10.1. Поняття оплати праці та її структура

З'ясування поняття оплати праці, її сутності, джерел та функ­цій завжди перебувало у центрі уваги як економістів, так і прав-ників, адже вона є економічною і юридичною категоріями одно­часно. Загалом оплата праці може бути визначена як винагоро­да, що виплачується працівнику за використання його праці. Однак економістів більше цікавить матеріальний зміст оплати праці. Для юристів важливим є розкриття у цій категорії конк­ретних прав і обов'язків учасників правовідносин, тобто вияв­лення правової форми оплати праці. Проте поняття оплати праці як економічної і правової категорії характеризують різні сторо­ни одного і того ж складного суспільного явища.

Для роботодавця оплата праці є платою за робочу силу і скла­дає одну із основних статей витрат у собівартості товарів та по­слуг, що надаються. Для працівника заробітна плата — це основ­на частина його особистого доходу, засіб відтворення робочої сили і поліпшення рівня благополуччя самого працівника та його сім'ї.

Оплата праці як економічна категорія іноді трактується до­сить широко і включає не тільки оплату праці осіб, які перебува­ють у трудових відносинах, але й доходи представників вільних професій, приватних підприємців та осіб, які працюють на осно­ві цивільно-правових договорів.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номіналь­на заробітна плата — це сума грошей, отриманих за встановле­ний період часу (переважно за місяць). Реальна заробітна плата — це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номіналь­ну заробітну плату, або як її ще називають «купівельна спромож­ність» номінальної заробітної плати1. Реальна заробітна плата

1   Макконнел К. Р., Брю С. Л. Экономика. — М., 1992. — Т. 2. — С 156.

залежить від розміру номінальної заробітної плати і цін на това­ри та послуги, що надаються.

Існує дві форми оплати праці: грошова та натуральна. Основ­ною є грошова форма, оскільки гроші відіграють роль загального еквівалента. Натуральна форма заробітної плати використову­ється переважно як додаткова. Однак в умовах економічного спаду при відсутності готівкових грошей на багатьох підпри­ємствах з працівниками розраховуються виробленою продук­цією. За нормальних умов господарювання натурально-речова оплата праці не застосовується. «Конвенцією Міжнародної орга­нізації праці № 95 про охорону заробітної плати» (1949 p.), рати­фікованою ще Союзом РСР, передбачається, що заробітна плата виплачується у грошовому вираженні. Часткова виплата заробіт­ної плати натурою допускається у тих галузях, де така виплата є звичною чи бажаною з огляду на характер галузі чи професії. При цьому необхідно забезпечити, щоб товари, які видаються, могли бути використані для особистих потреб працівника та його сім'ї, а вартість товарів не була заниженою. За всіх умов не допускається виплата заробітної плати спиртними напоями з високим вмістом алкоголю та наркотичними засобами (ст. 4 Конвенції)1. '   Стаття 23 Закону України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата працівників у межах України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на її території. За Конституцією України, як відомо, грошовою одиницею нашої держави є гривня, а тому заробітна плата повинна виплачува­тись у гривнях. Виплата заробітної плати іншими грошовими знаками, які не мають законного обігу на території України, за­боронена. Однак Законом визначено, що виплата заробітної пла­ти натурою може бути передбачена колективним договором за цінами не нижче собівартості в тих галузях або за тими профе­сіями, де така виплата, що еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому вираженні, є звичайною або бажаною для праців­ників. А постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою» від 3 квітня 1993 р. № 244 визначено товари і послуги, якими за­бороняється виплата заробітної плати в натуральній формі2.

1              Конвенции и рекомендации, принятые Международной конференци­

ей труда в 1919—1956 гг. — Женева (БМТ), 1991. — Т. 1. — С. 946.

2              Зібрання постанов Уряду України. — 1993. — № 9. — Ст. 183.

