ПЕРЕДМОВА

Державне управління як надзвичайно вагома складова змісту діяльності держави, фактично усіх їх органів вивчається багатьма науками – загальноуправлінськими, економічними, соціологічними, політичними, юри­дичними тощо. На цей час можна говорити про існування певного конг­ломерату міждисциплінарних знань про державне управління, який умож­ливив виокремлення як наукової спеціальності для кваліфікації наукових кадрів так званих «наук з державного управління». Гносеологічне ядро цих наук складає теорія державного управління, що є комплексною нау­ковою галуззю.

У становленні й розвитку вітчизняної теорії державного управління величезну роль відіграли юридичні науки, а серед них – наука адміністра­тивного права. І це невипадково, оскільки ще за радянських часів саме увага вчених-адміністративістів дала вирішальний поштовх системному до­слідженню проблематики державного управління, яке в той період тлума­чилось як одна з основних форм здійснення повновладдя народу.

Природно, що державне управління досліджується юридичними на­уками переважно в межах тих явищ і процесів, які перебувають у сфері правового регулювання. Оскільки ж державне управління (як і загалом управління, що здійснюється в суспільстві) має організаційну природу, то набуло поширення позначення аспектів державного управління, що є предметом вивчення юридичних науками, як «організаційно-правових ас­пектів» державного управління.

Враховуючи, що серед галузей права, які регулюють суспільні відноси­ни, що складаються у державному управлінні, ключова роль належить адміністративному праву, дослідження організаційно-правових аспектів дер­жавного управління є складовою частиною саме адміністративно-право­вої науки. Саме через напрацювання цієї наукової галузі юриспруденція робить свій внесок у розвиток теорії державного управління.

Так склалося, що до цього часу українська адміністративно-правова наука все ще не позиціонувала себе як домінуюча управлінсько-правова наукова галузь. Значний час був витрачений на даремні спроби виокреми­ти спеціалізовану «юридичну» теорію державного управління, що, як ви­явилося, суперечить комплексній, різноаспектній природі власне дослід­жуваного явища – державного управління. Як наслідок, певний час «уп­равлінсько-правові» й «адміністративно-правові» дослідження проблема­тики державного управління здійснювались ніби паралельно, не сприяю­чи консолідації зусиль правознавців.

Лише з другої половини 90-х років минулого століття, приблизно з по­чатку роботи над концептуальним обгрунтуванням передбачуваної адмі­ністративної реформи в Україні, почали узагальнюватись результати орга­нізаційно-правових досліджень державного управління, що найбільш кон­центровано були представлені науковцями-адміністративістами. Останнім часом ці результати були суттєво збагачені підготовленими ними узагаль­нюючими колективними монографіями «Державне управління: теорія і практика» (К., 1998. – 432 с.) і «Виконавча влада і адміністративне право» (К., 2002. - 668 с.).

8

Звичайно, потреби державно-правового розвитку країни, особливо в контексті дуже повільно і суперечливо здійснюваної адміністративної ре­форми, вимагають значно ширших і активніших зусиль адміністративно-правової науки щодо аналізу багатогранної проблематики державного уп­равління. В інтересах її (науки) сталого і перспективного розвитку мають бути суттєво поглиблені розробки фундаментальних наукових засад ви­значення суспільного призначення, сутності, критеріїв раціональної побу­дови та ефективного функціонування системи державного управління.

Насамперед це стосується малодосліджених на сьогодні теоретико-ме-тодологічних і науково-прикладних аспектів таких, зокрема, провідних дер­жавно-управлінських явищ (інститутів), як:

органи виконавчої влади, їх адміністративна правосуб’єктність, кла­

сифікація видів органів та чинники їх інтегрування в цілісну систему, шляхи

удосконалення існуючої системи органів;

функції та повноваження органів виконавчої влади, основи визна­

чення їх компетенції, види відносин між ними, місце та роль «апарату»

органів, особливості статусу керівників органів та їх апарату;

правові акти управління, їх природа, види, процедури підготовки й

прийняття, удосконалення правотворчої діяльності у сфері державного

управління;

зміст та гарантії прав громадян у державному управлінні, шляхи

забезпечення ефективної реалізації цих прав, принципи здійснення.та види

адміністративних процедур за участю громадян;

