9.2. Правове регулювання відпусток

Одним з видів часу відпочинку, передбаченим трудовим за­конодавством, є відпустки. Стаття 45 Конституції України пе­редбачає право працюючих на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. Порядок надання відпусток регулюється КЗпП України, Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 p., а також іншими законодав­чими та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відпустки за своїм характером та призначенням бувають до­сить різноманітними. Тому спроба дати визначення поняттю «відпустки» є досить непростою. Адже є відпустки, які дійсно встановлюються з метою сприяння працівнику найбільших мож­ливостей для відпочинку і відновлення трудових сил та надають­ся, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і на­зиваються відпустками, але до відпочинку мають віддалене від­ношення (творчі відпустки або такі, що гарантуються матерям після народження ними дітей (соціальні відпустки).

Тому відпустки — це такі календарні періоди працюючих гро­мадян, протягом яких вони вільні від виконання основних тру­дових обов'язків і мають право використовувати їх на власний розсуд або за призначенням.

Закон України «Про відпустки» встановлює такі види відпусток:

1)             щорічні відпустки:

основна відпустка;

додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

додаткова відпустка за особливий характер праці;

додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

творчі відпустки;

соціальні відпустки:

відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку;

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5)             відпустки без збереження заробітної плати.

292

293

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Наприклад, Закон України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

Відпусткою є встановлений законом або на його основі кален­дарний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків. Вона надається, як правило, за від­працьований робочий рік і при цьому зберігається місце роботи, і у передбачених законом випадках — заробітна плата. Робочий рік обчислюється з дня укладення трудового договору.

Право на відпустку мають громадяни України, які перебува­ють у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а та­кож ті, які працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іно­земні громадяни та особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які працю­ють на умовах неповного чи скороченого робочого часу. Якщо до 1 січня 1997 р. сезонні і тимчасові працівники не користувалися правом на відпустку, то відповідно до Закону України «Про від­пустки» тепер їм таке право надане.

Не мають права на відпустку особи, які працюють на умовах цивільно-правового договору, а також особи, засуджені до позбав­лення волі або до виправних робіт без позбавлення волі.

Вітчизняне законодавство вперше сформулювало правила на­дання відпустки працівнику у випадку його звільнення. Стаття З Закону України «Про відпустки» передбачає, що за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невико­ристану відпустку з наступним звільненням. При цьому датою звільнення вважається останній день відпустки. Щоправда, вка­зане право не поширюється на випадки звільнення працівника за порушення трудової дисципліни (пункти 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП України).

Якщо закінчився строк трудового договору працівник також може отримати невикористану відпустку. Трудовий договір при

цьому продовжується до закінчення відпустки і до нього не за­стосовується правило про переростання строкового трудового до­говору у безстроковий.

Право громадян України на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням при цьому місця роботи, заробітної плати у випад­ках, передбачених Законом України «Про відпустки»;

забороною замінювати відпустку грошовою компенсацією, крім випадків виплати такої компенсації за всі невикористані дні відпустки при звільненні, а також у випадках виплати гро­шової компенсації за бажанням працівника.

На відміну від раніше чинного законодавства, яке передбача­ло обчислення тривалості відпустки у робочих днях, Закон України «Про відпустки» встановив, що тепер відпустки обчис­люються у календарних днях, як це прийнято у більшості зару­біжних країн.

Святкові та неробочі дні, передбачені ст. 73 КЗпП України, при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової від­пустки працівникам, які мають дітей, не враховуються.