320

11 Трудове право України

321

На відміну від економічної категорії правове поняття оплати праці є складовою частиною змісту трудових правовідносин. Правове визначення оплати праці подається у ст. 1 вже згадува­ної «Конвенції МОП № 95 про охорону заробітної плати». Тут во­на визначається як будь-яка винагорода чи будь-який заробіток, що обчислюються в грошах, встановлена угодою або національ­ним законодавством, і яку в силу письмового або усного договору про найм роботодавець виплачує працівнику за працю, яка вико­нана або має бути виконана, чи за надані послуги, або такі, що мають бути надані.

За вітчизняним законодавством (ст. 1 Закону України «Про оплату праці») заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором робото­давець виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Відзначимо, що і в правничій літературі і у законодавстві України при визначенні грошової винагороди працівникам за­стосовують терміни «оплата праці» і «заробітна плата». Вважа­ється, що обидва зазначені поняття є синонімами1. Про це мож­на пересвідчитися, проаналізувавши Закон України «Про опла­ту праці» та відповідну главу у КЗпП України. І Закон, і глава у Кодексі мають назву «Оплата праці», але обидва акти при цьому подають визначення заробітної плати.

У науковій літературі щодо грошової винагороди працівни­ків, які працюють за трудовим договором, традиційно вживають термін «заробітна плата». Що ж стосується поняття «оплата пра­ці», то існує думка, що воно ширше за своїм значенням, аніж «заробітна плата»2.

Для заробітної плати як правової категорії характерними є певні ознаки. Передусім вона є винагородою за виконання пра­цівником трудових обов'язків. Стаття 21 КЗпП України серед основних елементів змісту трудового договору містить обов'язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату. Розмір її залежить від складності та умов виконуваної роботи, професій­но-ділових якостей працівника, результатів його праці та госпо­дарської діяльності підприємства.

1              Науково-практичний коментар до законодавства України про працю

/ Б. С Стичинський, І. В. Зуб, В. Г. Ротань. — С 460.

2              Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Ча-

нишевої. — С. 298.

Заробітна плата — це така винагорода, розмір якої визнача­ється за наперед встановленими нормами і розцінками. У трудо­вому договорі зазначається умова про систему заробітної плати працівника. Колективний договір або положення про оплату праці містять схеми посадових окладів і тарифні ставки для пра­цівників. При цьому також встановлюються норми праці, які зо­бов'язаний виконувати працівник для того, щоб мати право на отримання заробітної плати у встановленому розмірі.

І нарешті, заробітна плата — це винагорода, що має гаранто­ваний характер. Гарантованість оплати праці випливає безпосе­редньо з Конституції України, яка у ст. 43 встановлює право кож­ного на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Це по­кладає на роботодавця обов'язок провести виплату відповідної суми заробітної плати, якщо працівником виконані необхідні умови. Заробітна плата повинна регулярно виплачуватися у строки, встановлені у колективному договорі. Розмір її не може бути нижчим за визначений законом мінімальний розмір оплати праці.

Розрізняють основну заробітну плату, додаткову заробітну (плату та інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає основ­ну заробітну плату як винагороду за виконану роботу відпо­відно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигля­ді відрядних розцінок, тарифних ставок або посадових окладів. До основної заробітної плати належать також суми процентних або комісійних нарахувань, отриманих від реалізації продукції, у випадках, коли вони є основним видом оплати праці, а також суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій га­зет та журналів, телеграфних агентств, видавництв, радіо, теле­бачення, а також оплата, що здійснюється за ставками авторсь­кої винагороди, нарахованої на відповідному підприємстві, осо­бам, які перебувають у трудових відносинах.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю по­над установлені законодавством, колективним чи трудовим дого­вором норми праці, за трудові успіхи та винахідливість і за особ­ливі умови праці. Сюди належать передбачені чинним законо­давством доплати і надбавки до тарифних ставок та посадових окладів: за високу кваліфікаційну майстерність; за класність; за керівництво бригадами; персональні надбавки; за високі досяг-

