1.5. Система трудового права

Кожна галузь права є відносно самостійною сукупністю право­вих норм з відповідною єдністю внутрішньої структури. При цьо­му у теорії права розрізняють поняття «правова система» і «систе­ма права». Перше включає «власне право, юридичну практику і панівну правову ідеологію»1. Друге поняття «система права» теж неоднозначне, незважаючи на те, що є всього лише одним зі склад­ників попереднього явища — «власне права».

«Власне право» або як його ще називають «об'єктивне юридич­не право» характеризується своєю системністю, яка є законо­мірною, неодмінною його властивістю. Систему права визнача­ють через систему всіх чинних норм певної держави2. За своєю структурою система права поділяється на галузі права, а останні в свою чергу — на окремі інститути,. І нарешті, остання ланка у Цій структурі — це норма права.

^Галузь права як елемент системи права становить систему юри­дичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин. Аналогічно і у структурі галузі, як і системи права в цілому, є

Проблемы теории государства и права / Под ред. С. С. Алексеева. —

М., 1987. — С. 205.

Рабінович П. М. Цит. праця. — С. 94.

30

31

структура відповідних суспільних відносин, що складають її пред­мет. Система юридичних норм, які регулюють специфічні однорід­ні відносини, в структурі галузі називається інститутом права.

Трудове право, як уже зазначалося, за своїм предметом є до­сить неоднорідним. Крім трудових відносин, які складають осно­ву (ядро) його предмета, воно регулює також цілу низку суспіль­них відносин, тісно пов'язаних з трудовими. А якщо врахувати ще й те, що самі трудові відносини поділяються на декілька ви­дів взаємопов'язаних між собою відносин — з приводу робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці, охорони праці, то неважко переконатися, що система трудового права є явищем досить непростим.

Традиційно прийнято у системі трудового права виділяти За­гальну та Особливу частини. Прихильники згаданого поділу ви­ходять з того, що норми, які визначають загальний напрям зміс­ту відносин, що складають предмет регулювання трудового пра­ва, утворюють Загальну частину. А ті норми, що встановлюють конкретне правило поведінки учасників цих відносин, форму­ють Особливу частину трудового права1. Загальна частина охоп­лює норми, які містять найбільш принципові положення, харак­терні для всіх видів відносин галузі права. До таких відносяться норми, що характеризують предмет і метод трудового права, принципи правового регулювання, форми участі трудових ко­лективів в організації праці і управлінні виробництвом. Сюди ж відносяться і норми, які встановлюють права і обов'язки суб'єк­тів трудового права.

Особлива частина трудового права об'єднує такі інститути, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітну плату, охорону праці, дисципліну праці, матеріальну відповідальність, трудові спори тощо.

Проте якщо пригадати предмет, а також метод трудового пра­ва і з'ясувати собі їх крізь призму загальнотеоретичних позицій про систему права, то поділ трудового права на Загальну і Особ­ливу частину набуває до певної міри штучного вигляду.

Наприклад, норми, які визначають метод трудового права, найбільш характерні для трудового договору і для дисциплінар­ної та матеріальної відповідальності, але це норми, які утворю-

1   Советское трудовое право / Под ред. А. И. Процевского. — К., 1991. — С. 22—23.

ють інститути Особливої частини. Права і обов'язки суб'єктів трудового права можуть бути найрізноманітнішими і диферен­ціюватися залежно від виду відносин. Права і обов'язки сторін колективного договору визначаються нормами інституту «Ко­лективний договір», а учасників відносин працевлаштування вже іншим самостійним інститутом і так далі.

