ТЕМА 10 Основні положення досудового слідства

§ 1.  Поняття, значення і завдання досудового слідства

§ 2.  Форми досудового слідства

§ 3.   Поняття і характеристика основних положень досудового слідства

§ 1. Поняття, значення і завдання досудового слідства

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124 Конституції України). Проте всебічність, повнота й об'єктивність розгляду кримінальної справи в суді та її вирішення потребують великої і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому за законом (ст. 111 КПК) переважна більшість кримінальних справ повинна проходити стадію досудового слідства, винятком можуть бути лише справи приватного обвинувачення та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (ч. 1 ст. 27, ст. 425 КПК), в яких досудове слідство провадиться тільки у разі, якщо злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також якщо це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Називаючи слідство досудовим, законодавець тим самим вказує на співвідношення з основною частиною судового розгляду — слідством судовим, бо тільки на основі тих доказів, що були розглянуті там, суд вирішує справу (ч. 2 ст. 323 КПК).

Змістом цієї стадії є регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання й досудового слідства зі встановлення обставин вчинення злочи-

260

(суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчинення, з припинення і запобігання вчинення злочинів.

Цей зміст зумовлений конкретними завданнями досу-яового слідства. Наприклад, закон (ст. 2 КПК), визначаючи завдання кримінального судочинства, не виокремлює якісь із них як другорядні для органів досудового слідства, тобто в кінцевому підсумку відповідальність за правильне вирішення кримінальної справи в суді несуть і орган дізнання, слідчий, прокурор1.

у літературі виділяють характерні риси досудового слідства, що допомагає з'ясувати сутність цієї стадії процесу:

__діяльність слідчого спрямована на розкриття злочину, викриття особи, яка його вчинила, відшукування і перевірку доказів, що підтверджують рішення, які приймаються по справі;

— діяльність слідчого не повинна бути однобічною, мати обвинувальний характер. Слідчий зобов'язаний досліджувати й ті фактичні дані, що виправдовують обвинуваченого, свідчать про його невинуватість;

— досудове слідство — діяльність процесуальна, основою якої є норми кримінально-процесуального закону і яка регулюється ними, здійснюється в певній процесуальній формі, поза якою будь-які дії слідчого не породжують правових наслідків;

—  підкреслюється також демократизм досудового слідства, його пізнавальна, дослідницька спрямованість;

—  засвідчувальний характер дій слідчого, який не тільки збирає й перевіряє фактичні дані, що мають відношення до справи, а й фіксує отримані відомості, надаючи їм правового значення2.

Досудове слідство є самостійною частиною кримінального процесу, його процесуальною стадією. Досудове слідство як самостійна стадія являє собою відповідно врегульовану законом, у формі правових відносин діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й інших учасників досудового слідства, що здійснюється у

1 Михеєнко М. М,, Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. — К., 1989. — С 201—202.

Михайлов А. И. Сущность и значение предварительного следствия в советском уголовном судопроизводстве. — М., 1982. — С. 5—12.

261

встановленому кримінально-процесуальним законом порядку, з метою виявлення злочинів, повного всебічного й об'єктивного розслідування кримінальних справ і спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства.

Досудове слідство — це певна стійка, струнка система діяльності. Вона може бути представлена як єдине ціле, що складається з взаємопов'язаних самостійних частин. Найбільш повно стадія досудового слідства може бути представлена при завершенні розслідування у справі з направленням її в суд для застосування щодо осіб, які здійснили суспільно небезпечні діяння, заходів примусового характеру.

На жаль, в юридичній літературі та в законодавстві приділяється мало уваги завданням, що стоять перед до-судовим слідством.

Деякі науковці називають такі основні завдання досудового слідства: розкриття злочинів, виявлення і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочину, підготовка матеріалів справи до суду, виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів тощо.

«Розкриття злочину, виявлення і викриття осіб, що вчинили злочин, — зазначав М. С. Строгович, — не вичерпує безпосередніх завдань досудового слідства: справа може вважатися розслідуваною повно тоді, коли слідчий з'ясує причини й умови, що сприяли вчиненню злочину або що ускладнювали його своєчасне виявлення і припинення»1.

Н. А. Якубович до завдань слідчого при розслідуванні кримінальних справ відносить забезпечення і додержання законності, викорінення порушення правопорядку, ліквідацію злочинності, виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину2.

На думку А. П. Гуляева, завданням слідчого є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних; забезпечення інших умов для залучення кожного винного в здійсненні злочину до відповідальності згідно із законом;

1  Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1968. — Т. 2. — С. 352.

2 Якубович Н. А. Теоретические основы предварительного следствия. — М„ 1971. —С. 105.

262

захист осіб від необгрунтованого обвинувачення у вчиненні злочинів; усунення причин і умов, що сприяли здійсненню злочину1.

Аналізуючи слідчу і судову практику, думки вчених-процесуалістів, можна визначити такі завдання досудово-го слідства:

1)  охорона прав та законних інтересів громадян, суспільства;

2) швидке і повне розкриття злочинів;

3)  встановлення об'єктивної істини по кримінальній

справі;

4) викриття винних;

5) притягнення винних у здійсненні злочинів до кримінальної відповідальності як обвинувачених;

6) недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб;

7)  реабілітація осіб, необгрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності і забезпечення відшкодування заподіяного їм збитку;

8) визначення необхідності кримінально-правового впливу або можливості обмежитися застосуванням заходів суспільного впливу;

9)  забезпечення відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином;

10) виявлення й усунення причин злочинів і умов, що сприяли їх здійсненню;

11)  створення необхідних передумов для правильного вирішення кримінальних справ судом;

12) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист;

13) виховання громадян в дусі неухильного додержання конституції і законів України.

У сукупності всі ці елементи складають загальне завдання досудового слідства. Розглянемо деякі з них докладніше.

Під охороною прав та законних інтересів громадян у Досудовому слідстві розуміють обов'язки органу дізнання і слідчого в своїй роботі з розкриття і розслідування злочинів додержуватися норм Конституції України і кримі-

Гуляев А. П. Процессуальные сроки в стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного следствия. — М., 1976. — С. 16.

263

т

нально-процесуального закону щодо реалізації кожній особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, її законних прав.

На жаль, на практиці ще порушуються законні права підозрюваних, обвинувачених та підсудних.

Наприклад, ухвалою розпорядчого засідання колегії Кіровоградського обласного суду кримінальну справу щодо Б., К. і Т., обвинувачених за ст. 8& КК України, направлено на додаткове розслідування. Зазначеним особам було пред'явлено обвинувачення в тому, що вони за попереднім зговором проникли у приміщення проектно-конструкторського інституту і викрали звідти програмно-технічний комплекс вартістю 73 тис. крб.

В ухвалі зазначено, що при розслідуванні справи не додержано ряд вимог процесуального закону. Зокрема, порушено право обвинуваченого К. на захист, не з'ясовано розмір заподіяної матеріальної шкоди, не виконано належним чином вимоги процесуального закону про вжиття заходів до її відшкодування.

Незважаючи на наявність у справі заяви К. про здійснення його захисту обраним ним адвокатом, слідчий не ознайомив останнього з постановами про призначення експертиз, а також з висновками експертів. Ці слідчі дії було виконано без участі захисника.