способи захисту прав громадян у державному управлінні, передусім

через посилення судового контролю з боку адміністративної юстиції, за­

конодавче утвердження її принципів та їх реалізація в адміністративному

судочинстві;

роль і функції державної служби, уточнення змісту її основних ка­

тегорій та врахування співвідношення публічно-правового і приватно-пра­

вового регулювання, зокрема щодо конкретних проваджень, властивих дер­

жавній службі;

контроль у сфері державного управління, уточнення класифікації

його видів в інтересах побудови раціональної системи державного контро­

лю та її законодавчого забезпечення;

інститут адміністративної відповідальності, розгляд і оцінювання

цього інституту як результату контрольної діяльності, в якій відображено

так званий «зворотний зв’язок» у державному управлінні та деякі інші.

Саме з перелічених аспектів адміністративно-правових досліджень в пропонованій книзі зроблена спроба розвинути, а з деяких питань – пере­глянути існуючі у вітчизняній науці погляди правознавців. Причому не в усіх випадках висловлені окремими авторами монографії думки цілком поділяються іншими учасниками авторського колективу, що свідчить про гостродискусійний характер багатьох висвітлюваних проблем.

Особливістю цього видання є усвідомлення необхідності забезпечення більшої наступності в розвитку української адміністративно-правової док­трини державного управління, чому мало б сприяти активне залучення до

9

авторського колективу, поряд з провідними вітчизняними ученими, до­волі значного кола молодих дослідників, які на цей час уже підтвердили свої серйозні намагання професійно вивчати відповідні проблеми держав­ного управління та адміністративного права.

Ця книга продовжує серію наукових видань «Адміністративно-правова реформа в Україні», підготовка якої здійснюється певним колом вітчиз­няних науковців-адміністративістів, основу якого складає творчий колек­тив відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Згадана се­рія була розпочата монографіями: Державне управління: теорія і практи­ка / За заг. ред. В.Б. Авер ‘янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.; Дер­жавна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін-Юре, 1999. – 272 с.; Виконавча влада і адміністра­тивне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін-Юре, 2002. – 668 с.

Книгу підготували доктори наук, професори: В.Б. Авер’янов (керівник авторського колективу) – передмова; розд. І, гл. 1.1, 2.1, 2.3–2.5; розд. II, гл. 1.2, 2.1, 2.2, 2.5; О.Ф. Андрійко – розд. VI, гл. 1.1-1.4; Ю.П. Битяк -розд. IV, гл. 4.4; розд. V, гл. 1.1, 2.1; С.В. Ківалов – розд. V, гл. 3.1–3.3; Є.Б. Кубко – розд. І, гл. 2.2; В.М. Шаповал – розд. II, гл. 1.1; В.В. Цвєт-ков – розд. І, гл. 1.4; кандидати наук: Н.В. Александрова – розд. III, гл. 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 3; О.В. Батанов – розд. II, гл. 1.4; Л.Р. Біла – розд. V, гл. 3.1-3.3; В.К. Колпаков – розд. II, гл. 4.1; О.Д. Крупная – розд. II, гл. 4.2; Д.М. Лук’янець – розд. І, гл. 1.2, 1.3; розд. VI, гл. 2.1-2.3; В.І. Полюхович – розд. IV, гл. 3; В.М. Сороко – розд. V, гл. 4; Г.Й. Ткач – розд. II, гл. 4.4; Н.В. Янюк – розд. II, гл. 1.3; розд. V, гл. 1.3; здобувачі: Н.О. Армаш – розд. II, гл. 4.5; М.А. Бояринцева – розд. IV, гл. 1.1–1.3; В.А. Дерець – розд. II, гл. 2.3, 2.4; В.Л. Коваленко – розд. V, гл. 1.2, 1.4, 2.3, 2.4; І.Б. Коліушко – розд. V, гл. 2.2; Р.О. Куйбіда – розд. IV, гл. 5.1-5.3; Ю.С. Педько – розд. IV, гл. 4.1–4.3; В.П. Тимощук – розд. IV, гл. 2.1–2.3; В.Ф. Харченко – розд. II, гл. 3.1–3.3, 4.3.