7.2. Форма та зміст

Одним із критеріїв класифікації адміністративних актів може бути форма адміністративного акта. У більшості країн допускається можливість ви-

107  Рекомендація № R(87)16 шодо адміністративних процедур, які зачіпають велику кількість осіб, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 17 вересня 1987 року.

108 Див.: Рихтер И., Шупперт Г.Ф. Судебная практика по административному праву: Учеб. пособие / Пер. с нем. - М.: Юристь, 2000. - С. 232-233.

64

>>>65>>>

дання рішення не лише у письмовій, айв усній формі. Прикладом такого усного адміністративного акта може бути вимога інспектора санітарно-епідеміологічної служби, який перевіряє об'єкт торгівлі, щось виправити, наприклад, забрати з торгового залу продуктів харчування промислові товари. Якщо особа погоджується із цією вимогою, розуміючи її правомірність, і в інспектора теж немає підстав сумніватися у виконанні даної вимоги, то немає потреби письмово оформлювати таке рішення. Якщо ж, навпаки, особа вирішить, що така вимога є неправомірною, вона цілком імовірно, схоче її оскаржити. Тому в разі, коли сторона вимагає письмового оформлення усного рішення, адміністративний орган зобов'язаний це зробити у визначений строк.

Але найчастіше адміністративні акти приймаються в письмовій формі. За загальним правилом, письмовий адміністративний акт повинен складатися зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині має зазначатися назва адміністративного органу, який прийняв рішення, дата його прийняття, а також дані щодо особи, якої стосується акт.

У мотивувальній частині мають викладатись основні фактичні та правові підстави прийнятого рішення. У законі доцільно передбачити випадки, коли мотивувальна частина не складається, адже виклад мотивів іноді може не відповідати принципу ефективності. Нормативна формула тут може бути різною. Наприклад, в австрійському законі передбачено, що «рішення мають обґрунтовуватись, якщо позиція сторони врахована неповністю або дається відмова на заперечення і заяви учасників»109. Тобто тут, як і у Франції, використано формулу — обґрунтування не наводиться, за винятком визначених випадків. У ФРН, навпаки, письмові та письмово підтверджені акти повинні містити і письмове обгрунтування. Натомість у законі дається вичерпний перелік підстав, коли обгрунтування не потрібне. Скажімо, якщо орган влади задовольняє заяву і цей адміністративний акт не зачіпає прав та законних інтересів іншої особи, або коли орган влади приймає велику кількість адміністративних актів однакового виду, і обгрунтування за обставинами одиничного випадку не потрібне"0. До речі, в тій самій Німеччині спочатку викладається констатуюча (резолютивна) частина рішення, а потім мотивувальна.

Резолютивна частина повинна містити суть прийнятого рішення. В акті має бути зазначено порядок набуття ним чинності та строки і порядок його оскарження, особливо якщо йдеться про так звані «несприятливі» акти. Акт повинен оформлятися на бланках адміністративного органу, а також містити підпис посадової особи адміністративного органу і бути скріпленим печаткою. Проте і з цих правил можливі винятки, якщо, наприклад, видання акта здійснюється у спеціально визначеній формі.

Іноді дискутується питання про те, що ж є власне адміністративним актом — рішення органу чи документ, яким воно має бути оформлено.

109  Див.: абзац (2) § 58 Загального закону Австрійської Республіки про адміністративну процедуру-

110 Див.: § 39 Закону ФРН про адміністративну процедуру.

5 — 4-164

65

>>>66>>>

Скажімо, у випадку реєстрації особи суб'єктом підприємницької діяльності — це розпорядження міського голови чи свідоцтво про реєстрацію суб'єктом підприємницької діяльності? На нашу думку, адміністративним актом є саме рішення, незалежно від того, позитивне воно чи негативне. Якщо позитивне рішення вимагає ще й спеціального оформлення (видачі свідоцтва, паспорта, ліцензії тощо), то це впливає лише на можливість використання такого адміністративного акта. Наприклад, саме рішення про видачу ліцензії не може замінити ліцензію. Належне оформлення є однією з передумов для набуття адміністративним актом чинності. Проте у деяких випадках юридичне значення має саме момент прийняття рішення, а не факт його належного оформлення.