Обвинувачення було пред'явлено К. за участю захисника, проти послуг якого він заперечував. Не було враховано прохання К. забезпечити захист його інтересів обраним ним захисником і при виконанні вимог ст. 218 КПК.

Не з'ясовано належним чином слідством і питання про дійсний розмір шкоди, завданої діями обвинувачених.

Договірну ціну придбаного інститутом комплексу не може бути покладено в основу визначення розміру реальної шкоди, що настала. Дійсну вартість програмно-техніч-ного комплексу може встановити товарознавча експертиза, яка по справі не проводилась1.

Швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних — це завдання не тільки всього кримінального судочинства, а й стадії досудового слідства. Викриття винних — діяльність, пов'язана зі збиранням доказів і пред'явленням їх підозрюваному чи обвинуваченому.

1 Практика судів України в кримінальних справах. — К., 1993, — № 4. — С, 229—230.

264

у стадії досудового слідства викритою вважається особа якій пред'явлено обвинувачення. Викриття особи здійснюється як до пред'явлення обвинувачення, так і після. Воно продовжується і в ході розгляду справи в суді. Остаточно викритою вважається особа, щодо якої винесено обвинувальний вирок, що набрав чинності.

Зі вступом вироку в законну силу практично всі завдання кримінального судочинства вирішені й ні про яке викриття винного не може йти мова.

Отже, викриття винних — це самостійне завдання кримінального судочинства взагалі та стадії досудового слідства зокрема.

Притягнення винного у вчиненні злочинів до кримінальної відповідальності як обвинуваченого забезпечує процесуальне закріплення попереднього висновку про розкриття злочину і викриття винних. З моменту притягнення до кримінальної відповідальності особа набуває особливого, врегульованого законом процесуального статусу. Основою притягнення особи до кримінальної відповідальності як обвинуваченого є доведена наявність конкретного злочину, ним завершеного.

Якщо особу необгрунтовано притягнуто до кримінальної відповідальності, то вона на будь-якій стадії кримінального процесу повинна бути реабілітована. Реабілітований має право на відшкодування збитку, заподіяного внаслідок необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності. Це право виникає за умови постановления виправдувального вироку; припинення кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі громадянина в здійсненні злочину.

Встановлення об'єктивної істини по кримінальній справі має важливе значення. М. С. Строгович щодо цього зазначав: «Мета кримінального процесу — це передусім встановлення фактичних обставин справи відповідно до повного і точного встановлення предмета доказування, тобто встановлення у справі істини»1. Об'єктивна істина в стадії досудового слідства встановлюється шляхом всебічного, повного й об'єктивного дослідження всіх

Строгович М. С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. — М., 1947.      С. 202.

265

обставин, що підлягають доведенню по кримінальній справі.

Значення цього завдання важко переоцінити, оскільки тільки встановлення об'єктивної істини в ході розслідування дозволяє ухвалити правильне рішення про подальший напрям кримінальної справи.

Відповідно до ст. 23 КПК при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини та умови, що сприяли вчиненню злочину. Якщо орган дізнання або слідчий не виконають ці вимоги закону по кримінальній справі, прокурор у порядку здійснення нагляду може повернути таку справу на додаткове розслідування.

Слід також зазначити про створення необхідних передумов для правильного вирішення кримінальної справи судом, що передбачає правильне, таке, що відповідає вимогам закону, фіксування доказової інформації і додержання процесуальної форми при провадженні розслідування. Ігнорування будь-кого з цих елементів не дозволить або ускладнить розгляд кримінальної справи судом.

Серед завдань досудового слідства слід згадати і таке, як охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Не важко помітити, що тут фактично позначено два завдання: охорона інтересів суспільства та охорона прав громадян.

Згідно з положеннями КПК суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їхні права і забезпечити можливість їх реалізації (ст. 53 КПК).

Відповідно до статей 43 і 43і КПК обвинуваченому і підозрюваному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор зобов'язані забезпечити обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом способами від пред'явленого йому обвинувачення і забезпечити охорону його особистих і майнових прав.

Отже, ми розглянули зміст основних завдань досудового слідства, які становлять єдине ціле, систему і суть цієї стадії кримінального судочинства.

266

§ 2. Форми досудового слідства

Досудове слідство як процесуальна діяльність має дві форми — власне досудове слідство та дізнання.

Власне досудове слідство — це діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, здійсненні правозастосовчих дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.

Досудове слідство покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом усіх завдань кримінального процесу1.

Згідно зі ст. 111 КПК досудове слідство є обов'язковим в усіх справах, за винятком справ про злочини, перелічені в ст. 425 КПК (для них існує протокольна форма досудо-вої підготовки матеріалів), а також справ приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК), у яких досудове слідство проводиться тільки у разі, якщо це визнають за необхідне прокурор або суд. Проте і в цих справах провадження слідства є обов'язковим, якщо злочин вчинено неповнолітнім або особою, яка внаслідок своїх фізичних або психічних вад не може самостійно здійснювати своє право на захист.

Дізнання — це основана на законі розшукова, доказу-вальна та правозастосовча діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

Процесуальний закон наділив органи оперативно-розшукової юрисдикції правом здійснення слідчих дій з метою ефективного використання оперативно-розшукової Діяльності в розкритті злочинів. Задум законодавства полягає в тому, щоб на першому етапі розслідування велася активна, наступальна робота з розкриття злочину з вико-

.       ТеРтишяик В. М. Кримінально-процесуальне право України. — К., 1999. — с. 227—228.

267

ристанням усього арсеналу заходів і засобів правоохоронних органів1.

Як уже зазначалося, в системі МВС, згідно з наказом Міністра внутрішніх справ України «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення структури і організації діяльності штатних підрозділів органів внутрішніх справ України» від 29 грудня 1995 р. № 880 створено штатні підрозділи дізнання, основними завданнями і метою яких є взаємодія з працівниками інших служб оперативногореагування на заяви та повідомлення щодо вчинених злочинів; вживання ефективних заходів до встановлення осіб, які вчинили злочини; збирання і закріплення доказів; розкриття та розслідування злочинів.

Якщо при провадженні дізнання буде виявлено підстави для закриття кримінальної справи, орган дізнання має право за наявності обставин, що передбачені ст. 6 КПК, винести мотивовану постанову про закриття кримінальної справи, копію якої протягом доби надсилає прокурору.

Відповідно до ст. 104 КПК за наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і протягом 10 днів (ст. 108 КПК) проводить усі можливі слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила, після чого складає постанову про передачу справи слідчому, яка подається прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах десятиденного строку.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії та повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Законодавець надає перевагу в розслідуванні органам досудового слідства, для яких розслідування — основна форма діяльності. Для органів дізнання — це лише одна, причому не основна функція (виняток становлять міліція,

1 Тертитвик В. М. Зазнач, праця. — С 228—229.

268

податкова міліція, а також органи безпеки, для яких згідно зі статтями 2 і 10 Закону України «Про міліцію», статтями 19» 21 і 22 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та статтями 2 і 24 Закону України «Про Службу безпеки України» виявлення і розкриття злочинів є одним із основних їхніх завдань та обов'язків1 і ведуть вони дізнання про злочини, які вчиняються у сфері їхньої основної діяльності).

