ника.

Для здійснення контролю за виконанням норми робочого часу при вахтовому методі використовується підсумований облік ро­бочого часу. Тривалість облікового періоду при вахтовому методі організації робіт може становити один місяць, квартал, рік. В обліковий період зараховуються час роботи на вахті, час проїз­ду до місця виконання робіт і час відпочинку, який припадає на цей період.

За загальним правилом тривалість однієї вахти не повинна перевищувати одного місяця; в окремих випадках, з дозволу міністерства і профспілки — два місяці. Норма щоденної роботи

при вахтовому методі організації пращ не може перевищувати 12 годин.

У зв'язку з подовженою тривалістю щоденної роботи, а відтак не використання працівниками права на щотижневий відпочи­нок, при вахтовому методі роботи накопичуються невикористані періоди часу відпочинку. Вони підсумовуються та надаються працівникам у формі додаткових вільних від роботи днів протя­гом облікового періоду.

До робіт на умовах вахтового методу забороняється залучати осіб віком до 18 років; вагітних жінок; жінок, які мають дітей до З років; жінок, які мають медичні протипоказання до такого ви­ду робіт.

Запитання для самоконтролю

Дайте визначення понять «робочий час», «норма робочого часу», «режим робочого часу». Де в законодавстві закріплені ці поняття?

Назвіть спільні та відмінні ознаки скороченого та неповно­го робочого часу.

,   3. Чи можна надурочні роботи вважати примусовою працею?

Які ви можете запропонувати періоди для обліку робочого часу при його підсумованому обліку?

Обґрунтуйте необхідність, назвіть особливості та перера­хуйте спеціальні режими робочого часу.

Який порядок проведення надурочних робіт, якщо на під­приємстві немає профспілки?

Чи є вахтовий метод роботи режимом робочого часу?

Рекомендована література

Бенедиктова В. М. Правове регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу. — Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. — К., 1999.

Бенедиктова В. М. Регулювання робочого часу в умовах ринкової економіки // Право України. — 1999. — № 7. — С 104—107.

Сыроватская Л. А. О правовом регулировании рабочего вре­мени. — М., 1981.

286

287