322

323

нення у праці або за виконання особливо важливих завдань; за знання іноземної мови; за суміщення професій (посад); за розши­рення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт; за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умо­вах, роботу в багатозмінному, неперервному режимі виробницт­ва, у нічний час та ін. До додаткової заробітної плати включаю­ться також премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань, підвищення продуктив­ності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської дія­льності структурної одиниці, економію матеріальних ресурсів та інші виплати, передбачені системою оплати праці.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати встановлю­ються у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премій за спеціальними системами і положеннями, це компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які непередбачені актами чинного законодавства або які виплачуються понад встановлені норми. До них належать: оплата простоїв не з вини працівника; надбавки і доплати, які не передбачені законодавством; винаго­рода за підсумками роботи за рік; одноразові заохочення; мате­ріальна допомога; суми наданих підприємством трудових і со­ціальних пільг; інші компенсаційні виплати.

Поділ заробітної плати на три частини, як це визначено Зако­ном України «Про оплату праці», суперечить до певної міри при­роді заробітної плати. Якщо розглядати її як винагороду за ви­конання працівником трудової функції, то до зарплати не повин­ні включатись одноразові та компенсаційні виплати.

Стаття 21 Закону України «Про оплату праці» забороняє будь-яке зниження розмірів заробітної плати залежно від похо­дження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних пере­конань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні гро­мадян, роду і характеру занять, місця проживання. Законодавс­твом передбачено, що заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру. А у ст. 9 Закону України «Про оплату праці» міститься правило, згідно з яким мінімальна заробітна плата встановлюється у роз­мірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Серед прав працівника на оплату праці можна виділити право на регулярну виплату заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти ка­лендарних днів.

Серед прав працівника на охорону праці необхідно виділити право на отримання невиплаченої суми заробітної плати у зв'яз­ку зі смертю працівника. Відповідно до ст. 1227 Цивільного ко­дексу України від 16 січня 2003 р.1 суми заробітної плати, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, пе­редаються членам його сім'ї. На жаль, Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. даючи визначення «сім'я» не вказує хто відноситься до членів сім'ї. Частково ця проблема врегульована рішенням Конституційного Суду України «У справі за консти­туційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлума­чення положень п. 6 с 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», час­тин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпе­ку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї»)» від З червня 1999 р.

Згідно з цим рішенням до кола членів сім'ї належать дружина (чоловік), їх діти та батьки. Діти є членами сім'ї незалежно від того, чи це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні. Членами сім'ї можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом із по­мерлим і ведення з ним спільного господарства. У разі відсут­ності членів сім'ї заробітна плата включається до складу спад­щини і спадкується на загальних підставах.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населен­ня» у редакції від 6 лютого 2003 p. № 491-IV встановлено, що індивідуальна заробітна плата підлягає індексації. В умовах рин­кової економіки індексація є частиною державної системи соціаль­ного захисту громадян. Вона є механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг2.

1              Цивільний кодекс України. — К.: Істина, 2003. — С. 341.

2              Праця і зарплата. — 2003. — № 10. — Березень.

324

325

Індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпе­чення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ка­ліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що ви­плачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, грошова компенсація при поновленні на роботі, інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони здійснюються із середньої заробітної плати.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індек­сації, який установлено в розмірі 101 відсотка.

Окремо необхідно підкреслити право працівника на компенса­цію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою тер­мінів її виплати. Зазначена компенсація проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втра­ти частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р. № 2050-ПІ1 і постановою Кабінету Мініст­рів України, якою затверджено «Порядок проведення компен­сації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 р. № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не-виплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компен­сації, поділений на 100. Компенсація громадянам втрати грошо­вих доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати прово­диться у разі затримки на один і більше календарних місяців ви­плати грошових доходів, нарахованих громадянам.

Отже, законодавство передбачає широке коло заходів, спря­мованих на захист прав працівників щодо оплати праці.