В юридичній та нормативній літературі іноді вказується на існування ще однієї самостійної форми досудового слідства — протокольної форми досудової підготовки матеріалів, яку здійснюють органи дізнання в порядку, передбаченому статтями 425 і 426 КПК2. Це, на наш погляд, є помилкою. Безперечно, досудова підготовка матеріалів за вказаною формою належить до процесуальної діяльності органу дізнання і тому між нею та досудовим слідством є багато чого спільного, але це не дає підстав вважати її різновидом дізнання, досудового слідства чи якимось змішаним провадженням, оскільки при протокольному провадженні не провадяться слідчі дії, крім огляду місця події, яке, до речі, також може бути проведено до порушення кримінальної справи, як органом дізнання, так і слідчим. Досудова підготовка матеріалів має зовсім інші завдання, ніж стадія досудового слідства.

§ 3. Поняття і характеристика основних положень досудового слідства

Основні положення досудового слідства — це визначені законом на основі принципів кримінального процесу положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання зав-

Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами // За ред. В. П. Шибіко. — К., 2000. — С 535—541.

Абдурахмааов Р. С, Очередив В. Т. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. — Волгоград, 1986. — С. 14—15.

269

дань даної стадії й охорони в ній справ і законних інтересів громадян і юридичних осіб1.

До таких положень належать норми КПК, які регулюють: підслідність; провадження досудового слідства; забезпечення прав учасникам досудового слідства; недопущення розголошення даних досудового слідства; складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства; розслідування злочинів групою слідчих; використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів, тощо.

Розглянемо деякі з них.

Підслідність. Кожен орган слідства повинен знати, які саме справи він має право розслідувати, щоб не вийти за межі своєї компетенції. Для цього й існують правила про підслідність кримінальних справ, що визначені відповідною частиною глави XI кримінально-процесуального закону, нормами якої регулюються відносини, що виникають між відповідними органами держави і посадовими особами у зв'язку з досудовим слідством кримінальної справи. Отже, підслідність обумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органами досудового слідства2.

Підслідність слід відрізняти від підсудності. За своєю юридичною природою ці поняття однорідні, але не тотожні. Перше визначає повноваження органів слідства і дізнання з розслідування злочинів шляхом ведення кримінальних справ, друге — повноваження судів з їх розгляду; ці два інститути мають важливе значення для організації успішної боротьби зі злочинністю3.

Розрізняють п'ять видів підслідності кримінальних справ: предметну (родову), персональну, альтернативну, за зв'язком справ і територіальну (або місцеву).

За предметною підслідністю орган, який розслідуватиме справу, визначається за характером вчиненого злочину, його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовується компетенція в частині розслідування між різними органа-

1 Михеєнко М. М., Нор В. Т., ШибікоВ. П. Зазнач, праця. — С 208.

2  Зинатуллин 3. 3., Салахов М. С,  Чулюкив Л. Д. Подследственность уголовных дел. — Казань, 1986. — С. 7.

3  Ягодинский В. Н. Подследственность преступлений. — К.. 1994. — С. 16.

270

досудового слідства: слідчими прокуратури, органів

утрішніх справ, податкової міліції та органів безпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 112 КПК досудове слідство у справах про умисне вбивство, доведення до самогубства, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, порушення правил екологічної безпеки, зґвалтування, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та деякі інші злочини проводять слідчі прокуратури.

Справи про дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, державна зрада, посягання на життя державного чи громадського діяча, диверсія, шпигунство та інші, вказані в ч. З ст. 112 КПК, розслідуються слідчими органів Служби безпеки України.

У справах про такі злочини, як ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинних шляхом, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок, а також фіктивне банкрутство, досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції (ч. 4. ст. 112 КПК).

Справи про умисне тяжке тілесне ушкодження, катування, незаконне проведення аборту, порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, жорстоке поводження з тваринами, проституція або примушення чи втягнення до заняття проституцією, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів, хуліганство, крадіжка, , грабіж, розбій тощо, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, досудове слідство проводиться слідчими органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК).

Персональна підслідність визначається суб'єктом злочину, наприклад, усі справи про злочини, вчинені непов-

27І

нолітніми, тобто особами, яким не виповнилось 18 років, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, повинні розслідуватись слідчими органів внутрішніх справ.

Альтернативна підслідність означає, що слідство проводить той орган, який порушив справу (наприклад, у разі приховання валютної виручки, крадіжки державних або громадських коштів та крадіжки в особливо великому розмірі), і якщо при цьому будуть виявлені посадові злочини, пов'язані зі злочинами, за якими порушено справу, то вони розслідуються тим самим органом, який порушив ■ справу.

Підслідність за зв'язком справ застосовується тоді, коли розслідування однієї чи кількох справ пов'язане з розслідуванням іншої справи. Наприклад, підслідність за зв'язком справ застосовується при розслідуванні кримінальної справи, в якій в одне провадження об'єднано справи по обвинуваченню декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні кількох злочинів.

Справи про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, завідомо неправдиве показання, відмову свідка від давання показань або відмову експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків, розголошення даних досудового слідства або дізнання, приховування майна, приховування злочину розслідуються тим органом, до підслідності якого відноситься справа, у зв'язку з якою були вчинені зазначені злочини.

Територіальна підслідність визначає, слідчий якого саме адміністративного району (області) повинен розслідувати дану кримінальну справу. Згідно зі ст. 116 КПК досудове слідство проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою забезпечення ефективності розслідування, досудове слідство може проводитися за місцем знайдення ознак злочину, місцем перебування більшості свідків або обвинуваченого (підозрюваного). Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю. Спори про підслідність вирішуються відповідними прокурорами У межах їх компетенцій. Якщо справу порушено в кількох

272

 або містах різних областей, спір про підслідність  Генеральний прокурор України або його заступ-

к(     Зет. И7КПК).

Провадження досудового слідства. Відповідно до ст. 113 КПК розслідування починається після порушення кримінальної справи. Як виняток, у невідкладних випадках дозволяється до прийняття рішення про порушення кримінальної справи провести огляд місця події, щоб з'ясувати наявність підстави для такого рішення, і, за наявності для того підстав, кримінальну справу в таких випадках має бути порушено негайно (ч. 2 ст. 190 КПК), і застосувати накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Однак існують випадки, коли органи досудового слідства, порушуючи вимоги ч. 1 ст. 113 КПК, провадили слідство без порушення кримінальної справи, а суди, всупереч роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, даним у п. 13 постанови «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» від 25 березня 1988 р. № 3, не повертали такі справи для проведення додаткового розслідування, а постановляли обвинувальні вироки, обмежуючись лише реагуванням на зазначені факти винесенням окремих ухвал, хоч ці порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, що тягнуть за собою скасування вироку. Як приклад можна навести кримінальну справу по обвинуваченню М., засудженого за ч. 1 ст. 222 КК України (нині — ст. 263) Київським районним судом м. Одеси, в якій не було винесено постанову про порушення кримінальної справи, проте суд ухвалив обвинувальний вирок. Крім того, ні в постанові про пред'явлення обвинувачення, ні в обвинувальному висновку дії М. не було кваліфіковано.