Слід також мати на увазі, що існує поняття системи трудового права і системи трудового законодавства. І складається вражен­ня, що автори, які виступають за поділ системи трудового права на дві частини, ототожнюють систему права і систему законодав­ства. Якщо система галузі права обумовлюється об'єктивними умовами розвитку суспільних відносин, то система законодавст­ва, яка обумовлює структуру зовнішніх форм вираження права (законів, постанов тощо), не позбавлена впливу на її формування суб'єктивних факторів. Законодавець може виходити з необхід­ності прийняття нормативних актів, враховуючи конкретну об­становку, потреби вирішення термінових завдань та ін. Тому нормативні акти здебільшого комплексно вирішують питання, які стосуються різних правових інститутів, а іноді — і галузей права. Наприклад, Господарський кодекс (ГК) України на пер­ший погляд не належить до джерел трудового права, але він міс­тить норми, які регламентують і трудові, і тісно пов'язані з ними відносини. Мається на увазі ст. 65 ГК України, яка дає визна­чення трудового колективу та визначає поняття колективного договору і порядок його укладення.

Найповніше відображення система трудового законодавства отримує у кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про пра­цю України. Проте наявність у Кодексі глави «Загальні поло­ження» не можна трактувати як відповідну загальну частину трудового законодавства, а тим більше Загальну частину трудо­вого права. Аналогія з кримінальним-чи цивільним кодексами і відповідними галузями права тут недоречна.

При характеристиці системи трудового права слід виходити перш за все зі структури суспільних відносин, які складають предмет трудового права. Норми, що забезпечують регламента­цію конкретних видів трудових і тісно пов'язаних з ними су­спільних відносин, утворюють самостійні інститути трудового права, які у своїй сукупності і формують систему галузі.

32

2 Трудове право України

33

Такими інститутами є: трудовий договір, робочий час, час від­

починку, заробітна плата, трудова дисципліна, охорона праці,

матеріальна відповідальність, трудові спори, колективно-дого­

вірне регулювання праці, підготовка і перекваліфікація кадрів,

працевлаштування населення, нагляд і контроль за дотриман­

ням законодавства про працю.       ^"

Послідовність розташування інститутів трудового права є, на перший погляд, умовною. Бо, наприклад, відносини працевлаш­тування можуть в реальних умовах передувати трудовим відно­синам і виникати на стадії до укладення трудового договору. Хо­ча у більшості своїй це відносини, які покликані забезпечувати власне трудові відносини. А отже, місце інституту «Працевлаш-. тування населення» в цілому після інституту «Трудовий дого­вір». Якщо ж брати до уваги те, що не може існувати юридична норма, яка б не входила до певного інституту і до певної галузі права1, то послідовність розміщення інститутів у системі трудо­вого права у відповідності до структури суспільних відносин, що складають предмет галузі, видається виправданою.

Безперечно, що такий варіант системи трудового права теж не позбавлений недоліків. Інститут «Трудовий договір», наприк­лад, складається з самостійних підінститутів — прийом на робо­ту, переведення і припинення трудового договору. Норми, які регламентують дисциплінарну і матеріальну відповідальність, можна також об'єднати у окремий інститут і т. д.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відріз­няти систему науки трудового права і систему курсу «Трудове право України» як навчальної дисципліни. Трудове право як са­мостійна галузь права є предметом вивчення науки трудового права. І ось у складі цієї науки вже можна виділити Загальну і Особливу частину. Система наукових поглядів і знань про пред­мет трудового права, про його принципи, джерела, метод і систе­му утворюють Загальну частину у системі науки трудового пра­ва. Предметом Особливої частини є вивчення окремих інститутів трудового права, шляхів подальшого вдосконалення правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин.

Наука трудового права вивчає також досвід правового забез­печення трудових відносин у зарубіжних країнах з метою запо­зичення найбільш прогресивних форм регулювання праці для

1   Рабінович П. М. Цит. праця. — С. 95.

трудового права України. Цей розділ в системі науки трудового права іноді виділяють у так звану Спеціальну частину..

Система курсу (навчальної дисципліни) «Трудове право Укра­їни» є сукупністю взаємопов'язаних між собою і послідовно роз­ташованих розділів (тем), які обумовлені структурою науки тру­дового права і служать для вивчення трудового права з метою підготовки фахових юристів. Конкретним втіленням системи трудового права як навчальної дисципліни є навчальна програма курсу «Трудове право України».