Як зазначалося, провадження слідчих дій до порушення кримінальної справи не допускається, за винятком вказаних випадків. Це правило «за своїм значенням належить до основних ідей судового провадження»1. Порушення кримінальної справи у більшості випадків означає визнання факту вчинення злочину і є підставою для провад-

Савяцкий В. М. Надо ли реформировать стадию возбуждения уголовного дела? // Советское государство и право. — 1974. — № 8. — С. 84.

273

ження розслідування. Постанова про порушення кримінальної справи є правовою основою для проведення слідчих і процесуальних дій, спрямованих на розкриття злочину. Вона зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора вжати в межах своєї компетенції всі передбачені законом заходи зі встановлення подій злочину, осіб, винних у його вчиненні й до їх покарання.

Рішення щодо прийняття до свого провадження кримінальної справи є правовою підставою для її розслідування конкретною особою: дізнавачем, слідчим чи прокурором. З моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження ця особа набуває всіх передбачених законом повноважень щодо виконання у справі слідчих та інших процесуальних дій, і на неї лягає особиста відповідальність за їх своєчасне проведення, за всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, прийняття законних та обгрунтованих рішень, забезпечення прав і законних інтересів громадян, що залучаються до розслідування.

З метою всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин вчинення злочину в ст. 26 КІТО визначені підстави та порядок об'єднання й виділення кримінальних справ.

При об'єднанні кількох кримінальних справ в одному провадженні можуть бути справи з обвинувачення кількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або з обвинувачення однієї особи у вчиненні кількох злочинів.

Виділення справи допускається тільки за необхідності, якщо це не позначиться негативно на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження і вирішення справи.

Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду (ст. 26 КПК).

Виділення справи в окреме провадження відбувається в таких випадках:

1) якщо розслідується кримінальна справа щодо кількох обвинувачених і щодо одного чи частини з них провадження розслідування зупиняється через тяжку хворобу або ж ухилення від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);

2)  якщо у вчиненні злочину разом з дорослим брав участь неповнолітній, то в кожному випадку має бути з'я-

274

ано можливість виділення справи щодо неповнолітнього в°окреме провадження (ст. 439 КПК);

3) якщо при розслідуванні справи буде встановлено, що йсь злочин або якась особа, що його вчинила, не пов'язані з основною справою;

4)  якщо неможливо закінчити розслідування в повному обсязі в наданий законом строк тримання обвинуваченого під вартою і немає підстав для зміни запобіжного заходу. а прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, дав згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення, то справа щодо нерозслідуваних епізодів злочинів виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку (ч. 4 ст. 156 КПК).

Неправильне об'єднання або виділення кримінальних справ є підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Розслідування має проводитися швидко, щоб своєчасно виявити і закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Це є важливою умовою виконання завдань боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу. Тому кримінально-процесуальний закон передбачає досить стислі строки досудового слідства.

Згідно зі ст. 120 КПК досудове слідство у кримінальній справі повинно бути закінчено протягом двох місяців. До цього строку входить час з дня порушення кримінальної справи до дня направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження досудового слідства.

У разі неможливості закінчити розслідування в цей строк через великий обсяг справи, її складність його може продовжити районний, міський прокурор, військовий прокурор армії, флотилії, з'єднання гарнізону та прирівняний до них прокурор — до 3 місяців, а в особливо складних справах прокурор Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, військовий прокурор округу, флоту (на правах прокурора області) і прирівняний до них прокурор °о його заступник на підставі мотивованої постанови 'Лідчого — до 6 місяців. Далі продовжувати термін досу-

275

дового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники. Максимального терміну провадження по кримінальній справі КПК не передбачає.

Ці правила продовження строків досудового слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку досудового слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, щ0 вчинила злочин.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи не враховується при обчисленні строків досудового слідства.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також при відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження.

При обчисленні строків як досудового слідства, так і дізнання слід керуватися правилами ст. 89 КПК. Строк досудового слідства, оскільки він обчислюється місяцями, закінчується відповідного числа останнього місяця. Якщо закінчення строку досудового слідства чи дізнання випало на неробочий день, то останнім строком вважається наступний робочий день.

Додержання строків слідства є однією з необхідних умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів, а тому постійно перебуває у полі зору прокурорського нагляду та відомчого контролю за слідством: суди реагують на факти порушення строків досудового слідства шляхом винесення окремих ухвал на адресу органів слідства і прокуратури1.

Забезпечення прав учасників досудового слідства. Згідно зі ст. 53 КПК особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. Це означає, що особа, яка провадить розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права при розслідуванні справи особам, які за її рішенням (постановами) визнані потерпілими, цивільними по-

1 Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. — Харків, 2000. — С. 205.

276

ивачами, цивільними відповідачами, їх представниками, ^винуваченими (підозрюваними) як одразу після ознай-

млеяня з таким рішенням, так і при провадженні конк-оетних слідчих дій. Особа, що провадить дізнання, та слідчий зобов'язані задовольнити кожне клопотання учасника процесу, якщо обставини, про встановлення яких вони просять, мають значення для справи і якщо необгрунтовано обмежуються права учасника процесу. Строк розгляду клопотання — не більше 3 днів. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його заявила. Про повну або часткову відмову з клопотанні складається мотивована постанова (ст. 129 КПК).

На практиці особи, затримані як підозрювані та обвинувачені, заявляють клопотання про надання їм конкретних адвокатів для участі в справі як їхніх захисників, однак такі клопотання не завжди задовольняються, хоч право особи на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів, що забезпечують додержання прав і свобод людини, характеризують демократизм правової системи, стан формування в Україні правової держави. Однак, як свідчать матеріали судової практики, підозрюваним і обвинуваченим не завжди роз'ясняються у повному обсязі права, передбачені статтями 21, 43 і 43і КПК, часто це робиться формально. Має місце тенденція до роз'яснення цих прав таким чином, щоб обмежити участь захисника у справі на початку її розслідування і особливо в разі затримання особи за підозрою у вчиненні злочину. Зокрема, не роз'яснюється право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. Трапляються випадки, коли на затриманих осіб, що підозрюються у вчиненні злочинів, здійснюють психологічний вплив з метою одержання заяви про відмову від захисника.

У справах про обвинувачення у вчиненні злочину К. і С. право мати захисника не роз'яснювалось навіть при пред'явленні обвинувачення, хоч вони до цього перебували під вартою, а при їх ознайомленні з матеріалами справи було складено протокол про відмову обвинувачених від захисника1.

Г €.."0Ментар судової практики з кримінальних справ. — К., 1997. — v>. as—96.

277

Дії та рішення слідчого або особи, що провадить дізнання, можуть бути оскаржені учасником процесу прокурору як безпосередньо, так і через слідчого.

Слідчий зобов'язаний протягом доби направити проку-ророві скаргу, що надійшла до нього, разом зі своїми поясненнями.

Недопущення розголошення даних досудового слідства. Важливість збереження слідчої таємниці пов'язана з тим, що в практиці органів внутрішніх справ мають місце випадки, коли в результаті невжиття заходів щодо забезпечення її збереження можуть бути розголошені дані досудового слідства, що, в свою чергу, може завдати істотну шкоду особам, які сприяли розкриттю злочинів, призвести до значних збитків та компрометації людей, заподіяти їм моральну шкоду. Особам, які вчинили злочини, часто вдається знищити сліди злочину, сховати майно, на яке міг бути накладений арешт, приховатися від слідства, підготувати докази своєї «невинуватості» тощо. Кримінальні справи ще на стадії досудового слідства, не доходячи до суду, закриваються1.

Недодержання слідчої таємниці, втрата доказової інформації може істотно ускладнити роботу слідчого з розслідування злочинів, а також збільшити можливість ефективної протидії слідству.

На необхідність вжиття заходів щодо збереження зазначеної таємниці звернув увагу І. Є. Биховський. Він зазначав, що до загальних тактичних положень, які мають значення для всіх слідчих дій, також належить врахування протидії встановленню істини з боку зацікавлених осіб, що обумовлює, зокрема, вжиття заходів щодо збереження слідчої таємниці2.

Таємниця слідства, як обгрунтовано заєяачає О. М. Ла-рін, — «важлива умова віднайдення доказів у тому вигляді, у якому вони є, без змін. Злочинці та пов'язані з ними особи не повинні знати про плани, джерела та межі поінформованості слідчого»3.

1 Лісогор В. Щодо необхідності збереження слідчої таємниці // Право України. — 2000. — № 3. — С 65.

2  Быховский И. Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий: Автореф. дис. ... док. юрид. наук. — M.t 1976. — С. 18.

3 Ларин А. М. Работа следователя с доказательствами. — М., 1966. — С. 49—50.

278

Збереження слідчої таємниці по кримінальній справі велике значення для повного й об'єктивного дослідження обставин справи.

За фактом розслідування розкрадання державного майна слідчий запланував затримання підозрюваних та проведення в них обшуків. Про це стало відомо учасникам злочинної групи, які вивезли зі своїх квартир майно, гроші та коштовності, одержані злочинним шляхом, а деякі з підозрюваних виїхали за межі міста. В ході розслідування було доказано розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Проте внаслідок розголошення запланованих заходів відшкодувати заподіяні злочинцями матеріальні збитки стало неможливо1.

Отже, особливої уваги потребує необхідність збереження слідчим органом таємниці досудового слідства, тому що «суб'єктивними факторами, які впливають на формування слідчої ситуації, — як зазначав Р. С Бєлкін, — ...є наслідки розголошення даних досудового слідства2.

Необхідність збереження таємниці досудового слідства підтверджується і тим, що цю вимогу закріплено в законі. Наприклад, відповідно до ст. 121 КПК дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста-перекладача, понятих, а також інших осіб, присутніх при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу дані досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

Частина 2 ст. 121 КПК регламентує обов'язок не розголошувати без дозволу слідчого даних досудового слідства. Але у цій статті не обумовлено письмову форму такого попередження.

Тому було б доцільно передбачити лише письмову форму попередження, що дало б можливість у разі порушен-

Лукьянчшов Е. Д., Кузьмичев В. С. Конспирация как средство преодоления противодействия расследованию. — Омск, 1988. — С. 103.

п,  „ Белкив Р. С. Курс советской криминалистики. — М., 1979. — т- 3. — с. 71.

279

ня заборони усунути можливі суперечки при доказуванні факту розголошення даних досудового слідства. Це попередження не повинно бути формальним, слідчий має вжити певні заходи щодо контролю за його дієвістю. Після письмового попередження можна доказувати винність учасника процесу за розголошення даних досудового слідства у кримінальному порядку за ст. 387 КК.

Складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства. Кожна слідча чи інша процесуальна дія слідчого або особи, що провадить дізнання, повинна фіксуватися в одному або кількох процесуальних документах, форму яких визначено законом. Ці документи повинні зафіксувати підстави, місце, час і порядок проведення слідчої чи процесуальної дії, її результати, засвідчити всебічність, повноту та об'єктивність дослідження обставин справи, законність і обгрунтованість прийняття органом розслідування процесуальних рішень, забезпечення прав учасників процесуальної дії.

Основними процесуальними документами, які складають під час провадження розслідування, є: постанови, протоколи, обвинувальний висновок. Серед інших слід виділити подання слідчого, окреме доручення, доручення органу дізнання, заперечення проти вказівок прокурора (статті 23і, 114 і 118 КПК).

Постанова — це рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд (п. 14 ст. 32 КПК). Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи тощо. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування.

Протокол визначається як документ, пов'язаний з проведенням слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки (п. 20 ст. 32 КПК). У КПК Казахстану (п. 23 ст. 21) під протоколом розуміється процесуальний документ, в якому описується кожна процесуальна дія. Таке визначення, на думку О. Р. Ми-хайленка, є більш правильним, оскільки не всі протоколи належать до слідчих дій, як це вказано в КПК України (наприклад Протокол ознайомлення з матеріалами справи)1.

1 Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. — К., 2000. — С 25.

280

Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначені в

ст. 85 КПК.

Протоколами оформляються допити, фіксуються і за-ілчуються певні факти, обставини, описується хід дій, шо проводяться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.

Деякі автори рекомендують фіксувати у протоколах слідчих дій лише ті дослідження, які збігаються з їх провадженням, а ті, що не збігаються, відображати в окремих довідках1.

B.  К. Лисиченко висловлює думку про те, що у протоколах слідчих дій можна фіксувати лише неідентифі-каційні дослідження2.

Багато хто з авторів вважає можливим відображати в протоколах слідчих дій результати лише тих досліджень, які не мають характеру висновку3.

C.  М. Сирков та А. В. Фефілатьєв зазначають, що в протоколах оглядів відображаються лише виявлені та доступні безпосередньому сприйняттю ознаки об'єкта4.

Розглядаючи цю проблему, ми виходимо з тези про те, що все, що робиться в ході процесуальних дій, має процесуально-правову природу і повинно відображатися в процесуальних документах. Ніяка негласна робота з речовими доказами в процесі огляду місця події або іншої слідчої дії недопустима, так само як недопустимим є і непроцесу-альне документування будь-яких досліджень у ході слідчої дії. Будь-яка робота з джерелами доказової інформації повинна здійснюватися гласно і фіксуватися процесуальними засобами. Фіксування має бути повним, всебічним, безперервним, починаючи з виявлення матеріального об'єкта, який має доказове значення, та закінчуючи його дослідженням. Інакше немає гарантії того, що доказові якості

1  Судебные экспертизы. Возможности, подготовка материалов, назначение, оценка. — К., 1981. — С. 86.

2 Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. — К., 1987. — С. 22—23.

3 Кузьмин М. Н. Снетков В. А., Худяков В. 3. Вопросы предварительного исследования микрообъектов // Уголовный процесс и криминалистика: Сборник научных трудов ВНИИ МВД СССР. — М., 1983. — № 65. — с. 110.

Сырков С. М., Фефилатьев А. В. Проведение предварительных исследований материальных следов на месте происшествия. — М., 1986. —

281

вилученого предмета збережені без змін, а сам предмет може бути джерелом достовірної інформації та засобом встановлення об'єктивної істини.

Можливість і необхідність активного дослідження матеріальних слідів злочину в процесі провадження випливають зі змісту та смислу закону. Наприклад, ст. 190 КПК визначає, що метою огляду місця події є не тільки виявлення слідів злочину, а й «з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи»1.

Обвинувальний висновок — підсумковий документ до судового слідства, який додається до справи при направленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обвинуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбувається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно вирішуватиме місцевий суд, суд апеляційної чи касаційної інстанції.

Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (статті 223 і 224 КПК).

Обвинувальний висновок — це єдиний документ, складений на досудовому слідстві, який в обов'язковому порядку оголошується в суді. В цьому плані в обвинувальному висновку підбиваються підсумки досудового слідства з формулюванням обвинувачення, а також з'являються правові підстави для віддання обвинуваченого до суду при попередньому розгляді справи суддею.

Подання— документ, який складає слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання, з виконанням вимог статей 23 і 23і КПК України. При розслідуванні кримінальної справи зазначені органи зобов'язані виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, і вжити заходів через відповідні органи щодо їх усунення. Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов. Суд у таких випадках виносить окрему ухвалу (статті 232 і 340 КПК).

Доручення слідчого — це його пропозиція органу дізнання провести в справі, що розслідується, відповідну розшу-

1 Тертитник В. М. Зазнач, праця. — С. 222—223.

282

v або слідчу дію. Вказівка — це конкретизація такої

пропозиції-

Доручення і вказівки органу дізнання викладаються

ілчим у письмовій формі, причому він має право встановити строк для їх виконання. Лише в окремих випадках при спільній роботі слідчого з працівником органу дізнання, наприклад, під час огляду місця події, вони можуть даватись в усній формі. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

Окреме доручення — це письмове прохання слідчого про проведення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу розслідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих доручень є виконання необхідних слідчих дій тим органом, який їх може провести швидко і з меншою затратою зусиль та коштів.

Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом працюють (ч. З ст. 114 КПК).

Значення складання процесуальних документів у стадії досудового слідства обумовлене тим, що, ознайомлюючись з процесуальними документами закінченого досудового слідства, учасники процесу роблять висновки про всебічність, повноту та об'єктивність розслідування, ступінь забезпечення їхніх прав (статті 217 і 218 КПК), однак досить поширеними в практиці дізнання і досудового слідства є факти, коли слідчі дії супроводжуються фальсифікацією процесуальних документів.

Наприклад, У кримінальній справі щодо А. і К. по обвинуваченню за ч, 2 ст. 185 КК України слідчий Дмитрі-вського РВ УМВС у Чернігівській М. склав фальшиві протоколи про відсутність у обвинувачених майна, що підлягає опису. Проте з матеріалів справи вбачалося, що обвинувачені мали власні мотоцикли та інше майно, що підлягає опису. В судовому засіданні було встановлено, що понятими зазначено осіб, які за вказаною адресою ніколи не проживали.

На основі процесуальних документів прокурор і суд можуть зробити висновок про неповноту розслідування, істотне порушення кримінально-процесуального закону й

283

повернути справу на додаткове розслідування (п. 2 ч. 1 ст. 229, статті 246 і 281 КПК). їх зміст є предметом дослідження під час судового слідства в суді першої інстанції (ст. 297, ч. 2 ст. 323 КПК), при перегляді судових рішень у апеляційному та касаційному порядку, а також в порядку виключного провадження. Підставами для перегляду судових рішень у порядку виключного провадження є: 1) нововиявлені обставини; 2) неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення (ч. 1. ст. 4004).

Розслідування злочинів групою слідчих. Для розкриття і розслідування розкрадань у великих та особливо великих розмірах, а також інших тяжких злочинів, якщо це пов'язано з виконанням значного обсягу слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спільним рішенням керівників органу дізнання, слідчого підрозділу можуть створюватися спеціальні слідчо-оперативні групи, у складі яких, як правило, буває кілька слідчих і оперативних працівників; про створення слідчо-оперативної групи виноситься постанова.

Створення і діяльність слідчо-оперативної групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством (ст. 119 КПК передбачає можливість створення лише слідчої групи).

Слід виділити характерні риси поняття слідчо-оперативної групи для того, щоб докладніше розкрити її сутність:

1.  Слідчо-оперативна група є організаційною формою взаємодії слідчого з оперативними працівниками. Разом з тим ця діяльність базується на нормах кримінально-процесуального закону.

2.  З організаційного боку слідчо-оперативна група поєднує слідчих і працівників органів дізнання для виконання загального завдання — швидкого і повного розкриття злочину.

3.  З процесуального боку вона являє собою два формування, що працюють узгоджено. Одне з них постійно виконує відповідні процесуальні дії з розслідування злочинів, а інше сприяє слідчим, виконує їх доручення і вказівки з провадження слідчих і розпзукових дій,

4.  Група може бути створена на визначений період для виконання конкретного завдання, а також для розслідування по справі в повному обсязі.

284

5.  Взаємодія між членами групи має не випадковий, епізодичний характер, а є стійкою творчою співпрацею, основою для найбільш доцільного поєднання засобів і методів, властивих діяльності органів, що взаємодіють.

6. Керівництво слідчо-оперативною групою і координацію дій здійснює слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа.

Суперечності між керівником групи та її учасниками вирішуються прокурором або начальником відповідного органу внутрішніх справ.

Відомо, що потреба в проведенні оперативно-розшуко-вої роботи, як правило, виникає при вчиненні таємних замаскованих злочинів, а велика кількість співучасників, значна кількість злочинних епізодів, розгалуженість злочинної діяльності обумовлює тривалість та інтенсивність оперативно-розшукової роботи, роблять необхідним залучення слідчим працівників органів дізнання або постійного сприяння при провадженні слідчих і розшукових дій1.

Слідчо-оперативна група створюється при черговій частині органу внутрішніх справ для забезпечення невідкладного реагування на повідомлення про злочини на кожну добу в складі слідчого, оперативних уповноважених, експерта-криміналіста, кінолога (п. 49 Інструкції про взаємодію)2.

На практиці чисельність слідчо-оперативної груп буває різною. При цьому групи, які створюються для роботи по злочинах у сфері економіки, як правило, чисельніпіі, ніж у справах про злочини по лінії карного розшуку.

При комплектуванні слідчо-оперативних груп слід враховувати не тільки ділові, а й моральні якості слідчих і співробітників органів дізнання, які залучаються до роботи. Успіх у роботі групи значною мірою залежить від неформальних взаємовідносин її учасників, від соціально-психологічної атмосфери, що склалася. На це справедливо звертають увагу в спеціальній літературі3.

Викторов Б. А. Развитие принципов советского предварительного следствия и задачи дальнейшего совершенствования деятельности следственного аппарата ОВД. — М., 1969. — С. 14.

Наказ МВС України «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення

KTypH і організації діяльності органів досудового слідства в системі

 України» від 25 листопада 1992 р. № 745.

Быков В. М. Психологические аспекты взаимодействия следователя и органа дознания. — Омск, 1971. — С. 29.

285

Особливе значення має вибір керівника групи. Ним призначається один із слідчих або начальник слідчого підрозділу. Ця особа повинна бути не тільки кваліфікованим спеціалістом з розкриття злочинів, а й володіти відповідними організаторськими та особистими якостями, що забезпечують йому роль лідера. За даними експериментальної психології, для висунення лідера в процесі групової діяльності мають значення такі особисті якості, як ініціативність, енергійність, уміння організувати роботу, спілкуватися з людьми, зважати на думку інших, тактовність, скромність, впевненість, витримка, розум, винахідливість, самостійність1.

Про створення слідчо-оперативної групи начальник органу внутрішніх справ видає наказ, в якому перелічуються слідчі й оперативні працівники, які виділені для включення до складу групи, а також призначається керівник групи. Робота всіх членів групи проводиться за планом заздалегідь погоджених слідчих дій і оперативно-розшу-кових заходів. План складається членами групи та обговорюється всім її складом. У ньому зазначаються характер роботи та її виконавці.

Динамічність і повнота планування досягається завдяки постійному взаємному обміну інформацією між слідчими та органами дізнання, спільному обговоренню зібраних по справі слідчих і оперативних даних і висуненню на їх основі нових версій, постійному ознайомленню учасників групи з матеріалами, що їх отримали інші співробітники.

Загальний план розслідування складає керівник групи. Індивідуальні плани для розслідування окремих епізодів злочину, дій конкретних осіб, плани виконання окремих слідчих дій складає слідчий.

Існує багато різних поглядів щодо класифікації етапів досудового слідства. Розглянемо одну з них:

1. Провадження першочергових, невідкладних слідчих дій.

2.  Подальше розслідування для виділення сукупності доказів, що дають можливість прийняти рішення про притягнення конкретної особи як обвинуваченого.

3.  Процесуальні дії щодо притягнення як обвинуваченого, застосування запобіжних та інших заходів процесуального примусу.

1 Федотова А. Ф. Экспериментальная и прикладная психология. Л., 1971. — С. 29.

286

4.  Провадження розслідування з метою збору доказів, дають можливість прийняти рішення про форму закінчення досудового слідства.

5.  Закінчення розслідування як заключна частина роботи по справі.

На першому етапі при провадженні невідкладних першочергових слідчих дій з'ясовують та уточнюють обставини вчиненого злочину, виявляються і фіксуються його сліди, встановлюють коло осіб, причетних до вчинення злочину, якщо можливо і необхідно, проводять затримання підозрюваного, посилений пошук джерел, з яких можна отримати найбільш повну інформацію про механізм події злочину. Дані, отримані процесуальним і непроце-суальним шляхом, використовують для побудови версій, намічають узгоджені плани спільної подальшої діяльності.

Для того, щоб правильно визначити, які дії повинні становити зміст цього етапу, доцільно керуватися рекомендаціями, згідно з якими швидше й раніше за інші повинні проводитися такі дії:

1) невиконання яких може призвести до втрати доказів (огляд місця події, обшук, освідування; виїмка документів і предметів, що можуть бути речовими доказами, допит потерпілого; розшук і допит очевидців; затримання і допит підозрюваного, показання якого потребують інших термінових заходів, як правило, обшук чи виїмка);

2)  розшук злочинця з метою недопущення вчинення ним нових злочинів (оперативно-розшукові та розшукові заходи, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку), а також з'ясування ступеня причетності до вчиненого злочину певних осіб;

3)  забезпечення відшкодування матеріальної шкоди і можливої конфіскації майна (обшук, накладення арешту на майно);

4)  від результатів яких залежить проведення інших невідкладних заходів або які необхідні для їх підготовки ;ч

5) які дозволяють одночасно перевірити кілька версій, наикоротшим шляхом вирішити поставлені задачі;

6) які потребують значного часу для їх проведення (ревізія, судово-бухгалтерська, судово-економічна та інші експертизи, доручення про виконання слідчих і розшукових дій).

287

Другий етап досудового слідства є логічним продовженням першого. Можливе висунення нових версій, розширення кола осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Поряд із цим накопичують і перевіряють докази, досліджують і уточнюють обставини, що дозволяють точно сформулювати і правильно вибрати запобіжний захід.

На третьому етапі процесуальна діяльність слідчих полягає у формулюванні постанов про притягнення як обвинувачених конкретних осіб, забезпеченні, якщо це необхідно, участі в справі захисника, виклику або доставления обвинувачених, пред'явленні обвинуваченим для ознайомлення висновків експертиз, застосування запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу.

У ході роботи групи на цьому етапі може бути не встановленим місце знаходження окремих осіб, що підлягають притягненню як обвинувачені.

У разі, якщо притягнення таких осіб як обвинувачених уже відбулось і оголошено їх розшук, можуть бути проведені різні процесуальні й оперативно-розшукові дії, спрямовані на встановлення місцезнаходження цих осіб, особливо якщо вони переховуються.

На четвертому етапі досудового слідства перевіряють показання обвинувачених, уточнюють всі обставини, що входять у предмет доказування, забезпечують отримання доказів, які дозволяють дійти правильного висновку про форму розслідування.

Необхідність здійснення оперативно-розшукової роботи, отримання і використання слідчим інформації, що її здобуто непроцесуальним шляхом, у цей період зростає.

Наприклад, слідчо-оперативна група Білогорського РУВС Кримської області здійснила роботу по кримінальній справі С. та інших, які обвинувачуються у вчиненні ряду крадіжок державної власності та індивідуального майна громадян. У результаті узгодженої діяльності групи було встановлено і доказано ряд епізодів вчинення злочинів, вилучено значну частину викраденого майна. Але деякі викрадені речі виявити не вдалося. В результаті проведення заходів було перехоплено написану на резинці білизни і передану зі слідчого ізолятора дружині записку С, в якій той просив Ш збути заховані на городі речі. Ці речі було виявлено при повторному обшуку, який провели в будинку С. У подальшому стало можливим розкрити ще три крадіжки, вчинені С. у співучасті з іншими особами.

288

На останньому, п'ятому етапі досудового слідства, який ключає в себе процесуальні дії з кінцевої систематизації матеріалів справи, оцінки зібраних доказів, пред'явлення матеріалів для ознайомлення учасниками процесу, формулювання кінцевого рішення, оформлення підсумкового процесуального документа і направлення справи, опера-тивно-розшукова робота, як правило, припиняється. Лише в окремих випадках може знадобитися проведення окремих оперативно-розшукових заходів.

у цей період може тривати оперативно-розшукова робота щодо пошуку зниклого злочинця і схованих цінностей, попередження нових злочинів і запобігання спробам перешкодити нормальному завершенню розслідування.

Використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів. Науково-технічні засоби досить широко застосовуються в сфері кримінального процесу, зокрема при розкритті й розслідуванні злочинів. Використовують їх і злочинці, які мають на озброєнні не тільки сучасні транспортні засоби і зброю, а й прилади нічного бачення, пристрої для прослуховування телефонних розмов, найновішу радіо-, теле- і відеоапаратуру. Тому без відповідного технічного оснащення органів розслідування ускладнюється розкриття й розслідування злочину, боротьба зі злочинністю в цілому.

До науково-технічних засобів, які використовуються при провадженні розслідування, криміналісти відносять систему загальнотехнічних, пристосованих і спеціально розроблених приладів, апаратів, устаткування, інструментів, пристосувань, матеріалів, а також методів їх застосування з метою виявлення, фіксування, вилучення, дослідження доказів для більш ефективного проведення розслідування й попередження злочинів1.

Науково-технічні засоби за їх цільовим призначенням можна поділити на такі групи:

1) засоби освітлення. Під час провадження слідчих дій використовуються різноманітні джерела освітлення: побутові освітлювачі (рухомі та стаціонарні), промислові освітлювальні засоби;

Гончаренко В, И. Научно-технические средства в следственной практике. — к., 1984. — С. 10.

10

 289

2)  оптичні прилади. Застосовуються для виявлення макро- і мікроогляду речових доказів, інших предметів і документів: збільшувальні лупи звичайні, бінокулярні лупи (забезпечують стереоскопічність зорового сприйняття), різноманітні види мікроскопів тощо;

3)  пошукові засоби. Це найбільш складні науково-технічні засоби, що використовуються при розслідуванні злочинів. До них належать: металошукачі, магнітні шу-качі-підйомники, прилади для пошуку трупів, переносні рентгенівські установки, щупи різноманітних конструкцій, ручний бур тощо.

Наведемо приклад успішного застосування пошукових засобів.

Протягом 1990 р. громадянин Ц. у змові з інтими особами вчинив кілька крадіжок на території Конотопського району Сумської області. При затриманні Ц. слідчий не знав, де знаходиться викрадене. З оперативних джерел стало відомо, що Р. була коханкою Ц. Тож було вирішено провести обшук і в неї. Для знайдення викрадених ювелірних виробів, годинників тощо планувалося використати металошукач та інші пошукові засоби. Наявність у слідчо-оперативної групи таких приладів, які Р. побачила вперше, справило на останню бажане враження. Вона добровільно видала всі передані їй Ц. на зберігання цінності та докладно розповіла про факти, що цікавили слідчого.

Сам факт використання маловідомих обшукуваному науково-технічних засобів може справити на нього сильний психологічний вплив і часто саме за допомогою науково-технічних засобів отримують оперативні дані;

4)  прилади для дослідження в невидимих променях спектра (ультрафіолетові освітлювачі, електронно-оптичні «перетворювачі» тощо). їх використовують при проведенні оглядів і обшуків та інших слідчих дій, вони дають можливість виявити сліди крові, сперми, слини та інших речовин біологічного характеру, сліди масел, жирів, кислот і отрут, прочитати записи, що виконані спеціальними чорнилами;

5)  засоби вимірювання: рулетка, транспортер, секундомір, мікрометр, міліметрова лінійка, вимірювачі температури, сили струму тощо;

290

6) засоби вилучення й упаковки. Більшість з них містить-в комплектах науково-технічних засобів для слідчого, перта-криміналіста та оперативного працівника;

7)  апаратура для фіксування здійснення слідчих дій і їх результатів, а також засоби оргтехніки слідчого (фото-апаратура, магнітофони, диктофон тощо);

g. Засоби зв'язку (телефонний і телеграфний зв'язок, радіозв'язок і телебачення, електроакустичні й рупорні мегафони, сигналізації).

Крім зазначених науково-технічних засобів є їх комплекти. Це слідчі портфелі, спеціальні набори, комплекти науково-технічних засобів для прокурора-криміналіста, оперативний і експертний «чемодан» (сумка), службовий «чемодан» автоінспектора, пересувна криміналістична лабораторія.

Порядок застосування при провадженні слідчих дій найважливіших науково-технічних засобів — звукозапису, кінозйомки і відеозапису — детально врегульований в законі (статті 85і і 852 КПК). Про їх застосування повідомляються учасники слідчої дії. Звукозапис і відеозапис відтворюються після закінчення слідчої дії, кіноплівка також демонструється всім учасникам. Виготовлені під час провадження слідчої дії фотознімки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схеми та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст (ч. 4 ст. 85 КПК). Але в дійсності ці матеріали мають більш широке і самостійне доказове значення, тому доцільно було б визначити їх самостійним джерелом доказів, а зліпки й відбитки — похідними речовими доказами.

У КПК порівняно докладно регулюється застосування лише трьох науково-технічних засобів (статті 85і і 852 КПК), а це є не зовсім ефективним, бо з появою кожного нового технічного засобу виникає питання про допустимість і правомірність його використання для фіксування доказів, обставин кримінальної справи. Тому цілком слушними є пропозиції сформулювати в КПК загальні норми про умови допустимості використання науково-технічних засобів і в широкому плані — досягнень науки і техніки в кримінальному процесі. Однак не слід виключати вже наявні в КПК норми, які регулюють порядок застосування окремих технічних засобів і охорону прав особи при цьому, оскільки саме конкретні вказівки зако-

29І

ну є важливими и реальними гарантіями додержання принципів кримінального судочинства1.

Загальні вимоги, що визначають умови допустимості застосування в кримінальному процесі науково-технічних засобів і методів розслідування, такі:

— дії з їх застосування правомірні, якщо вони передбачені законом, не суперечать йому;

— застосувати їх можуть особи, спеціально на це уповноважені;

—  можливість їх застосування безпосередньо визначається їх науковою обгрунтованістю, об'єктивністю й достовірністю результатів, що одержуються;

—  вони не повинні суперечити етичним нормам, принижувати гідність осіб, щодо яких застосовуються;

—  їх застосування має відповідати вимогам безпеки.

Для ефективного застосування науково-технічних засобів працівники органів слідства повинні самі набувати навичок їх використання, а за необхідності запрошувати спеціаліста для участі у проведенні слідчої дії, мати вичерпну інформацію про можливості існуючих експертних установ. Нехтування цим призводить на практиці до того, що слідчий не вміє відшукати матеріальні сліди злочину, правильно їх вилучити й оформити, внаслідок чого назавжди втрачаються докази. Разом з тим слід зазначити, що відображувані в протоколах оглядів, обшуків, впізнань та багатьох інших дій фактичні дані засвідчуються підписами понятих. Тут маємо протиріччя між необхідністю фіксування в протоколах слідчих дій усієї отриманої інформації та реальною можливістю її засвідчення. Обумовлюється це тим, що дослідження матеріальних слідів злочину можуть проводитися з використанням фахових знань за методикою, яка не завжди може бути зрозумілою понятим, а результати таких досліджень іноді потребують спеціальної розшифровки. Хід досліджень, у процесі яких застосовуються спеціальні знання та різні сучасні науково-технічні засоби, не завжди можна контролювати, а результати таких досліджень не завжди доступні для безпосереднього сприйняття. Нарешті, перешкодою для засвідчення за допомогою понятих може бути також небезпека для здоро-

1 Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. — К., 1980. — С. 94.

292

'я безпосереднього сприйняття матеріального джерела 'нформації (отруйні речовини, радіоактивні ізотопи тощо). Тому такого роду дослідження, на думку В. М. Тертишни-ка, не можуть здійснюватися в рамках слідчих дій, де беруть участь поняті. У протоколах слідчих дій, стверджує він, можуть фіксуватися хід та результати досліджень, які виконуються без застосування фахових знань1. Але, на нашу думку, у протоколах слідчих дій можуть і провинні фіксуватися хід та результати досліджень, які виконуються з застосуванням і без застосування фахових

знань.

Всі дії» які сприймаються, усвідомлюються при провадженні слідчої дії, повинні контролюватися та перевірятися понятими, що відображається в протоколі та засвідчується їх підписами.

1 Тертитвик В. М. Зазнач, праця. — К., 1999. — С 224.

293